Оволодіння технікою мовлення та засобами інтонаційної виразності є важливою передумовою до успішного читання художнього твору, але цього недостатньо. Для правильного вибору прийомів та засобів необхідно провести копіткий аналіз тексту, осмислити його, визначити мету читання.

У підготовці твору до виразного читання виділяються такі основні напрями, як літературознавчий і виконавський аналіз тексту

1. Аналіз тексту

Твір уважно прочитується, визначається його жанр, тема («про що йдеться») та ідея (головна думка). Це необхідно для правильного розуміння задуму автора і подальшого визначення мети читання. Адже, не зрозумівши глибинного змісту твору, неможливо «озвучити» його правильно: «Основне зерно мистецтва художнього слова і весь сенс його міститься не в дикції, не в голосі і навіть не в грамотному розборі фрази чи частини твору, а в умінні правильно трактувати цей твір, тобто, пізнаючи ідею автора, насичувати її своїм, кровним, активним дієвим відношенням» (9, 86).

Ідея твору розкривається через систему образів, серед яких найважливіше значення мають дійові особи: саме через них автор передає свої думки, почуття, світосприймання, ставлення до дійсності. Конфлікт між дійовими особами є серцевиною твору: зрозумівши мотиви дій героїв, ми наблизимося до розкриття ідеї. Саме тому необхідно максимально ясно уявити собі кожного героя (його зовнішність, вік, характер, манеру поведінки, навіть попередній досвід життя), що допоможе зрозуміти мотиви його вчинків, висловлювань, стосунків з іншими дійовими особами, місце і значення в творі. Тільки за умови правильного виконання цього аналізу можна знайти вірні засоби для передачі («малювання голосом») конкретних образів.

2. Визначення мети читання

Осмисливши художній твір – його ідею, систему образів, обставини, де проходить дія, – можна визначити мету читаний. Для чого читається твір? Чим схвилювати, зацікавити слухачів, які викликати емоції? Головну мету звичайно називають «надзавданням» [89], або виконавським завданням. Вона кристалізується поступово, в процесі дійового аналізу, тому що кожний епізод працює на неї, конкретизує, підкріплює.

Кожна частина сюжету, що має логічну завершеність, відокремлюється логічною паузою. Це дає слухачеві можливість краще зрозуміти і відчути прочитане, а виконавцеві – настроїтись на подальше читання.

Аналізуючи кожну частину, тексту, треба вирішити такі завдання:

—зрозуміти і розкрити внутрішню логіку подій чи опису (підтекст – те, про що прямо в тексті не говориться, що відчувається за словами як особлива емоційна оцінка, яка визначає сутність думки автора), вибрати тональну емоційну характери стику;

—визначити головну думку частини, дати їй умовну назву (можна для цього вибрати цитату з тексту).

Заключна фраза часто несе особливий підтекст. Тому читати її треба досить уповільнено, вагомо, після неї робити велику паузу, щоб дати можливість слухачам пережити прочитане, подумати над ним.

Такий аналіз допомагає сформулювати мету читання, або виконавське завдання, для кожної частини тексту.

3. Аналіз сюжету і композиції твору

Твори для дітей молодшого шкільного віку, як правило, сюжетні. Розуміння структури твору, внутрішньої динаміки розгортання подій допомагає виділити най важливіші точки, на яких треба сконцентрувати увагу.

Елементи сюжету – це експозиція, зав'язка, розвиток дії, кульмінація, розв'язка, кінцівка, епілог (експозиції та епілогу в маленькому творі може й не бути).

Мета експозиції – привернути увагу слухача, підготувати до сприйняття на ступних подій. Вона потребує розповідних інтонацій.

Часто твори починаються відразу Із зав'язки, яка вводить до початку дії (конфлікту). В цій частині з'являються герої – дійові особи, створюються перші враження про них, від чого залежить ступінь подальшого розуміння тексту.

Розвиток дії веде до найвищої, найбільш напруженої точки розповіді – кульмінації, в якій найяскравіше виявляється ідея твору; після цього моменту в дії настає злам Виділення кульмінації під час читання (темпом, силою голосу, мелодикою, паузами) обов'язкове.

Розв'язка – найчастіше заключна частина Вона вносить розрядку в дію, підводить підсумок подій (розставляє все по своїх місцях).

4. Аналіз лексичних особливостей тексту

Мова художнього твору теж потребує спеціальної уваги, а саме необхідно:

1) уточнити тлумачення слів, значення яких неясне, вибрати способи їх пояснення дитині;

2)перевірити наголос у словах, вимова яких викликає сумнів (особливо у віршованих рядках, де помилковий наголос може зламати ритм);

3)виявити всі художні особливості мови автора («розшифрувати» метафори, проаналізувати уособлення, порівняння, підкреслити випадки звукопису тощо);

4)визначити стилістичні особливості мови героїв твору

5. Розмітка тексту для читання

Наступний етап роботи – робоча розмітка тексту спеціальними знаками (створення партитури), яка вимагає глибокого проникнення у зміст та емоційний характер кожної фрази. Знаками виділяють паузи, головні слова (логічний наголос), повороти мелодики, зміни темпу.

Найбільш поширені умовні знаки партитури наводяться у Додатку 1.

6. Вправляння у читанні тексту.

Слід зазначити, що підготовка до читання ліричних творів істотно відрізняється, адже вони не мають сюжету, невеликі за обсягом, але вагомі за змістом і своєрідні за формою. Головне в них – почуття ліричного героя, емоційна оцінка фактів життя або їх філософське осмислення, а в підтексті – чуттєвий стан автора. Тому до завдання виконавця входить осмислити глибинний зміст твору і через нього визначити настрій, з яким його треба читати.

При аналізі велику допомогу може надавати історична довідка про час і оточення поета, події, умови, за яких народився твір. Ці відомості, цікаві і важливі для виконавця, не завжди доречно подавати дітям, але, закладені у підтекст, вони являють собою основу створення ліричного образу, правильного розуміння і сприймання тексту твору.

Головне завдання учителя – вчити дітей сприймати художнє слово, розуміти художні образи, заховані в метафорі, адекватно відгукуватися на почуття. Як вважає більшість майстрів-виконавців, аналітичні розмови навколо ліричного твору руйнують його емоційність, поетичну виразність, тому виразне читання в значній мірі виконує функцію аналізу віршів на уроках, особливо в молодших класах.

Орієнтовний план підготовки до виразного читання оповідання В. Сухомлинського «Іменинний обід»

(Читанка.– 2 кл.– С. 71).

Ідея: треба вчитись бути людиною.

Образи: Ніна – семирічна дівчинка, у якої сором перед подругами за бабусину немічність сильніший за любов і повагу до бабусі; відверта, можливо, вередлива; мама – мудра, спокійна, образилась за бабусю і переживає за душевну черствість доньки; бабуся («за кадром») – старенька, виснажена працею, найшановніший член сім'ї.

Сюжет: сім'я готується до дня народження Ніни.

Елементи сюжету

Експозиція: «У Ніни велика сім'я.»

Зав'язка: «Скоро день народження...»

Розвиток дії: «Ось і настав цей день».

Кульмінація: «Мама зблідла».

Розв'язка: «Іменинного обіду не буде».

Кінцівка: «Будь справжньою людиною».

Частина перша: «Ніна і її сім'я»

Мета читання: звернути увагу на те, що сім'я Ніни велика, дружна; викликати повагу до бабусі, співчуття до її старості.

Частина друга: «Скоро день народження!»

Мета читання: порадіти з Ніною; викликати піднесений настрій передчут тя свята.

Частина третя: «А якщо подруги сміятимуться?»

Мета читання: передати наростання хвилювання дівчинки, яка соромиться бабусі.

Частина четверта: «.Свята не буде...»

Мета читання переконати дітей у справедливості маминого рішення.

Не сказавши й слова, | вона зняла зі столу білу скатертину | і сховала її в шафу. Довго сиділа мовчки, | потім сказала: | –У нас сьогодні бабуся | хвора. ||Тому іменинного обіду | не буде. || Поздоровляю тебе, | Ніно, |з днем народження. || Моє тобі побажання: | будь справжньою людиною. || Суворо, з нотками розчарування.   Сухо.   Разом з умінням виразно читати учителю необхідно володіти умінням аналізувати та оцінювати виразне читання. Оцінки на рівні констатації: «Добре!», «Мені сподобалось!» або «Треба було голосніше», «Не дуже виразно» – явно недостатньо, щоб формувати свідоме ставлення до виразності читання. Оцінювання потребує спеціальної організації уваги: по ходу прослуховування виконавця необхідно коротко занотовувати свої зауваження, щоб потім на їхній ос нові скласти зв'язний відгук. Аналізу підлягають такі якості виконання: 1)техніка читання; 2)рівень володіння інтонаційними засобами мовлення; 3)ступінь досягнення мети читання (розуміння змісту). Для запису зауважень пропонуємо розділити сторінку на 2 частини («Техніка читання» та «Інтонаційні засоби»), в, яких позначати як очевидні достоїнства, знахідки (+), так і недоліки (–). Пропонуємо орієнтовні питання (див. Додаток 4), які допоможуть в роботі впродовж прослуховування, а пізніше стануть опорою для зв'язного аналізу (що треба тримати в полі зору) або розгорнутого відгуку. Процес навчання учнів виразному читанню вимагає від учителя вміння організувати обговорення можливих варіантів інтонаційного втілення, а також їх стисле рецензування самим вчителем і учнями. Ця важка робота потребує пильної уваги, напруження пам'яті, вміння вчасно і тактовно все поставити на своє місце «В процесі такої роботи діти, яким буває властиво дивитись не бачачи, слухати не чуючи, говорити не знаючи, привчаються слухати і чути. Крім того, вони вчаться коректно аналізувати читання інших, а також стають вимогливішими до свого класного виконання...» [3, 9-13]. Практичні завдання 1) Познайомтесь із партитурою тексту байки Л. Глібова «Коник-стрибунець» і завданнями до неї у підручнику (2 кл.– С. 45-47). Поділіть текст на частини, дайте їм назву, визначте мету читання кожної частини. Проаналізуйте сюжет і композицію байки. Дайте стислу характеристику дійовим особам байки. У степу, |в траві пахучій, | коник. вдатний молодець, | і веселий,| і співучий. || і проворний стрибунець,| чи в пшениченьку, | чи в жито. | досхочу розкошував, | і цілісенькее літо. | не вгаваючи, спІвав;|| розгулявся на всі боки, | все байдуже, | все дарма...