Стандарти вищої освіти є основою нормативної бази функціонування системи вищої освіти і спрямовані на досягнення оптимального ступеня упорядкування діяльності у сфері вищої освіти. Вони визначають:
• зміст вищої освіти як зумовлену цілями та потребами суспільства систему знань, умінь і навичок, професійних, світоглядних і громадянських якостей, що має бути сформована в процесі навчання з урахуванням перспектив розвитку суспільства, науки, техніки, технологій, культури та мистецтва;
• зміст навчання, тобто структуру, зміст і обсяг навчальної інформації, засвоєння якої забезпечує особі можливість здобуття вищої освіти і певної кваліфікації;
• засоби діагностики якості вищої освіти — стандартизовані методики для кількісного та якісного оцінювання досягнутого особою рівня сформованості знань, умінь і навичок, професійних, світоглядних та громадянських якостей;
• нормативні терміни навчання — терміни навчання за денною (очною) формою, необхідні для засвоєння особами нормативної та вибіркової частин змісту навчання.
Основою побудови стандартів вищої юридичної освіти є такі принципи.
• Цілеспрямованість — послідовна реалізація вимог законодавчих актів України за всіма компонентами нормативного і навчально-методичного забезпечення підготовки фахівців-юристів потрібного освітньо-кваліфікаційного рівня.
• Прогностичність, тобто передбачення здатності засвоєння змісту юридичного навчання особою, яка навчається, а також формування такого змісту юридичної освіти, що забезпечує здатність особи вирішувати перспективні завдання юридичної діяльності.
• Діагностичність — забезпечення можливості вимірювання рівня відповідності освітньої та професійної підготовки вимогам, що визначаються в освітньо-професійних програмах, освітньо-кваліфікаційних характеристиках.
Стандарти вищої освіти базуються на Конституції України, Законах України "Про освіту" та "Про вищу освіту", інших нормативно-правових актах, що регулюють відносини в системі вищої освіти та водночас:
• встановлюють вимоги до змісту, обсягу, рівня освітньої та фахової підготовки;
• застосовуються з метою забезпечення якості вищої освіти і суспільних потреб у фахівцях;
• слугують основою для розроблення, впровадження, удосконалення нормативної і навчально-методичної бази, що визначає підготовку фахівців з вищою освітою.
Стандарти вищої освіти є складовою системи вищої освіти, а їх структуру утворюють:
• державний стандарт вищої освіти;
• галузеві стандарти вищої освіти;
• стандарти вищої освіти вищих навчальних закладів.
Призначення стандартів вищої освіти в системі вищої освіти визначається тим, що вони є основою оцінки якості:
• вищої освіти та професійної підготовки осіб незалежно від форм здобуття освіти (денна, вечірня, заочна, дистанційна, екстернат);
• освітньої діяльності вищих навчальних закладів незалежно від їх типів (університет, академія, інститут, консерваторія, коледж, технікум, училище або національний вищий навчальний заклад), рівнів акредитації та форм власності.
Державний стандарт вищої освіти, який затверджується Кабінетом Міністрів України, складається:
• з переліку кваліфікацій за відповідними освітньо-кваліфікаційними рівнями, що містить перелік назв кваліфікацій, які визначаються через професійні назви робіт, що мають виконувати фахівці певного освітньо-кваліфікаційного рівня на первинних посадах;
• переліку напрямів та спеціальностей, за якими здійснюється підготовка фахівців у вищих навчальних закладах за відповідними освітньо-кваліфікаційними рівнями, які містить перелік назв напрямів, які відображають споріднений зміст вищої освіти і професійної підготовки, та перелік назв спеціальностей, які відображають неповторювані узагальнені об´єкти діяльності або виробничі функції та предмети діяльності;
• вимог до освітніх рівнів вищої освіти, що містять вимоги до рівня сфор-мованості в особи соціальних і громадянських якостей з урахуванням особливостей майбутньої професійної діяльності, а також вимоги до формування у неї патріотизму щодо України та знання української мови;
• вимог до освітньо-кваліфікаційних рівнів вищої освіти, що містять вимоги до професійної підготовки фахівців з урахуванням суспільного поділу праці.
Галузеві стандарти вищої юридичної освіти містять такі складові:
• освітньо-кваліфікаційні характеристики випускників вищих навчальних закладів відображають цілі вищої освіти та професійної підготовки, визначають місце фахівців-юристів у структурі соціальної діяльності та вимоги до їх компетентності, інших соціально важливих якостей, систему функцій і типових завдань юридичної діяльності, умінь необхідних для їх реалізації;
• освітньо-професійні програми підготовки, що визначають нормативні терміни та нормативні частини змісту навчання за певними напрямами або спеціальностями відповідних освітньо-кваліфікаційних рівнів, встановлюють вимоги до змісту, обсягу та рівня освіти й професійної підготовки фахівців;
• засоби діагностики якості вищої освіти, що визначають стандартизовані методики, призначені для кількісного та якісного оцінювання досягнутого особами рівня сформованості знань, умінь і навичок, професійних, світоглядних та громадянських якостей.
Стандарти вищої юридичної освіти вищих навчальних закладів складаються:
• з переліку спеціалізацій за спеціальностями, за якими здійснюється підготовка фахівців-юристів освітньо-кваліфікаційних рівнів молодшого спеціаліста, спеціаліста та магістра;
• варіативних частин освітньо-кваліфікаційних характеристик випускників вищих навчальних закладів, освітньо-професійних програм підготовки, засобів діагностики якості вищої освіти, що забезпечують підготовку фахівців за спеціалізаціями;
• навчальних планів, що визначають графік навчального процесу, перелік, послідовність та час вивчення навчальних дисциплін, форми навчальних занять та терміни їх проведення, а також форми проведення підсумкового контролю;
• програм навчальних дисциплін, що містять їх інформаційний обсяг, рівень сформованості вмінь та знань, перелік рекомендованих підручників, інших методичних та дидактичних матеріалів, критерії успішності навчання та засоби діагностики успішності навчання.
Суспільний поділ праці зумовлює існування різних юридичних спеціальностей, професій та професійних структур суспільства. Виконання фахівцем певних видів юридичної діяльності потребує відповідної кваліфікації, що, у свою чергу, неможливе без здобуття ним необхідного рівня освіти та професійної підготовки. Цей рівень досягається завдяки опануванню освітніми, освітньо-професійними та освітньо-науковими програмами і має відповідати колу та складності професійних функцій, прав і обов´язків юриста. Вимоги до системи знань, умінь і навичок, до світогляду, до громадянських і професійних якостей майбутнього фахівця-юриста, що формуються у процесі юридичного навчання, акумулюються у змісті юридичної освіти.
Зміст юридичної освіти, що відображається в освітньо-кваліфікаційних характеристиках фахівців-юристів, — це бажаний результат, якого повинна досягти особа в процесі юридичної освіти і який полягає в оволодінні нею системою професійних юридичних знань, умінь і навичок, досвідом практичної юридичної діяльності, громадських, світоглядних і професійно значущих особистих якостей.
Зміст юридичного навчання — це засіб, за допомогою якого досягають результату професійної юридичної освіти; є змістом і структурою навчальної інформації, що опановується студентом, відображається в освітньо-професійних програмах підготовки, навчальних планах, програмах навчальних дисциплін, підручниках, посібниках, інших дидактичних матеріалах. Крім того, до змісту юридичного навчання відносять комплекс практичних задач, завдань і вправ, що забезпечують формування професійних і навчальних умінь та навичок, первісного досвіду професійної юридичної діяльності.
Вимоги до змісту вищої юридичної освіти визначаються державою і змінюються відповідно до зміни рівня правового розвитку суспільства.
Під якістю освіти розуміють сукупність певних світоглядних, поведінко-вих і професійно значущих властивостей та характеристик особи, що зумовлюють її здатність задовольняти як особисті духовні та матеріальні потреби, так і потреби суспільства.
Держава здійснює діагностику рівня вищої освіти за допомогою вимірювання значень показників якості освіти, набутої особою, та визначення ступеня їх відповідності значенням, встановленим Державним стандартом вищої освіти. (Показник якості освіти — це кількісна характеристика однієї чи кількох властивостей або характеристик особи.)
Світова практика свідчить, що майже єдиним коректним та об´єктивним засобом діагностики і прогнозування якості освіти та професійної підготовки є психодіагностичні методики, спрямовані на вимірювання впливу тих чи інших програм навчання, професійної та іншої підготовки, на ефективність формування певних якостей особистості. До таких методик належать кваліфікаційні та педагогічні критеріальноорієнтовані тести досягнень.
Рівень якості освіти має бути основним показником, що враховується при ліцензуванні та державній акредитації закладів освіти, нострифікації документів про освіту інших країн, атестації науково-педагогічних кадрів, проведенні сертифікації фахівців, встановленні рейтингу вищих навчальних закладів.
ОСВІТНЬО-КВАЛІФІКАЦІЙНІ РІВНІ
До структури вищої освіти входять освітні рівні (неповна вища освіта, базова вища освіта, повна вища освіта) та освітньо-кваліфікаційні рівні (молодший спеціаліст, бакалавр, спеціаліст, магістр).
Молодший спеціаліст. Нормативний термін навчання за програмою підготовки молодшого спеціаліста на базі повної загальної середньої освіти становить 2–3 роки, а на базі базової загальної середньої освіти з одночасним здобуттям повної загальної середньої освіти – 3–4 роки. Випускники, які успішно пройшли державну атестацію, отримують Диплом молодшого спеціаліста, що надає право на здійснення професійної діяльності та право вступу на програму підготовки бакалавра.
Бакалавр. Підготовка бакалаврів здійснюється на основі повної загальної середньої освіти. Нормативний термін навчання зазвичай становить 3–4 роки і зменшується на один-два роки в разі навчання на основі освітньо-кваліфікаційного рівня молодшого спеціаліста за спеціальністю, відповідною до напряму підготовки. Випускники, які успішно пройшли державну атестацію, отримують Диплом бакалавра, що надає право на здійснення професійної діяльності та право вступу на програму підготовки спеціаліста або магістра.
Спеціаліст. Нормативний термін навчання за програмою підготовки спеціаліста на основі кваліфікації бакалавра становить 1-1,5 роки; а для спеціаліста медичного, ветеринарно-медичного профілів – 5-6 років на основі повної загальної середньої освіти. Випускники, які успішно пройшли державну атестацію та публічно захистили свою роботу, отримують Диплом спеціаліста, що надає право на здійснення професійної діяльності та право вступу до магістратури або аспірантури.
Магістр. Кваліфікація магістра здобувається на основі кваліфікації бакалавра або спеціаліста. Нормативний період підготовки магістра зазвичай становить 1-2 роки. Випускники проходять державну атестацію, що включає публічний захист магістерської роботи. Особи, які успішно пройшли державну атестацію, отримують Диплом магістра, що надає право на здійснення професійної діяльності та право
Наукові ступені
Кандидат наук є науковим ступенем, що здобувається особою, яка має кваліфікацію магістра або спеціаліста і, зазвичай, навчається в аспірантурі вищого навчального закладу або наукової установи. Альтернативним шляхом є здобування ступеню без навчання в аспірантурі, але з науковим керівником при навчальному закладі. Такий метод було запроваджено в Радянському Союзі для тих, хто не має змоги навчатися в аспірантурі. Здобуття ступеню кандидата наук передбачає публічний захист дисертації. Нормативний термін навчання в аспірантурі становить 3 (денна форма), або 4 (заочна форма) роки.
Доктор наук є вищим науковим ступенем, що здобувається особою, яка має науковий ступінь кандидата наук і перебуває в докторантурі (чи здобуває ступінь альтернативним методом) вищого навчального закладу або наукової установи. Здобуття ступеня доктора наук передбачає проведення оригінальних наукових досліджень, отримання наукових результатів, що мають суттєву наукову новизну та практичне значення, їхню публікацію в наукових виданнях, а також публічний захист дисертації. Термін перебування в докторантурі на загальних умовах не перевищує 3 років.
3) Назвіть особливості опитування студентів під час проведення семінарських занять із правознавства.
Семінар (лат. seminarium - розсадник) - вид практичних занять, який передбачає самостійне опрацювання студентами окремих тем і проблем відповідно змісту навчальної дисципліни та обговорення результатів цього вивчення, представлених у вигляді тез, повідомлень, доповідей, рефератів тощо.
Семінарські заняття виконують такі основні функції:
- навчальну (поглиблення, конкретизацію, систематизацію знань, засвоєних під час лекційних занять та у процесі самостійної підготовки до семінару);
- розвивальну (розвиток логічного мислення студентів, набуття ними умінь працювати з різними літературними джерелами, формування умінь і навичок аналізу фактів, явищ, проблем тощо);
Залежно від завдань і змісту семінарських занять їх можна класифікувати як;
- просемінари;
- традиційні (тематичні) семінари;
- підсумовуючі семінари (повторення і систематизації знань, міжпредметні семінари та ін.);
- спецсемінари.
Просемінар проводиться зі студентами - першокурсниками з метою їх адаптації до лекційно-семінарської форми навчання у ВНЗ. Головним завданням просемінарських занять є формування у студентів умінь працювати з підручниками, першоджерелами, виконувати реферативні дослідження, готувати тези, доповіді та наукові виступи. Тобто, просемінари є своєрідними практикумами для підготовки першокурсників до навчально-пізнавальної діяльності на лекціях, у процесі практичних занять та самостійної роботи.
- виховну (виховання відповідальності, працездатності, виховання культури спілкування і мислення, прищеплення інтересу до вивчення конкретної дисципліни та до фаху, формування потреби раціоналізації навчально-пізнавальної діяльності та організації дозвілля);
- діагностично-корекційну та контролюючу (контроль за якістю засвоєння студентами навчального матеріалу, виявлення прогалин у його засвоєнні та їх подолання).
Традиційний (тематичний) семінар орієнтований на обговорення групи проблем, які вивчались студентами самостійно або опрацьовувалися на лекції. Серед тематичних семінарів найчастіше використовуються такі різновиди:
- семінар - бесіда (обговорення заздалегідь підготовлених студентами доповідей, рефератів, творчих робіт);
- семінар-дискусія;
- ссмінар-конференція;
- семінар -"круглий стол;
- семінар-симпозіум та ін.
На семінарах студентам слід пропонувати запитання, що мають проблемний характер і вимагають творчого, продуктивного мислення, наприклад: "Як Ви вважаєте, чому ...?", "Аргументуйте свою точку зору...", "Порівняйте наукові факти і життєві уявлення про ...", "Чим можна пояснити, що ...?" і т.п. У процесі дискусії, "круглого столу", "конференції", "симпозіуму", які мають елементи інтерактивного навчання, студентів слід стимулювати до обміну думками, дебатів, що привчає самостійно мислити, сприяє розвитку аналітичних навичок, умінь захисту власної точки зору, виваженої аргументації, поваги до думки інших.
На старших курсах студентів залучають до участі в спецсемінарах, спеціально організованому спілкуванню дослідників-початківців з провідними фахівцями в певній науковій галузі чи професійній сфері. Спецсемінар найчастіше набуває характеру залучення студентів до наукової школи, привчає студентів до науково-професійної творчості.
БІЛЕТ
Дата: 2019-02-02, просмотров: 311.