Первісна людина була глибоко переконана в істинності своїх вірувань і спочатку сама виконувала всі лікувальні заходи та різні магічні дії. З часом, навчена досвідом своїх особистих невдач, почала звертатися до окремих осіб, які «знали» кращі засоби, «вміли» краще входити в зв'язок з надприродними силами. Так поступово виділяються віщуни, знахарі, чаклуни, яким «було відкрито» всі таємниці природи, які розуміли «шелест і гомін трав», «шепіт матері-землі», знали і вміли знаходити лікувальні й отруйні речовини і виготовляти з них відповідні ліки. З огляду на емпіричний характер стародавньої медицини в руках окремих емпіриків - знахарів - зосереджувались певні навички лікування досить обмеженого кола хвороб, а іноді навіть якоїсь однієї хвороби. Одній людині, очевидно, важко було оволодіти різними прийомами в різних галузях. Так подвійним шляхом - стихійно-матеріалістичним і містичним - тисячоліттями нагромаджувалися лікувальні засоби, якими користувалося людство в своєму трудовому житті. цей розвиток мав свої особливості залежно від зовнішніх умов, розвитку продуктивних сил та інших факторів, які зумовлюють суспільний лад людського колективу. Колектив з первісних часів завжди був і лишається основною і невід'ємною умовою людського прогресу.

91. Мед. Стародавнього Єгипту. Джерела вивчення та особливості її розвитку.

Найдавніші медичні трактати до наших днів не збереглися і ми знаємо про них лише за свідченнями древніх істориків. Так, жрець Манефон повідомляє, що Атотіс (другий цар І династії) склав медичний папірус про будову тіла людини. Сьогодні відомі 10 основних папірусів, цілком або частково присвячених лікуванню. Усі вони є списками з більш ранніх трактатів. Найдавніший медичний папірус, який дійшов до нас, датується приблизно 1800 р. до н. е. Один його розділ присвячений веденню пологів, а,інший — лікуванню тварин. Надприродні причини хвороб єгиптяни бачили у вселенні в організм злих духів померлих. Для їх вигнання використовувалися як лікарські засоби, так і різні магічні прийоми. Вважали, що неприємні запахи і гірка їжа відлякують злих духів.

Вчені з'ясували, що 18% давніх єгиптян страждали від страшного зубного болю. Єгиптянам завдавали мук погані зуби, періодонтальні хвороби, абсцеси Дуже часто при дослідженні мумій вчені виявляли сліди інфекційних хвороб. Так, у трьох випадках древні єгиптяни явно страждали від хронічного інфекційного захворювання середнього вуха. Дуже часто зустрічаються туберкульоз, виразково-гангренозний стоматит, смертельно небезпечна гангрена щік і щелепи, що найчастіше вражала дітей. єгиптян страждали від легеневих захворювань - пневмонії, емфіземи та набряку легень.

Основними джерелами вивчення медицини давнього Єгипту є археологічні розкопки, зокрема вміст гробниць фараонів, а також письмові пам’ятки – папіруси. Це т.зв. «Геометричні книги» і папіруси,відкриті в новітній час англійськими дослідниками Смітом і Еберсом, які ввійшли в історію під їхніми іменами. Серед 42 «Геометричних книг» 6 носять медичний зміст. Папірус Еберса – це книга обсягом 110 сторінок, яка має назву «Книга виготовлення ліків для всіх частин тіла»

92.Гален з Пергама- найвидатніший представник медицини давнього світу. Його твір «Про призначення частин людського тіла».

Гален (129 або 131 – близько 200) – грецький лікар, хірург і філософ римської доби.

Гален вважав, що людське тіло складається із щільних і рідких частин, він досліджував організм шляхом спостереження за хворими і розкриття трупів. Одним з перших застосував вівісекцію і став основоположником експериментальної медицини. Його основні праці з анатомії: «Анатомічні дослідження», «Про призначення частин людського тіла». Гален — автор величезного числа праць (загалом близько 300) з філософії, медицини і фармакології. Зібрання його творів, які збереглися до нашого часу, перевищують за обсягом праці усіх його попередників.

Гален зробив суттєвий внесок в розвиток анатомії і фізіології, практикуючи анатомування трупів людей і здійснюючи досліди на тваринах. На відміну від Аристотеля, описував головний мозок як орган зосередження чуттєвості, психічної діяльності та руху. Описав близько 300 м'язів, а також середній мозок, сім пар черепномозкових нервів, блукаючий нерв; здійснюючи дослідження з перерізування спинного мозку свиней наочно продемонстрував функціональну відмінність між передніми (руховими) і задніми (чуттєвими) корінцями спинного мозку.

Клавдій Гален дотримувався і розвинув вчення Гіппократа про чотири рідини, які циркулюють в організмі (в сучасній фізіології — вчення про механізм гуморальної регуляції життєвоважливих процесів в організмі). Цим чотирьом рідинам, на думку Галена, відповідають чотири типи темпераменту: крові — сангвінік, флегмі — флегматик, чорній жовчі — меланхолік, жовтій жовчі — холерик. Крім того Гален поставив у відповідність кожній із фізіологічних рідин природні стихії: землю, повітря, вогонь і воду.

Гален також поклав початок фармакології. До цих пір «галеновими препаратами» називають настоянки та мазі, приготовані певними способами. Він систематизував уявлення античної медицини у вигляді єдиного вчення, що залишалося теоретичною основою медицини фактично до завершення Середньовіччя.

93. Які існують першоджерела для вивчення історії медицини?

1). Письмові джерела. їхній зміст передається з допомогою графічних знаків (рукописи, друк,папірус, кераміка).

2. Речові джерела. Відзначаються розмаїттям форм (знаряддя праці, інструменти, пам'ятники, кістки тварин та людей, медалі,монети).

3. Етнографічні джерела. Це — явища культурного і суспільно життя, які передаються з покоління в покоління (обряди, звички, пісні, перекази, засоби лікування).

4. Спосіб життя сучасних племен, які живуть на рівні минулих епох.

5. фото- та кінодокументи.

6. фонодокументи, що відображають звукову сторону історичних: подій.

Вивчення історії людства започатковано в античному Римі, зокрема медичну спадщину стародавньої Індії, Вавилону, Єгипту відтворив Корнелій Цельс. Він видав восьмикнижковий трактат «Про медицину Пізніше, за доби Відродження (XVI-XVII ст.), дослідники проявили жив цікавість до забутих та спеціально перекручених пам'яток далекого минулого. На противагу схоластичним догмам середньовіччя, вони відродили культурну та медичну спадщину стародавнього світу. Булі розшукані рукописи стародавніх авторів, відкопані статуї, пам'ятнику різних видів мистецтва та медицини.В середині XV ст. Гіованні Тореллі (помер в 1466 р.) опублікував пер книгу з історії медицини.У XVI ст. Симфорін Таннір опублікував біографії окремих лікарів.

У XVII ст. історія медицини замість біографічного набула літератури історичного характеру. Представниками цього напряму були Йога Лінден та Герман Конрінґ.

У XVIII ст. в німецьких університетах вперше впроваджен викладання історії медицини.

94.медицина в арабських халіфатах в добу розвиненого та раннього середньовіччя. Особливості розвитку.

Араби винайшли т. зв. арабські цифри, додавши до раніше відомих нуль; започаткували аналітичну геометрію, тригонометрію і алгебру (аль-джабр). В астрономії вирахували географічні широту і довготу. Розвинули хімію, якій дали назву аль-хімія, отримали азотну, соляну кислоти, спирт (аль-коголь), водяну баню, застосували фільтрування. Винайшли перо для писання, водяний і механічний годинники, магнітну голку, збільшувальне скло. Найвидатнішим арабським ученим був Мохаммед-аль-Хорезмі.

Великих успіхів було досягнуто в галузі медицини. Медицина зосереджувалась в приватних лікарнях і медичних школах при них. Аптека, як самостійний медичний заклад, бере свій початок в Арабських Халіфатах.

Основоположник ісламу і автор Корану пророк Мохаммед вмістив у священній книзі чимало рекомендацій щодо особистої гігієни та заборони вживання м’яса деяких тварин.

До найвидатніших представників арабської медицини належать: Аль-Разі (850–925) та Ібн-Сіна (980–1037).

Аль-Разі був засновником Багдадської лікарні і медичної школи. Для будівництва лікарні Аль-Разі пропонував розвішувати м’ясо в підходящих місцях і будувати там, де воно найдовше збережеться. Він рекомендував перевіряти в лікарнях прояви хвороб, які не завжди співпадатимуть з описаними, закликав лікарів відкривати нові лікувальні засоби, невідомі раніше. Аль-Разі належить цікавий афоризм: «Той, хто звертається до багатьох лікарів, припускається багатьох помилок».

Найвидатніший лікар не лише арабського світу, а й усієї доби середньовіччя — Абу-Алі-аль Хусейн ібн-Абдуллах ібн-Сіна (Авіценна) В Хорезмі (999–1014) написав «Канон медицини», який протягом п’яти століть був основним посібником, за яким майбутні медики не лише в арабських, а й в європейських медичних школах вивчали медицину. Теоретичні постулати Авіценни були такими: людина складається із двох субстанцій — тіла і душі; тіло інертне, смертне, душа активна і безсмертна; медицина має служити людині; це наука про будову людського тіла, необхідна для того, щоб зберігати здоров’я або вертати втрачене. В потрактуванні причин захворювань Авіценна розвивав погляди Гіппократа. Основними причинами він вважав шкідливості клімату і місцевості, шкідливості харчування, надмірну працю, конституцію тіла і душевні потрясіння. Для ілюстрації впливу останніх проводив такий дослід: зачиняв у двох клітках по ягняті. Обом давав добру їжу, але біля однієї з кліток прив’язував вовка. Ягня, що мало вовка за сусіда, незважаючи на добру їжу, чахло і здихало.

Авіценна вважав, що дія ліків залежить від таких факторів: ясного розуміння, чому саме ці ліки призначаються, стану хворого, доброякісності ліків, правильної дози та місця введення ліків.

Авіценна першим поставив діагноз цукрового діабету, відмітивши у хворих підвищений апетит, спрагу, поліурію і солодку сечу, яку куштував на смак. Застосовував уринотерапію. Описав клініку виразки шлунка, сибірської виразки, розробив техніку трахеотомії, літотомії, екстирпації пухлин, кровопускань. Ввів у вжиток червону ртуть і вісмут, запропонував катетер і ліки від подагри.Серед пізніших лікарів слід згадати Аль-Букакіса — хірурга-експериментатора, що запропонував багато хірургічних інструментів, увів у практику припікання ран кип’ятком або розпеченим залізом, що використовувалось протягом століть.