Історія становлення і розвитку господ. суду Укр.

Поможем в ✍️ написании учебной работы

Имя

Поможем с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой

Нажимая кнопку "Продолжить", я принимаю политику конфиденциальности

Історія становлення і розвитку господ. суду Укр.

Попередниками господ. судів у Російській імперії були комерц. суди (торгов. й вексельні справи). Після 1917 р. казенні установи не мали господ. самостійності, не укладали угод, тому спори між ними розглядали спеціальні головкоми чи вищестоящі органи.

Реформа 1921 р. дозволила підпр-вам комерційні розрахунки, та надала майнову самостійність. У 1924 р. створені державні (Вища та губернські при економ. радах), та відомчі арбітражні комісії.

У 1931 р. утворено Державний арбітраж при Раді Народних Комісарів та арбітражі при виконавчих органах на місцях (розглядали майнові та з 1934 р. – договірні спори). Періодично робилися спроби модернізувати їх структуру та діяльність.

До 1974 р. нижчі органи арбітр. не підпорядковувались вищім. Конституцією СРСР 1977 р. держ. арбітраж визнано конституційним. Його діяльність вперше передбачена Законом СРСР 1979 р., потім правовими актами України. Спочатку Держ. Арбітр. підпорядковувався Уряду і виконавчим органам на місцях, а потім Верховній Раді та її Президії. Тому його органи фактично вважалися органами держ. управління. Відомчий арбітраж мав права структурного підрозділу міністерства. Тобто вони не були незалежними, що зумовлено командно-адміністративними методами економіки та монополією державної форми власності.

З отриманням незалежності та розвитком ринкових відносин створено суди для вирішення господарчих спорів. Закон У. «Про арбітражний суд» 1991 р. уперше увів здійснення правосуддя в господарських відносинах спеціалізов. судами. Арбітражний процесуальний кодекс Укр.. 1991 р. визначив систему арбітр. судів і процесуальну форму їх діяльності.

У 2001 р. самостійну ланку арбітражних судів перетворено у ланку господарських - спеціалізованих судів у системі судів загальної юрисдикції. Змінено назву арбітражних законів на Закон «Про господарські суди» і на Господарський процесуальний кодекс України.

З прийняттям у 2002 р Закону «Про судоустрій України», вищезазначені акти втратили чинність.

Система господарських судів України

Правосуддя в Україні здійснюється виключно судами (ст. 124 Конституції Ук.) Судочинство здійснюється Конституційним Судом та судами загальної юрисдикції (ст..3 Закону «Про судоустрій України»). Стаття 125 Конституції Ук. передбачає будівництво системи судів загальної юрисдикції за принципом спеціалізації.

Система господарських судів засновується на загальних принципах і положеннях судоустрою і судочинства, як і для судів загальної юрисдикції. Господарські суди здійснюють судову владу шляхом вирішення господарських та інших справ, віднесених до їх ведення. Вони мають свою компетенцію, а порядок їх судочинства — свою специфіку, встановлену Господарським процесуальним кодексом України.

Господарські суди - спеціалізовані суди у рамках системи судів загальної юрисдикції, які здійснюють правосуддя у сфері господарських відносин.

Господарські суди становлять єдину триланкову систему спеціалізованих судів, яка складається з місцевих господарських судів; апеляційних господарських судів; Вищого господарського суду України.

Місцевими господ. судами є господарський суд Автономної Республіки Крим, господарські суди областей, міст Києва і Севастополя. Місцеві господарські суди є судами першої інстанції.

Апеляційні господарські суди є судами апеляційної інстанції. Вони утворюються Президентом України за поданням Голови Вищого господарського суду України з визначенням території, на яку поширюються повноваження апеляційних господарських судів, їх місцезнаходження.

Вищий господарський суд України є вищим судовим органом господарських судів України у здійсненні правосуддя в господарських відносинах та складається з суддів, обраних на посаду безстроково, голови суду та його заступників. У ВГС можуть утворюватися судові палати з розгляду окремих категорій справ за визначеною спеціалізацією в межах відповідної спеціальної судової юрисдикції. Для вирішення організаційних питань діє президія суду, для вирішення загальних питань діяльності збирається Пленум ВГС.

Повноваження апеляційних судів

розглядають справи в апеляційному порядку відповідно до процесуального закону;

розглядають по першій інстанції справи, визначені законом (крім апеляційних господарських судів);

ведуть та аналізують судову статистику, вивчають і узагальнюють судову практику;

надають методичну допомогу у застосуванні законодавства місцевим судам;

здійснюють інші повноваження, передбачені законом.

Апеляційний суд України розглядає справи, віднесені до його підсудності, в апеляційному порядку відповідно до вимог процесуального закону.

Види підсудності.

Підсудність – розмежування компетенції між різними ланками господ.судів та між окремими судами однієї ланки

1. Родова підсудність залежить від предмета спору та визначає судову ланку підсудності. Місцеві господарські суди розглядають у першій інстанції усі справи, підвідомчі господарським судам.

2. Територіальна підсудність розмежовує предметну компетенцію господ. судів одного рівня залежно від спору, є декілька видів:

загальна територіальна підсудність розмежовує компетенцію однорівневих господ. судів: справи розглядаються місцевим господ. судом за місцезнаходженням: = сторони, зобов’язаної за договором здійснити на користь другої сторони певні дії (передати майно, виконати роботу надати послуги…) по спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні господарських договорів і визнання договорів недійсними; = відповідача по спорах, що виникають при виконанні господарських договорів та з інших підстав, а також справи про визнання недійсними актів. Місцезнаходження визначається на момент подання позову і вказується позивачем. Місцезнаходження юрид. особи визначається місцем її державної реєстрації, вказується в уставних документах та визнається за місцезнаходженням її головного виконавчого органу.

альтернативна підсудність - надає позивачеві право вибору господ. суду, де буде розглянута справа. Справи у спорах за участю кількох відповідачів розглядаються господарським судом за місцезнаходженням одного з відповідачів за вибором позивача.

спеціальна територіальна підсудність по справах про банкрутство, які розглядаються господарським судом за місцезнаходженням боржника.

3. Підсудність по зв’язку справ у випадку їх тісних зв’язків, наявність яких дозволяє розглянути усі вимоги в одному процесі, тобто незалежно від територіальної приналежності спір підлягає розгляду в тому господарському суді, в якому вирішується інша справа, з якою пов’язаний спір.

4. Виключна підсудність - встановлена підсудність певної категорії справ точно визначеному господ. суду, що виключає можливість розгляду їх у будь-якому іншому суді для забезпечення кращих умов вирішення певних категорій справ. Перелік справ виключної підсудності, у статті 16 ГПК вичерпнимй справи у спорах:

= що виникають з договору перевезення, в яких одним із відповідачів є орган транспорту, розглядаються господарським судом за місцезнаходженням цього органу;

= про право власності на майно або витребування майна з незаконного володіння, усунення перешкод у користуванні майном розглядаються за місцезнаходженням майна;

= у яких відповідачем є вищий чи центральний орган виконавчої влади, НБУ, Рахункова палата, ВР АРК, чи РМ АРК, обласні, Київська та Севастопольська міські ради або облдержадміністрації, а також справи, матеріали яких містять державну таємницю, розглядаються господарським судом міста Києва.

4. Окрема підсудність. Місце розгляду справи з господарського спору, в якому однією зі сторін є апеляційний господарський суд, господарський суд Автономної Республіки Крим, господарський суд області, міст Києва та Севастополя, визначає Вищий господарський суд України.

Поняття доказування.

Доказування – логіко-практична діяльність осіб, що беруть участь у справі та суду з питань встановлення наявності чи відсутності обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

При доказуванні суд і особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують обставини предмета доказування, його елементи за допомогою доказів, що допомагають сформувати нове знання, яке має значення для вирішення справи.

Предмет доказування – сукупність фактів, що мають значення для справи (юридичних фактів, що впливають на виникнення, зміну та припинення правовідносин).

Суб’єктами доказування в господарському процесі є суд та особи, що беруть участь у справі; інші особи, які беруть участь у справі, а саме посадові особи та інші працівники підприємств, установ, організацій, державних та інших органів - коли їх викликано для дачі пояснень з питань, що виникають під час розгляду справи; судові експерти, які, будучи учасниками процесу доказування, надають допомогу в досягненні мети доказування, але не мають обов’язку доказувати які-небудь обставини по справі.

Система правил доказування врегульована законодавством і є універсальною, імперативною і підпорядкованою принципам господ. процесу.

Кожна особа, що бере участь у справі , повинна довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Доказування в господарському процесі можна розділити на два види:

1) доказування відносно окремих юридичних фактів, як правило, для здійснення певної процесуальної дії. Об’єктами доказування при цьому є обставини, які належить установити згідно з вимогами найчастіше господарського процесуального законодавства;

2) доказування відносно всієї справи. Об’єкт доказування по справі в цілому є предметом доказування.

Не вимагають доказування: = обставини, визнані господарським судом загальновідомими; факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори) під час розгляду однієї справи, в якій брали участь ті ж сторони.

Поняття і види доказів.

Згідно зі ст. 32 ГПК України доказамив господарському процесі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги й заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Вони встановлюються засобами: письмовими і речовими доказами; висновками судових експертів; поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь у судовому процесі. В необхідних випадках на вимогу судді пояснення представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі, мають бути викладені письмово.

В процесі доказування важливими є судові докази - відомості, які можуть підтвердити наявність або відсутність обставин, що мають значення для вирішення справи та отримані у встановленому законом порядку передбаченими засобами доказування.

Це поняття поєднує в собі два взаємозв’язаних елементи: фактичні дані як зміст доказів і засоби доказування як процесуальна форма.

Докази класифікують:

за характером зв’язку змісту з фактом, який встановлюється - на прямі й побічні;

за процесом формування відомостей про факти - первісні та похідні;

за джерелом - особисті й речові.

Письмові речові докази.

Письмовими доказами є документи і матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Вони оформлені у формі цифровій, графічного запису чи іншим способом (договори, акти, довідки, ділова кореспонденція, протоколи судових засідань, протоколи здійснення окремих процесуальних дій тощо).

Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії.

Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього.

Оригінали документів подаються, коли обставини справи відповідно до законодавства мають бути засвідчені тільки такими документами, а також в інших випадках на вимогу господарського суду.

Речовими доказами є предмети, що своїми властивостями свідчать про обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Висновок судового експерта.

Висновок судового експерта повинен містити докладний опис проведених досліджень, зроблені в результаті їх висновки і обгрунтовані відповіді на поставлені господарським судом питання. Висновок подається господарському суду в письмовій формі, і копія його надсилається сторонам.

Якщо під час проведення судової експертизи встановлюються обставини, що мають значення для правильного вирішення спору, з приводу яких судовому експерту не були поставлені питання, у висновку він викладає свої міркування і щодо цих обставин.

У випадках недостатньої ясності чи неповноти висновку судового експерта господарський суд може призначити додаткову судову експертизу.

При необхідності господарський суд може призначити повторну судову експертизу і доручити її проведення іншому судовому експерту.

Висновок судового експерта для господарського суду не є обов'язковим і оцінюється господарським судом за правилами, встановленими Кодексом.

Відхилення господарським судом висновку судового експерта повинно бути мотивованим у рішенні.

Державне мито.

Державне мито – обов’язкова до сплати складова частина судових витрат, яка за своєю природою є платою за здійснення державним органом чи установою (судом, митницею, нотаріатом тощо) певних дій в інтересах особи, що сплачує мито і стягується, як правило, цим же органом, установою

Позовні заяви, заяви про вжиття запобіжних заходів і заяви про оскарження рішень, ухвал, постанов господарського суду; заяви про порушення справи про банкрутство; зустрічні позовні заяви та позовні заяви від третіх осіб, що заявляють самостійні вимоги на предмет спору оплачуються державним митом, крім випадків (звільнень), встановлених законодавством

Державне мито сплачується чи стягується в доход державного бюджету України в порядку і розмірі, встановлених законодавством України.

Деякі суб’єкти звільнені від сплати державного мита (ст. 4 Декрету Кабінету Міністрів України «Про державне мито»).

Державне мито стягується:

- в твердих ставках і відсотках від ціни позову - із позовних заяв майнового характеру;

- в розмірі, кратному неоподатковуваному мінімуму доходів громадян — із позовних заяв немайнового характеру, інших заяв;

- у відсотках - із заяв про перегляд рішень, ухвал, постанов у апеляційному та касаційному порядку, а також за нововиявленими обставинами.

В разі збільшення розміру позовних вимог недоплачена сума державного мита доплачується чи стягується згідно з новою ціною позову.

До заяви про збільшення розміру позовних вимог додається документ, що підтверджує сплату державного мита у встановленому порядку і розмірі, за винятком випадків звільнення від сплати цього мита, відстрочки або розстрочки його сплати.

Державне мито підлягає поверненню у випадках і в порядку, встановлених законодавством.

В рішенні, ухвалі, постанові чи довідці господарського суду зазначаються обставини, що є підставою для повного або часткового повернення державного мита.

Розподіл судових витрат.

Головний принцип, який законодавством застосовується при розподілі господарських витрат, — це принцип покладення витрат на сторону, яка заявила безпідставний позов, або на сторону, яка затіяла безпідставний спір у господарському суді. За наявності заподіяння шкоди з боку кожної сторони господарські витрати покладаються на обидві сторони пропорційно. Зазначене правило розподілу господарських витрат застосовується при вирішенні як майнових, так і немайнових спорів.

Державне мито покладається:

= у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо господарським судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін;

= у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї державне мито незалежно від результатів вирішення спору.

Державне мито, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в доход бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати державного мита.

Стороні, на користь якої відбулося рішення, господарський суд відшкодовує мито за рахунок другої сторони і в тому разі, коли друга сторона звільнена від сплати державного мита.

Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються:

= при задоволенні позову - на відповідача;

= при відмові в позові - на позивача;

= при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Поняття і елементи позову.

Позов — це вимога позивача до відповідача про захист свого права або законного інтересу, яка подана через господарський суд.

Це поняття з двома сторонами, невід’ємно пов’язаними між собою: - процесуально-правова - звернення до господарського суду про розв’язання спору, який виник по суті, й про захист порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу; - матеріально-правова - спірна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, яка вказана в позовній заяві та підлягає розгляду по суті у встановленому законом порядку.

Елементи позову — це його складові частини, якими вичерпується його зміст. Зміст позову складають підстава і предмет позову. Позивач має право змінити предмет і підставу позову, а змінюючи позов (підставу або предмет), позивач, як правило, змінює свої вимоги до відповідача.

Предмет позову-конкретна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, яка випливає зі спірного матеріально-правового відношення і з приводу якого господарський суд повинен прийняти рішення по справі.

В позовній заяві вказується вимога позивача з посиланням на закон, яка має ґрунтуватись на фактичних обставинах по справі.

Підставу позову становлять фактична й правова підстави. Фактична підстава — юридичні факти, на яких ґрунтуються позовні вимоги позивача до відповідача. Правова підстава — посилання в позовній заяві на закони та інші нормативно-правові акти, на яких ґрунтується вимога позивача.

Позови поділяються на певні види.

Позов про визнання має на меті захист інтересів позивача, який вважає, що має певні суб’єктивні права, але вони оспорюються іншою особою. Позов про присудження містить вимогу позивача визнати його певні суб’єктивні права, відповідно до яких відповідач повинен здійснити певні дії (так званий виконавчий позов). Позов про перетворювання спрямований на припинення, зміну, іноді виникнення нового матеріального правовідношення.

Право на позов.

Право на позов - самостійне суб’єктивне право позивача порушити й підтримати судовий розгляд конкретного господарського спору в господарському суді з метою його вирішення, право на правосуддя з конкретного господарського спору.

Воно включає право на подання позову й право на задоволення позову. Це не просто порушене суб’єктивне право, а можливість отримання його захисту у визначеному процесуальному порядку, у визначеній процесуальній позовній формі, разом із тим примусової його реалізації. За відсутності у позивача права на подання позову суддя відмовляє у прийнятті позовної заяви. Матеріально-правова сторона права на позов, тобто права на задоволення позову, перевіряється в засіданні господарського суду при вирішенні спору.

У випадку обґрунтованості вимог позивача до відповідача як з фактичної, так і з юридичної сторони позов підлягає задоволенню. За відсутності права на задоволення позову настане відмова у позові. Тому закон вимагає, щоб у резолютивній частині рішення містився висновок судді про задоволення або про відмову у позовній вимозі (ст. 84 ГПК).

Господарський суд приймає позовну заяву тільки за наявності зазначених умов, які в теорії набули назву передумов права на подання позову. Стаття 62 ГПК містить перелік підстав (умов), за наявності яких настає відмова в прийнятті позовної заяви.

спір має бути підвідомчим господарському суду.

відсутність рішення зі спору між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав господарського суду або іншого органу, який вирішує спори в межах своєї компетенції або справі у провадженні цих органів з такого спору, тобто по тотожному позову.

наявність статусу юридичної особи або статусу громадянина — суб’єкта підприємницької діяльності як у позивача, так і відповідача.

За відсутності хоча б однієї з наведених передумов настає відмова у позові.

Запобіжні заходи.

Особа, яка має підстави побоюватись, що подача потрібних для неї доказів стане згодом неможливою або утрудненою, а також підстави вважати, що її права порушені або існує реальна загроза їх порушення, має право звернутися до господарського суду з заявою про вжиття запобіжних заходів до подання позову.

Запобіжні заходи включають:

1) витребування доказів;

2) огляд приміщень, в яких відбуваються дії, пов'язані з порушенням прав;

3) накладення арешту на майно, що належить особі, щодо якої вжито запобіжні заходи, і знаходиться в неї або в інших осіб.

Забезпечення позову.

Господарський суд за заявою сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов, або з своєї ініціативи має право вжити заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

Позов забезпечується:

накладанням арешту на майно або грошові суми, що належать відповідачеві;

забороною відповідачеві вчиняти певні дії;

забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору;

зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.

Про забезпечення позову виноситься ухвала.

Ухвалу про забезпечення позову може бути оскаржено.

Не допускається забезпечення позову шляхом заборони:

проводити загальні збори акціонерів або учасників господарського товариства та приймати ними рішення;

надавати емітентом, реєстратором, зберігачем, депозитарієм реєстр власників іменних цінних паперів, інформацію про акціонерів або учасників господарського товариства для проведення загальних зборів товариства;

участі акціонерів або учасників у загальних зборах товариства, визначення правомочності загальних зборів акціонерів або учасників господарського товариства.

Питання про скасування забезпечення позову вирішується господарським судом, що розглядає справу, із зазначенням про це в рішенні чи ухвалі.

Відзив на позовну заяву.

Відповідач має право після одержання ухвали про порушення справи надіслати:

1) господарському суду - відзив на позовну заяву і всі документи, що підтверджують заперечення проти позову;

2) позивачу, іншим відповідачам, а також прокурору, який бере участь в судовому процесі, - копію відзиву.

Відзив підписується повноважною особою відповідача або його представником.

Відзив повинен містити: найменування позивача і номер справи; мотиви повного або часткового відхилення вимог позивача з посиланням на законодавство, а також докази, що обгрунтовують відхилення позовної вимоги; перелік документів та інших доказів, що додаються до відзиву (у тому числі про надіслання копій відзиву і доданих до нього документів позивачеві, іншим відповідачам, прокурору).

До відзиву, підписаного представником відповідача, додається довіреність чи інший документ, що підтверджує повноваження представника відповідача.

Зустрічний позов.

Відповідач має право до прийняття рішення зі спору подати до позивача зустрічний позов для спільного розгляду з первісним позовом. Зустрічний позов повинен бути взаємно пов'язаний з первісним.

Наявність подання зустрічного позову є одним з основних процесуальних засобів захисту прав відповідача в господарському процесі. Відповідач має право до прийняття рішення зі спору подати до позивача зустрічний позов для розгляду з первісним позовом (ст. 60 ГПК).

Зустрічний позов — матеріально-правова вимога відповідача до позивача, подана для розгляду в тому самому процесі, який порушено за позовом позивача до відповідача і де вони є сторонами по справі. Такий позов є не тільки засобом захисту відповідача проти зустрічного позову, а й процесуальним засобом задоволення його самостійних вимог.

Оскільки зустрічний позов має бути подано тільки в процесі, який вже виник, то сторони змінюють своє становище, яке у них було спочатку. Відповідач по зустрічному позову стає позивачем, а первісний позивач перетворюється у відповідача у зустрічному позові. Зустрічний позов повинен бути взаємно пов’язаний з первісним.

Подання зустрічного позову проводиться за загальними правилами подання позовів у господарському процесі. Отже, має додержуватися претензійний (досудовий) порядок врегулювання спору у випадках, передбачених законодавством, має бути сплачено державне мито, позовна заява подана за формою і змістом згідно з вимогами ст. 54 ГПК. На зустрічний позов поширюються й норми про відмову в прийнятті та поверненні позовної заяви.

Мирова угода сторін.

Відмова позивача від позову, визнання позову відповідачем і умови мирової угоди сторін викладаються в адресованих господарському суду письмових заявах, що долучаються до справи. Ці заяви підписуються відповідно позивачем, відповідачем чи обома сторонами.

До прийняття відмови позивача від позову або до затвердження мирової угоди сторін господарський суд роз'яснює сторонам наслідки відповідних процесуальних дій, перевіряє, чи є повноваження на вчинення цих дій у представників сторін.

Мирова угода може стосуватися лише прав і обов'язків сторін щодо предмету позову.

Про прийняття відмови позивача від позову або про затвердження мирової угоди сторін господарський суд виносить ухвалу, якою одночасно припиняє провадження у справі.

У разі визнання відповідачем позову господарський суд приймає рішення про задоволення позову за умови, що дії відповідача не суперечать законодавству або не порушують прав і охоронюваних законом інтересів інших осіб

Додаткове рішення, ухвала.

Господарський суд має право за заявою сторони, прокурора, який брав участь в судовому процесі, або за своєю ініціативою прийняти додаткове рішення, ухвалу, якщо:

1) з якоїсь позовної вимоги, яку було розглянуто в засіданні господарського суду, не прийнято рішення;

2) не вирішено питання про розподіл господарських витрат або про повернення державного мита з бюджету.

Додаткове рішення, ухвала можуть бути оскаржені в установленому порядку.

Окрема ухвала.

Господарський суд, виявивши при вирішенні господарського спору порушення законності або недоліки в діяльності підприємства, установи, організації, державного чи іншого органу, виносить окрему ухвалу.

Окрема ухвала надсилається відповідним підприємствам, установам, організаціям, державним та іншим органам, посадовим особам, які несуть відповідальність за ухилення від виконання вказівок, що містяться в окремій ухвалі, в порядку та розмірі, передбачених частиною першою статті 119 цього Кодексу.

Окрему ухвалу може бути оскаржено в установленому цим Кодексом порядку.

Наказ господарського суду.

Виконання рішення господарського суду провадиться на підставі виданого ним наказу, який є виконавчим документом. Наказ видається стягувачеві або надсилається йому після набрання судовим рішенням законної сили. Накази про стягнення державного мита надсилаються до місцевих органів державної податкової служби.

Накази видаються стягувачеві або надсилаються йому рекомендованим чи цінним листом.

У разі повного або часткового задоволення первісного і зустрічного позовів накази про стягнення грошових сум видаються окремо по кожному позову.

Якщо судове рішення прийнято на користь декількох позивачів, або проти декількох відповідачів, або якщо виконання повинно бути проведено в різних місцях, видаються накази із зазначенням тієї частини судового рішення, яка підлягає виконанню за даним наказом.

Дублікат наказу.

У разі втрати наказу господарський суд може видати його дублікат, якщо стягувач або державний виконавець звернувся із заявою про це до закінчення строку, встановленого для пред'явлення наказу до виконання.

Про видачу дубліката наказу виноситься ухвала.

До заяви про видачу дубліката наказу мають бути додані:

довідка установи банку, державного виконавця чи органу зв'язку про втрату наказу;

при втраті наказу стягувачем - довідка стягувача, підписана керівником чи заступником керівника та головним (старшим) бухгалтером підприємства, організації, що наказ втрачено і до виконання не пред'явлено.

Суб'єкти банкрутства.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» суб'єкт банкрутства - боржник, неспроможність якого виконати свої грошові зобов'язання встановлена господарським судом.

Рішення третейського суду.

Рішення третейського суду приймається після дослідження усіх обставин справи третейським суддею, що одноособово розглядав справу, або більшістю голосів третейських суддів, які входять до складу третейського суду. Рішення оголошується у засіданні третейського суду. Третейський суд може оголосити лише резолютивну частину рішення. Тоді протягом 5 днів з дня оголошення резолютивної частини, рішення має бути направлене сторонам.

Рішення викладається у письмовій формі і підписується третейським суддею, який одноособово розглядав справу, або повним складом третейського суду, що розглядав справу, в тому числі і суддею, який має окрему думку. Окрема думка викладається письмово та додається до рішення. Рішення постійно діючого третейського суду скріплюється підписом керівника та круглою печаткою юридичної особи - засновника цього третейського суду. Підписи третейських суддів третейського суду для вирішення конкретного спору на рішенні третейського суду посвідчуються нотаріально.

У рішенні третейського суду повинні бути зазначені: =назва суду; =дата його прийняття; =склад суду і порядок його формування; =місце розгляду; =сторони, їх представники, учасники; =висновок про компетенцію суду, обсяг його повноважень за третейською угодою; =стислий виклад позовної заяви, відзиву на позовну заяву тощо; =встановлені обставини справи, підстави виникнення спору, докази, зміст мирової угоди, якщо вона укладена сторонами, мотиви, з яких суд відхилив докази; =висновок про задоволення позову або про відмову по кожній із заявлених вимог; =норми законодавства, якими керувався суд приймаючи рішення. У разі задоволення позовних вимог у резолютивній частині рішення зазначаються: =сторона, на користь якої вирішено спір; =сторона, з якої за рішенням третейського суду має бути здійснено стягнення грошових сум та/або яка зобов'язана виконати певні дії або утриматися від виконання певних дій; =розмір грошової суми, яка підлягає стягненню, та/або дії, які підлягають виконанню або від виконання яких сторона має утриматися за рішенням третейського суду; =строк сплати коштів та/або строк і спосіб виконання таких дій; =порядок розподілу між сторонами витрат, пов'язаних з вирішенням спору третейським судом; інші обставини

На запит сторін може бути прийнята ухвала про додаткове рішення, роз'яснення рішення, або виправлення у рішенні неточностей.

Сторони, які передали спір на вирішення третейського суду, зобов'язані добровільно виконати рішення третейського суду, без будь-яких зволікань чи застережень. Сторони та третейський суд вживають усіх необхідних заходів з метою забезпечення виконання рішення третейського суду.

Рішення третейського суду є остаточним і оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених Законом. Рішення може бути оскаржене сторонами, третіми особами, а також особами, які не брали участь у справі, у разі якщо третейський суд вирішив питання про їх права і обов'язки у випадках, передбачених Законом, до компетентного суду відповідно до встановлених законом підвідомчості та підсудності справ.

Історія становлення і розвитку господ. суду Укр.

З прийняттям у 2002 р Закону «Про судоустрій України», вищезазначені акти втратили чинність.

Дата: 2016-10-02, просмотров: 230.

12 3 4 5 6 7 8 9 10 Следующая ⇒