КОМПЛЕКС ЗАВДАНЬ
ТА МЕТОДИЧНІ ВКАЗІВКИ
до курсових проектів з дизайну архітектурного середовища
громадських будівель і споруд
для студентів Інституту архітектури
III – V курсів
Затверджено
на засіданні кафедри дизайну
архітектурного середовища
Протокол № від р.
Львів – 2008
Комплекс завдань та методичні вказівки до курсових проектів з дизайну архітектурного середовища громадських будівель і споруд для студентів Інституту архітектури III – V курсів / Укл.: В.І. Проскуряков, Б.В. Гой та інші. – Львів: Видавництво Національного університету "Львівська політехніка", 2008. – 144 с.
Укладачі: Проскуряков В.І., д. арх., проф.,
Гой Б.В., канд. арх., доцент,
Яців М.Б., канд. арх., доцент,
Ковальчук Х.І., канд. арх., доцент,
Харитонова А.А., канд. арх. ОДАБА
Богданова Ю.Л., асист.,
Кубай Р.М., ст. викл.,
Шуляр В.А., ст. викл.
Черпінська І.С., асист.
Проскуряков О.В., магістр, аспірант каф. ДОА
Відповідальний за випуск: Проскуряков В.І., д. арх., проф.
Рецензенти: Черкес Б.С. – директор Інституту архітектури, д. арх., проф., Рудницький А.М. – д. арх., проф.
ЗМІСТ
Вступне слово
Структура і виконавці
Розділ 1. Багатофункціональні комплекси, які містять театральні зали, й інші заклади культури в Українських містах з історично сформованим центром 12
Розділ 2. Український драматичний театр на 800 місць 39
Розділ 3. Музей 55
Розділ 4. Критий ринок 63
Розділ 5. Церква 69
Розділ 6. Будинок товариства української мови ім. Т.Г. Шевченка "Просвіта" 81
Розділ 7. Виставкові споруди 85
Розділ 8. Фізкультурно-оздоровчий комплекс 94
Розділ 9. Бібліотека 105
Додаток А. Засади проектування у історично сформованому архітектурному середовищі 114
Додаток Б. Організація світлового середовища громадських будівель 119
Додаток В. Класифікація зелених насаджень за їх призначенням 134
Список використаних джерел
ВСТУПНЕ СЛОВО
Кафедра дизайну архітектурного середовища у найстаршій архітектурній школі в незалежній Україні - інституті архітектури Національного університету " Львівська політехніка" відкрилася далеко не першою.
Це сталося тільки у листопаді 2003 року. Значно пізніше, аніж подібні заходи відбулися в архітектурних школах Києва, Харкова, Полтави та Дніпропетровська. Хоча як спеціальність, дизайн архітектурного середовища культивувався в нашій школі вже декілька років.
Відкриття кафедри - підготовка установчих та акредитаційних документів, ознайомлення із досвідом діяльності подібних кафедр в університетах Києва, Харкова, Дніпропетровська, Полтави, Відня показало, що не тільки навчальні площі, технічна, технологічна, комунікаційна забезпеченість навчального процесу, кількісний склад викладацького та навчально-допоміжного персоналу відіграють визначальну роль в освітньому процесі архітекторів-дизайнерів.
Головним рушієм розвитку професії архітектора-дизайнера в нашій архітектурній школі є і залишається назавжди не тільки те, що всі ці школи об'єднує:
- спільна назва професії, затверджені міністерством спеціальності, програми, навчальні плани, спільні акції, лекції, дисципліни, але й те, що прийнято називати освітньою традицією архітектурної школи, серед складових якої історичний досвід, загальна культура та рівень освіти педагогічного колективу в цілому, спеціалізація кожного науковця-освітянина, спадкоємний розвиток принципових складових навчальної методики школи з урахуванням найкращого з світового досвіду, унікальний творчий простір і інші.
Тому у мене, від початку, визріла ідея створити в Інституті архітектури кафедру з дещо відмінними рисами від таких кафедр в наших школах, тобто кафедру з деякою специфікою викладання, організації навчання, метою.
Ідея повстала не тому, що ми у Львові якось по-іншому сприймаємо і бачимо професію архітектора-дизайнера. Чи тому, що наша школа має свій власний абсолютно унікальний шлях в цій освітній галузі.
Зовсім ні. Навіть при факті того, що першими архітекторами-дизайнерами у Національному університеті "Львівська політехніка" можна було би назвати першого її ректора - архітектора Ю.3ахарієвича, який спроектував і збудував Головний корпус в 1877 році, а потім розробив для нього не тільки архітектурні оздоби і прикраси, але також системи освітлення, опалення, вентиляції, меблі, чи професора І.Левинського, що побудував цілу інфраструктуру підприємств по виготовленню любої складової архітектурного середовища в 1810 - 1919 роках своєрідного протобаугауза - потреби і відмінності проросли з інших причин.
Вони виникли з того, що з інституту покликаного випускати архітекторів - проектувальників, де термін проектувальник (designer) — конципірує усю галузь професії від художника до технолога, та від матеріалознавця до світлотехніка і фізика, в останні десятиліття почали часто виходити архітектори
- "діячі", "організатори", "науковці" (безперечно я не маю на увазі, що всі), котрі, на мій погляд, в межах завдання пострадянської архітектурної освіти не мають як найвищого фундаментального рівня архітектурної освіти, так і глибини спеціальної. Які набуваються тільки заходами і методами спеціальної системи підготовки.
До такого висновку я прийшов ще тоді, коли вів, час від часу архітектурно - театральний факультатив, в межах типового освітнього курсового та дипломного проектування, розмірковуючи яким чином слід вчити студента, щоби він водночас опанував фах архітектора, технолога, сценографа і декоратора сцени і врешті решт переконався, що сумістити професії архітектора і архітектора-дизайнера надзвичайно складно, тому що на архітектурне середовище вони дивляться під відмінними кутами зору.
Архітектор-дизайнер повинен оволодіти професійними навиками, які б дозволяли йому бути беззаперечним ідейним натхненником, лідером,
керівником не тільки архітектурно-проектного, але і архітектурно-технологічного процесу, що потребує не тільки загальноосвітніх знань але і спеціальних в певних галузях, що гарантує йому можливість контролювати процес від перших пошукових ескізів до реалізації задуму в натурі.
Виходячи з такого бачення завдання цієї професії, ми - керівництво інституту архітектури почали створювати спеціальну методику навчання і виховання саме архітекторів-дизайнерів.
Формування викладацького колективу практично було затверджено наприкінці 2003 року. До педагогів, що працювали в інституті архітектури за спеціальністю ДАС до виникнення кафедри дизайну архітектурного середовища були долучені запрошені з інших кафедр і установ архітектори: Ю. Джигіль з інституту "Містопроект", М.Яців з кафедри "Архітектурні конструкції", програміст В. Анісімов, викладачі В. Думальський, І. Пестрій, Р.Кубай, В.Шуляр, аспіранти останнього року навчання Ю.Богданова і Х.Ковальчук.
Такі запрошення, так само як і принципи за якими підбиралися викладачі, що вже викладали для архітекторів-дизайнерів, але в період коли спеціальність існувала в кафедрі "Архітектурне проектування" потребують пояснення.
Так, Ю. Джигіль, кандидат архітектури, наш випускник, автор багатьох будівель у Львові був запрошений вести заняття з питань типології архітектурних будівель і архітектурного середовища тому, що я глибоко переконаний в тому, що архітектор - дизайнер, в першу чергу, архітектор і потребує фундаментальної архітектурної освіти. Кандидат архітектури М. Яців був запрошений для поглиблення знань майбутніх спеціалістів в галузі питань світла, освітлення, світлового середовища, акустики, з питань конструювання і матеріалознавства. Тому, що, я рахував і рахую, що архітектор-дизайнер - це єдиний спеціаліст, який бачить майбутній об'єкт-будівлю, конструкцію, форму, середовище не тільки як візуалізовану ідею, що формується за законами аранжування, комбінаторики, проектних технологій, але і як рішення, що мають вагу, колір, міру, світло, минуле і майбутнє - тобто розвиток в часі.
Разом з тим ми з колегами переконані, що слід найсерйознішу увагу приділити досягненню студентами якнайбільшої мистецької виразності проектних рішень і вільному володінню різноманітними виражальними засобами.
3 іншої сторони, на нашу думку, майбутні архітектори-дизайнери, повинні навчитися вільно аналізувати завдання, інтерпретувати їх і вміти фантазувати. Для цього першого, архітектор Р.Кубай, покликаний вчити їх не "креслити" чи "малювати проект", а зображати його. А запрошена Богданова і Ковальчук, наукові зацікавлення яких простягаються окрім історії і теорії архітектури в сфери суміжних видів мистецтва, повинні забезпечувати опанування студентами значно більшого об'єму знань ґенези естетичних, мистецьких, філософських аспектів архітектури.
Набутий в попередні роки досвід засвідчував, що праця над проектами в галузі Дизайну в незалежності від того чи великий це проект, чи маленький, потребує спеціальних проробок в суміжних галузях - знань фактур, складу і властивостей матеріалів конструкцій і оздоб, обов'язково потребував спеціального часу на макетування та додаткових ескізів. Тобто того, без чого можуть обходитися студенти інших спеціальностей. Саме тому дизайн архітектурного середовища це спеціальна галузь розвиток якої не можливий без використання сучасних технологій і особливо комп'ютерних, які роблять освітній процес компактним, спадкоємним, заощаджувальним, ефективним. Цією ділянкою на кафедрі займався програміст В.Анісімов перевага якого перед іншими була в тому, що він представляв "нову хвилю" людей з монітором. Тих, хто вчить архітекторів комп'ютерним програмам на засадах ігрових методів освіти, які першим впроваджував Крістофер Квік автор багатьох програм для Apple Macintosh. наприкінці XX ст. Тепер на кафедрі цю діяльність продовжили захистивши кандидатську дисертацію доцент Б. Гой та лаборанти-аспіранти А. Кучер і І. Черпінська, а також майбутні викладачі, аспіранти Д.Ярема, І. Копиляк, С. Іванов.
Якщо врахувати, що інші педагоги прийшли на кафедру за покликанням (І. Пестрій, В. Шуляр і ін.) стає зрозумілим, що освітньою доктриною кафедри стає як персоніфіковане навчання, так і допомога кожному студенту в знаходженню свого індивідуального шляху і мети в професії Дизайнера. Перша ж проблема, з якаю ми зіштовхнулися від самого початку полягала в тому, що молоді люди не вміли професійно спілкуватися. Тобто не вміли ілюструвати свої думки малюнками і ескізами, їх привчали, а вони привчилися, спілкуватися виключно на вербальному рівні. Тому ми і почали з вирішення в освіті цієї проблеми. Тому що глибоко переконані - архітектор-дизайнер в першу чергу ілюстратор проекту і в яких й б абстрактній та умовній формі він не викладав свої думки, повинен так їх донести до колег, замовника, журі, користувача, щоби ті змогли вірно і однозначно їх сприймати, а не перекручувати. Другою річчю, яка нам від початку не подобалася було те, що студенти сприймали свою роботу над проектом і сам проект як набір креслень, малюнків - планів, розрізів, фасадів, а не як роботу з середовищем, яке має свій власний сенс, підтекст, алгоритм і які треба для прогресу в роботі відшукати.
Тому ми вирішили перед семестровими проектами виконувати із студентами попередні завдання, які б надавали їм можливості, потім, в проектуванні, відразу набувати проектний темп водночас із усвідомленням того, що вони працюють із матеріальними складовими середовища.
Перша така вправа зводиться до того, що в майбутньому середовищі студент вибирає один або декілька об'єктів і опрацьовує їх - обмірює, замальовує, визначає матеріал, аналізує форму. Після двох - трьох тижнів ми переходимо до роботи над фрагментами середовища. Це серія невеликих завдань. Наприклад - виявити просторові зв'язки в середовищі. Його домінанти, плани, їх характеристики. Студенти вчаться формувати гіпотезу ґенези досліджуваного середовища. Чому, як і ким воно формувалося, вчаться аналізувати його елементарні складові та інші.
Тільки після цього, з набутим невеликим досвідом роботи з середовищем студенти включаються в курсові проектування. Ця робота виглядає як паралельна праця над ескізом, макетом, матеріалом. Ці роботи ведуться одночасно. В макеті перевіряються рішення в просторі і вимірах, а підбір матеріалів сприяє ефективному переходу від художнього образу до реального.
На початку кожної нової теми поруч із роботою над об'єктом (побудовою простору, організацією дії, їх оформленням) вивчається середовище. Від початку в ньому шукаються асоціації, які впливають на проектне рішення, асоціації, які мають історію, стилістику, алгоритми, пропорції, колір, матеріал.
Таке проектування потребує від студента, постійного індивідуального розвитку і поза стінами Інституту. Ми експериментуємо і при складанні навчальних програм, заохочуємо до футуристичного проектування, до реалізації деяких концептуальних проектів.
В цілому в організаційному і методологічному плані роки освіти слід розглядати як комплекс певних умов, вимог і заходів, які завжди мають місце в навчальних закладах, що повстали на традиціях, або сформували свої власні, які слід спадкоємно розвивати, але які, при необхідності слід також модернізувати.
На кафедрі ми нікого не збираємося вчити під примусом, тобто ми навчаємо тих хто дійсно хоче цього. Завдання викладача сприяти цьому і допомагати, а не заступати студента у його навчанні. Завдання викладача визначити мету, а завдання студента знайти рішення. При цьому чим більше студент зробить помилок під час свого творчого пошуку - тим краще, їх залишиться значно менше в його подальшому професійному житті. Завдання педагогів підштовхнути студента на шлях до вирішення навчальної проблеми таким чином, щоби студент думав, що він сам все опанував і досягнув. Важливим аспектом освітнього процесу є також атмосфера в середовищі навчального колективу, розуміння, що до певного часу слід захищати студентів від жорстоких реалій, що існують на ринку праці. Захищати також для того, щоби студенти, на певному етапі, навчилися самостійно думати вирішувати навчальні питання і нести за них відповідальність. Щоби навчилися не паразитувати (при першій же потребі перекладати відповідальність на педагога), а вирішувати все самостійно. В планах кафедри також спробувати допомогти всім студентам після захисту диплому знайти місце праці. Але не відразу. Для деяких ми спробуємо відкрити майстерні, лабораторії при університеті, під його дахом, для того, щоб випускники ще деякий час попрацювали під нашим наглядом. Щоби вони в реаліях ринку не розгубилися в перші найскладніші роки навчання в освіті зійшовши на примітивний раціоналізм. Навпаки, творчо зміцніли і були готові до професійних колізій. Ми будемо готувати спеціалістів у всіх можливих на даний час напрямках, напрямках які представляють і розвивають відповідні спеціалісти. Довкола яких можливим є утворення спеціальних творчих навчальних груп. Творчі групи, за нашим розумінням, відрізняються від типових навчальних не іншими дисциплінами - на кафедрі "Дизайн архітектурного середовища" всі проходять предмети, що є в загальній програмі. А розвитком і поглибленням знань в тих галузях дизайну, в яких є актуальна потреба на даний час. Кількісна величина таких груп не має значення - якщо на даний момент в країні є більша потреба в спеціалістах з більшою обізнаністю в ергономіці, ландшафтному дизайні, інтер'єрі і меблях, сценографії і монументальному мистецтві, ми будемо спеціально розвивати саме ці напрямки. Як і всі інші. Хоча ці напрямки можуть цікавити і не всіх студентів. Щоби виконати це, в години проектування за уніфікованими програмами, вказівками, завданнями на проектування, всі метод матеріали індивідуалізуються. За погодженням як викладачів, так і студентів. Терміни до таких програм плануються строком на один семестр. Завідувач кафедри в розробці індивідуального характеру програм і завдань на проектування надає викладачу - експерту повну свободу діяльності. А відслідковує і аналізує тільки результат - проекти. Встановлює - чи досягнутий кінцевий результат, чи ні.
Таким чином імпровізації тут можливі в напрямку тактики ведення навчання, а не в концептуальному плані. Планується утворення на семестр часу навчальних груп з студентів різних курсів - наприклад з тих, хто паралельно виконує бакалаврську, дипломну чи магістерську роботу за близькими темами. Групи можуть утворюватися із студентів різних курсів об'єднаних єдиним напрямком проектування. Це саме стосується і викладачів. Вони також можуть утворювати семестрові колективи, інтегрувати в єдині завдання автономні і роздрібнені теми і навпаки. Наприклад такий експеримент був проведений на заняттях проектування із студентами п'ятого курсу за темою інтер'єр громадської будівлі. Під тему були об'єднані автономні завдання на розробку інтер'єри окремих громадських будівель - банків, театрів, супермаркетів, кінотеатрів, музеїв, виставкових споруд, клубів, міських холів, народних домів і інші. Водночас в одній аудиторії, в єдиному колективі студентами однієї навчальної групи виконувалися 18 різних завдань, метою, яких було напрацювання розуміння композиції і вміння конструювати, організовувати і оздоблювати інтер'єр громадської будівлі.
Всі ці заходи ми організовуємо тільки з однією метою - підготувати наших учнів до жорстоких вимог дотримання нормативних рекомендацій, і в той же час навчити їх вільно фантазувати. Чому треба вчитися творчої фантазії? А тому, що фантазії студентів в перших своїх проектах це факт відсутності знань та проектної дисципліни. Чим складніше проектне завдання, методика його виконання, чим вища культура педагогів і студентів, тим більше в проекті обмежень, тим краще і ефективніше працює фантазія, і завдання істинної повної освіти архітекторів-дизайнерів полягає в тому, щоби виховати студентів не майстрами-ремісниками, а майстрами-митцями, що є високоосвіченими професіоналами. I які з повагою ставляться до своєї освіти.
Поруч із аудиторними заняттями і працею в майстернях, ми вирішили запрошувати наших студентів на будівельні майданчики своїх об'єктів, в інтер'єри реально створюваних просторів, на монтаж декорацій в театрах, збірно-розбірних конструкцій з переконаністю, що навіть тільки присутність наших учнів при процесах реалізації проектів в натуру виховує їх зацікавленість до самих процесів, а також до їх різноплановості та складності.
Таку форму освіти ми рахуємо однією з головних в отриманні нових знань в галузі дизайну. Сьогодні, на початку 2008 року кафедра утворилася з спеціалістів, які або колись вчилися в мене: Р.Кубай, Ю.Богданова, Х.Ковальчук, Б.Гой і інші, або з тих з ким мені довелося в минулому попрацювати: Ю.Джигіль, М.Яців і інші.
Такі "цехові" умови співпраці, коли викладацький колектив об'єднує спільна ідея, спадкоємність, естетично-творчих поглядів, на засадах яких ми вибудовуємо траєкторію концепції освіти архітектора-дизайнера, на мій погляд, абсолютно допустимі на початках становлення професії у Львові.
Ми приймаємо на нашу кафедру студентів, які не просто так собі поступали в Інститут архітектури, і спеціальність вибрали по чутках, лише написавши заяву. Більшість з тих хто приходить до нас свідомі свого вибору і свого часу закінчили художні школи, училища, відвідували факультативи, або відзначилися на загальнопостановчому першому курсі. Приходять - ті, хто прагне не архітектурної освіти взагалі, а прагне вищої освіти архітектора-дизайнера. Хто в майбутньому буде корисним українському суспільству в широкому спектрі цієї професії. Що ми також рахуємо цінним в освіті архітектора-дизайнера - коли після освіти, з нашої кафедри вийдуть також правдиві скульптори, конструктори, графіки. Правдиві митці і вийдуть вони такими тільки завдяки освіті архітектора-дизайнера, а не всупереч їй.
Віктор Проскуряков,
доктор архітектури, професор,
декан ІАРХ, завідувач кафедри ДАС
Структура і виконавці
Комплекс завдань представляє собою логічно побудовану структуру із спеціальних розділів, в яких висвітлені завдання і методичні вказівки по дизайну архітектурного середовища конкретних будівель і споруд та додатків, в яких висвітлені загальні стильові, фізичні ландшафтно-просторові вимоги, що стосуються дизайну середовища усіх без винятку громадських будівель.
Розділи 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7 - "Багатофункціональні комплекси, які містять театральні зали, й інші заклади культури в Українських містах з історично сформованим центром", "Український драматичний театр на 800 місць", "Музей", "Критий ринок", "Церква", "Будинок товариства української мови ім. Т.Г. Шевченка "Просвіта", "Виставкові споруди" - були підготовлені проф. В.Проскуряковим при участі доцентів кандидатів архітектури М. Яціва, Б. Гоя і старшого викладача Р. Кубая з ДАС ІАРХ НУ"Львівська політехніка", а також канд. арх. А.Харитонової з ОДА БА та аспірант кафедри ДОА О.Проскуряков.
Розділ 8 - "Фізкультурно-оздоровчий комплекс" був підготовлений старшим викладачем В. Шулярем. Розділ 9 - "Бібліотека" - асистентом І.Черпінською. Додаток А - "Засади проектування у історично сформованому архітектурному середовищі" - канд. арх., доцентом Х.Ковальчук; Додаток Б - "Організація світлового середовища громадських будівель" - канд. арх., доцентом М.Яцівим; Додаток В - "Класифікація зелених насаджень за їх призначенням" - асистентом Ю.Богдановою
Розділ 1
ЦЕНТРОМ
Загальні положення
В історично сформованому міському середовищі основним завданням проектування і будівництва нових об'єктів культурно-побутового обслуговування є відтворення умов природного функціонування елементів міського центру, залучення в міську структуру всіх необхідних закладів. Таким чином, кінцевою метою будь-яких архітектурних втручань в сформовану забудову є відновлення або підтримка синкретичності, тобто нероздільності, безперервності функціонально-просторової структури оточення, з врахуванням сучасного осмислення природи міського середовища.
Функціонально насичені в минулому міські центри сьогодні втрачають свою привабливість через зменшення кількості об'єктів торгово побутового та культурного обслуговування. Незадовільний технічний і гігієнічний стан існуючого житлового фонду центральних районів змушує мешканців переселятися на окраїни міста в нові райони. Відбувається функціональне збіднення середовища, завмирає традиційно активна діяльність (особливо у вечірній час), змінюється поведінка людини в центрі міста.
Практика показує., що без природного функціонування (наприклад, при музеєфікації). міська забудова швидко занепадає, як будь-який дім шведко занепадає при відсутності життя в ньому. Це дає. в кінцевому результаті передумови для передчасного руйнування історично цінної забудови. Процес розміщення нових і відтворення втрачених соціальних функцій міського центру сьогодні став неминучим, більше того, необхідним. Однак будівництво крупних споруд в історичній частині міста без врахування особливостей сформованої забудови міського середовища може наносити шкоду не тільки порушенням масштабу міста або дисонансом зі старими архітектурними формами, але й серйозними змінами функціональної структури і символічного значення, коли окремі елемент вириваються з натурального контексту середовища, або навпаки. чужий елемент укорінюється в органічну канву історичної забудови.
Найважливішими напрямками вирішення таких задач в проектуванні с концентрація основних функцій, які формують міське середовище, підвищенням щільності забудови і інтенсивності використання території, вартість 1 га якої в 3-5 разів вища, ніж в районах, а також використалися ефективних прийомів просторової інтеграції штучно розрізнених процесів.
Кожен об'єкт в історичному місті повинен сьогодні формуватися під впливом оточення і з врахуванням потреб міста. Можливим вирішенням багатьох проблем, які виникають при реконструкції, може етапі активне створення багатофункціональних комплексів і їх систем.
Загальна методика проектування таких комплексів містить паралельні дослідження: містобудівельні і функціональні. В структурі міської забудови при розгляді з огляду середовищного підходу головне – це визначення містобудівельної ситуації, виявлення функцій міста і просторової цінності середовища с даній місцевості. З'єднання воєдино технологічних і споживчих зв'язків, функціональних і соціальних вимог до внутрішньої структури. з однієї сторони, всебічне врахування впливу на неї умов розміщення нового об’єкту в місті, з другої, - є. тою методологічною основою, яка дозволяє архітектору і замовнику свідомо рухатися до мети – створення органічної споруди.
Основним і вихідним матеріалом дослідження формування комплексів є попередній містобудівельний аналіз. Першим кроком в цьому процесі має бути виявлення типових містобудівельних ситуацій, до яках належить різноманітність живого міського середовища, щоб можна було розглядати при першому наближенні умови формування нового об’єкту. Міська інфраструктура розчленована на частини, аналізується в двох напрямках: функціонально-просторовому та історико-культурному.
1.2.Типові містобудівельні ситуації
Аналіз традиційних міських функцій, що склалися, передбачає виявлення мережі закладів обслуговування і локалізації установ управління, концентрації функцій, їх щільність і суміщення громадської і житлової функцій. Це дозволяє з усієї різноманітності закладів виділити певні функціональні групи, які є організаційно-технологічною основою для формування комплексів в певних містобудівельних ситуаціях у відповідності до соціальних потреб міста - центральної чи периферійної зони - можна дати перспективні пропозиції по покращенню структури і складу функцій тієї чи іншої ситуації:
- в загальноміському центрі;
- на периферії центра міста;
- в центрі планувальних районів;
- в центрі житлового району;
- в житловій забудові.
Паралельно проводиться аналіз міської забудови щодо її історичної та соціально-культурної цінності. Тут визначаються характерні ситуації в залежності від наявності пам'ятників архітектури і їх охоронних зон, унікальності міського середовища, можливості зносу:
в ядрі історичного центру;
- в історично цінній забудові центру:
- на межі історичного центру;
в історично сформованому середовищі без унікальних пам'ятників (поч. XX ст.); поза історично цінною забудовою;
- буферні зони.
Аналіз цих ситуацій і використання принципів формування історичного міського середовища для органічного розміщення нового об'єкту повинні відбиватися на композиційно-просторовому вирішенні структури комплексу і на організації людської діяльності.
В останні роки все частіше пересічна забудова, яка має історично-культурну цінність нарівні з пам'ятниками, оголошується заповідною і береться під охорону. В цьому натуральному міському середовищі парадоксальним чином зживаються всі необхідні життєві процеси - від традиційно побутових, що мають регіональні особливості, до суперсучасних. Тому, розглядаючи питання формування нових об'єктів в цій забудові, необхідно браги до уваги і принципи, за якими спонтанно складалися цілісність і достатньо гнучка структура, спосіб життя міщан, дух місця, які визначають гуманний характер середовища. Тут важливо звернути увагу на соціально-культурні аспекти проблеми - це врахування традиційних міських функцій і звичаїв міщан даного місця і їх просторовою виразу. Для об'єктивної уяви необхідними є тісні контакти архітекторів з місцевими мешканцями, майбутніми мешканцями комплексу, а також із соціологами, вченими, істориками.
Характеристика містобудівельної ситуації.
1. Загальноміський центр:
- висока щільність транспорту;
- високий процент денного населення, з врахуванням тут працюючих;
- планувальна структура з дрібною сіткою (0,3-2,0 га) історично сформованого кварталу;
- цінне історично сформоване міське середовище, концентрація пам'ятників історії культури і архітектури;
- суміщення функцій міського центру з функціями районного і мікрорайонного культурно-побутового обслуговування населення та з функціями наближеного обслуговування.
Переважає вищий ранг закладів культури і обслуговування.
2. Периферія міського центру;
- висока щільність транспорту;
- значний процент денного населення;
- планувальна структура з реконструйованою мережею кварталів (6-12 га);
- окремі ансамблі історичної забудови;
- суміщення функцій міського центру з функціями районного і мікрорайонного
обслуговування для постійного населення прилеглих територій.
3. Центр планувального району:
- всі ранги міських центрів розміщуються на осі внутрішніх міських потоків. Існуюча щільність транспорту дещо нижча або дорівнює середній по місту. Провідне значення мають радіальні магістралі, крупна квартальна мережа в районах забудови 1950 р. співіснує з між магістральними членуваннями в районах, побудованих в 1960-70 рр.;
- як історичний спадок зберігаються ансамблі колишніх заміських маєтків і парків;
- суміщення функцій міського культурно-побутового обслуговування з функціями житла і обслуговування, наближеного до житла;
- житлова забудова перемежовується кварталами адміністративно-громадської і промислової забудови. Середня поверховість - 8 поверхів;
- кількість працюючих в районі в 165 разів вища від кількості постійного населення (70-80 тисяч мешканців)..
4. Центр житлового району:
- житлові райони з різною кількістю населення (від 30 до 100 і більше тис. мешканців). Структура близька до принципів організації центральної частини - квартальна забудова (площа кварталу 13-20 га, з провідним значенням магістралей, суміщена з центром житлового району. Заклади районного значення на міській магістралі суміщені з міськими;
- суміщення міського центру (адміністративно-громадського, культурно-побутового, спортивного і відпочинку) з функціями житла, функціями культурно-побутового районного і мікрорайонного обслуговування мешканців прилеглих районів.
5. Житлова забудова:
суміщення функцій житла з функціями культурно-побутового обслуговування міського, районного і мікрорайонного значення;
- суміщення функцій міського значення: адміністративно-громадського, культурно-побутового і спортивного.
Розділ 2
Загальні положення
Споруди стаціонарних театрів будуються вже дні з половиною тисячі років. Одним з найяскравіших, найбільш синкретичних але малознаних є досвід формування українського театру побудови простору, організації дії і їх оформлення. Театру, початки формування якого давністю сягають до 10 000 років до нашої ери (Трипільська, Мізинська, Підкарпатська культури) і, скажімо, старовинний український обрядовий театр, елементи якого не тільки збереглися, а і активно використовуються тепер, в модерних українських виставах наприкінці XX століття.
Архітектура українського театру повстала з обрядово-ігрових просторів, через використання приміщень княжих гридниць, балаганів, нав і вівтарів, а потім просторів церков, конструкцій і оздоб театрів вертепів, подвір'їв і красних кімнат українських хат, в приміщеннях для театралізованих видовищ - залах українських установ: клубів, казино, товариств, спілок, народних домів, в пристосованих і перепроектованих імперських спорудах за часів Австрійської, Російської імперій. польського напування, в будинках українського радянського театру.
Це – історія. Тепер сучасний український театр повинен відповідати загальноприйнятим архітектурно-естетичним, функціонально-технологічним, сценографічним, конструктивним і інженерним вимогам.
Будівля театру може призначатися для роботи в ньому як постійної, так і гастрольної груп. В останньому випадку особливо доцільно застосовувати принципи гнучкої трансформації глядацького залу і сцени. Слід пам'ятати, що саме український театр є таким, де межі між жанрами не більше як умовність, а це значить, що побудова просторів сцени і залу завжди була зорієнтована па синтез найбільш популярних в українському театрі жанрів - опери, балету, драми, комедії, оперети-музкомедії, лялькового, малих форм. Дане завдання складене на основі розробленого та прийнятого, типу театру з портальною сценою. Після узгодження з керівником проекту можуть бути розроблені варіанти рішень з трансформованим обладнання глядацького залу та сцени.
Українські театри працювали в стаціонарних спорудах - із сценічними машинами і без, колосникових; із різними типами сцен; із залами у вигляді амфітеатру, ярусів, із ложами, галереями і ін. За погодженням із керівником можуть бути запроектовані мобільні, збірно-розбірні, пересувні театри, або сезонні, літні, відкриті, ландшафтні.
Склад і площі приміщень
Таблиця 2.1
| № п/п | Назва приміщення | Площа, кв.м. | Примітка |
| 1 | 2 | 3 | 4 |
| Приміщення для обслуговування глядачів | |||
| А. Приміщення глядачів | |||
| 1 | Зал глядача /партер, амфітеатр, ложі для глядачів/ | 520 | 800 на 0,65 /к-сть глядачів площа в залі на глядача/ |
| Б.Група вхідних приміщень | |||
| 2 | Касовий вестибуль | 40 | |
| 3 | Вестибуль | 280 | |
| 4 | Гардероб за бар'єром | 80 | |
| разом 400 | |||
| В. Група приміщень обслуговування | |||
| 5 | Фойє і кулуари | 480 | дозволяється об’єднувати |
| 6 | Приміщення для куріння | 80 | |
| 7 | Буфет | 120 | буфет може мати вестибуль з вулиці і працювати вдень як кафе; в цьому випадку площа його збільшується: кафе - 300 кв.м, кухня - 20 кв.м, вестибуль і санвузли - 120 кв.м |
| 8 | Заготівельна, мийка, комірка, тарна | 100 | |
| 9 | Туалети і санвузли | 80 | |
| разом 860 | |||
| Вся корисна площа приміщень для глядач і в | 1760 | ||
П р и м і т к а. Для постановки експериментальних і камерних спектаклів) можна спроектувати крім великого залу глядача малий - на 200 глядачів з варіабельним ігровим майданчиком /12 на 12 м/, який дає змогу: показувати спектаклі на глибинній сцені; на сцені, з трьох сторін оточеній глядачами; па сцені-арені; на півострівній сцені; на каліперній сцені. Висота залу 6,50 м, загальна площа 18X20 м. Вестибуль малого залу може бути суміщеним з вестибулем великого залу, або бути відокремленим, що дозволяє його автономну експлуатацію.
Продовження табл. 2.1
| 1 | 2 | 3 | 4 | |
| Г. Приміщення сценічного комплексу | ||||
| Д. Сценічна група. | ||||
| 10 | Сцена | 300 | ||
| 11 | Трюм | 170-180 | 2x90/2x85/ | |
| 12 | Дві кишені | 270 | 2x135 | |
| 13 | Ар'єрсцена | 100 | ||
| 14 | Приміщення оркестру | 80 | на площі залу глядача | |
|
| разом 930 | |||
| Е. Приміщення для обслуговування сцени | ||||
| 15 | Приміщення автоматичного управління і проекційні | 100 | ||
| 16 | Складські приміщення / в т.ч. сейф скручених декорацій - 30 кв.м в трюмовому поверсі, ширина 3 м, висота дорівнює висоті трюму / | 450 | з них 100-150 кв.м в рівні сцени | |
| 17 | Технічні приміщеним | 700 ралом 1250 | в трюмовому поверсі - 400 кв.м, в рівні сцени - 300 кв.м | |
| Н. Приміщення художнього персоналу та керівників | ||||
| Артистичні кімнати | 180 | по 10, 15, 30 кв.м, частина з них розташовується в рівні сцени | ||
| 19 | Туалетні та душові | 50 | ||
|
20 | Кімната очікування виходу на сцену (2 кімнати) | 20 | ||
| 21 | Репетиційний зал | 4/10 | в рівні сцени 13x24 м, з урізаним кругом Д=14 м. і місцями для глядачів | |
| 22 | кімнати художніх керівників | 100 | ||
| 23 | Туалетні | 100 | ||
| 24 | Адміністративні приміщення | 200 | ||
| 25 | Туалетні та санвузли | 20 | ||
|
| разом 1110 | |||
|
| Разом для сценічного комплексу | 3290 | ||
|
| Разом корисної площі для будинку театру | 5070 | ||
В будинку театру повинні знаходитись художні та інші майстерні, складські та допоміжні приміщення, загальна площа яких не перевищує 1500 кв.м, і які зручно пов'язуються з однією з кишень сцени.
Будівельний об'єм будівлі театру не повинен перевищувати 50 000 куб. м /без допоміжного корпусу/.
Склад проекту
1. Фотографія з макету (перспектива, аксонометрія) М 1:500
2. Генплан М 1:500
3. Фасад головний М 1:200
4. Фасад боковий М 1:200
5. Плани М 1:150 М 1:200
6. Схема інтер'єру М 1:200
7. Схема сценографічних і конструктивних рішень масштаб довільний
8. Пояснювальна записка (концепція),
в т.ч. показники на плані 1-го поверху:
а) будівельний об'єм будівлі;
б) будівельний об'єм на одного глядача.
Рис 2.1. Схема проекту Українського театру.
А. Загальний вигляд; Б. План
Рис 2.2. Сцена. Загальний вигляд. Схема технічного обладнання сцени. кишень, трюму. Технологічне обладнання сцени, кишень, трюму.
Рис 2.3. Сценографічне обладнання сцени. План сцени. Схема технічного і технологічного обладнання планшету та трюму сцени.
Обладнання порталу, авансцени, оркестрової ями , кишень сцени
Рис 2.4. План залу. Схема.
1- План порталу. 2- Яруси ложі. 3- Світові ложі, комунікації
| Рис 2.5. Копія оригіналу проекту Театру "Колізей" по вул. Куліша у м.Львові. Виконав студент Д. Ярема, керівник: проф. В. Проскуряков, доц. М. Яців, консультант: Б. Гой |
| Рис 2.6. Копія оригіналу проекту Театру-плейхаузу по вул. Ст. Бандери у м.Львові. Виконав студент Д. Ярема, керівник: проф. В. Проскуряков, консультант: Б. Гой |
Таблиця 2.2
Розділ 3
МУЗЕЙ
Загальні положення
МУЗЕЇ (грецькою мовою - святилище муз) - науково-дослідні і науково-освітні заклади, які збирають, вивчають, зберігають і популяризують пам'ятки природничої історії, матеріальної і духовної культури - першоджерела знань про розвиток природи й людського суспільства. Основною формою діяльності яких є експозиція,виставка. Музеї бувають дослідницько-науково-освітні (більшість з них), дослідницькі (наукові лабораторії при науково-дослідних інститутах) і навчальні. За профілем музеї поділяються на історичні, краєзнавчі, художні, меморіальні та інші.
Сьогодні м у з е й - це символ, яким країна, місто або організація утверджують свою культурну сутність, свою приналежність до цивілізації. Створити музей - це значить вийти із стадії "варварства", це значить ствердити значення своєї історії. В цьому значенні музей виступає як ідеологічний інститут. Крім місця концентрації, зберігання та показу об'єктів культури,, музей є також хранителем цінностей і знань. Свою ж соціальну роль він реалізує завдяки двом складовим частинам: споруді та колекції.
Архітектура музею, таким чином, повинна виконувати символічну роль - своєю образною характеристикою утверджувати музей як унікальне місце, що є відображенням певної архітектурної ідеї.
Коротко дослідивши історію розвитку музею, прослідковується, що в останні двадцять років він став туристичною визначною пам'яткою і супротив своєї волі стає "вітриною видовищ" більше, ніж місцем зберігання реліквій, не відмовляючись при цьому від свого престижного, монументального характеру.
Розповсюдження міжнародного туризму у світі призвело до того, що музей почав "продаватися", як сонце, пляж, пальми. Так з інструменту для виховання під приводом демократизації своїх звичок він наближається до положення, яке зробить його основою видовищ.
Музей традиційний , статичний, сьогодні втратив цікавість в очах публіки. На зміну йому повинен прийти динамічний, оперативно реагуючий на вимоги часу. Але музейна архітектура повинна бeти музейною. Вона повинна бути індивідуальна та оригінальна. Взявши на озброєння нову музейну техніку, архітектура музею повинна сприяти більш тісному діалогу між музеєм та відвідувачем. Тому, трьом функціям музею (зберігання, вивчення та показ експонатів, роботи з відвідувачами та їх обслуговування) повинні відповідати три типи просторів: закритий - для зберігання, напіввідкритий - для експонування, відкритий - для публіки.
Завдання для архітектурного проектування громадської споруди "МУЗЕЙ" включає наступні варіанти":
- народного театру та фольклору;
- техніки та прогресу;
- екології;
- архітектури;
-сучасного мистецтва;
- людини.
За об'ємом музеї розподіляються на:
а) великі - 80 - 300 тис мЗ;
б) середні -30 - 80 тис. мЗ;
в) малі - менше 30 тис мЗ.
Групи приміщень
3.2.1. Приміщення для обслуговування відвідувачів:
- вестибуль з гардеробом (площу необхідно розраховувати з розрахунку одночасного перебування в музеї 1/4-1/5 від загального числа відвідувачів в день; середнє перебування відвідувача слід приймати 1,5-2,0 години;)
- інформаційно-довідковий центр;
- кімнати для екскурсоводів;
- медпункт;
- кімнати для куріння;
- туалетні кімнати (однакові за площею для чоловіків та жінок);
- кіоски для продажу сувенірів та книг;
- буфети та ресторан;
- кімнати відпочинку.
3.2.2. Культурно-пропагандистський відділ.
лекційний зал: при залі кімнати для лекторів, кінопроекційна, фойє, кулуари;
- універсальний простір;
- зали для періодичних виставок;
- бібліотека з книгосховищем.
3.2.3. Зона постійної експозиції - залежить від характеру музейної колекції
При загальному розташуванні експозиції в малих музеях зал має площу не менше 50-60 кв.м;
- висота рядових експозиційних залів - 4-5 м;
- висота великих залів - 6-8 м.
Бажано мати резервні площі, а також площі для перспективного розширення експозиції.
3.2.4. Приміщення дирекції
- кабінети для адміністрації, канцелярія;
- малий конференц-зал;
- кабінети для наукових співробітників;
- лабораторії;
- реставраційні майстерні;
- приміщення для готування експозиційних матеріалів;
- фондосховище, площа якого має становити 1/3 від експозиційних площ (в експозиційних залах знаходиться 20% одиниць збереження музейних фондів);
- службовий вхід, гардероб для співробітників, душові з роздягальнями, санвузли, їдальня для співробітників музею з підсобними приміщеннями.
Площа експозиційних залів та відділу культурно-пропагандистської роботи до площі всіх останніх приміщень повинна мати співвідношення 1:1.
3.3. Основні вимоги до містобудівельних, архітектурно-планувальних і конструктивних рішень, сантехніки та економіки
3.3.1. Вибір ділянки та вирішення генерального плану
При розгляді ділянки під забудову споруди музею необхідно враховувати, що музей в структурі міста може розташовуватись наступним чином:
а) острівне розташування;
б) в зоні реконструкції;
в) у складі культурного центру міста, адміністративного району.
При проектуванні генерального плану необхідно звернути увагу на забезпечення огляду музею по колу, а також на взаємозв'язок нової споруди та старої забудови. Визначити яку роль він відіграє у цьому випадку: головну - ведучу чи доповнюючу.
В проекті необхідно враховувати важливе значення розташування споруди музею на ділянці, організації зручних під'їздів та підходів, забезпечення стоянок для машин, ізоляції музею від міського шуму, організації благоустрою прилеглої території. При можливості, ще при проектуванні, бажано надати можливість розвитку музею як в просторі, так і в часі.
Площа перед головним входом до музею повинна розташовуватися в межах "червоних ліній" ділянки. Споруду музею необхідно розташовувати з відступом від "червоної лінії" оточуючих проїздів не менше ніж на 30 м для забезпечення перед входом вільної площі з розрахунку 0,25 кв. м на одного відвідувача. Довкола споруди музею повинен бути передбачений пожежний проїзд шириною не менше 4 м.
Стоянки автомашин проектуються з розрахунку 25 кв. м площі на одну машину і на віддалі не далі ніж 100 метрів від виходу з музею. Стоянки можуть бути підземними.
3.3.2.Архітектурно-планувальні рішення.
Функціональні зони музею повинні бути згруповані і мати чіткі та логічні функціональні зв'язки між собою. В музеї повинно бути не менше двох евакуаційних виходів. Головні сходи складають перше враження про естетичне оформлення всієї споруди. їх пропускна здатність повинна бути не менше 100 чоловік на 1 м ширини маршу. Необхідно пам'ятати про створення комфортних умов відвідування інвалідами.
Принципи організації експозиції.
- Можливість вільно вибирати маршрут огляду експозиції.
- Диференціація експозиції в залежності від запитів відвідувачів.
Поверховість музею найкраще приймати один-два поверхи, цей принцип є найбільш традиційним і максимально зручним. На обмежених територіях крице проектувати багаторівневі музеї, в яких доцільно для організації поступального руху при ознайомленні з експозиційними матеріалами застосовувати пандуси або комбіновану систему: ліфт плюс пандус.
Найбільш раціональним освітленням експозиційних залів в музеях є верхнє освітлення або комбіновано-інтегральне. При застосуванні верхньо-бічного освітлення необхідно ліквідовувати дзеркальні ефекти, тоді джерело освітлення бажано розташовувати під кутом 45 градусів або трохи більше до горизонтальної площини. Всі приміщення музею (крім сховищ) необхідно забезпечити денним освітленням.
3.3.З. Технічне обладнання музеїв
При проектуванні музеїв необхідно застосовувати найновіші технології для повного забезпечення:
а) мікрокліматичного комфорту;
б) акустичного комфорту;
в) системи кондиціювання повітря;
г) системи автоматичного пожежегасіння;
д) сигналізації;
є) системи пиловидалення.
3.3.4. Конструкції
Основні вимоги до конструктивного вирішення музею:
· Забезпечити вільне планування експозиційних приміщень, їх мобільність.
· Можливість створення нерозірваного простору.
· Забезпечити зручне розміщення експозиційного матеріалу.
· В залежності від виду експозиції конструктивно вирішити освітлення залів.
· Застосування конструкцій повинно визначати образ музею. При перекритті великих зальних приміщень музею застосовують:
- стійочно-балочні конструктивні схеми;
- поєднання стійочно-балочних конструкцій з консольними;
- ферми трьох напрямків; структури;
- складчасті конструкції;
- складчасті із збірних елементів;
- арки;
- гіпари;
- монолітні залізобетонні оболонки; купольні монолітні і збірні;
- поєднання вантових конструкцій з арочними.
При диференційованому зальному вирішенні з прольотом в 9-12-15-18 м найчастіше застосовують монолітний залізобетон.
Будівельні матеріали повинні відповідати наступним вимогам: акустичним, протипожежним, естетичним.
Проект повинен давати ясну уяву про конструктивне вирішення споруди музею, технічне та технологічне оснащення.
Якщо дозволяє ділянка під забудову, то необхідно передбачити винесення експозиції під відкрите небо, при цьому експозиція значно збагачується використанням ландшафту, рельєфу, зелених насаджень.
Можливе проектування нового типу музею:
- Вулиця-музей;
- Музеї-заповідники;
- Меморіали.
3.4. Склад проекту
| 1. Ситуаційна схема | М 1:2000 |
| 2. Генеральний план. | М 1:500 |
| 3. Фасад головний | М 1:200 |
| 4. Фасад боковий | М 1:200 |
| 5. План | М 1:200, М 1:250 |
| 6. План | М 1:200, М 1:250 |
| 7. Розрізи | М 1:200, М 1:250 |
| 8. Перспектива або аксонометрія | |
| 9. Фрагменти інтер'єрів | |
| 10. Макет | |
| 11. Пояснююча записка |
ГРАФІЧНЕ ОФОРМЛЕННЯ ПРОЕКТУ
Проект виконується в будь-якій техніці з використанням кольору.
МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ
- ознайомитися з ділянкою на місці;
- зробити обмірні креслення існуючої ситуації з нанесенням вуличних мощень та озеленення;
зарисувати архітектурну існуючу ситуацію;
- використати фотографування.
Розділ 4
КРИТИЙ РИНОК
Загальні положення
КРИТИЙ РИНОК - громадська споруда, що належить до торгівельного виробництва, і призначена для кооперативної, державної та індивідуальної торгівлі.
З метою більш широкого розвитку торгівельної мережі для львів'ян пропонується розробити проект критого ринку постійного функціонування.
Завдання передбачає розробку проекту критого ринку на ділянках м.Львова. Рельєф та існуюча забудова ділянок визначені ситуаційними планами, що додаються до завдання.
Мета завдання. Відпрацювати методику архітектурного проектування на прикладі організації закритого простору з різними функціями (торгівля, обслуговування, житло).
Склад завдання:
1. Ознайомитися з відведеною ділянкою й провести аналіз містобудівельної ситуації.
2.Розробити функціональну структуру критого ринку.
3.На основі особливостей ділянки (рельєф, орієнтація, існуюча забудова, озеленення і т.д.) та прийнятої функціональної схеми вирішити композицію простору критого ринку з використанням пластики землі ділянки (рельєфу).
4. Найти архітектурно-просторове вирішення споруди або комплексу споруд, яке найбільше відповідає загальному композиційному задуму, та визначити їх конструктивні схеми.
Історична довідка. Криті ринки сформувалися як тип громадських споруд (в Європі) після 1-ої Світової війни. їх площа в середньому становить 15020 тис. кв.м, а об'єм - 250-300 куб.м, і призначені вони для роздрібної торгівлі продуктово-промисловимн товарами.
Останнім часом широкого розповсюдження набули супермаркети -ринки-магазини, що працюють на принципі самообслуговування (першопочатково отримали розповсюдження в США).
Криті ринки є найбільш масовими громадськими спорудами за відвідуванням - 50-80 тис. відвідувачів в день, а за своєю перепускною потужністю поділяються на три групи:
а) малі - 100 місць для торгівлі;
б) середні - 400-600 місць для торгівлі;
в) великі - 1000 місць для торгівлі.
4.2. Основні вимоги до містобудівельних, архітектурно-планувальних і конструктивних рішень
При виборі ділянки для проектування необхідно забезпечити такі умови:
- у великих містах максимальне віддалення ринку від житла повинно бути 1- 1,5 км., в малих - 1,5 - 2,0 км.;
- віддалення ринку від джерел забруднення - не менше ніж 1,5 км. від місця знешкоджування відходів та 500 м. від складів та виробництв, які виділяють порох і сильні запахи.
Криті ринки – окремо стоячі споруди і можуть мати наступне розташування:
- острівне;
- в житловій забудові;
- у складі торгових центрів.
Проектувати криті ринки необхідно так, щоб разом з іншими спорудами організовувати архітектурний ансамбль.
Територія ринку повинна складатися з:
- передринкової площі (проходи, автостоянки, відпочинкова зона):
- ділянки, зайнятої безпосередньо спорудою критого ринку;
- площадки для літньо-осінньої сезонної торгівлі; господарського двору із зручними під'їздами.
Основні приміщення критих ривків.
Торговий зал -
І. Варіант - 600 кв.м
ІІ. Варіант - 1500 кв.м
В торговому залі необхідно розташовувати як разові, так і стаціонарні місця для торгівлі, які відокремлюються між собою проходами для покупців. Разові місця (відкриті прилавки) краще розташовувати в центрі залу (острівне розташування) у вигляді рядів, що йдуть вздовж або впоперек торгового залу. Стаціонарні місця (палатки) необхідно розташовувати по периметру торгового залу з урахуванням умов доброго огляду товару для покупців. Стаціонарні місця необхідно забезпечити добрим зв'язком зі складськими , приміщеннями та санітарно-контрольними станціями.
В проекті необхідно передбачити розміщення молочно-контрольних та м'ясо-контрольних станцій за одним із трьох варіантів:
- зі сторони головного фасаду,
- в окремо стоячій споруді, ізольовані від торгового залу;
- з боку господарського подвір'я на першому поверсі або в цоколі Складські приміщення га холодильні камери в критих ринках необхідно
розташовувати за одним із наступних принципів;
- окремо стоячі;
- на першому поверсі:
на другому поверсі і в підвалах (. найбільш раціональне розташування). При вирішенні комплексу в два-три рівні для залів з площею 2000 кв.м.. треба запроектувати два ліфти, а для залів площею 1000 кв.м - чотири ліфти. Ширину проходів необхідно приймати:
- основних - 4-10 м;
- бокових - від 3,5 м до 7.0 м;
- поперечних - від 1,5 м. до 5,0 м.
До складу споруд ринку крім торговельних площ необхідно передбачити:
- відкриту площадку для сезонної торгівлі;
- кафе (не менше ніж на 50 посадочних місць), пошту-ощадкасу;
- прийомний пункт КБО: перукарню;
- універсам;
- готель з рестораном;
- магазин кулінарію.
При рішенні комплексу в трьох рівнях на першому поверсі розташовують - основну торговельну зону, адміністративну зону та частину складських приміщень, на другому - антресольному поверсі - місця для торгівлі розташування по периметру, третій - підвал - (комунально-складська зона.
Конструктивне рішення повинне бути гнучким – щоб дозволити змінювати технологічний процес та розміщувати нове обладнання. Поступлення товарів до торгового залу передбачити по периметру.
Склад проекту
1. Генеральний план М 1:500
2. Плани поверхів М 1:200 1:100
3. Фасади М1:200 1:100
4. Розрізи М 1:100
5. Перспектива або аксонометрія
6. Фрагменти інтер’єрів
7. Макет
8. Пояснювальна записка
Графічне оформлення проекту
Проект виконується в будь-якій техніці з використанням кольору.
Розділ 5
ЦЕРКВА
Загальні полження
ЦЕРКВА є храм Божий, дім молитви, куди вірні збираються славити Бога і молитися Йому. Слово "церква" походить від грецького "киріхе", "кіріяке", що означає Дім Божий, Господній, цебто святе місце, призначене для християнських богослужінь і молитов. Таким святим місцем для відправи і молитов є також невеличка сакральна споруда, в якій найчастіше немає вівтаря, що називається "каплицею" - від латинського слова "капелла". До ІV століття місцем молитов були також цвинтарі, а ще в часах Старого Заповіту богослужіння відбувались просто неба коло місць, де Господь об'являвся людині чи дарував їй свою благодать, або місце, яке своєю таємничістю і красотою викликало в людині думки про силу, мудрість і доброту Сотворителя.
Святині християни найчастіше будували на могилах мучеників, у місцях по змозі найгарніших - на узгір'ях, на фоні гір, серед дерев - так, щоб гармонійно укомпонований у навколишній краєвид Храм Божий спонукав людину до роздумів над силою і мудрістю Творця. Крім цього, будівничі церков, будучи людьми з відчуттям естетичного хисту й творчих задумів, намагались локалізувати святині в такому місці, яке викликало б у віруючих та прочан бажання повернутись у ті дивні закутки, з наявністю гори, гаю, джерела, берега озера або річки, печери тощо. Таке розташування храму свідчить про його духовне призначення в житті людей. Вознесений на вершину пагорба, на високий берег річки, він ніби освячує своєю присутністю великі простори.
5.2. Містобудівельне вирішення. Вимоги до планування церковного ансамблю
Церковний ансамбль повинен включати церкву, дзвіницю (в об'ємі церкви, прибудовану або окремостоячу), каплицю, плебанію, цвинтар (при проектуванні споруди в сільській місцевості) і "фігуру" - високий хрест з Розп'яттям.
На території церкви для 2000 віруючих (при проектуванні споруди в місті) доцільно запроектувати готель на 40 чоловік з усіма необхідними приміщеннями.
Навколо церкви необхідно передбачити можливість кругового обходу — це пов'язано з обрядом. Коло церкви необхідно запроектувати площу, сад і автомобільні стоянки (службові та для віруючих). Весь церковний двір необхідно огороджувати.
Ділянку під церкву найкраще вибирати на краю села на пагорбку або на горбі, в містах - на роздоріжжях, як завершення перспективи вулиць чи проспектів, або на площах, як домінанти.
Храми східного обряду необхідно будувати вівтарем на схід, де, згідно з християнською релігією, знаходиться центр Землі - Єрусалим з Голгофою, звідки після Воскресіння Христа приходить спасіння.
Форма та символіка храмів
Більшість храмів, в своїй основі, влаштовують у вигляді хреста. Це означає, що храм присвячений розп'ятому за нас на хресті Господу і що хрестом Господь, Христос звільнив нас від власті диявола. Храм влаштований у вигляді продовгуватого корабля означає, що церква, подібно кораблю, по взірцю Ноєвого ковчега веде нас по морю життя до тихої пристані в Царстві Небеснім. Храм у вигляді кола нагадує про вічність Церкви Христової, а храм влаштований у вигляді восьмикутника, ніби зірки, означає, що церква, подібно провідній (дороговказній ) зірці, сяє в цім світі.
5.4. Архітектурно-планувальні елементи храмів та їх функції
Українські церкви переважно тридільні: бабинець, основна нава, вівтар (рис. 5.1 б), з розвитком основної частини до форми хреста і більші. Малі церкви - дводільні, походять від української хати і називаються церквами хатнього типу.
За планами українські церкви бувають: дводільні, тридільні, п'яти -, семи- та дев'ятидільні (рис. 5.1)
Пропорції церков - відношення ширини приміщень до висоти:
для Заходу України 1:1
для Сходу України 1:1,5
Висота до низу яблука хреста над центральною навою повинна дорівнювати довжині церкви по осі захід-схід (для церков у формі рівнораменного хреста), для інших - на довжину основної нави плюс вівтар.
Головні приміщення
Вівтар - найголовніша частина храму, де відбувається Богослужіння і знаходиться найсвятіше місце в храмі - Святий Престіл, на якому відбувається таїнство святого Причастя. Вівтар влаштовується на підвищенні не вище інших частин храму.
Посередині вівтаря знаходиться престіл - особливо освячений чотирикутний стіл прикрашений двома одежами: нижньою - білою, з полотна і верхньою з дорогої матерії. Габаритні розміри престолу: від 1100 на 1100 мм до 2500 на 2500 мм, висота 900-970 мм. На престолі знаходяться: Антимінс, Євангеліє, хрест, дарохоронильниця (кивот) та дароносиця .
У вівтарі, наліво від престолу, в північній частині, стоїть другий невеликий стіл - жертовник. На ньому готують дари для таїнства причащення. На жертовнику знаходяться: Св.Чаша, дискос, спис, ложечка, великий і малі покрови.
В головних, кафедральних храмах, у вівтарі розташоване ще г о р н є місцє (синтрон) - місце в самому східному заглибленні вівтарної частини, в якому ставиться сидіння для єпископа або митрополита (трон). По боках розташовують сидіння для інших єпископів та священників.
Вівтар необхідно відділяти від середньої частини храму для вірних перегородкою з іконами, що називається іконостас. Підвищення, на якому стоїть вівтар та іконостас, повинно виступати вперед в середню частину храму. Це підвищення перед іконостасом називається солєєю, і є переважно на три сходинки.
Середина солеї, де диякон читає Євангеліє та виконує єктенії, а священник проповіді, зветься амвоном. З боків солеї розташовують крилоси для читців і співаків. У крилосі стоять хори.
Середня (друга) частина храму -нава призначена для перебування вірних. У великих церквах крім основної необхідно запроектувати ще бокові нави. Проліт основної нави від 10 до 15 м, рідше 20 м і більше.
Перед солеєю посередині храму знаходиться стіл, що зветься тєтрапод. На ньому мусить бути стоячий хрест, по боках якого - два свічники із свічками, посередині - храмова ікона, з лівого боку якої - хрест до цілування, а з правої - жертовник.
В православних храмах треба передбачити ще канунник- низенький столик, перед яким служаться панахиди.
Третьою частиною храму є бабинець (притвор). У великих церквах до притвору веде троє дверей: царські посередині і двоє бічних. На східній частині внутрішнього притвору вішають - з правої сторони ікону Спасителя, з лівої - Матері Божої.
Рис 5.1. Архітектурно-планувальні елементи храмів
Додаткові приміщення.
Ризниця- приміщення біля вівтаря, де зберігаються ризи, церковні посудини і книги для богослужіння. їх прибудовують до вівтарної частини, одну між раменами в північно-східному кутку, або дві - з півночі і півдня (рисі в).
Паламарна- приміщення біля вівтаря, де паламар розпалює кадило, прибудоване до вівтарної часчтини в південно-східному кутку.
Крилоси- праве і ліве крило храму, де стоять хористи. Над головним входом з середини церкви влаштовують хори.
Мінімальна площа на одну людину в церкві становить 0,50 кв м. Для старших людей біля стіни необхідно передбачити встановлення лавок для сидіння (габарити лавок: висота - 850 мм, висота сидіння - 450-500 мм, ширина лавки - 350 мм; відстань між лавками 820 мм.) Ширину вхідних дверей бажано приймати 3 м. В протилежній до головного входу частині храму необхідно передбачити ще один вихід. Сумарна ширина дверей 1 м на 70 осіб. При проектуванні церкви двоярусною (нижня - зимова, верхня - холодна літня), висота нижньої церкви повинна становити біля 5,5 м.
При проектуванні храмів бажано передбачати приміщення для хрещення дітей - хрещальню (баптистерій) з окремим температурним режимом. Можна запроектувати каплицю. В цокольній частині розташовують бібліотеку, приміщення для зібрань парафіян, гардероб, приміщення для катехизації, комори, санвузли тощо.
В діаспорі викристалізувався такий тип храмової будівлі, де навколо церкви згруповані приміщення для функціонування громадського життя українських громад -де на першому поверсі розташована церква, а в цоколі знаходяться приміщення громадського центру.
Таблиця 5.1
Склад приміщень
| На проектування церкви для | 200-300 | 800-1000 | 2000 віруючих |
| площа території | 0,5 га | 0,8 га | 1,0 га |
| зал | 80-90 | 270-300 | 650-700 |
| вівтар | 20-25 | 25-30 | 50-60 |
| притвір | 16-20 | 36-40 | 40-60 |
| Ризниця | 16 | 20 | 30 |
| паламарна | 16 | 20 | 30 |
| хори | 25-30 | 30-50 | 90 |
| світлопроекційна | 2 на 2 | 2 на 3 | 2 на 4 |
| звукозапис | 8 | 10 | 12 |
| Радіо і телетрансляція | - | 12 | 16 |
Таблиця 5.2
Приміщення, які можуть бути в цокольному поверсі, в прибудові або в окремих будівл ях:
| Назва | Габарити для храмів на 00 відвідувачів, м на м; м. кв | Габарити для храмів на 00 відвідувачів, м на м; м. кв |
| Недільні класи | 2 на 2 | 4 на 4 |
| Зал для зборів | 60 | 250 |
| бібліотека з читальним класом | 50 | 80 |
| репетиційний зал хору | 50 | 80 |
| рекреація, | 60 | 160 |
| виставковий зал | 60 | 120 |
| господарські та технічні приміщення | 26 | 60 |
| санвузли | за розрахунком | за розрахунком |
Примітка. В цокольному поверсі під вівтарем не розташовують ніяких приміщень.
Завершення храмів
Будинок храму звичайно завершується куполом або шатром, що зображує собою небо. Купол завершується маківкою, на якій ставиться хрест, во славу Ісуса Христа. Одна баня і одна маківка символізує єдність Бога, дві бані означають дві природи – Божеську і людську в Ісусі Христі; три бані – три лиця Святої Трійці, п’ять бань – Ісуса Христа і чотирьох євангелістів; сім бань – сім таїнств і сім вселенських соборів; дев'ять бань - дев'ять чинів ангельських; тринадцять бань - Ісуса Христа і дванадцять апостолів.
Верхи можуть бути: шатрові (наметові), шоломоподібні, грушоподібні, цибулясті, кулясті, сферичні (півкульові), еліптичні, дзвоноподібні тощо.
На вершки верхів храму необхідно ставити хрести - символ християнської віри. Форм хрестів, які використовуються на Україні, є декілька, а саме: звичайний хрест -4-кінцевий; 5-, 6-, 7- і 8-кінцеві хрести з горизонтальним нижнім перехрестям, хрест православний , хрест грецький, та перехрещений.
Іконостас
Іконостас - це перегородка з рядами ікон, що відділяє вівтар від основної
частини храму. В іконостасі повинно бути троє дверей (середні - Царські Ворота, наліво - північні двері, направо - південні двері.) Переважно іконостаси встановлюють одно-, дво-, або трирядні. Великі іконостаси мають до п'яти і більше рядів ікон.
Розташування ікон див. рис. 5.2.
Сучасні іконостаси простіші, переважно однорядні. Іконостас є важливою частиною інтер'єру і повинен вирішуватись в контексті загального архітектурного рішення храму, тому його необхідно проектувати одночасно з церквою.
Технічне обладнання храмів
При проектуванні церков необхідно застосовувати найновіші технології для повного забезпечення:
- мікрокліматичного комфорту,
- акустичного комфорту;
- системи кондиціонування повітря;
- системи автоматичного пожежегасіння;
- сигналізації;
- системи пиловидалення.
Проект повинен давати ясну уяву про конструктивне вирішення споруди храму, технічне та технологічне обладнання.
Склад проекту
| 1. Ситуаційна схема | М | 1:2000 | |
| 2. Генеральний план. | М | 1:500 | |
| 3. Фасад головний | М | 1:200 | |
| 4. Фасад боковий | М | 1:200 | |
| 5. План | М | 1:200, | 1:250 |
| 6. План | М | 1:200, | 1:250 |
| 7. Розрізи | М | 1:200, | 1:250 |
| 8. Перспектива або аксонометрія | |||
| 9. Фрагменти інтер'єрів | |||
| 10. Макет | |||
| 11. Пояснююча записка |
Графічне оформлення проекту
Проект виконується в будь-якій техніці з використанням кольору.
МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ.
- ознайомитися з ділянкою на місці;
- зробити обмірні креслення існуючої ситуації з нанесенням вуличних мощень та озеленення;
- зарисувати архітектурну існуючу ситуацію;
- використати фотографування.
Розділ 6
БУДИНОК ТОВАРИСТВА УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ ім. Т.Г. ШЕВЧЕНКА "ПРОСВІТА"
Загальні положення
Ціллю товариства "Просвіта" було, є і буде піднесення культури та добробуту українського народу.
Засобами для досягнення цього згідно "Статуту" товариства є:
· Видання книжок, творів, журналів, часописів;
· Закладання філій і читалень товариства;
· Організація публічних лекцій і викладів, літературно-музичної продукції, концертів, аматорських і професійних виставок художників, ведення театру та кінотеатру;
· Узгодження народних свят та з'їздів;
· Закладання і утримання бібліотек, народних музеїв.
Історично одним із основних напрямків діяльності товариства "Просвіта" було книгодрукування. Всі цілі і вимоги не втратили своєї чинності і зараз. Деякі навіть набули особливо актуального звучання.
Завдання передбачає розробку споруди культурно-просвітницького закладу товариства "Просвіти" на ділянках м. Львова. Рельєф та існуюча забудова ділянок визначені ситуаційними планами, що додаються до завдання.
Мета завдання. Відпрацювати методику архітектурного проектування типології культурно-просвітницького закладу - споруди товариства "Просвіти" під кутом зору сучасного архітектора кінця XX ст., як таку, що мала 6 постійний розвиток і аранжування від конкретних містобудівельних, регіональних, етнографічних умов.
Склад завдання :
- Ознайомитися з відведеною ділянкою під проектування і провести аналіз містобудівельної ситуації.
- Розробити об'ємно-планувальну структуру споруди товариства "Просвіти" з урахуванням принципу функціонального зонування.
- Найти художньо виразний образ споруди, органічно пов'язаний з його загальним об'ємно-просторовим вирішенням.
- Вирішити конструктивну схему споруди, яка 6 найбільше відповідала загальному об'ємно-просторовому вирішенню.
Групи приміщень
І. Адміністрація і організація функціонування;
1. Гардероб.
2. Кабінет директора;
3. Приміщення бухгалтерії і канцелярії;
4. Приміщення техперсоналу;
5. Приміщення господарського реманенту; 6.Медичний пункт.
ІІ. Приміщення інформаційно-наукової та просвітницької діяльності:
1. Бібліотека-інформцентр (з читальним залом і книгосховищем);
2. Науково-методичний центр;
3.Технічний центр (дикторська-радіовузол-супутниковий зв'язок-кіно-фотолабораторія, комплекс оргтехніки);
4. Музей;
5. Підприємство торгівлі (снстема підприємтв "Просвіта")
ІІІ. Творчість ти видовища:
1.Універсальний зал (лекційна, концертно-кіно-видовищна функція) стаціонарна схема - 250 місць;
2.Універсальний виставочний зал - гнучка схема, 2200 куб.м;
3.Художні майстерні;
4.Запасники;
5.Приміщення науково-репетиційної функції.
IV. Обслуговування (харчування, побутові приміщення для персоналу та відвідувачів):
1. Приміщення персоналу;
2. Бар;
3. Літературно-мистецьке кафе;
V. Господарські, технічні, допоміжні приміщення:
1. Кліматрон;
2. Котельня;
3. Венткамери;
4. Гараж;
5. Електрощитові;
6. Бойлерна.
V . Рекреаційні простори:
1. Внутрішнє подвір'я - активний і пасивний відпочинок;
2. Лоджії;
3. Балкони.
Планувальні вимоги. Функціональне зонування
Громадська споруда (будинок товариства "Просвіта") використовується цілорічно й проектується з тамбурами. Розташування між дверима в тамбурах не менше 1,5 м. Вхідні двері відчиняються назовні.
В плануванні споруди повинен бути передбачений зручний зв'язок вестибую з зальними та виставковими приміщеннями, гардеробом, санітарними вузлами, адміністративними приміщеннями. Підсобне приміщення повинно бути пов'язано із зальним приміщенням та відкритою або напіввідкритою площадкою, що є продовженням зального приміщення.
Зальне приміщення може бути запроектоване в одному або двох рівнях.
Гардероб необхідно проектувати безпосередньо у вестибулі або у вигляді окремого приміщення при ньому для прийому та видачі одягу. Глибина гардеробу не повинна перевищувати 5 м.
Якщо для даної ділянки у свій час був спроектований, але не зреалізований архітектурний проект, то нова споруда повинна стати копією цього (останнього) проекту;
Якщо на ділянці проектується модерна споруда, то:
а) проектування ведеться тільки в "червоних лініях" з усіма обмеженнями по висоті, що діють в архітектурно-історичному заповіднику;
б) будівельні матеріали та конструкції повинні відповідати тим, з яких сформований весь оточуючий контекст;
в) тектоніка, членування її ритміка споруди повинні відповідати оточуючому архітектурному контексту.
Якщо майбутнім проект розташовується в межах охоронної зони архітектурно-історичного заповідника, то він не повинен виходити за "червоні лінії", бути обмеженим по висоті й по можливості відповідати оточуючому архітектурному контексту.
Якщо ж проект передбачається в інших зонах центру міста з історично-сформованим ядром, то нова споруда повинна залишитися в параметрах обмежень по висоті.
Розділ 7
ВИСТАВКОВІ СПОРУДИ
Загальні положення
Досягнення науки, виробництва та культурного життя суспільства цікавлять широкі верстви населення. Одним із засобів задоволення даного зацікавлення слугують виставки.
Тематика виставок надзвичайно різноманітна. Найбільш великі виставки експонують продукцію окремих галузей народного господарства, промислового та сільського виробництва, розвитку окремих галузей культури, предмети історичного і сучасного мистецтва і т. ін.
Виставкова споруда повинна відповідати сучасним архітектурно-історичним, функціонально-технологічним, конструктивним та інженерним вимогам її архітектурно-просторове середовище повинно бути своєрідним комунікативним простором, місцем зустрічей і спілкування людей.
Виставка повинна вирішувати три основні завдання:
· Показ досягнень;
· Обмін інформацією;
· Обмін досвідом.
При проектуванні великих виставкових комплексів, таких, як Всесвітні виставки, необхідно вирішувати і питання створення виставкового ансамблю, та принципи проектування специфіки експозиції при 6-60 мли. відвідувачів; території 10-300 га; кількості країн учасниць 32-80.
За об'ємом виставкові споруди поділяються на:
а) великі - 3000 куб.м. і більше;
б) середні - 1500-3000 куб.м.;
в) малі - менше 1000 куб.м.
Групи приміщень
1. Приміщення для обслуговування відвідувачів:
- вестибюль з гардеробом (площу необхідно розраховувати з розрахунку одночасного перебування на виставці1/4-1/5 від загального числа відвідувачів в день; середнє перебування відвідувачів необхідно приймати 1,5-2,0 години);
- інформаційно-довідковий центр;
- кімнати для екскурсоводів;
- медпункт;
- кімнати для куріння;
- санвузли з тамбурами (однакові за площею для чоловіків та жінок);
- зона відпочинку відвідувачів; -буфет.
2. Культурно-пропагандистський відділ:
- фойє;
- зал;
- естрада;
- кінопроекційна;
- гурткові кімнати;
- бібліотека з книгосховищем.
3. Експозиційна група:
- виставковий зал (один або два);
- зали для періодичних виставок.
Норми площ для розрахунку експозиційних залів:
а) картини, плоскісні експонати - 4,5-6,0 кв.м на одиницю
б) вітрини для графіки, дрібних експонатів - 2,5 кв.м. на одиницю
в) скульптура, об'ємні експонати - 4,8 кв.м на одиницю
г) вітрина для монет і медалей - 1,6 кв.м на одиницю
Експозиційних приміщень необхідно запроектувати від 4-5 до 9-12. Висота рядових залів для експозиції - 4-5 м., висота великих залів - 6-8 м., висота інших приміщень може бути пониженою.
Бажано мати резервні площі, а також площі для перспективного розширення експозиції.
4. Приміщення дирекції:
- кімнати дирекції, канцелярія;
- кімната наукових працівників;
- приміщення для розташування та відпочинку працівників;
- додаткові площі (лоджії, галереї, тераси);
- приміщення для підготовки експозиційних матеріалів;
- фондосховище (невелике);
- службовий вхід, гардероб для співробітників, душові з роздягальнями, санвузли.
Площа експозиційних залів до площі всіх останніх приміщень повинна мати співвідношення 1:1.
7.3. Основні вимоги до містобудівельних, архітектурно-планувальних і конструктивних рішень, сантехніки і економіки
7.3.1. Вибір ділянки та вирішення генерального плану.
При розгляді ділянки під забудову необхідно враховувати, що виставкова споруда в структурі міста може розташовуватися наступним чином:
а) острівне розташування;
б) в зоні реконструкції;
в) у складі культурного центру міста, адміністративного району.
При проектуванні генерального плану необхідно звернути увагу на забезпечення огляду виставкової споруди по колу, а також на взаємозв'язок нової споруди та старої забудови. Визначити яку роль вона у цьому випадку відіграє: головну - ведучу чи доповнюючу.
В проекті необхідно враховувати важливе значення розташування споруди на ділянці, організації зручних під'їздів та підходів, забезпечення стоянок для машин, ізоляції від міського шуму, організації благоустрою прилеглої території. При можливості, ще при проектуванні, бажано надати можливість розвитку виставкової споруди як в просторі, так і в часі.
Площа перед головним входом до виставкової споруди повинна розташовуватися в межах "червоних ліній" ділянки. Споруду необхідно розташовувати л відступом від "червоної лінії" оточуючих проїздів не менше ніж на 30 м. для забезпечення перед входом вільної площі з розрахунку 0,25 кв.м на одного відвідувача. Довкола споруди повинен бути передбачений пожежний проїзд шириною не менше 4 м.
Стоянки автомашин проектуються з розрахунку 25 кв.м. площі на одну машину і на віддалі не далі ніж 100 метрів від виходу з виставки. Стоянки можуть бути підземними.
7.3.2. Архітектурно-планувальні рішення
Функціональні зони виставкової споруди повинні бути згруповані і мати чіткі та логічні функціональні зв'язки між собою. Необхідно запроектувати не менше двох евакуаційних виходів.
Головні сходи складають перше враження про естетичне оформлення всієї споруди. їх пропускна здатність повинна бути не менше 100 чоловік на 1 м. ширини маршу. Допускається влаштування одних внутрішніх сходів, відкритих на всю висоту будинку, а також відкритих сходів з вестибуля до другого поверху, якщо вестибуль. віддалений під коридорів та інших приміщень дверима.
Сходові клітки необхідно проектувати з природнім освітленням через пройомн у зовнішніх стінах. Допускається проектувати не більше 50% сходових клітин з верхнім освітленням у двоповерхових будинках при влаштуванні просвіту між маршами не менше від 1,5 м.
При розташуванні у цокольному чи підвальному поверсі фойє, гардеробів, туалетів, буфетів допускається влаштування окремих відкритих сходів з цокольного (підвального) поверху до першого.
Виставкова споруда використовується цілорічно і проектується з тамбуром. Розташування між дверима в тамбурах не менше 1,5 м. Вхідні двері відчиняються назовні.
В плануванні споруди необхідно передбачити зручний зв'язок вестибулю з виставковими залами, гардеробом, санітарними вузлами, адміністративними приміщеннями. Підсобні приміщення повинні бути пов'язані із виставковими залами та відкритою або напіввідкритою площадкою, яка є ніби продовженням виставкового приміщення.
Гардероб проектується безпосередньо у вестибулі або у вигляді окремого приміщення при ньому для прийому та видачі одягу. Глибина гардеробу не повинна перевищувати 5 м.
Графік руху повинен забезпечувати зручну орієнтацію у вестибулі, виключати перетин руху відвідувачів.
Принципи організації експозиції.
1. Можливість вільно вибирати маршрут огляду експозиції.
2.Диференціація експозиції в залежності від запитів відвідувачів.
Виставкові споруди можуть бути централізовані з компактними планами (в одному рівні з єдиним внутрішнім простором) та децентралізовані (з використанням блочних прийомів).
Висота експозиційних приміщень: в малих залах - 4-5 м, в великих залах до -12 м, обслуговуючих приміщень - 3,3 м при модулі 6 на б м. Можливим є застосування уніфікованих конструкцій 12, 18-24 м, що надає можливості моделювання та трансформації внутрішнього простору.
Виставковий простір може бути єдиним - із вільним розташуванням експозиційних майданчиків на різних рівнях- або з розподілом на зали різного призначення.
Кінолекційний зал можливо проектувати в окремому об'ємі. Адміністративна група повинна бути компактною і обов'язково з природнім освітленням. Приміщення для обслуговування по площі відповідають приблизно 1/3 від експозиційної площі.
Поверховість виставкової споруди найкраще приймати один-два поверхи, цей принцип є найбільш традиційним і максимально зручним. На обмежених територіях краще проектувати багаторівневі виставки, в яких доцільно для організації поступального руху при ознайомленні з експозиційними матеріалами застосовувати пандуси або комбіновану систему: ліфт плюс пандус.
В проекті повинні бути вирішені питання освітлення (природного або штучного). Найбільш раціональним освітленням експозиційних залів у виставкових спорудах є верхнє освітлення або комбіновано-інтегральне. При застосуванні верхньо-бічного освітлення необхідно ліквідовувати дзеркальні ефекти, тоді джерело освітлення бажано розташовувати під кутом 45 градусів або трохи більше до горизонтальної площини. Всі приміщення споруди (крім фондосховищ) необхідно забезпечити денним освітленням.
При проектуванні виставкові' споруди необхідно пам'ятати про створення комфортних умов для відвідування виставок інвалідами.
7.3.3.Технічне обладнання виставкових споруд
При проектуванні виставкових споруд необхідно застосовувати найновіші технології для повного забезпечення:
а) мікрокліматичного комфорту;
б) акустичного комфорту; а також:
- системи кондищіювання повітря;
- системи автоматичного пожежогасіння;
- сигналізації;
- системи пиловидалення.
7.3.4. Конструкції
Основні вимоги до конструктивного вирішення виставкових споруд:
1. Забезпечити вільне планування експозиційних приміщень, їх мобільність.
2.Можливість створення нерозірваного простору.
3.Забезпечити зручне розміщення експозиційного матеріалу.
4.В залежності від виду експозиції конструктивно вирішити освітлення залів.
5.Примінення конструкцій повинно визначати образ музею. При перекритті великих зальних приміщень музею застосовують:
- стійочно-балочиі конструктивні схеми;
- поєднання стійочно-балочних конструкцій з консольними;
- ферми трьох напрямків; структури;
- складчаті конструкції;
- складчаті із збірних елементів;
- арки;
- гіпари;
-монолітні залізобетонні оболонки; купольні монолітні і збірні;
-поєднання вантовнх конструкцій з арочними.
При диференційованому зальному вирішенні з прольотом в 9-12-15-18 м найчастіше застосовують монолітний залізобетон. При перекритті просторів прольотом до 36 м застосовують ферми трьох напрямків.
Будівельні матеріали повинні відповідати наступним вимогам: акустичним, протипожежним, естетичним.
Проект повинен давати ясну уяву про конструктивне вирішення ви ставкової споруди, технічне та технологічне обладнання.
Якщо дозволяє ділянка під забудову, то необхідно передбачити винесення експозиції під відкрите небо. При цьому експозиція значно збагачується використанням ландшафту, рельєфу, зелених насаджень.
Склад проекту
1. Ситуаційна схема М 1:2000
2. Генеральний план. М 1:500
3. Фасад головний М 1:200
4. Фасад боковий М 1:200
5. План М 1:200, М 1:250
6. План М 1:200, М 1:250
7. Розрізи М 1:200, М 1:250
8. Перспектива або аксонометрія
9. Фрагменти інтер'єрів
10. Макет
11. Пояснююча записка
ГРАФІЧНЕ ОФОРМЛЕННЯ ПРОЕКТУ.
Проект виконується в будь-якій техніці з використанням кольору.
МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ.
-ознайомитися з ділянкою на місці;
-зробити обмірні креслення існуючої ситуації з нанесенням вуличних мощень та озеленення;
- зарисувати архітектурну існуючу ситуацію;
- використати фотографування.
Розділ 8
Загальні положення
Термін "фізкультурно-оздоровчий комплекс" (ФОК) застосовується для назви спеціалізованих споруд для самостійних і організованих фізкультурно-оздоровчих занять, активного відпочинку і спортивних розваг. У європейських країнах та США застосовують також назви „центр дозвілля”, „відпочинково-оздоровчий центр”. Значного поширення набуло останнім часом спорудження аквапарків, у яких основною функцією є плавання, розваги на воді. Ці споруди можна класифікувати як один з видів фізкультурно-оздоровчих комплексів.
Відпочинок – це об’єктивна потреба кожної людини для відновлення сил, зняття психологічних та фізичних навантажень, які зазнає людський організм внаслідок інтенсифікації професійної діяльності, бурхливого темпу життя, особливо у великих містах, негативних наслідків урбанізації тощо. До сфери відпочинку можна віднести культурно-пізнавальний відпочинок (відвідання театрів, музеїв, концертів тощо), різноманітні розваги, туризм, аматорський спорт, поїздки на курорти, частково – санаторно-курортне лікування. Важливим є те, що вибір видів відпочинку здійснюється індивідуумом за власною волею та бажанням та у своє задоволення. Найбільш позитивного ефекту досягається при забезпеченні вільного вибору видів відпочинку, їх різноманітності та можливості переходу від одного до іншого.
Науково-технічний прогрес та пов’язані з ним зміни в характері зайнятості населення призвели до того, що більшість працюючих зайняті в сфері розумової праці або в обслуговуючих секторах народного господарства, де праця має переважно сидячий характер і не потребує фізичних зусиль. Біологічні особливості людського організму такі, що він для нормального функціонування потребує, крім іншого, і певного рівня регулярних фізичних навантажень. Тому такими популярними стали в багатьох країнах „біг для здоров’я”, відвідування тренажерних залів, відвідування басейнів, заняття тенісом, бадмінтоном тощо. Це дозволяє вести здоровий спосіб життя, підтримувати свій організм у „тонусі”. Відповідальне ставлення до здоров’я громадян є одним з напрямків як державної політики розвинутих країн світу, так і керівництва окремих підприємств та установ. Одна з основних медико-фізіологічних вимог до проведення фізкультурно-оздоровчих занять – це їх різноманітність. Необхідна кількість енергетичних витрат на фізичні навантаження не може бути реалізована тільки за рахунок одного виду занять. Бажано не обмежуватися одним, навіть достатнім за енергетичними витратами, заняттям (біг, плавання, веслування тощо), а використовувати 3-5 занять, що вимагають включення різних м'язових груп і систем організму. Такий принцип фізичного принцип навантаження з використанням різних видів фізичної культури вимагає відповідної матеріально-технічної бази та організації.
Найбільшою популярністю нині користуються ігрові види (волейбол, баскетбол, настільний теніс, бадмінтон тощо), плавання, лижі, легка атлетика. З’явились і набули поширення донедавна практично невідомі види спорту, які мають і розважальний характер, наприклад аеробіка, шейпінг, боулінг.
Великого значення для організації активного відпочинку набувають різноманітні спортивно-оздоровчі заклади, де створюються умови для занять фізкультурою та спортом як самостійно, так і під керівництвом фахових інструкторів з метою підтримання фізичних кондицій організму.
Для відвідувачів фізкультурно-оздоровчого комплексу різного віку можуть пропонуватися практично всі найбільш поширені види фізкультурно-оздоровчих занять, за винятком окремих видів спортивних ігор, деяких видів легкої атлетики тощо. При цьому відповідність руховому режиму, що рекомендується, і особливостям віку може досягатися за рахунок інтенсивності проведення занять: частоти виконання і кількості вправ, тривалості пауз для відпочинку в межах одного заняття, періодичності проведення занять. Загальна тривалість одного заняття, як показують дослідження фахівців, приймається однаковий для різних вікових груп - у середньому біля години. Для таких видів як велосипедні прогулянки, навчання верховій їзді, веслування - тривалість одного заняття може бути збільшена до 1,5-2 год.
Тривалість перебування відвідувача у фізкультурно-оздоровчому комплексі може бути і більшою за рахунок процедур чи розваг, не пов’язаних з фізичними навантаженнями (сауна, фізіотерапевтичні процедури, розваги на воді тощо).
Найбільший інтерес нині для відвідувачів становлять можливості для плавання, розваг на воді, різноманітних водних процедур. Для цього у спортивно-оздоровчих комплексах передбачається функціонування одного або декількох басейнів, створюється святкова атмосфера за допомогою технічних пристроїв, музики і фантастичного освітлення.
Для оздоровчого ефекту застосовуються фізіотерапевтичні процедури: тонізуючі душі, масажі, включаючи і підводний. Вводиться широкий набір приміщень для фізіотерапії, бальнеології (масажні, інгаляторії, фотарії, солярії на відкритих майданчиках та у спеціальних приміщеннях, лікувальні і контрастні ванні, лікувальні душі, душі, масажні). Розширюється склад приміщень лікарського контролю.
Особливою популярністю користуються лазні (особливо сухого пару - сауна). Застосування різних видів парильних у сполученні з іншими фізіотерапевтичними процедурами: купання, охолодження (на повітрі, чи снігом, водою) є сильним і надзвичайно ефективним засобом відновлення і підвищення працездатності організму.
Один з ефективних шляхів підвищення фізичних кондицій організму – інтенсифікація занять спортом з застосуванням тренажерних пристроїв – велоергометрів, бігових доріжок, тренажерів, що імітують греблю та інші види спорту, силових тренажерів тощо.
У склад фізкультурно-оздоровчого комплексу включаються споруди і приміщення для рухливих і розважальних ігор, атракціони, кегельбани, більярдні тощо. Зали для розповсюджених спортивних ігор: баскетболу, волейболу, тенісу, гандболу, бадмінтону часто проектуються як універсальні зменшеного розміру для ігор за спрощеними правилами. Особливої популярності набули зали для занять аеробікою, шейпінгом, приміщення фітнес-клубів.
Відпочинковий характер фізкультурно-оздоровчих комплексів обумовлює появу у їх складі приміщень кафе, молочних барів, ресторанів, перукарень.
Слід підкреслити, що фізкультурно-оздоровчі комплекси, призначені для організації активного відпочинку, розваг, занять аматорським спортом, відрізняються від спортивних споруд видовищного характеру, а також споруд, призначених для підготовки спортсменів і становлять окремий від них тип архітектурних споруд.
Склад і площі приміщень
Архітектурно-планувальне завдання на проектування фізкультурно-оздоровчого комплексу визначає:
1. Ділянка для проектування:
2. Перелік необхідних приміщень і їх площі з розрахунку на кількість відвідувачів, які можуть одночасно знаходитись у спортивно-оздоровчому комплексі;
3. Умова цілорічного функціонування комплексу з використанням закритих і відкритих споруд;
4. Легкодоступність для відвідувачів і службовців фізкультурно-оздоровчого комплексу з розмежуванням підходів і під'їздів відвідувачів від службових підходів і під'їздів та з окремими стоянками автомобілів для відвідувачів і службовців.
До закритих споруд відносяться:
• Вестибуль з зимовим садом;
• Басейн для плавання з допоміжними приміщеннями;
• Спортивні зали з допоміжними приміщеннями;
• Медичний кабінет;
• Лазня (руський тип з мокрою .парою - баня та фінський тип з сухою парою - сауна);
• Солярій;
• Масажний кабінет;
• Косметичний кабінет;
• Перукарський кабінет;
• Дискоклуб;
• Кафетерій, міні-бар;
• Магазин спорттоварів;
• Адміністративні приміщення;
• Господарські приміщення;
• Технічні приміщення.
До відкритих споруд відносяться.
• Три природні озера, які можуть використовуватись для різних видів літнього спортивно-оздоровчого відпочинку (плавання і стрибки у воду; плавання на човнах, байдарках, каное, катамаранах тощо; рибалки тощо) та різних видів зимового спортивно-оздоровчого відпочинку (хокей, катання на ковзанах тощо, рибалка тощо) з допоміжними приміщеннями;
• Спортивні майданчики (бадмінтон, теніс, волейбол, баскетбол, ручний м'яч, мінфутбол, городки тощо) з допоміжними приміщеннями;
• Лісопаркова зона, яка може служити як влітку пасивному (прийняття сонячних і повітряних ванн, рибалка тощо) і активному (їзда на велосипедах, роликах тощо; біг, спортивна гімнастика тощо) відпочинку відвідувачів, так і взимку, додаючи можливість займатись зимовими видами спорту.
Склад проекту
Проект виконується на двох підрамниках (планшетах) розміром 1х1 м
| 1 | Ситуаційна схема | М 1:2000, 1:5000 |
| 2 | Генеральний план Креслення генплану доповнюються експлікацією, умовними позначеннями, техніко-економічними показниками (площа території, площі відкритих і закритих споруд, площа мощення, площа озеленення | М 1:500 |
| 3 | Плани поверхів Доповнюються експлікацією приміщень та їх площами | М 1:200 |
| 4 | Характерні розрізи (не менш як два) | М 1:200 |
| 5 | Фасади (не менш як два) | М 1:200 |
| 6 | Перспектива або аксонометрія комплексу | - |
| 7 | Інтер’єр одного з основних приміщень | - |
| 8 | Макет | М 1:200, 1:400 |
| 9 | Пояснювальна записка | - |
Графічне оформлення – в довільній техніці з використанням кольору
| Рис. 8.1. Універсальні спортивні зали. Приклад планувального вирішення: 1-склад спортивного інвентаря; 2-технічне приміщення; 3-кімната інструкторів; 4-роздягальня; 5-душова; 6-комора прибиральниці; 7-туалет; 8-приміщення сторожа; 9-коридор для ходіння у спортивному взутті; 10-коридор для ходіння у вуличному взутті; 11-спортивний зал 27х45х7 м, поділений на 3 тренувальні зони 15х27 м. |
| Рис 8.2. Копія оригіналу проекту реконструкції спорткомплексу "Олімп" Оздоровчого табору "Політехнік" НУ "Львівська політехніка" в м. Алушта. Виконав студент Я. Бачинський, Керівник: проф. В. Проскуряков керівники |
| Рис 8.3. Копія оригіналу проекту дизайну архітектурного спортивно-розважального комплексу "Сіті оф Скейтінг" у м. Чернівці. Виконав студент В. Бровченко, керівники: проф. В. Проскуряков, доц. Яців, консультанти: асист. Ю. Богданова, маг. О. Проскуряков |
Розділ 9
БІБЛІОТЕКА
Загальні положення
БІБЛІОТЕКА (грец. bibliothēkē, від biblíon – книга і thēkē - сховище) – це інституція, що організовує збір творів друку та інших документів, їх зберігання і суспільне користування ними. Їй належить провідна роль у збереженні та розповсюдженні документів, які мають суспільну цінність, у сприянні культурного прогресу та інформатизації суспільства.
Бібліотеки класифікують за кількома ознаками:
· За призначенням:
– суспільного користування (бібліотеки національні, паранаціональні, відомчі, громадських організацій тощо);
– приватного користування (бібліотеки персональні та сімейні).
За цільовим призначенням:
– масові (бібліотеки для дорослих, для дітей, юнацькі);
– спеціальні (навчальні, наукові, виробничі).
· Відповідно до складу фонду:
– універсальні;
– багатогалузеві;
– галузеві.
· За величиною фонду:
– малі (5-50 тис. од.зб.);
– невеликі (50-200 тис. од.зб.);
– середні (200-1000 тис. од.зб.);
– великі (1000-1500 тис. од.зб.);
– величезні (понад 5000 тис. од.зб.).
· За способом розкриття фондів перед читачами:
– з відкритим доступом до фондів;
– бібліотеки-сховища (користування тільки каталогами).
· За способом надання послуг:
– бібліотеки-абонементи (видають книги для використання за межами бібліотеки);
– бібліотеки-читальні (обслуговують читачів тільки в бібліотечному приміщенні);
– змішані.
Сучасна бібліотека – це вже не просто місце для зберігання рукописів, манускриптів, фоліантів, журналів, книжок та іншої рукописної і друкованої продукції. Сьогодні бібліотеки перетворюються на складні загальнодоступні багатофункціональні комплекси, які, окрім традиційного набору приміщень – книгосховищ, приміщення системного каталогу і читальних залів, містять в собі книгарні, кафе, музеї, виставки, театри, і навіть цілі сади і парки.
Поява додаткових функцій, використання нових інформаційних технологій, застосування у будівництві сучасних архітектурних конструкцій, оздоблювальних матеріалів, світлотехніки привело до цілком нових стильових особливостей в архітектурі цього типу споруд. Бібліотеки стають відкритими і легко доступними в планувальному і конструктивному рішенні, багатофункціональний простір стає гнучким і неподільним.
На сьогоднішній день спостерігається зниження рівня відвідуваності бібліотек населенням країни. Це спричинено не лише браком відповідної літератури і застарілістю фондів. Технічний стан бібліотечних приміщень не відповідає вимогам часу. Освітнім цілям і завданням функціонування бібліотечних установ повинен служити і сам інтер’єр бібліотек, їх внутрішній простір, а архітектура – відповідати комплексу функціональних, психологічних, естетичних та освітніх потреб. Українські бібліотеки, порівняно із закордонними, й надалі залишаються у своїй більшості „старомодними” з точки зору і архітектури, і культури обслуговування відвідувачів. Але якщо останню можна „осучаснити” гуманною поведінкою як читача, так і бібліотекаря, то для того, щоб створити якісну і сучасну бібліотечну архітектуру, потрібні спеціальні знання і досвід у цій галузі.
Завдання для архітектурного проектування громадської споруди "БІБЛІОТЕКА" включає наступні варіанти:
– бібліотека-кімната;
– бібліотека-кафе;
– бібліотека – інформаційний центр;
– медіатека;
– бібліобус.
C клад приміщень
Бібліотечні приміщення можна поділити на:
– доступні для усіх відвідувачів;
– доступні для читачів;
– доступні лише для бібліотечного персоналу.
· Читацькі приміщення:
– читальні зали;
– абонемент;
– видача книг;
– каталог;
– індивідуальні кабінки;
– приміщення для групових занять;
– лекційні зали;
– виставкові зали і ін.
· Службові приміщення:
– приміщення прийому літератури;
– приміщення комплектування і каталогізації;
– книгосховище;
– адміністрація;
– приміщення обробки літератури і ін.
· Підсобні приміщення:
– роздягальні (для відвідувачів і персоналу);
– вестибюль;
– вбиральні;
– приміщення для харчування (кафе, їдальня, ресторан);
– кімната відпочинку для персоналу і ін.
9.3. Основні вимоги до містобудівних, архітектурно-планувальних і конструктивних рішень
9.3.1. Розміщення бібліотеки на генплані міста.
Основні умови розміщення бібліотеки:
– ізоляція читацьких приміщень від вуличного шуму;
– можливість роботи читача в літній період на відкритому повітрі;
– влаштування перешкод для проникнення пилу в книгосховище;
– відступ будівлі від червоної лінії ділянки, якщо ця ділянка межує з площею чи проїжджими вулицями;
– влаштування зеленої зони, яка може використовуватись не лише як звуко- і пилоізолюючий фільтр, але і як місце праці і відпочинку читачів;
– окрема частина території бібліотеки повинна бути відділена під господарську зону і повинна сполучатись з господарськими і службовими приміщеннями будівлі.
Суттєве значення при розміщенні бібліотечних будівель на генплані відіграє їх орієнтація щодо сторін світу:
– читальні зали, кабінети для занять і виставкові приміщення слід орієнтувати вікнами на схід або південний схід, щоб уникнути яскравого сонячного світла;
– вікна приміщень обробки та інших відділів з поглибленою роботою працівників також слід орієнтувати на схід;
– адміністративні і усі службові приміщення, де не відбувається робота над книжкою, а також усі приміщення громадського призначення орієнтуються вікнами на південь;
– книгосховища, незалежно від наявності вікон (світлі книгосховища) чи їх відсутності (книгосховища без природного освітлення), бажано орієнтувати зовнішніми стінами на північ.
При виборі ділянки для бібліотеки слід також враховувати її близькість і доступність, які визначаються наскільки легко можна до неї підійти або під’їхати. При цьому, важливим моментом також є організація автостоянки (відкритої або підземної). Кількість місць розраховується як 0,12 % від кількості населення, яке дана бібліотека обслуговує.
Поруч з бібліотекою повинно бути 1-2 місця для паркування автомобілів неповносправних: кожен такий майданчик повинен бути шириною 3,5м, щоб поруч з машиною міг розміститись інвалідний візок, а також розміщуватись близько від входу в бібліотеку, який не повинен відділятись від місця паркування тротуаром чи бордюрним каменем.
9.3.2. Архітектурно-планувальні рішення бібліотек
- проект бібліотеки повинен забезпечувати простоту, чіткість і найменшу протяжність функціональних графіків, особливо графіка проходження книги зі сховища до місця читання;
- планування приміщень повинне забезпечувати просту і зрозумілу схему контролю. Графіки руху читачів не повинні перетинатись з графіками руху книги до моменту видачі. Доступ читача до службових приміщень і в приміщення зв’язку, через які відбувається рух книги до пункту видачі, не дозволяється;
- прийнята структура і організація роботи бібліотеки є основним фактором, який впливає на її планувальне рішення;
- при наявності декількох пунктів видачі бажано розмістити їх по вертикалі один над другим, з обслуговуванням їх вертикальними транспортерами чи ліфтами. Схема шляхів книгосховища на кожному ярусі буде орієнтуватись на ці точки;
- рішення будівлі повинне забезпечити найкоротші шляхи транспортування книг. Варто пам’ятати, що в умовах магазинного книгосховища основним видом механічного транспорту для бібліотек є вертикальний зв’язок за допомогою ліфтів і стрічкових вертикальних транспортерів. Горизонтальний зв’язок, який забезпечується здебільшого візком, повинен бути максимально коротким.
- враховуючи дослідження щодо позитивного впливу темного книгосховища на збереження бумаги, для максимального скорочення горизонтальної відстані у великих бібліотеках не лише допустимо, але й бажано корпус книгосховища вирішувати центрально розміщеним, компактним об’ємом, для якого питання природного освітлення не будуть суттєвими;
- для випадків, коли нема значної диференціації обслуговування і децентралізації фондів, можна рекомендувати наступне розміщення читацьких приміщень:
1-й поверх – зал періодики, приміщення абонементу;
2-й поверх – зал основної видачі і читацьких каталогів, основні читацькі зали, довідково-бібліографічний відділ;
3-й поверх – спеціальні зали і кабінети.
При цьому на кожному поверсі передбачається свій пункт видачі, орієнтований по вертикалі один над другим. Службові приміщення можуть розміщуватись на 1-му поверсі чи на 4-му, з якого службові сходи, розміщені близько пунктів видачі, забезпечать зв’язок і з ярусами книгосховища, і з приміщеннями обслуговування читача.
- службові приміщення можуть розміщуватись як на одному поверсі (на нижньому, чи на верхньому), так і на декількох поверхах, розміщених по вертикалі. Наприклад:
1-й поверх – експедиція (прийом-розпакування, зберігання нерозібраних книг);
2-й поверх – відділи комплектування, обробки;
3-й поверх – вільні каталоги бібліотек, пов’язаних міжбібліотечним абонементом, консультаційно-бібліографічний відділ.
- до числа обов’язкових умов рішення проекту бібліотеки варто віднести також наступні вимоги:
а) будівля повинна передбачати можливість подальшого росту, особливо це слід враховувати для приміщень книгосховища;
б) враховуючи подальше розширення, схема планування читацьких і службових приміщень повинна забезпечувати максимальну гнучкість для внутрішнього перерозподілу і переміщення відділів;
в) також приміщення основної видачі і читацьких каталогів повинні передбачатись з площею, яка розраховується на певну завантаженість бібліотеки.
9.3.3. Основні вимоги організації книгосховищ:
а) організація книгосховища повинна забезпечувати зручні умови для всіх основних процесів бібліотечної діяльності. У зв’язку з цим:
- в книгосховищі потрібно забезпечити найкоротший шлях руху книги від місця зберігання до пункту видачі; якщо передбачено декілька пунктів видачі, то найкоротший шлях руху книги потрібно забезпечити в межах частини книгосховища, що обслуговує кожен даний пункт видачі;
- в книгосховищі розміщення обладнання і організація планування шляхів руху повинні строго відповідати процесуальним і санітарним вимогам для кожного робочого місця окремо;
- в книгосховищі книги на місцях зберігання повинні зручно розміщуватись з точки зору експлуатації: кожна книга повинна стояти так, щоб її пошук, зняття з полиці і повернення на полицю займали мінімум часу і не викликали труднощів;
б) організація книгосховища повинна забезпечувати повне збереження книги і найкращі умови для її зберігання:
- потрібно забезпечити збереження книги від можливих крадіжок, пожеж і затоплень;
- потрібно забезпечити найкращі санітарні умови для книг (опалення, вентиляція, прибирання);
- потрібно забезпечити найкращі гігієнічні умови для книг, тобто запобігти появі плісняви і шкідників;
в) організація книгосховища повинна забезпечувати нормальні санітарно-гігієнічні умови праці для робочого персоналу;
г) організація книгосховища повинна передбачати в більшості випадків також можливість розширення.
Вказані умови стосуються усіх книгосховищ, незалежно від особливостей роботи бібліотек, до яких вони належать, і незалежно від величини їх фондів.
Серед систем розміщення обладнання книгосховища основною є розміщення стелажів поперечними рядами до робочих проходів між ними і перпендикулярними до них проходами для транспортування книг до місця видачі. Стелажі повинні бути стандартної висоти, щоб забезпечити розміщення їх в стандартному ярусі.
Ряди стелажів, незалежно від форми виділеного приміщення, слід розміщувати перпендикулярно до джерел природного освітлення, тобто до вікон. Глибина приміщення, тобто довжина проходів між стелажами від зовнішніх стін, практично може сягати не більше потрійної відстані від підлоги до верхньої перемички вікон. При відсутності природного освітлення чи наявності вікон вгорі приміщення глибина проходів між стелажами може бути довільною.
З особливих умов розміщення обладнання слід вказати на недопустимість розміщення полиць з книгами лицем до світла, а також розміщення їх вздовж зовнішніх стін. Останнє пояснюється необхідністю вберегти книги від сирості і коливань температури.
1 
2 
3 4
Рис. 9.1. Стелажі для зберігання бібліотечних фондів:
1 – Стелаж стаціонарний трисекційний двосторонній і односторонній
2 – Стелаж пересувний зі штурвалом
3 – Стелажі для фондів відкритого доступу:
а) двосторонній
б) односторонній
в) двосторонній низький
4 – Стелаж для газет
| Рис . 9 .2. Копія оригіналу проекту Медіакомплексу академмістечка НУ "Львівська політехніка", Виконав студент І. Копиляк, Керівник: проф. В. Проскуряков, консультанти: асист. І. Черпінська; асист. Ю. Богданова |
9.3.4. Основні вимоги організації книгосховищ з відкритим доступом до стелажів:
- ті відділи книгосховищ, куди відкрито вільний доступ читачів до стелажів, повинні бути ізольовані вогнетривкими стінами чи перегородками і таким же перекриттям від сусідніх приміщень книгосховища, незалежно від того, яка робота в цих книгосховищах буде проводитись;
- відділи книгосховища з вільним доступом повинні мати внутрішній зв’язок з приміщеннями книгосховищ і зв’язок з приміщеннями обробки книг, приміщеннями службового каталогу, довідково-бібліографічного відділу і приміщеннями адміністративно-господарської групи;
- відділи книгосховища з відкритим доступом можуть бути як самостійними приміщеннями, суміжними зі своїми читальними залами чи кабінетами, так і включенні в загальні приміщення з читацькими.
Система розміщення стелажів в книгосховищах з відкритим доступом читачів до полиць полягає в розміщенні стелажів поперечними рядами, як і в будь-якому магазинному книгосховищі. Різниця полягає в наступних вимогах:
а) ряди стелажів повинні розміщуватись між двома основними повздовжніми проходами, вздовж яких розміщені приміщення для читання;
б) глибина кожного поперечного проходу між стелажами з відкритим доступом не повинна перевищувати 8 м при його ширині в 1,5 м;
в) стелажі з відкритим доступом рекомендується розміщувати таким чином, щоб не займати цінного для читацьких приміщень периметра бокового природного освітлення.
Додаток А
Додаток Б
КОМПЛЕКС ЗАВДАНЬ
ТА МЕТОДИЧНІ ВКАЗІВКИ
до курсових проектів з дизайну архітектурного середовища
громадських будівель і споруд
для студентів Інституту архітектури
III – V курсів
Укладачі: Проскуряков В.І., д. арх., проф.,
Гой Б.В., канд. арх., доцент,
Яців М.Б., канд. арх., доцент,
Ковальчук Х.І., канд. арх., доцент,
Харитонова А.А., канд. арх. ОДАБА
Богданова Ю.Л., асист.,
Кубай Р.М., ст. викл.,
Шуляр В.А., ст. викл.
Черпінська І.С., асист.
Проскуряков О.В., магістр, аспірант каф. ДОА
Редактор
Комп’ютерне верстання
КОМПЛЕКС ЗАВДАНЬ
ТА МЕТОДИЧНІ ВКАЗІВКИ
до курсових проектів з дизайну архітектурного середовища
громадських будівель і споруд
для студентів Інституту архітектури
III – V курсів
Затверджено
на засіданні кафедри дизайну
архітектурного середовища
Протокол № від р.
Львів – 2008
Комплекс завдань та методичні вказівки до курсових проектів з дизайну архітектурного середовища громадських будівель і споруд для студентів Інституту архітектури III – V курсів / Укл.: В.І. Проскуряков, Б.В. Гой та інші. – Львів: Видавництво Національного університету "Львівська політехніка", 2008. – 144 с.
Укладачі: Проскуряков В.І., д. арх., проф.,
Гой Б.В., канд. арх., доцент,
Яців М.Б., канд. арх., доцент,
Ковальчук Х.І., канд. арх., доцент,
Харитонова А.А., канд. арх. ОДАБА
Богданова Ю.Л., асист.,
Кубай Р.М., ст. викл.,
Шуляр В.А., ст. викл.
Черпінська І.С., асист.
Проскуряков О.В., магістр, аспірант каф. ДОА
Відповідальний за випуск: Проскуряков В.І., д. арх., проф.
Рецензенти: Черкес Б.С. – директор Інституту архітектури, д. арх., проф., Рудницький А.М. – д. арх., проф.
ЗМІСТ
Вступне слово
Структура і виконавці
Розділ 1. Багатофункціональні комплекси, які містять театральні зали, й інші заклади культури в Українських містах з історично сформованим центром 12
Розділ 2. Український драматичний театр на 800 місць 39
Розділ 3. Музей 55
Розділ 4. Критий ринок 63
Розділ 5. Церква 69
Розділ 6. Будинок товариства української мови ім. Т.Г. Шевченка "Просвіта" 81
Розділ 7. Виставкові споруди 85
Розділ 8. Фізкультурно-оздоровчий комплекс 94
Розділ 9. Бібліотека 105
Додаток А. Засади проектування у історично сформованому архітектурному середовищі 114
Додаток Б. Організація світлового середовища громадських будівель 119
Додаток В. Класифікація зелених насаджень за їх призначенням 134
Список використаних джерел
ВСТУПНЕ СЛОВО
Кафедра дизайну архітектурного середовища у найстаршій архітектурній школі в незалежній Україні - інституті архітектури Національного університету " Львівська політехніка" відкрилася далеко не першою.
Це сталося тільки у листопаді 2003 року. Значно пізніше, аніж подібні заходи відбулися в архітектурних школах Києва, Харкова, Полтави та Дніпропетровська. Хоча як спеціальність, дизайн архітектурного середовища культивувався в нашій школі вже декілька років.
Відкриття кафедри - підготовка установчих та акредитаційних документів, ознайомлення із досвідом діяльності подібних кафедр в університетах Києва, Харкова, Дніпропетровська, Полтави, Відня показало, що не тільки навчальні площі, технічна, технологічна, комунікаційна забезпеченість навчального процесу, кількісний склад викладацького та навчально-допоміжного персоналу відіграють визначальну роль в освітньому процесі архітекторів-дизайнерів.
Головним рушієм розвитку професії архітектора-дизайнера в нашій архітектурній школі є і залишається назавжди не тільки те, що всі ці школи об'єднує:
- спільна назва професії, затверджені міністерством спеціальності, програми, навчальні плани, спільні акції, лекції, дисципліни, але й те, що прийнято називати освітньою традицією архітектурної школи, серед складових якої історичний досвід, загальна культура та рівень освіти педагогічного колективу в цілому, спеціалізація кожного науковця-освітянина, спадкоємний розвиток принципових складових навчальної методики школи з урахуванням найкращого з світового досвіду, унікальний творчий простір і інші.
Тому у мене, від початку, визріла ідея створити в Інституті архітектури кафедру з дещо відмінними рисами від таких кафедр в наших школах, тобто кафедру з деякою специфікою викладання, організації навчання, метою.
Ідея повстала не тому, що ми у Львові якось по-іншому сприймаємо і бачимо професію архітектора-дизайнера. Чи тому, що наша школа має свій власний абсолютно унікальний шлях в цій освітній галузі.
Зовсім ні. Навіть при факті того, що першими архітекторами-дизайнерами у Національному університеті "Львівська політехніка" можна було би назвати першого її ректора - архітектора Ю.3ахарієвича, який спроектував і збудував Головний корпус в 1877 році, а потім розробив для нього не тільки архітектурні оздоби і прикраси, але також системи освітлення, опалення, вентиляції, меблі, чи професора І.Левинського, що побудував цілу інфраструктуру підприємств по виготовленню любої складової архітектурного середовища в 1810 - 1919 роках своєрідного протобаугауза - потреби і відмінності проросли з інших причин.
Вони виникли з того, що з інституту покликаного випускати архітекторів - проектувальників, де термін проектувальник (designer) — конципірує усю галузь професії від художника до технолога, та від матеріалознавця до світлотехніка і фізика, в останні десятиліття почали часто виходити архітектори
- "діячі", "організатори", "науковці" (безперечно я не маю на увазі, що всі), котрі, на мій погляд, в межах завдання пострадянської архітектурної освіти не мають як найвищого фундаментального рівня архітектурної освіти, так і глибини спеціальної. Які набуваються тільки заходами і методами спеціальної системи підготовки.
До такого висновку я прийшов ще тоді, коли вів, час від часу архітектурно - театральний факультатив, в межах типового освітнього курсового та дипломного проектування, розмірковуючи яким чином слід вчити студента, щоби він водночас опанував фах архітектора, технолога, сценографа і декоратора сцени і врешті решт переконався, що сумістити професії архітектора і архітектора-дизайнера надзвичайно складно, тому що на архітектурне середовище вони дивляться під відмінними кутами зору.
Архітектор-дизайнер повинен оволодіти професійними навиками, які б дозволяли йому бути беззаперечним ідейним натхненником, лідером,
керівником не тільки архітектурно-проектного, але і архітектурно-технологічного процесу, що потребує не тільки загальноосвітніх знань але і спеціальних в певних галузях, що гарантує йому можливість контролювати процес від перших пошукових ескізів до реалізації задуму в натурі.
Виходячи з такого бачення завдання цієї професії, ми - керівництво інституту архітектури почали створювати спеціальну методику навчання і виховання саме архітекторів-дизайнерів.
Формування викладацького колективу практично було затверджено наприкінці 2003 року. До педагогів, що працювали в інституті архітектури за спеціальністю ДАС до виникнення кафедри дизайну архітектурного середовища були долучені запрошені з інших кафедр і установ архітектори: Ю. Джигіль з інституту "Містопроект", М.Яців з кафедри "Архітектурні конструкції", програміст В. Анісімов, викладачі В. Думальський, І. Пестрій, Р.Кубай, В.Шуляр, аспіранти останнього року навчання Ю.Богданова і Х.Ковальчук.
Такі запрошення, так само як і принципи за якими підбиралися викладачі, що вже викладали для архітекторів-дизайнерів, але в період коли спеціальність існувала в кафедрі "Архітектурне проектування" потребують пояснення.
Так, Ю. Джигіль, кандидат архітектури, наш випускник, автор багатьох будівель у Львові був запрошений вести заняття з питань типології архітектурних будівель і архітектурного середовища тому, що я глибоко переконаний в тому, що архітектор - дизайнер, в першу чергу, архітектор і потребує фундаментальної архітектурної освіти. Кандидат архітектури М. Яців був запрошений для поглиблення знань майбутніх спеціалістів в галузі питань світла, освітлення, світлового середовища, акустики, з питань конструювання і матеріалознавства. Тому, що, я рахував і рахую, що архітектор-дизайнер - це єдиний спеціаліст, який бачить майбутній об'єкт-будівлю, конструкцію, форму, середовище не тільки як візуалізовану ідею, що формується за законами аранжування, комбінаторики, проектних технологій, але і як рішення, що мають вагу, колір, міру, світло, минуле і майбутнє - тобто розвиток в часі.
Разом з тим ми з колегами переконані, що слід найсерйознішу увагу приділити досягненню студентами якнайбільшої мистецької виразності проектних рішень і вільному володінню різноманітними виражальними засобами.
3 іншої сторони, на нашу думку, майбутні архітектори-дизайнери, повинні навчитися вільно аналізувати завдання, інтерпретувати їх і вміти фантазувати. Для цього першого, архітектор Р.Кубай, покликаний вчити їх не "креслити" чи "малювати проект", а зображати його. А запрошена Богданова і Ковальчук, наукові зацікавлення яких простягаються окрім історії і теорії архітектури в сфери суміжних видів мистецтва, повинні забезпечувати опанування студентами значно більшого об'єму знань ґенези естетичних, мистецьких, філософських аспектів архітектури.
Набутий в попередні роки досвід засвідчував, що праця над проектами в галузі Дизайну в незалежності від того чи великий це проект, чи маленький, потребує спеціальних проробок в суміжних галузях - знань фактур, складу і властивостей матеріалів конструкцій і оздоб, обов'язково потребував спеціального часу на макетування та додаткових ескізів. Тобто того, без чого можуть обходитися студенти інших спеціальностей. Саме тому дизайн архітектурного середовища це спеціальна галузь розвиток якої не можливий без використання сучасних технологій і особливо комп'ютерних, які роблять освітній процес компактним, спадкоємним, заощаджувальним, ефективним. Цією ділянкою на кафедрі займався програміст В.Анісімов перевага якого перед іншими була в тому, що він представляв "нову хвилю" людей з монітором. Тих, хто вчить архітекторів комп'ютерним програмам на засадах ігрових методів освіти, які першим впроваджував Крістофер Квік автор багатьох програм для Apple Macintosh. наприкінці XX ст. Тепер на кафедрі цю діяльність продовжили захистивши кандидатську дисертацію доцент Б. Гой та лаборанти-аспіранти А. Кучер і І. Черпінська, а також майбутні викладачі, аспіранти Д.Ярема, І. Копиляк, С. Іванов.
Якщо врахувати, що інші педагоги прийшли на кафедру за покликанням (І. Пестрій, В. Шуляр і ін.) стає зрозумілим, що освітньою доктриною кафедри стає як персоніфіковане навчання, так і допомога кожному студенту в знаходженню свого індивідуального шляху і мети в професії Дизайнера. Перша ж проблема, з якаю ми зіштовхнулися від самого початку полягала в тому, що молоді люди не вміли професійно спілкуватися. Тобто не вміли ілюструвати свої думки малюнками і ескізами, їх привчали, а вони привчилися, спілкуватися виключно на вербальному рівні. Тому ми і почали з вирішення в освіті цієї проблеми. Тому що глибоко переконані - архітектор-дизайнер в першу чергу ілюстратор проекту і в яких й б абстрактній та умовній формі він не викладав свої думки, повинен так їх донести до колег, замовника, журі, користувача, щоби ті змогли вірно і однозначно їх сприймати, а не перекручувати. Другою річчю, яка нам від початку не подобалася було те, що студенти сприймали свою роботу над проектом і сам проект як набір креслень, малюнків - планів, розрізів, фасадів, а не як роботу з середовищем, яке має свій власний сенс, підтекст, алгоритм і які треба для прогресу в роботі відшукати.
Тому ми вирішили перед семестровими проектами виконувати із студентами попередні завдання, які б надавали їм можливості, потім, в проектуванні, відразу набувати проектний темп водночас із усвідомленням того, що вони працюють із матеріальними складовими середовища.
Перша така вправа зводиться до того, що в майбутньому середовищі студент вибирає один або декілька об'єктів і опрацьовує їх - обмірює, замальовує, визначає матеріал, аналізує форму. Після двох - трьох тижнів ми переходимо до роботи над фрагментами середовища. Це серія невеликих завдань. Наприклад - виявити просторові зв'язки в середовищі. Його домінанти, плани, їх характеристики. Студенти вчаться формувати гіпотезу ґенези досліджуваного середовища. Чому, як і ким воно формувалося, вчаться аналізувати його елементарні складові та інші.
Тільки після цього, з набутим невеликим досвідом роботи з середовищем студенти включаються в курсові проектування. Ця робота виглядає як паралельна праця над ескізом, макетом, матеріалом. Ці роботи ведуться одночасно. В макеті перевіряються рішення в просторі і вимірах, а підбір матеріалів сприяє ефективному переходу від художнього образу до реального.
На початку кожної нової теми поруч із роботою над об'єктом (побудовою простору, організацією дії, їх оформленням) вивчається середовище. Від початку в ньому шукаються асоціації, які впливають на проектне рішення, асоціації, які мають історію, стилістику, алгоритми, пропорції, колір, матеріал.
Таке проектування потребує від студента, постійного індивідуального розвитку і поза стінами Інституту. Ми експериментуємо і при складанні навчальних програм, заохочуємо до футуристичного проектування, до реалізації деяких концептуальних проектів.
В цілому в організаційному і методологічному плані роки освіти слід розглядати як комплекс певних умов, вимог і заходів, які завжди мають місце в навчальних закладах, що повстали на традиціях, або сформували свої власні, які слід спадкоємно розвивати, але які, при необхідності слід також модернізувати.
На кафедрі ми нікого не збираємося вчити під примусом, тобто ми навчаємо тих хто дійсно хоче цього. Завдання викладача сприяти цьому і допомагати, а не заступати студента у його навчанні. Завдання викладача визначити мету, а завдання студента знайти рішення. При цьому чим більше студент зробить помилок під час свого творчого пошуку - тим краще, їх залишиться значно менше в його подальшому професійному житті. Завдання педагогів підштовхнути студента на шлях до вирішення навчальної проблеми таким чином, щоби студент думав, що він сам все опанував і досягнув. Важливим аспектом освітнього процесу є також атмосфера в середовищі навчального колективу, розуміння, що до певного часу слід захищати студентів від жорстоких реалій, що існують на ринку праці. Захищати також для того, щоби студенти, на певному етапі, навчилися самостійно думати вирішувати навчальні питання і нести за них відповідальність. Щоби навчилися не паразитувати (при першій же потребі перекладати відповідальність на педагога), а вирішувати все самостійно. В планах кафедри також спробувати допомогти всім студентам після захисту диплому знайти місце праці. Але не відразу. Для деяких ми спробуємо відкрити майстерні, лабораторії при університеті, під його дахом, для того, щоб випускники ще деякий час попрацювали під нашим наглядом. Щоби вони в реаліях ринку не розгубилися в перші найскладніші роки навчання в освіті зійшовши на примітивний раціоналізм. Навпаки, творчо зміцніли і були готові до професійних колізій. Ми будемо готувати спеціалістів у всіх можливих на даний час напрямках, напрямках які представляють і розвивають відповідні спеціалісти. Довкола яких можливим є утворення спеціальних творчих навчальних груп. Творчі групи, за нашим розумінням, відрізняються від типових навчальних не іншими дисциплінами - на кафедрі "Дизайн архітектурного середовища" всі проходять предмети, що є в загальній програмі. А розвитком і поглибленням знань в тих галузях дизайну, в яких є актуальна потреба на даний час. Кількісна величина таких груп не має значення - якщо на даний момент в країні є більша потреба в спеціалістах з більшою обізнаністю в ергономіці, ландшафтному дизайні, інтер'єрі і меблях, сценографії і монументальному мистецтві, ми будемо спеціально розвивати саме ці напрямки. Як і всі інші. Хоча ці напрямки можуть цікавити і не всіх студентів. Щоби виконати це, в години проектування за уніфікованими програмами, вказівками, завданнями на проектування, всі метод матеріали індивідуалізуються. За погодженням як викладачів, так і студентів. Терміни до таких програм плануються строком на один семестр. Завідувач кафедри в розробці індивідуального характеру програм і завдань на проектування надає викладачу - експерту повну свободу діяльності. А відслідковує і аналізує тільки результат - проекти. Встановлює - чи досягнутий кінцевий результат, чи ні.
Таким чином імпровізації тут можливі в напрямку тактики ведення навчання, а не в концептуальному плані. Планується утворення на семестр часу навчальних груп з студентів різних курсів - наприклад з тих, хто паралельно виконує бакалаврську, дипломну чи магістерську роботу за близькими темами. Групи можуть утворюватися із студентів різних курсів об'єднаних єдиним напрямком проектування. Це саме стосується і викладачів. Вони також можуть утворювати семестрові колективи, інтегрувати в єдині завдання автономні і роздрібнені теми і навпаки. Наприклад такий експеримент був проведений на заняттях проектування із студентами п'ятого курсу за темою інтер'єр громадської будівлі. Під тему були об'єднані автономні завдання на розробку інтер'єри окремих громадських будівель - банків, театрів, супермаркетів, кінотеатрів, музеїв, виставкових споруд, клубів, міських холів, народних домів і інші. Водночас в одній аудиторії, в єдиному колективі студентами однієї навчальної групи виконувалися 18 різних завдань, метою, яких було напрацювання розуміння композиції і вміння конструювати, організовувати і оздоблювати інтер'єр громадської будівлі.
Всі ці заходи ми організовуємо тільки з однією метою - підготувати наших учнів до жорстоких вимог дотримання нормативних рекомендацій, і в той же час навчити їх вільно фантазувати. Чому треба вчитися творчої фантазії? А тому, що фантазії студентів в перших своїх проектах це факт відсутності знань та проектної дисципліни. Чим складніше проектне завдання, методика його виконання, чим вища культура педагогів і студентів, тим більше в проекті обмежень, тим краще і ефективніше працює фантазія, і завдання істинної повної освіти архітекторів-дизайнерів полягає в тому, щоби виховати студентів не майстрами-ремісниками, а майстрами-митцями, що є високоосвіченими професіоналами. I які з повагою ставляться до своєї освіти.
Поруч із аудиторними заняттями і працею в майстернях, ми вирішили запрошувати наших студентів на будівельні майданчики своїх об'єктів, в інтер'єри реально створюваних просторів, на монтаж декорацій в театрах, збірно-розбірних конструкцій з переконаністю, що навіть тільки присутність наших учнів при процесах реалізації проектів в натуру виховує їх зацікавленість до самих процесів, а також до їх різноплановості та складності.
Таку форму освіти ми рахуємо однією з головних в отриманні нових знань в галузі дизайну. Сьогодні, на початку 2008 року кафедра утворилася з спеціалістів, які або колись вчилися в мене: Р.Кубай, Ю.Богданова, Х.Ковальчук, Б.Гой і інші, або з тих з ким мені довелося в минулому попрацювати: Ю.Джигіль, М.Яців і інші.
Такі "цехові" умови співпраці, коли викладацький колектив об'єднує спільна ідея, спадкоємність, естетично-творчих поглядів, на засадах яких ми вибудовуємо траєкторію концепції освіти архітектора-дизайнера, на мій погляд, абсолютно допустимі на початках становлення професії у Львові.
Ми приймаємо на нашу кафедру студентів, які не просто так собі поступали в Інститут архітектури, і спеціальність вибрали по чутках, лише написавши заяву. Більшість з тих хто приходить до нас свідомі свого вибору і свого часу закінчили художні школи, училища, відвідували факультативи, або відзначилися на загальнопостановчому першому курсі. Приходять - ті, хто прагне не архітектурної освіти взагалі, а прагне вищої освіти архітектора-дизайнера. Хто в майбутньому буде корисним українському суспільству в широкому спектрі цієї професії. Що ми також рахуємо цінним в освіті архітектора-дизайнера - коли після освіти, з нашої кафедри вийдуть також правдиві скульптори, конструктори, графіки. Правдиві митці і вийдуть вони такими тільки завдяки освіті архітектора-дизайнера, а не всупереч їй.
Віктор Проскуряков,
доктор архітектури, професор,
декан ІАРХ, завідувач кафедри ДАС
Структура і виконавці
Комплекс завдань представляє собою логічно побудовану структуру із спеціальних розділів, в яких висвітлені завдання і методичні вказівки по дизайну архітектурного середовища конкретних будівель і споруд та додатків, в яких висвітлені загальні стильові, фізичні ландшафтно-просторові вимоги, що стосуються дизайну середовища усіх без винятку громадських будівель.
Розділи 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7 - "Багатофункціональні комплекси, які містять театральні зали, й інші заклади культури в Українських містах з історично сформованим центром", "Український драматичний театр на 800 місць", "Музей", "Критий ринок", "Церква", "Будинок товариства української мови ім. Т.Г. Шевченка "Просвіта", "Виставкові споруди" - були підготовлені проф. В.Проскуряковим при участі доцентів кандидатів архітектури М. Яціва, Б. Гоя і старшого викладача Р. Кубая з ДАС ІАРХ НУ"Львівська політехніка", а також канд. арх. А.Харитонової з ОДА БА та аспірант кафедри ДОА О.Проскуряков.
Розділ 8 - "Фізкультурно-оздоровчий комплекс" був підготовлений старшим викладачем В. Шулярем. Розділ 9 - "Бібліотека" - асистентом І.Черпінською. Додаток А - "Засади проектування у історично сформованому архітектурному середовищі" - канд. арх., доцентом Х.Ковальчук; Додаток Б - "Організація світлового середовища громадських будівель" - канд. арх., доцентом М.Яцівим; Додаток В - "Класифікація зелених насаджень за їх призначенням" - асистентом Ю.Богдановою
Розділ 1
БАГАТОФУНКЦІОНАЛЬНІ КОМПЛЕКСИ, ЯКІ МІСТЯТЬ
Дата: 2019-03-05, просмотров: 242.
