У більш стародавніх писемних джерелах знаходимо лише збірки рецептів та короткі описи хвороб, причому характерно, що засоби лікування позбавлені містичного характеру, яким виразно позначені новіші джерела.

Серед папірусів з медичними відомостями найважливішим є папірус Еберса, знайдений в руїнах Фів у 1873 р. Це сувій 20 м завдовжки, 30 см завширшки, третина його суто медичного змісту. В папірусі Еберса, як у всіх інших, не знаходимо імен авторів, зміст подається як одкровення вищих сил. Безіменний автор папірусу Еберса починає його так: «Я прийшов з міста Сонця, де мудрі вчителі навчали мене секретів. Я походжу з Саїса, де матері-богині навчали і допомагали. Бог То дав мені слово виганяти недуги всіх богів і смертельні страждання людського роду». Зміст папірусу становлять переважно рецепти від різних недуг, але е й відомості, які дають уявлення про анатомофізіологічні та діагностичні знання лікарів тих часів (II тис. до н. е.). Розуміння ними єдності організму можна вбачати в такому записі папірусу: "Кожний лікар, який торкається голови, потилиці, рук, долоні, ніг - всюди торкається серця, оскільки від нього йдуть судини до кожного члена.

73.Виникнення вчення про заразні хвороби. Джіроламо Фракасторо і його праця «Прот контагії, контагіозні хвороби і лікування»

Джироламо Фракасторо - венеціанський лікар, письменник і вчений-дослідник в галузі медицини, географії, математики та астрономії. У своїй основній роботі «Про контагем, про контагиозних хворобах та лікуванні» він припустив, що епідемії викликаються крихітними частинками («насінням»), які переносяться від хворої через прямий, непрямий (або навіть зоровий) контакт. «Насіння» в його термінах ближче до хімічних або атомістичним елементам, ніж до живих істот. Сифіліс отримав свою назву від поеми Фракасторо «Сифіліс, або Про галльську хвороби». Поема оповідає про те, як пастух на ім'я Сіфілюс розгнівав богів Олімпу і був покараний ними жахливою хворобою, що вразила всі його тіло висипом, бубонами та виразками. Фракасторо рано почав виділятися як здібний лікар, був призначений репетитором своїх товаришів.

Літературна діяльність Фракасторо була досить різноманітною. Кілька його «Діалогів» присвячено питанням філософії та психології, писав про рефракції світла, першим ввів у вживання термін «полюс» у застосуванні до землі. Фракасторо віддав данину і художній літературі, писав вірші і поеми.

74. ОсновніпринципиІМ

75.ФілософськаконцепціяІнь- ЯньВ "Книзізмін" ("Іцзин") янтаіньслужилидлявираженнясвітлогоітемного, твердоготам'якого, чоловічогоіжіночогоначалвприроді. Упроцесірозвиткукитайськоїфілософіїянтаіньвсебільшесимволізуваливзаємодіякрайніхпротилежностей: світлаітемряви, дняіночі, сонцяімісяця, небаіземлі, спекитахолоду, позитивногоінегативного, парногоінепарногоіт. д. Виключноабстрактнезначенняінь-янотрималивспекулятивнихсхемахнеоконфуціанства, особливоувченніпро "чи" ( кит. 礼 ) - Абсолютномузаконі. Концепціяпровзаємодіюполярнихсилінь-ян, якірозглядаютьсяякосновнікосмічнісилируху, якпершопричинипостійноїмінливостівприроді, становитьголовнийзмістбільшостідіалектичнихсхемкитайськихфілософів. Вченняпродуалізмсилінь-ян - неодміннийелементдіалектичнихпобудоввкитайськійфілософії. У 5-3 вв. дон. е.. встародавньомуКитаїіснувалафілософськашколаіньянцзя. Уявленняпроінь-янзнайшлитакожрізноманітнезастосуванняврозробцітеоретичнихосновкитайськоїмедицини, хімії, музикиіт. д. ВідкритийвКитаїдекількатисячолітьтому, цейпринципспочаткубазувавсянафізичномумисленні. Однакумірурозвиткувінставбільшметафізичнимпоняттям. Уяпонськійжефілософіїзберігсяфізичнийпідхід, томуподілоб'єктівзаіньіянвластивостямукитайцівіяпонціврозрізняються [2]. Уновояпонскойрелігіїоомото-кецепоняттябожественнихІдзу (вогонь, е) імідзу (вода, ін). Єдинапочатковаматеріятайцзипороджуєдвіпротилежнісубстанції - яніінь, якієдиніінеподільні. Спочатку "інь" означало "північний, тіньовий", а "ян" - "південний, сонячнийсхилгори". Пізнішеіньсприймалосяякнегативне, холодне, темнеіжіноче, аян - якпозитивне, світле, теплеічоловіченачало.Акупунктура (акупунктура) — слово, щовиникаєвідacus, — голкаіpunctura – укол; лікувальнийспосібзадопомогоюдіїметалевимиголкамиабоприпіканнямнаактивно – біологічніточкиорганізму. Багатохтозданихкрапокзасновуєтакзванімеридіани.Щотакемеридіани.Меридіан – втрадиційнійкитайськіймедицині, порядокциркуляціїжиттєвоїенергіїЦи, якаоб’єднуєміжсобоюділянкицентральноїнервовоїсистеми, внутрішніорганиіповерхнюшкіри, наякійабовпрямійблизькостіпіднеюрозміщенібіологічноактивніточки. Разомналічуються 12 парнихі 2 непарнихмеридіана. Вониволодіютьвнутрішнімходом, щопролягаєкрізьвнутрішніоргани, ізовнішнімходом, щопроходитьпоповерхніорганізму – ділятьсянамеридіаниЯнімеридіаниІнь.Сучаснимиприладами, енергіяЯніІнь, неможливовиявити. Ізнауковоїточкизорунеможливодовестиабоспростувати, лікувальноїдіїголок. Томубагатохтотлумачить, лікувальнадіяголок, якдіянанервиілікуваннярефлексіворганізму. Довгийперіодакупунктурарозглядалася, якмогутнійдратівливийлікарськийзасіб, атомуідіяїївважаласязасхожу. Все-такиподальшеформуванняметоду, зокремавимірюваннябіопотенціалівіелектрошкірногоопоруточокшкіри, традиційновживанихзметоюакупунктури, виявило, щоцеуявленнябулосильноспрощене.

76. Відродження Значний крок у розвитку медицини був зроблений в епоху Відродження (15—18 ст.). Швейцарський лікар Паранельс виступив з пропагандою медицини, що ґрунтувалася на досвіді та знаннях, запровадив у лікарську практику різні хімічні речовини і мінеральні води, в Україні 1617 р. був виданий трактат "Про теплики у Шклі" львівського автора Еразма Сикста. А. Везалій описав будову і функції тіла людини. Англійський лікар У. Гарвей створив учення про кровообіг.Гарвей описує роботу серця як м'язового насоса з клапанами. Висновки про кровообіг він сформулював так:«0тже, кров тече по артеріях з центра на периферію, а по венах від периферії до центра у великій кількості. Ця кількість крові більша від того, що могла б дати їжа, а також від того, що потрібно для живлення тіла. Отже, треба зробити висновок, що у тварин кров перебуває в коловому і постійному русі. І, звичайно, рух серця і діяльність, що виявляється як пульс,— одне й те саме».

У галузі практичної медицини найважливішими подіями 16 ст. були створення італійським лікарем Дж. Фракасторо вчення про контагіозні (заразні) хвороби і розробка перших наукових основ хірургії французьким лікарем А. Паре.Паре був придворним лікарем у французьких королів у XVI ст. — Генріха ІІ, Франциска ІІ, Карла ІХ та Генріха IV. Йому належить низка інновацій щодо лікування ран, а також у винайденні та вдосконаленні хірургічних інструментів, зокрема, протезів. Запровадив закріплення судин, що кровоточать інструментами, створив учення, відповідно до якого довів, що вогнепальні рани належать до групи забійних ран, а не отруєних. Також відмовився від варварських методів лікування ран — заливання їх киплячою олією.