Аналізуючи історичні джерела, топографічні плани та карти, можна чітко стверджувати про велику кількість водяних млинів в межах басейну р. Смотрич число яких змінювалась відносно історичного періоду та інтенсивності господарювання.  Перші згадки про водяні млини, в межах Поділля, датуються XI – XII ст., які виступали чи не основним промисловим та господарським об’єктом. Майже в кожному селі, яке знаходилось на берегах Смотрича, працював водяний млин, а в межах прилеглих міст функціонувало кільканадцять таких млинів [5]. 

В межа басейну р. Смотрич найстарішим водяним млином вважається млин у с. Купин Городоцького району, будівництво якого датується 1455 року. Також відомі документи судових справ м. Кам’янця-Подільського датовані 1565 – 1570 роками в яких значиться: «два старостинських млини, з яких однин був під замком». Використовуючи історичні топографічні плани Кам’янця-Подільського, план К. Томашевича 1672 року та план Бенедикта Ренарда 1713 року, можна чітко простежити наявність великого скупчення водяних млинів, як для одного міста та його околиць (рис. 3.1 ). У 1544 році королівський архітектор Якоб Претфус при проведенні реконструкції Кам’янецького замку спроектував арочний канал шириною 5 – 6 м, висотою 8 м. Утворений водоспад називався Круча із висотою падіння води понад 2 метрів. Прорубаний цей канал в найтоншому місці меандри для відведення надлишку води, із річки Смотрич, у зв’язку з весняними повенями, які руйнували гідротехнічні споруди Польської, Руської брам та наявні водяні млини [65].

Рис. 3.1 Розміщення водяних млинів на істричних планах м. Кам’янця-Подільського

Так із спорудженням даного каналу з південної сторони Замкового мосту було побудовано два водяних млина по ліву і праву сторону утвореного водного потоку, які називались Старостинський та  Міський, вони в межах міста приносили найбільший прибуток і являлись найпотужнішими млинами. В період початку XX ст. дані водяні млини були повністю розвалені, а із запуском дериваційної Кам'янець-Подільської ГЕС тунель закрили.

Використання енергії водного потоку дедалі частіше використовувалось в народному господарстві так на принципі роботи водяного колеса функціонували порохівні, де виготовлявся порох,  ступи для розм’якшення та обробки шкіри, крупчатки та кузні. Найбільші масштаби будівництва водяних млинів припали на період XVIII століття. У цей період спостерігається активний розвиток борошномельної справи, дерев’яні приміщення водяних млинів перебудовуються у цегляні з двома та трьома поверхами та складами. Дедалі частіше водяні млини оснащують паровими двигунами.

Гульдман В. К. у своїй праці «Подольская губернія. Опытъ географическо-статистического опісания» згадує, що в даний період на берегах Смотрича функціонувало 66 простих водяних млинів та 10 крупчаток. В статистичних описах 1888 року Віктор Гульдман  наводить дані  кількості млинів в межах містечок  на берегах р. Смотрич: Кам’янець-Подільський – 1, Черче – 2, Смотрич – 2, Городок – 6, Купин – 2. На початку XX ст. на базі водяних млинів будуються більш ефективні парові млини або водяні млини з більш високим ККД, а надалі з розвитком енергетики майже повсюдно переобладнюються. Аналізуючи топографічні карти 1942 року встановлено, що в межах р. Смотрич нараховувалось близько 37-ми водяних млинів [14].

Розміщення  водяних млинів в межах р. Смотрич визначалось деякими природніми та економічними факторами:

· ширина заплави

· наявність перекату або острова

· достатні витрати води та швидкість потоку

· можливість уникнення стихійних повеней чи паводків

· зручна логістика

Передусім розвиток млинарства сформувався внаслідок збирання значних урожаїв хлібних культур, великого попиту на ринку збуту та наявних гідроенергетичних ресурсів річки Смотрич. Спорудження водяного млина не було складним завданням, адже перші будівлі були дерев’яними, особливо селянські млини, а от панські та старостинські – навпаки були цегляними з протипаводковими укріпленнями [53]. Зустрічаються задукоментовані згадки про раптові паводки на р. Смотрич, які забирали за собою селянські дерев’яні млини, але за дуже короткий час їх повністю відновлювали.

Відповідно морфології русла та прилеглих ландшафтів конструкції водяних млинів могли відрізнятись навіть в межах однієї річки.

У верхній та середній течії Смотрича будувались здебільшого млини в межах високої заплави або першої надзаплавної тераси. Обов’язковим елементом такого будівництва було спорудження відвідного дериваційного каналу по якому відводи частину водного потоку. Сама конструкція млина складалась з будівлі де знаходився розмелюючий механізм та обертового колеса, яке знаходилось безпосередньо каналі. Система функціонування являла собою простий механізм – затвор, який при потребі відкривали чи регулювали об’єм водного потоку в дериваційному каналі [16]. Кінетична енергія водного потоку потрапляючи на лопаті колеса приводила в рух розмеюючий механізм. Також за для значної потужності споруджувались ставки із значним рівнем води та перепадом відносної висоти.

У нижній течії де зустрічається каньйоноподібна річкова долина та відносно вузька заплава, будівництво млинів безпосередньо велось на березі ріки. Основна будівля знаходилась в межах заплави або на штучно створеному насипі а обертове колесо в руслі річки. В межах русла вибиралось місце де наявний перекат та велика швидкість водного потоку. Інший варіант це коли з допомогою штучного невисокого валу перекривалось русло під значним кутом і основний водний потік скеровувався на лопаті обертового колеса. Такі штучні греблі створювались з наявного кам’яного матеріалу і в період повеней чи паводків могли бути повністю зруйнованими [21]. Більшість млинів у нижній течії  приурочені в основному до річкових меандр або різких поворотів русла, де найбільша швидкість водного потоку та зростає відносна висота. Такі млини були в селах Шутнівці, Великозалісся, в м. Кам’янець-Подільський – млин Ірафа.

Зустрічалися водяні млини і в межах широких балок із постійним водотоком, який перекривався греблею з подальшим утворенням ставка. А сам млин будувався нище греблі, де з допомогою каналу вода потрапляла на колесо [52].

В залежності від видів водяних коліс, млини поділялися на підливні, грунтові та надливні. Колеса, в залежності від їх будови, ділились на нижньобійні (наливні), середньобійні та верхньобійні (наливні). Нижньобійні колеса млинів були найбільш поширеними складалися з дерев'яних прямих лопатей [44]. Вода на колесо з лопастями подавалася знизу і приводила iх в рух, головним чином, силою удару струменя. Напір води використовувався висотою від 0,1 до 1 м. Він створювався греблями, що будувалися в межах Смотрича та ставках.

У селі Пудлівці Кам’янець-Подільського району знаходиться водяний млин збудований в кінці XIX ст, на відстані 30-ти метрів від  р. Смотрич на правому березі дериваційного каналу. Будівля млина має два поверхи  та велике горище на якому також встановлене обладнання. Сама споруда висотою близько 15 м, збудована з місцевого доломітизованого вапняку, стіни потужної товщини – 100 см, довжина будівлі – 24 м, ширина – 8 м. Канал побудований в межах заплави на зовнішньому вигині меандри загальною довжиною 350 м, середня ширина каналу – 4 м [2]. У верхній частині  каналу, де здійснюється водозабір, наявна невеличка гребля-гатка, що скеровує водний потік з русла в канал. На сьогоднішній час млин не функціонує, дериваційний канал замулюється і заростає водно-болотною рослинністю, через осипання берегів та на периферії каналу сформувались перехідні болотні екотони, вода в літній період застояна, спостерігається масове «цвітіння» води. Після водозливної греблі млина ширина каналу різко збільшується, тут максимальна глибина сягає до 1 м, відносно верхньої частини каналу нижня частина відзначається меншою захаращеністю та темпами евтрофікації, спостерігається значний водообмін та швидкість течі [37]. Висота водозливної греблі біля млина близько 1,5 м, побудована з кам’яного матеріалу, наявні дерев’яні заставки для регулювання рівня води. Водяне обертове колесо  та передавалний механізм відсутні. Дуже похожими особливостями розташування, наявністю дериваційного каналу та станом збереження відзначаються водяні млини в

Рис. 3.2 Водяні млини на р. Смотрич

( а) с. Пудлівці; б) – Голосків )

Водяні млини відігравали значну економічну та продовольчу роль, адже забезпечували населення борошном та крупою, слугували регуляторами рівня води у річці, виступали значними промисловими об’єктами та окрасою сіл. З погляду антропогенного ландшафтознавства водяні млини, як ЛТчС, являлись першопричиною трансформації річкової долини та заміни натуральної основи на антропогенну. Протягом історії розвитку млинарського господарства, водяні млин виступали основою для подальшого будівництва гідроелектростанцій. Лаврик О.Д. відзначає цілий алгоритм еволюції від водяного млина до гідроелектростанції.

На сьогоднішній час значна їх кількість втрачена або знаходиться в дуже пошкодженому стані (додаток В). Ті, які збереглись або законсервовані або використовувались, як нефункціонуюча складська господарська споруда, яскравий приклад це водяні млини в селах Пудлівці, Голосків, Залуччя, Мудроголови, Варівці, Остапківці, Кузьмин, Папірн.

 Останніми водяними млинами, що функціонували донедавна були млини в селах Чорноводи та Купин.