Для мануальної терапії необхідно виділити світлу, досить простору кімнату, щоб у ній можна було розмістити стіл для лікаря і медичної сестри, ширму з вішалкою для одягу і спеціальний тапчан або стіл, оббитий повстю і м'якою тканиною. Тапчан повинен бути приблизно на 5—10 см вище від колін лікаря, що виконує маніпуляції на хребті. Тапчан накривають простирадлом. На тумбочці біля тапчана розміщують набір серветок для кожного хворого. Поруч повинна бути обладнана кімната для відпочинку хворих.

Після збору анамнезу лікар проводить загальне обстеження хворого, приділяючи увагу стану його серцево-судинної системи та-інших внутрішніх органів, а потім — старанне ортопедичне обстеження. Метою цього обстеження е встановлення не тільки рівня ураження, ортопедичних і неврологічних змін, але також захворювань і ускладнень. Хворого оглядають, в положенні стоячи і лежачи за загально прийнятими принципами ортопедичного дослідження. У разі необхідності хворого повинен оглянути також невропатолог. Потім лікар вивчає рентгенограми хворого (обов'язкова функціональна рентгенографія шийного і поперекового відділів хребта), а також дані аналізів, наведених у витягу з історії хвороби. Хворого на остеохондроз укладають упоперек тапчана (столу) в певному положенні: весь корпус до кульшових суглобів розміщується на тапчані, руки витягнуті вздовж тулуба, голова повернута вбік і також лежить на тапчані. Ноги, зігнуті приблизно під кутом 90⁰ у кульшових суглобах, а також в колінних суглобах, вільно звисають униз (мал. 30). Хворий повинен лежати спокійно і, головне, розслабленим, не лякатися дій лікаря. Для цього доцільно вести з хворим розмову на сторонні теми, по можливості викликаючи у нього позитивні емоції та посмішку. Після того як хворий хоча б частково розслабиться, можна приступати до дослідження хребта. Варто зауважити, що часто через наявний біль неможливо добитися повного розслаблення м'язів.

Огляд хребта здійснюють зверху вниз, пальпуючи його долонною поверхнею кінцевих фаланг пальців. При цьому. III палець правої кисті розміщують на остистих відростках хребців, II і IV пальці—на дугах і поперечних відростках (мал. 31).

Під час пальпації виявляють стан м'язового апарату, поширене або локальне підвищення його тонусу, зміщення остистих відростків у спинно-черевному напрямку, а також вбік, стан стабільності або нестабільності.

Для виявлення обмеженої або підвищеної рухомості хребтового сегмента в шийному і поперековому відділах хребта (у спинно-черевному напрямку — згинання, розгинання, вбік — нахил управо, вліво, а також ротація) огляд хворого проводять у положенні стоячи (за прийнятими в ортопедії і неврології методиками) і лежачи. У положенні лежачи на спині і на животі, крім відомих методів дослідження поперекового відділу хребта, асистент здійснює рухи за одну або обидві нижні кінцівки у визначених напрямках. При цьому лікар, який виконує маніпуляції, пальпує хребет, виявляючи больові, склеротомні рефлексогенні зони, блокування чи гіперрухомість хребтового сегмента. У шийному відділі хребта досліджують активні та пасивні рухи головою у визначених напрямах. Це дозволяє опосередковано через кістково-м'язову систему визначити характер і місце ушкодження хребтового сегмента.

Безпосереднім завданням мануальної терапії, як уже було сказано, є нормалізація міжхребцевих співвідношень, завдяки чому відновлюється порушена функція й знімається біль.

Під час проведення мануальної терапії необхідно застосовувати найменші (з урахуванням конституціональних особливостей хворого, сили і тонусу м'язового корсета), але достатні для ефективної та успішної маніпуляції зусилля. Застосовуючи значні зусилля, можна завдати шкоди.

Мал. 31. Пальпація хребта зверху донизу в положенні хворого лежачи на столі:

а)—розташування пальців на хребті хворого; б—схема розташування пальців на хребті

хворому. Відомо, що в нормальних суглобах хруст відсутній або відчувається дуже слабко. За наявності патологічних станів під час натискування на дуговідростчасті та ребернохребцеві суглоби виникає хруст різної інтенсивності. Прийнято вважати, що в разі вдалої маніпуляції в суглобах або суглобі повинен відчуватися хруст або ляскіт», який під час повторних сеансів зникає. Необхідно проводити маніпуляції по можливості з найменшою болючістю.

Порушення функції хребта негативно впливає на стан опорно-рухового апарату. Особливо це стосується таких перехідних відділів, як люмбосакральний, найбільш важливий для статичної функції, краніоцерві-кальний - для динамічної, цервікоторакальний і тораколюмбальний— для змішаних функцій (Л. Бонєв та ін., 1978).

Мануальна терапія повинна здійснюватися в комплексі лікувальних заходів, спрямованих на зменшення набряку м'яких тканин, усунення запального процесу тощо.

Техніка виконання маніпуляцій на хребті та суглобах включає такі прийоми: тиск, постукування, розгинання, згинання, ротацію і витягування. Маніпуляції виконують як у нейтральній позиції за допомогою контактних прийомів, так і з використанням довгих важелів. В узагальненому виді це можна уявити таким чином: 1) проведення відносно безбольової мобілізації як підготовки до маніпуляції; 2) прямі контактні маніпуляції шляхом натискувань, різних за характером і силою, безпосередньо на суглоби хребта і відростки хребців (короткі важелі);

3) напівпобічні та побічні маніпуляції, коли рухомість хребтового сегмента досягається рухами вільних верхніх кінцівок їх пояса, таза І нижніх кінцівок хворого за рахунок упору, який здійснює лікар шляхом використання своїх кінцівок або; грудної клітки, допомоги асистентів (довгі важелі).   

Як відомо, механізм дії мануальної терапії зумовлений основними моментами-механічним і рефлекторним. При цьому здійснюється вплив на склеротомно-судинні і нейросудинні рефлексогенні зони, на пропріорецептори м'язів, сухожилків, капсули суглобів, жовтої зв'язки тощо.

Частота повторних маніпуляцій залежить від стадії патологічного процесу, давності захворювання, тривалості загострення, конституціональних особливостей хворого, його кістково-м'язової системи і типу нервової діяльності. Маніпуляції на одному сегменті за наявності значного больового синдрому не повинні повторюватися частіше ніж 1 раз у З— 4 дні. Якщо біль помірний або його інтенсивність зменшується і відсутні гострі прояви, можна проводити сеанси через день або щодня, залежно від реакції організму і стану м'язового апарату. Частоту і черговість маніпуляцій встановлюють індивідуально; для кожного хворого і залежно від сегмента ураження, ступеня вагомості і прояву клінічних симптомів, стану м'язів (спазм, підвищений тонус), блокування, деформації і гостроти больової реакції. Необхідно прагнути Досягти поступового відновлення рухових функцій хребта, добиваючись під час кожної маніпуляції поступового поліпшення загального стану здоров'я.

У процесі лікування можуть виникнути загострення, що зумовлено патогенезом остеохондрозу. На певних стадіях захворювання в момент випадання диску виникає мікротравматизація м'яких тканин у відповідному сегменті, що залежить від стану вегетативної нервової системи, судин тощо. Силові маніпуляції можуть посилити мікротравматизацію м'яких тканин і спричинити мікрокрововиливи. З Огляду на це, після сеансу мануальної терапії призначають спокій та іммобілізацію хребта корсетом (ленінградського типу, шкіряним або виготовленим із полівіку, емалітину тощо), а також ліжковий режим, виключаючи фізичне напруження, різкі рухи, нахили вперед тощо. За показаннями використовують анальгетики.

У період мануальної терапії, а також протягом 1—1,5 міс після її закінчення не слід призначати гарячі ванни чи інші теплові процедури, котрі можуть призвести до посилення набряку й крововиливу.

Мануальна терапія найбільш ефективна, якщо її застосовують у хворих з початковими проявами остеохондрозу і в ранні терміни захворювання або загострення патологічного процесу. Больовий синдром виникає відразу або незабаром після піднімання тягарів, різких рухів, тривалого перебування у незручній позі, нахиленому положенні, коли чітко

простежується роль рефлекторних і біохімічних чинників у розвитку патологічного стану.

У гострих випадках з невеликою давністю загострення (7—10 днів} для досягнення позитивного ефекту достатньо 1—3 маніпуляцій. У задавнених випадках кількість маніпуляцій збільшується до 15—20 і більше залежно від рівня і ступеня ураження сеглепнта хребта, характеру болю, конституції людини та її м’язового корсета.

Після завершення мануальної терапії хворому рекомендується відповідний режим поведінки, викликаючи фізичні та статичні по осі хребта навантаження, різкі рухи тощо. Хворий повинен перебувати на диспансерному обліку від 6міс. До 1 року. Повторні огляди проходять через 1 міс., а після 3міс. – 1 раз у 2-3міс.

Проводячи мануальну терапію, необхідно прагнути до використання найменших зусиль (з урахуванням конституціональних особливостей хворого, сили і тонусу м'язового корсета), достатніх, однак, для ефективної та успішної маніпуляції, а також виконувати її з найменшим болем.

Маніпуляції на хребті здійснюють у певній послідовності: у разі поширеного остеохондрозу маніпуляції починають з грудного відділу, переходячи за показаннями на поперековий і в останню чергу на шийний, враховуючи сегмент ураження і блокаду. Зумовлено це тим, що хворому надають можливість адаптуватись до незвичайної пози і максимально розслабитись.

У разі ізольованого ураження хребтового сегмента маніпуляції виконують насамперед на ньому. Необхідно ще раз підкреслити, що силові дії здійснюють диференційовано, з .урахуванням сегмента ураження, його блокування, стану рухомості. За наявності гіперрухомості маніпуляції протипоказані. Виконання їх може погіршити патологічний стан, що призведе до важкого загострення або ускладнення через залучення до процесу нових структур.