1.    Засоби для інгаляційного наркозу:

а) леткі рідини — ефір, фторотан (галотан), метоксифлуран, десфлуран, енфлуран, ізофлуран тощо;

б)       гази — азоту закис, циклопропан тощо.

2.    Засоби для неінгаляційного наркозу:

а) порошки у флаконах — тіопентал-натрій, кеталар (кетамін, каліпсол);

б) розчини в ампулах — натрію оксибутират, пропанідид (сомбревін), тропофол (диприван).

Загальна характеристика засобів для інгаляційного нар­ козу:

—уводять за допомогою спеціальної апаратури;

—наркоз легко керується;

—більшість препаратів справляють подразливу дію на слизові оболонки дихальних шляхів, спричинюють відчуття ядухи, трав­мують психіку пацієнта;

—потрапляють в атмосферу і можуть мати шкідливий вплив на медичний персонал.

Ефір для наркозу — летка рідина з різким запахом, що швидко руйнується на світлі, тому необхідно перевіряти якість перед за­стосуванням. Температура кипіння - 35 °С. Вогненебезпечний. Ефір добре розчиняється у воді, жирах та ліпідах. Є сильним анес-тезувальним засобом. Має широкий спектр наркотичної дії і вели­кий коефіцієнт безпеки застосування.

Побічні явища:

— виразна стадія збудження;

—сприяє звільненню катехоламінів, що може призвести до аритмії, підвищенню рівня глюкози в крові;

—після наркозу можуть з'явитися нудота, блювання і закрепи;

—унаслідок швидкого випаровування ефіру з поверхні дихаль­них шляхів можуть розвинутися пневмонії;

—   у дітей може спричинити судоми. Для їх усунення використовують тіопентал.

Фторотан (галотан) — летка рідина. Руйнується на світлі, тем­пература кипіння — 50 °С. Фторотан не горить і в суміші з ефіром запобігає горінню останнього. Фторотан погано розчиняється у воді, але добре — в жирах та ліпідах. Фторотан сильний анестетик (перевищує властивості ефіру як анестетика втричі, а азоту за­кис — у 50 разів), але справляє помірну анальгетичну дію.

Побічні явища:

—пригнічення дихання;

—аритмія серцевих скорочень, пов'язаних зі збудженням (3-ад-ренорецепторів міокарда, тому під час наркозу не можна вводити атропін і катехоламіни (адреналін, норадреналін). У разі появи аритмії вводять р-адреноблокатори (анаприлін);

—серцева недостатність;

—артеріальна гіпотензія;

—психічні зміни;

—гепатотоксичний, нефротоксичний, мутагенний, канцеро­генний і тератогенний ефекти;

—в осіб, що працюють з фторотаном, можуть бути алергійні реакції.

Ізофлуран, ефлуран, десфлуран справляють менший вплив на серцево-судинну систему.

Азоту закис — газ, що не вибухає, але підтримує горіння. Пре­парат не подразнює слизові оболонки дихальних шляхів. Вводять у суміші 80% азоту закису та 20% кисню. Анестезія настає через 3—5 хв. Стадії збудження немає. Наркоз поверхневий, тому азоту закис використовують для базисного наркозу і нейролептоанальгезії. Використовують препарат для знеболювання при тяжких травмах, гострому панкреатиті, інфаркті міокарда, під час пологів то­що.

Побічні явища:

—зрідка — нудота, блювання, аритмії серцевих скорочень, ар­теріальна гіпертензія;

—гіпоксія — виникає внаслідок тривалого введення азоту за­кису. Важливо підтримувати вміст кисню в газовій суміші на рівні не менше ніж 20%. Після закінчення подачі азоту закису продов­жують давати кисень протягом 4—5 хв.

Загальна характеристика засобів для неінгаляційного нар­ козу:

— вводять внутрішньовенно, внутрішньом'язово або ректально;

—наркоз настає відразу без стадії збудження;

—не забруднює атмосферу;

—наркоз погано керується.

                     Класифікація засобів для інгаляційного наркозу за тривалістю дії:

— препарати короткої тривалості дії (тривалість наркозу 5—10 хв): пропандид (сомбревін), кетамін (кеталар, каліпсол), альтезин, диприван;

— препарати середньої тривалості дії (тривалість наркозу 20—40 хв): тіопентал-натрій, гексенал;

— препарати довгої тривалості дії (тривалість наркозу 90—120 хв): натрію оксибутират.

Тіопентал-натрій — порошок жовтуватого або жовтувато-зеле­ного кольору, легко розчинний у воді. Розчин готовлять ex tempore на стерильній воді для ін'єкцій. Вводять внутрішньовенно (повіль­но) або ректально (дітям). Наркоз настає відразу і триває 20 хв.

Побічні явища:

—артеріальна гіпотензія;

—ларингоспазм, бронхоспазм, рефлекторна зупинка серця;

—підсилення секреції бронхіальних залоз.

Натрію оксибутират — білий порошок, легко розчинний у воді. Випускається в ампулах 20% по 20 мл. Вводять внутрішньовенно повільно, зрідка — внутрішньом'язово або внутрішньо. В резуль­таті внутрішньовенного введення настає стадія наркозу через 30 хв і триває 2—4 год.

Побічні явища:

—рухове збудження, судомні тремтіння кінцівок і язика — внаслідок швидкого внутрішньовенного введення;

—блювання;

—рухове і мовне збудження під час виходу з наркозу.

Кетамін (кеталар, каліпсол) — білий порошок, легко розчин­ний у воді і спирті. Кетамін призводить до дисоційованої загальної анестезії, яка характеризується кататонією, амнезією і анальгезією. Кетамін вводять внутрішньовенно або внутрішньом'язово. Трива­лість наркозу — 10—15 хв залежно від способу введення. Застосову­ють препарат для введення в наркоз, а також для його підтриман­ня. Кетамін можна використовувати також амбулаторно під час короткочасних хірургічних втручань.

Побічні явища:

—артеріальна гіпертензія, тахікардія;

—підвищення внутрішньочерепного тиску;

—гіпертонус, м'язовий біль;

—галюцинаторний синдром (хворі потребують спостереження після операції).

Кетаміновий наркоз не слід застосовувати хворим з порушен­ням психіки та епілепсією.

Пропанідид (сомбревін) вводять внутрішньовенно повільно. Наркоз настає через 20—40 с і триває 3—5 хв. Використовують пре­парат для введення в наркоз, а також в амбулаторних умовах під час короткотривалих операцій і для діагностичних досліджень (біопсія, зняття швів, катетеризація).

Побічні явища:

—брадикардія, артеріальна гіпотензія, серцева недостатність;

—бронхоспазм, анафілактичний шок;

—тромбофлебіт.

Особливості роботи із засобами для наркозу:

— тіопентал-натрій та інші барбітурати не можна змішувати в одному шприці з кетаміном, дитиліном, пентаміном, аміназином і піпольфеном, оскільки внаслідок фізико-хімічної взаємодії утво­рюється осад.

Заходи запобігання ускладненням унаслідок застосування засобів для наркозу:

—вибухонебезпечні речовини комбінують з фторотаном;

—неінгаляційні анестетики комбінують з інгаляційними засо­бами для наркозу, щоб зменшити або усунути стадію збудження, відчуття ядухи, психічну травму;

—перед наркозом для зменшення рефлекторних реакцій і обме­ження секреції залоз пацієнтам роблять премедикацію (підготовку до операції) — вводять атропін (або інший м-холіноблокатор); для усу­нення болю — анальгетики (фентаніл, промедол тощо), для по­силення розслаблення скелетних м'язів — міорелаксанти (тубо-курарин); для зменшення проявів алергії — антигістамінні (димед­рол, піпольфен) препарати. Для премедикації призначають також транквілізатори, нейролептики, гангліоблокатори, клофелін та інші лікарські засоби.

Таблиця. Засоби для наркозу

Спирт етиловий при місцевому застосуванні дає виразний антисептичний, а також подразливий та в'яжучий ефект (див. лек­цію № 3). Резорбтивна дія препарату проявляється пригніченням ЦНС, що є причиною гострих і хронічних отруєнь при вживанні спиртних напоїв. Спирт етиловий при внутрішньому застосуванні швидко всмоктується (особливо натще) в основному в тонкій ки­шці і приблизно 20% — у шлунку. В організмі 90% етилового спир­ту підлягає біотрансформації до вуглекислого газу і води. Окиснюється в печінці з виділенням енергії (7,1 ккал/г). Спирт етиловий у незміненому вигляді виділяється легенями, нирками і потовими залозами.

Пригнічувальна дія спирту етилового залежно від концентрації в крові і тканинах мозку має З стадії:

—стадію збудження;

—стадію наркозу;

—агональну стадію.

Як засіб для наркозу спирт етиловий не використовують, оскільки він має неширокий спектр наркотичної дії, а також спри­чинює виражену стадію збудження. Слід зазначити його дію на центри терморегуляції, яка проявляється підвищенням тепловід­дачі за рахунок розширення судин шкіри, що вказує на пригнічен­ня судинно-рухового центру. Ось чому на холоді спирт етиловий сприяє переохолодженню.

Спирт етиловий підсилює секреторну активність слинних та шлункових залоз. Активність пепсину за низьких концентраціях (до 10%) спирту не змінюється, а при збільшенні концентрації знижується. Спирт етиловий 40% пригнічує не тільки секрецію со­ляної кислоти, але і травну активність шлункового соку.

Застосування резорбтивної дії спирту етилового:

—парентеральне годування хворих на кахексію, що перебува­ють у критичному стані. Додають 5% розчину етанолу в протишо­кові рідини;

—при отруєнні спиртом метиловим вводять у вену у вигляді 10% розчину;

—припинення передчасних пологів.

Унаслідок тривалого застосування виникає звикання та лікар­ська залежність (психічна і фізична).

Гостре отруєння спиртом етиловим відбувається при його кон­центрації 3—4 г/л і характеризується ознаками глибокого при­гнічення ЦНС. Стадію ейфорії та збудження змінює кома. Потер­пілі втрачають свідомість, знижується температура тіла, шкіра стає вологою, холодною на дотик, пульс частий, слабкого наповнення, з'являється асфіксія, ціаноз, знижується серцева діяльність, мож­ливі судоми, марення, мимовільне виділення сечі та калу. Смерть настає від паралічу дихального центру і зниження серцевої діяль­ності.

     Під час лікування гострого отруєння спиртом етиловим слід:

— запобігти припиненню дихання і аспірації блювотними ма­сами;

—для підтримання функції серцево-судинної системи призна­чають серцеві глікозиди;

—якщо збережена функція нирок, проводять форсований діу­рез за допомогою фуросеміду;

—вводять препарати: натрію гідрокарбонат (для усунення аци­дозу), глюкозу з інсуліном (для окиснення спирту) тощо.

Хронічне отруєння (алкоголізм) характеризується звиканням, психічною і фізичною залежністю, синдромом абстиненції. Пос­тійне тривале застосування алкоголю призводить до порушення функції внутрішніх органів і систем. У вагітних вживання спирт­них напоїв може стати причиною алкогольного синдрому плода: мікроцефалія, затримка розумового розвитку дитини аж до оліго­френії, м'язова гіпотонія, аномалія розвитку серця і статевих орга­нів. Особливо небезпечний період з 4-го по 10-й тиждень вагітності.

Серед фармакологічних засобів для лікування алкоголізму ефе­ктивним є тетурам (дисульфірам, антабус). Суть лікування полягає у тому, що коли призначають тетурам разом з 20—30 мл горілки, порушується окиснення спирту на рівні ацетальдегіду, у пацієнта з'являються гіперемія обличчя, артеріальна гіпотензія, тахікардія, підвищення потовиділення, порушення дихання, блювання, страх смерті. Це може тривати від ЗО хв до декількох годин. Таким чи­ном у пацієнта виробляється відраза до алкоголю. Тетурам не при­значають особам віком понад 50 років, при серцево-судинних за­хворюваннях, патології печінки, нирок і обміну речовин.

Є пролонгована форма тетураму — стерильні таблетки для імп­лантації еспераль. У деяких випадках з метою негативної реакції на алкоголь також використовують блювотний засіб — апоморфін, різні психотропні засоби. Але поки що ефективних лікарських за­собів для лікування алкоголізму немає.

Снодійні засоби — це лікарські препарати, що сприяють за­сипанню і забезпечують необхідну тривалість та глибину сну. Во­ни пригнічують міжнейронну (синаптичну) передачу в ЦНС.