Поняття "виборчий процес" може вживатися у двох значеннях:

- як певна діяльність;

- як система правових норм, що регулюють цю діяльність.

Виборчий процес - це врегульована Конституцією та законами України специфічна діяльність органів і громадян (суб'єктів виборчого процесу), спрямована на підготовку і проведення виборів з метою формування представницьких органів влади.

Виборчий процес - має здійснюватися в законодавчо визначеному процесуальному порядку. Виборчий процес включає такі етапи:

1) складання та уточнення списків виборців;

2) утворення виборчих округів;

3) утворення виборчих дільниць;

4) утворення виборчих комісій;

5) висування та реєстрація кандидатів у народні депутати України;

6) проведення передвиборної агітації;

7) голосування;

8) підрахунок голосів виборців, встановлення підсумків голосування;

9) встановлення результатів виборів народних депутатів України та їх офіційне оприлюднення;

10) припинення діяльності виборчих комісій.

Виборчий процес завершується через 15 днів після дня офіційного оприлюднення ЦВК результатів виборів депутатів.

У разі необхідності виборчий процес може включати також такі етапи:

1) повторне голосування;

2) підрахунок голосів виборців і встановлення підсумків повторного голосування та результатів виборів.

Списки виборців складаються з метою надати можливість проголосувати кожному виборцеві, а також, виключити можливість участі у виборах осіб, які не мають права голосу або не можуть його реалізувати.

У "територіальному виборчому окрузі" не реєструються кандидати, не встановлюється остаточний результат виборів. Територіальний виборчий округ є проміжним просторовим утворенням, покликаним забезпечити технологічний зв’язок між виборчими органами, що утворюються у виборчій дільниці та в єдиному загальнодержавному виборчому окрузі. Він необхідний для спрощення управління підготовкою та проведенням виборів на достатньо великій території України. Утворюються Центральною виборчою комісією.

Виборчі дільниці - це територіальні одиниці, що об’єднують виборців спільним місцем голосування. Згідно з Законом України "Про вибори народних депутатів України” виборчі дільниці утворюються окружними виборчими комісіями за поданням Київської, Севастопольської міських рад, районних рад, міських рад у межах території одномандатних виборчих округів, а в разі відсутності таких подань — на підставі пропозицій відповідних міських голів або голів рад для проведення голосування і підрахунку голосів у межах виборчих округів.

Виборчі комісії в Україні - спеціальні органи, до виключних повноважень яких входить забезпечення організації підготовки і проведення виборів народних депутатів України, виборів Президента України, виборів депутатів Верховної Ради АРК, депутатів місцевих рад, сільських, селищних і міських голів, контролю за дотриманням виборчого законодавства держави тощо.

Висування кандидатів у депутати. На цій стадії визначається коло осіб, з-поміж яких будуть обрані Президент України, народні депутати України, депутати місцевих рад, сільські, селищні, міські голови. Кандидатом може бути висунутий будь-який громадянин України, який є суб’єктом пасивного виборчого права.

Реєстрація кандидатів (списків) здійснюється відповідними виборчими комісіями: списки кандидатів у депутати від політичних партій, виборчих блоків партій і кандидатів у Президенти України реєструє Центральна виборча комісія; кандидатів у народні депутати в одномандатних округах, кандидатів у депутати сільських, селищних, міських рад та кандидатів на посади сільських, селищних, міських голів — окружні комісії; кандидатів у депутати районних та обласних рад — територіальні комісії.

Передвиборна агітація - це діяльність громадян, політичних партій, інших об’єднань громадян, колективів підприємств, установ і організацій, спрямована на формування громадської думки і поведінки виборців в інтересах конкретних кандидатів чи політичних партій.

Голосування проводиться в день виборів або в день повторного голосування.

Дільнична виборча комісія зобов’язана сповістити виборців про час та місце голосування не пізніше, як за 15 днів до дня виборів.

Голосування відбувається в спеціально обладнаних приміщеннях. Кожний виборець голосує особисто. Голосування за інших осіб не допускається.

Підрахунок голосів починається одразу після закінчення часу голосування і проводиться без перерви до оформлення протоколів дільничної виборчої комісії.

Дільнична виборча комісія складає два протоколи (кожний у трьох примірниках: перший разом із пакетами виборчих бюлетенів та контрольних талонів негайно надсилається до окружної виборчої комісії, другий — зберігається у секретаря дільничної виборчої комісії, третій — відразу вивішується для загального ознайомлення).

Встановлюють результати виборів Центральна виборча комісія (при виборах Президента України та в багатомандатному загальнодержавному виборчому окрузі при виборах народних депутатів), територіальні та окружні виборчі комісії.

Повторні вибори – проводяться тоді, коли у якомусь виборчому окрузі балотувалися не більше двох кандидатів у депутати і жодний з них не був обраний, або коли основні вибори визнані такими, що не відбулися, або недійсними.

Після закінчення всіх стадій виборів, виборчі комісії припиняюсь свою діяльність. Центральна виборча комісія не припиняє свою діяльність.

Суб’єктами виборчого процесу визнаються особи, органи та організації, наділені Конституцією та виборчим законодавством України правами та обов’язками стосовно організації та проведення виборів, зокрема:

• виборці;

• зареєстровані кандидати в депутати, кандидати на пост Президента України, кандидати на посаду сільського, селищного, міського голови;

• уповноважені представники, довірені особи, офіційні спостерігачі від партій (блоків) — суб’єктів виборчого процесу, від кандидатів;

• виборчі комісії — спеціально утворені виборчі органи;

• органи державної влади та органи місцевого самоврядування;

• партії (блоки), їхні місцеві організації, які висунули кандидатів.

РОЗВИТОК ВИБОРЧИХ ТЕХНОЛОГІЙ Демократичні принципи виборів спрямовані на забезпечення права на вільне голосування кожному громадянину, який його має. До принципів демократичних виборів належать:

1) принцип всезагальності (громадяни мають право на активну участь у виборах - голосувати за своїх представників та пасивну участь - обиратися до органів влади);

2) принцип рівного виборчого права (кожний виборець має однаково впливати на електоральне рішення);

3) принцип безпосередності виборів (усі, хто має право голосу, мають без посередників обирати органи влади);

4) принцип змагальності (вільна конкуренція на виборах між політичними силами);

5) принцип громадського контролю за виборами (відстеження виборчого процесу громадськими активістами та спостерігачами);

6) принцип свободи виборів та добровільної участі в них громадян (ніхто не може примушувати громадян брати участь у виборах та голосувати за певну політичну силу);

7) принцип рівності можливостей у передвиборній боротьбі (правова рівність суб'єктів виборчого процесу);

8) принцип обмеження строку виборів (заборона на скасування або відтермінування виборів, якщо це не передбачено правовими нормами).

У демократичній державі виборчі технології повинні бути засновані на відкритій, конкурентній боротьбі політичних сил та забезпечувати вільне волевиявлення громадян. Демократичний підхід до виборчих технологій передбачає відповідність дій суб'єктів та учасників виборчої кампанії законодавству та моральним нормам, які склалися в суспільстві. Виборчі технології повинні бути спрямовані на забезпечення вільних, прямих, рівних виборів, а також на реалізацію принципів проведення виборчого процесу. Саме в цьому легітимному полі кандидати на виборні посади, партії (блоки) повинні проводити свої виборчі кампанії.

Застосування виборчих технологій у вітчизняному політичному процесі почало відновлюватися з проголошенням державної незалежності України у 1991 р., коли скасування монополії на державну владу КПРС відкрило шлях для проведення конкурентних виборів.

Історія демократичних виборів розпочинається в нашій країні з 1989-1990 рр., тому, звісно, за такий короткий строк ще не встигли скластися необхідні політична культура, навички електоральної боротьби, індустрія професійної політичної реклами. У цей час тільки починають формуватися навички політичної боротьби в умовах демократії. Більшість кандидатів у депутати були новачками, які жодного разу не брали участі у конкурентних виборах. З цієї причини робилося багато помилок. Протягом майже всього існування СРСР політична ситуація була спотворена, ні про яке багатство вибору, ні про які альтернативні вибори не могло бути й мови, радянський народ масово приходив на виборчі дільниці (приблизно 99,8 % виборців) та дружно голосував за одного кандидата від блоку комуністів та позапартійних. З проголошенням незалежності України все стало набагато складніше, адже виборцю доводиться думати, а це завжди важко: обирати самому. Робити це самостійно, без вказівки згори за понад сімдесят років розучилися. Як наслідок, спостерігаємо хитання з одного боку в другий, коли на одних виборах голосують за кандидата, який сповідує ліберальні погляди, а на наступних - за "товариша", який дотримується прямо протилежних комуністичних поглядів.

Ще однією причиною такої поведінки електорату, крім браку вміння обирати, є те, що положення груп людей у соціальному просторі в сучасному українському соціумі виявилися зсунутими, а нові перспективи та можливості невизначеними. Тому не можна однозначно відповісти на запитання, у чому полягає користь або інтерес того чи іншого виборця або більш широко - тієї чи іншої соціальної групи. Унаслідок цього головною ознакою української політики є практично повна відсутність соціальної прошаркової ідентифікації політичних партій. Численні спроби окремих партій та лідерів установити уявну для класичних політичних вчень "принципову координацію" між партією з її доктриною та відповідною соціальною групою багаторазово (та красномовно) зазнавали невдачі. А якщо виборець (соціальна група) чітко не усвідомлює, у чому його інтерес, він не може обрати партію, яка цей інтерес виражала б та захищала. У результаті й виникають постійні хитання, які створюють додатковий "головний біль" іміджмейкерам.

Як рудимент радянської системи залишилися в електоральному процесі незалежної України адміністративні технології, в основу яких покладено адміністративний ресурс. Це явище стало закономірним наслідком функціонування командно-адміністративної системи на основі принципів централізації влади та непорушності владної ієрархії. У СРСР теоретично та фактично владні важелі перебували в руках однієї партії, тому її розпорядження не підлягали обговоренню і виконувалися неухильно. Ці командно-адміністративні традиції та принципи успадкувала дещо в модернізованому вигляді українська система організації влади.