Слід зазначити, що письмові джерела, і в тому числі «Повість временних літ» літописця Нестора, засвідчують перші кроки східнослов'янської державності з VI ст. Важливим етапом у розвитку Давньоруської держави були VІІІ-ІХ ст. Саме в цей час, за Нестором, у Середньому Подніпров'ї склалося державне об'єднання Руська земля, до складу якого увійшли поляни, древляни, сіверяни. Що до назви Русі, то її походження остаточно ще не з'ясовано, хоч різні дослідники робили спробу виводити її то з фінської мови, то з давньошведського слова, то з слов'янської річки Рось і Русна в Центральній Україні. Інша гіпотеза припускає можливість існування зв'язку між цим словом і назвою кочового племені роксоланів. Оскільки ці теорії мають серйозні недоліки, жодна з них не отримала загальної підтримки. Що стосується самого слова «Русь», то як виявляється, ним спочатку називали варягів, потім землі полян у Центральній Україні.

Існує декілька точок зору на виникнення східнослов'янської держави. Спираючись на літописну згадку (XII ст.) про призвання новгородцями «варягів» Рюрика з дружиною, ряд німецьких вчених, зокрема 3. Байєр,

Г. Міллер, А. Шльоцер, які у XVIII ст. служили в Росії, розвернули так звану норманську теорію. В ній доводилось, що Київську Русь заснували варяги – германо-скандинавська народність, відома на заході як вікінги, або нормани. Підкреслювання важливості германських впливів та натяки на нездатність слов'ян створити власну державу викликали обурення славетного російського вченого XVIII ст. Михайла Ломоносова, який написав гнівну відповідь німцям, доводячи першочергову роль слов'ян у створенні Київської Русі. Твердження Ломоносова дістали назву антинорманської концепції (або теорії природно-історичного процесу виникнення класів і держави у східних слов'ян) та поклали початок суперечкам, які тривають і до сьогодні.

Антинорманських поглядів трималися також такі провідні українські вчені, як М. Грушевський та М. Костомаров. У 30-х роках радянські вчені почали контрнаступ, оголосивши норманську теорію шкідливою, бо в ній заперечується здатність слов'янських народів створити незалежну державу. Як свідчать історичні факти, східні слов'яни задовго до «прикликання варягів» досягли високого рівня культурного розвитку, створили ряд державних об'єднань. Заслуга варягів була у тому, що вони оживили державний організм і підштовхнули до нової творчості.

Від середини IX ст. літописи починають послідовний династичний виклад історії Київської Русі. Від 862 р. київськими князями у «Повісті временних літ» згадані Аскольд і Дір, які були боярами Рюрика. Ця версія, й досі поширена в іноземній літературі, була переконливо спростована О.О. Шахматовим, який вважав Аскольда і Діра нащадками Кія, останніми представниками місцевої Київської династії. Територія Київського князівства Аскольда була невеликою. Воно охоплювало землі навколо Києва, головним чином племінного княжіння полян. Це князівство стало етнокультурним, політичним і соціальним осередком, довкола якого наприкінці IX ст, почала зростати Давньоруська держава.

Впродовж XIX – І пол. XX ст. дискусії послідовників скандинавської і автохтонної концепцій походження втратили патріотичний підтекст, перемістившись у суто наукову площину. Фахівці об'єктивніше підходять до оцінки ролі «варязького фактора» у політичному житті східної Європи і вважають, що держава у східних слов'ян виникла завдяки поєднанню багатьох елементів, як слов'янських, так і неслов'янських. Вони ? прибічниками так званої компромісної або політичної теорії.

В останні роки з'явилася ще одна гіпотеза, автором якої є О. Пріцак (США, Гарвард), яка виводить витоки Київської держави з Хозарського каганату. Ця теорія не має серйозного наукового обґрунтування.