Соц.псих єдність групи відображає внутрішню і зовнішню силу тяжіння її членів один до одного,до групи як до окремого *рідного*їм соціуму. В основі цієї сили – соціальна,духовно-перцептивна,емоційна та вольова єдність,яка залежить від рівня розвитку СС.СОц-псих єдність групи- можна виразити через сукупність відносно статико динамічних елементів,що сприяє практичному розв’язанню її багатьох проблем.Саме на основі СП формується соц.- психолог єдність групи - *МИ – СУТНІСТЬ*В ній закріплюються групові інтереси й цінності орієнтації,солідарності,почуття дружби,поваги, довіри, тощо.

Групова динаміка. Механізми групової динаміки.

ГРУПОВА ДИНАМІКА

Сукупність внутрігрупових соціально-психологічних процесів й явищ, що характеризують весь цикл життєдіяльності малої групи і його етапи — утворення, функціонування, розвиток, стагнацію, регрес, розпад, — називається Г. буд. Інакше кажучи, це навчання про сили, структуру й процеси, які діють у групі. Група при цьому розглядається як спільність людей, що характеризується обмеженим числом членів (до 20 чоловік), безпосередніми контактами, розподілом ролей і позицій, взаємозалежністю учасників, загальними цілями, цінностями й нормами, а також постійним складом.
Термін Г. буд. використається:
1) для позначення напрямку у вивченні малих груп, заснованого на принципах гештальт-психологии;
2) для характеристики процесів, що відбуваються в групі в міру її розвитку й зміни;
3) для опису причинно-наслідкових зв’язків, що пояснюють ці явища;

4) для позначення сукупності методичних прийомів, використовуваних при вивченні соціальних установок і міжособистісних відносин у групі.

Механізми групової динаміки. Існує кілька підходів до опису психологічних особливостей взаємодії суб'єктів групи. Одну з таких моделей запропонували американські психологи М.Вудкок і Д.Френсіс. Їхнє представлення про основні етапи розвитку групи зводиться до наступного.
Перша стадія розвитку групи – "притирання". Члени групи придивляються один до одного. Визначається ступінь особистої зацікавленості в тім, щоб працювати в цій групі. Особисті почуття і переживання маскуються або ховаються. Щирого і зацікавленого обговорення цілей і методів роботи практично немає. Члени групи не цікавляться своїми колегами, майже не слухають один одного. Творча колективна робота фактично відсутня.
Друга стадія – "ближній бій". Це період боротьби і переворотів. Оцінюється внесок лідера. Утворюються клани й угруповання. Розбіжності виражаються більш відкрито. Особисті взаємини здобувають усе більше значення. Сильні і слабкі сторони окремих членів групи чітко виявляються. Іноді відбувається силова боротьба за лідерство. Група починає обговорювати способи досягнення згоди, прагне налагодити ефективні взаємини.
Третя стадія – "експериментування". На цій стадії члени групи усвідомлюють свій потенціал, який у цілому зростає. Актуальною стає проблема ефективного використання здібностей і ресурсів групи. Виникає інтерес до того, як можна працювати краще. Методи роботи переглядаються. З'являється бажання експериментувати. Приймаються міри до реального підвищення ефективності роботи групи.
Четверта стадія – "ефективність". Група здобуває досвід успішного рішення проблем і використання ресурсів. Працівники переживають почуття гордості за свою приналежність до "команди-переможниці". Виникаючі проблеми досліджуються реалістично і вирішуються творчо. Управлінські функції можуть плавно делегуватися то одному, то іншому членові групи в залежності від конкретної задачі.
П'ята стадія – "зрілість". На цій стадії група функціонує як колектив, об’єднаний навколо реальних загальних цілей, у які зведені прагнення індивідуальні. Діють міцні зв'язки між членами групи. Людей оцінюють за достоїнствами, а не за їхніми претензіями. Відносини носять неформальний, психологічно комфортний характер. Особисті розбіжності долаються без негативних емоцій і психологічної напруги. Група демонструє відмінні результати і установлює високі стандарти своїх досягнень. Розширюється делегування повноважень, і усе більше членів групи бере участь у плануванні і прийнятті рішень.

42-43-44.Міжособистісні відносини у групі є своєрідною мережею зв'язків, які виникають на основі реалізації СС, виконання завдань, а також задоволення потреб у спілкуванні, самоактуалізації, повазі, співчутті, взаємодії, належності до людської спільноти тощо. їхній зміст зумовлений не лише СС, а й соціальною психікою групи.

За формою відносини поділяють на офіційні й неофіційні. Офіційні - це відносини, які базуються на основі чіткої субординації, ділової взаємодії і контактів, які заперечують відхилення від встановлених норм і правил поведінки, діяльності й спілкування. Неофіційні допускають відхилення від встановлених норм і правил поведінки та спілкування. Вони мають два аспекти - змістовий та емоційний. Саме емоційний аспект відображає їхню психологічну зумовленість (симпатії, антипатії, байдужість, дружба, неприязнь тощо). Він менш видимий та організаційно неоформлений. Тому, як правило, йому приділяють мінімум уваги, однак він має велике значення й потребує уважнішого аналізу в системі управління. Неофіційні відносини насправді є фундаментом позитивних офіційних, бо вони відображають внутрішній (психологічний) механізм їхньої реалізації.

За характером впливу на діяльність відносини постають у вигляді співпраці, взаємодопомоги, співучасті, співпереживання, суперництва, протистояння або протиборства.Типи міжособистісних відносин Дружні відносини Інтимні відносини Сімейні відносини

45.

Міжособистісні стосунки —- де сукупність об'єк­тивних зв'язків та взаємодій між особами, які належать до певної групи. Характерною ознакою міжособистісних сто­сунків е їх емоційне забарвлення. Отже, ми можемо ви­значити їх як взаємини людей, що формуються в процесі безпосередньої взаємодії в групі, мають неформальний ха­рактер і містять емоційно забарвлену та обопільне значущу оцінку партнерів по спілкуванню.

Міжособистісні стосунки охоплюють широке коло явищ, але головним регулятором сталості, глибині, непов­торності міжособистісних стосунків є привабливість однієї людини для іншої.

Тому стан задоволеності-незадоволеності виступає основним критерієм оцінки таким стосунків.

При­вабливість складається з почуттів симпатії та притягання. Якщо симпатія-антипатія — це переживання задоволення та незадоволення від контактів з іншими людьми, то притя­гання-відштовхування — практична складова цих пере­живань (М. Обозов).

Міжособистісна привабливість-непривабливість може на­бувати характеру сталих зв'язків між людьми й переходити у взаємну прихильність або неприхильність. Прагнення бути разом може стати потребою, і тоді ми говоримо про певний тип міжособистісних стосунків: приязних, дружніх, това­риських, подружніх. У регуляції стосунків беруть участь три мотиваційні аспекти: «я хочу», «я можу» і «треба». Осо­бистого бажання («я хочу») недостатньо для виникнення стосунків. Необхідне узгодження взаємних бажань і мож­ливостей («я можу»). Л «треба» — найважливіший аспект утворення, розвитку або руйнування стосунків. Так, дружні стосунки можуть зайти в суперечність із виробничими, мо­ральними. Суспільні відносини або стимулюють, або руйну­ють міжособистісні стосунки. Суспільство прагне привести міжособистісні стосунки у відповідність до суспільних від­носин.

Існує зв'язок між діловими та міжособистісними стосун­ками. Незбіг близьких міжособистісних стосунків та ділової активності очевидний, але не може бути суспільних від­носин у “чистому” вигляді, без особистісного компонента. У будь-яких взаємодіях завжди присутній компонент привабливості-непривабливості. Питання полягає лише в тому, де присутність цього компонента виправдана. На вироб­ництві результат спільної діяльності — економічна ефек­тивність, це головний критерій оцінки користі або шкоди міжособистісних стосунків.

Потрібно визначити ступінь близькості міжособистісних стосунків та прийнятність до тих чи інших обставин. За умов, коли вимагається дотримуватися виробничих та еко­номічних норм, близькі, інтимні стосунки заважають. З ін­шого боку, перетворення міжособистісних стосунків у функ­ціональні може призвести до їх руйнування або втрати задо­волення від них. Неадекватні прагнення у стосунках, як і їхній прояв у поведінці, спричинюють виникнення напру­женості та конфліктів.

Взаємний обмін думками, почуттями, вчинками в про­цесі взаємодії викликає в людини зміну поведінки, устано­вок, оцінок. У ньому разі йдеться про феномен взаємо­впливу.

46. Групові взаємини. Для реалізації соціально-психологічного смислу спільності члени групи організовують спільну діяльність. Для цього вони вступають у певні взаємини (взаємодію і спілкування).

Взаємини у групі- це специфічна мережа міжособистісних, внутрішньогрупових, між групою та особистістю соціально-психологічних зв'язків, залежностей і взаємодій, зумовлених смислом спільності, станом соціальної психіки, а також взаємними оцінками діяльності щодо реалізації СС, поведінки членів групи і загалом груп та їхнім емоційним сприйняттям один одного.

У групі виявлено чотирипрошаркову структуру взаємин.

Перший головний прошарок групових взаємин становлять ті, що зумовлені дією визначального СС (так звані «взаємини смислової залежності»). Вони певною мірою накладають свій відбиток на структуру взаємин у групі.

Другий прошарок взаємин зумовлений самим процесом діяльності. Згідно з поглядами A.B. Петровського і В.В. Шпалінського, «взаємини людей у групах більшою чи меншою мірою опосередковані метою, завданнями й цінностями спільної діяльності, тобто її реальним змістом»¹.

Третій прошарок колективних взаємин утворюється на підставі взаємних оцінок з боку членів групи внеску в справу реалізації СП, а також поведінки, активності, наполегливості, якостей особистості та ін.

Четвертий прошарок взаємин формується на основі емоційної привабливості чи непривабливості, симпатії чи антипатії тощо. Серед основних форм стосунків на основі емоційного сприймання - прихильність, повага, захоплення, ворожість, неприязнь, ненависть тощо. Вони виникають унаслідок особистих оцінок особистості членів групи, манери їхньої поведінки, стилю взаємодії, навіть міміки, жестів тощо.

Ці прошарки групових взаємин своєрідно поєднуються, накладаються і перетинаються в процесі повсякденної діяльності членів групи.

Ставлення до товаришів, груп становить соціально-психологічну готовність окремого члена групи до відповідного типу взаємодії і спілкування з ними. Кожний тип взаємин має свою соціально- психологічну структуру. Головні елементи цієї структури: пізнавальні, емоційно-оцінні, соціально-психологічні стереотипи, соціально- психологічні установки, виконавчо-вольові.

47. ЛЮДСЬКА ПСИХІКА - це багаторівневе й багатосистемне, але цілісне й самостійне суще утворення, яке одночасно існує в індивіді й поза ним, поєднує різне психічне минулого, тепе­рішнього і майбутнього та відображає зовнішній світ, минулий розвиток людства, етносу й нації; утримує й відтворює внут­рішній світ суб'єкта психіки; гармонізує та упорядковує смисли його життєдіяльності; розоб'єктивує внутрішнє психічне у зовнішнє й об'єктивує зовнішнє психічне у внутрішнє.

48. На сучасному етапі розвитку психологічної науки предмет психології визначають по-різному. Розглянемо деякі сучасні погляди на його розуміння.

По-перше, предмет психології визначають як індивідуальний світ «Я» людини,оскільки «світ» - це вже не проста сукупність психічних явищ, а щось цілісне, що постає як самостійне утворення. Власне в цьому визначенні підкреслено єдність усіх психічних явищ, об'єднаних у єдність «Я» людини.

По-друге, вважають, що предметом психології є людина як суб'єкт психіки.У цьому визначенні поняття суб'єкта означає визначальну роль активності людини в самостворенні, самовизначенні в психічному розвиткові. Тут біологічне та соціальне є не причинами, які формують людину, а тільки умовами її самостворення.

По-третє, часто предметом психології вважають психічну реальність як таку. Психолог Г.І. Челпанов відмінність психічних явищ від явищ фізичних і матеріальних вбачав у тому, що:

психічні явища не можна сприйняти через посередництво зовнішніх органів чуття (зовнішнього досвіду), а можна безпосередньо пізнавати тільки шляхом внутрішнього досвіду;

психічні явища може безпосередньо споглядати тільки та особа, яка їх переживає, а фізичні явища може сприймати чимало споглядачів.

По-четверте, предметом психології вважають конкретні факти психічного життя, які характеризують якісно і кількісно. Досліджуючи процес сприйняття людиною предметів, що її оточують, психологія встановила важливий факт: образ предмета зберігає відносну постійність і за умов сприйняття, що постійно змінюється. Наприклад, сторінку, на якій надруковано ці рядки, сприйматимуть як білу і за яскравого сонячного світла, і в напівтемряві, і в разі електричного освітлення, хоча фізична характеристика проміння, яке відображає папір за такої різної освітленості, буде вельми різною. У цьому разі перед нами якісна характеристика психологічного факту.

Прикладом кількісної характеристики психологічного факту може слугувати величина часу реакції цієї людини на подразник, що впливає.

По-п'яте, предметом психології разом з психологічними фактами стають психологічні закони. Наукова психологія не може обмежитися тільки описом психічних фактів, оскільки має не описувати, а пояснювати їх. Останнє припускає розкриття законів, яким підпорядковані ці явища.

По-шосте, предметом психології є закономірні зв'язки людини з природним та соціокультурним світом, які відображені в системі чуттєвих і розумових образів цього світу, мотивах, які спонукають діяти, а також у самих діях, переживаннях свого ставлення до інших людей і до самого себе, у властивостях особистості як ядра цієї системи.

Отже, предмет психології має складну комплексну структуру, основними ланками якої є:

людина та її психіка, досліджувані в процесі філо- та онтогенезу;

зовнішнє психічне як носій психоенергетичного потенціалу і впливу;

внутрішнє психічне, яке перебуває на несвідомому, підсвідомому, свідомому і надсвідомому рівнях, його вплив на життєдіяльність людини;

людина як особистість та індивідуальність;

людина як власне «Я», соціальна роль, зовнішнє психічне;

питання розроблення технологій взаємодії індивіда з власною психікою з метою її збереження й захисту;

відновлення психоенергетичного потенціалу, саморозвитку й подальшого самовдосконалення;

взаємодія людини із зовнішнім психічним і зміна останнього тощо.

49. Індивід – окремий представник людського роду (новонароджена дитина)

50. індивідуальність- неповторність, певна своєрідність фізіологічних та психологічних ознак які відрізняють 1 людину від іншої(по лекції) -сукупність своєрідних психічних особливостей і певних властивостей людини, які характеризують її неповторність і виявляються у рисах характеру, у специфіці інтересів, якостей, що відрізняють одну людину від іншої.(вікіпедія)

51. Особистість– це індивідуальне буття суспільних відносин.

52. Розвиток особистості – це процес формування як соц. якості індивіда , результат її соціалізація і виховання. ( соціалізація – це процес перетворення диття в особистість.)

53. Розвиток психіки – це закономірні зміни психічних процесів у часі, які виступають у кількісних, якісних та структурних змінах.

54. Метод – це спосіб досягнення сутності предмета і знання,ті прийоми і способи за допомогою яких дослідник отримує достовірні відомості,що надалі використовується для побудови наукових теорій і розробки практичних рекомендацій.

55. Відчуття - це відображення окремих властивостей,якостей предмету і явищ об’єктивної дійсності внаслідок безпосереднього впливу на органи чуття.

56. Сприйняття – це процес відображення предметів і явищ об’єктивної дійсності що діють на органи чуття в даний момент.

57. Мислення – це процес опосередкованого і загального відображення в свідомості людини предметів і явищ об’єктивної дійсності в їх істотних властивостях, зв’язках, відношеннях.

58. Здібності – це поєднання сприятливих індивідуально-своєрідних особливостей та якостей психіки, котрі виявляються у швидкості , результативності та якості виконання відповідної діяльності за мінімальних силових, енергетичних і часових затрат.

59. Пам'ять – це форма психічного відображення дійсності, яка полягає у запамятовувані, збереженні та послідовному відображенні.

60. Велика група — це кількісно обмежена спільність людей, виділена за певними соціальними ознаками (клас, нація, прошарок), або реальна, знач­на за розмірами та складно організована спільність людей, поєднана спільною діяльністю (певна організація).

61. Мала соц. група – це контактна спільнота, яка взаємодіє на основі смислу спільності, має певний ступінь згуртованості, організованості й соціальної зрілості й володіє неповторною соціальною психікою.

62. Лідер – це той, хто веде; голова, вождь. Член групи, всі учасники якої визнають його авторитет, покладаються на нього у прийнятті найбільш серйозних рішень і вирішенні ключових проблем.

63. Керівник — індивід, на якого офіційно покладені функції управління і організації діяльності в групі (установі, фірмі та ін.).

64. Лідерство – це соціально-психологічний процес в колективі чи групі, побудований на випливі особистого авторитету людини на поведінку їх членів.

65. Керівництво — здійснюваний індивідом чи колективним суб'єктом соціально-психологічний вплив на інших людей з метою структурування дій та відносин у групі (організації).

66.Темперамент –цеіндивідуальні,своєрідні ознаки психології,що означають динаміку психологічної діяльності людини.

67.Характер –цесукупність стійких індивідуальних особливостей особистості які виникають і проявляються в діяльності і спілкуванні і обумовлюються типові для індивіда способи поведінки.

68.Акцентуація характеру –це надмірне вираження окремих рис характеру.

Пит. 33

70.