Принципи концептуальної моделі біомедичної етики. Вимоги практичної медицини і біології, з одного боку, і соціально-гуманістичні очікування суспільства, з іншого, призвели до необхідності розробки універсальних етичних принципів – фундаментальних понять біомедичної етики, на базі яких виробляються конкретні моральні норми поведінки лікаря, медика-дослідника і їх пацієнтів. Міжнародна громадськість і науково-медичне співтовариство веде постійну роботу в цьому напрямку. Це етичні принципи біомедичних досліджень Нюрнберзького кодексу (1947), Гельсінської декларації (1964), Міжнародної Конвенції Ради Європи «Про права людини в біомедицині» (1997), Загальної Декларації ЮНЕСКО про біоетику і права людини (2005) та інших. Гельсінська декларація включає в число основних такі принципи біоетики, як принцип автономії особи, інформованої згоди і конфіденційності. У інших медичних кодексах наголошується також прагнення до забезпечення блага пацієнта, що базується на фундаментальних демократичних цінностях, таких як солідарність, співучасть, співчуття, ідея коммунікалістських інтересів (Б. Дженнінгс). «Класичними» вважаються принципи біоетики, запропоновані Т.Л. Бошамом і Дж.Ф. Чайлдресом  – так звані «Джорджтаунські мантри» (за назвою університету в США, в якому працюють автори): пошана автономії особи, справедливість, неспричинення зла, орієнтація на благо (роби добро). Етичні принципи європейської біоетики і біоправа, розроблені в рамках дослідницького проекту Єврокомісії, – «принципи Кемпа» (за іменем координатора і автора концептуальних ідей) – як основоположні визначають автономію особи, людську гідність, цілісність і уразливість людини. Принцип автономії особи визнається всіма авторами без виключення і ставиться на перше місце.

Принципи «суб`єкт-суб`єктного ряду». Основою принципів, так званого, «суб`єкт-суб`єктного ряду» виступає симетрія – рівність і незалежність партнерів, активна роль пацієнта і його право на самовизначення в процесі лікування або обстеження, іншими словами – визнання автономності, незалежності особи. Тому основний принцип цього ряду – принцип автономії, у свою чергу, що припускає дотримання таких принципів, як інформованість пацієнта, добровільність ухвалення ним рішення і дотримання конфіденційності у відносинах лікаря і пацієнта. Принцип інформованості в автономній моделі – не вираз доброї волі або бажання лікаря, це його обов'язок; відповідно отримання інформації – стає правом пацієнта. Правильне інформування про стан здоров'я і його прогноз дає пацієнтові можливість самостійно і гідно розпорядитися своїм правом на життя, забезпечуючи йому свободу добровільного вибору. Добровільність – ще один принцип біомедичної етики, пов'язаний з автономією пацієнта. У свою чергу, добровільність і відсутність залежності приводять до вимоги і очікування взаємної довіри між лікарем і пацієнтом, що проявляється в принципі конфіденційності і строгому дотриманні лікарської таємниці.

Принципи «суб´єкт–об´єктного ряду». У міру розвитку медицини і залучення до біомедичних досліджень і маніпуляцій все більшого числа людей, особливу роль починають відігравати принципи суб`єкт–об`єктного – «пасивного» порядку, при якому простежується асиметрія в системі охорони здоров'я. З одного боку, пацієнти потрапляють у все більшу залежність від медицини, з іншої – передбачається все більша турбота суспільства і фахівців – лікарів і дослідників про дотримання етичних вимог по відношенню до залежних від них пацієнтів. Особливе місце в цьому ряду займає пошана гідності особи. У біомедичній етиці цей принцип охоплює навіть ширший круг ситуацій, ніж принцип автономності, який припускає усвідомлену дієздатність і самостійність особи. Пошана ж людської гідності в біомедичній етиці пов'язана не тільки з усвідомленням своєї гідності, але і з такими ситуаціями, коли людина може бути не в змозі виразити свою волю і не здібна до автономних дій. З повагою достоїнства особи безпосередньо пов'язаний принцип цілісності, висунутий європейськими біоетиками. Необхідність захищати психофізичну цілісність людини, мінімізувати її порушення вимагає сьогодні розробки етичних і правових норм, що відносяться, зокрема, до втручання в генетичну структуру індивіда, до маніпуляцій з психікою людини, до проблеми використання органів і тканин людського тіла.

Особливе місце в рамках гуманістичної біоетичної парадигми займає справедливість, в основі якої лежить принцип рівноправ'я, що дорівнює праву кожної людини на єдині стартові можливості і дає кожному однакові шанси на гідне життя. Проте рівноправ'я зовсім не те ж саме, що рівність. Люди рівні в своїх правах, але не рівні в своїх можливостях, здібностях, інтересах, потребах. Тому спеціальна роль відводиться у біомедичній етиці захисту прав найуразливіших верств населення. Принцип уразливості повинен лежати в основі особливої турботи і відповідальності медиків по відношенню до найбільш слабких і залежних, що і стане реалізацією принципу справедливості в системі охорони здоров'я і при проведенні наукових біомедичних досліджень.