При вивченні антропогенних ландшафтів особливу роль посідають водні антропогенні ландшафти, виникнення яких являється результатом активного господарського використання наявних водних ресурсів. Із розвитком науки та  зростаючих потреб суспільства виникла необхідність у поєднанні інженерної конструкції та природньої геосистеми [7]. Такий «симбіоз» простежується з моменту формування людської цивілізації. Своєрідні гідротехнічні об’єкти, робота яких базувалась на використанні енергії водного потоку, виступала рушійною силою у розвитку господарства. Використання гідротехнічних пристосувань в межах оборонних укріплень, будівництво штучних гребель та каналів для проходження плавзасобів, являлись стратегічними об’єктами для існування держави та окремих населених пунктів [11] .

На сьогоднішній день, в межах річок, таке складне поєднання технічних конструкцій з природніми компонентами розглядають, як річкові ландшафтно-технічні системи.

Беручи до уваги напрацювання Г. І. Денисика та О. Д. Лаврика, річкова ландшафтно-технічна система (РЛТчС) – це антропогенна система, у якій технічний блок об’єднаний з природним у межах днища річкової долини (річища та заплави) для виконання певних суспільних завдань, що зумовлює певну докорінну трансформацію всіх або хоча б одного з геокомпонентів природного блоку й змінює процеси обміну речовиною, енергією та інформацією  в середині системи і з суміжними ландшафтами [6,13]. М. М. Дутчак у своїх працях звертає увагу на залежність основних параметрів ГіТС від структури природньо-територіальних комплексів географічної оболонки. На відміну від власне антропогенних ландшафтів ландшафтно-технічні системи є блоковими системами, з яких один – природний блок (геокомпонента підсистема), а інший – технічний (інженерно-технічна підсистема). Розвиток таких блокових систем відбувається завдяки природним та соціально-економічним закономірностям [43]. Провідну роль в РЛТчС відіграє технічний блок, функціонування якого відбувається завдяки контролю людини (блоку управління). Внаслідок цього ландшафтно-технічні системи не здатні до природного саморозвитку. Залежно від стану техногенного покриву ЛТчС поділяються на дві категорії – ландшафтно-інженерні системи та ландшафтно-техногенні системи ( рис. 1.1 ).

Рис. 1.1  Ландшафтно-технічні системи в структурній організації антропогенних ландшафтів

Внаслідок різноманітних суспільних чинників та зміни активності техногенного покриву ландшафтно-технічні системи здатні переходити з однієї категорії в іншу. Наприклад, при не функціонуванні блоку контролю в РЛІС це викликає перехід від РЛІС до РЛТС, також в межах утвореної даної системи зростає роль геокомпонентної складової та зменшується площа техногенного покриву [6,8]. Деградація гідротехнічної споруди є яскравим прикладом прогресу відновлення геокомпонентної складової в межах закону зональності. Беручи до уваги наявність технічного блоку та блоку управління РЛІС є зонально-азональними, оскільки розвиток їх окремих антропогенних елементів і природних процесів залежить від природних чинників. З точки зору технічного функціонування та контролю людиною усіх природніх процесів в межах РЛТчС, які при нестабільності оптимізуються і приводяться до потрібного рівня, РЛІС можна віднести до азональних ландшафтів [31, 47]. При повному або значному самознищенні технічного блоку та відсутньому блоку керування  РЛТС переходить до категорії власне річкового антропогенного ландшафту. Яскравим прикладом служать обмілілі або висохлі ставки, замулені меліоративні канали, в межах яких відновлюється природна рослинність. ВРАЛ – це компонентні системи в структурі яких переважають технічні елементи (зруйнована гребля, дамба) та антропогенні геокомпоненти (нове заглиблення річища, заболочення заплави, антропогенна висадка тополі чи верби), які в комплексі визначають особливості свого функціонування (рис. 1.2). Інколи важко відрізнити зарослий очеретом меліоративний канал від натурального річища або зруйновану дамбу від річкових порогів [4].

Рис. 1.2  Алгоритм оцінки стану та шляхів розвитку ЛТчС

Виділення річкових ландшафтно-технічних систем доцільно здійснювати відповідно до типів місцевостей, у межах яких розташована інженерно-технічна підсистема. Русло та заплава являються внутрішніми межами для поширення РЛТчС, але такий поділ є умовним, адже може включати і надзаплавні тераси та інші типи місцевостей в залежності від своїх параметрів та структури ПТК [6, 27]. Зовнішні межі РЛТчС визначаються парагенетичними та парадинамічними зв’язками з прилеглими територіями і визначені зонами гідрологічного, гідрогеологічного та кліматичного впливів. У вертикальному відношенні межі РЛТчС відзначаються впливом техногенного покриву на природні геокомпоненти, що відображається в особливостях залягання грунтових вод у верхньому та нижньому б’єфах, поширення звукових вібрацій від мостів і дорожніх насипів, глибини залізобетонного фундаменту ГЕС, висоти поширення теплової енергії та пилу від транспортних засобів тощо [19].