Дослідження РЛТчС зажди було актуальним і визначалось суспільними потребами. До кінця XIX ст. дослідження РЛТчС, як таких, не проводилось. Перш за все, наявність гідротехнічних обєктів, як то водяних млинів, крупорушок, чи ставкових ландшафтно-інженерних систем фіксувалась в документальних звітах, статистичних документах, топографічних нарисах та укладених торгівельних угодах. Цей матеріал являвся суто описово-статистичного характеру, передусім для економічного визначення прибутковості таких об’єктів [23].

В межах басейну р. Смотрич основними джерелами, де згадуються перші водяні млини та перелік ставків, виступають статистичні документи панських володінь, документи судових спрва м. Кам’янця-Подільського XV ̶ XVI ст., топографічні плани та карти Поділля, а особливо м. Кам’янця-Подільського.

Уже в кінці XIX ст. з’являються праці В. К. Гульдмана та Ю. Сіцінського, які висвітлюють особливості розміщення, рентабельність та прибутки від функціонування водяних та парових млинів, крупорушок, подавались прибутки одержані від розвитку ставкового господарства. Ю. Сіцінський у своїй праці висвітлив історичний розвиток млинарської справи в межах Кам’янця-Подільського та його околиць, детально навівши місця розміщення водяних млинів та зміни їх чисельності відносно історичних періодів [51].

Надалі із розвитком науки, особливо робота над гідротехнічним будівництвом пов’язаного з процесами електрифікації відповідно  проекту ГОЕЛРО, дані дослідження носисли науково-прикладний характер. У 1928 році інженер О. К. Беруля провівши грунтовін дослідженя для гідроенергетичного потенціалу Південного Бугу, висвітлив загальну фізико-географічну характеристику ріки та її приток, охарактеризував особливості поширенняводяних млинів, гребель, гідроелектростанцій, окреслив перспективи розвитку гідроенергетики в басейні Південного Бугу. У 1930 р. був утворений трест «Гідроелектробуд», що об’єднав роботи з проектування, дослідження та спорудження ГЕС, а у 1932 р. проектно-дослідницькі організації були виділені у трест «Гідроелектропроект», перетворений згодом в проектно-дослідний інститут «Гідроенергопроект», до складу якого входив інститут «Укргідроенергопроект». Реалізація планів будівництва перших ГЕС грунтувалась на гідроенергетичному потенціалі рік, а ось на другому плані виступали дослідження пошуків найкращих варіантів гідротехнічного будівництва враховуючи параметри річкової долини [37]. Саме такими інженерно-технічними дослідженнями відзначаються напрацювання І. Г. Олександрова, О. В. Вінтера, Ф. П. Моргуненкова, І. Г. Валяєва, М. Анісімова, А. Ессена та інших. У післявоєнний період проектуванням гідротежнічних споруд займались цілі наукові установи, прикладом є проекти з будівництва ГЕС на р.Смотрич розроблені Київським інститутом «Укргіпросельелектро» [18]. В межах такого природокористування ніхто не брав до уваги масштаби антропогенниого впливу в межах річкового басейну, втілення проектів вимагало відведення під затоплення с/г земель, відселення людей з обжитих територій і навіть тарнсформацію річкової долини [6].

З появою антропогенного ландшафтознавства 70-х років XX ст., як самостійного напрямку, зацікавленість географів антропогенними ландшафтами помітно зросла. Найбільше привернули увагу дослідників: специфіка формування та розвитку аквальних антропогенних ландшафтів (ААЛ), особливості внутрішньоаквальних процесів і суміжність взаємозв’язків антропогенних водойм із прилеглими ландшафтами. Постало питання класифікації та фізико-географічного районування ААЛ, утворених при будівництві гідротехнічних споруд. Перший крок у цьому напрямі зробив відомй гідролог, дослідник водосховищ і річкових систем С. Л. Вендров. Розробкою підходів районування водосховищ займались: гідролого-морфологічнй підхід (М. В. Буторін, Н. П. Смірнов, Ю. М. Матарзін, Ю. І Новоселицький), гідрологічний або гідродинамічний підхід (С. Л. Вендров, В. Д. Казьмірук, О. Г. Піддубний) [41].

Вчення про особливості річкових долин з погляду ландшафтознавства започаткував у другій половині ХХ ст. Ф. М. Мільков. У своїй фундаментальній праці «Человек и ландшафты. Очерки антропогенного ландшафтоведения»   вчений вперше охарактеризував особливості розвитку технічних компонентів в межах річкової долини. У подальшому, це дало йому змогу виокремити категорію ландшафтно-технічних систем. В Україні ідею про РЛТчС розвинув Г. І. Денисик з групою вінницьких ландшафтознавців, якими ландшафтно-технічні системи були розглянуті на прикладі міста Вінниці, в структурі дорожніх ландшафтів і водних антропогенних ландшафтів Поділля [17]. Розгляд зазначених РЛТчС з позицій антропогенного ландшафтознавства лише розпочато. Серед окремих публікацій, присвячених цій тематиці, варто виокремити дослідження Г. І. Денисика, М. В. Дутчака , Ю. В. Яцентюка  та І. П. Гамалія. Грунтовні дослідження гідротехнічних систем на території Середнього Придністер’я проводив М. В. Дутчак, де висвітлюються особливості взаємовпливу територіальних комплексів і гідротехнічних систем на прикладі Дністровського водосховища. Теоретико-методологічні засади дослідження річкових ландшафтно-технічних систем проаналізовано в статтях О. Д. Лаврика [5]. Механізм формування та функціонування водогосподарських систем із ландшафтами берегів висвітлено в напрацюваннях Ю. В. Яцентюка. Питання впливу будівництва   річкових ландшафтно-інженерних систем  у своїх напрацюваннях розглядав Є. Ю. Колобковський.  Детальні дослідження ставкових ландшафтно-інженерних систем, особлво механізму перебігу фізико-географічних процесів в межах внутрішньоаквальних ландшафтів розглядав К. А. Дроздов [21].

Поширення, особливості формування та функціонування ставкових ЛІС систем висвітлено в працях Г. І. Денисика, Г. С. Хаєцького, Л. І. Стефанкова. Виченням екологічних, геоморфологічних та гідрологічних проблем річкової системи, в тому числі р. Смотрич, з позиції регіонального аналізу подано у працях К. І. Геринчука, Й. М. Свинка, М. М. Проскурняка. Проблеми розвитку системи р. Дністер (у тому числі р. Смотрич) розглядали К. І. Геренчук, Л. І. Воропай, Н. А. Куниця, І. К. Іванова, І. Д. Гофштейн.  Особливості поширення ставків та водосховищ в межах Поділля розглянуті в працях Г. І. Денисика, О. Д. Лаврика, Л. М. Кирилюка, Л. І. Стефанкова [5]. Принципи будівництва та функціонування водяних млинів проаналізовано в публікаціях М. М. Стрішенця. Вивченням екологічних аспектів взаємодії гідротехнічних систем з суміжними територіями займались В. Шевчук та О. Мазуркевич [12]. Еколого-геогрфічна оцінка та ландшафтна характеристика долини р. Смотрич, між населеними пунктами м. Городок і смт. Смотрич, детально проаналізована у публікаціях Касіяника І. П. Розглядаючи природні зв’язки в межах аквальних антропогенних ландшафтах, В. Г. Заврієв та І. П. Галай відзначають, особливості функціонування гідротехнічних об’єктів та їхній вплив на трансформаційні прочеси в межах річкової долини. Особливості трансформації рослинного покриву в межах заплави під впливом розвитку водних антропогенних об’єктів, на прикладі р. Серебрії, висвітлено у напрацюваннях Н. В. Паращука [11]. Комплексні дослідження екологічної ситуації ріки Збруч в умовах зарегулювання та маловоддя провели Т. В. Андрусишин, В. В. Грубінко. Особливості функціонування еталонної меліоративної осушувальної системи «Чемерівці» проаналізовано  науковцями В. С. Вахняком та  О. П. Кучинською. Аналіз гідропотенціалу малих річок (в тому числі р. Смотрич) та основних ризиків виникнення аварій на МГЕС провела А. В. Мороз [19].

РОЗДІЛ 2