В соціально-культурному комплексі об’єднані області прикладання суспільної праці, пов’язанні з відтворенням людини, відновленням її працездатності і зміцненням здоров’я, а також забезпеченням інтелектуального, духовного та фізичного розвитку. Для цього комплексу характерне переважання безплатних послу над платними, їх загальнодоступність, творча спрямованість. Галузі даного комплексу найбільш насиченні висококваліфікованими кадрами і є важливими факторами підвищення продуктивності праці у всіх сферах господарського і культурного життя.[10]

Соціально-культурний комплекс можна розділити на такі основні сфери: освіта, наука, культура, релігія, спорт та фізичне виховання.(рис.1.1)

До закладів освіти належать насамперед середні загальноосвітні (вечірні (змінні) та заочні школи), професійно-технічні навчальні заклади, вищі навчальні заклади.

Середні загальноосвітні навчально-виховні покликані задовольняти потреби громадян, суспільства і держави у загальні середній освіті. Головним завданням комплексу є виховання морального і фізично здорового покоління; створення умов для здобуття освіти на рівні держаних стандартів; розвиток природних позитивних нахилів, здібностей, обдарованості, творчого мислення, потреби і вміння самовдосконалюватися; формування громадської позиції, власної гідності, готовності до трудової діяльності, відповідальності за свої дії.

Основним видом навчально-виховних закладів є середня загальноосвітня школа трьох ступенів: перший – початкова, другий – основна, третій – старша школа, які відповідно забезпечують початкову, неповну середню та повну загальну освіту. Для розвитку природної обдарованості в дітей створюються спеціалізовані школи і профільні класи, гімназії. Для дітей-сиріт та для дітей, які залишились без опіки батьків, функціонують школи-інтернати.

Працює також незначна кількість вечірніх (змінних) та самостійних заочних шкіл. Існує розгалужена система дитячих музичних, мистецьких, художніх та хореографічних шкіл.

До комплексу загальноосвітньої школи включаються і дошкільні установи, будинки дитини, дитячі будинки, позашкільні установи (будинки школярів, дитячі спортивні школи тощо), ліцеї, гімназії, колегіуми, санаторні школи усіх ступенів.

Професійно-технічну освіту забезпечують училища. Міські професійні технічні училища працюють на базі восьмирічної і середньої освіти, сільські – на базі восьмирічної освіти. Усі училища готують кваліфікованих робітників за середньою освітою.

Училища випускають робітничі кадри для машинобудівної, радіоелектронної, нафтогазової та вугільної , хімічної, деревообробної, легкої та поліграфічної промисловості, залізничного транспорту, зв’язку, будівництва, сільського господарства, галузей сфер послуг.

До вищих навчальних закладів належать коледжі, технікуми, училища, консерваторії, інститути, університети та академії, які здійснюють кадрове та методичне забезпечення галузей.

Відповідно до статусу їх поділяють:

І рівень акредитації – технікуми та училища;

ІІ рівень – коледжі;

ІІІ-IV – академії, університети, інститути, консерваторії.

Вузи здійснюють підготовку фахівців за освітньо-кваліфікаційними рівнями:

„молодший спеціаліст” – технікуми та училища (ВНЗ І рівня акредитації);

„бакалавр” – коледжі (ВНЗ ІІ-IV рівня акредитації)

„спеціаліст”, „магістр” – ВНЗ ІІІ-IV рівня акредитації.

Комплекс культури – це сукупність закладів, установ, підприємств, організацій і органів управління, що здійснюють виробництво, розподіл, збереження і організацію споживання товарів і послуг культурного та іформаційного призначення. До цього комплексу входять підприємства, що виробляють товари культурного та інформаційного призначення, самі об’єкти культури і мистецтва, установи і організації масової культури. Широко розгалужена мережа закладів культури і мистецтва – характерний показник розвитку культури.

Усі культурно-освітні установи функціонально пов’язані з виробництвом музичних інструментів та інших предметів культурного призначення, поліграфічною промисловістю, кіностудіями, студіями звукозапису, фотокінолабораторіями, книжковою торгівлею, торгівлею художніми виробами, системою спеціальної освіти, управління.

Наука – система знань про закони і закономірності розвитку природи, суспільства і мислення – є важливою складовою частиною. Духовної культури людства, формою людської свідомості. Вона дає нові знання про природу і людину визначає науковий і технологічний прогрес, організовує і вдосконалює виробництво та побут людей, освіту та охорону здоров’я. 50 % росту валового національного продукту зумовлюється науковими дослідженнями. Впровадження наукових досягнень здійснюється за схемою: фундаментальні дослідження – прикладні дослідження – розробка – впровадження. Пріоритетні науки: математика, фізика, хімія, біологія, медицина, геологія, механіка, космічні науки тощо.

Наука як специфічна галузь народного господарства формує свій комплекс.

І Україні створюються та розвиваються різні наукові товариства, організації, інститути тощо, основною з них є Національна Академія Наук (НАН).

Установи НАН розміщені у багатьох містах України, які об’єднані у шість наукових центрів: Донецький, Західний, Південний, Північно-Західний, Північно-Східний та Придніпровський.

Південо-Західний науковий центр заснований у 1981 році, його діяльність охоплює Київську, Вінницьку, Житомирську, Хмельницьку, Черкаську та Чернігівську області. Київ як столиця і духовний цент України є найбільшим її науковим осередком, особливо у галузі гуманітарних і природничих наук. Тут розміщення інститути філософії, економії, права, української мови та літератури, мистецтвознавство, фольклору та етнографії і історії України та інші. З природних наук слід назвати перш за все інститути фізики, хімії, ботаніки, зоології, географії, геології тощо. В столиці працюють інститути кібернетики, математики, електрозварювання, матеріалознавства, механіки та інших установ фізико-технічного та математичного профілів. Відомі науково-дослідні та ресурсно-технологічні інститути, вузи, наукові бібліотеки і музеї завершують структуру столичної науки. В інших областях центра розміщені філіали столичних науково-дослідницьких інститутів, за окремими винятками самостійні наукові заклади.

Південний науковий центр розміщений в Одесі та обслуговує Миколаївську, Одеську і Херсонську області, Крим. Його першочерговим завданням є вивчення Чорного і Азовського морів, проблем морського транспорту і кораблебудування. Для розвитку рослинництва і винного господарства створені селекційно-генетичний науково-дослідний інститут виноградарства та виноробства. Великою популярність користується Одеський науково-дослідний інститут очних хвороб і тканинної терапії ім.Філатова та Одеський науково-дослідний інститут вірусології та епідеміології ім.І.Мєчнікова.

Північно-Східний науковий центр охоплює Харківську, Полтавську та Сумську області. Він відомий перш за все дослідженнями в області ядерної фізики, низьких температур, радіофізики і електроніки, проблем машинобудування. Відомими не лише в Україні є такі наукові заклади як харківські фізико-технічний інститут, Інститут низьких температур, Інститут радіофізики та електроніки, Інститут проблем машинобудування, Інститут кріобіології та кріомедицини та полтавська гравіметрична обсерваторія. У цьому регіоні також працюють науково-дослідні інститути з проблем ветеринарії і тваринництва, лісництва, рослинництва, генетики і селекції, які забезпечують наукове обслідування провідних галузей Лісостепової зони. Харків як столиця Слобожанщини від початку ХХ століття був великим центром української духовності, культури і науки.

Придніпровський науковий центр охоплює Дніпропетровську та Запоріжську області, основний металургійний район України з добре розвиненим машинобудуванням. Наукові заклади центру вирішують проблеми ракетобудування і космічної техніки, моторобудування, чорної і кольорової металургії. У цьому регіоні працює гігант ракетобудування „Південний машинобудівний завод” з дослідними і конструкторськими бюро, Інститут геотехнологічної механіки, Інститут чорної металургії, Науково-дослідний та конструкторсько-технологічний інститут трубної промисловості, Науково-дослідний інститут автоматизації чорної металургії та ін. Важливі для Степової зони України наукою проблеми розробляє Інститут кукурудзи.

Донецький науковий центр об’єднує установи Донецької і Луганської областей та покликаний розв’язувати наукові і технологічні проблеми вуглевидобування, хімічної і металургійної промисловості регіону. Привідними науковими установами центру є Інститут фізико0органічної хімії і вуглехімії, Фізико-технічний інститут, Інститут економіки промисловості. Технологічні питання провідної галузі вирішують Донецький науково-дослідний інститут вугілля і Донецький проектно-конструкорний і експериментальний інститут комплексної механізації шахт. Центру підпорядковані Донецький ботанічний сад та Український степовий заповідник.

Західний науковий центр обслуговує сім областей: Волинську, Закарпатську, Івано-Франківську, Львівську, Рівненську, Тернопільську та Чернівецьку. Центр району знаходиться у місті Львові. Найбільших успіхів тут досягли у вивченні суспільних і природничих науках, зокрема тих, що об׳єднуються в сомативну науку українознавство. Такий напрям роботи мають Інститут українознавства, інститут орхографії, Львівський державний історичний музей. Львів завжди славився як провідний центр математичної і фізичної науки, механіки, матеріалознавства. У цьому напрямку працюють Інститут статистичної фізики, фізико-механічний та прикладних проблем механіки і математики, Ужгородський інститут ядерних досліджень. Вивчення природи Карпат і прилеглих територій займається Інститут екології Карпат.

Релігія (від лат. Religion – побожність) – це система вірувань і ритуалів, за допомогою яких група людей пояснює і реагує на те, що вважає надприродним і священним. Вона значною мірою зумовлює мораль і етику, світосприймання мету життя, культурний клімат суспільства і соціальні відносини, характер і типи економічного розвитку. Релігійне бачення є однією з форм відображення навколишнього світу.

Звернення людини до релігії закорінене в глибокій давнині. Впродовж свого існування люди вірили в надприродні сили, зв'язок з рослинами, тваринам, явищами та предметами природи (сонце, земля, вода тощо).

З розвитком суспільства релігія набуває дедалі більшого значення як концентрат загальнолюдських моральних устоїв, без якого немислиме нормальне функціонування соціуму.

Релігійний склад суспільства має таку структуру:

– християнство, яке виникло в І ст. До н. е. у східній частині Римської імперії і пов'язане з образом Ісуса Христа. Це релігійна течія охоплює Європу, Америку, Австралію та значну частину Африки;

– ісламство розпочало свій переможний наступ на початку VІІ ст.. з Аравійського півострова на країни Близького Сходу, Північну Африку, а далі на інші регіони світу. У мусульманських країнах політична та конфесійна влада взаємопов'язані, том що в ісламській релігії держава є інструментом релігії;

– індуїзм поширений у країнах Східної та Середньої Азії, пов'язаний з життям та догмами Будди.

Україна, незважаючи на сім десятиріч розгнузданої антирелігійної пропаганди, фізичного нищення церков та священнослужителів, тотального атеїстичного виховання, не перестала бути християнською країною.

У структурі українських християнських конфесій наймасовішим є православ'я, яке розкололось на три окремі конфесії: Українська Православна Церква, що підпорядкована Московському патріархату (УПЦ – МП); Українська Православна Церква – Київського патріархату (УПЦ – КП) та Українська Автокефальна Православна Церква(УАПЦ). Між різними православними конфесіями немає суттєвої різниці . відмінності полягають в обрядах, деяких особливостях ведення служби та організаційному підпорядкуванні.

Досить обширною на території України є українська греко-католицька або Українська Католицька Церква (УГКЦ), якій у 1996 році виповнилось 400 років. Порівняно невеликою є Римо-Католицька Церква (РКЦ), підпорядкована польському релігійному центру у Варшаві.

Своє поширення також мають протестантські конфесії, представленні Всеукраїнською Церквою Євангельських Християн-Баптисті, Церквою П'ятидесятників, релігійними організаціями Свідків Єгови, Церквою Адвентистів сьомого дня та ін.

У зв'язку з активізацією національного культурного життя етнічних меншин поступово відроджуються релігійні конфесії євреїв (Об'єднання громадян іудейського відродження в Україні), німців (Німецька Євангелічно-Лютеранська Церква), росіян-старообрядників (вірмено-Григоріанська Апостольська та вірмено-Католицька Церкви) та інших.

В останні роки з'являються оригінальні церкви – Рідна Українська національна віра (Рун віра) і Релігійна громада посвячених АТМА, або так зване Велике Біле Братство. Останнім часом на території нашої держави виникли такі екзотичні церкви, як Корейська методистська церква, Церква косистів тощо. Інші поширені в світі релігійні віруванні – іудаїзм, іслам, буддизм, індуїзм тощо – представлені на Україні окремими церковними конфесіями.

На території України можна виділити чотири релігійні регіони (рис. 1.3):

Західний регіон обіймає десять областей (сім західних, Вінницьку, Хмельницьку та Житомирську). Це регіон найбільш інтенсивного релігійного життя, характеризується високою напругою міжконфесійної боротьби. Тут одночасно діють УСКЦ, УАПЦ, УПЦ-КП, УПЦ-МП, РКЦ та багато протестантських церков. Регіон є зоною греко-католицької унії і католицької релігії. Найбільш релігійні центри Почаїв (Почаївська Лавра), Львів (Собор Святого Юра, Успенська церква), Готів (Готівський монастир) та ін. У Львові діють Греко-католицька духовна академія та Православна семінарія.

Центральний регіон включає територію навколо Києва – Київську, Чернігівську, Сумську, Черкаську, Полтавську та Кіровоградську . В регіоні найбільше поширена УПЦ-МП і менше УПЦ-КП.

Головними центрами релігійного життя і діяльності, в тому числі і паломництво в Софіївський Собор, Києво-Печерську Лавру, Межигірський монастир, Вишгородський монастир, Антоніївський монастир і Чернігівській обл. Та ін.

Східний регіон включає Харківську, Дніпропетровську, Донецьку та Луганську області. Найбільшого поширеннянабула Російська Православна церква і УПЦ-МП. Найбільшими центрами релігійного життя і діяльності є: Харків (Успенський і Покровський собори) , Слов’яногірськ (Святогірський Успенський монастир у Донецькій області), Новомосковськ (Самарський монастир, заснований запорожцями у Дніпропетровській обл. ) та інші.

До складу Південного регіону входять чотири області (Одеська, Миколаївська, Херсонська, Запорізька) та Автономна Республіка Крим. В регіоні переважає УПЦ-МП, починає відроджуватись мусульманство в Криму, поширені протестантські церкви (Німецька Євангелічно-Лютеранська Церква) та старообрядництво. Найбільшими центрами релігійно-культурного життя стали: Одеса ( Троїцька церква, Кірха Св. Павла), Старий Крим (мечеть хана Узбека) і Бахчисарай, о. Хортиця (Святомиколаївський кафедральний собор) та інші [10].

Майже третина населеннякраїни активно займається спортом. Фізичне виховання та спорт поширені на всій території держави. У кожному навчальному заклад проводяться години фізичного виховання, що сприяє оздоровленню способу життя молоді.

В Україні діє значна кількість спортивних споруд (стадіони, спортзали, спорткомплекси, футбольні поля, баскетбольні та волейбольні майданчики, тощо), спортивних організацій, товариств, клубів, секцій та інше.

Найбільшого поширення набули ігрові види спорту, в яких українські спортсмени мають європейськута світову славу: футбол, легка атлетика, художня гімнастика, баскетбол, волейбол, біатлон, тощо.

Досить широкого поширення набувають різні види боротьби (бокс, карате, самбо, тощо), фігурне катання, інтелектуальні види спорту (шахмати) [2].