Розділ I. Соціально – філософські погляди про будову суспільства та стосунки між людьми

Поможем в ✍️ написании учебной работы

Имя

Поможем с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой

Нажимая кнопку "Продолжить", я принимаю политику конфиденциальности

Зміст

Вступ

Розділ I. Соціально – філософські погляди про будову сусільства та стосунки між людьми

1.1 Соціально–філософські погляди мислителів Стародавнього Сходу

1.2 Соціально – філософські вчення Платона і Арістотеля

1.3 Теологічні обґрунтування космосу, людини та суспільства

1.4 Перша революція в суспільствознавстві (Н.Макіавелі)

1.5 Ранній утопічний соціалізм

1.6 Просвітництво і суспільний договір

1.7 Класична німецька філософія

1.8 Соціальна утопія XVIII – XIX ст.

1.9 Економічні обґрунтування будови соціуму

1.10 Російсько-українська соціально–філософська традиція

Розділ II Організаційні основи соціальності

2.1 Інтерес як основа об’єднання людей у соціальні спільності

2.2 Соціальна структура суспільства. Ґенеза соціальних спільностей: сім’я, рід, плем’я, народність, нація, клас

2.3 Поняття класів. Соціально – класова структура сучасного індустріального суспільства; теорії соціальної стратифікації

2.4 Класові конфлікти в індустріальному суспільстві. Регулятивні механізми функціонування та розвитку соціуму та проблеми регуляції суспільних відносин в соціальній філософії..

Розділ III. Трансформація соціальної структури українського суспільства та її сучасний стан

Висновки

Список використаних джерел

Вступ

Формування нового суспільства в Україні за сучасних умов пов’язане з виникненням класів та розвитком соціальної стратифікації, що обумовлює актуальність цієї проблеми.

Будь – яке суспільство складається з безлічі великих і малих соціальних спільнот, прошарків, груп. Проте соціальну структуру суспільства становлять лише ті з них, які є засадними у побудові суспільства і визначають його зміни. Вони займають різне місце в ієрархії суспільства, у диференціації населення за рівнем влади, багатства, доходів, освіти тощо; зв’язуються між собою економічними, політичними та культурними відносинами; є суб’єктами функціонування всіх соціальних інститутів суспільства.

Суспільство є не просто диференційованим на окремі групи, воно ще є ієрархізованим. У ньому одні групи мають більше прав, привілеїв і переваг як порівняти з іншими. Така соціальна нерівність привносить у життя людей багато несправедливості, що робить цю проблему ще більш цікавою та актуальною.

Об’єктом дослідження є соціальна структура суспільства, її динаміка.

Метою роботи є дослідження сутності соціальної структури, найважливіших її складових, ознак їх виокремлення в структурі, реального стану, тенденцій та перспектив їх розвитку.

При написанні цієї наукової роботи були використані монографії українських та російських соціологів і філософів: Андрущенка, Кемерова, Баруліна, Соколова, Гобозова та ін.

Розділ I. Соціально – філософські погляди про будову суспільства та стосунки між людьми

Ранній утопічний соціалізм

Томас Мор - англійський гуманіст, державний діяч, філософ і письменник. Увійшов в історію як автор загальновідомої «Утопії» - опису ідеального суспільного устрою на острові, що не існує. Коріння соціального зла, за Т. Мором, криється в приватній власності, яку охороняє держава, що є змовою багатих для пригнічення бідних. Держава, як і спосіб організації життя та діяльності, є ворожими людині. Все підпорядковане приватній власності до такої міри, що навіть вівці «стали такими ненаситними й непогамовними, що поїдають навіть людей».

Людське життя, за Т. Мором, по цінності неможливо урівноважити всіма благами світу. Бог заборонив насильство, але життя організоване таким чином, що люди легко вбивають одне одного, щоб відібрати навіть невелику суму грошей. Все це - в реальному житті, яке оточує нас, але є місце, де життя організоване зовсім на інших засадах. Це - острів Утопія. Там немає приватної власності, багатих і бідних, всі люди працюють. Найбільш важкі й шкідливі види праці виконують злочинці. Робочий день триває шість годин. Політичний устрій базується на засадах виборності й старшинства.

Т.Мор мріє не про такий устрій, що має існувати «десь і колись», а може бути реалізований у реальності. Проте він не вказує шляхів його побудови. Відомо, що Т.Мор був противником революцій і народних рухів, в яких він вбачав лише руйнівну силу й анархію.

Іншим видатним утопістом цієї епохи був італійський поет, філософ і політичний діяч Томазо Кампанелла. Найвідомішим його твором була геніальна утопія «Місто сонця».

Як і Т. Мор, Т. Кампанелла змальовує утопічну картину ідеального міста, де немає приватної власності та індивідуальної сім'ї. Нове суспільство базується на праці, що є найповажанішою справою. Вона триває не більш як чотири години. Мета цього суспільства - земне щастя «солярійців» (так звались жителі міста) на основі рівності, добробуту і культури.

Надзвичайно великого значення філософ надає розвитку науки і техніки. Він розглядає їх як основне джерело розвитку суспільства, головну засаду зміни суспільних відносин. На думку Т.Кампанелли, керувати суспільством, яке він називає комуністичним, має вчено-жрецька каста.

На мою думку, у філософській утопії Т.Мора і Т.Кампанелли багато спільного, насамперед - ідея усуспільнення власності, вірніше, побудови суспільства на основі відсутності власності. Ця ідея, народжена народними низами, зазнала шаленого опору з боку релігійної та буржуазної ідеології. Саме тому кожен мислитель, що брався за більш-менш солідне теоретичне обґрунтування цієї ідеї, зазнавав гоніння н прикрості як від світської, так і від духовної влади. Що стосується народних мас, які могли б підтримати пропозиції щодо досягнення «суспільного щастя в рівності», то, по-перше, самі «ідеологи» народу були далекими від нього і боялися (а може, не зовсім розуміли) вільнолюбної соціальної творчості; по-друге, висловлювали думки в формі, що була незрозумілою народу у зв'язку з загальним низьким культурним рівнем і досить вузьким світосприйняттям.

Класична німецька філософія

Зміна суспільно-політичної ситуації зумовлювала нові теоретичні обґрунтування сутності суспільства і особи, державного устрою та політичної влади. Цю функцію взяла на себе німецька класична філософія в особі таких видатних її представників, як І.Кант, Й.Фіхте, Ф.Шеллінг та Г.Гегель.

Родоначальником німецького класицизму вважається філософ Іммануїл Кант. Цікавою є його соціально-політична концепція, яка викладена в таких працях, як «Основи метафізики моральності», «Критика практичного розуму», «Ідея загальної історії у всесвітньо-громадянському плані», «До вічного миру», «Метафізичні начала вчення про право». Побудову суспільно - філософської концепції І.Кант розпочинає з твердження, навіяного творами Ж.-Ж.Руссо, про суверенітет особистості та об'єднану волю народу, представлену як суспільний договір в формі держави. Він заперечує всякі станові нерівності та привілеї, підкреслює рівність громадян перед законом, суверенність народної влади. Оскільки ж весь народ не можна залучити до управління державою, потрібний правитель, влада якого не може бути зумовлена нічим, крім закону. Будь-яка народна смута та розбрат, виступи народу проти верховної влади загрожують розпадом держави. Тому, на думку І.Кант та, суспільна злагода тримається не на революціях чи повстаннях, а на покорі народу верховній владі, якого б походження вона не була. Ніяка революція не може удосконалити природу людини. Революція лише посилює протистояння однієї групи людей другій, стимулює конфлікти. Для суспільної злагоди потрібні дві речі: правова держава і категоричний моральний імператив.

За І.Кантом, правова держава ґрунтується на поєднанні волі осіб, що складають народ. Кожен громадянин має право голосу і має підкорятися лише тим законам, на введення яких він дав згоду. Державна влада повинна мати таку структуру: а) законодавча, б) виконавча, в) судова. Цим вимогам якнайкраще відповідає республіканський устрій. І.Кант обґрунтовує ідею рівності всіх перед законом. Іншою засадою суспільної злагоди є моральне вдосконалення громадян за принципом «чини так, як ти хотів би, щоб інші чинили стосовно тебе». Цей принцип філософ іменує «золотим правилом моральності». Він вбачає в ньому універсальний засіб розумної організації суспільства й приборкання одвічно злої природи людини.

І.Кант бачить і намагається пояснити суперечливість суспільної історії та її прогресу. І хоч дії окремих людей здаються нам нічим не зумовленими, всесвітній історії притаманні певні закономірності. Основа їх - в діяльності людей. Природа створила людину такою, що без діяльності вона не витримає боротьби з природою. В діяльності людина має створювати себе і світ, в якому живе. Проте парадокс полягає у тому, що людина створює певні умови наприкінці життя. Тому створені умови успадковує нове покоління. Саме в цьому І.Кант вбачає наступність суспільного розвитку і основу прогресу історії.

Розмірковуючи над долею людства, І.Кант прогнозує вічний мир, можливість якого гарантує природа. Вічний мир можливий лише в далекому майбутньому. Суспільство повинно піднятись до такого рівня розвитку, вважає філософ, щоб люди самі себе примусили досягти стану миру на засадах розуму.

Якщо І.Кант пропагує і прогнозує людству вічний мир, то інший всесвітньо відомий представник німецького класицизму в філософії - Г.Гегель - обстоює «високе призначення війни», яка «зберігає моральне здоров'я народу». Він був прихильником республіки, вихваляв демократичний устрій суспільного життя Античного світу, критикував феодальні порядки в Німеччині та релігійні догмати. Суспільно-політичні погляди Г.Гегеля відбились у багатьох його працях. Найбільш повно вони викладені в «Філософії права». Ці погляди базуються на постулаті про визначальну роль об'єктивної ідеї, що послідовно втілюється в різноманітних формах буття й через суспільну свідомість індивідів повертається до свого «материнського» (божественного) лона. Світовий розум має своєрідну «хитрість». Він творить історію через діяльність конкретних людей, які виступають виконавцями божественної волі. Суб'єктом історії є дух, конкретними виконавцями - люди. Таким чином, об'єктивний дух виступає як об'єктивна закономірність, що стоїть над окремими людьми і проявляється лише через їхні різноманітні зв'язки і взаємовідносини.

У своєму розвитку об'єктивний дух проходить три головні стадії: абстрактне право, мораль, моральність. Останній ступінь охоплює сім'ю, громадянське суспільство, державу. Такою є загальна структура суспільно-філософської концепції Г.Гегеля. Вчення про громадянське суспільство ґрунтується на ідеї праці, що є визначальним чинником становлення людини. Г.Гегель бачив суперечності праці, відчуження, що виникають у суспільстві, і тому підкреслював не тільки конструктивно-творчий характер праці, а й момент заперечення: праця не тільки розвиває людину, але й калічить її. Розмірковуючи над побудовою суспільства, він не міг не побачити соціальну нерівність, несправедливість, гноблення. Засіб їх скасування він вбачав у заснуванні колоній. Разом з тим філософ визнавав право колоніальних народів на боротьбу за визволення. У вченні про державу також виявлялась його прихильність об'єктивній ідеї та Прусській монархії. Держава, за Г.Гегелем, це - мета сама для себе, вона є «ходою бога в світі». Головна функція держави - примиряти суперечності між монархічним принципом та народом. Найкраща держава - прусська, найкращий народ - німецький, вважав Г.Гегель. Саме в цьому, об'єктивно кажучи, виявилась консервативність суспільно-філософських поглядів Г.Гегеля, суперечність між його діалектичним методом та консервативною системою. Як діалектик він не міг не бачити розвитку всесвітньої історії і констатував його як всесвітньо-історичний прогрес об'єктивного духу.

Плідними є думки Г.Гегеля про роль особистості та народних мас в історії; роль права та моралі в регуляції людських стосунків; співвідношення форм суспільної свідомості.

Людвіг Фейєрбах будує соціальну філософію на розумінні людини як суб’єкта й об'єкта історичного процесу. При цьому людина трактується як частина природи, сутність сама в собі. В побудові антропологічної концепції Л.Фейєрбах заперечує 1.Канта і Г.Гегеля. Людина, на думку Л.Фейєрбаха, керується не абстрактним категоричним імперативом, а власним прагненням до щастя. Свобода - це не абстрактна категорія мислення, а реальний порух людини через необхідність до щастя. Щасливою людина може бути лише за певних умов, як птах у польоті чи риба в воді. Умови для щастя треба створити. Таким чином, головна засада соціальної філософії Л.Фейєрбаха полягає у вимозі створення умов життя, які б відповідали людській природі, в обґрунтуванні необхідності зробити умови людяними. Внутрішньою домінантою щастя та добробуту людей у суспільстві, за Л.Фейєрбахом, є так званий розумний егоїзм - правильно зрозумілі інтереси кожної людини, що в такому разі збігаються з суспільними інтересами.

Висновки

Суспільство - надзвичайно складна система взаємодії індивідів та соціальних спільностей. Сітка стійких і упорядкованих зв'язків між соціальними групами, що ґрунтуються на розмаїтті спільних інтересів, цінностей, поведінки,, позначається терміном “соціальна структура суспільства”.

В загальному вигляді стратифікаційна структура складається з трьох основних рівнів: 1) вищий; 2) середній; 3) нижчий. Ці соціальні прошарки умовно можна виділити в залежності від характеру праці (розумова чи фізична), рівня багатства, відношення до влади, рівня культури та освіти.

Соціальні відмінності між групами зі визначених умов стають причиною конфліктів між ними. Тому соціальний конфлікт між стратами має різнобічний характер, охоплює усі галузі суспільного життя: психологічну, ідеологічну, політичну, економічну, професійну.

Ідеологічна боротьба класів проходить на рівні світогляду, ідеології, політичних програм, в яких відображаються класові інтереси. Кожний клас, виходячи зі свого економічного, політичного, освітнього рівня, висловлює своє бачення суспільства, його устрою та розвитку.

Економічна боротьба класів – це боротьба за поліпшення їх економічного становища: зміна форм власності, ролі в суспільній організації праці, форм та розмірів отримуваного доходу та ін. політична боротьба класів – це боротьба за державну владу, за владу над держапаратом. Загарбання політичної влади означає формування своєї класової політичної еліти та можливості використання старого устрою або створення нового за соціальними характеристиками держапарату. Політична боротьба є головною формою класової боротьби в суспільстві.

Тому за таких умов постає проблема регуляції суспільних відносин. Для вирішення цієї проблеми використовується система регулятивів суспільної життєдіяльності людей, до якої відносяться традиції та звичаї, мораль та релігія, право та політика. Система регуляторів суспільної життєдіяльності людей має соціально – практичний характер.

Соціальне життя в Україні висвітлюється в контексті розвитку соціального життя інших країн, яке на сучасному етапі характеризується двома основними рисами. По–перше, це життя отримало характер вільної, невпорядкованої соціальної течії, де в силу іманентних імпульсів виникають розпадаються різноманітні спільноти. Це життя звільнилось з-під політико – регламентуючого впливу, втратила свій політико – легітимний характер. По-друге, всі соціальні зв’язки та стосунки мають риси розвинутої індивідуальності, особистої незалежності людини.

Вивчення соціальної структури та соціальної стратифікації, тенденцій їх розвитку становить не тільки науковий, але й практичний інтерес, бо дозволяє визначити оптимальні для суспільства напрямки прогресу. Зокрема, нині в українському суспільстві актуалізується проблема запобігання його розвитку по шляху формування двополюсного закритого суспільства і переходу до відкритого суспільства з масовим та впливовим “середнім класом”, яке розглядається як соціальна база плюралізму та демократії, створює передумови для самореалізації особистості у бажаних для суспільства галузях.

Список використаних джерел

1. Андрущенко В.П., Михальченко М.І. Сучасна соціальна філософія: Курс лекцій. – 2-е вид., випр. й доп. – К.: Ґенеза, 1996. – 368 с.

2. Дворецька Г.В. Соціологія: Навч. посібник. – К.: КНЕУ, 1999. – 340 с.

3. Соціологія: Підручник / В.Г. Городяненко, О.В. Гімон. – 2-е вид., перероб., доп. – К.: Видавничий центр “Академія”, 2002. – 559 с.

4. Соціологія: Курс лекцій. Навчальний посібник для студентів вищих закладів освіти. За редакцією В.М.Пічі. – 2-е вид., випр. і доп. – Львів: “Новий світ - 2000”, - 2002. – 312 с.

5. Алексеев П.В. Социальная философия: Учебное пособие. – М.: ООО “ТК Велби”, 2003. – 256 с.

6. Андрущенко В.П., Афанасенко В.С., Волович В.И. Социальная философия: Учебник. – К.: Издательский центр “Единорог”, 2002. – 735 с.

7. Барулин В.С. Социальная философия: Учебник/ Изд. 2-е, испр. и доп. – М.: ФАИР – ПРЕСС, 2002. – 560 с.

8. Голубева Г.А. Социология: Учеб. пособие. Моск. академия экономики и права. – М.: Экзамен, 2004. – 222 с.

9. Ивин А.А. Социальная философия: Учеб. пособие. – М.: Гардарики, 2003. – 336 с.

10. Кемеров В.Е. Введение в социальную философию: Учеб. для высшей школы. – 3-е изд., испр. и доп. – М.: Академический Проект, 2000. – 317 с.

11. Кемеров В.Е. Хрестоматия по социальной философии: Учеб. пособие для вузов. – М.: Академический Проект, 2001. – 570 с.

12. Крапивенский С.Э. Социальная философия: Учебник для вузов гуманитарных специальностей. – 4-е изд., испр. – М.: Гуманитарный изд. центр ВЛАДОС, 1998. – 441 с.

13. Лавриненко В.И. Социальная философия: Учеб. пособие для вузов. – М.: Культура и спорт: Изд. объединение “ЮНИТИ”, 1995. – 238 с.

14. Малькова Т.П. Введение в социальную философию: Учеб. пособие. – М.: Междунар. пед. академия, 1995. – 188 с.

15. Соколов С.В. Социальная философия: Учеб. пособие для вузов. – М.: ЮНИТИ – ДАНА, 2003. – 440 с.

16. Социальная философия. Учебник. – Под редакцией И.А. Гобозова. – М.: Издатель Савин С.А., 2003. – 528 с.

17. Социология: Учебник для вузов / Ю.Г. Волков, И.В. Мостовая; Под ред.: В.И. Добренькова. – М.: Гардарики, 2002. – 428 с.

18. Социология: Хрестоматия /Сост.: Ю.Г. Волков, И.В. Мостовая. – М.: Гардарики, 2003. – 524 с.