Хтось виніс із хати маленьке сіре кошенятко й пустив його на дорогу.

Сидить кошеня та й нявчить. Бо хоче додому, до матусі. Проходять люди, дивляться на кошеня. Хто сумно хитає головою, хто сміється. Хто жаліє: бідне кошенятко, та й іде собі.

Настав вечір. Зайшло сонце. Лячно стало кошеняткові. Притулилося воно до куща та й сидить – тремтить.

Поверталась зі школи маленька Наталочка. Чує – нявчить кошеня. Вона не сказала ні слова, а взяла кошеня й понесла додому. Пригорнулося кошенятко до дівчинки. Замуркотіло. Раде-радісіньке.

Василь Сухомлинський

· З чого видно, що у Наталочки добре серце?

· Які речення слід читати з  почуттям тривоги, а які з почуттям радості?

· Перевір свою уважність: скільки в тексті слів з м’яким знаком?

* * *

ЦАП ТА БАРАН

(українська народна казка)

Був собі чоловік та жінка, мали вони Цапа й Барана. І були ті Цап та Баран великі приятелі – куди Цап, туди й Баран: Цап на город на капусту – і Баран туди, Цап у сад – і Баран за ним.

— Ох, жінко, – каже чоловік, – проженімо ми цього Барана й Цапа, а то за ними ні сад, ні город не вдержиться.

— А забирайтесь, Цапе й Баране, собі з Богом, щоб вас не було у мене в дворі!

Скоро Цап та Баран теє зачули, зараз із двору майнули. Пошили собі торбу та й пішли.

Ідуть та й ідуть. А посеред поля лежить вовча голова. От Баран дужий, та не сміливий, а Цап сміливий, та не дужий:

— Бери, Баране, голову, бо ти дужий!

— Ох, бери ти, Цапе, бо ти сміливий! Узяли вдвох і вкинули в торбу.

Ідуть та й ідуть, коли бачать – у полі горить вогонь.

— Ходімо й ми туди, там переночуємо, щоб нас вовки не з'їли!

Приходять туди, аж то три вовки кашу варять. Нічого робити.

Вітаються:

— А, здорово, молодці!

— Здорові! Здорові!.. – зраділи вовки. – Ще каша не кипить – м'ясо буде з вас.

Ох, Цап злякавсь, а Баран вже давно злякавсь. Цап і надумавсь:

— А подай лишень, Баране, оту вовчу голову! Баран і несе.

— Та не цю, а подай більшу! – каже Цап. Баран знову цупить ту ж саму.

— Та подай ще більшу!

Тут уже вовки злякались; стали вони думати-гадати, як         звідси втікати: «Бо це, – кажуть, – такі молодці, що з ними й голови збудешся,

– бач, одну по одній вовчі голови тягають!» Один вовк і починає:

— Славна, братці, компанія, і каша гарно кипить, та нічим долить, – піду я по воду.

Як пішов вовк по воду: «Хай вам абищо, з вашою компанією!» А другий став його дожидати, думати-гадати, як би й собі відти драла дати:

— Е, вражий син: пішов та й сидить, нічим каші долить; ось візьму я ломаку та прижену його, як собаку!

Як побіг, так і той не вернувся. А третій сидів-сидів:

— Ось піду лишень я, так я їх прижену!

Як побіг, так і той рад, що втік. То тоді Цап і каже до Барана:

— Ох, нум, брате, скоріше хапатись, щоб нам оцю кашу поїсти та з куреня убратись.

Поїли швиденько, та тільки їх і бачили. А тим часом роздумав перший вовк:

— Е, чи не сором нам трьом та Цапа й Барана боятись? Ось ходімо, ми їх поїмо, вражих синів!

Прийшли, аж ті добре справлялись, давно вже од казана убрались, як побігли та на дуба й забрались. Стали вовки думати-Гадати, як би Цапа та Барана догнати. Йшли, йшли і найшли їх па дубі. Цап сміліший,

– ізліз аж на верх, а Баран несміливий — то нижче.

— От лягай, – кажуть вовки першому вовкові, – ти старинці, то й ворожи, як нам їх добувати.

Ліг вовк догори ногами й почав ворожити. Баран на гіллі Сидить та так дрижить! – не втримавсь, як упаде, та на вовка! Цап – сміливий, не став роздумувати, як закричить:

— Подай мені ворожбита!

Вовки як схопилися, так аж пил по дорозі закурився.

А Цап та Баран з дуба безпечно позлазили, пішли в поле, зробили собі курінь та й живуть там.

Словник: відсіля – звідси, п’ятами накивати – втекти, курінь – легка будівля, сторожка.

· Що зробили Цап та Баран, коли хазяї вигнали їх з двору?

· Як Цап та Баран перехитрили хижаків?

· Як вовки хотіли врятуватися?

· Намалюй малюнок до казки (за бажанням).

* * *

Перевір себе!

Виконай завдання. Знайди слова з м’яким знаком. Поясни, яку роботу він виконує?

Утвори слова.

Збери прислів’я.