Мета:ознайомитись та вивчити основні сільськогосподарські терміни, розглянути закони, правила, які мають найбільше значення для розуміння процесів, що відбуваються в агроекосистемах.

Агрокультура- сукупність заходів, дій, процесів виробників аграрної продукції, спрямованих на поліпшення культури землеробства і підвищення його ефективності.

Агросфера - частина біосфери, яку становлять культурні рослини, свійські тварини і грунт,оброблений під вирощування с.-г., культур.

Агрофон - стан ґрунту, що впливає на урожай с.-г. культур.

Агрохімікати - загальне поняття, назва для всіх хімікатів (мін. добрив, засобів захисту рослин тощо), застосовуваних у с.-г.

Агроценоз - біотичне угруповання, створене людиною з метою отримання с.-г. продукції і регулярно підтримуване нею, має незначну екологічну надійність, але високу врожайність певних видів, сортів рослин.

Азотфіксація- процес зв'язування молекул азоту в азотовмісні сполуки, який відбувається за участю вільноживучих і симбіотичних азотфіксуючих мікроорганізмів.

Антибіотики – речовини біологічного походження, здатні знищувати мікроорганізми або пригнічувати їх ріст і розмноження.

Бонітет ґрунт- властивості ґрунту та рівень врожайності вирощуваних на ньому культур як сумарний показник родючості.

Буферність ґрунту - здатність ґрунту зберігати кислотність (реакцію) середовища практично сталою під дією кислот і лугів. Так, чорноземи мають бeферність 5-8 (буферність піску = 1).

Вапнування грунту - внесення вапнякових добрив у грунт з метою нейтралізації його надмірної кислотності, яка шкідлива для багатьох с.-г. культур.

Вивітрюванн - руйнування мінеральних і гірських порід під впливом фізичних і хімічних чинників, компонентів атмосфери та гідросфери за участю живих організмів.

Вилуження ґрунту- процес вимивання з верхніх шарів ґрунту в нижні шари або підґрунтя розчинних мін. сполук, що відбувається під впливом низхідного руху атмосферних опадів або ґрунтового розчину.

Випрівання - загибель трав'янистих зимуючих рослин під товстим шаром снігу, який впав на незамерзлий - ґрунт.

Вологість ґрунту - величина, що кількісно характеризує водоутримувальну здатність ґрунту. Залежно від умов утримування вологи розрізняють польову, загальну, капілярну, повну, гранично польову, максимально адсорбційну.

Гербіциди - хімічні засоби з бур'янами та іншою небажаною трав'янистою рослинністю в посівах і насадженнях культурних рослин.

Гібрид - статеве потомство від схрещування двох організмів з різною спадковістю (генотипами).

Гідромеліорація- поліпшення водного балансу земель шляхом осушення чи обводнення їх.

Гуміфікація - процес перетворення органічних решток рослин і тварин внаслідок перебігу біохімічної реакцій за утрудненого доступу кисню на темнозабарвлені високомолекулярні речовини – гумус.

Гумус (перегній)- темнозабарвлена органічна речовина, що утворюється внаслідок розкладання рослинних і тваринних решток та продуктів їхньої життєдіяльності. До складу гумусу входять гумінові кислоти, фульвокислоти, гумін, ульмін.

Деградація ґрунту- поступове погіршення властивостей ґрунту, зумовлене зміною умов ґрунтоутворення внаслідок впливу природних чинників або господарської діяльності людини, що супроводжується зменшенням вмісту гумусу, руйнуванням структури ґрунту та зниженням його родючості.

Дефляція - руйнування нещільних гірських порід і ґрунтів мінеральними часточками, що приносяться вітром (видуванням), супроводжується перенесенням продуктів вивітрювання гірських порід – пилу, піску, тощо.

Евтрофікація- підвищення рівня первинної продукції водойм внаслідок збільшення в них концентрації біогенних елементів, насамперед азоту і фосфору. Інтенсивний розвиток рослин спричинює нагромадження органічні речовини, яка внаслідок неповної мінералізації скупчується у водоймах і водотоках.

Ерозія - руйнування поверхні фізичних тіл і біологічних об'єктів під впливом різноманітних механічних, хімічних і термічних впливів.

Залуження - самозаростання травою оголених ділянок ґрунту чи система заходів щодо створення чи поліпшення продуктивного трав'яного покриву з метою укріплення поверхонь схилів, боротьби з ерозією ґрунту тощо.

Землекористування - порядок, умови та форма експлуатації земель; сукупність земельних ділянок, що експлуатуються землекористувачами.

Землеробство - одна з провідних галузей с.-г., що займається вирощуванням продовольчих, технічних, кормових та інших с.-г. культур

Імунітет (рослин)- несприятливість рослин до збудників захворювань і шкідників та до продуктів їхньої життєдіяльності. Особливим виявом є стійкість і витривалість.

Кадастр земельний - систематизоване зведення відомостей про землі.

Меліорація ґрунтів - помітне поліпшення властивостей ґрунтів та умов ґрунтоутворення з метою підвищення їхньої родючості.

Мульчування - вкривання поверхні ґрунту різними матеріалами для боротьби з бур'янами та захисту ґрунту від пересихання й перегрівання.

Пар - парове поле, поле - сівозміни, вільне від посіву с.-г. культур протягом усього або частини вегетаційного періоду, яке утримують у чистому від бур'янів етапі з метою нагромадження в ґрунті вологи та поживних речовин.

Пестциди – загальна назва хімічних речовин, які використовують для боротьби із шкідниками і хворобами рослин, бур'янами тощо. Поділяють на інсектициди, акарициди, бактерициди, фунгіциди, немотоциди, гербіциди, біоциди.

Родючість – сукупність властивостей грунту, здатних задовольняти потребу рослин у поживних речовинах, воді, повітрі та фіз.-хім. середовищах.

Токсичність – отруйність, здатність деяких хімічних елементів, сполук, біогенних речовин виявляти шкідливу дію на живі організми.

Селекція – виведення нових і поліпшення існуючих сортів с.г. рослин та порід свійських тварин.

Сівозміна – науково-обгрунтоване вирощування у певній послідовності кількох видів рослин на одній земельній ділянці.

Структура грунту – сукупність елементарних часточок грунту, структурних агрегатів різного розміру й форми і з певним фізико-хімічними та механічними властивостями. Розрізняють безструктурні, слабо структурні та структурні грунти.

Фотрперіодизм – потреба організмів у певній тривалості дня і ночі, тобто в періодичній зміні освітлення та темряви.

ФАО – (продовольча і с.г. організація ООН) спеціалізована установа ООН займається питанням продовольчих ресурсів та розвитку сільського і промислового господарства у світі.

ФАР – фотосинтетична активна радіація. Випромінювання в діапазоні 380-750 н.м., найбільш ефективне для фотосинтезу рослин.

Практична робота № 2

Теоретичні відомості

Живі організми і неживе (абіотичне) середовище взаємопов'язані між собою. Будь-яка одиниця (біосистема), що включає всі спільно функціону- ючі організми (біотичні угруповання) на певній ділянці, взаємодіє з фізичним середовищем таким чином, що потік енергії створює визначені структури і кругообіг речовин між живою і неживою частинами, являючи собою екологічну систему. Екосистема- єдиний природний комплекс утворений сукупністю організмів, які мешкають разом, та умовами їх існування.

Екосистему визначаютьяк сукупність живих організмів, об'єднаних трофічно-енергетичними зв'язками між собою і середовище. Отже: Екосистемаскладається з біотопу та біоценозу.Вчення про екосистеми, їх генезис, структурно-функціональні особливості, еволюцію та антропогенну динаміку вивчає екосистемологія.

Вивчення агроекології потребує фундаментальних знань структури природних екосистем, продукту діяльності самої природи. Без розуміння особливостей організації природних екосистем неможливо оцінювати агроекосистеми.

Під сільськогосподарською екологічною системою (агроекосистемою) розуміють природний комплекс, змінений с.г. діяльністю людини.

Агроекосистема- це штучна або змішана система рослинних, тваринних і мікробіологічних угруповань з невираженим або відсутнім механізмом саморегулювання. Це нестійка система ценопопуляцій культивованих рослин, їх сортів на оброблюваних грунтах, яка підтримується і регулюється людиною; за відсутністю такого контролю втрачає свої властивості. Розділ екології, що вивчає екологічні системи, називають синекологією.

Створені людиною або трансформовані нею природні агроекосистеми складаються з певних видів (сортів) рослин, тварин і мікроорганізмів грунту. Основу агроекосистем становить їхній постійний компонент - культурні рослини, що утворюють агрофітоценоз і є його едифікаторами, виділені у культурний ярус. Поширення в них бур'янових рослин є додатковим, небажаним компонентом.

Тваринний світ, що населяє агроекосистему, формується із місцевих представників фауни, є непостійним компонентом. При пасовищному утриманні до нього долучаються сільськогосподарські тварини, що мають безпосередній вплив на агрофітоценоз.

Ґрунтова мікрофлора в процесі своєї діяльності сприяє мінералізації рослинних і тваринних рештків і збагачує грунт перегноєм. Отже: агроекосистема (агробіоценоз)- це агрофітоценоз + зооценоз + грунт і кліматоп.

У сучасних агроекосистемах матеріально-енергетичні, економічні й екологічні процеси виробництва біологічної продукції перебувають у тісному взаємозв'язку. Людина створила окремі природно-технологічні системи для вирощування рослин ( теплиці, оранжереї, парникові господарства) і тварин (свинарники, корівники, конюшні, вівчарні, птахофабрики, пасіки тощо). Вони функціонують за умови керування людиною і наявності додаткової енергії.

Незважаючи на різноманітність, сільськогосподарські екосистеми мають однакові складові елементи: культурні рослини і бур'яни; тварини (безхребетні й хребетні), що живуть у грунті й посівах; паразити (безхребетйі й хребетні), що живуть у грунті й посівах; паразити й напівпаразити культурних рослин і бур'янів;

Ланцюги живлення у сільськогосподарських екосистемах скорочені й залучені в сферу діяльності людини. На вершині екологічної піраміди

розміщена людина, яка водночас є споживачем і рослинної й тваринної продукції.

Агроекосистемуможна розглядати як трансформовану природну або створену, що функціонує за рахунок природної та антропогенної енергії (додаткової). З переходом на інтенсивні технології сільського господарства зростає енергоємність її продукції внаслідок підвищеного використання антропогенних джерел енергії.

За рівнем антропогенного впливу і енергетичних витрат агроеко- системи поділяють на три групи.

До першої групи належать екстенсивні агрокосистеми.Їхня про- дуктивність низька, адаптивність до умов висока, спеціалізація –рослинни- цька, тваринницька й комплексна. Дані агроекосистеми орієнтовані на використання природної родючості грунтів, без використання добрив та інших хімічних засобів або дуже обмежене їх застосування. Це багаторічні кормові угіддя.

До другої групи відносяться інтенсивні агроекосистеми.Про- дуктивність їх висока, ступінь адаптивності низький, спеціалізація –рослин- ницька, тваринницька й комплексна. В них застосовуються сівозміни із травами і сидератами, на поля вносять безпідстилковий гній, застосовують ефективні засоби виробництва – нові сорти, гібриди, агрохімікати і механізми. Використовують більш ефективні технологічні процеси та застосовують передові методи організації праці, новітні досягнення науки та техніки. Дані агроекосистеми забезпечують найвищу врожайність с.г. культур

Третю групу становлять адаптивні агроекосистеми.Їхня про- дуктивність досить висока, адаптивність теж висока, спеціалізація –рослин- ницька, тваринницька та комплексна. Широко використовують коротко ротаційні сівозміни, біологічне різноманіття невелике, використовується гній, біологічні методи захисту.

Завдання.Опишіть типову структуру агробіоценозу, його відмінності від природного біоценозу за поданою схемою.

Істотною особливістю агроекосистем є поява в них штучного добору і селекції рослин та тварин, залучення у трофічний ланцюг сільсько господарських тварин і людини, порушення кругообігу речовин внаслідок надходження мінеральних добрив, пестицидів, а також використання ними природної сонячної енергії та додаткових енергетичних ресурсів. На основі даних порівняльної характеристики потрібно зробити висновок і роль антропогенних факторів в житті природних і окультурених та культурних біогеоценозів і ландшафтів, про значення природних біогеоценозів і ландшафтів.

Література

1. Кравців Р.И., Черево М.В. Екологічні основи фермерських господарств. - Л.: ТеРус, 2005. - С. 14-64.

2. М'якушко В.К., Мельничук Д.О. та ін. Сільськогосподарська екологія. -К., 1992. -С. 31-101.

3. Смаглій О.Ф., Кардашов А.Т. та ін. Агроекологія. - К., 2006. - С.35-43.

4. Сільськогосподарська екологія: Навч. Посіб. Для ВНЗ / За заг. Ред.. В.О.Головка, А.З.Злотіна, В.Л. Мєшкової. - X.: Еспада, 2009.- 624 с.

Запитання для самопідготовки

1. Яким шляхом виникли агроекосистеми?

2. Яке значення людини у функціонуванні агро екосистем?

3. Назвіть джерела енергії агробіоценозу.

4. Що таке антропогенна енергія, її значення для агроекосистем?

5. Назвіть складові компоненти агроекосистеми.

6. Дайте приклади агробіогеценозу.

7. Хто є головним продуцентом?

8. Ким представлений гетеротрофний блок агробіоценозів?

9. Хто є основним консументом в агробіоценозі?

10. 3 яких ланок складається ланцюг живлення в агроекосистемі?

11. Назвати три групи агроекосистем за рівнем енергетичних
витрат.

12. В чому особливість біотопу (екотопу) агроекосистем, чим він
представлений

Практична робота №3

Теоретичні відомості

Під агрофітоценозомрозуміють польові посіви рослин, окультурені природні кормові угіддя шляхом корінного поліпшення, культурні (сіяні) сіножаті й пасовища тощо. В екологічному розуміння агрофітоценоз- це створені людиною посіви культурних рослин на спеціально відведеній і відповідним чином підготовленій ділянці з метою одержання необхідної органічної речовини ( кормових, харчових, технічних рослин ). Висіяні людиною культурні рослини є домінантами,або едифікаторамиагрофітоценозу. Інші його компоненти з'являються в ньому поза бажанням людини і є додатковими і шкідливими. Розміщення видів в агрофітоценозі залежить від агротехніки. Культурні рослини підбираються згідно з екологічними закономірностями.

Здебільшого агрофітоценози складаються з одного виду культурної рослини та кількох десятків видів бур'янів. Складні (дво – і більше видові) агрофітоценози утворені більше, ніж одним видом культурних рослин. Це вико-вівсяні суміші, сіяні луки і пасовища тощо. В їхньому складі теж присутні бур'яни.

Щільність культурних рослин у агрофітоценозі регулюють за рахунок норм висіву і способу сівби насіння, а також шляхом проріджування посівів. Щодо бур'янів, то за умови шкідливого рівняи, їх знищують. Підвищення норми вісіву призводить до вилягання і пригнічення росту рослин внаслідок заглушення посівів, а зменшення норми зумовлює забур’яненість.

В сільськогосподарській практиці за едифікаторним ефектомвиділя-ють три групи культур:

- сильноедифікаторні(культури суцільного посіву, які формують густий травостій, високорослий або середньо рослий, зазвичай швидко розвивається після посіву, рано відростає навесні -жито, ріпак, соняшник на силос).

- середньоедифікаторні(рослини суцільного посіву та рядкового весняного посіву, досить високорослі, зазвичай швидко ростуть після появи сходів - ярі зернові, рис гречка, просо, соя).

- слабкоедифікаторні(рослини рядкового посіву з широким або нешироким міжряддями, культури суцільного посіву, низькорослі, що повільно розвиваються після появи сходів - баштанні, морква, капуста, цибуля, цукровий буряк).

Бур'яни - це супутники культурних рослин поля і городу, пасовищ тощо. Вони є другим автотрофним компонентом агрофітоценозу. Щільність культурних рослин у агрофітоценозі регулюють за рахунок норм висіву і способу сівби насіння, а також шляхом проріджування посівів. Щодо бур'янів, то за умови шкідливого рівня, їх знищують. Підвищення норми висіву призводить до вилягання і пригнічення росту рослин внаслідок заглушення посівів, а зменшення норми зумовлює забур'яненість. Фітоекологи розрізняють два пороги чисельності бур'янів: екологічний, коли врожай сільськогосподарських культур вірогідно знижується через бур'яни, та економічний, за якого ціна гербіцидів нижча, ніж ціна приросту врожаю.

Незважаючи на різноманітність компонентів агрофітоценозу, головними організаційними елементами його структури завжди є культурні рослини та бур'яни. Структурна організація агрофітоценозу досить спрощена, як і структура природних фітоценозів у тих же екологічних умовах. Чисті одно видові посіви за відсутності бур'янів є одноярусними угрупованнями.

Просторова структура, або ярусність, агрофітоценозу зумовлена вертикальним розподілом функціональних органів на різній висоті від землі (листя) і глибині грунту (коренів). Формування надземної структури залежить від екологічних вимог рослин до світла, а підземної - від умов мінерального живлення і водозабезпечення різних шарів грунту.

За А.І.Мальцевим, у агрофітоценозах виділяють такі надземні яруси:

- культурний (К),утворений висіяними рослинами, він особливий і вимагає догляду

- верхній (В),представлений високорослими бур'янами

- середній(С),розміщений нижче культурного ярусу;

- нижній (Н),включає ті невитривалі рослини - однорічні бур'яни та післяжнивні.

Необхідно підкреслити, що культурний ярус може бути утворений світлолюбними високорослими рослинами, а нижчі культурні рослини розміщені в ярусі середньорослих бур'янів. Це - овочеві, картопля, що вимагають стараннішого агротехнічного доглялу. Ярусний розподіл знижує конкуренцію, забезпечує оптимальне використання площі посіву.

Можливість спільного зростання різних видів зумовлена їхньою екологічною, біологічною специфікою, а також неординарністю умов зростання. Кожен вид у фітоценозі займає свою екологічну нішу. Певна ніша характеризується горизонтами середовища, де розміщені надземна і підземна частини фітомаси тіла рослини. Отже, чим різноманітніший видовий склад угруповання, тим повніше використовується потенціал місцезростання за можливого мінімуму конкуренції.

В екології під екологічною нішеюрозуміють фізичний простір із властивими йому екологічними умовами, що визначають існування будь-якого організму, тобто це місце виду в природі, яке характеризує не лише розміщення його в просторі, а й функціональну роль у біоценозі та відношення до абіотичних чинників середовища існування.

У агрофітоценозах формуються відповідні форми біотичних взаємозв'язків і взаємовідносин, що особливо необхідно враховувати при створенні сумісних посіві кількох видів та розміщення їх у сівозміні. Крім конкуренції,негативним є алелопатія(вплив через виділення спеціальних хімічних речовин листками чи коренями), паразитизм і напівпаразитизм, симбіоз.

Часто дані стосунки мають позитивне значення. Швидкоростучі рослини успішно витісняють бур'яни, фізіологічно активні речовини культурних рослин пригнічують ріст бур'янів (овес впливає на ріст макуcамосійки, жито - на гірчицю польову).

Симбіоз- форма тривалого співжиття організмів різних видів, за якого обидва партнери (симбіоти) мають від цього певну вигоду. Симбіоз має надзвичайно різноманітний характер і різниться безпосередніми трофічними зв'язками (бобові рослини і бульбочкові бактерії; рослини і мікоризні гриби).

Від природних угрупувань агрофітоценоз відрізняється цілеспрямованим посівом домінантних рослин, простішою структурою, біднішим видовим складом, недовговічністю існування, нездатністю до самовідновлення, керування з боку людини і внесенням додаткової енергії.

Завдання 1.Описати структуру одновидового агрофітоценозу на прикладі посіву пшениці за схемою

Розмістіть по ярусах такі види бур'янів: осот рожевий, березка польова, підмаренник чіпкий, фіалка триколірна, стоколос безостий.

Які із цих бур'янів належать до злісних і найбільш шкідливих для пшениці?

Література

1. М'якушко В.К., Мельничук Д.О. та ін. Сільськогосподарська екологія.

- К.: Урожай, 1992. - С. 38-60.

2. Смаглій О.Ф., Кардашов А.Т., та ін. Агроекологія. - К.: Вища освіта, 2006. С. 87-96.

3. Кравців Р.Й., Черево М.В. Екологічні основи фермерських господарств.

- Л.: Те Рус, 2005. - С. 20-24.

Запитання для самоперевірки

1. Дайте визначення агрофітоценозу?

2. Назвати види агрофітоценозів за домінантними видами.

3. Хто входить до складу агрофітоценозу?

4. Назвати форми взаємовідносин між рослинами в агрофітоценозі.

5. В чому проявляється видова і міжвидова конкуренція в агрофітоценозах?

6. Якими шляхами можна зменшити конкурентні відносини в агрофіто-ценозі?

7. В чому суть алелопатії, її практичне значення?

8. Яку екологічну нішу займають агрофітоценози в складі агробіоцено

Практична робота № 4

Теоретичні відомості

Бур'яни утруднюють роботу сільськогосподарських машин, є посередни-

ками поширеня шкідників, затіняють культурні рослини, забирають з грунту у 2-3 рази більше вологи, ніж культурні рослини, зменшуюь площу розростання і мінерального живленя, пригнічують ріст рослин, знижують урожай с.г. культур.

За різними ознаками існує кілька класифікацій бур’янів. Серед них найбільше зустрічаються:

- рудеральні (смітникові) – на смітникках, біля заборів, на узбіччях доріг та інших місцях біля житла людини, це – лопух, кропива, чортополох, спо та інші;

- сегетальні (польові) - в посівах сільськогосподарських культур;

- лучні– на луках і пасовищах;

- лісові– поширюються на вирубках лісу.

Разом з тим, така класифікація має умовний характер, через що цілий ряд видів бур’янів можуть переходити з однієї в іншу групу.

Крім того, сегетальні бур’яни по приуроченості до оброблювальних земель поділяються на:

- спеціалізовані– види, які зустрічаються в посівах окремих культур. Так, наприклад, у посівах льону – пажитниця польова, рижій льоновий; проса – мишій сизий, мишій зелений; пшениці – пажитниця п’янка; конюшини – повитиця конюшинна та інші;

- не спеціалізовані – види, що поширені в посівах багатьох сільськогосподарських культур.

За походженням бур’яни поділяють:

- апофіти – місцеві;

- адвентивні – пришельці.

Найбільш практичне значення має класифікація, що побудована на врахуванні близьких особливостей бур’янів, таких як: спосіб живлення, тривалість життя, спосіб розмноження та життєвий цикл розвитку. За способом живлення рослини бур’янів поділяють на три групи (таб.1):

- паразити не зелені;

- напівпаразити зелені;

- не паразити зелені.

Таблиця 1

Практична робота №5

Теоретичні відомості

Грунт– це верхній шар земної кори, який утворився і змінюється під впливом природних факторів (клімату, материнської породи, рельєфу, рослинного й тваринного комплексу) та діяльності людини і набув у процесі розвитку основної своєї ознаки – родючості.

Виділяють природну родючість , якої набувають грунти в процесі свого утворення під впливом природних факторів (загальні запаси поживних елементів, гумусу, фізико-хімічні властивості). Вона залежить від кліматичних умов, хімічних , фізичних і біологічних властивостей, а також від вмісту елементів живлення рослин. Людина в процесі цілеспрямованої діяльності – внесення добрив, вапнуванням, гіпсуванням, зрошенням або осушенням, обробітку грунту – створює його штучну родючість. Природна і штучна родючість грунту за використання його в сільському господарстві проявляється як дійсна, або ефективна родючість, що визначається високими врожаями культурних рослин.

Грунт - це складний біоорганічио-мінеральний комплекс. До його складу вводять мінеральна й органічна частини. У грунті є також вода, повітря, живі істоти.

Мінеральні та органічні речовини становлять тверду фазу грунту, а повітря та його гази - газоподібну.

До складу мінеральної частини грунту входять фізичний пісок (частинки більше 0,01 мм у діаметрі), і фізична глина (частинки менше від 0,01 мм). До складу глини входять найдрібніші частинки (менеше від 0,001 мм), що називаються колоїдальними. На своїй верхні вони утримують молекули різних хімічних сполук, склеюють окремі частинки грунту в структурні агрегати, містять основну кількість поживних речовин.

Колоїдні частинки визначають родючість грунту.Співвідношення піску й глини надає грунтам різних властивостей.

За механічним складом грунти поділяються на піщані (піску 90%, глини 10%), супіщані (піску 80 - 90%, глини 10-20%) суглинкові легкі, середні й важкі (кількість глини в яких збільшується до 45-55%), глинисті легкі, середні й важкі (кількість глини від 55 до 80%).

Піщані грунти швидко вбирають, але погано утримують воду; вони сухі, в них мало поживних речовин. Навесні вони легко прогріваються, швидко підсихають, легше обробляються, безструктурні.

Дещо кращі властивості, але не набагато, мають супіщані грунти. Вони досить поширені на Поліссі.

Глинисті ґрунти багаті на поживні речовини, поволі вбирають і добре утримують вологу. Дуже в'язкі, важко обробляються, у вологому стані мажуться, а в сухому при оранці дають брилисту ріллю. При підсиханні утворюють на поверхні кірку. Навесні погано прогрівається, що призводить до запізнення з обробітком.

Органічна частина ґрунту складається з відмерлих решток тваринного й рослинного походження, живих ґрунтових організімів і гумусу. Одночасно з розкладом органічних речовин та їх мінералізацією у ґрунті відбувається синтез

високомолекулярних перегнійних речовин, які називають гумусом.

Гумус - це темна аморфна колоїдна речовина, що містигь у своєму складі власне перегній, гумінові кислоти, фульвокислоти. Найціннішою частиною гумусу є гумінові кислоти.

Розрізняють бездефіцитний, позитивний і дефіцитний баланс гумусу в грунті. Він визначається різницею між джерелами поповнення і витратами гумусу за певний проміжок часу, характеризує співвідношення процесів гуміфікації (утворення, гумусу) та мінералізації (розкладу органічної частини).

Вміст гумусу є одним із найважливіших показників агро­номічної й економічної оцінки грунт, визначає його родючість.

Великий вплив на нагромадження і розклад гумусу мають систематичне внесення органічних добрив, приорювання частини рослинних рештків та сидератів, а також раціональний обробіток ґрунту.

Структура грунту, як один із показників його родючості, і являє собою сукупність різних за величиною і формою грудочок (агрегатів). Здатність грунту розпадатися на окремі агрегати називається структурністю.

Найпоширенішими видами структури є зерниста, грудочкувата, горіхувата, призматична, стовпчаста. Найціннішою є зерниста і дрібно грудочкувата структура, за якої структурні агрегати орного горизонту з діаметром від 0,5 до 10 мм.

Забезпечення рослин мінеральним живленням залежить від складу і концентрації солей ґрунтовою розчину.

Розрізняють незасолені і засолені фунти.

Незасолені - це ґрунти, в яких концентрація ґрунтового розчину невисока. Переважають бікарбонати кальцію (від 40 /до І 00 мг/кг грунту) і магнію. Реакція їх переважно нейтральна, сприятлива для вирощування більшості сільськогосподарських культур. Грунти, не насичені основами, мають кислу реакцію.

Засолені ґрунти мають високу концентрацію ґрунтового розчину підвищена кількість сульфатів, хлоридів, карбонатів.

Кисла і лужна реакція несприятливі для життєдіяльності культурних рослин.

Кислотність грунту зумовлена наявністю вільних іонів Н⁺ у грунтовому розчині га обмінних іонів Н⁺ і Аl³⁺ у ґрунтовому вбирному комплексі.

Реакція ґрунтового розчину залежить від співвідношення в ньому конценрацій вільних іонів водню Н⁺ та гідроксильних груп ОН^-.

Реакція кисла, якщо концентрація вільних іонів Н⁺ > ОН; нейтральна – Н⁺ = ОН-; лужна Н⁺ < ОН^-.

До складу сільськогосподарських угідь України входять значні площі кислих та лужних ґрунтів. Найбільше кислих грунтів у Карпатах – 74,9%, на Поліссі - біля 63%, значно менше Лісостепу - 25%. Для оптимізації ґрунтового сере­довища для рослин кислі грунти вапнують (вносять вапно СаСО₃), лужні гіпсують (вносять гіпс СаSO₄) .

За ступенем кислотності ґрунти поділяють на :

дуже кислі - рН<4,0;

сильнокислі - рН 4,1 - 4,5;

середньокислі - рН 4,6 - 5,0;

слабокислі - рН 5,1 - 5,5;

близькій до нейтральних - рН 5,6 - 6,0;

нейтральні - рН>6 (до7);

слаболужні - рН 7 - 8;

лужні - рН 8 - 9;

сильнолужні - рН 9 - 10.

Кисла реакція властива підзолистим, дерново-підзолистим, сірим онідзоле­ним і болотним грунтам та торфовим болотам. Нейтральна реакція властива чор­ноземам; лужна ні і ановим грунтам, сіроземам та солонцям.

Класифікація грунтів

а б

а - дерново-підзолистого:

НЕ - гумусно-акумулятивний горизонт;

Е - елювіальний;

І - ілювіальний;

Р - ґрунтоутворювальна (материнська) порода;

б - чорноземного:

Н - гумусовий горизонт;

НР – перехідний горизонт;

Р - ґрунтоутворювальна (материнська) порода.

В Україні виділено такі найголовніші типи грунтів :

1. Дерново-нідзолисті;

2. Сірі лісові (опідзолені);

3. Чорноземні;

4. Каштанові;

5. Солончаки;

6. Солонці;

7. Лучні;

8. Болотні;

9. Дернові.

Ці типи включають 634 види і понад 2000 різновидів ґрунтів.

Грунт має властивості, що характеризують його як складну гетерогенну (неоднорідну) систему, яка перебуває у постійному русі й постійно змінюється. Розрізняють фізичні, фізико-механічні, фізико-хімічні, водно-фізичні та агрохімічні властивості грунту.

Фізичні– це щільність твердої фази, обємна маса грунту, пористість.

Фізико-механічні властивості – це зв’язність, твердість, осідання, пластичність, липкість,набухання.

Фізико-хімічні властивості грунту визначаються його вбирною здатністю, реакцією грунтового розчину (кислотністю), буферністю.

Водно-фізичні. Найголовнішими властивостями грунту, які відіграють основну роль у його водному режимі такі: водопроникність, вологоємність, капілярність і випаровувальна здатність. Теплові властивості грунту: поглинання тепла, теплове випромінювання, теплоємність грунту, теплопровідність.

Агрохімічні. Поживний режим грунту. Наявність азоту, фосфору, калію інших елементів.

Практична робота №6

Теоретичні відомості

Кліматичні й метеорологічні фактори мають істотне значення для сільського господарства, визначають розміщення його галузей, зон виро- щування сільськогосподарських рослин, строки проведення польових робіт тощо.

Основні кліматичні фактори середовища (світло, тепло, волога) здійснюють безпосередній вплив на рослини в основному через ґрунт. Другорядні кліматичні фактори (вітер, хмарність, сніг) відіграють допо- міжну роль, послаблюючи або підсилюючи дію інших факторів.

Для агроекосистеми і сільського господарства мають значення агрометеорологічні та агрокліматичні умови.

Під агрометеорологічними умовами розуміють режими погоди, що визначаються сукупністю метеорологічних і гідрологічних умов (температура і вологість повітря, грунту, сонячна радіація, сніговий покрив, опади, вітер тощо), які мають істотний вплив на агроекосистеми.

Агрокліматичні умови - це багаторічний режим агрометеорологічних умов.

Забезпеченість рослин теплом визначають сумою кліматичних і біоло- гічних температур; забезпеченість вологою оцінюють за сумою опадів і запа- сами продуктивної вологи в ґрунті. Для оцінювання умов перезимівлі рослин застосовують абсолютний мінімум температур повітря і ґрунту, суми міну- сових температур нижче 0,-5; -10 і -15 °С.

Кожен екологічний фактор може бути за певних умов обмежувальним. Обмежувальні фактори лімітують територію розселення виду. Різний ступінь вимогливості виду до факторів існуванняяя визначаються поняттям екологічна валентність або екологічна пластичність виду стосовно того чи іншого фактора. Екологічна валентність виду, або зона толерантності – це діапазон інтенсивності дії екологічного фактора, в якому можливе існування певного виду. Зона толерантності обмежена граничними мінімальними і максимальними значеннями фактора. Широку екологічну валентність виду щодо відношення до певних факторів позначають додаванням до їхньої назви префікса «еври» (широкий), і «стено» (вузький).

Організми підримують із середовищем певну рівновагу за допомогою саморегуляції. Гомеостаз– це здатність організмів ( як і популяцій та екосистем) підтримувати свої властивості на певному, достатньо стабільному рівні.

Світло впливає на біофотосинтетичну інтенсивність, динаміку росту рослин, урожайність та якість урожаю, на хід феноритміки, просторове розміщення рослин в агроекосистемі, її тепловий та водний режими.

За реакцією на інтенсивність освітлення сі