Метою застосування оклюзійної корекції є досягнення такого фісурно-горбкового контакту, при якому горбок в фісурі розміщувався таким чином, щоб його схили мали контакт одночасно не менше ніж в трьох точках стінок фісури ( трьохпунктний контакт, або "істинно центральна оклюзія" ). Це досягалося шляхом вибіркового зішліфовування схилів горбків, що перешкоджали рівномірним серединно-сагітальним рухам або зміщували нижню щелепу в сторону. Зішліфовували схили горбків на яких, шляхом більш щільного контакту з копіювальним папером були виявлені центричні супраконтакти. Зішліфування проводили до досягнення білатерального контакту схилів кожного горбка одночасно в трьох точках фісури.

Одним з ефективних способів усунення зміщення нижньої щелепи є системне вибіркове зішліфовування за Jankelson. Корекцію оклюзійних контактів згідно даному способу ми проводили при ЦСЩ, в задній контактній позиції, на шляху сковзання нижньої щелепи з задньої контактної позиції в центральну оклюзію. При зішліфовуванні в задній контактній позиції нижню щелепу зміщували дистально до першого контакту зубів в задній контактній позиції. Цей контакт зішліфовували до рівномірного контакту на бокових зубах обох сторін.

Після корекції центричної оклюзії переходили до корекції ексцентричної оклюзії, метою якої було досягнення в бокових оклюзіях на робочій стороні справа і зліва контактів іклів або групового контакту іклів, щічних горбків премолярів та молярів.

Для забезпечення системного, методичного підходу до вибіркового зішліфовування зубів ми користувалися класифікацією оклюзійних поверхонь схилів горбків зубів по Jankelson. Згідно наведеної класифікації в боковій оклюзії на робочій стороні зішліфовували 1-й та 2-й класи оклюзійної поверхні, а на балансуючій стороні 3-й клас.

Суміщення системного вибіркового зішліфовування зубів з застосуванням параоклюзійної шини усуває недоліки відомого способу, такі як зниження оклюзійної висоти, перенавантаження окремих зубів, небажане зміщення нижньої щелепи, і в той же час дозволяє при необхідності збільшити оклюзійну висоту, більш ощадливо проводити зішліфовування твердих тканин зубів, планувати та виконувати протезування.

Вибікове зішліфовування виконують з зафіксованою на нижній щелепі шиною шляхом зішліфовування відповідних поверхонь оклюзійних накладок та послідуючого створення множинного точкового контакту між оклюзійними поверхнями зубів верхньої щелепи та оклюзійною поверхнею шини у визначеному оптимальному положенні нижньої щелепи. Таким чином досягнення необхідного правильного положення нижньої щелепи забезпечується в більшій мірі зішліфовуванням пластмаси, а не твердих тканин зубів.

Практичні рекомендації.

1. Для оптимального планування та проведення протезування необхідним є аналіз функціонального стану ЗЩА з метою виявлення СФЗНЩ. Діагностичний процес повинен бути послідовним, системним і мати дискретний характер.

2. Для визначення ЦСЩ доцільно застосовувати загальновідомі проби за Петросовим у поєднанні з використанням запропонованої нами шини.

3. Для діагностики СФЗНЩ у більшості випадків достатньо результатів таких клінічних досліджень, як аналіз супраконтактів в ротовій порожнині, запис рухів нижньої щелепи, аналіз клацання та пальпація СНЩС, ФП за Петросовим, а також закономірно-стей клінічної картини. Дані традиційних рентгенологічних досліджень СНЩС ( за Пармом, за Шулером ортопантомографія ) при даній патології є неінформативними.

4. Патогенез СФЗНЩ завжди пов”язаний з дисфункційними змінами м”язів, які корегуються запропонованою параоклюзійною шиною. ЇЇ використання доцільне і у випадках, коли оклюзійний фактор не є причиною СФЗНЩ. Мінімально-достатнім для перебудови м”язевої діяльності та попередження рецидивів СФЗНЩ є лікування шиною протягом 3-х місяців ( 12 - 16 годин на добу ).

5. Системне вибіркове зішліфування оклюзійної поверхні зубних рядів при лікуванні СФЗНЩ, можна проводити лише після встановлення нижньої щелепи в ЦСЩ. Окрім основних правил, при зішліфуванні важливо дотримуватися принципів системності (зішлі-фовувати одноіменні схили одноіменних горбків всіх премолярів та молярів на одній стороні щелепи) та відповідності (зішліфовувати відповідні, за Jankelson, схили горбків з обох боків однієї або обох щелеп ). Їх недотримання не дозволяє ліквідувати СФЗНЩ.

6. Коли небажане навіть незначне зменшення висоти прикусу, або необхідне підвищення його висоти, системне зішліфування необхідно комбінувати з системним нарощуванням відповідних схилів горбків композитним фотополімерним матеріалом. Це дає значно кращий результат, при меншому знятті твердих тканин.

7. Згідно запропонованого способу вибіркове системне зішліфування необхідно виконувати з зафіксованою на нижній щелепі шиною, шляхом зішліфовування відпо-відних поверхонь оклюзійних накладок і послідуючого створення множинного точкового контакту між оклюзійними поверхнями зубів верхньої щелепи та оклюзійною поверхнею шини у визначеному ЦСЩ. Таким чином досягнення необхідного правильного положення нижньої щелепи у ЦСЩ забезпечується в більшій мірі зішліфуванням пластмаси, а не твердих тканин зубів. Незначне підвищення оклюзійної висоти при застосування шини дозволяє діагностувати парафункції жувальної мускулатури і при необхідності може бути закріплене або усунуте при подальшому протезуванні постійними конструкціями.

8. Пацієнтів з СФЗНЩ доцільно протезувати металокерамічними конструкціями, або знімними протезами з фарфоровими зубами у випадках застосування індивідуальних артикуляторів із використанням лицевої дуги. В інших випадках ( середньоанатомічний артикулятор або оклюдатор) застосування конструкцій із металевою або керамічною оклюзійною поверхнею не є доцільним, оскільки практично повна відсутність стирання можливих супраконтактів робить такі протези додатковим і дуже значним етіологічним фактором дисфункції ЗЩА. Ми радимо протезувати таких пацієнтів протезами облицьо-ваними неорганічно наповненим композитом Artglas, коефіцієнт стирання якого близький до фізіологічного, при відсутності такої можливості надавати перевагу протезам

облицьованим традиційними пластмасами.

Питання адаптації до зубних протезів.

У перший період користування протезами під час кожного відвідування хворого його необхідно підтримати психологічно, зазначивши, що він уже вимовляє слова, що йому стає легше вживати їжу, що через деякий час усі неприємні відчуття зник­нуть. Описані моменти звикання хворого до повного знімного протеза мають назву „адаптація".

Термін «адаптація» означає пристосування, припасування. З точки зору фізіології ортопедичне лікування повними знімними протезами є дуже серйозним втручанням в організм людини і недооцінювати його складність лікарю неприпустимо.

Складні механізми адаптації можна краще зрозуміти, якщо звернутися до класичних робіт І.П. Павлова про процеси гальмування.

Повний знімний протез є незвичайним подразником, хворий відчуває його як стороннє тіло. Хворі часто зациклюються на відчуттях від протеза і його перебуванні в ротовій порожнині, що заважає їм виконувати роботу та повно­цінно відпочивати.

На першому етапі одночасно з усіма перерахованими недоліками посилюється слиновиділення, що свідчить про першу фазу адаптації, яка ще має назву рефлекторного подразнення і продовжується від 1 до 3 діб. За характе­ром цей рефлекс є безумовним, він нагадує реакцію, спричинену дією речовин, які не сприймаються організмом. Блювотний рефлекс спричиняється механіч­ним подразненням рецепторів кореня язика або м'якого піднебіння. Цей реф­лекс має захисний характер. Протягом першого тижня користування протезом відповідна реакція на подразнення починає стихати, відчуття стороннього тіла змінюється. Зменшується салівація, зникає блювотний рефлекс. Ці ознаки свідчать про те, що настала друга фаза адаптації, яка має назву умовнорефлек­торного гальмування і продовжується протягом одного тижня.

Алергійні реакції у вигляді набряку Квінке, кропивниці і стоматиту спос­терігалися ще тоді, коли як базисний матеріал використовували каучук, нині таких ускладнень стало ще більше. Клінічна картина у разі алергії, що спричи­нена акриловими пластмасами, дуже різноманітна і становить значні труднощі під час диференційної діагностики інших реактивних змін. Клінічна картина у разі алергійного стоматиту проявляється на слизовій оболонці ротової порож­нини, яка є гіперемованою, блискучою, чітко обмежена ділянкою, що безпосе­редньо контактує з базисом протеза. У клініці важко проводити диференційну діагностику між токсичним, контактним стоматитом та запаленням, спричине­ним механічною травмою. Допомагає проба з експозицією, коли на кілька днів протезом не користуються і явища стоматиту зникають.

Малоефективна також і фармакологічна корекція даної патології.