Перші соціально – філософські вчення були створені в Стародавньому Єгипті і Вавілоні, Індії і Китаї. Зокрема, у класичному творі давньоєгипетської літератури “Пісні арфіста” розглядається комплекс проблем суспільного життя, людських стосунків, морально – етичних настанов і порад. У папірусі “Бесіда розчарованого із своїм духом” викладено сумніви щодо справедливості існуючого громадського устрою, підкреслено цінність моральних якостей людини, глибоких душевних переживань і почуттів. Цікаві думки містяться у такій пам’ятці вавілонської літератури як “Бесіди пана з рабом”. Автор цього твору говорить про значення праці, суспільної організації життя, моральних засад спілкування і водночас висловлює сумнів щодо потойбічного життя, доцільності жертвоприношень богам, надії на спасіння тощо.

У Стародавньому Китаї філософські системи, що набувають належної зрілості у VІ – V ст. до н. е., звертаються до тих же сюжетів, що й давньоіндійська філософія: людина і світ, духовність і мораль, людська доля і всесвітній закон вічності. Давньокитайські мислителі також ведуть пошук відповідних орієнтацій, обґрунтувань шляхів оптимальної взаємодії людини зі світом, людини з людиною. Відмінною характерною рисою цього пошуку є тісний зв’язок із загальнонауковим пізнанням, вивченням таємниць навколишнього середовища, закономірностей розвитку природи.

Найбільш відомим і впливовим мислителем Стародавнього Китаю був Конфуцій, соціально – філософські та етико – політичні погляди якого збереглися завдяки книзі “Бесіди і судження”, складеної учнями філософа на основі його міркувань і суджень. “Для життя і смерті, - вчив Конфуцій, - існує доля, багатство і знатність залежать від неба”. При цьому філософ розглядав небо як частину природи, що вступає в органічний взаємозв’язок з усім світом згідно з вимогами загальносвітового закону – жень. Жень – центральне поняття вчення Конфуція – джерело моральних якостей людини, організуюча та інтегруюча сила природного існування і людського життя, закон, принцип культури взаємодії людини зі світом і з іншими людьми. Головний зміст жень філософ розкриває словами: “Чого не бажаєш собі, того не роби людям”. Обґрунтована Конфуцієм домінантна етико – соціальна орієнтація пізніше втілиться у такій літературній пам’ятці, як Біблія. А ще пізніше її повторить, піднявши до рівня “золотого правила моральності”, німецький філософ І. Кант. Проте Конфуцій обґрунтував складний і суперечливий поділ людей на соціальні групи (категорії), суспільне значення морального виховання індивідів, сутність державної влади як механізму керівництва суспільством на засадах високої народної довіри, чіткого розподілу громадських обов’язків і особистого прикладу моральності панівних (керівних) верств населення.

Звичайно, філософ створював соціально – філософську систему за загальними світоглядними орієнтаціями своєї доби, її економічними і політичними реаліями, науковими й загальнокультурними надбаннями та прорахунками. Саме тому в його вченні суперечливо співіснують, часом заперечуючи одне одного, як інтелектуальні надбання загальнолюдського ґатунку, так і історично зумовлені духовні орієнтації. Скажімо, Конфуцій, відповідно до вимог часу рішуче протиставляючи шляхетних простолюдинам, обґрунтовував панівний стан перших їхніми внутрішніми моральними якостями. Він обстоював непорушність суспільного поділу людей на відповідні верстви ( “…господар повинен бути господарем, а підлеглий – підлеглим…”), наголошував на різноякісній нормотворчій системі, що регулює їх стосунки.

Вчення Конфуція – конфуціанство – не мало й не має на сьогодні однозначної оцінки. Власне, мабуть, її не може бути взагалі. Наприклад, відомий китайський філософ Мо-цзи заперечував конфуціанство, особливо в тій частині, де йшлося про поділ людей на шляхетних і низьких, обстоювалися привілеї панівних верств населення, різнопланові норми поведінки для різних соціальних верств. Такі мислителі, як Мен-цзи, Чжоу-Янь, захоплювалися конфуціанством, розвивали й пропагували його основні тези. Подібні суперечливі оцінки стосовно конфуціанства і Конфуція властиві інтелектуальній історії людства до наших днів. Та, на мою думку, вчення Конфуція має велику цінність і в наш час, адже він чи не першим серед перших мислителів давнини створив оригінальну й цілісну ( хоч, безумовно, і внутрішньо суперечливу ) філософську систему соціуму, обґрунтував особливості її функціонування, виявив фундаментальні засади інтеграції, а головне – основною суспільною цінністю вважав громадську злагоду, єдність індивіда і суспільства, краси і добра.