О.М.Пєхота, А.З. Кіктенко, О.М. Любарська та ін.
Поможем в ✍️ написании учебной работы
Поможем с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой

IV. Еволюція поняття "педагогічна технологія"

Слово "технологія" грецького походження й означає "знання про майстерність".

Поняття "педагогічна технологія" останнім часом дедалі більше поширюється в науці й освіті. Його варіанти — "пе­дагогічна технологія", "технологія навчання", "освітні техно­логії", "технології в навчанні", "технології в освіті"— широко використовуються в психолого-педагогічній літературі і мають понад 300 формулювань, залежно від того, як автори уявляють структуру і компоненти освітнього процесу. Аналіз еволюції поняття "педагогічна технологія" дає змогу про­гнозувати технологічні тенденції в освіті. Трансформація терміна — від "технології в навчанні" до "технології освіти", а потім до "педагогічної технології" — відповідає зміні його змісту, що охоплює, відповідно, визначені періоди.

У Росії термін "педагогічна технологія" згадується в 20-ті роки в роботах з педології, заснованих на працях з реф­лексології (І. П. Павлов, В. М. Бехтерев, А. А. Ухтомський, С. Т. Шацький). Одночасно користалися і терміном "педа­гогічна техніка", що згадується у Педагогічній енциклопедії 30-х років. Педагогічна техніка визначається як сукупність прийомів і засобів, спрямованих на чітку й ефективну організацію навчальних занять.

Запровадження перших програм аудіовізуального навчан­ня в США в 30-х роках не тільки започаткувало технологічну революцію в освіті, а й відкрило дискусію, яка триває доте­пер, про сутність, предмет, концепції, дефініції, парадигми і джерела розвитку нової галузі педагогічної' науки та нової дисципліни — педагогічної технології.

У центрі дискусій перебуває понятійний апарат численних видань із проблем педагогічної технології, у тому числі понад 20 спеціалізованих журналів. Педагогічну технологію у світо­вому педагогічному просторі опрацьовують розгалужені ло­кальні центри, національні і міжнародні центри, асоціації й інститути, де здійснюється підготовка професіональних педагогів-технологів.

Перший період (40-вісередина 50-х рр.)характеризується появою в школі різноманітних технічних засобів пред'явлення інформації — запису і відтворення звуку і проекції зображень, об'єднаних поняттям "аудіовізуальні засоби". Магнітофони, програвачі, проектори і телевізори, використовувані в школі того часу, було призначено в основному для побутової мети, тому термін "технологія в навчанні" означав застосування до­сягнень інженерної думки в навчальному процесі.

Другий період (середина 50-х — 60-ті рр.)запровадження технологічного підходу позначено виникненням програмова­ного навчання. Було розроблено аудіовізуальні засоби, спеціально призначені для навчальної мети: засоби зворотно­го зв'язку, електронні класи, навчальні машини, лінгафонні кабінети, тренажери тощо. На відміну від терміна "технологія навчання", тотожного поняттю "ТЗН" (технічні засоби навчання), під "технологією освіти" мали на увазі науковий опис (сукупність засобів і методів) педагогічного процесу, що неминуче приводить до запланованого результату.

На початку 60-х років термін "педагогічна технологія" з'явився на сторінках закордонної преси, у назвах багатьох педагогічних журналів високорозвинених капіталістичних країн. У США це журнал "Педагогічна технологія" (1961 р.), у Великій Британії — "Педагогічна технологія і програмова­не навчання" (1964 р.), в Японії (1965 р.) та Італії (1971 р.) — однойменні журнали. У 1967 р. в Англії створено Національ­ну раду з педагогічної технології, у США — Інститут педа­гогічної технології.

Для третього періоду (70-ті роки) характерні три особли­вості. По-перше, відбувається розширення бази педагогічної технології. Крім аудіовізуальної освіти і програмованого на­вчання, фундамент педагогічної технології надбудували інформатика, теорія телекомунікацій, педагогічна кваліметрія, системний аналіз і педагогічні науки (психологія навчання, теорія керування пізнавальною діяльністю, організація на­вчального процесу, наукова організація педагогічної праці). По-друге, змінюється методична основа педагогічної техно­логії, здійснюється перехід від вербального до аудіовізуально­го навчання. По-третє, починає активно здійснюватися підго­товка професіональних педагогів-технологів.

Стає масовим випуск новітніх аудіовізуальних засобів, таких, як відеомагнітофон, карусельний кадропроектор, поліекран, електронна дошка, рейкова система кріплення схем, блокнотна дошка для писання фломастером, син­хронізатори звуку і зображення тощо. У цей період техно­логія навчального процесу розробляється на основі системно­го підходу, а дослідники розуміють педагогічну технологію як вивчення, розробку і застосування принципів оптимізації навчального процесу на основі новітніх досягнень науки й техніки.

У 80-х роках почався четвертий етап в еволюції поняття "педагогічна технологія". Його характерні риси — створення комп'ютерних лабораторій і дисплейних класів; зростання кількості та якості педагогічних програмних засобів.

Пропонована періодизація еволюції поняття може бути прив'язана до конкретних дат, що є віхами в історії педа­гогічної технології:

1946 р. — запровадження плану аудіовізуальної освіти в університеті штату Індіана США (автор — Л. К. Ларсон);

1954 р.— висунення ідеї програмованого навчання (автор Б. Ф. Скиннер);

1961 р.— відкриття відділення технології навчання в університеті Південної Каліфорнії (керівник — Д. Д. Фіни);

1968 р.— розробка і впровадження мови програмування ЛОГО в школі (Массачусетський технологічний інститут США, керівник С. Пейперт);

1976 р.— створення першого персонального комп'ютера «ЭППЛ» (автори— С. Джобс, С. Уозник);

1981 р.— застосування з навчальною метою спеціальних програмних засобів дисплейних класів;

1990р. — використання інтерактивних технологій в освіті.

Триваючи впродовж 50 років, дискусія про сутність пе­дагогічної технології знайшла відображення в численних визначеннях багатьох авторів, педагогічних комісій і асо­ціацій, її суть зводиться до зіткнення двох крайніх точок зору: дехто вважає педагогічну технологію комплексом сучас­них технічних засобів навчання, решта оголошують її проце­сом комунікації. Окрему групу становлять автори, які поєдну­ють у поняття "педагогічна технологія" засоби і процес на­вчання.

Розглянемо базові визначення, зроблені дослідниками за­значеної проблеми. На думку М. Кларка, директора аудіовізуального центру Лондонського університету, спершу зміст педагогічної технології зводився до "застосування в сфері освіти винаходів, промислових виробів і процесів, що є частиною технології нашого часу". Це визначення ко­ректне, воно відображає сучасне розуміння терміна "техно­логія в освіті" (непедагогічні вироби і процеси, застосовувані в навчанні). Зміст терміна змінюється, як ми бачимо, у на­прямку від "технології в освіті" до "технології освіти", тому що поєднує спеціально створені і пристосовані до навчально­го процесу засоби.

Подальшу зміну змісту терміна можна охарактеризувати як тенденцію до багатоаспектності. Як указують Ф. Персиваль і Г. Еллінгтон, у технологію освіти, крім жорстких (проекто­ри, магнітофони, телевізори, мікрокомп'ютери) і м'яких (слай­ди, кодопозитиви, магнітофільми, відеозаписи, комп'ютерні програми) засобів, входять "невідчутні" аспекти (чи, інакше, "супутні засоби"). До них належать "ідеї і досвід, виведені з таких різних галузей знань, як психологія, соціологія, про­фесійний менеджмент і системний аналіз у поєднанні з удос­коналеннями в більш технічних галузях, таких, як оптика, репрографія, акустика і мікроелектроніка, використованих для розробки методик оптимального засвоєння знань чи на­вчальних систем".

Комісія з технології навчання США в доповіді Президенту і Конгресу (1970 р.) зазначила, що "технологія навчання" має двоїсту природу: це — "засоби, породжені технологічною ре­волюцією, що можуть бути використані з навчальною ме­тою... і систематична діяльність з планування, здійснення й оцінювання всього навчального процесу, викладена в термінах специфічної мети, вона заснована на результатах дослідження навчального процесу і комунікації й використо­вує поєднання людських і матеріальних ресурсів для досяг­нення ефективного навчання".

У 60-ті роки, коли відбувалося становлення педагогічної технології, багато авторів особливо не розрізняли технологію навчання, навчальну технологію і педагогічну технологію. Терпимість до різних формулювань простежується на тлі за­гальної тенденції переходу до розуміння педагогічної технології як педагогічної системи, в якій використання засобів нявчання підвищує ефективність навчального процесу. Цей висновок підтверджують такі визначення.

Визначення 1. Технологія освіти — це "цілеспрямоване ви­користання, у комплексі чи окремо, предметів, прийомів, засобів, подій чи відносин для підвищення ефективності на­вчального процесу" (М. Вулман).

Визначення 2. "Ця технологія навчання включає цілісний процес постановки мети, постійне поновлення навчальних планів і програм, тестування альтернативних стратегій і на­вчальних матеріалів, оцінювання педагогічних систем у цілому і встановлення мети заново, щойно надходить нова інформація про ефективність системи" (С. Сполдинг).

Останнє визначення ілюструє перехід від "технології освіти" до "педагогічної технології"; тому що містить всі оз­наки педагогічної технології в її сучасному розумінні (поста­новка мети, оцінювання педагогічних систем, поновлення на­вчальних планів і програм на альтернативній основі).

Дальші уточнення визначення "педагогічна технологія" тривають у 70-х роках, тому що багато авторів припускають­ся нечіткого, двозначного тлумачення терміна.

Однією з причин тривалої дискусії про термін "педаго­гічна технологія" є непрофесійний погляд на проблему. Існу­ють дві основні точки зору: "Професіональні педагоги-технологи вважають технологію процесом чи способом виконання визначеного завдання. З другого боку, педагогічна громадськість, здебільшого, вважає технологію апаратурою для навчального процесу»

Для ілюстрації дискусії про сутність педагогічної технології наводимо три її визначення.

1. "Педагогічна технологія є удосконалювання, застосування й
оцінювання систем, способів і засобів для поліпшення процесу засвоєння знань» (Рада з педагогічної технології, Велика Британія).

2. "Педагогічна технологія є додаток до наукового знання
про засвоєння й умови засвоєння навчального матеріалу для
поліпшення ефективності і корисності навчання і практичної
підготовки..." (Національний центр програмованого навчан-­
ня, Велика Британія).

3. "Педагогічна технологія є система дій з планування, за­-
безпечення й оцінювання всього процесу навчання, обумов-­
лена специфічною метою, заснована на дослідженнях, процесу
засвоєння знань і комунікації, а також використання людсь­-
ких і матеріальних ресурсів для досягнення ефективнішого на­-
вчання" (Комісія з технології навчання, США).

Усі три визначення мають істотний недолік — у них ідеться про підвищення ефективності навчання і не згадується про методи досягнення цього.

І, нарешті, представники четвертої групи –(Д.Фінн, А. Ламсдейн, П. Мітчелл, Р. Томас) пропонують кілька значень педагогічної технології одночасно. Обгрунтовуючи такий підхід (назвемо його багатоаспектним), Д. Фіна помітив: «Тільки наївні люди вважають, що технологія — це просто комплекс апаратури і навчальних матеріалів. Це зна­чить набагато більше. Це спосіб організації, це напрямок думок про матеріали, людей, заклади, моделі і системи типу "людина — машина". Це перевірка економічних можливостей проблеми. Крім того, технологія істотно причетна до взаємодії науки, мистецтва і людських цінностей».

Найбільш повно вивчив проблему П. Д. Мітчелл. Він пише в Енциклопедії педагогічних засобів, комунікацій і технології (Лондон, 1978): «Не будучи синонімом "засобу навчання", педагогічна технологія являє собою міждисциплінарний конгломерат, що має зв'язки (відносини) фактично з усіма аспектами освіти — від короткого навчального фраг­мента до національної системи з усіма її функціями». Зробив­ши докладний аналіз численних визначень, автор дійшов вис­новку про існування концептуальної мозаїки значень педа­гогічної технології: педагогічна психотехнологія, педагогічна інформація і технологія комунікації, технологія педагогічного менеджменту, технологія педагогічних систем, технологія педагогічного планування.Уважно проаналізувавши 102 джере­ла (монографії і статті) з педагогічної технології, П. Д, Мітчелл формулює остаточне її визначення: "Педагогічна техно­логія є галузь досліджень і практики (у межах системи
освіти), що має зв'язки (відносини) з усіма аспектами
організації педагогічних систем і процедурою розподілу ре­-
сурсів для досягнення специфічних і потенційно відтворюва-
них педагогічних результатів".

Це твердження є, на наш погляд, вдалою спробою об'єд­нання всіх відомих значень педагогічної технології. Воно дало змогу автору сформулювати основне завдання педагогів-технологів: оптимальний розподіл людських, матеріальних і фінансових ресурсів для одержання бажаних педагогічних ре­зультатів.

У 1979 р. Асоціація з педагогічних комунікацій і техно­логії США опублікувала "офіційне" визначення педагогічної технології: "Педагогічна технологія є комплексний, інтегра­тивний процес, що охоплює людей, ідеї, засоби і способи організації діяльності для аналізу проблем і планування, забез­печення, оцінювання і керування вирішенням проблем, що сто­суються всіх аспектів засвоєння знань".

Це формулювання виявилося настільки всеосяжним, що подальші його зміни відбувалися лише по лінії уточнення мозаїки значень педагогічної технології і їх спеціалізації. Як зазначено в глосарії термінів за технологією освіти (Париж, ЮНЕСКО, 1986, с. 43), "у первісному розумінні педагогічна технологія означає використання з педагогічною метою засо­бів, породжених революцією в галузі комунікації, таких, як аудіовізуальні засоби, телебачення, комп'ютери й інші види "жорстких" і "м'яких" засобів. У новому і ширшому розумі­нні це — систематичний метод планування, застосування й оцінювання всього процесу навчання й засвоєння знань шля­хом обліку людських і технічних ресурсів і взаємодії між ними для досягнення найефективнішої форми освіти. У цьому розумінні педагогічна технологія використовує як теоретич­ний інструмент системний аналіз.

У 70-ті роки журнал "Советская педагогика" неодноразово публікував статті з проблем педагогічної технології. Це роботи Т. А. Ільїної, А. І. Космодем'янської, М. В. Кларина, І. .Я. Лернера. Проведений нами аналіз вітчизняних визначень педа­гогічної технології може бути корисним для вчасного прогно­зування технологічних тенденцій у вітчизняній освіті.

У цей час у вітчизняну педагогічну науку й освіту міцно ввійшло поняття "педагогічна технологія" ("освітня технологія"). У його розумінні і вживанні існують великі розбіж­ності серед учених і практиків.

- Педагогічна технологія — це змістовна техніка реалізації навчального процесу (В. П. Безпалько).

- Педагогічна технологія означає системну сукупність і
порядок функціонування особистісних, інструментальних
і методологічних засобів, використовуваних для досягнення
педагогічної мети (М. В. Кларин).

- Педагогічна технологія є змістовним узагальненням, що
вбирає в себе зміст усіх визначень різних авторів (джерел).
Педагогічна технологія може бути представлена науковим,
процесуально-описовим і процесуально-діючим аспектами
(Г. К. Селевко).

- Педагогічна технологія — системний метод створення,
застосування і визначення всього процесу викладання і
засвоєння знань з урахуванням технічних і людських ресурсів
і їх взаємодії, що своїм завданням вважає оптимізацію форм
освіти (ЮНЕСКО).

Педагогічні технології, зазвичай, відображають прийняту в різних країнах систему освіти, її загальну цільову і змістовну спрямованість, організаційні структури і форму, відображені в державних нормативних документах, зокрема — в освітніх стан­дартах. Сама по собі система неперервної освіти в нашій країні теж може бути занесена до класу освітніх технологій.

Освітні технології є стратегіями розвитку національного, дер­жавного, регіонального і муніципального освітнього простору.

Педагогічна технологія відображає тактику реалізації освітніх технологій і будується на знанні закономірностей функціонування системи "педагог — середовище — учень" у визначених умовах навчання (індивідуального, групового, ко­лективного, масового тощо). Їй притаманні загальні риси закономірності реалізації навчально-виховного процесу неза­лежно від конкретного навчального предмета.

Педагогічна технологія може містити в собі інші спеціалізовані технології, застосовувані в інших галузях науки і практики — електронні і нові інформаційні технології, поліграфічні, валеологічні тощо.

Технологія навчання відображає шлях освоєння конкрет­-
ного навчального матеріалу в межах визначеного предмета,
теми, питання й у межах цієї технології. Вона близька до ок-
ремої методики. Її ще можна було б назвати дидактичною технологією.

Діяльність педагогів-новаторів можна зарахувати до пер- соніфікованих технологій (персонал-технологія), які тиражува­ти важко, а іноді і неможливо.

Таким чином, педагогічна технологія, функціонує і як наука, що досліджує найраціональніші шляхи навчання, і як система способів, принципів і регулятивів, застосовуваних у навчанні, і як реальний процес навчання (Г. К. Селевко).

Педагогічна технологія в загальнопедагогічному розумінні характеризує цілісний освітній процес з його метою, змістом і методами навчання. Окремо предметна педагогічна техно­логія — сукупність методів і засобів для реалізації визначе­ного змісту навчання в межах одного предмета (методика викладання предмета). Локальна ж технологія являє собою вирішення окремих дидактичних і виховних завдань. Персонал-технологія присутня в досвіді педагогів-новаторів.

Г. К. Селевко визначає таку структуру педагогічної тех­нології:

а) концептуальна основа;

б) змістова частина навчання:

-мета навчання — загальна і конкретна;

-зміст навчального матеріалу;

в) процесуальна частина — технологічний процес:

- організація навчального процесу;

- методи і форми навчальної діяльності школярів;

- методи і форми роботи вчителя;

-діяльність учителя з керування процесом засвоєння
матеріалу;

- діагностика навчального процесу.

Загалом планування навчальної теми або навчального курсу починається з визначення програми дій, спрямованих на підвищення ефективності процесу навчання. Програма по­винна здійснюватися в такій послідовності:

а) визначення конкретних навчальних тем та мети навчання;

б) характеристика особливостей певної групи учнів;

в) визначення бажаних результатів (обсяг знань, навичок,
умінь);

г) розробка та опис змісту конкретних навчальних тем або
курсів, які відповідають меті навчання;

ґ) попереднє тестування учнів для визначення їх загальної підготовленості до навчання та рівня знань з конкретної на­вчальної теми;

д) обгрунтування та вибір методів і засобів навчання з
конкретної теми;

є) координація діяльності, пов'язана з комплектацією
штату навчального персоналу, складанням розкладу занять,
визначенням необхідного бюджету витрат; .

є) оцінювання знань учнів та внесення згідно з їх результатами коректив у навчальний процес.

Отже, інтерес як учених, так і практиків до педагогічної технології викликано різними причинами. Для когось, це модний напрям. Інші вважають педагогічну технологію засобом вирішення більшості педагогічних проблем. Ми ж схильні вважати, що це об'єктивний процес, новий етап в еволюції освіти, на якому будуть переглянуті підходи до супроводу і забезпечення процесу природного розвитку дитини.

На наш погляд, було б правомірно сьогодні порушити пи­тання про "педагогічну чистоту", моральну безпеку, валеологічну обґрунтованість і духовну екологічність існуючих і розроблюваних педагогічних технологій. Взявши їх за гене­ральну ідею, в їхню основу повинно бути покладено принци­пи гуманістичного світогляду, що передбачають формування таких якостей особистості, як усвідомлення єдності природи і людини, відмова від авторитарного стилю мислення, тер­пимість, схильність до компромісу, шанобливе ставлення до чужої думки, інших культур, цінностей та віри.

 

2. Робота в групах:

Порівняйте наступні визначення:

1 група: Парадигма –( від грец. – приклад, взірець) – 1. Система форм одного слова (напр. п. відмінювання); таблиця таких форм. 2. Система уявлень, характерна для визначення етапу розвитку науки, культури, суспільного життя (Словник іншомовних слів / Укл. С.М.Морозов, Л.М.Шкарапута).

Парадигма – (з грец. - зразок, приклад) – сукупність стійких і загальнозначущих норм, теорій, методів, схем наукової діяльності, яка передбачає єдність у тлумаченні теорії, в організації емпіричних досліджень та інтеграції наукових досліджень ( Реале Дж., Антисери Д. Западная философия от истоков до наших дней: Пер. с фр. – СПб: Петрополис, 1997.-С. 357).

Парадигма освіти –система основних наукових досягнень(теорій, методів), за зразком яких організується дослідницька практика вчених у галузіосвіти у визначений історичний період (Т.Кун).

2 група: Навчальна технологія- послідовні практичні дії учнів і вчителя у навчально-виховному процесі, які забезпечують формування в учнів заздалегідь заданих рис ( Г. Корнетов).

Технологія освіти -це цілеспрямоване використання, у комплексі чи окремо, предметів, прийомів, засобів, подій чи відносин для підвищення ефективності навчального процесу (М.Вулман).

3 група: Кредитно-модульна система організації навчального процесу -це модель організації навчального процесу, яка ґрунтується на поєднанні модульних технологій навчання та залікових освітніх одиниць( залікових кредитів). ( Кудіна В.В., Соловей М.І., Спіцин Є.С. Педагогіка вищої школи.- К.: Ленвіт, 2006.-С. 146).

Що об’єднує подані визначення? Чи є між ними принципова різниця?

Про що свідчить наявність значної кількості визначень цих педагогічних термінів?

 

3.Розгляньте таблицю з посібника Пєхоти О.М., Старєвої А.М. Особистісно орієнтоване навчання: підготовка вчителя: Монографія.-2-е вид. доп. та перероб.- Миколаїв: Вид-во «Іліон», 2007. - С. 109.



































Дата: 2016-10-02, просмотров: 242.