Первісні лікарі володіли також і прийомами оперативного лікування: обробляли рани ліками, приготованими з рослин, мінералів і частин тварин; застосовували «шини» при переломах; уміли робити кровопускання, використовуючи колючки і шип рослин, риб’ячу луску, кам'яні і кістяні ножі. Проте емпіричні знання первісної людини, отримані в результаті практичного досвіду, були ще вельми обмеженими. Первісна людина не могла передбачати або пояснити причини стихійних лих, розуміти явища природи, що оточувала його. Його безсилля перед природою породжувало фантастичні і раціональні уявлення про навколишній світ. На цьому ґрунті вже в період ранньої родової общини почали зароджуватися перші релігійні вистави (тотемізм, фетишизм, анімізм, магія), які відбилися і на прийомах лікування.Застосовували проносні, блювотні, сечогінні засоби. Застосовували кровопускання. Першими знавцями трав та лікувальних рослин були жінки.

З лікувальною метою тепло сонця, воду, місця перелому шинували. Широке застосування мав настій маківок ( опій ). застосовували корінь женьшеню, з тваринного походження застосовували панти – роги молодих плямистих оленів, а в особливій пошані були кров та нутрощі тигра, ртуть від сифілісу, сірка від корости, глисти виводили папороттю.

26) Медицина стародавнього Китаю. Джерела вивчення…

Китайська медицина має тисячолітню історію, а витоки її простежуються з VIII століття до н.е. Концепції стародавньої китайської медицини докорінно відрізняються від тих, що існують у сучасній західній медицині. Філософія і наука Китаю, з самого початку свого розвитку, шляхом ретельного спостереження природи і космосу пізнали принцип рівноваги, який ґрунтується на існуванні двох протилежних сил. Ці дві протиборчі сили знаходяться в тісному взаємозв'язку і одночасно доповнюють одна одну. Вони відомі як Їнь і Ян (день — ніч, холод — тепло, чоловік — жінка, перемога — поразка). Без існування зла не може бути і добра, а без ненависті не було б і любові. Згідно цієї оригінальної китайської філософії, Їнь і Ян є основними рушійними силами у Всесвіті. Це відбивається і в природі, і в людському суспільстві. Бере свій початок з IV тис. до н.е.. Основним джерелом вивчення є свій початок з IV тис. до н.е.. Основним джерелом вивчення є письмові документи, адже письмо було винайдено саме в Китаї. Давньокитайська медицина дотримувалась таких теоретичних уявлень. Організм людини складається з п’ятьох елементів – вогню, землі, води, дерева і металу. Процеси життєдіяльності залежать від співвідношення двох начал: чоловічого – «Янь» і жіночого «Інь». Чоловіче начало – активне і світле, жіноче – пасивне і темне. Перевага «Янь» призводида до збудження функцій організму, «Інь» – до їхнього пригнічення.

 Медичну допомогу надавали фамільні лікарі тобто лікарі, що передавали мистецтво із покоління в покоління, лікарі-жреці при храмах і лікарі – емпірики. З метою діагностики хвороб застосовувалось опитування хворого (анамнез), дослідження загального вигляду тіла. Лікарі пильно лосліджували вуха, ніздрі, рот, очі, анус, годинами вислуховували пульс, досліджували сечу на вигляд і смак. Китайські медики надзвичайно розвинули фармакопею. До нас дійшли 52 томи їхніх фармацевтичних засобів. Із ліків рослинного походження на перше місце був поставлений корінь жень-шеню, із ліків тваринного походження – роги молодих плямистих оленів, мускус, кістковий мозок. Із мінеральних речовин використовувалась ртуть при сифілісі та сірка при корості.

Суто китайськими методами стали лікування чжень-цзю (уколами – акупунктура) і лікування припіканнями. У книзі видатного китайського лікаря Бьянь-Ціо “Трактат про захворювання” (VI – Vст до н.е) описано 600 точок, в які належить робити вколювання при захворюваннях. Застосовувалось хірургічне лікування: ран, переломів, вивихів; виготовлялись протези для ампутованих. Лікар Хуа-То (Vст до н.е) робив порожнинні операції, використовуючи для знеболення вино, опій, сік конопель. Надавалось великого значення гігієнічним заходам: “Одна ніч без сну не спокутується десятками ночей сну”, кожні п’ять днів рекомендувалось обмивати все тіло, голову мити що три дні, а руки п’ять разів на день. З метою запобігання захворювань на віспу засохлі струпи вісп’яних пустул вдувались в ніздрі дітей.

Акупунктура (голкотерапія, голковколювання) - напрямок в традиційній китайській медицині, в якому вплив на організм здійснюється спеціальними голками через особливі точки на тілі за допомогою введення їх в ці точки і маніпуляцій ними. Вважається, що ці точки знаходяться на меридіанах, по яких циркулює ци ("життєва енергія"). Метод використовується для зняття болю або в лікувальних цілях.

27.Розвиток хірургії в Середньовічній Європі….. Оскільки церковні собори в Латерані (1139 p.), Монпельє (1162 р.) заборонили лікарям-ченцям займатися всіма лікувальними процедурами, під час яких проливається кров (Ecclesia abhorret sanguinem), практична хірургія зовсім вийшла з компетенції професорів-ченців. Ця галузь медицини в Західній Європі, за винятком Італії, майже цілком переходить до рук хірургів-ремісників, які об'єднуються, за прикладом усіх ремісників тих часів, у цехи. Переважна більшість таких ремісників робила дрібні хірургічні втручання: кровопускання, виривання зубів; найчастіше цих майстрів називали цирульниками У багатьох містах, зокрема у нас на Україні у Львові, Кам'янець-Подільському та ін., у міських документах цех таких ремісників називався цехом хірургів. На чолі цеху стояв виборний цехмістер. Кожний майстер міг мати 3-4 учнів. Строк навчання в середньому тривав 5 років. Після іспиту учень діставав звання підмайстра, а ще через 2-3 роки мав право відкривати свою майстерню. Більш значні операції майстри робили лише за призначенням докторів медицини. Військо в поході, як правило, супроводили тільки цирульники. По малих містах більшість цирульників були неписьменні і все ремесло вивчали й передавали своїм учням лише практичним шляхом. Окремі з них спеціалізувалися на витинах каменів, інші - на вправленнях вивихів, лікуванні переломів. Були й мандрівні хірурги, що їздили з міста до міста і на ярмарках рекламували свою майстерність.

Назва цирульник походить від зміненого слова хірург