Фінансова діяльність держави – це організована, регламентована нормами права діяльність уповноважених державних органів влади та органів місцевого самоврядування з формування, розподілу, використання фондів коштів, необхідних для створення умов соціально-економічного розвитку країни.

Фінансова діяльність держави базується на таких принципах:

1) законності;

2) публічності, гласності, відкритості;

3) розподілу компетенції між законодавчими, виконавчими та судовими органами влади;

4) відповідальності уповноважених суб'єктів:

5) економічної та соціальної спрямованості;

6) економічної безпеки фінансової діяльності держави;

7) єдності цілей фінансової діяльності всіх суб'єктів господарювання;

8) самостійності у встановлених чинним законодавством держави межах фінансової діяльності органів місцевого самоврядування.

Спираючись на зазначені принципи, сучасна держава надає своїй фінансовій діяльності відповідної правової форми. Правове регулювання фінансовою діяльністю у країнах із розвинутими ринковими відносинами є провідною формою державного керівництва економікою. Найважливішим та найзначнішим актом, який встановлює правову форму фінансової діяльності нашої держави, є Конституція України, яка у ст. 67, п.п. 4 і 14 ст. 85, ст. 92, ст.ст. 95-100, п. 28 ст. 105, пп. 3-6 ст. 11 "б", п. 4 ст. 138, ст. 142 закріпила форми, методи і принципи здійснення фінансової діяльності, права та обов'язки органів державної влади та управління, а також органів місцевого самоврядування. Інші нормативно- правові акти різних рівнів влади, які в сукупності складають фінансове законодавство України, встановлюють повноваження представницьких органів влади та органів впади на місцях безпосередньо або через міністерства, відомства, фінансові установи зі створення та використання централізованих та децентралізованих фондів коштів.

Згідно з функціями, які держава виконує у суспільстві, доцільно розглядати зміст фінансової діяльності держави за такими напрямами:

1) формування централізованих та децентралізованих фондів коштів;

2) розподіл фондів коштів;

3) використання фондів коштів;

4) контроль за забезпеченням законності формування, розподілу та використання фондів коштів.

Фінансова діяльність держави здійснюється різними методами.

Метод фінансової діяльності держави – це конкретні засоби, які держава використовує для управління фінансовою системою. Вибір цих засобів залежить від ряду чинників: від завдань діяльності держави; від джерел находжень доходів держави та цілей їх використання; від співвідношення обсягів фінансових ресурсів, що знаходяться у розпорядженні різних суб'єктів фінансової діяльності та ін.

За сучасних умов господарювання напрямам фінансової діяльності України притаманний комплекс методів та правових форм їх встановлення. Для формування фондів грошових коштів держава використовує метод обов'язкових та добровільних платежів (у деяких підручниках перший засіб називають методом мобілізації).

Метод мобілізації полягає у безумовному та примусовому вилученні частини грошових коштів у власників на користь держави. Найпоширенішими видами обов'язкових платежів є податки, збори до цільових бюджетних фондів та позабюджетних фондів, платежі за використання природних ресурсів, митні платежі, адміністративні стягнення та фінансові санкції, штрафи. Ці платежі стягуються згідно з Бюджетним кодексом України, Податковим кодексом України, щорічними законами "Про Державний бюджет України" та іншими нормативно- правовими актами.

Метод добровільної мобілізації' грошових коштів включає в себе отримання доходів від державної та комунальної власності, підприємницької діяльності, доходи від некомерційного та побічного продажу, доходи від операцій з капіталом, трансферти, гранти і дарунки та інші платежі. Розподіл мобілізованих державою коштів у необхідні фонди також здійснюється притаманними методами. Розподіл залежить від цілей, які держава встановлює на даний час, і може здійснюватися тільки у відповідності до Конституції України, Бюджетного кодексу та Закону України, "Про Державний бюджет України" на поточний рік. Внаслідок розподілу коштів формуються доходи та видатки бюджетів усіх рівнів. Вони складають бюджетну систему України, через яку отримують кошти всі бюджетні споживачі. Рішення про місцевий бюджет встановлюють обсяги доходів, видатків та напрями їх використання у відповідній адміністративно-територіальний одиниці.

Для розподілу державних фінансових ресурсів у фінансовій практиці склалися теж два методи: фінансування та кредитування.

Фінансування базується на таких принципах: безповоротність, безплатність, безстроковість, цільове призначення. Якщо фінансові ресурси виділяються з Державного бюджету, то це є бюджетним фінансуванням, якщо з відомчих фондів, наприклад, з міністерств, то це є відомчим фінансуванням. Тобто вид фінансування залежить від фонду, з якого воно здійснюється.

У бюджетних відносинах як метод фінансування зараз використовуються міжбюджетні трансферти – кошти, які безоплатно та безповоротно передаються з одного бюджету до іншого. Трансферти бувають у вигляді дотацій вирівнювання, субсидій, субвенцій та ін.

Кредитування відбувається на принципах зворогності, строковості, платності, гарантованості, цілеспрямованості наданих фінансових ресурсів. Кредитування як метод отримання грошових коштів здійснюється шляхом запозичення. Запозичення – це операції, пов'язані з отриманням бюджетом коштів на умовах повернення, платності та строковості, в результаті яких виникають зобов'язання держави, АР Крим чи місцевого самоврядування перед кредиторами. Умови банківського кредитування встановлює Національний банк України та комерційні банки.

Використання коштів, що находять у розпорядження, держава, юридичні та фізичні особи також здійснюють двома методами: готівковими та безготівковими платежами.

Готівкові платежі, тобто платежі грошами, так само і безготівкові платежі через різні форми грошових розрахунків, регламентуються банківським законодавством. Організація стабільного грошового обігу покладається на Національний банк України відповідно до Конституції України, Закону України "Про Національний банк України" від 20 травня 1999 року, Закону України "Про банки та банківську діяльність" від 7 грудня 2000 року. Головні функції Національного банку як банку вищого рівня банківської системи – економічна та правова. Нормативні акти Національного банку встановлюють вид грошей, розмір обігу готівки, форми безготівкових розрахунків, види рахунків та інші елементи банківської діяльності. Національний банк України відповідає за організацію діяльності банківської системи у державі та контролює комерційні банки.

Надзвичайно важливим методом фінансової діяльності на цьому напрямі є також встановлення компетентними державними органами фінансових нормативів і лімітів використання грошових коштів. Через них держава визначає мінімальні та максимальні межі, а досить часто – конкретні однозначні розміри виділення та витрачення грошових коштів на ту чи іншу операцію. Наприклад, мінімальна заробітна плата.

Фінансовий контроль – це одна із важливих функцій держави. Держава контролює легальність доходів фізичних та юридичних осіб, які частково у вигляді обов'язкових платежів, податків та зборів находять до бюджетів та державних позабюджетних фондів, а також діяльність державних органів щодо виконання повноважень, які пов'язані з рухом фінансових ресурсів.

До методів контролю за формуванням, розподілом та використанням грошових коштів належать головні засоби фінансового контролю, тобто ревізія та перевірка, що їх здійснюють уповноважені органи. Ревізії та перевірки використовуються державними органами та органами фінансового контролю для забезпечення законності, доцільності і відповідальності всіх суб'єктів фінансової діяльності у сфері управління фондами коштів.

Повноваження щодо проведення ревізій та перевірок держава надає наступним органам:

1. Державній фінансовій інспекції України, що здійснює державний фінансовий контроль відповідно до Закону України "Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні"[3].

2. Державній казначейській службі України, яка була створена відповідно до Положення про Державне казначейство, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 31 липня 1995 року № 690.

3. Рахунковій палаті України відповідно до Закону України "Про Рахункову палату"[4].

4. Державній фіскальній службі України, яка створена на базі Державної податкової служби України та Державної митної служби і діє відповідно до Податкового кодексу України[5] та Положення про Державну фіскальну службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 травня 2014 року № 236.

5. Міністерству фінансів та його відділенням згідно з Положенням про Міністерство фінансів України, затвердженим Указом Президента України від 26 вересня 1999 року № 1081/99.

6. Структурним підрозділам правоохоронних органів – Державній службі боротьби з економічною злочинністю (ДЦСБЄЗ) відповідно до положення про цю службу, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 03 липня 1993 року № 510, та іншим суб'єктам, тобто органам державної влади та управління, органам місцевого самоврядування.

Правовою формою відображення фінансової діяльності держави є фінансово-правові акти, які поділяються на законні та підзаконні акти. Широке копо цих актів складає фінансове законодавство, що містить правові норми, які регулюють фінансові відносини. Отже, напрями та методи фінансової діяльності держави регулюються фінансовим законодавством і є предметом дослідження фінансового права.

БІЛЕТ