Лікарська помилка – це витікаюча з об'єктивних умов добросовісна помилка лікаря, заснована або на недосконалості сучасного стану медичної науки і її методів дослідження, або на недостатності знань або досвіду лікаря, але без елементів халатності, недбалості або професійного неуцтва.

Всім відомий вираз «Errare pumanum est» («людині властиво помилятися»). Цицерон у відповідь на цю фразу відповів: «Людині властиво помилятися, але нікому окрім дурня не властиво упиратися в своїй помилці!»

Лікарські помилки були і будуть у всі епохи. Не можна уявити собі лікаря, який вже має за плечима великий практичний стаж, який в своїй діяльності міг би безпомилково лікувати.

Помилки властиві фахівцям будь-якої спеціальності, лікарські помилки набувають вирішального значення через особливість професії лікаря. Лікар несе велику моральну відповідальність перед хворим і суспільством, оскільки має справу із здоров'ям своїх пацієнтів.

Один з лікарів старовини говорив: «Медицина є історією людських помилок». Можливо, він мав на увазі те, що багато хто обирає професію медика, не маючи для цього підстав, віддаючи шану моді і примсі батьків. Здійснюється фатальна помилка, за яку потім все своє життя платить медик, але розплачується чужими загубленими життями.

Всі дії лікарів, пов'язані з несприятливими наслідками, діляться на 3 групи: нещасні випадки, лікарські помилки і професійні порушення, що караються в кримінальному порядку.

Під «нещасним випадком» в медичній практиці мається на увазі несприятливий результат лікарського втручання, пов'язаний з випадковими обставинами, які лікар не міг передбачити або запобігти, наприклад індивідуальна непереносимість лікарського препарату.

На відміну від нещасних випадків лікарські помилки і карані упущення (професійні злочини) пов'язані з неправильними діями медичного персоналу, що суперечать загальноприйнятим в медицині правилам. Різниця між лікарською помилкою і професійним злочином полягає в причинах і умовах їх виникнення.

Основним критерієм для віднесення оцінюваної дії до однієї з перерахованих груп служить ознака правильності або неправильності, а також його причина, а головним критерієм лікарської помилки є витікаюча з певних об'єктивних умов добросовісна помилка лікаря, заснована на недосконалості сучасного стану медичної науки, методів дослідження, на особливому перебігу захворювання у хворого або недоліку знань і досвіду у лікаря, але без елементів халатності, недбалості і професійного неуцтва.

Таким чином, лікарські помилки пов'язані з об'єктивними умовами і обставинами, що пом'якшують провину лікаря. Відмінною рисою лікарської помилки є сумлінність дій лікаря, прагнення надати допомогу хворому, хоча, за своєю суттю, його дії були помилковими.

3. Класифікація лікарських помилок. За причинами виникнення лікарських помилок виділяють наступні їх види:

ü діагностичні – помилки, що полягають в не розпізнаванні хвороби або помилковому розпізнаванні, внаслідок чого нерідко наступають тяжкі наслідки;

ü тактичні – це помилкові визначення свідчень до операції, неправильний вибір часу проведення операції, її об'єму і так далі;

ü технічні – помилки, що обумовлені неправильним використанням медичної техніки, передозуванням препарату при проведенні наркозу, забутими чужорідними тілами у порожнинах і ранах й так далі.

У окрему групу виділені деонтологічні (поведінкові) помилки , які часто є причиною не тільки конфліктів між лікарем і хворим або його родичами, але і побічно діагностичних, тактичних і технічних помилок. Одним з наслідків деонтологічних помилок є ятрогенні захворювання. При несприятливому результаті лікування саме деонтологічні помилки нерідко враховуються родичами в першу чергу, що породжує численні скарги і вимоги про залучення лікаря, який допустив цю помилку, до кримінальної відповідальності. Навпаки, відомі випадки, коли при несприятливому результаті лікування, але дотриманні лікарем правил медичної деонтології родичі померлого хворого ставали захисниками лікаря, оскільки бачили, що лікар зробив все, що було в його силах, і сам важко переживав те, що відбулося. Разом з тим, якщо не дотримуються правил медичної деонтології, конфлікти між родичами хворого і лікарями часто виникають навіть при правильному лікуванні. У цих випадках родичі померлого хворого, приголомшені горем, прагнуть знайти винних і нерідко діють, виходячи з принципу «Post hoc – ergo propter hoc» («Після цього – значить, внаслідок цього»).

Крім того, виділяють помилки суб'єктивні і об'єктивні . Перші обумовлені низьким професіоналізмом, відсутністю достатніх знань і досвіду лікаря, недотриманням основних деонтологічних принципів, неправильною інформацією, отриманою від хворого під час його обстеження, недостатнім вивченням історії хвороби і так далі. Причиною об'єктивних помилок найчастіше бувають обмежені діагностичні можливості лікаря, мізерна симптоматика хвороби, лабораторні артефакти, недосконалість сучасного стану медичної науки на даний момент, складність хвороби і так далі.

Лікарські помилки можуть бути доброякісними і злоякісними. Приклад злоякісної помилки описала В. Шкаровська в статті «Діагноз: лікарська помилка»:

«Прокинувшись після наркозу в палаті хірургічного відділення громадянин Бамберга (Німеччина), 63-річний пенсіонер Людвіг М., з жахом виявив, що йому ампутували не ту ногу.

До нестями блідий завідувач відділення констатував сумний факт: замість лівої – «безнадійної» - ноги у пацієнта, що страждав порушенням кровообігу в кінцівках, відняли праву. Перед операцією обидві ноги були в бандажах, а на операційному столі санітари зафіксували не ту ногу. В результаті чоловік залишився взагалі без ніг, тому що спочатку заплановану операцію все ж таки довелося провести. Проти оперуючого лікаря і його асистента було збуджено кримінальну справу за звинуваченням в халатності».