Господарське процесуальне законодавство передбачає зупинення процесуальних строків (ст. 52 ГПК). Перебіг усіх незакінчених процесуальних строків зупиняється із зупиненням провадження у справі.

Підстави для зупинення провадження у справі передбачені ст. 79 ГПК. Господарський суд повинен зупинити провадження у справі в разі неможливості розгляду даної справи до вирішення пов’язаної з нею іншої справи органом, що вирішує господарські спори, або відповідного питання компетентними органами.

За клопотанням сторони, прокурора, який бере участь у господарському процесі, або за своєю ініціативою господарський суд може зупинити провадження у справі у випадках:

— призначення господарським судом судової експертизи;

— надсилання господарським судом матеріалів до слідчих органів;

— заміни однієї сторони її правонаступником внаслідок реорганізації підприємства, організації.

Після усунення обставин, що зумовили зупинення провадження, господарський суд поновлює провадження у справі.

З дня поновлення провадження перебіг процесуальних строків продовжується. В такому випадку процесуальні строки обчислюються з урахуванням минулого часу до зупинення провадження по справі, тобто процесуальні дії повинні бути здійснені в процесуальний строк, який залишився.

Відновлення та продовження процесуальних строків.

Встановлені законодавством або призначені господарським судом процесуальні строки мають дотримуватися всіма учасниками господарського процесу.

Разом із тим господарське процесуальне законодавство передбачає можливість відновлення та продовження процесуальних строків.

За заявою сторони, прокурора чи зі своєї ініціативи господарський суд може визнати причину пропуску встановленого законом процесуального строку поважною і відновити пропущений строк (ст. 53 ГПК). Про відновлення пропущеного строку зазначається в рішенні, ухвалі чи постанові господарського суду. Про відмову у відновленні строку виноситься ухвала, яка може бути оскаржена.

Призначені господарським судом строки можуть бути ним продовжені за заявою сторони, прокурора чи за своєю ініціативою. Господарський суд відновлює строки, які вже закінчені. Продовження процесуального строку можливе як до його закінчення, так і після.

Встановлення, обчислення та закінчення процесуальних строків.

Строки для вчинення процесуальних дій визначаються точною календарною датою, зазначенням події, що повинна неминуче настати, чи періодом часу. В останньому випадку дію може бути вчинено протягом всього періоду.

Перебіг процесуального строку, обчислюваного роками, місяцями або днями, починається наступного дня після календарної дати або настання події, якими визначено його початок.

Згідно зі ст. 51 ГПК строк, обчислюваний роками, закінчується у відповідний місяць і число останнього року строку. Строк, обчислюваний місяцями, закінчується у відповідне число останнього місяця строку. Якщо кінець строку, обчислюваного місяцями, припадає на такий місяць, що не має відповідного числа, строк закінчується в останній день цього місяця. У випадках, коли останній день строку припадає на неробочий день, днем закінчення строку вважається перший наступний за ним робочий день.

Процесуальна дія, для якої встановлено строк, може бути вчинена до двадцять четвертої години останнього дня строку. Якщо позовну заяву, відзив на позовну заяву, заяву про перегляд рішення та інші документи здано на пошту чи телеграф до двадцять четвертої години останнього дня строку, строк не вважається пропущеним.

Поняття і елементи позову.

Позов — це вимога позивача до відповідача про захист свого права або законного інтересу, яка подана через господарський суд.

Це поняття з двома сторонами, невід’ємно пов’язаними між собою: - процесуально-правова - звернення до господарського суду про розв’язання спору, який виник по суті, й про захист порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу; - матеріально-правова - спірна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, яка вказана в позовній заяві та підлягає розгляду по суті у встановленому законом порядку.

Елементи позову — це його складові частини, якими вичерпується його зміст. Зміст позову складають підстава і предмет позову. Позивач має право змінити предмет і підставу позову, а змінюючи позов (підставу або предмет), позивач, як правило, змінює свої вимоги до відповідача.

Предмет позову-конкретна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, яка випливає зі спірного матеріально-правового відношення і з приводу якого господарський суд повинен прийняти рішення по справі.

В позовній заяві вказується вимога позивача з посиланням на закон, яка має ґрунтуватись на фактичних обставинах по справі.

Підставу позову становлять фактична й правова підстави. Фактична підстава — юридичні факти, на яких ґрун­туються позовні вимоги позивача до відповідача. Правова підстава — посилання в позовній заяві на закони та інші нормативно-правові акти, на яких ґрунтується вимога позивача.

Позови поділяються на певні види.

Позов про визнання має на меті захист інтересів позивача, який вважає, що має певні суб’єктивні права, але вони оспорюються іншою особою. Позов про присудження містить вимогу позивача визнати його певні суб’єктивні права, відповідно до яких відповідач повинен здійснити певні дії (так званий виконавчий позов). Позов про перетворювання спрямований на припинення, зміну, іноді виникнення нового матеріального правовідношення.

Право на позов.

Право на позов - самостійне суб’єктивне право позивача порушити й підтримати судовий розгляд конкретного господарського спору в господарському суді з метою його вирішення, право на правосуддя з конкретного господарського спору.

Воно включає право на подання позову й право на задоволення позову. Це не просто порушене суб’єк­тивне право, а можливість отримання його захисту у визначе­ному процесуальному порядку, у визначеній процесуальній позов­ній формі, разом із тим примусової його реалізації. За відсутності у позивача права на подання позову суддя відмовляє у прийнятті позовної заяви. Матеріально-правова сторона права на позов, тобто права на задоволення позову, перевіряється в засіданні господарського суду при вирішенні спору.

У випадку обґрунтованості вимог позивача до відповідача як з фактичної, так і з юридичної сторони позов підлягає задоволенню. За відсутності права на задоволення позову настане відмова у позові. Тому закон вимагає, щоб у резолютивній частині рішення містився висновок судді про задоволення або про відмову у позовній вимозі (ст. 84 ГПК).

Господарський суд приймає позовну заяву тільки за наявності зазначених умов, які в теорії набули назву передумов права на подання позову. Стаття 62 ГПК містить перелік підстав (умов), за наявності яких настає відмова в прийнятті позовної заяви.

спір має бути підвідомчим господарському суду.

відсутність рішення зі спору між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав господарського суду або іншого органу, який вирішує спори в межах своєї компетенції або справі у провадженні цих органів з такого спору, тобто по тотожному позову.

наявність статусу юридичної особи або статусу громадянина — суб’єкта підприємницької діяльності як у позивача, так і відповідача.

За відсутності хоча б однієї з наведених передумов настає відмова у позові.

Запобіжні заходи.

Особа, яка має підстави побоюватись, що подача потрібних для неї доказів стане згодом неможливою або утрудненою, а також підстави вважати, що її права порушені або існує реальна загроза їх порушення, має право звернутися до господарського суду з заявою про вжиття запобіжних заходів до подання позову.

Запобіжні заходи включають:

1) витребування доказів;

2) огляд приміщень, в яких відбуваються дії, пов'язані з порушенням прав;

3) накладення арешту на майно, що належить особі, щодо якої вжито запобіжні заходи, і знаходиться в неї або в інших осіб.

Забезпечення позову.

Господарський суд за заявою сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов, або з своєї ініціативи має право вжити заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

Позов забезпечується:

накладанням арешту на майно або грошові суми, що належать відповідачеві;

забороною відповідачеві вчиняти певні дії;

забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору;

зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.

Про забезпечення позову виноситься ухвала.

Ухвалу про забезпечення позову може бути оскаржено.

Не допускається забезпечення позову шляхом заборони:

проводити загальні збори акціонерів або учасників господарського товариства та приймати ними рішення;

надавати емітентом, реєстратором, зберігачем, депозитарієм реєстр власників іменних цінних паперів, інформацію про акціонерів або учасників господарського товариства для проведення загальних зборів товариства;

участі акціонерів або учасників у загальних зборах товариства, визначення правомочності загальних зборів акціонерів або учасників господарського товариства.

Питання про скасування забезпечення позову вирішується господарським судом, що розглядає справу, із зазначенням про це в рішенні чи ухвалі.