Проявляється ревматоїдним спондилітом. При даній патології переважно пошкоджується суглобо-зв’язочний апарат хребта, що приводить до нерухомості.
Хворіють переважно чоловіки.
Етіологія :
1) роль травми (фізичної перенапруги);
2) спадковість закодована в НLА – В27.
Патогенез – той же.
Патологічна анатомія: анкілозуючий спондилоартрит, характеризується деструктивно-запальними змінами дрібних суглобів хребта (аналогічними), що захвачують і міжхребцеві диски, де розростається сполучна тканина і в кінці кінців приводить до повної нерухомості хребта.
Системний червоний вовчак (хвороба Лібмана – Сакса)
Це гостре (рідко хронічне) захворювання СЕ з особливо вираженою ауто імунізацією і переважним пошкодженням шкіри, нирок і кровоносних судин.
Хворіють молоді жінки (90%).
Етіологія:
- віруси
- інсоляція
- спадковість.
Є думка, що віруси спрацьовують вторинно після того, як виникає імунний дефіцит.
Патогенез:
- зниження Т-клітинного контролю в зв'язку з ушкодженням Тл-вірусами
- сенсибілізація організма і розвиток ауто агресії.
В плазмі крові виявляється велика спектральна кількість аутоантитіл проти: РНК, ДНК, еритроцитів, тромбоцитів, лімфоцитів. Особливо багато їх проти ДНК і називаються вони вовчаковим фактором.
- утворюється значна кількість імунних комплексів, що спонукають розвиток ГНТ, ГСТ з розвитком фібриноїдного некрозу, лімфомакрофагальних інфільтратів.
Патологічна анатомія: генералізоване пошкодження СТ і судин спонукає особо значний клініко-морфологічний поліморфізм, що часто затрудняє діагностику.
Виділяють 5 груп тканинних змін:
1. Гострі дистрофічні і некротичні зміни СТ з розвитком генералізованих васкулітів. Особливості фібриноїда – в ньому багато зерен хроматину (ДНК).
2. Генералізовані васкуліти і підгостре інтерстіційне запалення всіх внутрішніх органів і ЦНС, полісерозіт.
3. Склеротичні процеси внаслідок змін перших двох груп, паралельно свіжі вогнища дезорганізації СТ. Характерний периартеріальний цибулеподібний склероз артерій селезінки.
4. В органах РЕС : - вогнищеві скупчення іммунокомпетентних клітин (лімфоцитів, плазматичних); - продукують імуноглобуліни; - збільшена фагоцитарна активність макрофагів.
5. Ознаки ядерної патології. В клітинах всіх органів (особливо в лімфовузлах) ядро втрачає ДНК, робиться блідим, хоч контури його чіткі. Такі ядра називаються гематоксиліновими тільцями. Коли клітина гине – воно розпадається на глибки, фрагменти, які потім поглинаються нейтрофілами, макрофагами і визначаються в їх цитоплазмі як включення – вовчакові клітини. Знаходження їх в крові – достовірне підтвердження СЧВ. Їх можна знайти в лімфовузлах, кістковому мозку, селезінці, адвентиції судин.
Всі 5 груп змін можуть одночасно по-різному поєднуватись.
Вісцеральні прояви СЧВ:
Серце – пошкоджується в 1/3 хворих (ендо- , міо- , перикардити), характерним є абактеріальний бородавчастий ендокардит Лібмана – Сакса.
Мікроциркуляторне русло – генералізовані васкуліти з залученням v.vasorum аорти з еластолізом і склерозом стінки аорти.
Внутрішні органи – дистрофія і некроз, інтерстиційне запалення.
Нирки – гломерулонефрит, вовчаків нефрит (нирки збільшуються в об'ємі строкаті з крововиливами). мікро – гематоксилінові тільця в ядрах, «дротяні петлі» в канальцях клубочків, гіалінові тромби, фібриноїдний некроз.
Суглоби – як при ревматизмі.
Шкіра – на обличчі еритема у вигляді метелика, спочатку червоний, а потім коричневий (склероз, гіперкератоз, атрофія придатків, облисіння).
Системна склеродермія
Переважно страждає сполучна тканина шкіри в поєднанні з вісцеральними пошкодженнями.
Етіологія – порушення синтезу коллагена та його недосконалість, що обумовлює швидкий розпад сполучної тканини і розвиток фіброзу
Патологічна анатомія – шкіра місцями щільна, нерухома, западає. В шкірі і внутрішніх органах спостерігається дезорганізація сполучної тканини, склероз і гіаліноз. Васкуліти та тромбоваскуліти призводять до некрозу коркового шару нирок, що веде до гострої ниркової недостатності (справжня склеродермічна нирка). Склеродермічне серце характеризується кардіосклерозом. В легенях базальний пневмосклероз.
Дерматоміозіт
Найчастіше пошкоджується сполучна тканина поперечно-смугастих та гладеньких м'язів – поліміозіт. Частіше хворіють жінки.
Етіологія – віруси, спадковість, зв'язок з пухлинами.
Патогенез – пухлинні антигени перехресно спрацьовують з антигенами м'язів, що обумовлює аутоагресію. Якщо пухлину видалити – хвороба блокується.
Патологічна анатомія – м'язи (в тому числі глотки, гортані, діафрагми, ока) – блідно-жовтуваті, набряклі. Мікро васкуліти, склероз строми, кальциноз.
Вузликовий периартеріїт (хвороба Куссмауля – Мейера)
Системне пошкодження артерій середнього та дрібного калібру.
Етіологія – невідома.
Патологічна анатомія – страждають 90-100% артерій нирок, 80-90% артерій серця, 50-60% артерій брижі та інші. В стінці артерій – фібриноїдний некроз, ексудація і проліферація клітин адвентиції, утворення вузликів, склероз.
Зміни в артеріях призводять до інфарктів, склерозу, зокрема в нирках розвивається екстра капілярний гломерулонефрит.
Системні васкуліти
Системні васкуліти – гетерогенна група захворювань, основною морфологічною ознакою яких є запалення судинної стінки, а спекрт клінічних проявів залежить від типу, розмірів і локалізації уражених судин і важкості супутніх запальних порушень (Насонов Е.Л., 1999). Системні васкуліти відносять до найбільш важких форм хронічної патології людини.
При системних васкулітах запалення судин є сутністю патологічного процесу, на відміну від інших ревматичних захворювань, при яких васкуліт постає лише компонентом захворювання, наприклад, при ревматоїдному артриті, дифузних захворювань сполучної тканини, ревматизмі тощо. Системні васкуліти характеризуються поширеним ураженням судин, ішемією і порушенням функції відповідної зони чи системи органів.
Класифікація.
На сьогодні, незважаючи на наявність класифікаційних критеріїв системних васкулітів, їх класифікація представляє значні труднощі. Існуючі класифікації побудовані на розмежуванні захворювань за калібром уражених судин і за патогенетичними принципами.
З відкриттям антинейтрофільних цитоплазматичних антитіл (АНЦА) з’явилися передумови для створення нової класифікації системних васкулітів, що базується на клініко-патогенетичних і імунних типах судинної патології. Згідно з класифікацією B.Haynes (1992) усі васкуліти розрізняються залежно від переваги того чи іншого шляху патогенезу.
У клініці найчастіше використовують класифікацію системних васкулітів за Е.Н.Семенковою (1988).
Системний васкуліт
П е р в и н н і (нозологічно самостійні системні васкуліти).
1. Некротизуючі панваскуліти: вузликовий періартеріїт (класичний), астматичний вузликовий періартеріїт (нектортизуючий ангіїт із гранулематозом – синдром Черджа-Строс).
2. Грануломатозні васкуліти:
2.1. Грануломатоз Вегенера;
2.2. Середина гранулема обличчя;
2.3. Лімфоматоїдний гранулематоз;
3. Геморагічний васкуліт (хвороба Шейляйн-Геноха).
4. Гігантоклітинні васкуліти:
4.1. Неспецифічний аортоартеріїт (хвороба Такаясу);
4.2. Темпоральний артеріїт (хвороба Хортона);
4.3. Ревматична поліміалгія;
5. Облітеруючий тромбангіїт (хвороба Бюргера).
6. Інші форми васкулітів:
6.1. Хвороба Бехчета;
6.2. Хвороба Кавасакі (слизово-шкірно-залозистий синдром);
6.3. Тромботична тромбоцитопенічна пурпура (хвороба Мошкович).
В т о р и н н і:
1. При інфекціях:
1.1.Бактеріальній (сепсис, інфекційний ендокардит);
1.2.Вірусний (хронічний гепатит);
1.3.Рикетсіозний.
2. При медикаментозній хворобі.
3. При злоякісних пухлинах (волосатоклітинний лейкоз, лімфоми тощо).
4. При системних захворюваннях сполучної тканини.
5. При паразитарних захворюваннях.
6. При професійних хворобах (беріліоз, сілікоз, інтоксикація мишьяком).
Етіологія. Етіологія системних васкулітів різна та досконало не вивчена. У даний час відомі наступні етіологічні чинники розвитку системних васкулітів:
- лікарські препарати (особливо антибіотики, вакцини, сироватки, туберкулостатичні засоби, сульфаніламіди тощо);
- віруси (віруси гепатиту В, оскільки у 30% хворих на вузликовий періартеріїт в сироватці крові визначається НВs-антиген у високому титрі, а також циркулюючі імунні комплекси, що вміщують антитіла до нього; також етіологічну роль відіграють віруси герпесу, цитомегаловіруси, ретровіруси, парвовірус В19);
- бактеріальна інфекція (туберкульозна інфекція, стрептококи, ієрсинії, хламідії, сальмонели тощо).
- гіперчутливість (медикаментозна, харчова, холодова, полінози);
- хронічна вогнищева інфекція (особливо носоглоткова, як у випадку із грануломатозом Вегенера);
- генетично зумовлений дефект імунної відповіді. Імуногенетичними маркерами системних васкулітів є певні антигени HLA-системи. Переконливо доведена роль генетичних факторів у розвитку гігантоклітинного артеріїту (HLA DR4), хвороби Такаясу (HLA BW52, DW12, DR2, DQW1), грануломатозу Вегенера (HLA B7, HLA B8, HLA DR2), хвороби Бехчета (HLA B51), хвороби Кавасакі (HLA Bw22 в Японії, HLA Bw51 в США), облітеруючого тромбангіїту (HLA A9, HLA B5, HLA DR 4).
Патогенез. Згідно із сучасними уявами, у розвитку системних васкулітів одночасно приймають участь декілька імунних і неімунних патологічних процесів. Велике значення відводиться активації клітинного імунітету, що характеризується переважанням Th1- типу імунної відповіді (інтерлейкін-1, інтерферон g), зі збільшенням продукції прозапальних циокінів, інфільтрацією Т-лімфоцитами і макрофагами стінки судин, утворенням гранульом. При цьому одним з етапів реалізації ефекторного імунного запалення є продукція активованих макрофагами і нейтрофілами гістодеструктивних ферментів. Припускають, що при васкулітах тісно пов’язаний із цими процесами феномен утворення нових мікросудин (ангіогенез), який сприяє формуванню запального клітинного інфільтрату у пошкоджених ділянках судинної стінки.
Не менш важлива ланка патогенезу пов’язана з активацією гуморального імунітету, що проявляється продукцією аутоантитіл (антитіла до компонентів цитоплазми нейтрофілів, ендотелію судин, до фосфоліпідів), утворення імунних комплексів, включаючи кріоглобуліни.
Важливе значення в розвитку системних васкулітів має активація судинного ендотелію, збільшення експресії на його поверхні молекул адгезії, порушення нормальних механізмів апоптозу ендотеліальних клітин і взаємодії між ними і лейкоцитами. Припускають, що всі ці фактори здатні викликати збільшення зв’язуючої активності ендотелію, втрату ними поверхневих компонентів з антикоагуляційною активністю, і що найважливіше, індукувати експресію і/або вивільнення прокоагулянтних субстанцій, таких, як тканинні фактори, фактор V, фактор активації тромбоцитів,фактор Віллебранда, інгібітор тканинного активатора плазміногена.
Поряд із цим у пошкодженні судинного стінки при вакулітах приймають участь і тромбоцити. В опосередкованому активованими тромбоцитами пошкодженні судин задіяні численні механізми, деякі з них зв’язані з участю цих клітин у синтезі різних запальних медіаторів, які володіють вазоактивними, хемотаксичними, тромбогенними і протеолітичними властивостями, що викликає активацію комплементу.
Дата: 2019-02-02, просмотров: 241.
