Останніми роками в науковій літературі використовують цілий ряд понять для позначення управління персоналом [14, с 67]: управління трудовими ресурсами, управління працею, управління кадрами, управління людськими ресурсами, кадрова політика, кадрова робота, тощо, які так або інакше відносяться до трудової діяльності людини. Література іноземних авторів також дає нам на вибір безліч термінів для означення системи управління персоналом. Найчастіше зустрічаються такі терміни:

· personnel administration - управління кадрами (набір, контроль, підготовка, використання людських ресурсів підприємства), стосунки між адміністративним персоналом і підлеглими [40, с 96];

· personnel management - керівництво кадрами (включаючи підбір, підготовку, умови праці, оплату, питання техніки безпеки); трудові стосунки; взаємини адміністрації з індивідуальними працівниками

[42, с 12];

· personnel relations - кадрові відношення, управління кадрами [44, с 17];

та інші терміни.

У літературі можна зустріти приклади різного тлумачення поняття «управління персоналом». Одні автори у визначенні акцентують увагу на організаційній стороні управління, інші – на функціональній стороні управління.

Типовим прикладом першого підходу може служити визначення, дане С.П. Галенко: "Управління персоналом - це комплекс взаємозв'язаних економічних, організаційних і соціально-психологічних методів, що забезпечують ефективність трудової діяльності і конкурентоспроможність підприємств" [7, с 24].

Інший підхід продемонстрований у визначенні управління персоналом, прийнятому в німецькій школі менеджменту: "Управління персоналом (менеджмент персоналу, економіка персоналу) - область діяльності, найважливішими елементами якої є визначення потреби в персоналі, залучення персоналу (вербування і відбір персоналу), задієння в роботі, вивільнення, розвиток, контролінг персоналу, а також структуризацію робіт, політика винагород і соціальних послуг, політика участі в успіху, управління витратами на персонал і керівництво співробітниками" [8, с 56].

На мій погляд, «управління персоналом» включає в себе як функціональні, так і організаційні аспекти. До того ж, «управління персоналом (кадрами)» по сенсу ближче до поняття «управління людськими ресурсами». В обох випадках суб’єкт управлінської дії один і той самий, різниця лише в специфічному підході до працівника, до його робочої сили, як до ресурсу.

Кілька років тому концепція управління персоналом почала переростати в концепцію управління людськими ресурсами, як складовою частиною виробничих ресурсів. А це означає, що підприємство,як виробничо-господарська система, обравши стратегію свого розвитку (виробництва) може або збільшувати людські ресурси (екстенсивний шлях), або скорочувати (при необхідності), орієнтуючись на раціональніше використання тієї частини людських ресурсів, що залишилась (інтенсивний шлях) [10, с 98] (рис.1.1).

Рис.1.1. Зв'язок головного завдання управління персоналом із стратегією розвитку підприємства

Тому при екстенсивному шляху розвитку головним завданням управління персоналом є приведення чисельності кадрів у відповідність із потребами підприємства, а при інтенсивному – пріоритетним завданням стає раціональніше використання трудових ресурсів підприємства, а не просто приведення їх чисельності у відповідність із наявністю робочих місць

[11, с 97].

При будь-якому підході до управління персоналом зрозуміло, що управління виробництвом здійснюється через людину (через людей вносяться певні корективи в технічну, технологічну і організаційну сторони процесу виробництва). Але і самі працівники є об'єктом управління. Це відноситься перш за все до всієї кількості і якості робочої сили, формування трудового потенціалу, його розвитку і використання, мотивації трудової поведінки, трудових і особових стосунків і так далі. Для того, щоб розкрити зміст цього специфічного виду управлінської діяльності, уточнимо спочатку, що є об'єктом і суб'єктом управління [6,с 108].

Об'єкт управління - це окремий працівник, а також певна їх сукупність, виступаюча як трудовий колектив. Сукупність працівників може включати як весь персонал підприємства (організації, фірми), на який розповсюджуються управлінські вирішення загального характеру, так і персонал структурного підрозділу (відділу, цеху) або виробничого осередку (бригади) [6,с 109].

Відмітна особливість групи працівників як об'єкту управління полягає в певному взаємозв’язку діяльності працівників завдяки загальним цілям, що і характеризує їх як колектив [14, с. 28]

Як суб'єкти управління персоналом виступають група фахівців, що виконують відповідні функції як працівників кадрової служби, а також керівники всіх рівнів, що виконують функцію управління по відношенню до своїх підлеглих.

Зміст управління персоналом складають [26, с 54]:

- визначення потреби в кадрах з урахуванням стратегії розвитку підприємства, обсягу виробництва продукції, послуг;

- формування чисельного і якісного складу кадрів (система комплектування, розстановка);

- кадрова політика (взаємозв'язок із зовнішнім і внутрішнім ринком праці, вивільнення, перерозподіл і перепідготовка кадрів);

- система загальної і професійної підготовки кадрів;

- адаптація працівників на підприємстві;

- оплата і стимулювання праці, система матеріальної і моральної зацікавленості;

- оцінка діяльності і атестація кадрів, орієнтація її на заохочення і просування працівників за наслідками праці і цінності працівника для підприємства;

- система розвитку кадрів (підготовка і перепідготовка, підвищення гнучкості у використанні на виробництві, забезпечення професійно-кваліфікаційного зростання через планування робочої (трудовий) кар'єри;

- міжособові стосунки між працівниками, між працівниками, адміністрацією і громадськими організаціями;

- діяльність багатофункціональної кадрової служби як органу, відповідального за забезпечення підприємства робочою силою і за надійний соціальний захист працівника.

Аналіз підходів до управління підприємством на сучасному етапі

[14, с 42], дозволяє виділити найбільш важливі цілі управління персоналом.

На мій погляд такими є:

- підвищення конкурентоспроможності підприємства в ринкових умовах;

- підвищення ефективності виробництва і праці, зокрема досягнення максимального прибутку;

- забезпечення високої соціальної ефективності функціонування колективу.

Досягнення виділених вище цілей вимагає від системи управління персоналом вирішення таких завдань, як:

- забезпечення потреби підприємства в робочій силі в необхідних об'ємах і необхідній кваліфікації;

- досягнення обґрунтованого співвідношення між організаційно-технічною структурою виробничого потенціалу і структурою трудового потенціалу;

- повне і ефективне використання потенціалу працівника і виробничого колективу в цілому;

- забезпечення умов для високопродуктивної праці, високого рівня його організованості, мотивованості, самодисципліни, вироблення у працівника звички до взаємодії і співпраці;

- закріплення працівника на підприємстві, формування стабільного колективу як умова окупності засобів, що витрачаються на робочу силу (залучення, розвиток персоналу);

- забезпечення реалізації бажань, потреб і інтересів працівників відносно змісту праці, умов праці, виду зайнятості, можливості професійно-кваліфікаційного і посадового просування і т.п.;

- узгодження виробничою і соціальних завдань (балансування інтересів підприємства і інтересів працівників, економічній і соціальній ефективності);

- підвищення ефективності управління персоналом, досягнення цілей управління при скороченні витрат на робочу силу[17, с 56].

Крім того, цілі управління персоналом досягаються шляхом реалізації певних принципів і методів. Принципи, трактуються в теорії управління як стійкі правила свідомої діяльності людей в процесі управління, обумовлені дією об'єктивних законів. Методи виступають як способи реалізації принципів[17, c 57].

Принципи, покладені в основу ефективного управління персоналом, достатньо різноманітні. Вони мають багаторівневий характер (загальні та спеціальні) і розповсюджуються на різні сфери діяльності (управління працею в масштабах всього суспільства, галузі, підприємства, окремого працівника).

У числі загальних принципів як інструментів управління персоналом виділяються: науковість, плановість, комплексність (системність), безперервність, нормативність, економічність, зацікавленість, ітому подібне [24, с 59].

До спеціальних принципів відносяться:відповідність функцій управління цілям виробництва; індивідуалізація роботи з кадрами (індивідуалізація підбору кадрів, облік побажань конкретного працівника, індивідуалізація при звільненні, просуванні, оплата за наслідками праці і тому подібне); демократизація роботи з кадрами (з урахуванням колективної думки працівників при ухваленні найважливіших кадрових рішень, конкурсне заміщення вакантних посад, демократичність в методах управління і стилі керівництва і тому подібне); інформатизація кадрової роботи, забезпечення її рівня, достатнього для ухвалення обґрунтованих рішень; підбір кадрів для первинного виробничого колективу з урахуванням психологічної сумісності та ін.

Аналогічне положення і з методами, що використовуються в управлінні персоналом. Серед них є загальні, широко вживані в управлінні іншими об'єктами (виробництвом, народним господарством в цілому): адміністративні, економічні, соціальні - і велика кількість конкретних, спеціальних методів.

Так, адміністративні методи, для яких характерна пряма централізована дія суб'єкта на об'єкт управління, включають такі методи:

- що організаційно-стабілізують (закони, статути, правила, інструкції, положення і ін.),

- розпорядливі (накази, розпорядження),

- дисциплінарні (встановлення і реалізація форм відповідальності).

Економічні методи – це ціла система мотивів і стимулів, що спонукають всіх працівників плідно працювати на загальне благо.

Соціальні методи пов'язані з соціальними стосунками, з моральною, психологічною дією. З їх допомогою активізуються цивільні і патріотичні почуття, регулюються ціннісні орієнтації людей через мотивацію, норми поведінки, створення соціально-психологічного клімату, моральне стимулювання, соціальне планування і соціальну політику на підприємстві (у організації) [6, c 72].

Управління персоналом повинно ґрунтуватися на принципах системного підходу і програмно-цільового управління. Побудова управління персоналом на принципах системного підходу і аналізу означає , аналіз і ухвалення рішень відносно кадрів з урахуванням зовнішнього і внутрішнього середовища, всієї повноти взаємозв'язків. Необхідність комплексного підходу обумовлена тим, що окремі види діяльності у межах управління персоналом здійснюється не сама по собі, а у взаємозв’язку із цілями управління [4, c 15].

В межах системного підходу стосовно персоналу підприємства, управління означає розробку і реалізацію управлінської дії на сукупність характеристик трудового потенціалу працівника і колективу з метою приведення їх у відповідність як з поточними завданнями функціонування підприємства, так і зі стратегією його розвитку, необхідністю повного використання можливостей, пов'язаних з роллю людського чинника в сучасному виробництві. Тому управлінські рішення направлені не тільки на окремих працівників як елементів кадрової системи, але і на підтримку виробничих взаємозв'язків між ними, на саму структуру системи, її пропорції, на поведінку системи в цілому, її розвиток [5, c 12].

Стан кадрової системи визначається як власними цілями, так і цілями виробництва. Робоча сила, зайнята на підприємстві, повинна відповідати речовому чиннику виробництва (вживаній техніці, технології, обумовленій ними організації виробництва і праці). Отже, з одного боку, є робочі місця з їх вимогами до працівників відносно кваліфікації, підготовки, особистих якостей, з іншого - є робочі з різними якостями, професійною підготовкою, кваліфікацією. Управління персоналом припускає дію на обидві сторони з метою забезпечити необхідної відповідності. Це складне завдання, оскільки змінюються і вимоги до працівників, і сам персонал підприємства.

Крім того, управління персоналом ґрунтується на використанні цілого комплексу правових документів, серед яких найбільш важливе місце займає КЗПП. Паралельно застосовується цілий комплекс норм і нормативів (чисельності, обслуговування, часу і тому подібне), загальноприйнятих процедур роботи з документами [11, c 148].

Якщо розглядати управління персоналом як процес, то в ньому здебільшого виділяється декілька приватних підпроцесів:

Ø планування - визначення цілей управління, засобів їх досягнення, моделювання і прогнозування об'єкту управління;

Ø організація - робота по комплектуванню кадрів: профорієнтація, профвідбір, залучення робочої сили, наймання, розстановка по робочих місцях, професійна підготовка, вдосконалення організації праці, поліпшення умов праці та ін.;

Ø регулювання - міжцеховий, міжпрофесійний і кваліфікаційний рух робочої сили, зміна чисельності персоналу, рівня заробітної плати і т.д.;

Ø контроль - контроль чисельності, раціональності використання, відповідності посаді, виконання кадрових наказів і т.д.;

Ø облік - отримання інформації про зміну складу кадрів, ведення державної і внутрішньої звітності по кадрах і так далі [5, c 249].

В цілому слід зазначити, що ефективність управління персоналом, якнайповніша реалізація поставлених цілей багато в чому залежать від вибору варіантів побудови самої системи управління персоналом підприємства, пізнання механізму його функціонування, вибору найбільш оптимальних технологій і методів роботи з людьми [15, c 197].