НАТОВПУ:

· підвищення групової сугестивності й зниження ефективностідії механізмів контрнавіювання;

· підвищення емоційності сприйняття дійсності;

· придушення почуття відповідальності за власні вчинки;

· поява відчуття сили й усвідомлення анонімності.

Масове спілкування, маючи властивість психологічного впливу, здійснює вплив на поведінку й діяльність учасників натовпу. Основним засобом психологічного впливу, який чинять учасники натовпу, є слово, причому в основному експресивна, емоційна лексика: крик, свист, заклики тощо. Навіювання є одним з основних способів психологічного впливу особистості чи групи на інших учасників за допомогою передавання різних за змістом повідомлень (домовленостей, погроз, чуток, шантажу). Навіювання завжди вербальне. Воно - свідома діяльність з боку суб'єктів впливу.

33. Релігійні спільноти. Є чотири основні типи релігійних організацій: церква, секта, деномінація віровчення і культ. Церква - релігійна організація, яка має тісні контакти з широкими прошарками суспільства і яка діє всередині нього. Секта - організація, що відкидає цінності іншого суспільства, тобто невелика група представників церкви відокремлюється і створює нову релігію. Деномінація - проміжна ланка між церквою та сектою. Культ- крайня форма секти.

Попри свою специфіку, релігійні групи мають загальні риси. До таких загальних характеристик можна зарахувати групові інтереси, потреби, норми, цінності, думки, цілі.

У релігійних групах віруючим прищеплюють певну систему ціннісних орієнтацій, які випливають з віри.

У релігійній вірі велику роль відіграє уява, яка виявляється в яскравих релігійних образах, уявленнях, які виникають на основі релігійних міфів, культових художніх зображень. На базі цього релігійно-художнього матеріалу формуються релігійні уявлення.

ЛІДЕРСТВО У МАЛИХ СОЦІАЛЬНИХ ГРУПАХ

Актуальність вивчення лідерства як соціально психологічного явища визначається насамперед тим,що воно є одним з найбільш значущих факторів групової інтеграції,що сприяє досягненню групових цілей з найбільшим ефектом. Під лідерством розуміють один з процесів організації й управління малою соціальною групою,що сприяє досягненню групових цілей в оптимальні строки з найбільшим ефектом. Останнім часом інтерес до проблеми лідерства різко підвищився. Це пов’язано з дослідженням малих груп і дає змогу побачити роль лідерів в управлінні контактними групами.Існують три основних підходи походження лідерства:Теорія рис(лідером не може бути будь яка людина ,а лише яка має певну сукупність психологічних якостей. теорія лідерства(стверджується що лідерство це продукт ситуаціі.лідер висовується на відповідну роль в умовах не тільки специфічної,а й завжди достатньої значущої для життєздатності групи ситуації)Синтетична теорія(лідер розглядається як ф-я групи,і вмвчати його слід з точки зору цілей і завдань групи,незабуваючи при цьому про структуру особистості лідерів).МАЛА ГРУПА-це контактна спільнота,яка взаємодіє на основі смислу спільності,має певний ступінь згуртованості,організованості й соц.зрілості й володіє неповторною соц.психікою.Малі соц..гр.фактично є цеглинами з який вибудовується наше сус-во.

Існує три основних теоретичних підхода у розумінні походження лідерства.

Теорія рис” (харізматична теорія).

Від слова “харізма”, тобто “благодать”, яка в різних релігіях пояснювалась як дещо, що зійшло на людину.

Виходить з положень німецької психології кінця IХ – початку ХХ ст. та концентрує свою увагу на природжених якостях лідера.

Лідером, згідно цієї теорії, може бути лише така людина, яка має набір особистісних якостей або сукупністю певних психологічних рис.

Різні автори намагалися виділити ці необхідні лідерові риси. Однак ні до чого, крім розчарування це не призвело.

На противагу була висунута теорія “лідера без рис”. Але вона не надавала відповіді на питання, звідки виникають лідери та яким є походження самого феномену лідерства.

Ситуаційна теорія лідерства.

Теорія рис зовсім не відкидається, але стверджується, що в основному лідерство – продукт ситуації. В різних ситуаціях групового життя виділяються окремі члени групи, які перевершують інших хоча б в одній якості. Завдяки тому, що в даній ситуації ця якість і є необхідною, людина, якій вона притаманна, стає лідером. Властивості, риси та якості лідера ставали відносними.

За думкою Ж.Піаже такий тип лідера є дивним. Він перетворюється у “флюгер”, питання про активність лідера повністю знімається.

Як це часто буває в історії науки, два досить крайніх підходи породили третій, більш або менш компромісний варіант рішення проблеми.

Системна теорія лідерства.

Лідерство розглядається як процес організації міжособистісних відносин в групі, а лідер – як суб’єкт управління цим процесом.

Лідерство інтерпретується як функція групи, і вивчати його потрібно з точки зору цілей та задач групи, хоча і структура особистості лідерів при цьому не повинна ігноруватися.

36.Керівництво - це процес впливу на людей для спрямування їх зусиль на досягнення певних цілей

37. Стиль керівництва - це сукупність методів впливу на підлеглих, які використовує керівник, а також форма (манера, характер тощо) виконання цих методів.

Самою популярною залишається і досі класична типологія індивідуальних стилів керівництва, розроблена ще в 30-ті роки німецьким психологом Куртом Левіним (1890 – 1947). В ній виділяються три провідних стиля керівництва:

1. авторитарний;

2. демократичний;

3. нейтральний (ліберальний, анархічний, стиль попускання).

Пізніше амеріканці ( К.Левін емігрував у США) замінили термін “ нейтральний” на “ ліберальний”. Крім того, досить часто тіж самі стилі означалися як “директивний”, “колегіальний”, та “ стиль попускання”.

Авторитарний стиль.

Авторитарному стилю притаманні одноосібний спосіб прийняття управлінських рішень, жорсткий та суворий контроль керівника за виконанням завдань, очікування беззаперечної покори зі сторони підлеглих, перевага репресивнимметодам впливу на виконавців, мінімальне інформування співробітників про загальний стан справ в організації. Керівник, який додержується цього стилю, як правило, впевнений в беззаперечній перевазі своєї компетенції, досвіду та здібностей досягати бажаних цілей у порівнянні з підлеглими. Звідси – прагнення вирішувати всі проблеми за своїм бажанням, яке зовнішнє проявляється у тоні наказу, жорсткості, а часом і грубості під час спілкування, нетерпінні до критики тощо. Вибір авторитарного стилю ясно показує, що керівник орієнтований виключно на виробничі задачі. Особистісні проблеми працівників його мало цікавлять.

Демократичний стиль.

Демократичний стиль керівництва, навпаки, характеризується визнанням необхідності колегіальних способів прийняття рішень. В цьому випадку досить природньо– регулярні обговорення виробничих проблем, врахування думок та ініціатив співробітників, розподіл роботи в умовах повної відкритості та інформованості працівників. Демократичний стиль керівництва має на увазі також широке делегування повноважень, помірний контроль за виконанням завдань (ставка на самоконтроль виконавців), надання переваги заохочувальним засобам впливу.

Керівника такого стилю відрізняють, як правило, рівний тон під час спілкування, доброзичливість, відкритість, терплячість до критики. Вважається, що даний стиль керівництва орієнтований в першу чергу на людину, працівника, розкриття творчих можливостей якого і приводить у кінцевому результаті до високих виробничих показників.

Нейтральний стиль.

Цей стиль керівництва, який називають також стилем попускання, по суті означає надання можливості справам йти самопливом. Уникнення керівників від прийняття стратегічно важливих рішень супроводжується при цьому відсутністю чіткості у розподілі завдань, прав та обов’язків співробітників, незначним контролем підлеглих, використанням колективного способу прийняття рішень для ухилення від відповідальності. Керівник в цьому випадку однаково байдужий як до потреб персоналу, так і до критики у свою адресу. Хоча зазвичай буває привітний та тактовний при спілкуванні, уникає як позитивних, так і негативних оцінок співробітників.

38.

39.Головними характеристиками малої групи є її розмір, структура та склад, які визначаються цілями та завданнями спільної діяльності, заради якої вона створена.

Серед психологічних детермінант виникнення певної соціальної групи слід виокремити прагнення індивідів до задоволення потреб, розв'язаних зі сферою людського спілкування. Мала група є своєрідним мікросередовищем спілкування, джерелом задоволення відповідних потреб індивіда.

Таким чином, виникнення організованої малої групи полягає в оголошенні її формальною, офіційною ланкою соціальної організації та в наповненні її конкретними індивідами, здатними взаємодіяти і кваліфіковано розв'язувати організаційні завдання.

Характер розвитку малої групи - це досить складний і суперечливий процес.

Двовимірні моделі розвитку групи передбачають виокремлення двох головних сфер її життєдіяльності:

ділової (інструментальної сфери);

емоційної (експресивної).

Розрізняють сім стадій утворення груп:

1 характеризується орієнтаційними тенденціями в поведінці людей. На цьому етапі групового життя формуються уявлення людей про групу і один про одного. Перші між особистісні взаємодії ще дуже обмежені і ведуть спочатку до утворення діад.

2 - це формування групових норм, початок становлення групової самосвідомості. На цій стадії можливий нерівномірний розвиток групи в діловій та емоційній сферах.

3 називається стадією конфлікту, коли спостерігаються зіткнення між окремими членами групи внаслідок переоцінки ними своїх можливостей і прагнення розв'язувати всі проблеми самостійно.

4 характеризується як перехідна від стану конфлікту, до стану збалансованості у стосунках між членами групи. Спілкування стає конструктивнішим і відкритішим, з'являються елементи групової солідарності і згрунтованості.

5 групового розвитку цікава тим, що тут вперше виникає сформована група з чітко вираженим почуттям “ми”, в якому виявляються турбота всіх членів групи про групу, інтерес до спільних проблем, прагнення до згуртування.

6 домінуючу роль відіграє емоційна активність, різко зростає значення відносин типу “Я - ТИ”, особисті взаємодії стають особливо тісними, відбувається переоцінка групових норм.

7 - це стадія актуалізації. Вона належить до вищого етапу групової зрілості, коли рівні розвитку обох сфер вирівнюються і міра згуртованості групи стає досить високою. Група є відкритою для виявлення і розв'язання конфлікту. Єдність думок стає єдиним шляхом прийняття рішення, а розбіжність у поглядах допускається, доки не вироблена спільна точка зору на проблему.