Медіальна ділянка скроневої частки має особливе значення. Вона складаються зі структур, життєво важливих для декларативної та довготривалої пам'яті. Декларативна пам'ять призначена для підтримки розумових процедур, заснованих на процесах оперування поняттями й поділяється на епізодичну (події) та семантичну пам'ять (факти).Структури медіальної скроневої частки включають сам гіпокамп і ділянку навколо гіпокампа, зокрема, перірінальну, енторінальну та парагіпокампальну ділянки.Гіпокамп має вирішальне значення для формування пам'яті. Навколишні ділянки медіальної скроневої кори також теоретично можуть мати аналогічне значення. Префронтальна кора і зорової кори також беруть участь у функції експліцитної, або декларативної пам'яті.

Первинна слухова кора головного мозку отримує сенсорну інформацію від вух і передає на вторинні ділянки обробки інформації, де вона розбивається на смислові одиниці, такі як, наприклад, слова. Верхня скронева звивина містить ділянку (у межах латеральної щілини), де слухові сигнали від завитки вперше досягають кори головного мозку і обробляються первинною слуховою корою в лівій скроневій частці.

Види глухоти,які види глухоти входять до компетенції патопсихології

Дані захворювання класифікують залежно від різних параметрів. Виділяють наступні види приглухуватості (як і глухоти):

· Вроджена – у більшості випадків спровокована несприятливим перебігом вагітності або спадковими факторами, часто розвивається внаслідок перенесених матір’ю інфекційних хвороб, діагностується у дитинстві ЛОР-лікарем, або ж невропатологом або сурдологом.

· Набута – розвивається протягом життя під впливом несприятливих факторів (гучних звуків, хвороб, травм), також може бути пов’язана з віковими змінами, підрозділяється на 2 групи:

· Рання – проявляється у віці до 5 років

· Пізня – виникає після 5 років

Не менш поширеним явищем вважається раптова глухота, при якій слух знижується стрімко. Цей процес може займати кілька днів, а часом і кілька годин. Загалом з цією проблемою стикається кожна з 5 тисяч осіб на планеті віком від 30 до 60 років. При цьому частіше зустрічається глухота на одне вухо, ніж двостороння.

Діагностуючи слухові розлади, важливо спочатку визначити локалізацію ураження, а потім виявити ступінь втрати слуху.

Приглухуватість та глухота заважають людям повноцінно сприймати звуки. Чим більше ступінь приглухуватості, тим менший діапазон здатна розчути людина, а при глухоті ця здатність втрачається повністю. Пацієнти з діагнозом «приглухуватість» зазвичай чують звуки певних частот, на великій гучності. Вона може бути одно- або двосторонньою, при цьому ступінь ураження слуху на кожному вусі буває різною. Взагалі, діагностика та методи терапії аналогічні як для приглухуватості, так і для глухоти, тому обидва цих захворювання об’єднані у загальну групу.

Слухові розлади можуть бути обумовлені проблемами звукопровідного або ж звукосприймального апарату. У першому випадку мова йде про поразки зовнішнього та середнього вуха, у другому – внутрішнього, а також мозкових центрів. Часом зустрічаються патології обох цих апаратів.

За сприйняття звуків відповідальні елементи зовнішнього та середнього вуха. Акустична хвиля проходить крізь барабанну перетинку, потім по слуховим кісточкам передається до равлику внутрішнього вуха, де їй належить пройти трансформацію. Саме тут відбувається генерація електричних імпульсів, які далі за допомогою нервових волокон надходять до мозкових центрів. Залежно від локалізації уражень слухової системи, їх підрозділяють на патології звукопровідного, або ж звукосприймального апарату.