Оскар вибирає досить дивну довірену особу для своїх листів, зважаючи на те, що він навіть не вірить в його існування: «Je ne t’ai jamais adressé la parole parce que je crois même pas que tu existes» (p. 10). Запропонувала йому це зробити Рожева мама, яка розповіла Оскару про всю користь звернених до Бога листів: «Livre-lui tes pensées. Des pensées que tu ne dis pas, ce sont des pensées qui pèsent, qui s’incrustent, qui t’alourdissent, t’immobilisent, qui prennent la place des idées neuves et qui te pourissent. Tu vas devenir une décharge à vieilles pensées qui puent si tu ne parles pas» (p. 20). 

Дивним у цьому листуванні є не тільки особа адресата, але навіть сам факт написання листів Оскаром. З першого листа ми дізнаємось, що для нього писання – це вигадки для дорослих, те ж саме, що обманювати, пропускаючи реальність крізь фільтр письма. «J’ai horreur d’ecrire. Faut vraiment que je sois obligé…Ecrire, c’est rien qu’un mensonge qui enjolive. Un truc d’adultes» (p. 9). І все ж таки Оскар переконує Бога в цілковитій своїй щирості і відвертості своїх послань, так як хлопчику необхідно отримати його допомогу: «J’ai besoin que tu t’intéresses. Ça m’arrangerait même que tu aies le temps de me rendre deux ou trois services» (p. 10).

 Ці щоденні листи, без яких Оскар не зможе пізніше обходитись, так як навіть дуже ослаблений, він, незважаючи ні на що, буде знаходити в собі сили тримати ручку, стануть зрештою для дитини втіленням свободи, допомагаючи йому втекти від хвороби, яка його забирала.

    Крізь призму дитячого світобачення Оскара, ми знайомимося із головними та другорядними героями твору. Насамперед, ми дізнаємося про життя самого Оскара, від якого ведеться мова. Хлопчик сам представляється, вказуючи свій реальний вік: «j’ai dix ans» і той на який він виглядає: «j’ai l’air d’avoir sept ans». Оскар називає також своє прізвисько, що заміняє фізичний опис і щиро розповідає про стан свого здоров’я: «On m’appelle Crane d’œuf… je vis à l’hopital à cause de mon cancer ». Стає зрозумілим, що таке дивне прізвисько з’явилось через лису голову хлопчика, що втратив волосся внаслідок лікування хіміотерапією. Та пізніше ми знаходимо більш детальний, хоча і саркастичний фізичний опис Оскара: «moi, avec mon crane d’œuf, qui ne ressemble ni à un garçon ni à une fille mais plutôt à un Martien» (p. 36).

Ще однією головною героїнею роману є Рожева Мама, як її називає Оскар. Своє ім’я, ця дама отримала від своєї рожевої кофтинки, які в лікарні носять сторонні, що приходять туди подарувати свій час і своє серце хворим дітям: «parmi les dames en blouse rose qui viennent de l’extérieur passer du temps avec les enfants malades, c’est la pus vieille de toutes» (p. 12). Точного віку цієї дами ми так і не дізнались: « - C’est quoi votre age, Mamie-Rose ?

- Tu peux retenir les nombres à treize chiffres, mon petit Oscar ?» (p. 12).

    Читаючи сьомого листа Оскара до Бога ми розуміємо, що Рожева Мама «qui vient de me coucher dans le lit de son fils ainé qui était vétérinaire au Congo» (p.86), втратила свого старшого сина, що пояснює її прагнення працювати в лікарні з хворими дітьми. Вона доглядає за Оскаром, як за власним сином : «je t’aime, Oscar» (p. 70), і Оскар в свою чергу поводиться з нею краще, ніж з власними батьками: «je veux vous adopter» (p.70).

Крім головних персонажів, Оскара і Рожевої мами, в творі присутні батьки Оскара, лікарі та медсестри, інші хворі діти, що теж живуть в лікарні.

Через свою хворобу Оскар змушений жити в замкненому приміщенні, лікарні, яку він лише раз, таємно від усіх, залишав. Оскар має можливість пересуватись в межах будівлі: в кімнату відпочинку, ігрову кімнату, в кімнату Пегі та в парк.

В романі ми не знаходимо детального опису лікарні, а лише дізнаємось про оточення та обставини в лікарні через сприймання та відношення до нього Оскара, яке постійно змінюється. Спочатку він описує лікарню, як «un endroit super-sympa, avec plein d’adultes de bonne humeur qui parlent fort, avec plein de jouets…» (p. 10), але дуже швидко, з тих пір, як він розуміє, що його лікування не було ефективним і він перетворюється на «un mauvais malade, un malade qui empêche de croire que la médecine, c’est formidable» (p.11), лікарня стає не дуже привабливим місцем: «Maintenant tout l’étage, les infirmières, les internes et les femmes de ménage, me regarde pareil. Ils ont l’air tristes quand je suis de bonne humeur ; ils se forcent à rire quand je sort une baguе» (p.12).

За той короткий час, який даний йому, Оскар переживає ціле життя і ми спостерігаємо еволюцію його відношення до оточуючих, зміну його світогляду та розуміння життя і смерті, ми спостерігаємо зміну самого Оскара. Протягом 12 днів, що охоплює розповідь, маленький хлопчик перетворюється на підлітка, потім на одруженого чоловіка і відповідального батька родини, тобто він переживає весь той досвід, що трапляється в житті дорослого чоловіка.

На початку розповіді, Оскар з’являється нам маленьким, худеньким хлопчиком, залежним від батьків та медичного персоналу. Це яскраво проявляється в його, ще зовсім дитячих, інтересах: гратися, сміятися, спілкуватись з друзями: «avec plein de jouets et de dames roses qui veulent s’amuser avec les enfants, avec des copains toujours disponibles comme Bacon, Einstein ou Pop Corn» (p. 10). Його бачення явищ оточуючого світу, зумовлюється дитячим світоглядом: він порівнює вік людини з терміном придатності йогурта:

« - Vous êtes périmée ?

-   oui.

-   Comme un yaourt ?» (p. 13);

В його розмовах часто з’являються герої чарівних казок: «Il est nul, votre Dieu, Mamie-Rose. Aladin, il avait droit à trois vœux avec la génie de la lampe» (p.21).

В третьому листі, Оскар оголошує, що став пілітком. В цей період, як не дивно, він переживає всі складності і душевні переживання перехідного віку : «J’ai eu plein d’ennuis avec mes copains, avec mes parents et tout ça à cause des filles» (p. 40).

Зрештою він досягає віку зрілого чоловіка і розповідає, що являється тепер одруженим, уточнюючи, що : «on a fait tout ce que font un homme et une femme qui sont mariés» (p. 60). З цих пір, Оскар називає Пегі «ma femme» (p. 72, p.73) і отримує всі необхідні почесті від батьків останньої, що відповідає його новому становищу: «Ils m’ont traité avec beaucoup de respect, il m’ont posé une chaise entre eux et j’ai pu veiller ma femme avec mes beaux-parents» (p. 72).

Нарешті, Оскар стає батьком, незважаючи на те, що: «Pour les enfants, Peggy Blue et moi on a décidé qu’on verra ça plus tard. En fait, je crois qu’elle n’est pas prête» (p. 61). Він вдається до всиновлення. Спочатку, він всиновлює свого старого ведмедика, після того як його батьки подарували йому нового, що вказує на його, вже далеко не дитячу, силу і зрілість, і демонструє відповідальність дорослої людини. І нарешті він не знаходить кращого способу проявити свою любов до Рожевої мами, ніж удочерити її:

« - je t’aime, Oscar.

- Moi aussi. Qu’est-ce que je peux faire pour vous si vous avez des ennuis ? Est-ce que vous voulez que je vous adopte ?» (p. 70)

Щоб зрозуміти, який складний шлях пройшов Оскар і, як, в процесі, він змінився, достатньо лише прочитати бажання, які висловлював Оскар до Бога в кінці кожного листа.

Як тільки Рожева мама пояснила Оскару, що він може кожного дня висловлювати одне прохання до Бога, вона запропонувала йому ідею, що це прохання може бути: «faveurs pour les autres» (p. 21). Реакція Оскара була миттєвою і прекрасно продемонструвала бажання і подреби хлопчика на той момент: «Un vœu par jour, Mamie-Rose, faut pas déconner, je vais d’abord le garder pour moi !» (p. 21).

Таким чином його перше прохання стосувалося лише його: «j’aimerais te demander un éclairissement : est-ce que je vais guérir ? Tu réponds oui ou non» (p.22). Оскар дуже швидко отримує відповідь на своє запитання. Наступне його бажання теж відноситься лише до нього і спровоковане скоріше цікавістю: «Je serais d’accord pour une petite visite. Une visite en esprit. Je trouve ça très fort» (p.39).

Кохання змінює хлопчика. Він переживає нові емоції і хвилювання, що виливаються в його найпотаємніше бажання: «je voudrais que Peggy et moi on se marie» (p. 55). Це прохання спрямоване також на Оскара, але він вже не являється єдиним його користувачем – він включає в своє бажання Пегі. Серце хлопчика починає розкриватись для його оточення. Це розкриття безперечно підтверджується в наступних чотирьох листах.

Незважаючи на те, що проходить зовсім мало часу, здається, що Оскар стає старшим на декілька років, так як центром його бажань і прохань стають інші. Перш за все це Пегі, яку він щиро кохає, що проявляється в його наступному бажанні: «fais en sorte que l’opération de Peggy Blue, demain, se passe bien» (p.68), а особливо у поправці до цього прохання, висловлену в постскриптумі: «Fais en sorte que quel que soit le résultat de l’opération, Peggy Blue le prenne bien» (p. 68). Спочатку надаючи значення техніці проведення операції і конкретному результату, він починає розуміти, що це не являється гарантом щастя, Оскар поміщає Пегі та її переживання в центр своїх бажань. «Fais en sorte que je me réconcilie avec Peggy» (p. 76) пише він у наступному листі, перед тим як запитати Бога про подарунок йому на день народження. Це відображає подвійне перетворення Оскара: він відкриває для себе світ, в якому центром не являється він сам, а його близькі, яких він любить, з їх бажаннями і переживаннями; більше того Оскар починає розуміти, що він сам може не тільки просити, але і дарувати.

Зрештою, Оскар цілковито відкривається навколишнім, так як його бажання в сьомому листі стосується його батьків, яких він довгий час ненавидів: «Je voudrais que mes parents restent toujours comme ce soir»
(p.86).

Спершу, Оскар із наївністю дитини шукає визначення «життя» в «Медичному словнику»: «Mamie-Rose, j’ai l’impression que, dans le Dictionnaire médical, il n’y a que des trucs particuliers, des problèmes qui peuvent arriver à tel ou tel bonhomme. Mais il n’y a pas les choses qui nous concernent tous : a Vie, la Mort, a Foi, Dieu» (p. 90). Не знайшовши точного визначення і не отримавши пояснення від Рожевої мами, він приходить до висновку: «Il n’y a pas de solution à la vie sinon vivre» (p. 91).

В кінці кінців, а саме після «візиту Бога» до нього, в своєму передостанньому листі, в момент, коли він майже помирає, Оскар розуміє і розкриває нам значення життя: «la vie c’est drole de cadeau. Au départ, on le surestime, ce cadeau : on croit avoir reçu la vie éternelle. Après, on le sous-estime, on le trouve pourri, trop court, on serait presque prêt à le jeter. Enfin, on se rend compte que ce n’était pas un cadeau, mais juste un prêt» (p. 97).

Отже, ми бачимо, який складний і корисний шлях пройшов Оскар і як еволюціонувало його бачення і ставлення до світу: від егоцентризму маленького хлопчика до альтруїзму зрілого дорослого чоловіка. Він прожив десять років, особливо не задумуючись над сенсом життя, що властиво для дитини його віку. Але зрештою через свою хворобу, своє нове народження та кардинальну зміну свого світогляду він починає задаватись досить серйозними питаннями про життя і смерть.