Відповідно до ст. 115 КЗпП України заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів – представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата. У разі коли день виплати заробітної плати збігається з вихідним, святковим або неробочим днем, заробітна плата виплачується напередодні.

Розмір заробітної плати за першу половину місяця визначається колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів – представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не менше оплати за фактично відпрацьований час з розрахунку тарифної ставки (посадового окладу) працівника.

Заробітна плата працівникам за весь час щорічної відпустки виплачується не пізніше ніж за три дні до початку відпустки.

Відповідно до ч.ч. 4, 5 ст. 24 Закону України «Про оплату праці» виплата заробітної плати здійснюється за місцем роботи.

При кожній виплаті заробітної плати власник або уповноважений ним орган повинен повідомити працівника про такі дані, що належать до періоду, за який проводиться оплата праці (ст. 30 Закону України «Про оплату праці»):

а) загальна сума заробітної плати з розшифровкою за видами виплат;

б) розміри і підстави відрахувань та утримань із заробітної плати;

в) сума заробітної плати, що належить до виплати.

Оплата праці здійснюється у грошовій та натуральній формі. Основною є грошова форма, оскільки гроші відіграють роль загального еквівалента. Натуральна форма заробітної плати використовується переважно як додаткова.  Відповідно до ст. 23 Закону України «Про оплату праці» заробітна плата працівників у межах України виплачується у грошових знаках, що мають законний обіг на її території.

Відповідно до ст.ст. 116, 117 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред’явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, роботодавець в усякому випадку повинен в зазначений строк виплатити не оспорювану ним суму.

В разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівнику у зазначені строки, при відсутності спору про їх розмір роботодавець повинен виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Однією з гарантій прав працівників на оплату праці є встановлені законом обмеження відрахувань із заробітної плати. Передбачено, зокрема, що відрахування із заробітної плати можуть проводитись лише у випадках, визначених законодавством України.

Стаття 127 КЗпП України вказує, коли відрахування із заробітної плати працівника можуть провадитися за наказом роботодавця.

При кожній виплаті заробітної плати загальний розмір усіх відрахувань не може перевищувати двадцяти процентів, а у випадках, окремо передбачених законодавством України, - п'ятидесяти процентів заробітної плати, яка належить до виплати працівникові.

При відрахуванні з заробітної плати за кількома виконавчими документами за працівником у всякому разі повинно бути збережено п'ятдесят процентів заробітку.

Зазначені вище обмеження не поширюються на відрахування із заробітної плати при відбуванні виправних робіт і при стягненні аліментів на неповнолітніх дітей. У цих випадках розмір відрахувань із заробітної плати не може перевищувати сімдесяти відсотків.

Законодавством заборонено відрахування з вихідної допомоги, компенсаційних та інших виплат, на які згідно з законодавством не може бути звернено стягнення (ст. 129 КЗпП України).

Відповідно до ст. 36 Закону України «Про оплату праці» за порушення законодавства про оплату праці винні посадові особи притягаються до дисциплінарної (керівник державного підприємства може бути звільнений), матеріальної (п.9 ст 134 КЗпП України), адміністративної (ст. 41, 41-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення), кримінальної відповідальності (ст. 175 Кримінального кодексу України).

ВисновКИ ДО ЧЕТВЕРТОГО питання

Заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки встановлені колективним договором, але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів.

Існує дві форми оплати праці: грошова та натуральна. Основною є грошова форма, оскільки гроші відіграють роль загального еквівалента. Натуральна форма заробітної плати використовується переважно як додаткова.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, роботодавець в усякому випадку повинен в зазначений строк виплатити не оспорювану ним суму.

Законодавством забороняється будь-яким способом обмежувати працівника вільно розпоряджатися своєю заробітною платою.

Індексації підлягають грошові доходи громадян, які не мають разового характеру, в тому числі оплата праці (грошове забезпечення), суми відшкодування шкоди, заподіяної працівникові каліцтвом або іншим ушкодженням здоров’я, а також суми, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди у разі втрати годувальника, грошова компенсація при поновленні на роботі, інші виплати, якщо відповідно до законодавства вони здійснюються із середньої заробітної плати.

Підставою для проведення індексації є перевищення індексу цін величини порогу індексації.

При кожній виплаті заробітної плати загальний розмір усіх відрахувань не може перевищувати 20 відсотків, а у випадках, що прямо зазначені у законодавстві України, – 50 відсотків заробітної плати, яка належить до виплати працівникові.

Якщо відрахування із заробітної плати здійснюється за кількома виконавчими документами, то за працівником повинно бути збережено щонайменше 50 відсотків заробітку. Вказані обмеження не поширюються на відрахування із заробітної плати при відбуванні працівником виправних робіт та при стягненні аліментів на неповнолітніх дітей.

Відповідно до ст. 36 Закону України «Про оплату праці» за порушення законодавства про оплату праці винні посадові особи притягаються до дисциплінарної, матеріальної, адміністративної, кримінальної відповідальності..

V . Гарантії та компенсації

  Трудовим законодавством передбачено низку гарантій, що спрямовані на збереження за працівником місця роботи та середнього заробітку у випадках, коли він в силу поважних причин не працював. Оскільки працівник у визначених законодавством випадках не працює і не має права на заробітну плату, виплату середнього заробітку називають гарантійними виплатами. Під гарантійними виплатами розуміють грошові виплати, які забезпечують повне або часткове збереження заробітку працівнику у випадках, передбачених законодавством, коли через поважні причини вони тимчасово звільняються від виконання трудових обов’язків.

До них належать:

а) виплати за час виконання працівником державних або громадських обов’язків (ст. 119 КЗпП України);

б) виплати працівникам, що направляються для підвищення кваліфікації з відривом від виробництва (ст. 122 КЗпП України);

в) виплати працівникам, що направляються на обстеження до медичного закладу (ст. 123 КЗпП України);

г) виплати допомоги працівникам-донорам за дні обстеження у закладах охорони здоров’я і здавання крові для переливання (ст. 124 КЗпП України);

д) виплата працівникам – авторам винаходів, корисних моделей, промислових зразків і раціоналізаторських пропозицій при звільненні від основної роботи для участі у їх впровадженні (ст. 126 КЗпП України).      

Крім гарантійних виплат законодавство встановлює також гарантійні доплати, які виплачуються зверху винагороди за працю з метою збереження середнього заробітку або попередження зниження заробітку у працівників у випадках, передбачених законодавством. Вони провадяться:

а) працівникам молодше 18 років при скороченої тривалості щоденної роботи (ст. 194 КЗпП України);

б) при переведенні працівника на іншу нижче оплачувану роботу (ст. ст. 33, 34, 114, 170, 178 КЗпП України);

в) жінкам при наданні перерв при годуванні дитини (ст. 183 КЗпП України).

Компенсаційні виплати – це відшкодування витрат, понесених працівником у зв’язку з виконанням трудових обов’язків.

Відповідно до чинного законодавства до них належать:

1) компенсації при переїзді на роботу в іншу місцевість (ст. 120 КЗпП України).

2) компенсація витрат, пов’язаних з відрядженням (ст. 121 КЗпП України);

      3) компенсація за зношування інструментів, які належать працівнику (ст. 125 КЗпП України);

ВисновкИ ДО П ’ ЯТОГО питання

У тих випадках, коли працівник з поважних причин не працював, законодавством встановлені спеціальні охоронні засоби, які отримали назву гарантії, це: збереження за працівником місця роботи і середнього заробітку. Оскільки працівник у визначених законодавством випадках не працює і не має права на заробітну плату, виплата середнього заробітку за час виконання державних чи громадських обов’язків називають гарантійними виплатами. Під гарантійними виплатами розуміють грошові виплати, які забезпечують повне або часткове збереження заробітку працівнику у випадках, передбачених законодавством, коли через поважні причини вони тимчасово звільняються від виконання трудових обов’язків.

Крім гарантійних виплат законодавство встановлює також гарантійні доплати, які виплачуються зверху винагороди за працю з метою збереження середнього заробітку або попередження зниження заробітку у працівників у випадках, передбачених законодавством.

Компенсаційні виплати – це відшкодування витрат, понесених працівником у зв’язку з виконанням трудових обов’язків.

ВисновкИ з теми

За вітчизняним законодавством (ст. 1 Закону України «Про оплату праці») заробітна плата – це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівнику за виконану ним роботу.

Розрізняють номінальну і реальну заробітну плату.

Існує дві форми оплати праці: грошова та натуральна. Основною є грошова форма, оскільки гроші відіграють роль загального еквівалента. Натуральна форма заробітної плати використовується переважно як додаткова.

Для заробітної плати як правової категорії характерними є певні ознаки.

Розрізняють основну заробітну плату, додаткову заробітну плату та інші заохочувальні і компенсаційні виплати.

Законом України «Про оплату праці» передбачено два види регулювання заробітної плати: державне та договірне.

Основним напрямом вдосконалення системи заробітної плати є досягнення оптимального співвідношення між цими двома видами.

Мінімальна заробітна плата є державною соціальною гарантією, обов’язковою на всій території України для’ підприємств усіх форм власності і господарювання.

Мінімальна заробітна плата характеризується системою ознак.

Визначення необхідних витрат праці (часу) на виконання робіт (виготовлення продукції) як окремими працівниками, так і колективами працівників (бригадами) та встановлення на цій основі норм праці прийнято називати нормуванням праці.

Види норм виробітку можуть бути: дослідно-статистичні, які встановлюються на основі даних про середні затрати праці при виробленні конкретного виду продукції за певний період часу в минулому; технічно-обгрунтовані, які розробляються та затверджуються на основі нормативів затрат часу на окремі операції чи види робіт, встановлених методом технічного нормування з врахуванням впровадження передових технологій, раціональної організації виробництва та праці, прогресивних режимів роботи обладнання.

Поряд з нормами, встановленими на стабільні за організаційно-технічними умовами роботи, застосовуються тимчасові і одноразові норми.

Основою організації оплати праці на підприємстві є тарифна система. Тарифна система передбачає дві основні системи заробітної плати: відрядну і погодинну.

Система заробітної плати являє собою спосіб визначення розміру винагороди за працю залежно від затрат і результатів праці.

Однією з гарантій прав працівників на оплату праці є встановлені законом обмеження відрахувань із заробітної плати.

Під гарантійними виплатами розуміють грошові виплати, які забезпечують повне або часткове збереження заробітку працівнику у випадках, передбачених законодавством, коли через поважні причини вони тимчасово звільняються від виконання трудових обов’язків.

Крім гарантійних виплат законодавство встановлює також гарантійні доплати, які виплачуються зверху винагороди за працю з метою збереження середнього заробітку або попередження зниження заробітку у працівників у випадках, передбачених законодавством.

Компенсаційні виплати – це відшкодування витрат, понесених працівником у зв’язку з виконанням трудових обов’язків.