Світова банківська система є сукупністю банківських систем окремих країн, а також міжнародних та наднаціональних органів регулювання та нагляду за банківською діяльністю. Тому сучасний етап її розвитку визначений характерними особливостями функціонування сукупності національних банківських систем (частка іноземного капіталу у банківському секторі країни, система органів нагляду та регулювання діяльності банків та ін.).

До функцій світової банківської системи, крім тих, що властиві національній (стабілізаційна, створення грошей і регулювання грошової маси, трансформаційна), належать: фінансової глобалізації, інтеграційна, диверсифікації, реорганізаційна, регуляторна, що пов’язано з виділенням властивих сучасному етапу розвитку світової економіки ознак та тенденцій. Головною характеристикою банківської діяльності в умовах інтеграції та глобалізації фінансових ринків є диверсифікація.

Виділення регуляторної функції обґрунтовано ускладненням банківських операцій, трансформацією банків як учасників міжнародних фінансових відносин, що вимагає посилення та реформування систем нагляду та регулювання для забезпечення стабільності та попередження криз у світовій економічній системі.

Процеси фінансової глобалізації та інтеграції сприяли об’єднанням банків у великі транснаціональні структури, зростанню масштабів злиттів та поглинань банків з іншими фінансовими посередниками у межах світової економіки, що обґрунтовує відповідну функцію реорганізації світової банківської системи.

Серед чинників стимулювання фінансової глобалізації виділяють:

1) нерівномірність економічного розвитку країн та непропорційність розподілу фінансових ресурсів;

2) дефіцит власних ресурсів для реалізації інвестиційних проектів і фінансування соціально-економічних програм у більшості країн;

3) значний потенціал ринків країн, які розвиваються, що приваблює високою дохідністю операцій;

4) зниження законодавчих та регуляторних обмежень на здійснення фінансових операцій між країнами;

5) віртуалізацію фінансових операцій та ін.

Чинниками, які в умовах глобалізації формують стратегію розвитку світової банківської системи, є міжнародний характер банківської діяльності, лібералізація фінансових та формування глобальних ринків, посилення глобальної ресурсної конкуренції, зростання потреби у великих кредитах, розвиток глобального інформаційного ринку.

Негативними наслідками фінансової глобалізації є: 

1) висока мобільність капіталу стимулює його рух до вищої норми прибутку в умовах економічного зростання, а у разі несприятливих економічних і політичних подій фінансові ресурси виводяться за межі країни перебування, що завдає значних збитків її економіці;

2) зростання нестабільності національних фінансових ринків, які внаслідок лібералізації стають більш чутливими до криз;

3) залежність реального сектора світової економіки від монетарної складової послаблює стійкість національних економік країн до світових фінансових криз;

4) застосування обмежень доступу окремих учасників на світовий фінансовий ринок;

5) ризик втрати незалежності фінансових систем окремими країнами.

За сучасних умов розвитку рисами світової банківської системи є:

– реорганізація банківських структур та концентрація банківського капіталу, що пояснює домінування транснаціональних банків;

– використання сучасних інформаційних технологій у діяльності банків;

– збільшення частки іноземного капіталу у національних банківських системах країн;

– взаємодія банківського та страхового капіталів;

– зростання ролі страхування як одного з напрямів банківського бізнесу;

– домінування наднаціональних органів регулювання діяльності банків;

– виникнення нових організаційних форм діяльності транснаціональних банків, зокрема Інтернет-підрозділів;

– домінування приватного капіталу у світовому банківському бізнесі, однак у деяких національних банківських системах переважають державні банки (Китай);

– офшоризація банківської діяльності;

– гармонізація та уніфікація банківського законодавства країн Східної та Центральної Європи з європейським банківським правом, міжнародними вимогами і стандартами організації банківського бізнесу.

Економіка України розвивається в умовах посилення конкуренції та інтеграції у світовий фінансовий простір, що спонукає до зміцнення конкурентних позицій вітчизняних банків та інших учасників економічної системи, підвищення їхньої стійкості до кризових процесів. Нині питання співпраці України з міжнародними фінансово-кредитними інститутами з метою залучення достатнього обсягу ресурсів для стимулювання розвитку економіки є актуальними та потребують розроблення ефективної довготермінової стратегії залучення кредитного капіталу низки міжнародних організацій у національну економічну систему.

До чинників виникнення міжнародних фінансово-кредитних інститутів належать:

– поглиблення інтернаціоналізації господарського життя;

– швидкий розвиток і посилення ролі транснаціональних корпорацій та банків у світовій економіці;

– активізація міждержавного та наднаціонального регулювання всіх форм сучасних міжнародних економічних відносин;

– необхідність створення організаційних основ міждержавного механізму спільного вирішення країнами валютних та фінансових проблем.

Метою діяльності міжнародних фінансово-кредитних інститутів є:

– стабілізація і розвиток системи міжнародних фінансів та світової економіки;

– міждержавне фінансово-кредитне регулювання;

– розроблення та координування стратегії й тактики розвитку світової валютно-кредитної та фінансової систем;

– акумуляція та використання фінансових ресурсів для забезпечення стабільності національного, регіонального та світового економічного розвитку.

Тематика та вимоги до виконання                                                   індивідуальних робіт з елементами наукової новизни

Залежно від індивідуальних уподобань і здібностей студент упродовж семестру у складі вибіркових видів робіт може обрати одну з двох альтернатив:

· опрацювання певного матеріалу за навчальною літературою та створення структурної (візуальної) схеми прочитаного матеріалу;

· проведення монографічного дослідження літературних джерел із проблемних питань щодо функціонування банківської системи, результати якого оформлюються у вигляді реферату та доповідаються під час індивідуальних занять згідно з передбаченим у цій робочій програмі планом (порядок захисту визначається викладачем за погодженням із навчальною групою);

· презентація результатів власних теоретико-методологічних розробок із дослідження проблем розвитку банківської системи, оформлених у вигляді наукових статей, есе, конкурсних робіт.

Самостійне опрацювання певного матеріалу за навчальною літературою та створення структурної (візуальної) схеми прочитаного матеріалу. Викладач дає студентам навчальний матеріал (певний розділ підручника), пропонує його опрацювати і зміст розділу подати у вигляді візуальної схеми, рисунка тощо. Схеми і рисунки, створені студентами, необхідно представити та обговорити на практичному або лекційному занятті.

Реферування (від лат. Refero – повідомляю) – це письмовий огляд наукових та інших джерел з обраної теми. Студентам потрібно пояснити, що у рефераті необхідно не лише висвітлити необхідну наукову інформацію, а й продемонструвати своє відношення до неї. Реферат повинен засвідчити ерудицію дослідника, його вміння самостійно аналізувати, класифікувати та узагальнювати. Реферат може містити аналіз і критику відповідних теорій, тобто реферат – це самостійна творча робота студента, що засвідчує його знання з певної теми, розуміння основних підходів до вирішення конкретної проблеми, а також відображає власні погляди майбутнього фахівця та демонструє його вміння аналізувати і осмислювати явища і процеси на основі теоретичних знань.

Тему реферату студент обирає відповідно до рекомендацій викладача або ж самостійно, відповідно власного рівня підготовленості та здібностей, а також маючи на увазі перспективу подальшого використання реферату для написання курсових та підсумкових кваліфікаційних робіт. Вибір теми реферату студент повинен узгоджувати з викладачем.

Орієнтовна структура реферату має такий вигляд:

Титульна сторінка.

Зміст.

Вступ. Відображається актуальність певного дослідження та важливість його вирішення в контексті даної дисципліни.

Основна частина.  Складається з двох частин. Перша частина носить теоретичний характер, друга – аналітичний. Особлива увага приділяється виявленню нових ідей та гіпотез, їх зв’язку з практикою. Висловлюються власні думки щодо перспектив розвитку проблеми.

Висновки. Надаються узагальнені ідеї, думки, оцінки, пропозиції автора.

Список літератури. Наприкінці роботи необхідно зазначити перелік використаної літератури, оформлений згідно чинних на момент здачі нормативних вимог. Чим ширше і різноманітніше буде коло джерел, якими студент користувався, тим вищою є теоретична та практична цінність його дослідження. Бажано, щоб це були найновіші публікації. Скачані з Інтернету готові реферати не є науковими джерелами, та не можуть бути використані при написанні науково-дослідної роботи.

Додатки (за необхідністю). За необхідності наводяться формули, таблиці, схеми, якщо вони суттєво полегшують розуміння роботи.

Вимоги до оформлення реферату:

Робота повинна бути набрана в текстовому редакторі Microsoft Word, поля з усіх боків – 20 мм, абзац – 1 мм, шрифт – Times New Roman Cyr 14, інтервал між рядками – 1,5.

Нумерація сторінок реферату повинна бути наскрізною і подаватися арабськими цифрами. Сторінки титульного аркуша, змісту та вступу не нумеруються. На наступних сторінках номер проставляють у правому верхньому куті сторінки.

Назви розділів записують великими літерами перед текстом по центру сторінки у форматі : РОЗДІЛ 1. НАЗВА РОЗДІЛУ. Крапку в кінці заголовка не ставлять. Відстань між заголовками та текстом має дорівнювати 2 інтервалам.

Рекомендований обсяг становить 10–20 сторінок друкованого тексту.

Критерії оцінювання реферативної роботи:

– відповідність темі та змісту реферату;

– глибина і повнота розкриття теми;

– логіка викладення матеріалу;

– термінологічна чіткість;

– рівень навичок самостійної роботи з науковою літературою та вміння її критично аналізувати;

– власне бачення проблеми автором, самостійний, творчий характер роботи;

– правильне оформлення реферату і списку використаних джерел;

– якщо реферат є основою усного повідомлення, то потрібно врахувати уміння автора відібрати найсуттєвіший матеріал для короткого виступу та відтворити його при презентації результатів реферативного дослідження.

Есе (від франц. еssai – спроба, нарис) – це жанр твору, який містить системний виклад думок автора із конкретного питання, яке відображене в темі, зважуючи всі аргументи «за» і «проти» заданої проблеми. Визначальні риси есе – це, як правило, незначний обсяг, конкретна тема, дана в підкреслено вільному, суб’єктивному її тлумаченні, вільна композиція, парадоксальна манера мислення тощо.

Критерієм оцінювання есе є такі його параметри:

–  виразно сформульована проблема;

–  обґрунтування її актуальності;

–  короткий огляд літературних джерел та поглядів різних (кількох) авторів на суть проблеми; логічна послідовність та аргументованість викладу змісту есе;

–  наявність власної (авторської) позиції;

–  пов`язаність змісту есе із сучасними українськими реаліями (практичними чи теоретичними);

–  наявність висновку і посилань на джерела.

Не зараховуються есе, які є плагіатом, або передруком текстів із підручника чи Інтернету.

Наукова стаття – один із основних видів наукової роботи. Вона містить виклад проміжних або кінцевих результатів наукового дослідження, висвітлює конкретне окреме питання з обраної проблематики, фіксує науковий пріоритет автора, робить її матеріал надбанням фахівців. Наукова стаття подається до редакції в завершеному вигляді відповідно до вимог, які публікуються в окремих номерах журналів або збірниках.

Структура статті:

– вступ (поставлення наукової проблеми, актуальність, зв'язок із найважливішими завданнями для розвитку певної галузі науки і практики – 1 абзац або 5–10 рядків);

– основні дослідження і публікації з проблеми, за останній час, на які спирається автор, проблеми виділення невирішених питань, яким присвячена стаття (0,5–2 сторінки машинописного тексту);

– формулювання мети статті (поставлення завдання) – висловлюється головна ідея даної публікації, яка суттєво відрізняється від сучасних уявлень про проблему, доповнює або поглиблює вже відомі підходи. Мета статті випливає з поставлення наукової проблеми та огляду основних публікацій із тем (1 абзац, або 5–10 рядків);

– виклад змісту власного дослідження – основна частина статті. У ній висвітлюються основні положення і результати наукового дослідження, особисті ідеї, думки, одержані наукові факти, програма експерименту. Аналіз одержаних результатів, особистий внесок автора в реалізацію основних висновків тощо (5–6 сторінок);

– висновок, в якому формулюється основний умовивід автора, зміст висновків і рекомендацій, їх значення для теорії і практики, суспільна значущість та перспективи (1/3 сторінки).

Стиль викладення матеріалу. При формуванні тексту наукової роботи студенти повинні дотримуватися наукового стилю викладання. Не допускається використання побутового або публіцистичного стилю чи надто складних словесних конструкцій, відступів від загальноприйнятої термінології.

Найбільш характерною особливістю письмової наукової мови є формально-логічний виклад матеріалу, тобто побудова тексту у формі роздумів та доказів. Академічний етикет передбачає вичерпну доказовість висунутих положень, змістовну завершеність, цілісність та зв’язаність тексту. Це досягається за допомогою спеціальних мовних засобів відображення логічних взаємозв’язків. Серед таких засобів необхідно назвати функціональні зв’язки (переважно вступні слова та звороти) – послідовність розвитку думки відображається за допомогою слів «на початку», «передусім», «потім», «по-перше», «по-друге», «отже», «так» та ін., суперечливі відносини – словами «однак», «тим часом», «проте», «а втім»; причинно-наслідкові зв’язки – словами «відповідно», «тому», «завдяки цьому», «внаслідок того», «завдяки цьому», «відповідно до цього», «окрім того»; перехід від однієї думки до іншої – «перш ніж перейти до ...», «звернімося до …», «розглянемо», «зупинимося на …», «розглянувши … перейдемо до ...», «необхідно зазначити», тощо, підсумовування відображається за допомогою слів «отже», «таким чином», «підводячи підсумки», «на основі результатів проведеного дослідження можна зробити висновки» тощо. Аргументування як логічний процес, суть якого – довести істинність власних суджень (тезу доказу) за допомогою інших суджень (аргументів, доказів) є важливим елементом будь-якої наукової роботи.