Інформаційно-аналітичні структури в органах державної влади та органах місцевого самоврядування починають стрімко розвиватися у високорозвинених країнах світу у 50-і рр. XX ст., що стає реакцією на колосальне зростання розмірів світового інформаційного ресурсу. На кінець 80-х-середину 90-х pp. XX ст. щорічний світовий інформаційний потік перевищив 10 млн. назв наукової та іншої інформаційної продукції, що у перерахунку на одного споживача – інженера, наукового співробітника, спеціаліста – становило 1500 сторінок щодня. Навіть у найбільш технічно розвинених країнах втратилася можливість управління масивом інформації, генерованої суспільством. За деякими даними, кожна десята науково-дослідницька робота США виконується марно, оскільки вона була вже десь виконана, у Німеччині понад 15% національного доходу витрачається на дублювання наукових досліджень, у колишньому СРСР, за оцінками економістів, понад 10% валового національного прибутку витрачалося марно саме через непоінформованість наукового і промислового секторів [11, с. 26].

У практичній діяльності науковців, спеціалістів сфери економіки, політики, різних категорій чиновників, представників владних структур все більшої гостроти набувають проблеми пошуку у загальному потоці інформації, необхідної саме для них, обробки великих інформаційних масивів. При цьому опрацювання великих інформаційних масивів забезпечує високу точність, безпомилковість пошуку. Інформаційно-аналітичні структури у процесі свого розвитку виявилися спеціалізованими структурами з вивчення, обробки і аналізу інформації, і сьогодні виконують роль посередника між масивами інформації та її користувачами. Потреба у таких посередниках у зв’язку з розвитком суспільства стає все важливішою і сьогодні суттєво впливає на його структуру. У США, наприклад, у сфері обробки інформації працює понад 80% працездатного населення, 17% – задіяно у традиційних галузях промисловості та 2,3% – у сільському господарстві [11, с. 16].

На сьогодні вже чітко проявляється логічна перспектива розвитку цивілізації – перехід до постіндустріального, інформаційного суспільства. До цієї тенденції органічно вписується об’єктивна потреба постійного вдосконалення інформаційно-аналітичних структур – важливого компонента процесу обробки інформації.

Правомірною є постановка питання щодо розвитку в Україні інформаційно-аналітичних структур в органах державної влади як важливої складової інформатизації, аналізу перспектив цього процесу у контексті практики. При цьому варто зазначити, що для України, як і для багатьох інших нових держав Східної Європи, залучення до процесу інформатизації пов’язане (порівняно з розвиненими країнами Заходу) з додатковими труднощами. Серед них – не лише технічне, технологічне відставання. Створення інформаційних структур нового суспільства в Україні вже з перших кроків мало бути, виходячи з практичних міркувань, пов’язаним з гострою необхідністю отримання негайних результатів: потребою в інформаційно-аналітичному забезпеченні процесу становлення нової держави, економічних змін у напрямі формування ринкової економіки, відповідного супроводження демократичних перетворень, нових умов функціонування нації, культури та ін. [2].

За нових умов суттєво змінювалася роль держави у процесі інформатизації суспільства. Хоча при переході до ринкової економіки різко зменшуються потоки командної інформації, що йде «зверху вниз», і повідомлень «знизу вгору», поряд з цим зростає значення евристичних впливів держави на економічні структури всіх рівнів (попереджувальних, коригувальних), що потребує відбору й аналізу інформації стосовно функціонування і взаємовідносин суб’єктів ринку. Тому поряд з реорганізацією держапарату в процесі розбудови нової держави реорганізовувалися і створювалися інформаційні, інформаційно-аналітичні структури, завданням яких стало створення інформаційного середовища нового суспільства.

Певний час в Україні складалася досить дивна, не зовсім логічна ситуація: під час вирішення фундаментальних проблем державного будівництва, коли, здавалося б, владним структурам особливо потрібна інформація, аналітичні розробки, що, в свою чергу, обумовлювало б створення умов для розвитку інформаційно-аналітичних служб, всі гілки державної влади дуже повільно і неохоче користувалися послугами цих структур. Винятком з цього правила може бути хіба що СІАЗ – Служба інформаційно-аналітичного забезпечення органів державної влади ЦНБ Академії наук України, а пізніше Національної бібліотеки України, що зумовила специфіка академічного, політично нейтрального статусу структури, її фінансування через Академію наук, наявність спеціалістів відповідної кваліфікації, звичний і зрозумілий більшості замовників стиль інформаційно-аналітичної роботи.

Суттєвий позитивний вплив на розвиток інформатизації України здійснюється через припинення спаду у виробництві, певну стабілізацію у всіх інших сферах життя.

Формування зацікавленого і кваліфікованого споживача інформаційного продукту відчувається не лише у владних структурах. Швидко цей процес відбувається у приватному секторі виробництва, що пов’язано з конкуренцією, рекламою, формуванням іміджу, а також – з прямим впливом ділового світу зарубіжних країн, при цьому характерною особливістю замовника стає більш досконале комп’ютерне оснащення, високоефективне програмне забезпечення, передові методи засвоєння та використання інформаційного продукту [3].

Наявні здобутки у державотворчому процесі, стабілізація економічного життя ставить на порядок денний питання стратегії, реалізації довгострокових програм суспільного розвитку. В Україні зростає потреба в інформації, в інформаційно-аналітичних структурах, що обумовлює їх розширення та розвиток. У цьому процесі з’являються передові технології, технічне оснащення. Досить перспективним напрямом для вирішення серйозних завдань інформатизації стає кооперація, взаємовигідне об’єднання зусиль вже існуючих інфраструктур.

У сучасній Україні функціонують численні аналітичні служби (за даними УкрІНТЕІ, їх загальна кількість досягає 70). Серед основних інформаційних продуктів і послуг, які надаються цими службами, результати соціологічних досліджень, моніторинг засобів масової інформації, підготовка довідкових і прогнозно-аналітичних матеріалів тощо. Однак діяльність згаданих інформаційно-аналітичних підрозділів не координується. Часом важко з'ясувати не тільки, яку інформацію вони готують і на кого вона розрахована, а й взагалі визначити факт її існування, оскільки ця продукція не надходить до системи загальнодоступних документальних комунікацій [12, с. 56].

За матеріалами дослідження, проведеного фахівцями Книжкової палати України, серед найбільших центрів, які здійснюють інформаційне забезпечення державних, урядових, законодавчих гілок влади та регіональних керівників слід відзначити аналітичні служби Секретаріату Президента України, Кабінету Міністрів України, Верховної Ради України.

Серед потужних закладів, що готують аналітичну інформацію, можна також відзначити Національний інститут стратегічних досліджень, Український центр економічних і політичних досліджень імені Олександра Разумкова і Службу інформаційно-аналітичного забезпечення органів державної влади [12, с. 60].

У складі Кабінету Міністрів України функціонують наступні інформаційно-аналітичні структури:

– Відділ аналізу та прогнозування соціально-економічного розвитку Служби Прем'єр-міністра (сектор аналізу та прогнозування, сектор підготовки інформаційно-аналітичних матеріалів);

– Управління з питань місцевих державних адміністрацій та органів самоврядування (відділ з питань підготовки нормативних документів та інформаційно-аналітичної роботи);

– Управління взаємодії з комітетами Верховної Ради України та громадськими політичними організаціями (відділ взаємодій з громадсько-політичними організаціями – сектор інформації, аналізу та прогнозу).

Тематика матеріалів визначається поточними питаннями, які розглядає Уряд, а також постійними запитами, обумовленими потребою всебічної орієнтації в економічному, суспільному, політичному, духовному кліматі в Україні.

Науково-аналітичне управління Верховної Ради України є дослідницьким підрозділом Секретаріату Верховної Ради, що здійснює самостійні системні дослідження на основі річних планів науково-дослідницьких робіт, виконує оперативні завдання, зумовлені запитами комітетів Верховної Ради та окремих народних депутатів, пов'язаними з процесом державотворення. Відділи аналізу економічної, галузевої та регіональної політики; аналізу бюджету, фінансів та грошово-кредитної політики; аналізу соціальних процесів та гуманітарної політики забезпечують виконання дослідницьких робіт у таких напрямах:

– розробка науково- та інформаційно-аналітичних і оглядових доповідей з проблем сучасної економічної, соціальної та гуманітарної політики;

– підготовка аналітично-експертних оцінок, висновків, оглядів та довідок, що стосуються поданих на розгляд Верховної Ради найбільш важливих і складних за змістом законопроектів, які регулюють економічну та соціальну сферу;

– узагальнення теоретичного та практичного досвіду інших держав у галузі законодавчого забезпечення трансформаційних процесів і соціально-економічного розвитку держави, створення та вдосконалення правової інфраструктури, необхідної для забезпечення ефективного функціонування економіки на ринкових засадах;

– постійний моніторинг соціально-економічного стану держави та щомісячна підготовка аналітико-статистичних та інформаційних матеріалів про стан економічного розвитку України.

Науковий супровід діяльності Верховної Ради України забезпечує Інститут законодавства, який являє собою не лише експертно-аналітичну структуру апаратного типу, а й науково-дослідну установу, покликану здійснювати як прикладні, так і фундаментальні дослідження. Дослідження цього Інституту в основному присвячені правовій тематиці, однак уже сама наявність у його структурі Відділу проблем правової політики спонукає його колектив здійснювати політико-аналітичні дослідження.

У структурах апаратів центральних органів виконавчої влади України, але не всіх, часто спостерігається наявність аналітичних підрозділів за напрямами державної політики, яку здійснює орган. Так, у структурі апаратів Міністерства аграрної політики України діє Департамент стратегії розвитку аграрної економіки, Міністерства економіки України – Департамент економічної стратегії. Міністерство освіти і науки України має окремі структурні підрозділи прогнозування, моніторингу та розробки політики в науковій та освітній сфері. Міністерства праці та соціальної політики має Департамент стратегії соціального розвитку тощо.

Державний комітет України з питань регуляторної політики та підприємництва має у складі свого апарату шість різноманітних аналітичних підрозділів:

– відділ організаційно-аналітичного забезпечення роботи керівника;

– управління експертизи регуляторних актів;

– управління методологічного забезпечення регуляторної політики;

– департамент системного аналізу факторів розвитку підприємництва;

– управління аналізу впливу адміністрування податків на сферу підприємництва та соціального захисту підприємництва;

– управління моніторингу сфери підприємництва.

Однак, подібна практика організації аналітичної роботи в державних комітетах України є скоріше винятком, ніж загальним правилом [6, с. 42].

В обласних державних адміністраціях функціонують управління з питань внутрішньої політики, завданням яких є інформаційно-аналітичне забезпечення здійснення внутрішньої політики держави в області та інформаційне супроводження ініціатив вищих органів державної влади.