Нейропсихологія розглядається як один з розділів загальної клінічної психології і визначається як дисципліна, що «вивчає — в широкому розумінні — співвідношення психічних явищ із фізіологічними мозковими структурами і є основою сучасної психофізіології» [21; 21]. У клінічну (медичну) психологію включені також психофармакологія, психотерапія, патопсихологія і спеціальна психологія. У підручнику є глава «Психіка і мозок», в якій досить повно викладається матеріал з нейропсихології (концепція А. Р. Лурія про три блоки мозку, теорія системної динамічної локалізації вищих психічних функцій і ін.). В інших розділах, присвячених окремим психічним процесам (сприйняття, пам'яті, мислення, мови та ін.), поряд із загальними відомостями наводяться також і нейропсихологічні дані про патологію відповідних процесів (агнозіях, афазіях, апраксіях і т. д.). Таким чином, в підручнику матеріали з нейропсихології складають один з розділів клінічної психології.

Клінічна психологія взаємопов'язана з низкою медичних дисциплін (психіатрією, неврологією, нейрохірургією, психофармакологией та ін), а також — з психологічними та педагогічними дисциплінами (психологією здоров'я, дефектопедагогикой та ін). Нейропсихологія розглядається авторами неоднозначно: з одного боку — як особлива наука, яка на Заході отримала назву «поведінкова неврологія» (дисципліна, що вивчає вплив захворювань мозку на поведінку); з іншого — як складова частина клінічної психології і, отже, виконує її завдання і цілі. Виклад різних розділів клінічної психології автори починають якраз з нейропсихології (гл. 12). У цьому розділі Нейропсихологія представлена досить докладно (на с. 103). І хоча цей текст викликає ряд зауважень, треба відзначити, що це найбільш повний виклад нейропсихологічних відомостей, яке нам вдалося виявити в сучасній навчальній літературі з клінічної психології.

Таким чином, на думку авторів нейропсихологию не тільки слід включити до складу клінічної психології, але вона заслуговує самого детального вивчення. До речі, інші розділи підручника присвячені викладенню таких дисциплін, як «патопсихологія», «основи психосоматики», «психологія аномального розвитку» і навіть «основи психологічного впливу в клініці» — займають у підручнику вдвічі менший обсяг (не більше 30-55 с.). У підручнику є також спеціальний розділ «Практикум з нейропсихології», де описується ряд нейропсихологічних тестів, що також свідчить про те, що не тільки теоретичний, але і методичний апарат нейропсихології входить до складу клінічної психології (без будь-яких застережень).
________________________________________________________

Медична психологія (від лат. medicus – лікарський, лікувальний) - галузь психології, що сформувалася на стику з медициною, спрямована на вивчення психопрофілактики захворювань, діагностики хвороб і патологічних станів, психокорекційних форм впливу на процес видужання, на рішення різних експертних питань, а також питань соціальної і трудової реабілітації хворих людей, вивчення психологічних особливостей професійної діяльності медичних працівників, взаємовідносин між ними і хворими.

Психологічний стан має вирішальне значення як в винекненні хвороби так і в її протіканні. Впив особи хворого, лікаря медсестри. Навіювання, самонавіювання.

Визначення медичної психології, її місце, обсяг дотепер дещо по-різному розуміються спеціалістами різних країн. Загальноприйнятим є те, що медична психологія є галуззю пограничною між медициною та психологією. При цьому вона вивчає проблеми медицини в психологічному аспекті та використовує психологічні методи дослідження та впливу на лікувальний процес.

У більшості країн поширене поняття клінічної психології, а не медичної. У клінічну психологію в США включаються психотерапія, психодіагностика, консультативна психологія, психогігієна та реабілітація, деякі розділи дефектології, психосоматика.

У Польщі медична психологія також розуміється досить широко, у число її задач включаються діагностика, клініко-реабілітаційна діяльність, реабілітація інвалідів, психотерапія, психокорекція, контроль ефективності психокорекції та психотерапії.

К.К.Платонов розглядає клінічну психологію як складову частину медичної психології. Клінічна психологія, на його думку, має прикладне значення, відповідаючи потребам психіатричної, неврологічної, соматичної клініки. У нашій країні традиційно у медичну психологію включають крім клінічної психології також психогігієну.

Погляди на медичну психологію:

1.Найбільш повний півдручник по седичній психології – Кречмера: психологія нервово-психічних розладів.

2.психопаталогія.

3. основи традиційної психології.

Предметом мед психології є 1.багатогранні особливості людської психіки та їх вплив на здоровя та хворобу, 2.система психологічних лікувальних дій в тому числі психологічного комфорту що закономірно створює 3.психологічну систему “лікар – хворий”.

Особливості сучасної медицини: спеціалізація, технізація, компютеризація, єдина інформаційна мережа. Відхід від гуманних засад кілнічної медицини.

Медична психологія враховує сучасні теоретичні та практичні вимоги до знань, умінь та навичок, при наданні медичної допомоги хворим, яка починається з оцінки психічного стану пацієнта, а, отже, з основ практичного застосування знань медичної психології та її складової частини – аутопластичної картини хвороби, а при потребі і психопатології.

На розвиток медичної психології істотно впливають такі медичні дисципліни: психіатрія, неврологія, нейрохірургія, психотерапія, терапія. Цей вплив взаємозумовлений. Близька медична психологія і до ряду інших психологічних і педагогічних наук – загальної та експериментальної психології, трудотерапії, олігофрено-педагогіки, тифлопсихології, сурдопсихології та ін.

Медична психологія значно впливає на розвиток загальнотеоретичних питань психології: співвідношення соціального та біологічного в розвитку психіки, аналіз компонентів, що входять до складу психічних процесів, розвиток і розлад психіки, роль особистісного компоненту в структурі різноманітних форм психічної діяльності.

Загальна медична психологія вивчає загальні питання і містить у собі такі основні розділи:

1. Основні закономірності психології хворої людини (критерії нормальної, тимчасово зміненої і хворобливої психіки), психології лікаря (медичного працівника), психології повсякденного спілкування хворого і лікаря, психологічної атмосфери лікувально-профілактичних заходів.

2. Психосоматичні та соматопсихічні взаємовпливи.

3. Медичну деонтологію, що включає питання лікарського гуманізму, етики, лікарського таємниці.

4. Психогігієну - психогігієнічні знання та навички, психотренінг взаємовідносин лікаря і хворого.

5. Загальну психотерапію.