Материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления пользователям Интернета и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав.
© 2018 - 2024
Донауковий період розвитку психології
В історії психології, яка досліджує процес становлення психологічних знань та уявлень, виокремлюють кілька основних підходів до визначення меж та етапів розвитку психології.
Відповідно до першого підходу, психологія має тривалу передісторію і коротку історію, яка починається з другої половини XIX ст. (Г.Еббінгауз). Розвиток психології поділяють на два етапи: передісторія (до кінця першої половини XIX ст.) та історія (з другої половини XIX ст.).
Представники другого підходу вважають, що розвиток психологічної думки потрібно розділити на три етапи:
1-й етап - донаукова (міфологічна) психологія - коли панували анімістичні уявлення про душу;
2-й етап - філософська психологія - коли психологія була частиною філософії, об'єднана з нею спільним методом (від античності до XIX ст.);
3-й етап - власне наукова психологія, з другої половини XIX ст. (тобто саме тим часом, коли, за Еббінгаузом, починалася вся історія психології). Цей період пов'язують із застосуванням у психології об'єктивного методу (експерименту), запозиченого в природничих наук, якіпі дав їй змогу відокремитися від філософії. Цей підхід сьогодні є найпоширенішим. Недолік його у тому, що наукову психологію протиставляють усій попередній.
Третій підхід - культурологічний - розвиток психологічної науки розглядає в контексті розвитку людської культури загалом. До цього підходу належить вчинкова концепція в історії психології, яку розробив український учений В. А. Роменець. Згідно з цим підходом, етапи розвитку психології виокремлюють за історичними епохами: психологія Міфологічного періоду, психологія Античності, психологія Середньовіччя, психологія Відродження, психологія епохи Бароко, психологія Просвіт- ншггва, психологія Сцієнтизму (епохи, що бере початок у XIX ст., у якій, до речі, живемо й ми, її назва походить від лат. «зсіепіїа» - наука, і відображає ту рушійну силу, яку має наука в сучасній культурі).
Такий поділ історії психології є доцільним, оскільки в психології кожної історичної епохи були суттєві відмінності, акценти на тих чи інших психічних явищах. Психологічна думка від Міфологічного періоду до епохи Середньовіччя наголошувала на ситуативних феноменах, від епохи Відродження до Просвітництва - на мотиваційних, а у XIX - XX ст. - на феноменах дії та післядії. Ситуація, мотивація, дія та післядія є компонентами вчинку як осередку (пояснювального принципу) психології.
Проте, на наш погляд, розвиток психологічної науки можна розглядати також залежно від того, що було її предметом. Саме з цього погляду етапи розвитку психології розглядають під кутом розуміння її предмета. У такому контексті доцільно виокремлювати перший етап, коли психологію розглядають як науку про душу; другий - як науку про відомість; третій - як науку про поведінку; четвертий - як науку про психіку, що становить єдність свідомого і несвідомого у взаємодії людини зі світом.
ПСИХОАНАЛІЗ ЗІГМУНДА ФРЕЙДА
Засновником психоаналізу є Зігмунт Фрейд(6травня 1856-1939)в м.Лондоні.
Предметом психоаналізу є: несвідоме.Фрейд розробив структуру особистості. Я або его-свідоме. Я –зверхя,супер его – надсвідоме.
Я-его свідоме,воно(іd) і є несвідоме.Поділяється на:позитивну та негативну енергію.Позитивна-лібідозна,Негативна-агресивна.
Методи розробки Фрейда:1)аналіз сновидінь,2)аналіз обмовок і обписок,3)метод гіпнозу.
Основні праці:1)толкование сновидений,2)психология безсознатильного,3)Я и оно.
3. Біхевіори́зм (від англ. behavior — «поведінка») — один з напрямів психології, що зводить поведінку людей до механічних, машиноподібних актів у відповідь на зовнішні подразнення.
Як «наука про поведінку» біхевіоризм прийшов на зміну емпіричній психології у ХХ ст. Новий напрямок намагався побудувати психологію не на ідеалістичній, а наматеріалістичній основі.
Погляди на психологію
Біхевіористи вважали, що предметом психології може бути тільки поведінка людини, що виражається в доступному об'єктивному спостереженні матеріальних процесів, а непсихічні стани. Біхевіористи не змогли побудувати дійсно наукову психологію, оскільки у своїх поглядах на поводження людини виходили з механістичного матеріалізму.
Біхевіористи стверджували, що наука повинна вивчати свій предмет винятково об'єктивними (спрямованими на пізнання зовнішніх об'єктів і явищ, а не внутрішніх суб'єктивних переживань) методами, як єдино науковими, тобто за допомогою об'єктивного спостереження і об'єктивного експерименту. Але в такому випадку предметом психології не можуть бути психічні процеси, оскільки їх не можна спостерігати об'єктивно, за допомогою зовнішніх органів чуття.
Предметом психології має бути поведінка людини, під яким біхевіористи розуміли дії і вчинки, доступні зовнішньому спостереженню. Те, як людина ходить, сидить, як він робить ті чи інші дії, як він говорить, яка міміка його обличчя, тобто все те, що доступно зовнішнього спостереження за допомогою органів почуттів, і має, на думку біхевіоризтів, вивчати психологія , побудована на матеріалістичних засадах.
Принцип «стимул - реакція»
За вченням біхевіоризтів, поведінка людини у своїй основі визначається не внутрішніми психічними процесами, а механічними впливами зовнішнього середовища за принципом «стимул—реакція».
Під реакціями біхевіоризти розуміють рухи людини, чинені при виконанні тієї або іншої дії; під стимулами — доступні зовнішньому спостереженню подразнення зовнішнього світу, що викликають у людини ті чи інші реакції. Оскільки між стимулами і реакціями існує закономірний зв'язок, то, знаючи причини цього зв'язку і вивчивши, які стимуливикликають ті чи інші реакції, можна, стверджують біхевіористи, безпомилково домагатися від людини потрібної поведінки, зовсім не звертаючись до її внутрішнього психічного переживання.
Вчення про причинні зв'язки
Згідно з вченням біхевіористів, причинні зв'язки, закономірно визначають поведінку людини, лежать у взаємодії зовнішніх фізичних факторів з діями людини. Ні бажання, нівідчуття людини не можуть служити причиною її дій, оскільки дії у своїй основі матеріальні — і можуть бути викликані тільки матеріальними причинами. Такими причинами можуть бути або звук, або яке-небудь зорове або температурне роздратування, що діє на організм і закономірно викликає в ньому відповідні нервово-м'язові процеси, в результаті яких людина здійснює ту чи іншу дію.
Психічні процеси, на думку біхевіористів, лише епіфеномени, тобто додаткові явища, що знаходяться поза причинних зв'язків, що існують між дійсними явищами, абофеноменами. Тільки у світі феноменів (матеріальних явищ) існують причинні зв'язки, завдяки яким одне з цих явищ виступає як причина, інша — як наслідок.
Недоліки
Біхевіоризм, як і попередні напрямки, не дозволив завдання побудови дійсно наукової психології. Ґрунтуючись на механістичному матеріалізмі, біхевіоризм приходить до заперечення всякого об'єктивного значення за психічними процесами і ігнорує їх вивчення, що на практиці призводить до грубих перекручень в галузі застосування психології в педагогіці, господарського життя і т. д.
Представники
Грубомеханістичний характер класичного біхевіоризму викликав ряд відступів у його послідовників
Класичного біхевіоризм: Вотсон Джон Торндайк Едворд
Цільовий біхевіоризм:Едворд Толмен
Математичний біхевіоризм: Голл Кларк
Гуманістична психологія
Цей напрям у психології пов´язаний з іменами А. Маслоу (1908-1970), К. Роджерса (1902-1987), Г. Оллпорта (1897-1967), він укорінений у психотерапевтичній практиці.
Головним предметом гуманістична психологія вважає ОСОБИСТІСТЬ як унікальну цілісну систему, яка являє собою не щось нерухоме, а живу можливість самоактуалізації - неповторного вияву в реальному житті індивідуального потенціалу людського буття, властивого кожній людині.
А. Маслоу, один з провідних психологів у галузі дослідження мотивації в США, розробив «ієрархію потреб». Вона складається з таких щаблів:
• фізіологічні потреби - це низькі, керовані органами тіла потреби (дихання, харчова, сексуальна, потреби в самозахисті).
• потреба в надійності - прагнення в матеріальній надійності, здоров´ї, забезпеченні в старості тощо.
• соціальні потреби. Задоволення цього рівня потреб не є об´єктивне, і його важко описати. Одній людині достатньо небагато контактів з іншими людьми, в іншої потреба в спілкуванні дуже сильна.
• потреба в пошані, усвідомленні власної гідності - ідеться про престиж, соціальний успіх.
• потреба в розвитку особистості, у самореалізації, самоактуалізації, в осмисленні свого призначення у світі.
Маслоу виявив такі принципи мотивації людини:
• мотиви мають ієрархічну структуру;
• що вищий рівень мотиву, то менш життєво необхідними є відповідні потреби, то довше можна затримати їхню реалізацію;
• поки не задоволені нижчі потреби, вищі залишаються порівняно нецікавими. Після реалізації нижчі потреби перестають бути потребами, тобто вони втрачають мотивуючу силу;
• з підвищенням рівня потреб посилюється готовність до більшої активності.
Отже, можливість задоволення вищих потреб є сильнішим стимулом до активності, ніж задоволення нижчих.
5. Когнітивна психологія -досліджує внутрішні розумові процеси, пам'ять та мовні процеси. Когнітивна психологія бере початок з пізньої моделі біхевіоризму. Основні принципи також зустрічаються в гештальт-психології. Спеціалісти з когнітивної психології досліджують те, як люди розуміють, виявляють причини та знаходять рішення проблем, займаючись розумовими процесами.Когнітивна теорія стверджує, що вирішення проблем приймають форму алгоритмів — правил, які не обов'язково розуміти, але які обіцяють рішення, або еврістики (метод спроб і помилок) — правил, які зрозумілі, але не завжди гарантують рішення. У інших випадках рішення може бути знайдено завдяки інтуїції, раптовому усвідомленню взаємозв'язку.
6. Гештальт-психологія заснована на початку 20ст. 1910р.-виникла як спроба теоретично обґрунтувати деякі феномени зорового сприйняття. Замість пошуку елементів свідомості цей напрям зробив наголос на її цілісності. Єдиною психічною реальністю гештальтпсихологи вважали факти свідомості. Засновник- Макс Вертлеймер.
Гештальтпсихологія знайшла продовження в сучасному напрямі психотерапії (гештальттерапія),автор якого Ф.Перлз,застосував феномени цілісності, які гештальтпсихологи дослідили на матеріалі сприйняття, до людської особистості Зокрема, йшлося, що одну мелодію, яку грають по-різному, людина сприймає як ту саму, усупереч тому, що відчуття при цьому абсолютно інші. Отже, її звуковий образ є особливою цілісністю.
Данський психолог Е. Рубінвивчив цікавий феномен «фігури і фону».Фігуру об´єкта сприймають як замкнуте ціле, а фон тягнеться позаду. У так званих «подвійних зображеннях» в одному і тому самому малюнку розрізняють або вазу, або два профілі.
До неї входили М. Вертгеймер, В. Келері К. Коффка,що стали лідерами напряму, названого гештальтпсихологією
Критикували гештальтисти також біхевіористську формулу «проб і помилок». На противагу їй під час дослідів над людиноподібними мавпами науковці з´ясували, що мавпи здатні знайти вихід з проблемної ситуації не роблячи випадкові проби, а миттєво вловивши відношення між речами. Таке сприйняття відношень назвали «інсайтом» (осяянням). Він виникає завдяки побудові нового гештальта, який не є результатом навчання і який не можна вивести з колишнього досвіду.
Значне зацікавлення мала праця В. Келлера «Дослідження інтелекту в антропоїдів». Один з його піддослідних шимпанзе (Келлер назвав його «Аристотелем серед мавп») упорався із завданням дістати приманку (банан), миттєво вловивши відношення між розкиданими предметами (ящиками, палицями), користуючись якими він досягнув мети. У нього спостерігали щось подібне до властивого людині «осяяння», яке один психолог назвав «ага-переживанням» (а в давнину - вигуком Архімеда «Еврика!» - «Знайшов!»).
Вивчаючи мислення людини, гештальтпсихологи доводили, що розумові операції у розв´язанні творчих завдань підпорядковані особливим принципам організації гештальта («групування», «центрування» тощо), а не правилам формальної логіки.
Отже, свідомість у гештальттеорії розглядали як цілісність, охоплену динамікою пізнавальних (когнітивних) структур, які змінюються за психологічними законами.
Галузі психології
Класифікують за певними ознаками. Виокремлють три великі групи галузей - теоретичну, науково-прикладну та практичну психологію.
До теоретичної психології належать: загальна психологія, історія психології, експериментальна, генетична, соціальна, порівняльна, диференціальна психологія, психофізіологія, психологія особистості, моделювання психіки.
До науково-прикладної психології потрібно зарахувати низку галузей, для яких характерні дослідження і практичне використання знань з метою оптимізації поведінки та діяльності людей. Напрями науково-прикладної психології доцільно розрізняти за певними ознаками:
а) за видом діяльності та поведінки людини: психологія праці; інженерна психологія; психологія творчості; психологія «штучного інтелекту; авіаційна психологія; космічна психологія; військова психологія; психологія управління та менеджменту; економічна психологія; психологія торгівлі; екологічна психологія; психологія спорту.
б) за психологічними аспектами розвитку людини в науково- прикладній психології можна виокремити такі напрями: вікова психологія; екологічна психологія; психологія аномального розвитку, або спеціальна психологія.
в) за тим, нормальна чи хвора психіка, виокремлюють такі дисципліни: психологія здоров'я; медична психологія.
г) у контексті стосунку до права виокремлюють юридичну психологію, що пов'язана з дослідженням проблем реалізації системи правової поведінки психологічними засобами, юридична психологія має такі підрозділи: судова психологія як наука про психологічні особливості поведінки суб'єктів карного процесу; кримінальна психологія, предметом якої є психологічні особливості особистості правопорушника, мотиви правопорушення тощо; виправно-трудова (пенітенціарна) психологія, що займається науковими та прикладними питаннями вивчення психіки ув'язненого, методами виправлення та перевиховання його особистості.
Практична психологія функціонує і розвивається як система спеціальних психологічних служб, спрямованих на надання безпосередньої допомоги людям у розв'язанні їхніх психологічних проблем. Головна мета практичної психології - створити сприятливі соціальні та психологічні умови для діяльності людини в усіх сферах життя - від сімейних стосунків до управління державою, надати дієву допомогу в розвитку та захисті їхнього психічного здоров'я. Основними функціями практичної психології є аналіз і прогнозування поведінки й діяльності людини, активний соціальний та психологічний вплив, консультативно- методична, просвітницька, профілактична, реабілітаційна, дорадча та психологічна функції тощо.
У структурі практичної психології виокремлюють такі напрями: психологічна служба сім'ї та соціального захисту населення; психологічна служба системи освіти; психологічна служба системи охорони здоров'я; практична психологія політичної діяльності, управління і масових комунікацій; практична юридична психологія і соціологія; практична психологія і соціологія економіки та бізнесу; практична психологія праці та профорієнтації; соціально-психологічна служба армії; практична психологія і педагогіка спорту.
Між галузями психологічної науки існують тісні зв'язки. Відомо, що теоретична психологія напрацьовує систему психологічних знань, які є фундаментом науково-прикладної та практичної психології. Зі свого боку, науково-прикладна й практична психології узагальнюють засоби теоретичної психології, що сприяє постійному оновленню системи понять, категорій, принципів психологічної науки.
Методи психології.
Методи психології - це шлях наукового дослідження або спосіб пізнання будь-якої реальності.
• організаційні;
• емпіричні;
• методи обробки даних;
• інтерпретаційні методи.
До організаційних методів належать: порівняльний метод, який реалізується зіставленням груп піддослідних, які відрізняються за віком, видом діяльності тощо; лонгітюдний метод, що виявляється у багаторазових обстеженнях тих самих осіб упродовж тривалого часу; комплексний метод, коли той самий об´єкт вивчають різними засобами представники різних наук, що дає змогу різнобічно характеризувати особистість.
До групи емпіричних методів входять: спостереження і самоспостереження; експериментальні методи; психодіагностичні методи (тести, анкети, питальники, соціометрія, референтометрія, інтерв´ю, бесіда); аналіз продуктів діяльності; біографічний метод; трудовий метод.
Методи обробки даних - це кількісні та якісні методи. До кількісних методів належать, наприклад, визначення середніх величин і міри розсіювання, коефіцієнтів кореляції, факторний аналіз, побудова графіків, гістограм, схем, таблиць, матриць тощо. Якісний метод передбачає аналіз і синтез отриманих даних, їх систематизацію та порівняння з результатами інших досліджень.
До інтерпретаційних методів належать генетичний метод аналізу психологічних даних у процесі розвитку - з виокремленням стадій, критичних моментів, суперечностей тощо, а також структурний, системний метод, який передбачає встановлення зв´язків між усіма психічними якостями індивіда. Останній полягає в реалізації особистісного підходу, коли всі психічні властивості розглядаються у цілісній системі.
Розглянемо емпіричні методи отримання фактичних даних про психіку.
Метод спостереження полягає в тому, що експериментатор збирає інформацію, не втручаючись у ситуацію. Існує принципова відмінність наукового спостереження від життєвого, яке обмежується реєстрацією фактів і має випадковий, неорганізований характер. На противагу йому, наукове спостереження базується на певному плані, програмі, фіксації фактів та особливостей ситуації, на аналізі та інтерпретації. Для наукового спостереження характерні перехід від опису фактів до пояснення їхньої суті, формування психологічної характеристики особистості.
Якщо ми вивчаємо явище без зміни умов, за яких воно здійснюється, то йдеться про просте об´єктивне спостереження. Спостереження поділяють за різними ознаками. Розрізняють пряме і непряме спостереження. Прикладом прямого спостереження може бути вивчення реакції людини на подразник або спостереження за поведінкою дітей у групі, якщо ми вивчаємо типи контактів. Прямі спостереження поділяють також на активні (наукові) й пасивні або звичайні (життєві). Багато разів повторюючись, життєві спостереження акумулюються в прислів´ях, приказках, метафорах і у зв´язку з цим становлять певний інтерес для культурологічного і психологічного вивчення. Наукове спостереження припускає цілком певну мету, завдання, умови спостереження. Проте якщо ми спробуємо змінити умови чи обставини, за яких здійснюється спостереження, то це вже буде експеримент.
15.
ВІДЧУТТЯ є найпростішим психічним процесом, який полягає у відображенні окремих властивостей предметів і явищ навколишнього світу, а також внутрішніх станів організму під час безпосередньої дії подразників на відповідні рецептори
ВІДЧУТТЯ - пізнавальний психічний процес відображення у психіці людини окремих властивостей і якостей предметів і явищ під час їхньої безпосередній дії на її органи чуттів.
Роль відчуттів у житті й пізнанні реальності дуже важлива, оскільки є єдиним джерелом наших знань про зовнішній світ і про нас самих.
За розміщенням рецепторів в організмі - на поверхні, всередині організму, у м'язах і сухожиллях - виокремлюють відчуття:
· екстероцептивні, що відображають властивості предметів і явищ зовнішнього світу (зорові, слухові, нюхові, смакові);
· інтероцептивні, що містять інформацію про стан внутрішніх органів (відчуття голоду, спраги, втоми);
· пропріоцептивні, що відображають рухи органів тіла і стан тіла (кінестетичні та статичні).
Наприклад, орган зорових відчуттів - око. Вухо - орган сприйняття слухових відчуттів. Тактильна, температурна і больова чутливість - функція органів, розташованих у шкірі.
Больові відчуття сигналізують про порушення цілісності тканини, що, звичайно, зумовлює в людини захисну реакцію.
Температурне відчуття - це відчуття холоду, тепла, що його спричинює контакт із предметами, які мають температуру, вищу чи нижчу, ніж температура тіла.
Проміжне положення між тактильними і слуховими відчуттями посідають вібраційні відчуття, які сигналізують про вібрацію предмета. Органа вібраційного чуття поки що не знайдено.
Нюхові відчуття сигналізують про стан придатності продуктів до вживання, про чисте чи забруднене повітря.
Орган смакових відчуттів - спеціальні чутливі до хімічних подразників колбочки, розташовані на язиці та піднебінні.
Статичні, або гравітаційні відчуття відображають положення нашого тіла в просторі - лежання, стояння, сидіння, рівновагу, падіння.
Кінестеїііичні відчуття відображають рухи та стани окремих частин тіла - рук, ніг, голови, корпусу.
Органічні відчуття сигналізують про такі стани організму, як голод, спрага, самопочуття, втома, біль.
Статеві відчуття сигналізують про потребу організму в сексуальній розрядці, забезпечують отримання задоволення внаслідок подразнення так званих ерогенних зон і сексу загалом.
Загальні властивості відчуттів..
Якість - це основна особливість певного відчуття, що відрізняє його від інших видів відчуттів і варіює в межах цього виду..
Інтенсивність відчуттів є його кількісною характеристикою і визначається силою подразника, що діє, і функціональним станом рецептора.
Тривалість відчуття є його часовою характеристикою. Її також визначає функціональний стан органу чуття, але головним чином час дії подразника та його інтенсивність. Під час дії подразника на орган чуття відчуття виникає не відразу, а через деякий час, який має назву латентного (прихованого) періоду відчуття.
Загальні закономірності відчуттів.
Чутливість. Чутливість органу чуття визначається мінімальним подразником, який у конкретних умовах стає спроможним викликати відчуття.(min , max
Адаптація. - це зміна чутливості органів чуття під впливом дії подразника.
Взаємодія відчуттів - це зміна чутливості однієї аналізаторної системи під впливом іншої.
Контраст відчуттів - це зміна інтенсивності та якості відчуттів під впливом попереднього або супутнього подразника.
Синестезія відчуттів - це виникнення під впливом подразника одного аналізатора відчуттів, характерних для іншого аналізатора.
Порушення сприймання
Сприйняття - відбиття предметів і явищ навколишньої нас дійсності, що безпосередньо впливають на органи почуттів.
Порушення сприйняття – паталогічний стан, що характеризується зміною сприйняття об’єктів, явищ навколишнього середовища, власної особи або тіла. У широкому розумінні до порушення сприйняття відноситься порушення функцій органів чуття і порушення діяльності центральної нервової системи
Галюцинації - сприйняття, що виникає без реально існуючого об'єкта. Це одна з форм порушення почуттєвої свідомості, коли сприйняття виникає без реального об'єкта. Галюцинації ділять по різних видах аналізаторів, у яких вони виникають: зорові, слуховые, тактильної, нюхової, смакові, галюцинації загального почуття.
Зорові галюцинації бувають безформними - полум'я, туман, дим (фотопсии) - і предметними; натуральної, зменшеної (микроптические) і збільшеної, гігантської (макроптические) величини; безбарвними, природно пофарбованими або вкрай інтенсивного фарбування; рухливими або нерухливими; немінливими по змісту (стабільні) і постійно мінливими у вигляді різноманітних подій, що розігруються як на сцені або як на кіноекрані (сценоподобные). Зміст галюцинацій може бути страхаючої, викликати жах або, навпаки, цікавість, замилування.
Слухові галюцинації розділяють на акоазмы (слышание окремих звуків, гудків, шумів, пострілів) і фонеми, або вербальні галюцинації (слышание слів, розмов). По інтенсивності слуховые галюцинації бувають тихими, голосними, натуральними. Зміст їх може бути байдужним, загрозливим, лиховісним, попереджуючим, що пророкує. Виділяють галюцинації, що коментують (голос або голоси висловлюють думку про кожну дію хворого) і імперативні (голос або голоси наказують робити ту або іншу дію).
Нюхові галюцинації - поява різноманітних мнимих заходів різної інтенсивності - від злегка відчутних до задушливих.
Смакові галюцинації - відчуття смаку, не властивій прийнятій їжі, частіше неприємного й огидного.
Тактильні галюцинації - відчуття повзання по тілу комах, хробаків, відчуття на поверхні тіла або під шкірою сторонніх предметів.
Вісцеральні галюцинації - відчуття явної наявності в порожнині тіла, звичайно животі, сторонніх предметів, живих істот, нерухливих, ворухливих, що пересуваються (наприклад, жаб).
Вісцеральні й тактильні галюцинації нерідко важко отличимы від сенестопатий. Розходження полягає в тім, що сенестопатии є безпредметними, тяжкими відчуттями, а галюцинації завжди предметны й виникають у тім або іншому просторі.
Складні галюцинації - одночасне співіснування різних видів галюцинацій (зорових, слуховых і т.д.).
Виникнення галлюцинаторного зорового образа (звичайно людини) поза полем зору хворого зветься экстракомпинной галюцинації.
Псевдогалюцинації - порушення сприйняття в будь-якому аналізаторі почуттів (зорові, слуховые й т.д.), виникають як і щирі галюцинації, без наявності реального об'єкта. На відміну від щирих галюцинацій псевдогаллюцинаторные образи не ототожнюються з реальними предметами і явищами, тобто позбавлені характеру об'єктивної реальності. Хворі говорять про особливих, відмінних від реальних голосах, зорових образах. Ці галюцинації не проектуються назовні, а перебувають усередині голови або тіла - интрапроекция (голосу чує «усередині голови», бачить «внутрішнім оком»). Хворі затверджують, що їхні голоси й бачення є результатом якого-небудь зовнішнього впливу. Тут завжди є присутнім компонент насильственности, «сделанности» (голоси передаються, а зорові образи показуються або передаються за допомогою техніки).
Гипнагогические галюцинації - бачення, що мимоволі виникають перед засипанням при закритих очах на темному полі зору.
По механізму виникнення виділяють функціональні галюцинації (виникають завжди на тлі якого-небудь реального подразника - вода, шум і стукіт коліс поїзда, що йде, розмова) і рефлекторні (пусковим моментом їхнього виникнення є реальний зовнішній агент, від якого вони потім існують незалежно).
Ілюзії - помилкове, перекручене сприйняття реальне існуючого об'єкта зором або слухом (слуховые й зорові ілюзії).
Розлад схеми тіла - перекручене відчуття форми, величини свого тіла, положення його в просторі. Даний розлад виражається в мимовільній появі подання про збільшення або зменшення розмірів свого тіла, його ваги, збільшенні, зменшенні або зсуві окремих його частин.
Метаморфопсии- перекручене сприйняття величини, форми й просторового розташування реальних предметів.
Дереалізація - розлад сприйняття навколишнього з почуттям примарності навколишнього світу. Зовнішній мир сприймається віддаленим, невиразним, застиглим, безбарвним, силуетним. Все навколишнє здається зміненим, невизначеним, неясним. До дереалізації ставиться й втрата почуття дійсності: поява сумніву в реальності існування навколишніх предметів, людей, усього реального світу.
Близькими до дереалізації є феномени «ніколи не бачене» (jamais vu), наприклад знайома місцевість сприймається начебто вперше побачена, і «раніше бачене» (deja vu), коли в незнайомій місцевості й приміщенні виникає почуття, начебто людина вже один раз тут був. Звичайно явища «уже баченого» і «ніколи не баченого» спостерігаються при епілепсії. Дереалізація характеризується свідомістю її хворобливого характеру.
18.
Па́м'ять - психічний процес, який полягає в закріпленні, збереженні та наступному відтворенні минулого досвіду, що дає можливість його повторного застосування в життєдіяльності людини.
Протягом розвитку психологічної науки в рамках різних її напрямків виникали теорії, що мали на меті пояснення сутності пам'яті та її закономірностей. Ці теорії звертали увагу на різні аспекти проблеми дослідження процесів пам'яті.
Класифікація видів
Емоційна пам’ять – це запам’ятовування і відтворення своїх емоцій та почуттів. Емоції сигналізують про потреби та інтереси, відображають наше ставлення до оточення. Суттєво, що хоть емоційна пам’ять може виявитись сильнішою за інші, але вона не безпредметна. Емоції запам’ятовуються не самі по собі, а разом з об’єктами, що їх викликають. Це означає, що емоції виступають у ролі стимулятора в ланцюжку всього комплексу асоціацій. Важливо також те, що відтворені позитивні почуття завжди спонукають людину до діяльності. І, навпаки, негативні емоції різко знижують тягу до діяльності.
Словесно-логічна пам’ять базується на спільній діяльності двох сигнальних систем, у якій головна роль належить другій системі. Змістом цієї пам’ятті є наші думки, поняття, судження, що відображають предмети і явища з їх загальними властивостями, істотними зв’язками та відношеннями. Оскільки думки не існують без мови, остільки і пам’ять називають не тільки логічною, але і словесною. Природно, що вона тісно пов’язана з мисленням і мовою, і розвивається головним чином у процесі словесно-логічного мислення.
Образна пам’ять полягає в запам’ятовуванні образів, уявлень про предмети та явища оточуючого середовища. Вона буває зоровою, слуховою, дотиковою, нюховою, смаковою залежно від аналізаторів, з якими пов’язане їх походження. В образній пам’яті ми оперуємо образами та уявленнями різного ступеня абстрагування і складності: конкретними уявленнями поодиноких предметів, уявленнями про спільні властивості предметів і явищ, схематичними образами абстрактного змісту.
За часом збереження інформації:
Сенсорна (миттєва) пам’ять - це пам’ять-образ, завдяки якій ми запам’ятовуємо чуттєві характеристики предметів, які відображаються різними аналізаторами та зберігаються дуже короткий час (близько 0,1-0,5 сек.).
Якщо зміст сенсорної пам’яті приверне нашу увагу, то він збережеться без повторень близько 20 с. Це пам’ять короткотривала, що характеризується швидким запам’ятовуванням матеріалу, майже негайним його відтворенням і коротким строком зберігання. Така пам’ять часто обслуговує окремі елементи складної діяльності. Важливо, що короткотривала пам*ять має малий об’єм. Людина може зберігати в цій пам’яті одночасно лише 7 ± 2 одиниці інформації. Взагалі об’єм короткотривалої пам’яті є індивідуальним і по ньому можна прогнозувати успішність навчання. Для цього існує наступна формула: прогнозована успішність навчання дорівнює індивідуальному об’єму памяті,що ділиться на два, і до результату додається одиниця. Суттєвим є те, що короткотривала пам’ять може свідомо контролюватися людиною, на відміну від сенсорної. Так, якщо повторюватизміст певної інформації, то її можна зберігати досить довго.
Довготривала пам’ять базується на довготривалій функції пам’яті; характеризується тривалим зберіганням і наступним використанням інформації в діяльності людини. Умови тривалого зберігання інформації вимагають певного часу для переробки і консолідації матеріалу, твердого запам’ятовування, багаторазового і варіативного повторення, відтворення і використання при виконанні аналогічних завдань. Психологи визнають наявність двох типів довготривалої пам’яті: довготривала пам’ять з свідомим доступом і довготривала пам’ять, до якої людина не має вільного доступу (генетична безсвідома). Інформація в останьому випадку актуалізується лише в разі застосування спеціальних прийомів. Для довготривалої пам’яті з свідомим доступом властиве забування всього непотрібного, а також частини необхідної інформації. Генетична запам*ятовує назавжди.
Оперативна пам’ять. Запам’ятовування, збереження і відтворення проміжної інформації на оперативний термін часу, потім забувається. Має рацію думка психологів, що підтверджується дослідами, відносно наявності проміжної пам’яті. Цей різновид пам’яті забезпечує збереження інформації протягом кількох годин, коли людина не спить. Накопичена впро-довж дня інформація за час нічного сну структурується, категоризується і вже в переопрацьованому виді переводиться у довготривалу пам’ять. Проміжна ж пам’ять після свого очищення знову готова до накопичення нової інформації.
Процеси памяті
1.ЗАПАМ’ЯТОВУВАННЯ – це закріплення образів сприймання, уявлень, дій, переживань і зв’язків між ними через контакти нових даних з набутим раніше досвідом.Матеріальною основою цього процесу є здатність мозку утворювати тим часові нервові зв’язки. Запам*ятовування може бути короткотривалим, довготривалим і оперативним. Воно також може бути довільним або мимовільним, смисловим (логічним) або механічним. Запам’ятовування може бути короткотривалим, довготривалим і оперативним.
2. ЗБЕРЕЖЕННЯ – це процес утримання в пам’яті інформації, що була одержана у ході набування досвіду. Великою мірою він залежить від якості та глибини запам’ятовування, використання матеріалу пам’яті в своїй діяльності. Збереження може бути активним і пасивним. При активному збереженні матеріал, що утримується, піддається внутрішній перебудові, від простого циклічного повторення до включення в системи нових семантичних зв’язків. При пасивному збереженні матеріал, що утримується, не має активних перетворень.
3. ВІДТВОРЕННЯ – процес відновлення збереженого матеріалу пам’яті для використання в діяльності і спілкуванні. Матеріальною основою відтворення є пожвавлення або повторне збудження раніше утворених у мозку нервових зв’язків.Розрізняють два види відтворення: ВПІЗНАВАННЯ і ЗГАДУВАННЯ. Впізнавання – це відтворення якого-небудь об’єкта в умовах повторного його сприйняття. Згадування – це відтворення попереднього досвіду відповідно до змісту та завдань діяльності
4. ЗАБУВАННЯ – процес, протилежний збереженню, і проявляється він у тому, що актуалізація забутих образів, чи думок затруднюється, або стає взагалі неможливою. Процес грунтується на явищі гальмування умовно-рефлекторних зв*язків і згасання слідів, що створювали запам*ятовувння. Темп забування – це крива, за якою в першу годину ми забуваємо близько 40% інформації, яку запам’ятали, за насту
Дата: 2016-10-02, просмотров: 769.