Зелені рослини не паразити. Такі рослини (автотрофні) мають зелені листки, здатні до фотосинтезу і створення органічної речовини. До цієї групи належать найбільша частина бур’янів. За тривалістю життя вони поділяються на:

- малорічні– група рослин, які розмножуються переважно насінням, живуть не більше двох років і за життя плодоносять лише один раз. Після утворення насіння рослини відмирають;

- багаторічні – цикл розвитку життя яких перевищують два роки, плодоносять щорічно, розмножуються насінням і вегетативними органами.

- ефемери– рослини з дуже коротким періодом розвитку (1,5-2 місяці), які упродовж вегетаційного періоду здатні давати кілька поколінь. В Україні найпоширеніші зірочник середній, тонконіг однорічний і люцерна маленька;

- ярі – рослини, цикл розвитку яких починається весною і завершується у цьому ж році. Осінні сходи бур’янів цієї групи не здатні перезимовувати і гинуть навіть під час перших осінніх приморозків. Залежно від часу проростання цю групу поділяють на ранні та пізні бур’яни. Насіння ранніх сходить напровесні при температурі +3-5^ºС і завершують вегетацію до середини літа. До цієї групи належать: гречка берізковидна, гречка татарська, вівсюг звичайний, редька дика, амброзія полинолиста, підмаренник чіпкий та інші. Пізні ярі проростають після достатнього прогрівання грунту (до 12-16ºС) і завершують вегетацію в осінній період. Найбільш поширеними серед цієї групи є такі: щириця звичайна, щириця біла, куряче просо, мишій зелений, мишій сизий, паслін чорний, лобода біла та інші.

- озимі– рослини, які здатні утворити насіння після проходження зимового періоду, зимуючи у фазі розетки. Засмічують переважно посіви озимих культур, багаторічних трав. Життєвий цикл розвитку співпадає з циклом розвитку озимих культур. Переважаючими бур’янами цієї групи є стоколос житній, стоколос польовий, мітлиця звичайна;

- зимуючі – рослини, для яких умови перезимівлі не обов’язкові і життєвий цикл розвитку може відбуватися по типу ярих або озимих, залежно від періоду проростання. До цієї групи належать: волошка синя, грицики звичайні, талабан польовий, ромашка непахуча, злинка канадська та ін..;

- дворічні – для повного життєвого циклу потребують два роки. У перший рік накопичують в коренях поживних речовин, а на другий рік формують стебло з квітками і насінням. Домінуючими представниками є: буркун білий, буркун жовтий, будяк пониклий, синяк звичайний, липучка відстовбурчена, блекота чорна та ін.;

За органом вегетативного розмноження розрізняють такі групи багаторічних бур’янів:

- кореневищні– багаторічні рослини, основним органом вегетативного розмноження яких є кореневище. Найпоширенішими бур’янами цієї групи є: пирій повзучий, свинорий, хвощ польовий, сорго алепське, підбіл звичайний та інші;

- коренепаросткові – розмножуються переважно за допомогою кореневих паростків. Найпоширеніші такі, як осот рожевий, осот жовтий, гірчак степовий звичайний, берізка польова, молокан татарський, льонок звичайний та інші;

- стрижнекореневі –основним органом вегетативного розмноження яких є сплячі бруньки на стрижневому корені. До цієї групи належать: щавель кучерявий, суріпиця звичайна, щавель кінський, кульбаба звичайна, полинь звичайний та інші;

- повзучі – розмножуються надземними стеблами, у вузлах яких здатне утворюватись коріння. До них належать: жовтець повзучий, перстак гусячий, розхідник звичайний та ін..;

- цибулинні– основним ограном вегетативного розмноження яких є видозмінений підземний пагін – цибулина. Бур’яни цієї групи засмічують переважно луки і пасовища, особливо поширений вид – цибуля Вальдштейна;

- бульбоплідні – основним органом вегетативного розмноження є потовщене підземне стебло – бульба, яке після перезимівлі дає початок новій рослині. Переважаючою є чина бульбиста, яка поширена на півдні України на луках і пасовищах;

- гронекореневі– багаторічні рослини, які розмножуються насінням і вегетативно при відділені верхньох частини укороченого головного кореня. До них належать жовтець польовий і подорожник великий, які найчастіше засмічують посіви багаторічних трав, сади та узбіччя доріг.

Бур’яни паразити за місцем прикріплення до рослин господаря поділяють:

- кореневі – паразитні рослини прикріпляються до стебла рослини- господаря. На Україні поширені: вовчок соняшниковий і вовчок гіллястий;

- стеблові – паразити рослини прикріпляються до стебла рослини –господаря. Найпоширенішими є повитиця польова і повитиця конюшинна.

Напівпаразити, це зелені рослини, які живляться за рахунок іншої культури, але не втратили здатність до фотосинтезу.

Карантинні бур'яни - особливо небезпечні, завозяться з інших регіонів, тому підлягають строгому контролю з боку відповідних карантин­них служб. До таких належать наявні в Україні бур'яни: гірчак звичайний, амброзія поли­нолиста, галінсога дрібноквіткова, злинка канадська та інші.

Відповідно до кожної з груп бур'янів розробляють певні заходи бо­ротьби з ними, враховуючи бал забурʼяненості та по­ріг шкідливості.

Зокрема, фітоценотичний поріг шкідливостівизнача­ються такою кількістю бур'янів у посівах культурних рослин, за якої вони не завдають помітної шкоди рослині.

У цьому випадку, якщо наявні бур'яни не відзначаються високою здатністю до розмноження, або відзначаються пожив­ністю, можна не прово­дити масових заходів із їх знищення.

Критичний поріг шкідливості характеризується такою кількістю бур'янів у посівах, яка спричиняє значні втрати вро­жаю культури, але не вищє 3 - 6% від фактичного. Вартість же додаткового врожаю, отриманого від застосу­вання заходів боротьби з бур'янами, не перекриває затрат на їх проведення.

Економічний поріг шкідливості - це така кількість бур'янів, витрати на знищення якої менші, ніж вартість додатково отриманого врожаю. Отже, приріст врожаю при цьому повинен становити не менше 8 - 12%.

Виходячи з цього, планують ті чи інші методи і заходи боротьби з бур'янами.

Щодо методів боротьби з бур'янами, то їх поділяють на агротехнічні, фізичні, хімічні, біологічні.

Агротехнічніметоди передбачають високу культуру землеробства, запобіжні, винищувальні й спеціальні заходи. Це такі, як: очистка насіння від бур'янів, правильне чергування культур у сівозміні, провокація проростання і наступне приорювання бур'янів та інші

Під фізичнимиметодами контролю бур'янів слід розуміти знищення бур'янів за рахунок використання фізичних явищ (вогневий засіб, обробка електромагнітним полем надвисокої частоти).

Особливо небезпечними, хоч і досі ще популярними, є хімічні методи - використання гербіцидів.

Біологічніметоди передбачають використання в якості біологічної зброї комах-фітофагів. яких називають "живими гербіцидами".

У боротьбі з паразитними бур'янами потрібно застосовувати спеціальні заходи: суворо додержуватися сівозмін, допускати повернення культур, що уражаються, на те саме місце тільки після того, як насіння паразитного бур'яну втратить схожість; старанно очищати насіння культур, що уражаються паразитними бур'янами на спеціальних машинах; знищувати за допомогою хімічних та інших засобів осередки розмноження паразитних бур'янів.