Основною проблемою розвитку соціально-культурного комплексу є недостатнє фінансування. Компоненти даного комплексу спрямовані в основному на задоволення моральних та духовних благ населення в цілому та людини окремо. Важливих матеріальних внесків дана сфера у казну держави не вносить. Проте жодне суспільство не може існувати без власної соціальної сфери, культури, історії. Усі ці чинники впливають на формування рис нації, народу, особистості, що впливає на ефективність та продуктивність праці [3].

Видатки з державного бюджету на фінансування соціально-культурних закладів у 2000 р становив 7,4% по відношенню до ВВП, що на 3,7% менше у порівнянні з 1994 і 1995 рр.

Ріст валового національного продукту розвинених країн більш ніж на 50% зумовлюється науковими досягненнями. Українська наука є інтегральною частиною світової науки, яка має універсальний, вселюдський характер. Наука к специфічна галузь народного господарства формує свій комплекс. Потенціал цього комплексу високий. У колишньому Радянському Союзі основні фундаментальні дослідження, наукові та проектно-конструкторські інститути розвивались у Росії, на частку яких при надано 90% фінансування з союзних фондів. На Україну припадало 6%, але її вклад у сукупний союзний фонд становив 25-30%. Хоча потенціал українського наукового комплексу на сьогодні досить високий, проте кількість організацій, що виконують наукові та науково-технічні роботи, та кількість наукових кадрів щороку зменшується [9].

Обсяг наукових та науково-технічних робіт, виконаних власними силами організацій (підприємств) становив 2275 млн. грн.. (2001 р), з яких 353, 3 млн.грн становлять фундаментальні дослідження, 1317, 2 млн – наукові розробки, 304, 9 млн грн. – прикладні дослідження, решта – науково-технічні послуги (табл. 3.1).

Витрати організацій на виконання власними силами наукових та науково-технічних робіт становлять включно з витратами на заробітну плату, матеріальні витрати та інші поточні витрати 2010, 4 млн грн., з яких 336, 5 млн. грн.. припадає на фундаментальні дослідження, 1102 млн. грн.. – наукові розробки, 290,3 млн грн. – прикладні дослідження, решта на науково-технічні послуги. Обсяг фінансування наукових та науково-технічних робіт становив у 2001 році 2432,5 млн грн., з яких 32% становлять кошти вітчизняних виробників, 31% проводиться за рахунок держбюджету, 23% - кошти іноземних держав, 9% - власні кошти, решта – інші джерела.

Через недостатнє та нестабільне фінансування наукового комплексу у країні розвивається так званий процес виїзду наукових працівників вищої кваліфікації за межі України, що отримав назву „відлив розуму” [11].

Станом на 1 жовтня 2001 року територію України покинуло 23 доктора наук, 6 з яких перетнуло кордон США, 5 – Російської федерації, 3 – Ізраїль, по одному – Канади та Німеччини, семеро виїхало в інші країни світу. У 2001 році з України виїхало 139 кандидатів наук: 35 до США, 32 до Російської федерації, 29 до Німеччини, 13 до Канади, 8 до Ізраїлю 28 до інших країн (табл. 3.2).

Через відповідні процеси територію України покидають народні актори, артисти, поети, письменники, спортсмени та інші. Лише істинні патріоти, люди, що вірять у добробут та процвітання власної нації, ті, хто задоволений власним фінансовим становищем залишаються в Україні.

Недостатньо уваги і приділяється у фінансуванні та розподілі бюджету на фінансування культурно-масових заходів, бібліотек, музеїв, театрів, спортивно-оздоровчих закладів загальноосвітньої школи.

Після переходу до загальноосвітньої школи скоротилась кількість мало комплектних початкових і восьмирічних шкіл ,що не забезпечували належної якості навчання і були малоефективними з економічної точки зору. Інтенсифікація транспорту, будівництво доріг і пришкільних інтернатів дали змогу ще більше скоротити кількість шкіл шляхом їх усунення. Та все ж шкільних споруд не вистачає, а існуючі потребують оновлення та розширення. Заклади загальноосвітньої школи не забезпечені усіма необхідними приладами та предметами, необхідними для повноцінного навчання. Наявні прилади, реактиви, шкільні бібліотеки не забезпечені потрібною кількістю підручників. Нові книги надходять у обмежених кількостях, а наявні з часом зношуються. Загальний бібліотечний фонд 2002 року становив 339 млн. примірників, а у 1990 – 415 млн. примірників.

При процесі розширення впливу української мови та української культури паралельно тривають процеси русифікації та вестернізації України.

Більше половини учнів денних шкіл навчаються українською мовою, решта вивчає українську мову як предмет. Друга половина учнів денних шкіл вчиться російською мовою, також є школи з молдавською, угорською, румунською, польською та кримсько-татарською мовами навчання [10].

Більшість книжок та журналів щороку видаються російською мовою; вистави, радіопередачі та телепередачі ведуться російською мовою [7].

З кожним роком культура України набирає все більших рис та к званого Західного світу, відбувається процес вестернізації. Населення стає більш сучасним, пристосованішим до сьогоденних умов життя, забуваючи своє коріння, історію та культуру.

У релігійній сфері напруженими є міжконфесійні стосунки. Сьогодні в Україні нараховується більш ніж 70 церков та релігійних формувань різних конфесій. В Україні переважають християнські конфесії, частка яких 99% усіх зареєстрованих релігійних громад. В свою черуг християнська конфесія ділиться на православ’я (50%), католицизм та інші. Негативною рисою православ’я є те, що воно розкололося на три конфесії: Українська Православна Церква, що підпорядковується Московському патріархату, Українська Православна Церква Київського патріархату та Укр.. Автокефальна Православна Церква.

Між різними православними конфесіями немає суттєвої різниці, відмінності полягають у обрядах та відправах служб. Християнство в Україні, в тому числі і православ’я, дуже політизоване. Стосунки між різними конфесіями залишаються досить таки напруженими, що негативно впливає на духовний стан населення, а це в свою чергу вносить певні корективи в матеріальну працю [1].

Тип матеріальної культури українства змінюється із аграрного та індустріального на постіндустріальний та інформаційний, що становить ще одну геокультурну проблему соціально культурного комплексу.

Культура розвинена не на всій території України. ЇЇ концентрація вища в промислово-розвинених регіонах, в центрах великого скупчення людей. У сільській місцевості вона менш концентрована.

Сучасний стан розвитку української культури і духовності характеризується розмиванням і поступовою маргіналізацією культурних і духовних цінностей у суспільному житті, руйнуванням цілісної мережі закладів, підприємств, організацій та установ культури і цілісного інформаційно-культурного простору, неефективним використанням наявних культурних і творчих ресурсів.

Протягом останнього десятиліття культура в Україні не лише втратила відповідне місце серед пріоритетів державної політики, а й опинилася на периферії державних інтересів. Як наслідок, утворився і дедалі збільшується розрив між так званою офіційною культурою, що фінансується з бюджету і незалежною та орієнтованою на сучасні інтереси та потреби культурною діяльністю; стала хронічною проблема неадекватного фінансового забезпечення галузі культури; суттєво погіршилась економічна структура видатків місцевих бюджетів на галузь культури; розрізнені культурні заходи так і склалися в єдину програму послідовного культурного розвитку [1].