Серед тогочасних праць енциклопедичного характеру, в яких є багато відомостей медичного змісту, особливе місце займає «Ізборник Святослава», перекладений у X ст. з грецької на болгарську мову і переписаний у 1076 р. для сина Ярослава Мудрого Святослава. В «Ізборнику» медицина розглядається як майстерність найвищого порядку. Для розпізнавання.хвороби і успішного лікування лікареві слід докладно знати умори життя хворого: «Осмотри життя його, хожения, седания, едения й всього обьічая его пьітай».

В «Ізборнику» знаходимо поради, як лікувати шлунково-кишкові розлади, шкірні хвороби, а також опис деяких різновидів раку. З лікарських засобів згадується блекота, болиголов, полин, оцет, мед, жовч, мідь, припікання залізом. Велика увага приділяється порадам щодо харчування, підкреслюється особливе значення для здоров’я постійного підтримання бадьорості — «печаль далече отрини от себе, да невскоре состареешися». Медицина часів Київської Русі-України мала кілька напрямів, зокрема процвітала хірургія як найважливіша галузь практичного лікування. Це було зумовлено частими війнами і побутовими травмами. Хірургія давньоруською мовою називалася «різання», а хірург — «різальником». Тогочасні хірурги володіли технікою операції на черепі під час епілепсії та інших захворюваннях. В XI ст. найпоширенішим видом хірургічного втручання була ампутація кінцівок, при цьому «різальник» мав домогтися без- гнійного загоєння ран з ледь помітним шрамом. Були відомі також ортопедичні прийоми, масаж, лікування виразок. Дьоготь вважався одним із основних засобів для зцілення найрізноманітніших захворювань шкіри, зокрема корости. Ним заливали також трупи й могили тих, хто загинув від чуми. Відходи поташу, що містили кальцій, застосовували під час опіків. Введенню до лікувальної практики багатьох засобів рослинного і тваринного походження медицина західноєвропейських країн, Візантії та народів Малої Азії значною мірою завдячує нашій народній медицині. За прикладом давньоруських «травників» (спеціалісти народної медицини) Авіценна рекомендував при багатьох хворобах мед, квіти липи, березовий сік, називаючи ці засоби «руськими ліками».

43. Завдання історії медицини, як навчальної дисципліни.

Курс історії медицини передбачає:

- формування майбутнього лікаря-патріота;

- прищеплення майбутньому лікареві ідей гуманізму, відданості своїй професії, милосердя і самопожертви при виконанні свого професійного і морального обов'язку;

- виховання історичних мислення і підходу при оволодінні медичними знаннями;

- засвоєння ідей лікарської етики і деонтології.

 Завдання курсу історії медицини:

Навчити студентів історичному мисленню і підходу до вивчення теорії медицини і її практичних заходів щодо поліпшення здоров’я людей; відтворити основні події, імена, досягнення і прорахунки на багатовіковому шляху розвитку медицини; наголосити на подвижницькій праці попередніх поколінь медиків; розкрити на історичних прикладах основну сутність медицини, яка полягає в утвердженні ідей добра, гуманізму і милосердя до хворої людини. Ідентифікувати в історичному аспекті “Українську медицину” як наукове явище. Виховати в молодих поколінь українських медиків почуття патріотизму і національної гідності та прагнення зробити свій внесок у подальший розвиток світової медицини. Виховати у студентів-громадян інших держав почуття поваги до загальної історії медицини та української історії медицини.

44. Що вміщує в собі "елементи держ. медицини" у стародавньому Римі.

У Римі в умовах великої держави медицина одержала значно більші можливості розвитку, ніж в інших східних рабовласницьких державах з їх більш низьким рівнем продуктивних сил і патріархальними пережитками. Високий рівень розвитку державності виявився у створенні постійної армії. Далекі походи римських легіонів у місцевості, що значно відрізняються кліматом і санітарними умовами, сприяли виникненню різноманітних захворювань. Щоб зберегти боєздатність армії і надавати хірургічну допомогу в битвах, були створені військові госпіталі (валетудинарні, буквально — здравниці), виділені табірні лікарі.

До нашого часу збереглися сліди санітарних споруджень, що обслуговували мирне населення великих міст римської держави і насамперед самого Риму. Велика кількість рабів дозволяла здійснювати будівництво великих споруджень для міського благоустрою і санітарії: водопроводів, каналізацій, бань та ін. Пам’ятником міського благоустрою Давнього Рима залишаються і великі лазні-терми (з III ст. до н. е. і пізніше); деякі з них були розраховані на тисячі купаючихся одночасно. При термах були майданчики для фізичних вправ і змагань, відпочинку і прийому їжі, народних зборів та ін.

У законах римлян існували постанови санітарного характеру: заборона ховати померлих всередині міста, розпорядження користуватися для пиття водою не з Тібру, на берегах якого розташований Рим, а струмковою водою з Сабінських гір та ін. Спостереження за проведенням санітарних заходів входило до обов’язку спеціальних міських чиновників (не лікарів) — едилів. В імператорському Римі була введена посада архіятрів — головних лікарів, що спостерігали за іншими лікарями. Згодом архіятри були введені у віддалених провінціях Римської імперії як посадові особи для спостереження за здоров’ям римських воїнів і чиновників. Лікарі були при цирках, театрах, суспільних садах, а пізніше при виниклих об’єднаннях ремісників.

45. Становлення анатомії як науки в епоху Відродження в Зах. Европі. Везалій і його твій "Будова людського тіла"

У добу Середньовіччя в анатомії людини не здійснено істотних відкриттів. У цей період заборонені розтини, виготовлення скелетів. Анатоми доби Відродження в Зах. Европі першими після античних лікарів зробили спроби вивчення будови людини і процесів, що відбуваються в ній, і започаткували наукову медицину й анатомію. Вони домоглися дозволу на проведення розтинів. Були створені анатомічні театри для проведення публічних розтинів. Основоположники наукової анатомії — Леонардо да Вінчі, Андрій Везалій і Вільям Гарвей.

-Леонардо да Вінчі (1452—1519) зацікавився анатомією як художник, однак надалі захопився нею як наукою, одним з перших став розтинати трупи людей для дослідження будови людського тіла. Леонардо да Вінчі першим правильно зобразив різні органи людського тіла, вніс великий внесок у розвиток анатомії людини і тварин, а також явився основоположником пластичної анатомії.

-Андрій Везалій (1514-1564) досліджуючи людські трупи, виправив усю тогочасну анатомію, відзначив близько 200 істотних помилок Галена. Він переконливо спростував твердження Галена, що правий шлуночок серця у дорослих сполучається з лівим. Везалій критикував помилки Галена спочатку дуже обережно, у формі шанобливих «коментарів». Та, зібравши свої анатомічні дослідження і систематизувавши їх, він опублікував у 1543 р. великий твір «De humani corporis fabrica, libri septem» («Будова людського тіла, в семи частинах»). У І книзі описано скелет, II - зв'язки та м'язи, III - судини, IV - нерви, V - нутрощі, VI - серце, органи дихання, VII - мозок.

-Англійський лікар, анатом і фізіолог Вільям Гарвей (1578—1657), як і його попередник Везалій, вивчав організм, користуючись спостереженнями і досвідом . При вивченні анатомії, Гарвей не обмежувався простим описом структури, а підходив з історичної (порівняльна анатомія і ембріологія) і функціональної (фізіологія) точок зору. Гарвей стверджував, що усяка тварина походить з яйця. Це положення дає право вважати Гарвея основоположником ембріології. Гарвей довів циклічність кровообігу і тим самим відкинув вчення Галена про «пневму» і припливи й відливи крові. Результати своїх досліджень Гарвей виклав у знаменитому трактаті «Анатомічне дослідження про рух серця і крові у тварин» (1628), де стверджував, що кров рухається по замкнутому колу судин, проходячи з артерій у вени через дрібні трубочки