Материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления пользователям Интернета и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав.
© 2018 - 2024
Трудове законодавство встановлює єдині вимоги щодо порядку укладення трудового договору. Порядок укладення трудового договору - це встановлена чинним законодавством процедура підписання та оформлення трудового договору.
Передбачено, зокрема, що при укладенні трудового договору роботодавець має право вимагати від особи, що наймається на роботу, трудову книжку і документ, який посвідчує особу.
Стаття 25 КЗпП України забороняє при укладенні трудового договору вимагати від осіб, які влаштовуються на роботу, документи, подання яких не передбачено законодавством. Тому не можна вимагати відомості про партійну, національну приналежність, а також про походження особи та її прописку.
Разом з тим законодавство передбачає подання додаткових документів у тих випадках, коли зайняття посади чи виконання певної роботи вимагає відповідної освіти або кваліфікації. Наприклад, диплом про освіту, посвідчення водія тощо. Стаття 24 КЗпП України забороняє укладати трудовий договір з громадянином, якому за медичним висновком запропонована робота протипоказана за станом здоров’я.
За загальним правилом особи молодші 18 років приймаються на роботу після обов’язкового медичного огляду. Існує перелік категорій працівників, які також можуть бути прийняті на роботу лише після попереднього медичного огляду. Усі витрати, пов’язані з організацією медичного огляду, несе роботодавець.
Однією з гарантій для працівників при укладенні трудового договору є правило ч. 1 ст. 22 КЗпП України, яким встановлено заборону необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу. Необґрунтованою відмовою при наявності вакантного робочого місця вважається відмова з посиланням на обставини, що не належать до ділових якостей працівника.
Трудове законодавство встановлює заборону необґрунтованої відмови у прийомі на роботу також:
1) молодим фахівцям, які закінчили вищий навчальний заклад і у встановленому порядку направлені на роботу на дане підприємство;
2) вагітним жінкам з мотивів вагітності; жінкам, які мають дітей віком до трьох років, або дитину-інваліда, а також одиноким матерям – при наявності дитини віком до чотирнадцяти років – з мотивів наявності дитини;
3) виборним працівникам після закінчення строку їх повноважень;
працівникам, яким надано право поворотного прийняття на роботу;
4) інвалідам, які направлені органами Фонду соціального захисту інвалідів в рахунок броні;
5) особам, які були звільнені у зв’язку із призовом на строкову військову або альтернативну (невійськову) службу;
6) працівникам, запрошеним на роботу в порядку переведення з іншого підприємства.
Відповідно до Конституції України не допускається будь-яке пряме або непряме обмеження прав чи встановлення прямих або непрямих переваг при укладенні трудового договору залежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної належності, статі, мови, політичних поглядів, релігійних переконань, членства у професійній спілці чи іншому об’єднанні громадян, роду і характеру занять і місця проживання.
Однак законодавством України можуть як виняток встановлюватися певні обмеження при прийнятті на роботу деяких осіб.
Згідно ст. 24 КЗпП України роботодавець зобов’язаний повідомити центральний орган державної виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу.
Трудовий договір вважається укладеним і тоді, коли наказ чи розпорядження про прийом працівника на роботу не було видано, але працівника фактично було допущено до роботи.
До початку роботи роботодавець зобов’язаний:
1) роз’яснити працівнику його права та обов’язки, проінформувати про умови праці, а також його права на пільги та компенсації за роботу на шкідливих та небезпечних роботах;
2) ознайомити працівника з правилами внутрішнього трудового розпорядку та колективним договором;
3) визначити працівнику робоче місце, забезпечити його необхідними для роботи засобами;
4) проінформувати працівника з техніки безпеки, виробничої санітарії, гігієни праці і протипожежної охорони.
На всіх працівників, які працюють більше п’яти днів, заводиться трудова книжка. Вона є основним документом про трудову діяльність працівника. Порядок ведення трудових книжок регулюється «Інструкцією про порядок ведення трудових книжок працівників», затвердженою наказом Мінпраці України, Мін’юсту України і Мінсоцзахисту України від 29 липня 1993 p. №58. Трудові книжки ведуться на всіх працівників, включаючи працівників, які є співвласниками (власниками) підприємств, селянських (фермерських) господарств, сезонних та тимчасових працівників, позаштатних працівників, за умови, що вони підлягають державному соціальному страхуванню, а також на працівників, які працюють за трудовим договором у фізичної особи.
Заповнення трудової книжки вперше проводиться роботодавцем не пізніше тижневого строку з дня прийняття на роботу працівника. На осіб, які працюють за сумісництвом, трудові книжки ведуться тільки за місцем основної роботи.
До трудової книжки заносяться:
1) відомості про працівника: прізвище, ім’я та по батькові, дата народження;
2) відомості про прийняття на роботу із зазначенням дати прийняття і посади чи виду роботи, переведення на іншу постійну роботу, звільнення із зазначенням підстави і дати звільнення;
3) відомості про нагородження державними нагородами та відзнаками України, а також про заохочення, передбачені правилами внутрішнього трудового розпорядку, статутами та положеннями про дисципліну;
4) відомості про відкриття, на які видані дипломи, про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв’язку з цим винагороди.
До трудової книжки не заносяться дисциплінарні стягнення, які можуть бути накладені на працівника, відомості про тимчасові переведення, а також премії, передбачені системою заробітної плати, або виплата яких має регулярний характер. Усі записи у трудовій книжці вносяться роботодавцем після видання відповідного наказу не пізніше тижневого строку, а про звільнення – у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу і нормі закону. Записи про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення завіряються печаткою.
З кожним записом у трудовій книжці про призначення на роботу, переведення та звільнення роботодавець зобов’язаний ознайомити працівника під розписку в особовій картці, яка ведеться на кожного працівника.
Обов’язок щодо забезпечення ведення на підприємстві трудових книжок покладається на роботодавця.
ВИСНОВКИ ДО ЧЕТВЕРТОГО ПИТАННЯ
Таким чином, сам порядок укладення трудового договору умовно можна поділити на декілька етапів:
1) звернення особи до роботодавця з пропозицією (письмовою заявою) про укладення трудового договору;
2) розгляд заяви роботодавцем і прийняття ним рішення;
3) видання наказу або розпорядження про зарахування працівника на роботу;
4) оформлення трудової книжки.
V . Види трудового договору
Види трудового договору визначаються за різними критеріями: терміном дії, характером, кількістю виконуваних трудових функцій, порядком виникнення трудових правовідносин тощо.
За терміном дії трудові договори поділяються, наприклад, на: строкові, безстрокові.
За характером і кількістю виконуваних працівником трудових функцій можна виділити трудові договори з: державними службовцями, надомниками, сезонними та тимчасовими працівниками, договори за сумісництвом, договори за суміщенням.
Окремо серед видів трудових договорів, за суб’єктним складом, виділяються договори, укладені з: іноземцями, молодими фахівцями, неповнолітніми, інвалідами, з фізичною особою та ін.
Існують також інші підстави та критерії класифікації трудового договору.
Серед договорів, які безпосередньо впливають на факт виникнення трудових правовідносин особливе місце займає контракт.
У передбаченому ст. 21 КЗпП варіанті контракт практично нічим не відрізняється від звичайного письмового трудового договору. Одні лише факультативні умови, що нібито відрізняють контракт від звичайного трудового договору, не можуть бути показовими у даному випадку, бо якщо укласти договір у письмовій формі, то у ньому так само можна передбачити різноманітні додаткові умови. Отже, правило ст. 21 КЗпП про те, що у контракті сторони можуть передбачити, наприклад, умови відповідальності сторін (в тому числі і матеріальної), наштовхуються на загальну заборону про недійсність їх з огляду на згадувану ст. 9 КЗпП. Тому практично нічого «жорсткішого» в частині відповідальності, крім того, що вже встановлено Кодексом законів про працю сторони передбачити у контракті не можуть.
Термін контракту визначається за угодою сторін. Тому у самому контракті вони можуть передбачити будь-яку тривалість трудових відносин, аж до автоматичної пролонгації його на наступний строк, якщо жодна із сторін не виявить бажання припинити контракт за п. 2 ст. 36 КЗпП після закінчення терміну договору.
Строковими за своїм характером є трудові договори з тимчасовими та сезонними працівниками.
Тимчасовими вважаються особи, прийняті на роботу на термін до двох місяців, а для заміщення тимчасово відсутніх працівників – до чотирьох місяців.
Сезонними вважаються працівники, з якими укладено трудовий договір на певний сезон. Сезонні роботи через природні і кліматичні умови виконуються не весь рік, а протягом певного періоду (сезону), що не перевищує 6 місяців.
Існує «Список сезонних робіт і сезонних галузей», який був затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 28 березня 1997 p. №278.
При укладенні трудового договору з сезонними працівниками застосовуються правила, визначені як і у випадку з тимчасовими працівниками Указом Президії Верховної Ради СРСР «Про умови праці робітників і службовців, зайнятих на сезонних роботах» від 24 вересня 1974 p. №310-ІХ, а також «Положенням про порядок організації сезонних робіт», яке було затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 27 квітня 1998 p. №578.
Досить поширеним випадком трудового договору є договір про роботу за сумісництвом.
Сумісництвом вважається виконання працівником, крім своєї основної роботи, іншої регулярної оплачуваної роботи на умовах трудового договору у вільний від основної роботи час на того ж або іншого роботодавця. Тобто сумісництво передбачає укладення двох трудових договорів: основного і за сумісництвом. Розрізняють два види сумісництва: внутрішнє (на тому ж підприємстві) і зовнішнє (в іншого роботодавця).
Оплата праці сумісників здійснюється за фактично виконану роботу.
Працівники-сумісники мають право на відпустку нарівні з іншими працівниками. Оплата відпустки чи виплата компенсації за невикористану відпустку проводиться їм на загальних підставах відповідно до Закону України «Про відпустки».
Ще одним видом є трудовий договір про суміщення професій (посад).
На відміну від сумісництва суміщення професій (посад) є такою формою організації праці, коли працівник за його згодою поряд із своєю основною роботою виконує додаткову роботу за іншою професією чи посадою на тому ж підприємстві в межах тривалості робочого дня або зміни.
Різновидом суміщення вважається так зване тимчасове заступництво. Воно передбачає виконання обов’язків тимчасово відсутнього працівника без звільнення від своєї основної роботи.
Суміщення відрізняється від сумісництва такими ознаками:
1) при суміщенні робота виконується в межах одного трудового договору, а при сумісництві укладається кілька трудових договорів;
2) суміщення можливе лише за місцем основної роботи, тоді як працювати за сумісництвом можна на тому ж або на іншому підприємстві;
3) суміщувана робота виконується в межах робочого часу чи зміни передбаченого дня основної роботи, а сумісництво відбувається у вільний від основної роботи час.
Самостійне місце серед видів трудових договорів посідає трудовий договір з фізичною особою – роботодавцем.
Особливістю такого договору є те, що наймачем-роботодавцем тут виступає фізична особа. При цьому вона може бути як підприємцем без створення юридичної особи, так і окремим громадянином, що не займається підприємницькою діяльністю. За правилами ст. 24 КЗпП України такий договір укладається обов’язково у письмовій формі.
Трудовий договір з роботодавцем – фізичною особою може бути як безстроковим, так і укладений на певний строк. Законодавство не встановлює якихось особливостей щодо змісту цього виду трудового договору, але визначає певні правила його оформлення. Кодекс законів про працю України передбачає його обов’язкову реєстрацію у державній службі зайнятості. Обов’язок щодо реєстрації покладається на роботодавця, який повинен у тижневий строк з моменту фактичного допущення працівника до роботи зареєструвати трудовий договір за місцем свого проживання.
Порядок реєстрації трудового договору між працівником і фізичною особою – роботодавцем регулюється наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 8 червня 2001 p.
На найманих працівників, які працюють у фізичної особи, заводяться трудові книжки. Така трудова книжка ведеться роботодавцем, а зберігається у працівника.
На таких працівників поширюється законодавство про працю. Роботодавець зобов’язаний дотримуватись усіх гарантій, передбачених законодавством стосовно найманих працівників.
Усі записи у трудову книжку вносяться роботодавцем і підтверджуються підписом посадової особи державної служби зайнятості, яка зареєструвала трудовий договір, і засвідчуються її печаткою. Підставою внесення запису у трудову книжку є записи про реєстрацію або про зняття з реєстрації трудового договору.
ВИСНОВКИ ДО П ’ ЯТОГО ПИТАННЯ
Види трудового договору визначаються за різними критеріями: терміном дії, характером, кількістю виконуваних трудових функцій, порядком виникнення трудових правовідносин тощо.
Крім названих тут видів трудових договорів, можуть бути виділені й інші його різновиди. Однак вони або не матимуть суттєвого значення для з’ясування їх юридичної природи, або ж застосування на практиці певних їх видів є досить обмеженим.
ВисновкИ з теми
Відповідно до ст. 21 КЗпП України, трудовий договір – це угода між працівником і власником підприємства, установи, організації, уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов’язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядку, а власник, уповноважений ним орган чи фізична особа зобов’язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати необхідні для виконання роботи умови праці, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
Законодавче визначення трудового договору вказує на його двосторонній характер і характеризує його як угоду.
Від трудового договору необхідно відрізняти цивільно-правові договори про працю, що відомі на практиці, під назвою «трудові угоди».
Основними характерними ознаками сучасного трудового договору вважаються насамперед: добровільність, відплатність та рівність сторін.
Угода сторін як підстава для виникнення трудових правовідносин виражається у формі трудового договору. І трудовим правом передбачено спеціальний порядок юридичного оформлення укладення трудового договору.
Для трудового договору законодавством передбачено, як правило, письмову форму. Усна форма трудового договору хоча і не виключається чинним законодавством України про працю, але і серед практичних працівників, суддів і науковців з приводу її єдиного розуміння нема спільної думки.
Зміст трудового договору формулює взаємні зобов’язання його сторін. Проте розрізняють і такі умови трудового договору, що визначені законодавством.
Основну частину змісту трудового договору усе ж складають договірні (погоджувальні) умови, тобто ті умови, які встановлюють за взаємною домовленістю сторін. Основною вимогою, яка ставиться до договірних умов, є правило ст. 9 КЗпП України.
За трудовим правом умови трудового договору, що становлять його зміст, прийнято поділяти на два види: необхідні (обов’язкові) та факультативні (додаткові).
Трудове законодавство встановлює єдині вимоги щодо порядку укладення трудового договору.
Сам порядок укладення трудового договору умовно можна поділити на декілька етапів: 1) звернення особи до роботодавця з пропозицією (письмовою заявою) про укладення трудового договору; 2) розгляд заяви роботодавцем і прийняття ним рішення; 3) видання наказу або розпорядження про зарахування працівника на роботу; 4) оформлення трудової книжки.
Види трудового договору визначаються за різними критеріями: терміном дії, характером і кількістю виконуваних трудових функцій, порядком виникнення трудових правовідносин тощо.
За терміном дії трудові договори поділяються, наприклад, на: строкові та безстрокові. А з огляду на підстави виникнення трудових правовідносин вони бувають: звичайні, контракт, укладені за фактом обрання на посаду та призначення на посаду. За характером і кількістю виконуваних працівником трудових функцій можна виділити трудові договори з: державними службовцями, надомниками, сезонними та тимчасовими працівниками. Тут розрізняють також договори за сумісництвом та за суміщенням. Окремо серед видів трудових договорів виділяються договори, укладені з іноземцями, молодими фахівцями, неповнолітніми, інвалідами та ін.
Дата: 2019-04-23, просмотров: 197.