Нормативно-правові акти:

1. Конституція України: прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України від 28 черв. 1996 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 30. – Ст. 141.

2. Кримінальний процесуальний кодекс України : Закон України від 13 квітня 2012 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http: // www.rada.gov.ua.

3. Кримінальний кодекс України : Закон України від 05.04 квітня 2001 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http: // www. zakon4.rada.gov.ua.

4. Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку: Закон України від 16.07 2015 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http: // www. zakon4.rada.gov.ua.

5. Про затвердження Порядку отримання дозволу суду на здійснення заходів, які тимчасово обмежують права людини, та використання добутої інформації: Постанова Кабінету Міністрів № 1169 від 26 вересня 2007 року [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http: // www.rada.gov.ua.

6. Про деякі питання здійснення слідчим суддею суду першої інстанції судового контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб під час застосування заходів забезпечення кримінального провадження: Вищий спеціалізований суд, лист від 5 квітня 2013 р. № 223-558/0/4-13 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http: // www.rada.gov.ua.

7. Щодо визначення територіальної підсудності розгляду клопотань про забезпечення заходів кримінального провадження: Вищий спеціалізо­ваний суд. Лист від 15 жовтня 2013 р. № 1-1640/0/4-13 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http: // www.rada.gov.ua.

8. Щодо неоднозначного тлумачення положень ст. 132, 184 Кримінального процесуального кодексу України в частині визначення територіальної підсудності розгляду клопотань про застосування заходів забезпечення кримінального провадження: Вищий спеціалізований суд. Лист від
7 квітня 2014 р. № 5-467/0/4-14 - [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http: // www.rada.gov.ua.

Спеціальна література:

9. Благута Р. І. Привід як захід забезпечення кримінального провадження на стадії досудового розслідування / Р. І. Благута, І. С. Кіпрач // Науковий вісник Львівського державного університету внутрішніх справ. Серія юридична. – 2012. – Вип. 4.

10. Гумін О. М. Система заходів забезпечення кримінального провадження за новим Кримінальним процесуальним кодексом / О. М. Гумін // Науковий вісник національної академії внутрішніх справ. – 2013. – № 1. – С. 226–231.

11. Дунаєва А. В. Заходи забезпечення кримінального провадження, що застосовуються під час встановлення місцезнаходження підозрюваного, який ухиляється від органів досудового розслідування / А. В. Дунаєва // Митна справа. – 2013. – № 1, Ч. 2. – Кн. 1.

12. Ільченко С. Проблеми забезпечення належної правової процедури під час відсторонення від посади / С. Ільченко // Право України. – 2013. –
№ 11. – С. 225.

13. Кожевніков Г. Заходи забезпечення кримінального провадження / Г. Кожевніков // Вісник Національної академії прокуратури України. – 2012. – № 3 (27).

14. Сліпченко В. Тимчасовий доступ до речей і документів: проблеми застосування / В. Сліпченко // Право України. – 2013. – № 11. – С. 210–233.

15. Смоков С. М. Види обмежень конституційних прав громадян у новому Кримінальному процесуальному кодексі України / С. М. Смоков // Форум права. – 2012. – № 2.

16. Сорока С. О. Процесуальний порядок затримання / С. О. Сорока // Митна справа. – 2012. – № 3, Ч.2, Кн. 1 – С. 144–145.

ТЕМА 7. ЗАПОБІЖНІ ЗАХОДИ

Питання для опрацювання.

1. Запобіжні заходи в системі заходів кримінального процесуального примусу. Підстави і порядок їх застосування.

2. Види і характеристика запобіжних заходів, не пов’язаних з ізоляцією.

3. Поняття і підстави застосування запобіжного заходу – взяття під варту.

Актуальні питання для з’ясування:

1. Чому у ст. 182 КПК України, яка регламентує відповідаль­ність за заставу, не конкретизовано, в яких саме випадках слідчий суддя, суд може приймати рішення щодо призначення застави у розмірі, який перевищує вісімдесят чи триста мінімумів заробітної плати?

2. Відповідно до ст. 219 КПК України, досудове розслідування у кримінальних провадженнях, в яких особа підозрюється у вчиненні тяжкого чи особливо тяжкого злочину, може бути продовжено до
12 місяців. До того ж тримання особи під домашнім арештом, згідно з ч. 6 ст. 181 КПК України, не може перевищувати 6 місяців. Виникає питання: “Як треба діяти у випадках, коли до підозрю­ваного обраний саме такий запобіжний захід, а розслідування ще не закінчене і перебування особи на свободі може призвести до порушення нею процесуальних обов’язків”?

3. Чому у п. 5 ст. 181 КПК йдеться про те, що працівники органу Національної поліції з, з метою контролю за поведінкою підозрюваного, обвинуваченого, який перебуває під домашнім арештом, мають право з’являтися в будинок цієї особи, вимагати надавати усні чи письмові пояснення з питань, пов’язаних з виконанням покладених на неї зобов’язань тощо та водночас механізм здійснення відповідного контролю у КПК є неврегульованим?

4. Чому у КПК України невирішеними є питання, які саме підрозділи органів Національної поліції повинні здійснювати контроль за дотриманням домашнього арешту.

5. Чи не буде доречним у ч. 1 ст. 181 КПК України, що встановлює відповідальність за арешт, термін “житло” замінити на юридичну конструкцію “житло за місцем постійного або тимчасового проживання”?

6. Чи слушним є надання слідчому судді під час обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою можливості одночасно застосовувати до підозрюваного, обвинуваченого іншої міри запобіжного заходу, що не є рівнозначною за суворістю (наприклад, застава, особисте зобов’язання)?

7. Чи правильним є твердження у ч. 1 ст. 208 КПК України, що затриманню підлягає особа, яка підозрюється у вчиненні злочину, за який передбачено покарання у вигляді позбавлення волі? Хіба такому тимчасовому запобіжному заходу не може піддаватися особа, яка підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення, за яке призначена інша міра покарання?

Тести