Обстеження пацієнтів з декомпенсованим ДФС ЗЩА дозволило сформулювати основні етіопатогенетичні механізми розвитку процесу, згідно яких, можно розділити пацієнтів на три групи.

Першу групу склали патологічні стани СНЩС без грубих морфологічних змін, причиною яких не було порушення оклюзії: травматичні, інфекційні артрити, дискова патологія.

Другу групу склали функціональні порушення нейром"язевої діяльності, що не є результатом оклюзійної чи суглобової патології.

Третю, найбільшу, групусклали порушення оклюзії.

У зв”язку з великою різноманітністю та різною морфофункціональною приналеж-ністю, виявлених порушень оклюзії, ми розділили їх на 5 підгруп.

Перша підгрупа : всі види зубо-щелепних аномалій. Клінічна ситуація у таких пацієнтів обумовлена морфологічними змінами та порушенням співвідношення елементів ЗЩС і не може розглядатися як функціональна патологія.

Друга підгрупа : деформації зубних рядів в результаті втрати 1-3 молярів. У пацієнтів даної категорії морфологічні зміни ЗЩА незначні і є лише етіологічним момен-том, а патологічний процес визначається функціональними змінами в суглобі та м"язах.

Третя підгрупа: деформації зубних рядів в результаті довго непротезованих їх де-фектів, пародонтопатій, патологічної стертості. Клінічна ситуація, як і в першій підгрупі обумовлена морфологічними змінами ЗЩА і не може розглядатися як функціональна патологія.

Четверта і п"ята підгрупа: осіби з протезованими дефектами зубних рядів, а також з неперервними та інтактними зубними рядами без деформації. Порушення оклюзії були зумовлені супраконтактами - незначними морфологічними змінами поверхні зубного ряду. Подальший розвиток патологічного процесу має функціональний характер - це функціональні зміни в м"язах та суглобі. Необхідність виділення двох підгруп в даному випадку, на наш погляд, полягала у виявленні двох різних типів супраконтактів, що потребують принципово різних підходів у лікуванні. Четверта підгрупа - пацієнти з порушеннями ексцентричної оклюзії, тобто без зміщення нижньої щелепи. П"ята підгрупа - з порушеннями центричної оклюзії, тобто зі зміщенням нижньої щелепи.

Зміни ЗЩС пацієнтів, що склали першу та третю підгрупи третьої групи мали вираженний морфологічний характер і не могли розглядатися як функціональна патологія. Лікування пацієнтів цих груп складає окрему проблему і не було предметом нашого дослідження. Пацієнти, що склали четверту підгрупу третьої групи також не ввійшли до подальшого нашого дослідження, оскільки порушення ексцентричної оклюзії, виявлені в них, спричинили розвиток ДФС без зміщення щелепи. Розвиток ДФС у пацієнтів перших двох груп, за результатами нашого дослідження, завжди супроводжується СФЗНЩ. Це є наслідком порушення співвідношення елементів СНЩС та асиметрії м"язевої активності.

Діагностика та клініка стійких функціональних зміщень нижньої щелепи.Діагноз СФЗНЩ ставився на основі діагностичних критеріїв :

- зміщення нижньої шелепи в ЦО при відсутності деформацій або аномалій зубних рядів: 1) попередній критерій: невідповідність серединно сагітальній лінії вуздечок верхньої та нижньої губи; 2) достовірний критерій: при записі рухів нижньої щелепи шлях ковзання нижньої щелепи із задньої контактної позиції в положення ЦО не співпадає з серединною сагітальною лінією, при відкриванні рота - відхилення щелепи в сторону, зигзагоподібна траєкторія руху;

- зміщення суглобових голівок в суглобових ямках: 1) попередній критерій:

клацання в суглобі, біль; 2) достовірний критерій: КТ СНЩС;

- м”язева дисфункція: 1) попередній критерій: біль при пальпації окремих м”язів ( є ділянки підвищеного тонусу ); 2) достовірний критерій: ЕМГ.

У всіх пацієнтів зі СФЗНЩ був виявлений домінуючий етіопатогенетичний фактор, що спричинив розвиток патологічного стану. Найбільш частою причиною СФЗНЩ є оклюзійні порушення - 61,3 % ( для порівняння: ОП є причиною ДФС ЗЩА в 79,7 % ), порушення м"язевої діяльності – 24,1 % ( 12,7 % як причина ДФС ЗЩА ) і патологічні стани СНЩС – 14,5 % ( 7,6 % як причина ДФС ЗЩА ).

Діагностика СФЗНЩ повинна бути послідовною, системною, дискретною. Перше відвідування : детальний збір анамнезу, огляд, пальпація СНЩС і м”язів, заповнення анкети, картки, відбитки для діагностичних моделей. Призначення КТ СНЩС.

Друге відвідування : - виявлення супраконтактів за описаною методикою; обов”язкове перенесення супраконтактів на діагностичні моделі. Допускається зішліфування окремих (точно ідентифікованих) ексцентричних супраконтактів. Від системного зішліфування на даному етапі слід утриматися, оскільки контакти, що при зміщеному положенні щелепи діагностуються як супраконтакти, після повернення щелепи в ЦСЩ, можуть не бути такими, а навпаки - бути опорними пунктами для репозиції щелепи ;

- аналіз отриманих рентгенологічних знімків.

- послідовне проведення ФП за Петросовим + аускультація суглоба = визначення ЦСЩ для виготовлення діагностично-лікувальної шини.

Третє відвідування. Припасовування шини в порожнині рота таким чином, щоб вона фіксувалася на одній із щелеп, а з оклюзійною поверхнею зубного ряду іншої щелепи мала фісурно-горбковий контакт, фіксуючи ЦСЩ. Відповідність положення нижньої щелепи ЦСЩ обов”язково контролювали ФП за Петросовим. Припасовку шини проводили системно зішліфовуючи її оклюзійну поверхню, досягаючи переміщення щелепи у відповідному напрямку.

Четверте відвідування. Збір анамнезу, пальпація СНЩС і м”язів, КТ СНЩС з шиною. При відсутності патологічних симптомів зішліфовували супраконтакти, що перешкоджали встановленню щелеп в ЦСЩ, навіть у випадках, коли це були вершини опорних горбків. При неприпустимості зниження міжальвеолярної висоти, домодельо-вували композитом відповідні ділянки оклюзійної поверхні (схили опорних і направля-ючих горбків). При цьому вищезгадані супраконтакти переставали такими бути ( це досягалося створенням іклової направляючої функції ).

Якщо при аналізі рухів нижньої щелепи за допомогою оклюдограм в передній, боковій і центральній оклюзіях супраконтакти виявлені не були, а симптоматика свідчить про їх наявність ми проводили запис рухів нижньої щелепи внутрішньоротовим способом.

При симптомах з боку м”язів проводили ЕМГ, виявляли асиметрію м”язевої функції, звичну сторону жування. Якщо за отриманими даними не вдавалося визначити, яка саме шина показана, виготовляли діагностичну шину, запропонованої нами конструк-ції. Вона дозволяла, застосовуючи повторно ФП за Петросовим, встановити нижню щелепу в ЦСЩ (контроль: зникнення патологічного симптому під час проби, ЕМГ та КТ ).

ЦСЩ для послідуючого протезування визначали лише після перебудови шиною міотатичних рефлексів та усунення зміщення. Обов”язково виготовляли перехідні конструкцій, на яких вивіряли всі оклюзійні контакти з урахуванням уяви про свобідну оклюзію. Тільки тоді отримували відбитки для постійних протезів.