Предмет і завдання курсу «Історія України». Принципи і джерела вивчення історії України

Термін «історія» давньогрецького походження. Спочатку він означав «дослідження», «розповідь», тобто вивчення минулого. Згодом цей термін перейшов у латинську мову і поширився в усіх країнах Європи.

Є декілька значень поняття «історія». У широкому розумінні слова історія – це загальний процес розвитку. Ми говоримо про історію людини, природи, науки, культури, тощо. Під історією в більш вузькому значенні слова ми розуміємо життя і розвиток людського суспільства. Цим терміном позначається також наука, що вивчає минуле людства. Узагальнюючи, можна сказати, що історія – це з одного боку процес, а з другого – пізнання цього процесу.

Складовою частиною загальної історії людства і культури, частиною національного світогляду є історія України. Навчальній дисципліні «Історія України» належить важливе місце в системі освіти, оскільки інтелектуальний потенціал працівників визначається не тільки глибокими спеціальними знаннями, а й високими громадянськими і національно-патріотичними якостями.

Завдання цього курсу полягає у тому, щоб на основі наукових джерел, всебічного системного вивчення й висвітлення генезису українства допомогти молоді опанувати фактичний матеріал з історії України, усвідомити суть сучасних поглядів на минуле, переглянути колишні оцінки суспільно-політичних процесів, історичних подій, явищ.

Предметом курсу історії України є вивчення розвитку людського суспільства на українських землях, складного історичного шляху народу України, діяльності історичних осіб, політичних партій, суспільно-економічних, політичних, культурних процесів історичного розвитку українського народу.

Сьогодні перед вченими стоїть завдання перейти на новий національно-державницький світогляд, на позиції загально – цивілізаційного мислення. Для досягнення цього необхідно спиратися на теоретичні методи філософського, загальнонаукового характеру, Найважливішими серед методів, за допомогою яких історія України вивчає свій предмет є принципи історизму і об'єктивності.

Відповідно до принципу історизму всі процеси і явища розглядаються у розвитку, взаємозв'язку з іншими подіями, в конкретно-історичних умовах. Принцип об'єктивності вимагає правдивого висвітлення минулого незалежно від класових, національних, особистих інтересів, спираючись на історичні документи, об'єктивні факти.

Про історію людського суспільства свідчать історичні джерела. Розрізняють п'ять типів історичних джерел:

1) речові – пам'ятки матеріальної культури – археологічні знахідки (знаряддя виробництва, предмети побуту, монети тощо); архітектурні споруди;

2) етнографічні – пам'ятки про характер і особливості побуту, культури, звичаїв того чи іншого народу;

3) лінгвістичні джерела, тобто дані з історії розвитку мови;

4) усні джерела – народні пісні, історичні думи, перекази, легенди, народні прислів'я, приказки та ін.;

5) писемні джерела, які є основою історичних знань. Писемні джерела можна поділити на дві основні групи: 1) актові матеріали – джерела, що є наслідком діяльності різних установ, організацій і офіційних осіб: грамоти, угоди, протоколи, накази, статистичні дані, стенограми тощо; 2) оповідні пам'ятки – літописи, спогади, щоденники, листи, записки, літературні, економічні та інші твори.

Таким чином, основна мета вивчення історії України – вивчити складний історичний шлях її народу, з'ясувати причини та обставини, що зумовили тривалий період бездержавного розвитку українського народу.

Предмет і завдання курсу «Історія України». Принципи і джерела вивчення історії України

Термін «історія» давньогрецького походження. Спочатку він означав «дослідження», «розповідь», тобто вивчення минулого. Згодом цей термін перейшов у латинську мову і поширився в усіх країнах Європи.

Є декілька значень поняття «історія». У широкому розумінні слова історія – це загальний процес розвитку. Ми говоримо про історію людини, природи, науки, культури, тощо. Під історією в більш вузькому значенні слова ми розуміємо життя і розвиток людського суспільства. Цим терміном позначається також наука, що вивчає минуле людства. Узагальнюючи, можна сказати, що історія – це з одного боку процес, а з другого – пізнання цього процесу.

Складовою частиною загальної історії людства і культури, частиною національного світогляду є історія України. Навчальній дисципліні «Історія України» належить важливе місце в системі освіти, оскільки інтелектуальний потенціал працівників визначається не тільки глибокими спеціальними знаннями, а й високими громадянськими і національно-патріотичними якостями.

Завдання цього курсу полягає у тому, щоб на основі наукових джерел, всебічного системного вивчення й висвітлення генезису українства допомогти молоді опанувати фактичний матеріал з історії України, усвідомити суть сучасних поглядів на минуле, переглянути колишні оцінки суспільно-політичних процесів, історичних подій, явищ.

Предметом курсу історії України є вивчення розвитку людського суспільства на українських землях, складного історичного шляху народу України, діяльності історичних осіб, політичних партій, суспільно-економічних, політичних, культурних процесів історичного розвитку українського народу.

Сьогодні перед вченими стоїть завдання перейти на новий національно-державницький світогляд, на позиції загально – цивілізаційного мислення. Для досягнення цього необхідно спиратися на теоретичні методи філософського, загальнонаукового характеру, Найважливішими серед методів, за допомогою яких історія України вивчає свій предмет є принципи історизму і об'єктивності.

Відповідно до принципу історизму всі процеси і явища розглядаються у розвитку, взаємозв'язку з іншими подіями, в конкретно-історичних умовах. Принцип об'єктивності вимагає правдивого висвітлення минулого незалежно від класових, національних, особистих інтересів, спираючись на історичні документи, об'єктивні факти.

Про історію людського суспільства свідчать історичні джерела. Розрізняють п'ять типів історичних джерел:

1) речові – пам'ятки матеріальної культури – археологічні знахідки (знаряддя виробництва, предмети побуту, монети тощо); архітектурні споруди;

2) етнографічні – пам'ятки про характер і особливості побуту, культури, звичаїв того чи іншого народу;

3) лінгвістичні джерела, тобто дані з історії розвитку мови;

4) усні джерела – народні пісні, історичні думи, перекази, легенди, народні прислів'я, приказки та ін.;

5) писемні джерела, які є основою історичних знань. Писемні джерела можна поділити на дві основні групи: 1) актові матеріали – джерела, що є наслідком діяльності різних установ, організацій і офіційних осіб: грамоти, угоди, протоколи, накази, статистичні дані, стенограми тощо; 2) оповідні пам'ятки – літописи, спогади, щоденники, листи, записки, літературні, економічні та інші твори.

Таким чином, основна мета вивчення історії України – вивчити складний історичний шлях її народу, з'ясувати причини та обставини, що зумовили тривалий період бездержавного розвитку українського народу.