Сприйняття - це психічний процес відображення предметів і явищ дійсності в сукупності їх властивостей і частин за безпосередньої дії їх на органи відчуття з розумінням цілісності відображуваного.

Сприйняття завжди цілісне і предметне, воно об'єднує відчуття, що йдуть від ряду аналізаторів.

Сприйняття можуть бути: повними і неповними; глибокими і поверхневими; помилковими або ілюзорними; швидкими й повільними.

Розрізняють таке сприйняття:

• зорове сприйняття (розглядання скульптури, картини і под.);

• слухове сприйняття (слухання оповідання, концерту і т. ін.);

• тактильне сприйняття (обмацування, доторкування). Буває сприйняття:

• простору; часу; руху;

• предмета; мови ; музики;

• людини людиною;

Сприйняття завжди константне (постійне). У ньому безпосереднє пізнання доповнюється минулим досвідом, тому воно завжди осмислене та більш чи менш повно може бути висловлене словами.

Порушення сприймання

Сприйняття - відбиття предметів і явищ навколишньої нас дійсності, що безпосередньо впливають на органи почуттів.

Порушення сприйняття – паталогічний стан, що характеризується зміною сприйняття об’єктів, явищ навколишнього середовища, власної особи або тіла. У широкому розумінні до порушення сприйняття відноситься порушення функцій органів чуття і порушення діяльності центральної нервової системи

Галюцинації - сприйняття, що виникає без реально існуючого об'єкта. Це одна з форм порушення почуттєвої свідомості, коли сприйняття виникає без реального об'єкта. Галюцинації ділять по різних видах аналізаторів, у яких вони виникають: зорові, слуховые, тактильної, нюхової, смакові, галюцинації загального почуття.

Зорові галюцинації бувають безформними - полум'я, туман, дим (фотопсии) - і предметними; натуральної, зменшеної (микроптические) і збільшеної, гігантської (макроптические) величини; безбарвними, природно пофарбованими або вкрай інтенсивного фарбування; рухливими або нерухливими; немінливими по змісту (стабільні) і постійно мінливими у вигляді різноманітних подій, що розігруються як на сцені або як на кіноекрані (сценоподобные). Зміст галюцинацій може бути страхаючої, викликати жах або, навпаки, цікавість, замилування.

Слухові галюцинації розділяють на акоазмы (слышание окремих звуків, гудків, шумів, пострілів) і фонеми, або вербальні галюцинації (слышание слів, розмов). По інтенсивності слуховые галюцинації бувають тихими, голосними, натуральними. Зміст їх може бути байдужним, загрозливим, лиховісним, попереджуючим, що пророкує. Виділяють галюцинації, що коментують (голос або голоси висловлюють думку про кожну дію хворого) і імперативні (голос або голоси наказують робити ту або іншу дію).

Нюхові галюцинації - поява різноманітних мнимих заходів різної інтенсивності - від злегка відчутних до задушливих.

Смакові галюцинації - відчуття смаку, не властивій прийнятій їжі, частіше неприємного й огидного.

Тактильні галюцинації - відчуття повзання по тілу комах, хробаків, відчуття на поверхні тіла або під шкірою сторонніх предметів.

Вісцеральні галюцинації - відчуття явної наявності в порожнині тіла, звичайно животі, сторонніх предметів, живих істот, нерухливих, ворухливих, що пересуваються (наприклад, жаб).

Вісцеральні й тактильні галюцинації нерідко важко отличимы від сенестопатий. Розходження полягає в тім, що сенестопатии є безпредметними, тяжкими відчуттями, а галюцинації завжди предметны й виникають у тім або іншому просторі.

Складні галюцинації - одночасне співіснування різних видів галюцинацій (зорових, слуховых і т.д.).

Виникнення галлюцинаторного зорового образа (звичайно людини) поза полем зору хворого зветься экстракомпинной галюцинації.

Псевдогалюцинації - порушення сприйняття в будь-якому аналізаторі почуттів (зорові, слуховые й т.д.), виникають як і щирі галюцинації, без наявності реального об'єкта. На відміну від щирих галюцинацій псевдогаллюцинаторные образи не ототожнюються з реальними предметами і явищами, тобто позбавлені характеру об'єктивної реальності. Хворі говорять про особливих, відмінних від реальних голосах, зорових образах. Ці галюцинації не проектуються назовні, а перебувають усередині голови або тіла - интрапроекция (голосу чує «усередині голови», бачить «внутрішнім оком»). Хворі затверджують, що їхні голоси й бачення є результатом якого-небудь зовнішнього впливу. Тут завжди є присутнім компонент насильственности, «сделанности» (голоси передаються, а зорові образи показуються або передаються за допомогою техніки).

Гипнагогические галюцинації - бачення, що мимоволі виникають перед засипанням при закритих очах на темному полі зору.

По механізму виникнення виділяють функціональні галюцинації (виникають завжди на тлі якого-небудь реального подразника - вода, шум і стукіт коліс поїзда, що йде, розмова) і рефлекторні (пусковим моментом їхнього виникнення є реальний зовнішній агент, від якого вони потім існують незалежно).

Ілюзії - помилкове, перекручене сприйняття реальне існуючого об'єкта зором або слухом (слуховые й зорові ілюзії).

Розлад схеми тіла - перекручене відчуття форми, величини свого тіла, положення його в просторі. Даний розлад виражається в мимовільній появі подання про збільшення або зменшення розмірів свого тіла, його ваги, збільшенні, зменшенні або зсуві окремих його частин.

Метаморфопсии- перекручене сприйняття величини, форми й просторового розташування реальних предметів.

Дереалізація - розлад сприйняття навколишнього з почуттям примарності навколишнього світу. Зовнішній мир сприймається віддаленим, невиразним, застиглим, безбарвним, силуетним. Все навколишнє здається зміненим, невизначеним, неясним. До дереалізації ставиться й втрата почуття дійсності: поява сумніву в реальності існування навколишніх предметів, людей, усього реального світу.

Близькими до дереалізації є феномени «ніколи не бачене» (jamais vu), наприклад знайома місцевість сприймається начебто вперше побачена, і «раніше бачене» (deja vu), коли в незнайомій місцевості й приміщенні виникає почуття, начебто людина вже один раз тут був. Звичайно явища «уже баченого» і «ніколи не баченого» спостерігаються при епілепсії. Дереалізація характеризується свідомістю її хворобливого характеру.

18.

Па́м'ять - психічний процес, який полягає в закріпленні, збереженні та наступному відтворенні минулого досвіду, що дає можливість його повторного застосування в життєдіяльності людини.

Протягом розвитку психологічної науки в рамках різних її напрямків виникали теорії, що мали на меті пояснення сутності пам'яті та її закономірностей. Ці теорії звертали увагу на різні аспекти проблеми дослідження процесів пам'яті.

Класифікація видів

Емоційна пам’ять – це запам’ятовування і відтворення своїх емоцій та почуттів. Емоції сигналізують про потреби та інтереси, відображають наше ставлення до оточення. Суттєво, що хоть емоційна пам’ять може виявитись сильнішою за інші, але вона не безпредметна. Емоції запам’ятовуються не самі по собі, а разом з об’єктами, що їх викликають. Це означає, що емоції виступають у ролі стимулятора в ланцюжку всього комплексу асоціацій. Важливо також те, що відтворені позитивні почуття завжди спонукають людину до діяльності. І, навпаки, негативні емоції різко знижують тягу до діяльності.

Словесно-логічна пам’ять базується на спільній діяльності двох сигнальних систем, у якій головна роль належить другій системі. Змістом цієї пам’ятті є наші думки, поняття, судження, що відображають предмети і явища з їх загальними властивостями, істотними зв’язками та відношеннями. Оскільки думки не існують без мови, остільки і пам’ять називають не тільки логічною, але і словесною. Природно, що вона тісно пов’язана з мисленням і мовою, і розвивається головним чином у процесі словесно-логічного мислення.

Образна пам’ять полягає в запам’ятовуванні образів, уявлень про предмети та явища оточуючого середовища. Вона буває зоровою, слуховою, дотиковою, нюховою, смаковою залежно від аналізаторів, з якими пов’язане їх походження. В образній пам’яті ми оперуємо образами та уявленнями різного ступеня абстрагування і складності: конкретними уявленнями поодиноких предметів, уявленнями про спільні властивості предметів і явищ, схематичними образами абстрактного змісту.

За часом збереження інформації:

Сенсорна (миттєва) пам’ять - це пам’ять-образ, завдяки якій ми запам’ятовуємо чуттєві характеристики предметів, які відображаються різними аналізаторами та зберігаються дуже короткий час (близько 0,1-0,5 сек.).

Якщо зміст сенсорної пам’яті приверне нашу увагу, то він збережеться без повторень близько 20 с. Це пам’ять короткотривала, що характеризується швидким запам’ятовуванням матеріалу, майже негайним його відтворенням і коротким строком зберігання. Така пам’ять часто обслуговує окремі елементи складної діяльності. Важливо, що короткотривала пам*ять має малий об’єм. Людина може зберігати в цій пам’яті одночасно лише 7 ± 2 одиниці інформації. Взагалі об’єм короткотривалої пам’яті є індивідуальним і по ньому можна прогнозувати успішність навчання. Для цього існує наступна формула: прогнозована успішність навчання дорівнює індивідуальному об’єму памяті,що ділиться на два, і до результату додається одиниця. Суттєвим є те, що короткотривала пам’ять може свідомо контролюватися людиною, на відміну від сенсорної. Так, якщо повторюватизміст певної інформації, то її можна зберігати досить довго.

Довготривала пам’ять базується на довготривалій функції пам’яті; характеризується тривалим зберіганням і наступним використанням інформації в діяльності людини. Умови тривалого зберігання інформації вимагають певного часу для переробки і консолідації матеріалу, твердого запам’ятовування, багаторазового і варіативного повторення, відтворення і використання при виконанні аналогічних завдань. Психологи визнають наявність двох типів довготривалої пам’яті: довготривала пам’ять з свідомим доступом і довготривала пам’ять, до якої людина не має вільного доступу (генетична безсвідома). Інформація в останьому випадку актуалізується лише в разі застосування спеціальних прийомів. Для довготривалої пам’яті з свідомим доступом властиве забування всього непотрібного, а також частини необхідної інформації. Генетична запам*ятовує назавжди.

Оперативна пам’ять. Запам’ятовування, збереження і відтворення проміжної інформації на оперативний термін часу, потім забувається. Має рацію думка психологів, що підтверджується дослідами, відносно наявності проміжної пам’яті. Цей різновид пам’яті забезпечує збереження інформації протягом кількох годин, коли людина не спить. Накопичена впро-довж дня інформація за час нічного сну структурується, категоризується і вже в переопрацьованому виді переводиться у довготривалу пам’ять. Проміжна ж пам’ять після свого очищення знову готова до накопичення нової інформації.

Процеси памяті

1.ЗАПАМ’ЯТОВУВАННЯ – це закріплення образів сприймання, уявлень, дій, переживань і зв’язків між ними через контакти нових даних з набутим раніше досвідом.Матеріальною основою цього процесу є здатність мозку утворювати тим часові нервові зв’язки. Запам*ятовування може бути короткотривалим, довготривалим і оперативним. Воно також може бути довільним або мимовільним, смисловим (логічним) або механічним. Запам’ятовування може бути короткотривалим, довготривалим і оперативним.

2. ЗБЕРЕЖЕННЯ – це процес утримання в пам’яті інформації, що була одержана у ході набування досвіду. Великою мірою він залежить від якості та глибини запам’ятовування, використання матеріалу пам’яті в своїй діяльності. Збереження може бути активним і пасивним. При активному збереженні матеріал, що утримується, піддається внутрішній перебудові, від простого циклічного повторення до включення в системи нових семантичних зв’язків. При пасивному збереженні матеріал, що утримується, не має активних перетворень.

3. ВІДТВОРЕННЯ – процес відновлення збереженого матеріалу пам’яті для використання в діяльності і спілкуванні. Матеріальною основою відтворення є пожвавлення або повторне збудження раніше утворених у мозку нервових зв’язків.Розрізняють два види відтворення: ВПІЗНАВАННЯ і ЗГАДУВАННЯ. Впізнавання – це відтворення якого-небудь об’єкта в умовах повторного його сприйняття. Згадування – це відтворення попереднього досвіду відповідно до змісту та завдань діяльності

4. ЗАБУВАННЯ – процес, протилежний збереженню, і проявляється він у тому, що актуалізація забутих образів, чи думок затруднюється, або стає взагалі неможливою. Процес грунтується на явищі гальмування умовно-рефлекторних зв*язків і згасання слідів, що створювали запам*ятовувння. Темп забування – це крива, за якою в першу годину ми забуваємо близько 40% інформації, яку запам’ятали, за наступні 8 годин ще майже 40%, а далі забування різко уповільнюється, хоть кількість збереженої інформації все ж продовжує зменшуватись десь до 3%. Темп залежить від об’єму запам’ятовуваного матеріалу, його змісту, міри усвідомленості та ступеня значимості матеріалу, вкючення його в діяльність суб’єкта.

20.Прийоми розвитку пам*яті.

Пам'ять розвивається тренуванням і наполегливою працею,спрямованою на запамятовування ,тривале збереження ,цілковите та точне відтворення.Часто пропонують такі прийоми для кращого запамятовування:1)уважно подивіться на знайомий предмет потім заплющивши очі образно пригадацте його в дрібницях.Розплющивши очіще раз погляньте на предмет і зазначте,що ви упустили.спробуйте намалювати предмет в памяті.2)Згадайте голос ті інтонацію фрази якоїсь людини та спробуйте з заплющеними очима уявно знову почути її.потім повторіть фразу в голос,а під час зустрічі з цією людиною порівн.оригінал з імітацією.такі вправи розвивають пам*ять.Треба виз начити мету запам*ятовування.Наприклад коли ви хочете запам*ятати номер телефону, то пригадайте визначні дати для вас.Для кращого запамятовування і тривалого збереження потрібне повтореняматеріалу в процесі заучування.

21. Мислення – процес опосередкованого і узагальненого відображення свідомості людини предметів і явищ об*активної діяльності, в їх істотних властивостях,зв*язках і відношеннях.

Види:

· теоретичне(понятійне,образне)

· Практичне:

o наочно-дійове (в ранньому дитинстві);

o наочно-образне

· Словесно-логічне(поняття,судження,умовивід-дедуктивні і інуктивні)

· Інтуїтивне

· Аналітичне(логічне мислення)

· Оперативне(в напружених ситуаціях)

Стилі:

Синтетичний стиль мислення, який відзначається схильністю до інтегративного підходу, поєднанням несумісного в новій, творчій комбінації, інтересом до змін, новизни, прагненням до загострення ситуації з метою віднайдення істини.

Ідеалістичний стиль мислення, який характеризується підвищеним інтересом до цілей, потреб, цінностей людини, розвиненою інтуїцією, високими нормами моралі та критеріями оцінки поведінки, прагненням поєднати різні ідеї, позиції в компромісі, сконцентрованістю на процесі, взаємовідносинах

Прагматичний стиль мислення відзначається здатністю інтуїтивно схоплювати суть проблеми, спираючись на власний досвід

Аналітичний стиль мислення, який характеризується логічною, методичною, систематичною та ретельною манерою вирішення проблем, наданням переваги раціональності, стабільності, передбачуваності, об’єктивним даним, пошуку „найкращого шляху”

Реалістичний стиль мислення, який характеризується на опорі на факти, думку експертів, конкретику та практичність, відзначається здатністю швидко приймати рішення, брати на себе відповідальність, керувати, переконувати.