Поможем в ✍️ написании учебной работы

Имя

Поможем с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой

Выберите тип работыЧасть дипломаДипломная работаКурсовая работаКонтрольная работаРешение задачРефератНаучно - исследовательская работаОтчет по практикеОтветы на билетыТест/экзамен onlineМонографияЭссеДокладКомпьютерный набор текстаКомпьютерный чертежРецензияПереводРепетиторБизнес-планКонспектыПроверка качестваЭкзамен на сайтеАспирантский рефератМагистерская работаНаучная статьяНаучный трудТехническая редакция текстаЧертеж от рукиДиаграммы, таблицыПрезентация к защитеТезисный планРечь к дипломуДоработка заказа клиентаОтзыв на дипломПубликация статьи в ВАКПубликация статьи в ScopusДипломная работа MBAПовышение оригинальностиКопирайтингДругое

Нажимая кнопку "Продолжить", я принимаю политику конфиденциальности

 

Створення і організація роботи прес-служб є обов’язковим та необхідним напрямком у державній політиці. Це зумовлено необхідністю інформування громадськості про дії та рішення влади, формування та підтримки її позитивного іміджу, укріпленню кредиту довіри.

Ці процеси регламентуються, передусім вимогами статті 10 Закону України «Про інформацію», яка встановлює обов’язок органів влади, як виконавчої, так і місцевої інформувати про свою діяльність та забезпечувати доступ до інформації через спеціальні інформаційні служби, які створюються у відомствах у формі прес-служб (стаття 21).

Створення подібних інформаційних служб (за умови ефективної організації їх роботи) дозволяє органу державної влади не тільки подавати оперативну та правдиву інформацію про свою діяльність, але й отримувати зворотній зв’язок від громадськості та адекватно реагувати на запити та потреби населення території, на які поширюється компетенція конкретного відомства.

До того ж розбудова єдиної консолідованої (може бути жорстко централізована, а може будуватися на принципах організаційної автономії) вертикалі прес-служб дозволить налагодити додатковий канал комунікації між центральними та місцевими органами державної влади і оперативно доводити до відома кожного суб’єкта державних інформаційних відносин технологічні та ідеологічні інновації.

Кожний орган державної влади функціонує у динамічному середовищі. Навіть спеціальний орган виконавчої влади з чітко визначеною сферою діяльності охоплює під час роботи безліч сфер соціально-економічного та суспільно-політичного розвитку. На нього впливають, як зовнішні (новели у законодавстві, світові тенденції, економічні реформи та ін.), так і внутрішні (технологічний розвиток галузі, реакція на ухвалені рішення, внутрішня атмосфера колективу та ін.) фактори. І прес-служба, як найбільш оперативний орган, повинна реагувати на всі ці виклики, демонструвати готовність органу до ефективної роботи та його здатність адаптуватися до реальності.

Виходячи з практики діяльності прес-служб у державному управлінні на підставі аналізу положень про їх діяльність, можна визначити наступні основні їх функції: інформаційну, моніторингу, аналітичну, організаційно-координуючу, представницьку, корпоративну, психологічно-виховну, накопичення бази даних, креативну [10, с. 17].

Інформаційна функція полягає у тому, щоб оперативно і якісно доводити до відома громадськості відомості про політичну діяльність, плани та досягнення установи, прийняті нормативно-правові акти, вжиті заходи з розв’язання проблем громадян. Прикладами подібної роботи можуть слугувати випуск щоденних прес-релізів та проведення прес-конференцій, звіти про соціально-економічний розвиток конкретної території тощо.

Функція моніторингу полягає у зборі, опрацюванні та систематизації інформації від ЗМІ та громадськості, які використовуються у подальшій роботі прес-служби. Також результати моніторингу можуть бути показником ефективності роботи конкретної прес-служби, який найчастіше вимірюється кількістю публікацій (новин) у ЗМІ про діяльність відповідного органу державної влади або його керівника.

Аналітична функція тісно пов’язана з проведенням моніторингів. На підставах отриманої інформації готуються щоденні інформаційні звіти про реакцію ЗМІ на дії влади, запити громадян, актуальні теми, на які потрібно звернути увагу у подальшій діяльності органу державної влади. Також завдяки цій функції прес-служба планує проведення PR-кампаній, передбачає ризики та переваги кожної з них.

Організаційно-координуюча функція складається з двох аспектів. З одного боку – це матеріалізація діяльності прес-служби, а саме: поширення інформації через ЗМІ, організація та проведення спеціальних заходів (прес-конференцій, презентацій тощо), проведення зйомок відео- та фотоматеріалів. З іншого боку – це створення всередині органу дієвої системи отримання та передачі інформації від та між структурними підрозділами.

Представницька функція найчастіше пов’язана з фігурою так званого речника, який має право публічно висловлювати позицію органу державної влади. Також окремі прес-служби у рамках цієї функції здійснюють діяльність з видавництва презентаційних матеріалів, книг, буклетів, брошур та інформаційних бюлетенів про орган державної влади. Прикладом такої роботи можуть бути численні видання Департаменту комунікації влади та громадськості Секретаріату Кабінету Міністрів України та Головної служби інформаційної політики Секретаріату Президента України. Проте, необхідно відзначити, що цей вид діяльності поки що не набув широкого розповсюдження серед прес-служб органів державної влади, в першу чергу, через обмеженість людських та матеріальних ресурсів.

Корпоративна функція передбачає проведення певного набору заходів та акцій, спрямованих на працівників конкретного органу з метою створення доброзичливої атмосфери серед державних службовців. До таких заходів можна віднести конкурси, зустрічі, нагородження, виїзди на «корпоративи», випуск внутрішньої «корпоративної» газети.

Психологічно-виховна функція полягає у підготовці та підтримці керівника або іншого «спікера» до прес-конференцій, фото- та відеозйомок, інтерв’ю інших публічних заходів. Кожний керівник у тій чи іншій мірі потребує компетентних порад стосовно моделі поведінки, зовнішнього вигляду, основних смислових фраз та акцентів. Самі від того, наскільки лідер дотримується рекомендацій співробітників прес-служби залежить його сприйняття аудиторією, а відповідно і імідж. Як приклад вдалої роботи з керівником, можна привести приклад Віктора Януковича, який відповідно до порад свого радника у стислі терміни (на початку свого першого прем’єрства 2003-2004 рр.) вивчив українську мову і, певним чином, виправив свій імідж серед населення західних областей України.

Функція накопичення бази даних – збереження та передача матеріалів і форм роботи, напрацьованих протягом певного періоду. Не секрет, що ефективність роботи прес-служб напряму залежить від наявної бази даних та контактів із ЗМІ, відпрацьованих методик роботи, загального професійного рівня співробітників. Також, необхідно відзначити, що діяльність держоргану має циклічний характер (актуальні теми повторюються в залежності від пори року), а деякі теми (в залежності від специфіки) постійно залишаються актуальними. Наприклад, перед обласною державною адміністрацією постають наступні проблеми:

– січень-лютий – функціонування житлово-комунального господарства у зимовий період, тепло- та енергозабезпечення, боротьба із заносами на дорогах, відзначення Дня Соборності;

– березень-квітень – підготовка до весняно-польових робіт, ситуація на ринку паливно-мастильних матеріалів, ремонт доріг після зими;

– травень-червень – закінчення навчального року, початок літнього оздоровчого періоду, підготовка до збирання ранніх зернових, відзначення Дня Перемоги, Дня Конституції;

– липень-серпень – збір врожаю, боротьба із пожежами, підсумки курортно-оздоровчого сезону, вступна кампанія у ВНЗ, підготовка до нового навчального року, відзначення Дня Незалежності та Дня Державного Прапора;

– вересень-жовтень – підведення підсумків збирання врожаю, підготовка до осінньої посівної кампанії, початок підготовки до нового опалювального сезону;

– листопад-грудень – початок опалювального сезону, ситуація з підготовкою до зими житлово-комунального господарства, підведення підсумків соціально-економічного розвитку за рік, відзначення трагедії Голодомору та підготовка до Нового Року.

За такої ситуації збереження інформації про події значно полегшує поточну роботу конкретної прес-служби і дозволяє більш якісно та оперативно подавати громадськості тенденції розвитку процесів реалізації державної політики.

І чи не найважливіша функція і одночасно якісний показник прес-служб – креативність (творчий підхід). Успішність конкретної PR-кампанії напряму залежить від винахідливості працівників прес-служб, які часто визначають не тільки смислове наповнення конкретного інформаційного приводу, а і його зовнішню форму. Цікаве, яскраве дійство, набір персонажів, вдала модель та стиль поведінки, доречна картинка (фон, на якому відбувається подія) – майже завжди дають стовідсоткову гарантію привернення уваги представників ЗМІ і перетворюють навіть рядову подію на топ-новину [5].

Необхідно відзначити, що перелік функцій може змінюватися відповідно до поставлених перед конкретною прес-службою завдань (в залежності від специфіки органу державної влади), її кількісного і якісного складу, а також рівня матеріально-технічного забезпечення.

Серед основних напрямків роботи, що характерні для більшості прес-служб, у положеннях виділені: вивчення періодичної преси, організація прес-конференцій, брифінгів, акредитація представників ЗМІ, організація інтерв’ю, написання інформаційних повідомлень для телебачення та радіо, інформування громадськості іншими засобами про суть рішень, що приймаються органами державної влади. Також до них можна віднести аналіз суспільної реакції на дії посадових осіб та органів влади, забезпечення органів влади інформаційними аналітичними матеріалами, формування сприятливого іміджу влади і посадових осіб, вироблення інформаційної політики, яку реалізують через засоби масової інформації прес-служби.

Кожний конкретний орган державної влади самостійно визначає структуру своєї служби взаємодії із засобами масової інформації та громадськістю (також у силових відомствах популярними є назви прес-центр або центр громадських зв’язків) – по факту тієї ж прес-служби. Аналіз наявних штатних розписів та організаційної побудови дозволяє виокремити два типи прес-служб органів державної влади:

– прес-служба центрального органу виконавчої влади;

– прес-служба місцевого органу виконавчої влади.

Окремо слід розглядати Головну службу інформаційної політики Адміністрації Президента України, яка представляє скоріше державний «медіа-холдинг», створений за зразком служби комунікації Білого Дому (США) та систему (якщо її так можна назвати) зв’язків з громадськістю у районних державних адміністраціях, в яких напрямок взаємодії із засобами масової інформації покладений або на відділ (сектор) з питань внутрішньої політики, або (і це кращий випадок) – на особу прес-секретаря голови РДА.

Відповідно до покладених завдань та функцій узагальнена типова організаційна структура прес-служби ЦОВВ виглядає наступним чином:

 

 

Рис. 22.5 Типова структура служби взаємодії із засобами масової інформації та громадськістю ЦОВВ [10]

 

Інформаційно-аналітичний відділ (відділ моніторингу) – забезпечує збір та обробку зовнішньої та внутрішньої інформації, готує інформаційні звіти для керівництва органу влади.

Відділ взаємодії із засобами масової інформації – підтримує та встановлює контакти зі ЗМІ, готує та розповсюджує інформацію про діяльність ЦОВВ, організовує та проводить прес-конференції, брифінги, засідання «круглих столів» тощо.

Відділ взаємодії з громадськими організаціями – співпрацює з об’єднаннями громадян, організовує та проводить засідання громадських рад та «круглих столів».

Проте необхідно відзначити, що кількість відділів та їх назви у конкретній прес-службі можуть змінюватися у залежності від завдань та функцій покладених на них. Наприклад, вона може складатися з 2 відділів (найчастіше за рахунок відділу взаємодії з громадськими організаціями), або місце відділу взаємодії з громадськими організаціями може зайняти відділ підтримки та наповнення офіційного веб-сайту ЦОВВ. Також відділи відповідно до штатного розпису та покладених завдань і функцій можуть бути секторами.

Згідно з штатним розписом міністерств, державних комітетів, органів зі спеціальним статусом у службі зв’язків із ЗМІ, громадськістю та організаціями працює від 10 до 15 осіб: начальник (виконує і обов’язки прес-секретаря керівника ЦОВВ), заступник керівника – начальник відділу або сектору (2-3 особи, в залежності від кількості відділів), від 6 до 11 провідних та головних спеціалістів.

Необхідність такої кількості людей пояснюється масштабами, інтенсивністю та різноплановістю роботи. Причому, слід підкреслити універсальність всіх працівників прес-служби. Якщо керівник переважно координує та спрямовує роботу підрозділу, то інші співробітники (незважаючи на певну спеціалізацію, наприклад, у моніторингу, написанні прес-релізів або запрошенні представників ЗМІ на заходи ЦОВВ) можуть замінити свого колегу і успішно упоратися з його посадовими обов’язками.

Стосовно прес-служб місцевих органів влади, в першу чергу, обласних державних адміністрацій, то вони функціонують переважно у структурі патронатної служби голови, носять назву сектора або відділу і складаються з 3-5 осіб. Очолює прес-службу – прес-секретар. Причому, незважаючи на обмеженість людських та матеріальних ресурсів, ці підрозділи виконують майже той самий обсяг функцій, що і прес-служби ЦОВВ.

У складі обласних державних адміністрацій існують підрозділи взаємодії з громадськістю (може входити до складу управління внутрішньої політики), управління інформації та зв’язків із засобами масової інформації, відділ (сектор) прес-служби (в патронатній службі голови облдержадміністрації) та особистий прес-секретар голови облдержадміністрації.

В умовах упровадження сучасної парадигми державного управління «служіння влади людям», що передбачає задоволення потреб громадян і розвиток соціального партнерства, особливого значення набуває комунікативна технологія «маркетинговий PR» як ефективний засіб управління цим процесом на основі інтегрованих маркетингових комунікацій з метою формування партнерських відносин між владою і цільовими групами громадськості.

Застосування маркетингового PR місцевими органами влади передбачає створення єдиної системи стратегічного планування їх діяльності за такими етапами: аналіз внутрішнього і зовнішнього середовищ; визначення місії та загальних цілей місцевих органів влади; вивчення комунікативних потреб споживачів публічних послуг, державних службовців і посадових осіб місцевого самоврядування, формування узгоджених цілей комунікації; сегментація та позиціювання об’єктів комунікації; розроблення стратегії, програми інтегрованих комунікацій, інструментів зворотного зв’язку та ін.

Покращення організаційного забезпечення комунікативної діяльності місцевих органів влади шляхом застосування клієнт-орієнтованих підходів і технологій маркетингу потребує: реформування організаційних структур управління; перегляду повноважень і підвищення відповідальності інформаційних служб, приведення їх у відповідність з маркетинговими принципами; впровадження у діяльність місцевих органів влади інноваційних комунікативних технологій; комплексного застосування комунікативних інструментів маркетингу; внесення змін до організаційної культури та ін. Однією з важливих умов удосконалення організаційно-правового механізму комунікативної діяльності місцевих органів влади є формування системи професійних кадрів – спеціалістів у галузі комунікацій із широкими міждисциплінарними знаннями та навичками прийняття управлінських рішень на основі маркетингових досліджень.

Удосконалення правового регулювання комунікативної діяльності місцевих органів влади в Україні можливе за умови закріплення чіткої ієрархічної єдності законів, нормативних актів щодо задоволення комунікативних потреб громадськості та органів влади; узгодження понятійного апарату і нових правових актів у сфері суспільних комунікативних відносин із раніше прийнятими; нормативно-правового забезпечення імплементації маркетингових підходів і технологій у діяльність владних структур [12].

Список використаної і рекомендованої літератури

1. Алёшина И.В. Связи с общественностью-PR. – Режим доступу : http : // socioline.ru.

2. Бельских И.Е. Теория и практика корпоративных паблик рилейшнз : учеб. пособие. – Волгоград: Изд-во ВолГУ, 2005. – 160 с.

3. Джефкинс Ф. , Ядин Д. Паблик рилейшнз. Уч. пособие для вузов / Пер. с англ. под редакцией Б.Л. Еремина. – М. : ЮНИТИ-ДАНА, 2003. – 416 с.

4. Закон України «Про інформацію». – Режим доступу : http : // zakon.rada.gov.ua/.

5. Звіт про роботу Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення у 2006 році. – Режим доступу : Помилка! Неприпустимий об'єкт гіперпосилання..

6. Конституція України. – Режим доступу : http : // zakon.rada.gov.ua/.

7. Крылов И.В. Маркетинг (социология маркетинговых коммуникаций). Учеб. пособие. – М. : Изд-во Центр, 1998. – 192 с.

8. Малімон В.І. Комунікаційна політика в діяльності державного службовця : Навч посібник. – Івано-Франківськ : ІФОЦППК, Сімик, 2007. – 112 с.

9. Малімон В.І. Комунікаційна політика в діяльності державного службовця : Навч. посібник. Друге видання. – Івано-Франківськ : Місто НВ, 2007. – 328 с.

10. Мартинець Н.С. Зв’язки з громадськістю в центральних органах виконавчої влади : Магістерська (8.150000 «Державне управління» / НАДУ при Президентові України. – К., 2007. – 86 с.

11. Міжнародна агенція «Internet World Stats». – Режим доступу : Помилка! Неприпустимий об'єкт гіперпосилання..

12. Терещенко Д.А. Маркетингові підходи до моделювання комунікацій системи надання управлінських послуг / Д.А. Терещенко // Ефективність державного управління : зб. наук. пр. ЛРІДУ НАДУ / за заг. ред. П.І. Шевчука. – Вип. 12. – Львів : ЛРІДУ НАДУ, 2007. – С. 400-406.

13. Galtung J., Ruge M.H. The structure of foreign news. // Journal of Peace Research. – Vol. 2. – 1965. – P. 64-90.

14. Gerbner G. Institutional pressures on mass communicators // The Sociology of Mass Media Communicators : Sociological Review Monograph. – Vol. 13. / Ed. : P. Halmos. – University of Keels, 1969. – P. 205-248.

15. Gieber W., Johnson W. The City Hall beat : a study of reporter and source roles // Journalism Quarterly. – 1961. – Vol. 38. – P. 289-297.

16. Ericson R.V., Baranak P.M., Chan J.B.L. Visualizing Defiance. – Toronto : University of Toronto Press, 1987.

17. Levin K. Channels of group life // Human Relations. – 1947. – Vol. 1. – P. 143-153.

18. White D.M . The «Gatekeepers» : a case studу in the selection of news. // Journalism Quarterly. – Vol. 27. – 1950. – P. 383-390.

 

ЗАПИТАННЯ ТА ЗАВДАННЯ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ

1. Розкрийте сутність відкритості і прозорості державного управління. Покажіть на основі відповідних правових норм, яким чином забезпечується прозорість та відкритість діяльності окремих органів виконавчої влади. Сформулюйте власні пропозиції щодо вдосконалення цих норм.

2. Покажіть необхідність, сутність і доцільність делегування повноважень у системі «місцеві державні адміністрації – органи місцевого самоврядування». Умови і підстави подібного делегування.

3. Оцініть позитивні та негативні сторони поєднання в м. Києві однією особою посад голови Київської міської державної адміністрації і Київського міського голови. Покажіть доцільність/недоцільність поєднання посад керівників органів виконавчої влади і керівників органів місцевого самоврядування на рівні областей і районів.

4. Охарактеризуйте структуру правового регулювання у сфері, де Ви працюєте, або збираєтеся працювати.

5. Визначте форми участі громадян у здійсненні державного управління (виходячи з поняття державного управління у вузькому значенні). Покажіть, яким чином можливо активізувати цю участь. Обґрунтуйте Ваше бачення необхідності, змісту, темпів подолання відчуження народу від влади.

6. Спрогнозуйте можливі варіанти впливу парламентської більшості у Верховній Раді України на функціонування механізму здійснення державної влади в Україні за умов, коли: а) ця більшість і Президент України є політичними союзниками; б) ця більшість і Президент України є політичними опонентами. Які проблеми виникнуть в першому і другому випадках? Які можливі способи їх вирішення?

7. Розкрийте Ваше бачення відмінності між поняттями «бюрократія» і «бюрократизм». Покажіть на конкретних прикладах, якою мірою особливості вітчизняної бюрократії обумовлюють специфіку вітчизняного бюрократизму. Покажіть власне бачення основних напрямків і конкретних засобів подолання бюрократизму в державному апараті.

8. Проаналізуйте процес трансформації взаємовідносин місцевих органів виконавчої влади та місцевого самоврядування, розкрийте об’єктивні і суб’єктивні причини, здобутки і втрати. Покажіть власне бачення найбільш оптимальної організації взаємодії органів виконавчої влади і органів місцевого самоврядування.

9. Виходячи з положень Конституції України (р. 1, 2), визначте конституційно-правові засади здійснення суспільно-політичних реформ в Україні.

10. Охарактеризуйте за відповідними критеріями уряд України як політичний інститут. Порівняйте інституційні особливості уряду України та урядів Польщі, Німеччини, Франції тощо.

11. Спираючись на типологію сучасних парламентів, охарактеризуйте тип Верховної Ради (парламенту) України. Визначте критерії і обґрунтуйте їх доцільність для визначення типу парламенту України.

12. Визначте сутність та основні риси адміністративних послуг, які надаються органами виконавчої влади. Покажіть наявні проблеми та шляхи їх подолання.

13. У чому полягає взаємозв`язок адміністративної і політичної реформ?

14. На підставі статистичних даних охарактеризуйте розбіжності в соціально-економічному розвитку областей України. Згрупуйте області за подібними статистичними показниками. Розробіть заходи щодо вирівнювання соціально-економічного розвитку регіонів.

15. На виконання доручення Кабінету Міністрів України щодо організації і проведення тижня Європейської демократії в Україні Вам, керівникові структурного підрозділу центрального органу (територіального підрозділу) виконавчої влади, доручено підготовку й проведення в органі державної влади, де Ви працюєте, та узагальнення матеріалів щодо проведення заходів на виконання зазначеного Указу Президента України та доручення Кабінету Міністрів України. Підготуйте перелік необхідних документів та розробіть протокол засідання оргкомітету.

16. Розробіть пропозиції щодо співпраці уряду з недержавними організаціями для прискорення процесу європейської інтеграції України.

17. На чому ґрунтується нова концепція співробітництва між Україною та ЄС? У чому її відмінності порівняно із попередньою?

18. Розробіть пропозиції щодо міжміністерської координації політики європейської інтеграції в Україні.

19. Сформулюйте пропозиції щодо подальшого реформування системи державного управління в Україні на європейських принципах.

20. Ви керівник структурного підрозділу центрального органу (територіального підрозділу) виконавчої влади, Вам доручено підготовку та проведення наради під головуванням керівника органу державної влади щодо стану виконавчої дисципліни за звітний період. Для виконання поставленого завдання Ви можете залучати інші структурні підрозділи органу державної влади. Вам необхідно визначити перелік документів, підготовка яких забезпечить організацію наради, та розробити порядок денний зазначеного заходу.

21. Часто у процесі політичних дебатів опоненти використовують так звані «запитання-пастки». Пропонується наступна ситуація: Ви виступаєте перед аудиторією на підтримку ринкових економічних реформ. По закінченні виступу Вам пропонують відповісти на таке запитання: «Як Ви оцінюєте соціальні наслідки ринкових перетворень, які на практиці призвели до суттєвого погіршення життя більшості населення України?». Дайте відповідь на дане запитання, використовуючи тактику «нейтралізації» запитання (коротко).

22. Виберіть і обґрунтуйте прийнятний для Вас стиль політичної поведінки у конфліктній ситуації за наступних умов:

– політична проблема для Вас не є життєво важливою;

– Вам необхідний час, щоб серйозно підготуватися до участі у вирішенні даної проблеми;

– Ви відчуваєте, що протилежна сторона має більше шансів отримати перемогу.

ГЛОСАРІЙ

Автократичний керівник – лідер, що покладається на законні повноваження, прагне сконцентрувати у своїх руках усю владу, засновану на винагороді й примусі.

Авторитарний стиль управління – стиль діяльності керівника, менеджера, в основі якого лежить абсолютизація принципу єдиноначальності й повне заперечення колегіальних (колективних) методів прийняття рішень.

Адаптація соціальна – а) процес активного пристосування індивіда до умов соціального середовища, що змінилося; б) результат цього процесу. А.с. має дві форми: активну, коли індивід прагне впливати на середовище для того, щоб змінити його (пристосувати) до своїх потреб, і пасивну, коли він не прагне до такого впливу і зміни.

Адаптивна структура – організаційна структура, що дозволяє гнучко реагувати на зміни навколишнього середовища.

Адміністративна відповідальність – вид юридичної відповідальності у державному управлінні, яка настає за невиконання або неналежне виконання державними службовцями своїх обов'язків, тобто за здійснення адміністративного правопорушення. Такі характерні особливості адміністративного правопорушення, як суспільна небезпека, протиправність, винність є складовими А.в. Особливістю підстав для А.в. посадових і службових осіб є те, що вони несуть таку відповідальність за порушення встановлених загальнообов'язкових правил власними діями, у т. ч. неправомірними вказівками, виконуючи які, їх підлеглі, інші працівники порушують встановлені правила. Крім того, посадові особи можуть нести А.в. і за невжиття заходів щодо забезпечення виконання правил іншими особами, якщо забезпечення їх дотримання входить до кола їх службових обов'язків.

Адміністративна наука – одна з галузей науки про управління. А.н. розробляє адміністративно-управлінські методи – засоби безпосереднього (прямого), оперативного впливу на керований об’єкт із метою забезпечення однозначної поведінки і дії виконавців у даній ситуації, у досягненні відповідного результату.

Адхократія – організаційні утворення, які займаються всіма тими новими питаннями, які або провалюються в бюрократичні ущелини, або зачіпають так багато бюрократичних рівнів, що зовсім не зрозуміло, хто що конкретно має робити, і, отже, ніхто нічого не робить. Зміст адхократії складають дрібні організаційні одиниці, що виступають під різними ярликами: ентузіасти, команди, спеціальні робочі групи, проектні центри, ударні бригади, гуртки якості, цільові групи. Загальною рисою цих організаційних одиниць є те, що вони ніколи не зображуються на формальній структурній схемі організації.

Аналіз політики – 1) прикладна сусп.-наукова дисципліна, яка користується різноманітними методами соціол. дослідження і добору аргументації для накопичення й переробки пов'язаної з політикою інформації, що може використовуватися для розв'язання політичних проблем; 2) порада щодо державних рішень, орієнтована на клієнта й базована на суспільних цінностях; 3) сукупність різних методик, за допомогою яких можливе дослідження конкретних політичних подій і ситуацій, розробка передбачень з приводу їх можливого розвитку і прийняття якісних політичних рішень.

Асиметрична інформація – ситуація, у якій одна зі сторін економічних відносин краще інформована, ніж інша.

Атестація за результатами діяльності – метод розвитку ефективної робочої сили, що полягає в розгляді показників виконання робочих завдань із метою оцінки продуктивності праці, установлення зворотного зв’язку, заохочення співробітників.

Багатофункціональні команди – група співробітників різноманітних функціональних відділів, що беруть на себе відповідальність за діяльність команди і спільно працюючих над розв’язанням поставлених завдань.

Біх e віористський науковий підхід – одна з галузей гуманістичного менеджменту, що припускає застосування соціальних наук (соціології, психології, антропології, економіки) в організаційному контексті.

Бюджетний процес знизу вверх – бюджетний процес, відповідно до якого менеджери більш низьких рівнів організації формулюють ресурсні потреби своїх відділів і передають свої пропозиції нагору за ієрархією.

Бюджетний процес зверху вниз – бюджетний процес, у якому менеджери середньої ланки і першої лінії одержують бюджетні завдання, виходячи з оцінок вищим керівництвом організації її прибутків і витрат.

Бюрократія – тип організації, для якої є характерним спеціалізований розподіл праці, чітка управлінська ієрархія, правила і стандарти, показники оцінки роботи, принципи наймання, що засновуються на компетенції працівників.

Бюрократизм – це всесильний, замкнений, чинний за законами ієрархії, твердий механізм влади, що стоїть над законом і волею членів суспільства. Владу перетворено у самодостатню організацію, що функціонує, виходячи лише із власних інтересів, що повертає в небуття (забуває про) благо суспільства.

Бюрократичний стиль управління – прихильність менеджера до відживаючих методів і прийомів роботи: небажання досконало знати справу і нести за неї відповідальність; затягування вирішення справи, створення тяганини; безініціативність, націленість на вказівки зверху; у ставленні до підлеглих непотрібне, а часом і шкідливе втручання в їхні поточні справи.

Бюрократичні організації – одна зі сфер класичного напряму менеджменту, у якій основна увага приділяється раціональному, безособовому управлінню, здійснюваному за допомогою чіткого визначення посадових обов’язків і відповідальності робітників, ведення формальної звітності, поділу власності та управління.

Бюротика – засоби системного діловодства. Поширення бюротики ламає сформовані раніше традиційні взаємини, характерні для бюрократичної структури, підвищує значущість взаємозв’язків між конкретними виконавцями і керівництвом.

Вертикальна команда – формальна команда, що включає в себе менеджера і його офіційних підлеглих відповідно до командного ланцюжка організації.

Вертикальні зв’язки – інформаційні відносини, побудовані на засадах підпорядкованості між керівниками та їх підлеглими, коли перші наділені правом віддавати розпорядження, а інші повинні їх виконувати.

Виконавча влада (executive (administrative) power) – влада, що забезпечує безпосереднє управління державними справами.

Висхідні комунікації – повідомлення, передані з нижчих рівнів організації на вищі рівні ієрархії.

Витрати на координацію – час та енергія, необхідні для координації, спрямованої на досягнення поставлених цілей діяльності команди.

Вихідне інтерв’ю – співбесіда зі співробітником, що звільняється, мета якої - ідентифікація причин такого рішення.

Вихідний план – план виконання робіт програми, що містить вихідні відомості про основні тимчасові й вартісні параметри робіт, що прийнято до виконання. У вихідному плані, як правило, фіксуються обсяги робіт, планові дати початку і закінчення завдань проекту, тривалості завдань, розрахункові вартості завдань.

Вищий керівник – у матричній структурі керівник, що відповідає як за продуктові, так і за функціональні командні ланцюжки, за підтримку балансу влади між двома боками матриці.

Вищий менеджер – менеджер, що досяг вершини організаційної ієрархії і несе відповідальність за діяльність організації в цілому.

Відкрита система – система, що взаємодіє із зовнішнім середовищем.

Відкриті комунікації – обмін інформацією всіх типів між усіма членами організації, її функціональними відділами і рівнями ієрархії.

Віртуальна команда – команда, члени якої широко використовують комп’ютерні технології і програмне забезпечення спільного доступу так, що географічно віддалені її члени мають можливість додати свій внесок у досягнення загальних цілей.

Влада – реальна здатність і можливість для окремих людей, груп, верств, класів здійснювати визначальний вплив на діяльність інших людей, людських спільнот за допомогою політичних, економічних та моральних засобів.

Влада державна – політико-правовий інструмент забезпечення існування держави та досягнення її цілей через систему повноважень і засобів, що застосовуються від імені суспільства для захисту і реалізації спільногоінтересу, забезпечення загальних і часткових потреб, реалізації функцій регулювання та вирішення конфліктів у суспільстві. В.д. за обсягом і засобами впливу перевищує всі інші різновиди влади, поширюючись на всі сфери життєдіяльності суспільства. Вона здійснюється державою за посередництвом спеціального апарату примусу або переконання, володіє монопольним правом видавати нормативно-правові акти, обов'язкові для всіх громадян даної держави. В.д. складається із трьох гілок: законодавчої, виконавчої, судової.

Влада в організації – обмежене право використовувати ресурси організації і спрямовувати зусилля працівників організації на виконання завдань.

Владні повноваження – офіційне законне право менеджера приймати рішення, віддавати накази і розподіляти ресурси для досягнення бажаних результатів організації.

Внутрішні змінні – ситуаційні фактори всередині організації (цілі, структури, завдання, технології і люди).

Внутрішня винагорода – задоволення, яке людина одержує у процесі виконання певної роботи.

Горизонтальні зв’язки – інформаційні відносини між рівноправними керівниками і структурними підрозділами, які взаємодіють у процесі управлінської діяльності, побудовані на засадах інтердепенції (взаємозв'язку, взаємозалежності) або констеляції (опосередкованої залежності).

Делегування – процес передачі менеджерами владних повноважень і відповідальності працівникам, що посідають позиції на інших рівнях ієрархії.

Дельфі-група (метод Дельфі) – форма групового прийняття рішень, коли фахівці висловлюють своє ставлення до проблеми в письмовому вигляді, керуючись запитальниками, а керівник групи узагальнює їх у спеціальному резюме, після чого експерти одержують новий запитальник проблеми і так доти, поки не буде досягнутий консенсус.

Демократичний лідер – керівник, що делегує владні повноваження співробітникам, сприяє їхній участі в управлінні і при впливі на підлеглих покладається на референтну й експертну владу.

Державна цільова програма – комплекс взаємопов'язаних завдань і заходів, які спрямовані на розв'язання найважливіших проблем розвитку держави, окремих галузей економіки або адміністративно-територіальних одиниць, здійснюються з використанням коштів Державного бюджету України та узгоджені за строками виконання, складом виконавців, ресурсним забезпеченням. Д.ц.п. поділяються на: 1) загальнодержавні (економічного, науково-технічного, соціального, національно-культурного розвитку, охорони довкілля) – програми, які охоплюють всю територію держави або значну кількість її регіонів, мають довгостроковий період виконання і здійснюються центральними та місцевими органами виконавчої влади; 2) інші програми, метою яких є розв'язання окремих проблем розвитку суспільства та економіки, а також проблем розвитку окремих галузей економіки та адміністративно-територіальних одиниць, що потребують державної підтримки.

Державне управління – 1) вид державної діяльності, у межах якого практично реалізується виконавча влада; 2) цілеспрямований організаційний та регулюючий вплив держави на стан і розвиток суспільних процесів, свідомість, поведінку та діяльність особи і громадянина з метою досягнення цілей та реалізації функцій держави, відображених у Конституції та законодавчих актах, шляхом запровадження державної політики, виробленої політичною системою та законодавчо закріпленої, через діяльність органів державної влади, наділених необхідною компетенцією.

Державний апарат – публічно-правова інституційна система органів державної влади, їх підрозділів і посад, віднесених до державної служби.

Децентралізація – передача владних повноважень щодо прийняття рішень у напрямі нижніх рівнів організації.

Децентралізована мережа – командна комунікативна структура, яка припускає, що при розв’язанні проблем або прийнятті рішень усі члени вільно спілкуються між собою, однаковою мірою опрацьовують інформацію і приймають узгоджене рішення.

Ефективність управління (administration effectiveness) (від лат. effectivus – досягаючий певного ефекту, необхідного результату) – це результат, зіставлений із витратами на його досягнення або з цілями.

Загальна соціальна ефективність (general social effectiveness) державного управління – ефективність, що розкриває результати функціонування системи, тобто сукупності суб'єкта і керованих об'єктів державного управління, має комплексний характер.

Зв'язки з громадськістю (public relations) – «паблік рилейшнз» (від англ. public relations – відносини з публікою, зв'язок з громадськістю) – одна із функцій управління, яка сприяє встановленню та підтриманню спілкування, взаєморозуміння та співробітництва між організацією і громадськістю.

Інноваційна політика держави – сукупність форм, методів і напрямів впливу держави на виробництво з метою випуску нових видів продукції і технології та розширення на цій основі ринків збуту вітчизняних товарів.

Інноваційна програма – комплекс інноваційних проектів і заходів, узгоджений за ресурсами, виконавцями і термінами їх здійснення, що забезпечує ефективне розв’язання завдань з освоєння і поширення принципово нових видів продукції (технології).

Інноваційна сфера – система взаємодії інноваторів, інвесторів, товаровиробників конкурентоспроможної продукції (послуг) і розвиненої інфраструктури.

Інноваційний менеджмент – один з основних напрямів стратегічного менеджменту, здійснюваного на вищому рівні управління комерційною організацією. Головна мета інноваційного менеджменту – визначення напряму інноваційної діяльності організації таких галузей як: розробка і впровадження нової продукції і технології; раціоналізація менеджменту організації, удосконалювання організації виробництва продукції або послуг, економічні й соціально-психологічні зміни.

Інноваційний потенціал – сукупність різноманітних видів ресурсів, включаючи матеріальні, фінансові, інтелектуальні, інформаційні, науково-технічні й інші ресурси, необхідні для здійснення інноваційної діяльності.

Кар’єра – у широкому розумінні – послідовність розвитку людини в основних сферах життя (трудовій, родинній, творчій). Кар’єра характеризується динамікою соціально-економічного становища, статутно-рольових характеристик, форм соціальної активності особистості. У вузькому розумінні вищезазначене поняття зв’язується із просуванням особистості у трудовій діяльності.

Керівник – особа, наділена повноваженнями приймати управлінські рішення і здійснювати організацію їхнього виконання.

Керівники, що трансформують – лідер, що відрізняється особливими здібностями у впровадженні інновацій і здійсненні змін.

Керівництво – а) управління, що характеризується цілком визначеними функціональними пріоритетами; б) функція управління у складі основних функцій, які розкривають зміст управління.

Керівництво (лідерство) – управлінська функція, що припускає використання впливу менеджера для мотивації робітників до досягнення цілей організації.

Керованість – а) реакція керованої системи на вплив керуючої системи; б) характер і міра сприйняття колективом управлінських рішень, прийнятих менеджером.

Кібернетика – інтеграційна наука про оптимальне управління складними динамічними системами незалежно від того, яка природа і сутність системи - біологічна, технічна, соціальна тощо.

Класична модель – модель прийняття рішень, яка базується на припущенні, що менеджери приймають логічно обгрунтовані рішення відповідно до економічних інтересів організації.

«Класична» (адміністративна) школа управління – одна зі шкіл розвитку управлінської думки в першій половині XX в (1920-1930 рр). Її виникнення зв’язують з ім’ям Анрі Файоля. Важливу роль у розвитку ідей цієї школи зіграли Л. Урвік, Д. Муні та ін. Усі вони намагалися подивитись на організацію з погляду широкої перспективи, намагаючись визначити загальні характеристики і закономірності організацій у цілому. Основний внесок представників цієї школи в теорію управління полягав у тому, що вони розглядали управління як універсальний процес, що складається з декількох взаємозалежних функцій, і виклали основні принципи управління.

Компетенція органу державної влади – це владні повноваження органу, той чи інший обсяг державної діяльності, покладений на певний орган, або коло передбачених правовим актом питань, яке може вирішувати цей орган, сукупність функцій та повноважень органу з усіх встановлених для нього предметів ведення.

Комунікація (communications, від лат. cummunicare – роблю загальним, зв'язую, спілкуюсь) – змістовний аспект соціальної взаємодії; акт або процес взаємодії між двома чи більше соціальними об'єктами шляхом безпосереднього спілкування й обміну інформацією з використанням відповідних засобів.

Контрасигнатура (контрасигнація) (лат. contrasignatura – міністерський підпис, від contra – проти і signo – підписую) – політико-правовий інститут, що забезпечує гарантії від зловживань з боку глави держави і глави уряду, через процедуру підписання рішень глави держави главою уряду та відповідним міністром, відповідальним за акт та його виконання, у випадках, передбачених конституцією. Конституція України передбачає К. актів Президента України, виданих у межах тільки його окремих повноважень (ст. 106).

Контроль управлінський – одна з функцій управління, без якої не можуть бути реалізовані повною мірою всі інші функції. Він покликаний забезпечувати правильну оцінку реальної ситуації і тим самим створювати передумови для внесення коректив у заплановані показники розвитку як окремих підрозділів, так і всієї організації.

Конфлікт – сутичка протилежних інтересів, ідей, які відбиваються на діяльності окремої людини або соціальної групи в цілому.

Концептуальні навички – когнітивні (пізнавальні) здібності людини сприймати організацію як єдине ціле й у той же час чітко виділяти взаємозв’язки її частин.

Концепція – комплекс ключових положень (ідей, принципів), які дають цілісне уявлення про будь-які явища (події), що сприяють досить глибокому їхньому розумінню, визначають методологію й організацію практичної діяльності. Концепція може бути теоретичною і практичною. Перша призначена для пояснення явищ, друга – для здійснення ефективної діяльності за допомогою обліку ключових факторів успіху.

Концепція людських ресурсів – напрям менеджменту, відповідно до поглядів прихильників якого розробка робочих завдань має здійснюватися згідно з теорією мотивації, коли працівники (основний об’єкт уваги) одержують можливість цілком реалізувати свій потенціал і тим самим задовольнити свої вищі потреби.

Координація (від ко… і лат. ordinatio – упорядкування) – метод управління, суттю якого є встановлення між суб'єктами і об'єктами державного управління горизонтальних зв'язків, тобто поєднання двох і більше однорівневих, з точки зору визначеного критерію дій, що забезпечують досягнення запланованого результату. Координаційні відносини розрізняються за видами: узгодження, предметно-технологічна взаємодія, ієрархічна або складна взаємодія.

Ланка управління – самостійний елемент структури управління, що здійснює одну чи декілька функцій управління, і наділений для цього певною компетенцією для їх реалізації, визначеною відповідальністю за виконання функцій та використання прав. До Л.у. відносять структурні підрозділи, а також окремих службовців, які виконують відповідні функції управління або їх частину. В основу утворення Л.у. покладено виконання відділом певної управлінської функції.

Матрична структура управління – структура, що сполучає вертикальні лінійні та функціональні зв’язки управління з горизонтальними.

Менеджер проекту – менеджер, що несе відповідальність за реалізацію визначеного робочого завдання, яке потребує участі інших співробітників того ж самого організаційного рівня.

Менеджерські заповіді – розпорядження, норми, правила соціального і морального характеру, яких має додержуватися менеджер у своїй практичній діяльності.

Менеджмент – ефективне і продуктивне досягнення цілей організації за допомогою планування, організації і контролю над організаційними ресурсами.

Менеджмент організаційний – а) у вузькому сенсі – сукупність управлінських дій, прийомів і процедур, спрямованих на реалізацію однієї із загальних функцій управління – функції організації; б) один із напрямів (школа, навчання) менеджменту; теоретична концепція і практика управління.

Менеджмент практичний – концепція менеджменту, орієнтована головним чином на практичне використання її основних положень і принципів.

Метод Монте-Карло – метод імітації для наближення відтворення реальних явищ. Метод об’єднує аналіз чутливості й аналіз розподілів можливостей вхідних змінних.

Методи управління – сукупність способів і засобів впливу суб’єкта, що управляє, на об’єкт управління для досягнення визначених цілей.

Методи управлінського консультування – а) консультування проекту; б) консультування процесу. Різниця між ними полягає в організації поділу праці між консультантом і клієнтом у процесі виконання конкретних завдань.

Методологія державного управління – універсальна інтегрована діяльнісна система, яка складається із принципів, категорій, норм, цінностей, парадигм, теорій, методів, що мають специфічне цільове призначення, пов'язане із забезпеченням пізнавальної та практичної діяльності. Кожна із складових М.д.у. виконує специфічне призначення, одночасно відіграючи системоутворюючу роль. Так, принципи виступають початковою теоретичною посилкою формування знання, вказуючи правильну спрямованість пізнавального процесу. Категорії задають зміст понять, відображають найбільш суттєві, закономірні управлінські зв'язки та відносини, які є основою будівництва галузі науки державного управління, визначають рівень управлінської думки.

Мистецтво управління – комплекс характеристик управлінської діяльності, що віддзеркалюють роль індивідуальних якостей менеджера в досягненні успіху чи ефективності управління.

Місцеве самоврядування (local self-administration) – право та реальна здатність територіальної громади – жителів села чи добровільного об'єднання в сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста – самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення у межах Конституції і законів.

Місцеві (територіальні) органи (підрозділи) міністерств та інших ЦОВВ – державні органи, які утворюються відповідними ЦОВВ для реалізації їх функцій та повноважень на місцевому територіальному рівні, тобто в областях або районах.

Місцеві державні адміністрації (local public administrations) – ланка виконавчої влади в областях, районах, містах Києві та Севастополі, здійснюють її на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці, а також реалізують повноваження, делеговані їм відповідними радами.

Модель – теоретична побудова, що має деяке відношення до реальності, яку можна незалежно обговорювати й аналізувати.

Мозкова атака – метод стимулювання творчої активності, що виходить із припущення, що при звичайних прийомах обговорення і розв’язання проблем виникненню новаторських ідей перешкоджають контрольні механізми свідомості, що сковують потік цих ідей під тиском звичних, стереотипних форм прийняття рішень.

Моральне старіння основних фондів – зниження вартості основних засобів унаслідок технічного прогресу і зростання продуктивності праці.

Мотиватори – фактори, що впливають на задоволення від праці, обумовлені мірою насичення потреб вищих рівнів, включаючи досягнення, визнання, відповідальність і можливості для зростання.

Мотивація – сили, що існують усередині або поза людиною, які збуджують у неї ентузіазм і завзятість у виконанні певних дій.

Науково-технічний прогрес – це взаємообумовлений поступальний рух науки й техніки, еволюційний розвиток усіх елементів продуктивних сил суспільного виробництва на основі широкого пізнання та освоєння зовнішніх сил природи. Це об'єктивна, постійно діюча закономірність розвитку матеріального виробництва, результатом якої є послідовне вдосконалення техніки, технології й організації виробництва, підвищення його ефективності. Науковий менеджмент – одна з галузей класичного напряму менеджменту, у якій основну увагу приділялося проблемам підвищення продуктивності праці за допомогою внесення у процес управління науково обгрунтованих змін.

Невизначеність – найскладніша для розв’язання ситуація, коли управлінська мета або проблема, яку необхідно усунути, є неочевидною, ідентифікувати альтернативні рішення не вдасться, а значна частина інформації є недоступною.

Неформальні канали комунікації – комунікативні канали, ніяк не пов’язані ні з формально узаконеними каналами, ні з ієрархічною структурою організації.

Орган державної влади (public institution) – орган, пов'язаний із формуванням і реалізацією державно-управлінських впливів; є одиничною структурою влади, формально створеною державою для здійснення закріплених за нею її цілей і функцій.

Організаційна структура державного органу (state board organization structure) (від лат. structure – будова, розташування, порядок) – сукупність структурних елементів (підрозділів, посадових осіб тощо) та взаємовідносин між цими структурними елементами.

Організаційна структура державного управління – це компонент системи державного управління, зумовлений її суспільно-політичною природою, соціально-функціональною роллю, цілями і змістом, який об'єднує в собі певну сукупність державних організацій, їх персонал, матеріальні та інформаційні ресурси, що виділяються і витрачаються суспільством на формування та реалізацію державно-управлінських впливів і підтримання життєздатності самого суб'єкта управління.

Організаційний контроль – систематичний процес, за допомогою якого менеджери регулюють діяльність організації, забезпечуючи її відповідність планам, цілям і нормативним показникам.

Організаційний розвиток (ОР) – застосування поведінкових (біхевіористських) наук для поліпшення клімату організації і підвищення продуктивності за допомогою розвитку спроможностей адаптації до змін зовнішнього середовища, навичок розв’язання виникаючих проблем, удосконалювання внутрішніх взаємовідносин.

Організаційні зміни – освоєння організацією нових ідей або моделей поведінки.

Організаційні нововведення містять у собі три основні типи: нововведення процедурного характеру; нововведення, зв’язані зі структурними перетвореннями, і нововведення, зв’язані зі зміною виробничих елементів, з яких складається організація.

Організація – 1) сукупність людей, груп, об’єднаних для досягнення якоїсь мети, вирішення якихось завдань на основі принципів поділу праці, обов’язків та ієрархічної структури; суспільне об’єднання, державне заснування, 2) управлінська функція, що припускає визначення робочих завдань, їхнє угруповання і розподіл ресурсів між ними: розміщення організаційних ресурсів для досягнення стратегічних цілей. Організація як функція управління припускає вплив на свідомість і поведінку індивідів: соціальних груп з боку суб’єктів управління з метою підтримки і поліпшення діяльності господарських систем.

Парадигма – спрощений набір панівних припущень, концепцій, гіпотез, моделей, теорій.

Принципи державного управління (лат. рrincipium – начало, основа) – фундаментальні істини, позитивні закономірності, керівні ідеї, основні положення, норми поведінки, що відображають закони розвитку державного управління, сформульовані як певне наукове положення, закріплене переважно у правовій формі, на основі якого будується і функціонує апарат державного управління.

Процедура прийняття управлінського рішення (managerial decision-making procedure) – складова загального процесу його підготовки, прийняття і реалізації, який передбачає певні етапи і стадії: вибір мети, збір і аналіз інформації про завдання, яке підлягає вирішенню; визначення, прогнозування ситуації і виявлення проблем; генерування варіантів можливих управлінських рішень; формування критеріїв і вибір ефективних варіантів управлінських рішень.

Реординаційні відносини – самостійний вид управлінських відносин, за якого здійснення управлінського впливу є обов'язком чи правом об'єкта управління в системі органів виконавчої влади відносно керуючого суб'єкта, який, у свою чергу, зобов'язаний відповідним чином на нього реагувати. Р.в. можуть виникати за наявності або відсутності організаційного підпорядкування між органами.

Рівень управління – контур управління, який об'єднує ланки управління в адміністративну структуру, що займає певний ступінь в ієрархії управління установою і наділений певною самостійністю. Р.у., поєднуючи різні ланки, характеризують рівень концентрації процесу управління і послідовність підпорядкування одних ланок іншим зверху донизу. Кількість Р.у. визначає тип організаційної структури з точки зору її складності. Залежно від цього адміністративні структури бувають дворівневі, трирівневі і т.ін.

Система управління – сукупність взаємопов'язаних або взаємодіючих елементів, які функціонують на засадах ієрархічної побудови, під керівництвом єдиного центру, що дає змогу визначити мету та завдання діяльності, шляхи їх реалізації за посередництвом використання наявних ресурсів та механізмів управління.

Суб’єкт управління – система державного управління, наділена певною компетенцією і державно-владними повноваженнями, що дозволяють їй втілювати свою волю у форму керівних команд чи рішень, обов'язкових для виконання, тобто, це система, що управляє об'єктами управління.

Територіальна громада (local society) – спільнота мешканців, жителів населених пунктів (сіл, селищ і міст), об'єднана загальними інтересами власного життєзабезпечення, самостійного, в межах законів, вирішення питань місцевого значення як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування.

Технологічні документи – сукупність носіїв інформації, що відображають перелік технологічних операцій, вказівки з використання конкретного обладнання та оснащення, обгрунтовану послідовність виконання трудових процесів тощо. Є різновидом технологічних методів менеджменту.

Технологія менеджменту – процес реалізації конкретних функцій менеджменту (управління виробництвом, фінансами, збутом, зовнішньоекономічною діяльністю тощо) шляхом застосування загальних функцій менеджменту (планування, організування, мотивування, контролювання, регулювання).

Топограма – графік, який відображає явища у просторі.

Управління – цілеспрямована дія на об’єкт з метою змінити його стан або поведінку у зв’язку зі зміною обставин.

Управління за результатами – сукупна система управління, мислення і розвитку, за допомогою якої досягаються цілі, визначені та узгоджені усіма працівниками організації.

Управління за цілями – підхід, згідно з яким кожен працівник організації має чіткі цілі, що забезпечить досягнення цілей управлінців усіх рівнів та загальних цілей організації.

Управлінське рішення – результат альтернативної формалізації економічних, технологічних, адміністративних, соціально-психологічних методів менеджменту, на основі якого керуюча система організації безпосередньо впливає на керовану.

Фактори внутрішнього середовища організації – основні внутрішні змінні організації (цілі, структура, завдання, технологія, працівники та ресурси), які впливають на її діяльність із середини.

Фактори впливу на організацію – рушійні сили, які впливають на виробничо-господарську діяльність організації та забезпечують певний рівень отриманих результатів.

Фактори зовнішнього середовища організації – рушійні сили, що визначають функціонування організації у зовнішньому середовищі. Фактори зовнішнього середовища організації поділяють на дві групи: прямої дії (безпосередньо впливають на діяльність організації та залежать від цієї діяльності); непрямої дії (впливають не безпосередньо, а через фактори зовнішнього середовища прямої дії).

Форма влади – спосіб впливу на поведінку працівників, що реалізується через певні механізми (примус, винагороду, традиції, харизму, спеціальні знання тощо), відповідно до яких виділяють такі форми влади: примусу, винагороди, еталонну, законну та експертну.

Функції менеджменту – види управлінської діяльності, які забезпечують формування способів управлінського впливу.

Функціональна структура державного управління (public administration functional structure) – сукупність функцій державного управління й управлінських функцій державних органів у їх взаємодії.

Хронограма – графік, який характеризує зміну явищ у часі.

Централізація управління – зосередження виконання управлінських функцій та прийняття важливих управлінських рішень у єдиному центрі.

Цілі органу виконавчої влади – основна парадигмальна засада функціонування органу виконавчої влади, що визначається завданнями (створення правових, організаційних та інших необхідних складових розвитку відповідного сектора чи функціональної сфери державного управління), які виникають з потреб об'єкта управління.

Юридична відповідальність – дотримання конкретних державних законодавчих актів, інструкцій, положень тощо, які визначають межі, норми, засади функціонування організацій.

Список рекомендованої літератури

1. Авер’янов В. «Центр» виконавчої влади в Україні : особливості конституційно-правового регулювання // Часопис Київського університету права. – 2005. – № 1. – C. 3-8.

2. Авер’янов В. Уряд у механізмі поділу влади: недосконалість вітчизняної конституційної моделі // Право України : Юридичний журнал / Редкол. : Ю. Святоцький (гол. ред.). – 2005. – № 4. – C. 10-16.

3. Авер’янов В . Закон про Кабінет Міністрів України : результати доктринального тлумачення // Право України. – 2007. – № 6. – С. 3-8.

4. Адміністративна процедура та контроль за діяльністю адміністративних органів в Угорщині, Польщі, Болгарії, Естонії, Албанії. – К. : УАДУ при Президентові України, 1999. – 235 с.

5. Адміністративна реформа-історія, очікування та перспективи / Упоряд. В.П. Тимощук. – К. : Факт, 2002. – 100 с.

6. Адміністративні послуги місцевих органів державної виконавчої влади : Монографія / А.О. Чемерис, М.Д. Лесечко, А.О. Каляєв, О.В. Поляк та ін.; За заг. ред. А.О. Чемериса. – Львів : ЛРІДУ НАДУ, 2004. – 152 с.

7. Алексєєв В. Стратегічні об’єкти комунальної власності // Зб. наук. пр. НАДУ / За заг. ред. В.І. Лугового, В.М. Князєва. – К. : Вид-во НАДУ, 2004. – Вип. 2. – С. 235-242.

8. Алексєєв В. Перспективи розвитку системи управління комунальною власністю // Вісн. НАДУ. – 2005. – № 1. – С. 492-497.

9. Андрійко О.Ф. Контроль в демократическом государстве : проблемы и тенденции. – К. : Наук. думка, 1994. – 114 с.

10. Андрійко О.Ф. Державний контроль у сфері виконавчої влади. України. – К., 1999. – 45 с.

11. Антонова Е.Г. Государство как целостная система социального управления. – М., 1996. – 357 с.

12. Армстронг М. Практика управления человеческими ресурсами : Пер. с англ.; Под ред. С.К. Мордовина. – 8-е изд. – СПб. : Питер, 2004. – 832 с.

13. Артим І. Зміст та методологія поняття «ефективність державного управління» // Ефективність державного управління : Збірник наукових праць Львівського регіонального інституту державного управління Української Академії державного управління при Президентові України / За заг. ред. А.О. Чемериса. – Львів : ЛРІДУ УАДУ. – 2002. – Вип. 1/2. – С. 21-26.

14. Атаманчук Г.В. Государственное управление (организационно-функциональные вопросы). Учебное пособие. (Энциклопедия управленческих знаний). – М. : ОАО НПО Экономика, 2000. – 302 с.

15. Атаманчук Г.В. Теория государственного управления : Курс лекций. – 2-е изд. доп. – М. : Омега-Л, 2004. – 584 с.

16. Бакуменко В.Д. Формування державно-управлiнських рiшень : проблеми теорiї, методологiї, практики : Монографія / В.Д. Бакуменко; Редкол. : В.М. Князєв, П.I. Надолiшнiй, М.I. Мельник та iн. – К. : Вид-во УАДУ, 2000. – 328 с.

17. Балашов А. Складові та особливості процесу формування персоналу державних установ // Зб. наук. пр. НАДУ / За заг. ред. В.I. Лугового, В.М. Князєва. – К. : Вид-во НАДУ, 2004. – Вип. 2. – С. 141-150.

18. Балашов А. Організація структури в системі державного управління як важлива ланка реалізації державної політики // Актуальні проблеми державного управління : Зб. наук. пр. – Одеса : ОРІДУ НАДУ, 2004. – № 3 (19). – С. 207-217.

19. Бальцій Ю.Ю. Правові основи діяльності сільського, селищного, міського голови // Актуальні проблеми держави і права: Зб. наук. праць. – Вип. 12. – Одеса, 2001. – С. 218-222.

20. Бальцій Ю.Ю. Критерії ефективності діяльності міського голови // Актуальні проблеми держави і права : Зб. наук. праць. – Вип. 26. – Одеса, 2005. – С. 192-196.

21. Барабаш Ю.Г. Принципи парламентського контролю // Підприємництво, господарство і право. – 2003. – № 7. – С. 82-85.

22. Барабаш Ю. Парламентська відповідальність Уряду в конституційній практиці країн ЄС та України // Право України : Юридичний журнал / Редкол. : Ю. Святоцький (гол. ред.). – 2007. – № 4. – C. 12-16.

23. Барчук В.Б. Роль і місце Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини у вирішенні конфліктів між органами влади і громадянами // Реформування правової системи України : проблеми і перспективи розвитку в контексті євроінтеграційних процесів. Міжнародна науково-практична конференція (Київ, 28-29 квітня 2004 р.). Збірник наукових праць. У 2-х ч. / Редкол. : С.А. Єрохін, В.Ф. Погорілко, Я.М. Шевченко та ін. – К. : Національна академія управління, 2004. – Ч. 1. – С. 359-364.

24. Батракова І.В. Конституційна модель президентської влади // Політологічний вісник. Збірник наукових праць : Вип. 14. – К. : Т-во Знання України, 2003. – С. 55-64.

25. Бертуччі Г. Розкриття людського потенціалу задля підвищення ефективності державного сектору : міркування щодо головних внесків Всесвітньої доповіді UNDESA’S 2005 про стан державного сектору // Демократичний розвиток: вищі державні службовці та політико-адміністративні стосунки. Матеріали XVІІІ Міжнародного конгресу з підготовки вищих державних службовців, Україна, Київ, 15-17 червня 2005 р. / Укл. С.В. Соколик. – К. : К.І.С., 2005. – С. 141-147.

26. Бєлов Д.М. Роль глави держави в механізмі здійснення державної влади // Юридична Україна. – 2005. – № 5 (29). – С. 11-15.

27. Блощинська В.А. Організація праці менеджера : Навчально-методичний посібн. – Івано-Франківськ : ІМЕ Галицька академія, 2007. – 248 с.

28. Борщ Г.А. Оцінювання рівня якості послуг зв’язку, що їх надають територіальній громаді // Вісн. НАДУ. – 2004. – № 4. – С. 322-326.

29. Брус Т.М. Аналіз державної політики як знаряддя громадянського суспільства // Актуал. пробл. держ. упр. – Д. : ДФ УАДУ, 2001. – Вип. 2 (5). – С. 92-99.

30. Бублик Г.В. Проблеми поняття та змісту делегованих повноважень місцевих органів влади // Юридична Україна. – 2004. – № 2. – С. 10-12.

31. Бублик Г.В. Матеріальне та фінансове забезпечення делегованих повноважень // Юридична Україна. – 2004. – № 11. – С. 21-24.

32. Бути рс ь ка Т. Методологічні проблеми сучасного державного будівництва України // Вісник НАДУ. – 2006. – № 4. – С. 194-206.

33. Вагина Л.В. Механизмы реализации гарантий государственных служащих. Учебно-методическое пособие. – М. : РАГС, 2005. – 67 с.

34. Василенко И.А. Административно-государственное управление в странах Запада : США, Великобритания, Франция, Германия : Учебное пособие. – Изд. 2-е, перераб. и доп. – М. : Изд-во Логос, 2000. – С. 127-169.

35. Величко В.А. О понятии и классификации функций местных государственных администраций // Проблеми законності: Респ. міжвідом. наук. зб. Відп. ред. В.Я. Тацій. – X. : Нац. юрид. акад. України, 1999. – Вип. 37. – С.86-90.

36. Величко В.О. Управлінське рішення як форма діяльності місцевої державної адміністрації // Проблеми законності : Респ. міжвідом. наук. зб. / Відп. ред. В.Я. Тацій. – X. : Нац. юрид. акад. України, 2000. – Вип. 43. – С. 75-80.

37. Вітер Д.В. Стилі мислення в управлінні соціальним розвитком // Актуальні проблеми держ. управління : Зб. наук. пр. / Редкол. : С.М. Серьогін (голова ред.) та ін. – Д. : ДРІДУ НАДУ, 2003. – № 3 (13). – С. 60-71.

38. Вітер Д.В. Стилі мислення суб’єктів державно-управлінської діяльності : деструктивний та конструктивний потенціал // Зб. наук. пр. НАДУ. – 2006. – Вип. 1. – С. 320-331.

39. Власенкова О. Правове регулювання діяльності місцевих державних адміністрацій // Вісник УАДУ. – 1999. – № 3. – С. 199-205.

40. Волвенко П.В. Акти тлумачення (рішення і висновки) Конституційного Суду України в механізмі правового регулювання з погляду теорії розподілу влади // Підприємництво, господарство і право. – 2005. – № 12. – С. 136-139.

41. Воронько О.А. Керівні кадри : державна політика та система управління : Навч. посібник. – К. : Вид-во УАДУ, 2002. – 156 с.

42. Гаврилов Н.И. Мера государственности демократического государства. – К. : Наук. думка, 1997. – 115 с.

43. Гаврилов Н.И. Феномен государственной власти народа. – Севастополь : Вебер, 2003. – 300 с.

44. Гаєвський Б.А. Культура державного управління : Організаційний аспект : Монографія / Б.А. Гаєвський, В.А. Ребкало. – К. : Вид-во УАДУ, 1998. – 144 с.

45. Галкина Т.П. Социология управления : от группы к команде. – М. : Финансы и статистика, 2001. – 224 с.

46. Гаман М.В. Державне регулювання інноваційного розвитку України : Монографія. – К. : Вид-во НАДУ, 2005. – 388 с.

47. Гаман Т.В. Принципи інформаційної діяльності органів державного управління в регіонах України // Вісник державної служби України. – 2004. – № 4. – С.45-47.

48. Ґендерний розвиток у суспільстві : (конспекти лекцій). – 2-е вид. – К. : ПЦ Фоліант, 2005. – 351 с.

49. Геник С. Усе починається з родини. – Івано-Франківськ: Сіверсія ЛТД, 1998. – 725 c.

50. Глазунов Г. Президентський контроль : новий погляд на методологічні аспекти // Вісник УАДУ. – 2002. – № 2. – С. 21-28.

51. Государственная служба (комплексный поход) / Отв. ред. А.В. Оболонский. – 2-е изд. – М. : Дело, 2000. – 440 с.

52. Государственное управление : политика в действии / Ред. кол. : В.В. Русакевич, В.М. Михеев и др. – Мн. : Беларусь, 2000. – 472 с.

53. Гошко А.О. Контури нового управлінського курсу трансформації України / А.О. Гошко, Г.А. Дмитренко, В.М. Князєв. – К., 2004. – 176 с.

54. Грабильніков А.В. Право обирати і бути обраними як форма участі громадян України в управлінні державними справами // Держава і право: Збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки. Спецвипуск. – К. : Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2005. – Т. 1. – С. 64-70.

55. Гречко Т.К. Індивідуальне цілепокладання і саморефлексія державних службовців // Менеджер: Вісник Донец. держ. ун-ту управління. – 2006. – № 1 (35). – С. 46-53.

56. Грішнова О.А. Людський капітал : формування в системі освіти і професійної підготовки. – К. : Т-во Знання, КОО, 2001. – 254 с.

57. Грицяк І.А. Законодавчі та виконавчі органи Європейського Союзу // Вісн. УАДУ. – 2002. – № 2. – С. 237-243.

58. Грицяк І.А. Правові акти Європейського Союзу в управлінні інтеграційними процесами // Вісн. УАДУ. – 2002. – № 3. – С. 359-365.

59. Грицяк І.А. Правовий статус державних службовців у державах-членах Європейського Союзу (на прикладі Великобританії, Німеччини, Франції) // Актуальні проблеми державного управління: Зб. наук. пр. – Х. : Вид-во ХРІДУ НАДУ Магістр, 2004. – № 3. – С. 266-275.

60. Грицяк І.А. Європеїзація державного управління // Вісн. НАДУ. – 2004. – № 4. – С. 38-45.

61. Грицяк І.А. Право та інституції Європейського Союзу : Навч. посіб. – К. : Вид-во К.І.С., 2004. – 260 с.

62. Грицяк І.А. Управління в Європейському Союзі : теоретичні засади: Монографія. – К. : Вид-во НАДУ, 2005. – 238 с.

63. Грицяк Н.В. Проблеми ефективності підвищення кваліфікації керівних кадрів : Кол. моногр. / Н.В. Грицяк, В.О. Глущенко, Н.Г. Протасова; За заг. ред. І.В. Розпутенка. – К. : Вид-во К.І.С., 2003. – 224 с.

64. Губа О. Концептуально-методологічні підходи до дослідження проблем формування і реалізації кадрової політики // Вісн. УАДУ. – 2003. – № 2. – С. 284-293.

65. Гурне Б. Державне управління / Пер. з франц. В. Шовкуна. – К. : Вид-во Основи, 1993. – 165 с.

66. Дегтярьова І.О. Стратегії місцевого самоврядування : порівняльний аналіз // Актуальні проблеми державного управління : Зб. наук. праць. – Х.: Вид-во ХарРІ НАДУ Магістр, 2004. – № 2 (20) : У 2-х ч. – Ч. 1. – С. 144-148.

67. Дегтярьова І.О. Концептуальні підходи до здійснення місцевого самоврядування та підвищення його ефективності в рамках забезпечення життєдіяльності людини // Актуальні проблеми державного управління : Зб. наук. праць. – Х. : Вид-во ХарРІ НАДУ Магістр, 2005. – № 1 (23). – С. 327-336.

68. Денчук Р. Органи місцевого самоврядування як суб`єкти управління комунальною власністю // Юридична Україна. – 2005. – № 3. – С. 64-68.

69. Дерець В. Зміст управлінських відносин у системі органів виконавчої влади України // Юридична Україна. – 2005. – № 11. – С. 19-22.

70. Державне управління / За ред. А.Ф. Мельник. – К. : Знання-Прес, 2003. – 343 с.

71. Державне управління в Україні : централізація і децентралізація : Моногр. / Кол. авт.; Відповід. ред. проф. Н.Р. Нижник. – К. : Вид-во УАДУ, 1997. – 448 с.

72. Державне управління в умовах інтеграції України в Європейський Союз : Матеріали наук.-практ. конф. / За заг. ред. В.І. Лугового, В.М. Князєва. – К. : Вид-во УАДУ, 2002. – 392 с.

73. Державне управління : Слов.-довід. / Уклад. : В.Д. Бакуменко (кер. творч. кол.), Д.О. Безносенко, І.М. Варзар, В.М. Князєв, С.О. Кравченко, Л.Г. Штика; За заг. ред. В.М. Князєва, В.Д. Бакуменка. – К. : Вид-во УАДУ, 2002. – 228 с.

74. Державне управління : теорія і практика / За заг. ред. В.Б. Авер’янова. – К. : Юрінком Інтер, 1998. – 432 с.

75. Державне управління : філософські, світоглядні та методологічні проблеми : Монографія. / Кол. авт.; За ред. д-ра філос. наук, проф. В.М. Князєва. – К. : Вид-во НАДУ; Міленіум, 2003. – 320 с.

76. Державне управління : Навч. посіб. / А.Ф. Мельник, О.Ю. Оболенський, А.Ю. Васіна, Л.Ю. Гордієнко; за ред. А.Ф. Мельник. – 2-ге вид., випр. і доп. – К. : Знання, 2004. – 342 с.

77. Державне управління : основи теорії історія і практика : Навчальний посібник / За заг. ред. П.І. Надолішнього, В.Д. Бакуменка. – Одеса : ОРІДУ НАДУ Магістр, 2009. – 394 с.

78. Дєгтяр А.О. Державно-управлінські рішення : інформаційно-аналітичне та організаційне забезпечення : Моногр. – X. : Вид-во ХарРІ НАДУ Магістр, 2004. – 224 с.

79. Дзвінчук Д.І. Підвищення кваліфікації державного службовця як процес і результат розвитку компетентності // Вісник УАДУ. – 1999. – № 1. – С. 190-194.

80. Дзвінчук Д.І. Психологія ефективного стилю управління // Джерела (науково-методичний вісник ІПОПП). – Івано-Франківськ. – 1999. – № 1-2. – С. 3-7.

81. Дзвінчук Д.І. Державний службовець сідає за підручник // Віче. – 1999. – № 3. – С. 64-68.

82. Дзвінчук Д.І. Психолого-методичні засади розробки програм підвищення кваліфікації державних службовців (освітня сфера). Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата наук державного управління. – Київ, 1999.

83. Дзвінчук Д.І. Психологічні основи ефективного управління : Навч. посібник. – К. : ЗАТ НІЧЛАВА, 2000. – 280 с.

84. Дзвінчук Д.І. Державне управління освітою в Україні : тенденції і законодавство. Навч. посібник для студентів ВНЗ. – К. : ЗАТ Нічлава, 2003. – 240 с.

85. Дзвінчук Д.І. Освіта в історико-філософському вимірі: тенденції розвитку та управління : Монографія. – К. : Нічлава, 2006. – 378 с.

86. Дзвінчук Д.І. Методичні рекомендації з проведення самостійної та індивідуальної роботи з студентами та слухачами магістратури спеціальності «Державна служба» в умовах інтенсифікації навчання. – Івано-Франківськ : Місто НВ, 2007. – 92 с.

87. Дзвінчук Д.І. Менеджмент організацій: Конспект лекцій. / Д.І. Дзвінчук, В.І. Малімон, В.П. Петренко. – Івано-Франківськ: Місто НВ, 2007. – 272 с.

88. Дзьобань О.П. Національна безпека в суспільствах транзитивного типу : Монографія. – Х. : НАУ ім. М.Є. Жуковського ХАІ, 2004. – 291 с.

89. Дзюндзюк В.Б. Ефективність діяльності публічних організацій : Монографія. – Х. : Вид-во ХарРІ УАДУ Магістр, 2003. – 236 с.

90. Дзюндзюк В.Б. Реінжиніринг в органах влади // Зб. наук. праць Харківського регіонального інституту НАДУ при Президентові України «Актуальні проблеми державного управління». – 2004. – № 1. – С. 71-78.

91. Дик У. Эффективная коммуникация. Приемы и навыки / Пер. с нем. – X. : Изд-во Гуман. Центр, 2007. – 188 с.

92. Дніпренко Н.К. Координація як комунікативна складова управління: визначення та механізми // Вісник державної служби України. – 2005. – № 2. – С. 12-14.

93. Довгань В.М. Правовий статус Європейського Парламенту в системі органів Європейського Союзу // Український часопис міжнародного права. – Київ, 2003. – № 3. – С. 95-99.

94. Довідник типових професійно-кваліфікаційних характеристик посад державних службовців. – К. : Соцінформ, 2002. – 111 с.

95. Доклад о развитии человека 2005. Международное сотрудничество на перепутье : помощь, торговля и безопасность в мире неравенства / Пер. с англ. – М. : Издательство Весь Мир, 2005. – 416 с.

96. Долечек B . C. Управлінські послуги : сутність, ознаки, види // Вісн. НАДУ. – 2003. – № 3. – С. 93-99.

97. Долечек B . C . Надання управлінських послуг населенню : напрями розвитку та правове забезпечення // Вісн. НАДУ. – 2003. – № 4. – С. 75-82.

98. Дрешпак В.М. Державна інформаційна політика в період реформ : ретроспективний аналіз // Актуал. пробл. держ. упр. : Зб. наук. пр. – Д. : ДФ УАДУ, 2002. – Вип. 3 (9). – С. 36-42.

99. Друкер П. Эффективное управление. Экономические задачи и оптимальные решения / Пер. с англ. М. Котельниковой. – М. : ФАИР-ПРЕСС, 1998. – 288 с.

100. Дубенко С.Д. Державна служба і державні службовці в Україні : Навч.-метод. посібник. / За заг. ред. д-ра юрид. наук, проф. Н.Р. Нижник. – К. : Ін-Юре, 1999. – 244 с.

101. Дудко С. , Сороко В. Концепція стратегічного планування професійного навчання державних службовців // Вісн. держ. служби України. – 2003. – № 3. – С. 72-79.

102. Європейські принципи державного управління / Пер. з англ. О.Ю. Куленкової. – К. : Вид-во УАДУ, 2000. – 52 с.

103. Желюк Т.Л. Державна служба : Навчальний посібник. – К. : ВД Професіонал, 2005. – 576 с.

104. Журавський В.С. Політична система України : проблеми становлення і розвитку (правовий аспект). – К. : Парламентське вид-во, 1999. – 112 с.

105. Журавський В.С. Методологічні проблеми дослідження політичної системи. – К. : Парламентське вид-во, 2000. – 64 с.

106. Журавський В.С. Український парламентаризм на сучасному етапі : теоретико-правовий аспект : Монографія. – К. : Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2001. – 248 с.

107. Задорожня Г.В. Система постійних комісій у місцевому самоврядуванні : перспективи розвитку та удосконалення // Бюлетень Міністерства юстиції України. – 2006. – № 3. – С. 132-140.

108. Заможне суспільство, конкурентоспроможна економіка, ефективна держава. Програма економічних реформ на 2010-2014 роки. – К. , 2010. – 85 с.

109. Зелінська М. Можливі моделі розвитку інституту президентства в Україні // Політичний менеджмент. – 2007. – № 3. – С. 69-77.

110. Зінченко С.М. Сутність поняття та природа управління розвитком соціальної сфери в регіонах // Управління сучасним містом. – 2005. – № 1-2. – С. 185-188.

111. Зінченко С.М. Управління соціальним розвитком як особливий вид управлінської діяльності // Вісник НАДУ. – 2005. – № 3. – С. 156-161.

112. Жук Н.А. Система стримувань і противаг у державному апараті : витоки та основний зміст // Вісник Академії правових наук України. – 2003. – № 4 (35). – С. 52-62.

113. Заветный С.А. Социальное управление и личностное самоуправление : истоки и взаимодействие : Монография. – Харьков : Изд-во Фолио, 1999. – 383 с.

114. Зінченко О. До питання професіоналізму в державній службі // Вісн. держ. служби України. – 2006. – № 1. – С. 17-26.

115. Ібрагімова І. Управління в постмодерні : відкритість та взаємодія // Вісник УАДУ. – 2000. – № 4. – С. 41-48.

116. Інтегрування системи менеджменту людських ресурсів у процес реформування державної служби. – К. : Вид-во УАДУ при Президентові України, 1999. – 552 с.

117. Історія державного управління України : Термінологічний словник, зб. док. і матеріалів (ХІІ-ХХ ст.), схеми та інтернет-довідник : посіб.: навч.-метод. вид. з курсу «Теорія та історія державного управління» / За заг. ред. Н.Р. Нижник; Авт.-уклад. : С.М. Коник, Л.В. Покрова, Р.Б. Воробей, І.І. Тіщенко; Нац. акад. держ. упр. при Президентові України. – К., 2004. – 400 с.

118. Іщенко О. Актуальні питання кадрової політики на сучасному етапі // Вісн. УАДУ. – 2003. – № 1. – С. 5-11.

119. Кафарський В. Правові засади функціонування Кабінету Міністрів України // Право України : Юридичний журнал / Редкол. : Ю. Святоцький (гол. ред.). – 2006. – № 6. – C. 8-13.

120. Кафарський В. Кабінет Міністрів України : проблеми формування в нових політико-правових умовах // Право України : Юридичний журнал / Редкол. : Ю. Святоцький (гол. ред.). – 2006. – № 8. – C. 3-8.

121. Кальниш Ю.Г. Політичне прогнозування в державному управлінні // Зб. наук. пр. НАДУ. – К. : Вид-во НАДУ, 2004. – Вип. 1. – С. 390-400.

122. Кальниш Ю.Г. Політичний аналіз у державному управлінні : предмет, специфіка і дефініції // Вісн. НАДУ. – 2004. – № 2. – С. 88-96.

123. Кальниш Ю.Г. Політичний ризик в державному управлінні // Вісн. НАДУ. – 2005. – № 2. – С. 314-320.

124. Кальниш Ю.Г. Політична аналітика в державному управлінні : теоретико-методологічні засади : Монографія. – К. : Вид-во НАДУ, 2006. – 272 с.

125. Карий О.І. Стратегічне планування розвитку міста. – Львів : ЗУКЦ, 2007. – 317 с.

126. Кикоть П . В . Міністерство – центральний орган виконавчої влади України // Право України. – 2000. – № 1. – С. 35-43.

127. Киричук В. Історія державного управління в Україні : Навчальний посібник. / В. Киричук, В. Тимцуник. – K. : Вид-во УАДУ, 2001. – 244 с.

128. Кіндзерський С.А. Понятійна ідентифікація гуманітарної сфери як виклик сьогодення // Статистика України. – 2005. – № 2 (29). – С. 84-87.

129. Кірєєва О.Б. Управління людськими ресурсами – стратегічний напрямок державного управління // Актуал. пробл. держ. упр.: Зб. наук. пр. / Редкол. : С.М. Серьогін (голов. ред.) та ін. – Д. : ДРІДУ НАДУ. – 2003. – Вип. 2. – С. 124-136.

130. Кірєєва О.Б. Формування інформаційної політики України – шлях до інтеграції у світове співтовариство // Вісник НАДУ. – 2005. – № 1. – С. 364-373.

131. Кірєєва О.Б. Державне управління міграційними процесами як засіб запобігання відпливу умів // Актуал. пробл. держ. упр. : Зб. наук. пр. / Редкол. : С.М. Серьогін (голов. ред.) та ін. – Д. : ДРІДУ НАДУ, 2005. – Вип. 3. – С. 182-189.

132. Класифікатор професій. – К. : Юрінком Інтер, 2006. – 544 с.

133. Кнорринг В.И. Основы искусства управления. Учеб. пособие. – М. : Дело, 2003. – 328 с.

134. Князевич Р. Конституційно-правові підстави для прийняття нової Конституції України // Право України. – 2007. – № 6. – С. 9-14.

135. Князєв В., Бакуменко В. Філософсько-методологічні засади державно-управлінських рішень // Вісн. УАДУ. – 2000. – № 2. – С. 341-358.

136. Ковбасюк Ю. ЄБРР : аспекти діяльності : Монографія. – К. : Вид-во УАДУ, 2002. – 256 с.

137. Козловський В.О. Морально-психологічний стан управлінців як критерій ефективності управління // Вісн. УАДУ. – 2001. – № 3. – С. 64-70.

138. Кокіц О.П. Місто як об’єкт і предмет сценарного дослідження // Актуал. пробл. держ. упр. – Д. : ДРІДУ НАДУ, 2006. – Вип. 2 (24). – С. 278-285.

139. Коліушко І. Адміністративні суди: для захисту прав людини чи інтересів держави? // Право України. – 2007. – № 3. – С. 3-8.

140. Колот М.А. Мотивація, стимулювання і оцінка персоналу : Навч. посібник. – К. : КНЕУ, 1998. – 224 с.

141. Коментар до загальних правил поведінки державного службовця // Вісн. держ. служби України. – 2000. – № 4.

142. Компанцева Л.Ф. Гендерные основы Интернет-коммуникации в постсоветском пространстве : Монография. – Луганск : Альма-матер, 2006. – 392 с.

143. Концепція адаптації інституту державної служби в Україні до стандартів Європейського Союзу : Указ Президента України від 5 березня 2004 р. № 278 // Уряд. кур’єр. Орієнтир. – 2004. – № 10. – С. 4-5.

144. Концепція адміністративної реформи в Україні. – К. : Центр політ.-прав. реформ, 1998. – 46 с.

145. Кормич Б.А. Організаційно-правові засади політики інформаційної безпеки України : Монографія. – Одеса : Юрид. література, 2003. – 472 с.

146. Коротич О. Механізми державного управління : проблеми теорії та практичної побудови // Вісник НАДУ. – 2006. – № 3. – С. 79-84.

147. Коцюба Н.Й. Українська термінологія державного управління (становлення та розвиток). Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук. – Львів, 2004.

148. Кредісов А.І. Історія менеджменту : Підруч. для вищ. навч. закл. – К. : Т-во Знання України, 2001. – 300 с.

149. Кресіна І. Політична реформа в Україні : здобутки і недоліки // Право України. – 2007. – № 4. – С. 9-12.

150. Кремень В.Г. Філософія управління : Підруч. для студ. вищ. навч. закл. / В.Г. Кремень, С.М. Пазиніч, О.С. Пономарьов. – К. : Знання України, 2007. – 360 с.

151. Крюков О. Проблеми рекрутування, репродукції та циркуляції еліт // Зб. наук. пр. НАДУ. – 2004. – Вип. 2. – С. 208-214.

152. Крюков О. Інституалізація регіональних еліт України // Вісн. НАДУ. – 2006. – № 1. – С. 273-278.

153. Крюков О. Політико-управлінська еліта України як чинник державотворення. – К. : Вид-во НАДУ, 2006. – 252 с.

154. Куйбіда В.С. Сучасні проблеми і регіональні особливості місцевого самоврядування в Україні. – Л. : Літопис, 2001. – 176 с.

155. Куйбіда В.С. Конституційно-правові проблеми міського самоврядування в Україні. – Л. : Літопис, 2001. – 326 с.

156. Куйбіда В.С. та ін. Регіональна політика : Методологія, методика, практика / НАН України. Ін-т регіон. досліджень. – Л., 2001. – 719 с.

157. Куйбіда В.С. Інформатизація муніципального управління. – Л. : Літопис, 2002. – 222 с.

158. Куйбіда В.С. Організаційно-функціональні принципи і методи діяльності органів місцевого самоврядування. – К. : МАУП, 2003. – 571 с.

159. Кулачек О.І. Розвиток гендерної політики в Україні : реалії та перспективи // Вісн. УАДУ. – 2001. – № 4. – С. 297-303.

160. Кушнір М.О. Організація діяльності центрального органу виконавчої влади // Актуальні проблеми державного управління. Зб. наук. праць ХарРІ НАДУ. – Харків : Вид-во ХарРІ НАДУ Магістр, 2005. – № 1 (23). – C. 37-46.

161. Лазор О.Я. Місцеве самоврядування : вітчизняний та зарубіжний досвід / О. Я. Лазор, О.Д. Лазор. – Л. : Ліга-Прес, 2002. – 464 с.

162. Лазор О.Я. Місцеве управління : поняття, терміни, визначення : Словник-довідник / О.Я. Лазор, О.Д. Лазор. – Л. : ЛРІДУ УАДУ, 2003. – 366 с.

163. Лазор О.Я. Державне управління у сфері реалізації екологічної політики : організаційно-правові засади : Монографія. – Л. : Ліга-Прес, 2003. – 542 с.

164. Лазор О.Д. Державна служба в Україні : Навчальний посібник. (Публічна служба) / О. Я. Лазор, О.Д. Лазор. – К. : Дакор, КНТ, 2005. – 472 с.

165. Ларіна Р.Р., Казанська О.О. Роль держави в розвитку кабельного телебачення в структурі ринку телекомунікацій // Менеджер. – 2003. – № 4 (26). – С. 32-37.

166. Линьов К. Сутність та співвідношення централізації та децентралізації у державних ієрархіях // Актуальні проблеми державного управління : Наук. зб. – О. : ОРІДУ НАДУ, 2003. – Вип. 3 (15). – С. 179-190.

167. Лисенко О.М. Кабінет Міністрів України : становлення та функціонування (1990-1995 рр.) // Політичний менеджмент. – 2005. – № 5 (14). – С. 114-117.

168. Литвак Б.Г. Практические занятия по управлению. Мастер-класс : Учеб. пособие. – М. : ЗАО Изд-во Экономика, 2002. – 355 с.

169. Л итвинцева Е.А. Государственная служба в зарубежных странах. – М. : Изд-во РАГС, 2004. – 129 с.

170. Лобанов В. Институциональные реформы и роль высших руководителей // Демократичний розвиток : вищі державні службовці та політико-адміністративні стосунки. Матеріали XVІІІ Міжнародного конгресу з підготовки вищих державних службовців, Україна, Київ, 15-17 червня 2005 р. / Укл. С.В. Соколик. – К. : К.І.С., 2005. – С. 46-54.

171. Лобас В.М. Регионализация государственного социального управления : вопросы теории и практики. Монография. – Донецк : МЧП ВИК, 2003. – 250 с.

172. Луговий В.І. Про деякі принципи підготовки керівного персоналу державної служби // Вісн. УАДУ. – 1996. – № 1. – С .14-22.

173. Луговий В.І. Управління освітою : Навч. посібник для слухачів, аспірантів, докторантів спеціальності «Державне управління». – К. : Вид-во УАДУ, 1997. – 302 с.

174. Луговий В.І. Про принципи і тенденції підготовки вищих керівників у галузі державного управління (професійно-методологічний підхід) // Вісн. НАДУ. – 2004. – № 2 – С. 5-13.

175. Луговий В., Князєв В., Калашнікова С., Куценко В., Соколик С. Про підсумки XVIII Міжнародного конгресу з підготовки вищих державних службовців // Вісн. НАДУ. – 2005. – № 2. – С. 11-14.

176. Луговий В.І. Десять років становлення (досвід досліджень, розробок і впроваджень у сфері державного управління). – К. : Вид-во НАДУ, 2005. – 356 с.

177. Лукіна Т.О. Державне управління якістю загальної середньої освіти в Україні. – К. : Вид-во НАДУ, 2004. – 292 с.

178. Мазур Д.В. Актуальні питання співвідношення нормативно-правових указів Президента України та законів України // Право і безпека. – 2005. – Т. 4. – № 1. – С. 30-34.

179. Малиновська О.А. Біженці у світі та в Україні : моделі вирішення проблеми. – К. : Генеза, 2003. – 288 с.

180. Малиновська О.А. Мігранти, міграція та Українська держава : аналіз управління зовнішніми міграціями. – К. : Вид-во УАДУ, 2004. – 236 c.

181. Малімон В.І. Культурна політика держави як «відгук» на «виклики» сучасних просторово-часових модусів життя // Збірник наукових праць НАДУ. – 2006. – Випуск 2. – К. : Вид-во НАДУ, 2006. – С. 326-335.

182. Малімон В . І . Культурна безпека особистості як мета культурної політики держави // Вісн. НАДУ. – 2006. – № 4. – С. 222-228.

183. Малімон В.І. Комунікаційна політика в діяльності державного службовця : Навч. посібник. Друге видання. – Івано-Франківськ : Місто-НВ, 2007. – 328 с.

184. Малиновський В.Я. Побудова організаційних структур державного управління сучасної демократичної держави // Вісник УАДУ. – 2000. – № 4. – С. 280-288.

185. Малиновський В.Я. Державне управління : Навчальний посібник. – Луцьк : Вежа, 2000. – 558 с.

186. Малиновський В.Я. Співвідношення виконавчої влади і державного управління // Нова політика. – 2001. – № 5. – С. 36-40.

187. Манжула А.А. Деякі аспекти співвідношення органів місцевого управління і органів місцевого самоврядування // Підприємництво, господарство і право. – 2002. – № 12. – С. 63-65.

188. Мартиненко В.М. Державне управління : шлях до нової парадигми (теорія та методологія) : Монографія. – Х. : Вид-во ХарРІ НАДУ Магістр, 2003. – 220 с.

189. Мартиненко В.М. Інноваційна стратегія демократичного розвитку України : від місцевої демократії до демократичної держави : Моногр. – Х. : Константа, 2004. – 231 с.

190. Махов Е.Н. Инновационная культура в кадровой сфере. – 2-е изд., дополн. и уточн. – М. : Евразия+, 2005. – 268 с.

191. Мельников О. Значущість рівня підготовки державних службовців для ефективної роботи організації та службового зростання її співробітників // Вісн. УАДУ. – 2000. – № 1. – С. 261-265.

192. Меморандум про взаєморозуміння між Кабінетом Міністрів України і Міжнародним банком реконструкції та розвитку стосовно співробітництва у сфері державної служби та адміністративної реформи // Вісн. держ. служб. України. – 2004. – № 2. – С. 54-65.

193. Мендісабаль Л. Громадські комунікації як складова частина формування єдиного духовного простору в сучасних державотворчих процесах в Україні // Командор. – 2001. – № 1. – С. 11-13.

194. Менеджмент в державному управлінні : Навч. посіб. / В.П. Пєтков, О.О. Соломенчук, С.В. Пєтков; За заг. ред. д-ра юрид. наук В.П. Пєткова. – Запоріжжя : Юрид. ін-т МВС України, 2001. – 303 с.

195. Мерманн Э. Коммуникация и коммуникабельность / Пер. с нем. – X. : Изд-во Гуман. Центр, 2007. – 296 с.

196. Методичні рекомендації щодо застосування Положення про проведення атестації державних службовців // Вісн. держ. служби України. – 2001. – № 1. – С. 92-96.

197. Микієвич М.М. Інституційне право Європейського Союзу у сфері зовнішньої політики та безпеки. – Львів: Видавничий центр ЛНУ ім. Івана Франка, 2005. – 416 с.

198. Миронова Н. Державна служба : мотиви вибору / Підвищення ефективності державного управління : стан, перспективи та світовий досвід : Зб. наук. пр. / За заг. ред. В.М. Князєва. – К. : Вид-во УАДУ, 2000. – С. 89-92.

199. Модернізація України : визначення пріоритетів реформ. Проект для обговорення. – К., 2009. – 120 с.

200. Молчанова Ю. Ефективність управлінської діяльності в системі державної служби : соціально-психологічний аспект // Вісн. НАДУ. – 2005. – № 1. – С. 427-434.

201. Мостова Ю. Парламент з обмеженою відповідальністю // Дзеркало тижня. – 2005. – № 48 (576). – 10 груд.

202. Мотренко Т. Особливості стосунків між політиками та вищими державними службовцями в перехідних демократіях // Демократичний розвиток: вищі державні службовці та політико-адміністративні стосунки. Матеріали XVІІІ Міжнародного конгресу з підготовки вищих державних службовців, Україна, Київ, 15-17 червня 2005 р. / Укл. С.В. Соколик. – К. : К.І.С., 2005. – С. 35-39.

203. Назаров І.В. Конституційне регулювання правового статусу Вищої ради юстиції // Вісн. Нац. ун-ту внутр. справ. – Х. : Нац. ун-т внутр. справ, 2003. – Вип. 24. – С. 80-86.

204. Нестеренко Г.О. Українська політична нація : самоорганізаційні засади становлення : [монографія] / Г.О. Нестеренко. – К. : Вид-во НПУ імені М.П. Драгоманова, 2007. – 360 с.

205. Нижник Н.Р. Державний службовець в Україні як фактор державотворення // Вісн. УАДУ. – 1995. – № 1. – С. 47-53.

206. Нижник Н.Р. Государственно-управленческие отношения в демократическом обществе : Монографія. – К., 1995. – 206 с.

207. Нижник Н.Р. Державне управління в Україні : проблеми і перспективи // Вісн. УАДУ. – 1996. – № 1. – С. 102-115.

208. Нижник Н. Проблеми змісту державно-управлінських відносин та фактори його соціальної обумовленості в Україні // Вісник НАДУ. – 1996. – № 2. – С. 102-113.

209. Нижник Н., Машков О., Мосов С. Контроль у сфері державного управління // Вісник УАДУ. – 1998. – № 2. – С. 23-31.

210. Нижник Н.Р. Вивчення курсу «Основи державного управління» в системі підвищення кваліфікації державних службовців // Вісн. УАДУ. – 1998. – № 2. – С. 31-33.

211. Нижник Н.Р. Системний підхід в організації державного управління : Навч. посібник. / Н.Р. Нижник, О.А. Машков; За заг. ред. Н.Р. Нижник. – К. : Вид-во УАДУ, 1998. – 160 с.

212. Нижник Н.Р. Підхід до формування змісту якостей керівника в системі державного управління // Вісн. державної служби України. – 1999. – № 1. – С. 69-75.

213. Нижник Н.Р. Державний службовець в Україні (пошук моделі) / Н.Р. Нижник, В.В. Цвєтков, Г.І. Леліков та ін. – К. : Ін Юре, 1998. – 272 с.

214. Нижник Н., Пашко Л. Управлінець ХХІ століття : організатор чи термінатор? // Соціальна психологія. – 2005. – № 5 (13). – С. 28-37.

215. Нижник Н., Пашко Л. Управлінська культура : теоретичне поняття чи управлінська поведінка? // Політичний менеджмент. – 2005. – № 5 (14). – С. 103-113.

216. Новий курс : Реформи в Україні. 2010-2015. Національна доповідь / За заг. ред. В.М. Гейця та ін. – К. : НВЦ НБУВ, 2010. – 232 с.

217. Оболенський О.Ю. Державна служба : Підручник. – К. : КНЕУ, 2006. – 472 с.

218. Одінцова Г.С. Теорія та історія державного управління : Навч. посіб. / Г.С. Одінцова, В.Б. Дзюндзюк, Н.М. Мельтюхова та ін. – К. : Видавничий дім Професіонал, 2008. – 288 с.

219. Озірська С.М. Про доцільність та потреби визначення мотивації професійної поведінки державних службовців // Вісн. УАДУ. – 1997. – № 3-4. – С. 34-44.

220. Олуйко В.М. Кадри в регіоні України : становлення та розвиток : Монографія. – К. : Наук. світ, 2001. – 237 с.

221. Олуйко В.М. Кадрові процеси в державному управлінні України : стан і перспективи розвитку : Монографія. – Хмельницький : Вид-во ХУУП, 2005. – 326 с.

222. Ониськів М.М. Теоретико-правові та організаційні проблеми державного управління / М.М. Ониськів. – К. : Інститут законодавчих передбачень і правової експертизи, 2007. – 170 с.

223. Опанасюк Г.О. Порівняльний аналіз навчальних закладів з підготовки державних службовців у Центральній та Східній Європі // Вісн. УАДУ. – 2000. – № 4. – С. 182-188.

224. Орбан-Лембрик Л.Е. Психологія управління. – К. : Академвидав, 2003. – 568 с.

225. Органи державної влади в Україні : структура, функції та перспективи розвитку. Навч. посібник. / Н.Р. Нижник, Д.І. Дзвінчук, С.Д. Дубенко, Н.Г. Плахотнюк та ін. – К. : ЗАТ Нічлава, 2003. – 288 с.

226. Основні підходи до реформування системи державної служби в Україні / Головне управління державної служби України. – К. : Центр сприяння інституційному розвитку державної служби при Головдержслужбі України, 2005. – 4 с.

227. Павловський М.А. Стратегія розвитку суспільства : Україна і світ (економіка, політологія, соціологія). – К. : Техніка, 2001. – 312 с.

228. Падафет Ю.Г. Вплив засобів масової інформації на формування іміджу державної установи // Актуальні проблеми державного управління : Збірник наукових праць. – Дніпропетровськ : Вид-во ДРІДУ НАДУ, 2003. – Вип. 4 (14). – С. 168-174.

229. Пархоменко В.П. Соціальні послуги як об’єкт управління органів місцевого самоврядування / О.О. Казанська, В.П. Пархоменко // Держава та регіони. – 2008. – № 1. – С. 85-88.

230. Пахомова Т.І. Державна служба : система і особистість : Монографія. – Одеса : ОРІДУ НАДУ, 2002. – 410 с.

231. Пашко Л. Мистецтво говорити та слухати або мистецтво управлінського спілкування // Вісн. УАДУ. – 2000. – № 1. – С. 175-188.

232. Пашко Л. Оцінювання службовців у державній службі Франції // Вісн. УАДУ. – 2001. – № 4. – С. 380-386.

233. Пашко Л. Модернізація Національної школи управління Франції як неминучий процес осучаснення державних інституцій // Вісн. НАДУ. – 2004. – № 3. – С. 62-67.

234. Пашко Л. Осучаснення управлінської культури як основа оновлення управлінських відносин // Статистика України. – 2004. – № 2 (25). – С. 40-44.

235. Пашко Л. Мотиваційна криза держслужбовців : причини і наслідки // Політичний менеджмент. – 2005. – № 1 (10). – С. 44-51.

236. Пашко Л.А. Людські ресурси у сфері державного управління : теоретико-методологічні засади оцінювання : Монографія.– К. : Вид-во НАДУ, 2005. – 236 с.

237. Петренко В.П. Управління процесами інтелектокористування в соціально-економічних системах : Наукова монографія. – Івано-Франківськ : Вид-во Нова Зоря, 2006. – 359 с.

238. Петровський П.М. Гуманітарна парадигма в системі державного управління : монографія / П.М. Петровський. – Львів : ЛІДУ НАДУ, 2008. – 252 с.

239. Писаренко Г.М. Запровадження доктрини адміністративних послуг в Україні // Митна справа. – 2005. – № 6. – С. 80-83.

240. План модернізації державного управління : пропозиції щодо приведення державного управління та державної служби України у відповідність із принципами і практиками демократичного урядування / В. Афанасьєва, А. Вишневський (кер. авт. колективу), Р. Гекалюк [та ін.]; Під заг. ред. Т. Мотренка. — К. : Центр адаптації державної служби до стандартів Європейського Союзу, 2010. — 320 c.

241. Плющ Р.М. Формування структури місцевого самоврядування: організаційно-управлінський аспект : Монографія. – Херсон : Вид-во ВАТ Херсонська міська друкарня, 2006. – 396 с.

242. Покрова Л. Державна служба в органах виконавчої влади обласного рівня : організаційний аспект // Вісн. НАДУ. – 2004. – № 2. – С. 114-119.

243. Покрова Л. Аналіз структур обласних державних адміністрацій : сучасний стан // Командор. – 2005. – № 1. – С. 48-51.

244. Покрова Л. Організація виконавчої влади на обласному рівні : поняття та сутність // Зб. наук. пр. НАДУ. – К. : Вид-во НАДУ, 2005. – Вип. 1. – С. 242-254.

245. Полінець О. Контроль у державному управлінні : сутність, форми та види його здійснення // Вісник УАДУ. – 2000. – № 2. – С. 71-76.

246. Поляк О. Ліпенцев А. Формування ринку управлінських (адміністративних, громадських) послуг як сегменту загальнонаціонального економічного ринку // Ефективність державного управління : 3б. наук праць ЛРІДУ НАДУ при Президентові України / За заг. ред. А.О. Чемериса. – Львів : ЛРІДУ НАДУ, 2004. – Вип. 5. – С. 181-190.

247. Почепцов Г.Г. Коммуникативные технологии двадцатого века. – М. : Рефл-бук; К. : Ваклер, 2001. – 348 с.

248. Про внесення змін до Положення про формування кадрового резерву для державної служби. Постанова Кабінету Міністрів України від 28 вересня 2006 р. № 1375. – Режим доступу : http : // zakon.rada.gov.ua.

249. Про затвердження Загального порядку проведення щорічної оцінки виконання державними службовцями покладених на них обов’язків і завдань. Наказ Головного управління державної служби України від 31 жовтня 2003 р. № 122. – Режим доступу : http : // zakon.rada.gov.ua.

250. Про затвердження Концепції ротації кадрів на окремих посадах державних службовців. Розпорядження Кабінету Міністрів України від 18 березня 2002 року № 144-р. – Режим доступу : http : // zakon.rada.gov.ua.

251. Про затвердження Положення про порядок стажування в державних органах. Постанова Кабінету Міністрів України від 1 грудня 1994 року № 804. – Режим доступу : http : // zakon.rada.gov.ua.

252. Про затвердження Положення про формування кадрового резерву. Постанова Кабінету Міністрів України від 12 вересня 1995 р. № 847. – Режим доступу : http : // zakon.rada.gov.ua.

253. Про затвердження Програми кадрового забезпечення державної служби та програми роботи з керівниками державних підприємств, установ та організацій. Указ Президента України від 10 жовтня 1995 р. № 1035/95. – Режим доступу : http : // zakon.rada.gov.ua.

254. Про затвердження Програми підготовки та залучення молоді до державної служби та служби в органах місцевого самоврядування, створення умов для її професійного зростання. Постанова Кабінету Міністрів України від 10 верес. 2003 р. № 1444 // Вісн. держ. служби України. – 2003. – № 4. – С. 30-37.

255. Про затвердження Програми розвитку державної служби на 2005-2010 роки. Постанова Кабінету Міністрів України від 8 червня 2004 р. № 756. – Режим доступу : http : // zakon.rada.gov.ua.

256. Про затвердження Типового положення про кадрову службу органу виконавчої влади. Постанова Кабінету Міністрів України від 2 серпня 1996 р. № 912. – Режим доступу : http : // zakon.rada.gov.ua.

257. Про затвердження Типового порядку формування кадрового резерву в органах місцевого самоврядування. Постанова Кабінету Міністрів України від 24 жовтня 2001 р. № 1386. – Режим доступу : http : // zakon.rada.gov.ua.

258. Про затвердження Типового порядку формування кадрового резерву для державної служби. Постанова Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2001 р. № 199. – Режим доступу : http : // zakon.rada.gov.ua.

259. Про заходи щодо вдосконалення роботи з кадрами органів виконавчої влади з керівниками підприємств, установ і організацій. Указ Президента України від 19 травня № 381. – Режим доступу : http : // zakon.rada.gov.ua.

260. Про заходи щодо реалізації Стратегії реформування системи державної служби в Україні на 2003 рік. Указ Президента України від 24 груд. 2002 р. № 1211 // Вісн. держ. служб. України. – 2003. – № 1 – С. 7-8.

261. Про Комплексну програму підготовки державних службовців. Указ Президента України від 9 листопада 2000 року № 1212. – Режим доступу : http : // zakon.rada.gov.ua.

262. Про Концепцію адаптації інституту державної служби в Україні до стандартів Європейського Союзу. Указ Президента України від 5 березня 2004 р. № 278. – Режим доступу : http : // zakon.rada.gov.ua.

263. Про Концепцію розвитку законодавства про державну службу в Україні. Указ Президента від 20 лютого 2006 р. № 140. – Режим доступу : http : // zakon.rada.gov.ua.

264. Про Національну раду з питань державного управління та місцевого самоврядування. Указ Президента України від 26 квітня 2005 р. № 706 (із змінами, внесеними згідно з Указом Президента № 340/2006 від 03.05.2006). – Режим доступу : http : // zakon.rada.gov.ua.

265. Про невідкладні заходи щодо запровадження зовнішнього незалежного оцінювання та моніторингу якості освіти. Постанова Кабінету Міністрів України від 31 грудня 2005 р. № 1312. – Режим доступу : http : // zakon.rada.gov.ua.

266. Про підвищення ефективності системи державної служби. Указ Президента України від 11 лютого 2000 року № 208/2000. – Режим доступу : http : // zakon.rada.gov.ua.

267. Про Положення про Головне управління державної служби України. Указ Президента України від 2 жовтня 1999 р. № 1272. – Режим доступу : http : // zakon.rada.gov.ua.

268. Про систему підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації державних службовців. Указ Президента України від 30 червня 1995 р. № 398/95. – Режим доступу : http : // zakon.rada.gov.ua.

269. Про стан реалізації адміністративної реформи стосовно вдосконалення діяльності органів виконавчої влади. Постанова Верховної Ради України від 2 листопада 2000 року № 2067-ІІІ. – Режим доступу : http : // zakon.rada.gov.ua.

270. Про Стратегію реформування системи державної служби в Україні. Указ Президента України від 14 квітня 2000 р. № 599 // Офіц. вісн. України. – 2000. – № 16. – С. 63-69.

271. Про управління державною службою. Постанова Кабінету Міністрів України від 2 квітня 1994 р. № 209. – Режим доступу : http : // zakon.rada.gov.ua.

272. Про робочу групу з питань розвитку системи професійної підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації державних службовців і посадових осіб місцевого самоврядування. Розпорядження Президлента України від 6 травня 2006 р. № 65. – Режим доступу : http : // zakon.rada.gov.ua.

273. Работа Ю.І. Зв’язки з громадськістю як комунікативна складова гармонізації взаємин держави та особи // Вісн. НАДУ. – 2004. – № 3. – С. 80-86.

274. Работа Ю.І. Зв’язки з громадськістю як чинник формування та реалізації державної політики // Актуальні проблеми внутрішньої політики : Зб. наук. пр. НАДУ. – К. : Вид-во НАДУ, 2004. – Вип. 4 . – С. 250-257.

275. Радиш Я.Ф. Державне управління охороною здоров'я в Україні : генезис, проблеми та шляхи реформування. – К. : Вид-во УАДУ, 2001. – 360 с.

276. Райт Г. Державне управління / Пер. з англ. В. Івашка, О. Коваленка, С. Соколик. – К. : Основи, 1994. – 191 с.

277. Рахманін С. Союз непримиренних однодумців // Дзеркало тижня. – 2005. – № 50 (578). – 24 груд.

278. Реформування державного управління в Україні : проблеми і перспективи / Кол. авт.; Наук. кер. В. В. Цвєтков. – К. : Оріяни, 1998. – 364 с.

279. Решетніченко А.В. Нетрадиційні методи державного управління // Вісник УАДУ. – 2000. – № 3. – С. 374-378.

280. Роговенко Д.С. До питання про статус Рахункової палати України // Право України. – 2004. – № 7. – С. 121-125.

281. Розанова В.А. Человеческий фактор в управлении : Учеб. пособие. – М. : ООО Журн. Упр. персоналом, 2004. – 208 с.

282. Розвиток культурного потенціалу державних службовців в Україні : Наук. пр. / За заг. ред. В.А. Ребкала. – Житомир, 2002. – 244 с.

283. Розвиток професійної спроможності державної служби, зокрема, вищого корпусу державної служби // Професійна державна служба : що зроблено і що далі? Публічна доповідь про основні результати діяльності управління державної служби України у 2005 році. – 2006. – С. 21-22. – http. : // www.guds.gov.ua.

284. Ромат Є. Трансформація моделі державного управління рекламною діяльністю у перехідних умовах : Монографія. – К. : Вид-во УАДУ, 2003. – 380 с.

285. Рудакевич М.І. Етика державної служби (зарубіжний досвід) : Монографія. – К. : Ультра, 2002. – 109 с.

286. Рудакевич М.І. Етика державних службовців : Монографія. – К.: Вид-во НАДУ, 2003. – 360 с.

287. Руденко О.М. Утопія як ідеальна модель системи державного управління // Командор. – 2002. – № 1. – С. 19-21.

288. Савицький В.Т. Про місце діловодства в системі функцій державного управління // Вісник державної служби України. – 2004. – № 4. – С. 48-50.

289. Савченко Л.А. Правові проблеми фінансового контролю в Україні: Монографія. – Ірпінь: Академія державної податкової служби України, 2001. – 407 с.

290. Савченко Л.А. Правовий статус Рахункової палати України : Монографія. – Ірпінь : Академія державної податкової служби України, 2002. – 131 с.

291. Сарапін В.О. Реформи в Україні : міф чи реальність // Вісник Харківського державного університету. Серія: Питання політології. - Харків, 1999. – № 439. – С. 328-333.

292. Сенюшкіна Т.О. Попередження та врегулювання етнічних конфліктів : державно-управлінський вимір (проблеми теорії, методології, практики) : Монографія. – О. : ОРІДУ НАДУ, 2005. – 368 с.

293. Силенко Л.М. Система «стримань і противаг» та закріплення її складових в Конституції України // Науковий вісник Національної академії внутрішніх справ України. – 1998. – № 3. – С. 34-39.

294. Силенко Л.М. Система стримувань і противаг: теоретичні аспекти // Вісник Запорізького юридичного інституту. – 1999. – № 4. – С. 89-97.

295. Синицина Н.Г. Структурно-змістовне формування стандартів підготовки магістрів державного управління // Вісн. УАДУ. – 2000. – № 2. – С. 326-334.

296. Ситник Г.П. Державне управління національною безпекою. – К. : Вид-во НАДУ, 2004. – 408 с.

297. Скрипнюк В.М. Бюрократія, бюрократизм та держава // Науковий вісник Чернівецького університету. – 1998. – № 24. – С. 37-52.

298. Скрипнюк В.М. Проблема визначення політичних джерел бюрократизації системи державного управління // Право України. – 1999. – № 6. – С. 23-26.

299. Скуратівський В. Соціальна політика / В. Скуратівський, О. Палій, Е. Лібанова. – К. : Вид-во УАДУ, 2001. – 289 с.

300. Скуратівський В. Гуманітарна політика в Україні : Навч. посіб. / В. Скуратівський, В. Трощинський, С. Чукут. – К. : Вид-во УАДУ; Вид-во Міленіум, 2002. – 262 с.

301. Слісаренко І. Ю. Паблік рілейшнз у системі комунікації та управління. – К. : МАУП, 2001. – 104 с.

302. Служебная карьера / Кол. авт.; Кер. Е.В. Охотский. – М. : ОАО Изд-во Экономика, 1998. – 302 с.

303. Снігур І.Й. Право громадян на участь у здійсненні державної влади // Наук. вісник Національної академії внутрішніх справ України. – К. : НАВСУ, 2005. – № 3. – С. 107-117.

304. Соловйова О.М. Правовий статус відділів та управлінь обласної державної адміністрації // Проблеми законності : Респ. міжвідом. наук. зб. / Відп.ред. В.Я. Тацій. – Харків : Нац. юрид. акад. України, 2002. – Вип. 56. – С. 41-45.

305. Соловйова Ю. Процес імплементації політичної реформи в Україні // Політичний менеджмент. – 2007. – Спецвипуск. – С. 228-240.

306. Спільник С.І . Соціальний контроль і його забезпечення в Україні // Нова парадигма: Альманах наукових праць. – Випуск 28. – Запоріжжя : Видавництво ЗДУ, 2003. – С. 207-211.

307. Сурмін Ю . Енциклопедія державного управління України як національний стандарт знання галузі державного управління // Вісник НАДУ. –2007. –№ 3. – С. 5-13.

308. Сушинський О.І. Контрольна влада України : конституційний статус // Вісн. УАДУ. – 2001. – № 4. – С. 328-334.

309. Сушинський О.І. Місцеві державні адміністрації в Україні : концептуальний політологічно-правовий аспект : Моногр. – Л. : Держ. спец. вид-во Світ, 2002. – 96 с.

310. Сушинський О.І. Контроль у сфері публічної влади : теоретико-методологічні та організаційно-правові аспекти : Моногр. – Л. : ЛРІДУ УАДУ, 2002. – 468 с.

311. Сюр Н.В., Шилінгов В.С. Теоретико-правові проблеми адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу // Наук. вісник НАВСУ. – 2004. – № 3 – С. 75-81.

312. Табахарнюк М.О., Петренко В.П. До оцінки стану і досвіду використання сучасних мотиваційних технологій керівниками українських підприємств та організацій // Регіональна економіка. – 2001. – № 3. – С. 100-107.

313. Тертичка В. Державна політика : аналіз та здійснення в Україні. – К. : Вид-во Соломії Павличко Основи, 2002. – 750 с.

314. Тимцуник В . Система державної влади в демократичному суспільстві // Вісник НАДУ. – 2007. – № 3. – С. 13-25.

315. Токовенко В. Політичне керівництво і державне управління : проблеми взаємовідносин та оптимізація взаємодії. – К. : Вид-во УАДУ, 2001. – 253 с.

316. Токовенко В. Політичне керівництво та державне управління : ключові поняття та концептуальна схема дослідження // Зб. наук. пр. УАДУ. – 2002. – № 2. – С. 396-405.

317. Токовенко В. Основні підходи до визначення поняття «державне управління» // Вісник УАДУ. – 2002. – № 4. – С. 39-47.

318. Томкіна О.О. Поняття і передумови ефективності нормативних актів Кабінету Міністрів України // Юридична Україна. – 2005. – № 7 – С. 19-22.

319. Торохтій Ю.З. Форми і методи взаємодії місцевих державних адміністрацій та органів місцевого самоврядування // Право і безпека. – 2004. – № 1. – Т. 3. – С. 26-31.

320. Тоффлер Э. Метаморфозы власти : Пер. с англ. / Э. Тоффлер. – М. : ООО Изд-во АСТ, 2004. – 669 с.

321. Турчинов А.И. Профессионализация и кадровая политика : проблемы развития теории и практики. – М. : Московский психолого-социальный ин-т, Флинта, 1998. – 272 с.

322. Українське суспільство : соціологічний моніторинг 1994-2003. / За ред. Н.В. Паніної. – К. : Ін-т соціології НАН України, 2003. – 98 с.

323. Управління людськими ресурсами: філософські засади : Навч.посіб. / В.Г. Воронкова, А.Г. Беліченко, О.М. Попов та ін.; За ред. В.Г. Воронкової. – К.: ВД Професіонал, 2006. – 576 с.

324. Управління соціальним і гуманітарним розвитком : навчальний посіб. / Авт. кол. : В.А. Скуратівський, В.П. Трощинський та ін.; за заг. ред. В.А. Скуратівського, В.П. Трощинського : у 2 ч. – К. : НАДУ, 2009. – Ч. 1. – 456 с.

325. Уряди України у ХХ ст. : Наук.-док. вид. / Н.П. Барановська, Т.Б. Бикова, С.Г. Богачук та ін.; Відп. ред. В.М. Литвин; Каб. Міністрів України, НАН України. – К. : Наук. думка, 2001. – 606 с.

326. Фаренік С.А. Складові теоретичних моделей : специфіка і взаємодія (управлінські аспекти) // Нова парадигма : Альманах наукових праць. – Вип. 28. – Запоріжжя : ЗПДУ, Творче об’єднання Нова парадигма, 2002. – С. 105-115.

327. Фаренік С.А. Управління соціальними процесами : побудова та реалізація соціальних моделей : Монографія. – К. : Вид-во УАДУ, 2003. – 368 с.

328. Фрицький Ю.О. Державна влада в Україні : становлення, організація, функціонування / Ю.О. Фрицький. – Дніпропетровськ : Ліра ЛТД, 2006. – 360 с.

329. Фрицький Ю . Парламент України – Верховна Рада та його роль у реалізації законодавчої влади // Право України. – 2007. – № 7. – С. 3-7.

330. Фукуяма Ф. Великий крах. Людська природа і відновлення соціального порядку / Ф. Фукуяма; пер. з англ. В. Дмитрика. – Львів : Кальварія, 2005. – 380 с.

331. Хаджирадєва С.К. Діалогова комунікація : теорія і практика : Навч. посіб. / С.К. Хаджирадєва, Н.М. Черненко. – Одеса : Вид-во ОРІДУ НАДУ, 2004. – 202 с.

332. Хаджирадєва С.К. Теорія і практика підготовки державних службовців до професійно-мовленнєвої комунікації : Монографія. – Одеса : ОРІДУ НАДУ, 2005. – 294 с.

333. Цвєтков В.В. Державне управління : основні фактори ефективності (політико-правовий аспект). – Х. : Вид-во Право, 1996. – 164 с.

334. Цвєтков В.В. Демократія – Управління – Бюрократія : в контексті модернізації українського суспільства : Монографія. / В.В. Цвєтков, В.П. Горбатенко. – К. : Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2001. – 348 с.

335. Цвєтков В.В. Демократія і державне управління : теорія, методологія, практика : монографія / В.В. Цвєтков. – К. : ТОВ Вид-во Юридична думка, 2007. – 336 с.

336. Чапала Г.В. Місцеве самоврядування і громадянське суспільство : проблема співвідношення // Право України. – 2004. – № 2. – С. 127-132.

337. Чернеляк І. Аналіз та синтез конституційного тексту крізь призму потреб державного управління // Вісник НАДУ. – 2006. – № 1. – C. 39-48.

338. Чернецька О.В. Теоретичні основи та юридична природа мандата депутата місцевої ради // Підприємництво, господарство, право. – 2005. – № 4. – С. 92-94.

339. Черниш О.І. Ринок послуг : механізми державного регулювання в трансформаційній економіці : Монографія / Під загальною редакцією д.е.н., проф. В.В. Дорофієнка. – Донецьк : ТОВ РВК ПРОМО, 2005. – 418 с.

340. Чиркин В.Е. Государственное управление : Элементарный курс. – М. : Юристъ, 2003. – 320 с.

341. Чистов С.Ю. Якісне перетворення суб’єктів державного управління районного рівня // Актуальні проблеми державного управління : Зб. наук. праць. – Х. : Вид-во ХарРІ УАДУ Магістр, 2003. – № 2 (16) : У 2-х. ч. – Ч. 1. – С. 89-95.

342. Шаповал В.М. Вищі органи сучасної держави. Порівняльний аналіз. – К. : Програма, 2005. – 136 с.

343. Шаповал В.М. Феномен конституції у контексті вітчизняної політико-правової «міфології» // Дзеркало тижня. – 2008. – 9-15 серпня. – № 29 (708).

344. Шарий В. Державне управління як механізм подолання кризових явищ у демократичному суспільстві // 3б. наук. пр. НАДУ / За заг. ред. В.І. Лугового, В.М. Князева. – К. : Вид-во УАДУ, 2004. – Вип. 2. – С. 376-386.

345. Шаров Ю. Управління змінами : Навч. посіб. – К. : Вид-во УАДУ, 1997. – 75 с.

346. Шаров Ю. Стратегічне планування в соціально-технічних системах і в місцевому самоврядуванні : Навч. посіб. – К. : Вид-во УАДУ, 1997. – 86 с.

347. Шаров Ю. Концептуальні питання стратегічного бачення розвитку міста // Управління сучасним містом. – 2001. – № 4-6. – С. 88-94.

348. Шаров Ю.П. Стратегічне планування в муніципальному менеджменті : концептуальні аспекти : Монографія. – К. : Вид-во УАДУ, 2001. – 302 с.

349. Шатіло В.А. Інститут президентства в системі державної влади України. – К. : Український центр політичного менеджменту, 2004. – 159 с.

350. Шахматова Т. Органи місцевої влади у світлі другого етапу конституційної реформи // Вісник Академії правових наук України. – 2006. – № 3 (46). – С. 52-59.

351. Шейн Э.Х. Организационная культура и лидерство / Э.Х. Шейн; пер. с англ.; под ред. В.А. Спивака. – СПб. : Питер, 2002. – 336 с.

352. Шемшученко Ю.С. Вибране. – К. : ТОВ Видавництво Юридична думка, 2005. – 592 с.

353. Шепель В.М. Имиджелогия : Секреты личного обаяния. – М. : ЮНИТИ, 1994. – 320 с.

354. Шестак В.С. Контроль у контексті управління як фундаментальна функція держави // Наук. вісник НАВСУ. – 2000. – № 4. – C. 36-41.

355. Школик А. Принципи управлінської діяльності // Вісн. Львівського університету. Серія юридична. Випуск 35. – Львів, 2000. – С. 214-219.

356. Щекин Г.В. Теория и практика управления персоналом : Учеб.-метод пособ. – 2-е изд. стереотип. – К. : МАУП, 2003. – 280 с.

357. Эффективность государственного управления : Пер. с англ. / Общ. ред. С.А. Батчикова и С.Ю. Глазьева. – М. : Фонд За экон. грамотность, Рос. экон. журн., Изд-во АО Консалтбанкир, 1998. – 848 с.

358. Энциклопедия государственного управления в России : В 4 т. / Под общ. ред. В.К. Егорова. – М. : Изд-во РАГС, 2004. – Т. 1. А-Е. – 456 с.

359. Юрчишин В. Глобалізація – тимчасовий феномен чи нова довгострокова реальність // Вісн. УАДУ. – 2001. – № 3. – С. 91-98.

360. Юр ` єва І . Ефективність управлінських рішень в контексті психології управління // Соціальна психологія. – 2007. – № 6. – С. 102-110.

361. Якубовський О.П. Кадри, еліти, лідерство в державному управлінні: Навч.-метод. посібник. / О.П. Якубовський, Л.Л. Приходченко. – О. : ОФ УАДУ, 2001. – 172 с.

362. Яцунська О.О Місцеве самоврядування. Історико-правові аспекти світового та українського досвіду // Віче. – 2000. – № 7. – C. 39-49.

363. Яцюк В.А. Регіональна виконавча влада в Україні : історія, сучасність : Моногр. – К., 2007. – 409 с.

364. Alecian S., Foucher D. Guide du management dans le service public. – P. : Les Editions d’Organisation, 1998. – 430 p.

365. A Public Service Wide E-Learning Pilot Project. A Program Managed by the Canada School of Public Service. Campus direct, 2005. – Режим доступу : www.myshool-monecole.gc.ca.

366. Batal C . La gestion des ressources humaines dans le secteur public / Evaluer ses ressources. Anticiper ses besoins. Construire des politiques de GRH. – P. : Editions d’Organisation, 1998. – T. 2. – 253 р.

367. Bazin P. Organiser les sessions de formation. – P. : Entretiens Modernes d’Editions, 1998. – 180 p.

368. Bialystok School of Public Administration (WSAP), 1999. – Режим доступу : www.bialystok.pl.

369. Building Trust in Government. UNHQ Vienna? 26-29 June 2007. 7^th Global Forum on Reinventing Government. – Режим доступу : www.7thglobalforum.org.

370. Cadin L., Guerin F. Gestion des ressources humaines. – P. : Dunod, 1999. – 250 p.

371. Caspar C., Millet J. Apprecier et valoriser les hommes. – P. : Ed. Liaisons, 1990. – 143 p.

372. Cauden J., Sanches A.A. Gestion des ressources humaines. – 2-e edition. – P. : Berger-Levrault, 1998. – 342 р.

373. Cazal D., Peretti J.-M. L’Europe des ressources humaines. – P. : Ed.Liaisons, 1992. – 170 p.

374. Civil Service. Professional Programmes (jul. 2005 – mar. 2006). – National School of Government. – 2005. – Режим доступу : www.nationalschool.gov.uk.

375. Cohen S., Eimicke W. The New Effective Public Manager. – San Francisco : Jossey-Bass, 1995. – 275 p.

376. Education at a Glance: OECD Indicators 2006 Edition. – Paris : OECD Publications, 2005. – Режим доступу : Помилка! Неприпустимий об'єкт гіперпосилання..

377. Eymeri J.-M. Pouvoir politique et haute administration. Une comparaison europeenne. – Maastricht : IEAP, 2001. – 157 р.

378. Fericelli A.-M., Sire B. et al. Performance et ressources humaines. – P. : Economica, 1996. – 195 p.

379. Levy-Leboyer C. Evaluation du personnel. Quels objectifs? Quelles methodes? – P. : Editions d’Organisation, 2002. – 288 p.

380. Linden R. Seamless Government. A Practical Guide to Re-Engineering in the Public Sector. – San Francisco : Jossey-Bass, 1994. – 362 p.

381. Master of Public Administration (Management) / Dalhousie`s University of Public Administration, 2004. – Режим доступу : http. : // masters.mgmt.dal.ca.

382. Peretti J.-M. Ressources humaines et gestion des personnes. – P. : Vuibert, 2002. – 224 p.

383. The Concise Oxford Dictionary of Current English. – Seventh Edition / Edited by J.B.Sykes. – Bombay : Oxford University Press, 1987. – 1264 р.

384. Vallemont S. Gestion des ressources humaines dans l’administration. Rapport officiel. – Paris : La Documentation Francaise, 1999. – 116 р.

 

ДОДАТКИ

Додаток А

ПОРІВНЯЛЬНА ТАБЛИЦЯ тексту Конституції України до і після прийняття Закону України «Про внесення змін до Конституції України» № 2222 від 8 грудня 2004 року

Текст Конституції України до змін