Оригінальне відлуння поглядів Конфуція, як і всіх перших філософських вчень країн Стародавнього Сходу, знаходимо в античному світі, що разом з тим дав людству цілу низку нових ідей, теоретичних моделей суспільно – державного будівництва, організації громадського життя, виховання людини. Так, у філософських працях Платона викладено модель ідеальної держави, яка, ґрунтуючись на природному поділі людей на касти ( рабів, ремісників, торговців, воїнів і правителів ), покликана охороняти міру щастя кожної суспільної групи. Основним принципом побудови такої держави Платон вважав справедливість. Держава має власну організацію і засоби її захисту від чужоземних загарбників; вона здійснює системне забезпечення кожного члена суспільства необхідними матеріальними благами, а також створює умови для розвитку духовної діяльності й творчості.

Ідеальна держава Платона (“Держава”, “Політик”, “Закони”) ґрунтується на розподілі праці. Кожен працівник (громадянин) має сумлінно виконувати притаманні йому функції: раби – працювати, воїни – охороняти державу, філософи – керувати суспільними процесами. Перехід громадян з однієї кісти до другої, наприклад, коли воїн береться керувати державою, а філософ – фізично працювати, Платон розцінює як розпад держави, її загибель. На думку Платона, фізична праця – доля тільки однієї частини суспільства: рабів і ремісників. Люди високого класу не повинні займатися цією роботою. Правителів потрібно вибирати тільки з філософів, які володіють найвищою доброчесністю – мудрістю. Єдність громадян у державі здійснюється на основі спільного надбання вищих класів, відсутності індивідуальної власності, неможливості її виникнення, а отже, і неможливості всякого роду образ, судових, майнових претензій. Злагода вищих класів, за Платоном, унеможливить суперечності і непокору нижчих класів.

Ці роздуми геніального мислителя давнини дають підстави для твердження, що теорія ідеальної держави Платона в загальних рисах нібито збігається з деякими рисами сучасного соціалізму і комунізму. Так, зокрема вважає німецький філософ Р. фон Пельман. Однак, як переконливо довів В. Асмус, подібна точка зору є хибною і штучною. Погляди Платона не мають нічого спільного з комуністичними ідеями і були зумовлені з корисливими інтересами верхівки рабовласницької знаті. Теза Платона про те, щоб власність у рамках однієї касти людей була спільною. Стосувалась лише вищих верств суспільства і мала на меті вилучити сварки, що існували серед землевласників, воїнів, правителів. Згуртувати ці верстви суспільства, знищити рабовласницьку демократію і тим самим зробити касту рабовласників-аристократів здатною до нової боротьби проти народу.

Не менш цікаві роздуми щодо будови суспільства містяться і в філософських творах геніального учня Платона, систематизатора всієї давньогрецької філософії, обдарованого мислителя – Арістотеля. У своїх творах “Нікомахова етика”, “Політика” та інші він розглядає широкий комплекс питань – від психології особистості до функціонування таких регулятивних механізмів. Як право, соціальні інститути, держава, мораль. За Арістотелем, блаженство в побуті здійснене тільки для вищих верств (класів) суспільства. Щодо рабів, то їх доля – фізична праця. Поділ суспільства на рабів і рабовласників для Арістотеля є чинником природним і незаперечним.

На відміну від Платона, ідеальна держава за Арістотелем може існувати не в минулому. А в майбутньому. Він не тікає від дійсності, як Платон, а намагається розібратися в її суперечностях, тенденціях, горизонтах розвитку. Це дає підставу вважати Арістотеля більшим реалістом у вирішенні соціальної проблематики, ніж Платона. За Арістотелем, все суспільне життя людей протікає в межах держави. Яка являє собою вид спілкування. Головними напрямками спілкування є : а) спілкування в рамках сім’ї; б) в контексті ведення суспільних справ; в) для обміну благами. Якщо хтось живе за межами держави, того зараховують до категорії людей із несформованою мораллю.

Вивчивши різноманітні типи держав – афінську демократію, спартанський устрій життя, македонську монархію та інші, - Арістотель дійшов висновку, що для побудови ідеальної держави революційні зміни, спрямовані на перетворення людської природи, непотрібні. Треба лише удосконалювати суспільний устрій згідно з природним поділом суспільства на класи із урахуванням внутрішньої природи людини. Серед пануючих класів треба забезпечити злагоду. Цього можна досягти шляхом усереднення власності. Найкращий державний устрій досягається там, де згладжено суперечності між дрібними і великими власниками. Де основну масу суспільства становить середній елемент.

Під середнім елементом Арістотель розуміє лише один з панівних класів – рабовласників. Термін “середній” в устах Арістотеля означає середній розмір майна по відношенню до багатих і бідніших верств рабовласників. Все це ще раз підкреслює рабовласницьку прихильність геніального мислителя давнини, його класову спрямованість. Але я вважаю, що незважаючи на утопічність прагнень Арістотеля щодо побудови ідеальної держави, його соціальні погляди входять до скарбниці загальнолюдських надбань як пошук розв’язання проблем шляхом згоди і усереднення.

Оригінальні думки мислителів давнини щодо побудови суспільства і форм спілкування людей в межах держави тривалий час домінували в філософських і суспільно – політичних вченнях мислителів більш далекого періоду. Згодом, у зв’язку з економічним, політичним і духовним піднесенням церкви, їх погляди переосмислюються в контексті релігійного світогляду, а з часом підмінюються безпосередніми теологічними вченнями. Йдеться про віки, духовною домінантою яких була релігія.