По економічному змісту прибуток відображає чистий дохід, створений у сфері матеріального виробництва в процесі підприємницької діяльності.

У ринковій економіці прибуток виступає як

- економічна категорія

- оцінний результативний показник

- цільовий орієнтир

- джерело формування бюджетів різних рівнів

- джерело формування цільових фондів підприємства.

Як економічна категорія прибуток відображає сукупність відносин суб'єктів господарювання, що беруть участь у формуванні і розподілі національного доходу.

Прибуток як найважливіша економічна категорія ринкових відносин виконує ряд функцій:

– Оціночна. Прибуток є критерієм і показником ефективності діяльності підприємства. Іншими словами, сам факт прибутковості уже свідчить про ефективну діяльність підприємств. Однак підприємству потрібен не взагалі прибуток, а конкретний його розмір для задоволення потреб усіх зацікавлених осіб: власника підприємства, працівників і кредиторів підприємства.

– Стимулююча. Виступаючи кінцевим фінансово-економічним результатом діяльності підприємств, прибуток відіграє ключову роль у ринковому господарстві. За ним закріплюється статус цілі, що визначає економічну поведінку господарюючих суб'єктів, благополуччя яких залежить від розміру та від прийнятого в національній економіці алгоритму розподілу прибутку, включаючи його оподаткування.

– Відтворювальна. Прибуток у ринковій економіці – основне джерело приросту власного капіталу, розширеного відтворення основних засобів та оборотних фондів підприємства, оскільки рішення про дивідендну та інвестиційну політику приймається тільки з орієнтацією на розмір прибутку, який залишається у підприємства після оподаткування.

– Розподільча. Прибуток є джерелом формування бюджетів різних рівнів. Він надходить до бюджетів у вигляді податків, а також економічних санкцій та використовується на різні цілі, визначені видатковою частиною бюджету і затверджені в законодавчому порядку.

Як оцінний результативний показник прибуток характеризує ефективність використання ресурсів. У ній узагальнюється стан доходів,витрат підприємства, продуктивності праці і його ефективності, і ін. якісних показників, по відношенню до яких прибуток виступає синтетичним показником.

У ринковій економіці прибуток виступає цільовим орієнтиром підприємницької діяльності, оскільки є фінансовою основою її подальшого розвитку. У цьому сенсі прибуток одночасно є метою і умовою підприємницької діяльності.

Залежно від положення підприємства на ринку, наявність ресурсів, тривалості періоду основна мета може бути конкретизована. У довгостроковому періоді це буде досягнення максимального прибутку при певних обсягах діяльності, а на всі періоди – забезпечення конкурентоспроможності підприємства. Максимальний прибуток можливий лише при поетапному досягненні певних необхідних розмірів прибутку. Необхідний розмір прибутку визначається потребами підприємства в розвитку, задоволенні економічних інтересів власників, колективу і суспільства.

У економічній теорії існують різні підходи до питання про джерела прибутку. Соціалістична теорія прибутку бачить джерело прибутку в праці. Ринкова теорія таким джерелом вважає всі чинники виробництва - працю, капітал, природні ресурси. Дохід, що отримується від використання чинників виробництва, називається економічною рентою. Прибутком є різновид економічної ренти, що виникає тоді, коли чинники виробництва використовуються в підприємницькій діяльності. Підприємці знаходять прибуток шляхом виявлення якнайкращих способів використання чинників виробництва. Товари і послуги,що створюються за допомогою цих чинників, володіють більшою вартістю ніж продукція конкурентів. Таким чином, пошук прибутку означає знаходження шляхів створення нової вартості.

Як свідчить світова практика, в умовах ринкових відносин є три основні джерела отримання прибутку:

1. Отримання прибутку можливо за рахунок монопольного положення підприємства по випуску тієї або іншої продукції або унікального продукту.

2. Отримання прибутку безпосередньо пов'язане з виробничою і підприємницькою діяльністю підприємства, тобто залежить

а) від правильності вибору виробничої спрямованості підприємства по випуску продукції (вибір продуктів, що мають стабільний і високий попит);

б) від створення конкурентоздатних умов продажу своїх товарів і надання послуг (ціна, терміни постачань, обслуговування покупців, післяпродажне обслуговування і так далі);

в) від об'єму виробництва (чим більше об'єм виробництва, тим більше маса прибутку;

г) від структури зниження витрат підприємства.

3. Отримання прибутку виникає з інноваційної діяльності підприємства. Використання цього джерела припускає постійне оновлення продукції, що випускається.

Зміст прибутку розкривається через її показники. Прибуток вимірюється сумою і рівнем. Сума прибутку - це абсолютний показник характеризує перевищення доходів підприємства над його витратами. У загальному вигляді формула розрахунку прибутку має вигляд:

П = ВД без пдв - ВЗ.

Рівень рентабельності - відносний показник ефективності роботи підприємства, що характеризує суму прибутку на одиницю вартості капіталу або реалізації продукції, виражається у відсотках

В залежності від формування розрізняють наступні види прибутку.

1. Валовий (балансовий) прибуток – розраховується як різниця між чистим доходом від реалізації продукції і собівартістю реалізованої продукції. Валовий прибуток може бути зменшений на величину супутніх платежів:

– податок на майно та землю;

– податок з власників транспортних засобів;

– утримання дошкільних закладів.

2. Операційний прибуток – це балансовий прибуток, скоригований на різницю інших операційних доходів та операційних витрат. Інші операційні доходи відображають суми від операційної діяльності підприємств, крім доходу (виручки) від реалізації продукції, а саме:

– дохід від оренди майна;

– дохід від операційних курсових різниць;

– доходи від реалізації оборотних активів (крім фінансових інвестицій);

– відшкодування раніше списаних активів.

Операційні витрати включають:

– адміністративні витрати (загальногосподарські витрати, пов'язанні з управлінням та обслуговуванням підприємства);

– витрати на збут (витрати на утримання підрозділів, що займають збутом продукції, на рекламу, пакування, доставку продукції споживачам тощо);

– інші операційні витрати (собівартість реалізованих виробничих запасів, сумнівні борги та витрати від знецінення запасів, втрати від операційних курсових різниць, економічні санкції, відрахування на забезпечення таких операційних витрат, а також усі інші витрати, що виникають у процесі операційної діяльності підприємства, крім витрат, що включаються до собівартості реалізованої продукції).

3. Прибуток від звичайної діяльності – це операційний прибуток, скоригований на величину фінансових та інших доходів і фінансових та інших витрат.

До фінансових та інших доходів належать:

– дохід від інвестицій в інші підприємства;

– дивіденди;

– відсотки та інші доходи від фінансових інвестицій;

– дохід від не операційних курсових різниць та ін.

До фінансових та інших витрат належать:

– сплата відсотків на позиковий капітал;

– втрати від уцінки фінансових інвестицій та необоротних активів;

– інші втрати і витрати, не пов'язані з операційною діяльністю.

Саме цей скоригований прибуток є об'єктом оподаткування (оподатковуваним прибутком).

В особливих випадках прибуток від звичайної діяльності після оподаткування коригується на суму оподаткованого надзвичайного прибутку, який може мати місце внаслідок надзвичайної події (стихійні лиха, пожежі, техногенні аварії тощо або такі події, які не повторюватимуться періодично або в кожному наступному періоді).

4. Чистий прибуток – це прибуток, що надходить у розпорядження підприємства після сплати податку на прибуток.

Чистий прибуток підприємства використовується у двох напрямках:

– фонд нагромадження (реінвестований прибуток) – створення резервного фонду, фонду розвитку виробництва, інвестиційної потреби.

– фонд споживання – виплати власниками, акціонерам, матеріальні заохочення персоналу за результатами роботи, вирішення соціальних проблем.

Для оцінки величини прибутку в залежності від виконуваних ним функцій слід розглянути різні його види відповідно до класифікаційних ознак.

Існує наступна класифікація видів прибутку підприємства:

1. Залежно від виду діяльності, виділяють:

– прибуток від цільової діяльності – це прибуток, отриманий в результаті реалізації товарів (надання платних послуг);

– прибуток від інших видів діяльності – це прибуток від невиробничої діяльності, тобто транспортної, посередницької тощо;

– прибуток від реалізації майна – це прибуток від продажу основних фондів, нематеріальних активів;

– прибуток від позареалізаційних операцій – це прибуток від інвестиційної діяльності, надання майна в оренду, пайової участі в інших підприємствах тощо.

2. Залежно від порядку визначення розрізняють:

– балансовий прибуток – це прибуток, який характеризує кінцевий результат проведення всіх видів діяльності. Обсяг балансового прибутку визначається за даними бухгалтерського обліку;

– оподатковуваний прибуток – це обсяг прибутку, який визначається як різниця між валовими доходами та валовими витратами підприємства-платника податку на прибуток;

– чистий прибуток – це прибуток, що залишається в розпорядженні підприємства після сплати податку на прибуток та інших податків, обов'язкових платежів і зборів, сплачуваних за рахунок прибутку.

3. Залежно від методики оцінки виділяють:

– номінальний прибуток – це фактично отримана величина прибутку;

– реальний прибуток – це номінальний прибуток, перерахований з огляду на інфляцію.

4. Залежно від мети визначення розрізняють:

– бухгалтерський прибуток – це прибуток, який відповідає балансовому;

– економічний прибуток – це прибуток, який є різницею між виручкою від реалізації та всіма витратами підприємства, в тому числі витратами втрачених можливостей.

Витратами втрачених можливостей прийнято вважати витрати на споживання будь-якого ресурсу, визначені з точки зору використання його не найкращим альтернативним способом.

5. Залежно від розмірів підприємства розрізняють:

– мінімальний прибуток – це прибуток, розмір якого після сплати податків задовольняє власників підприємства відповідно до встановленого мінімального рівня рентабельності на вкладений капітал, тобто кількісно мінімальний рівень рентабельності відповідає рівню середньої потенційної ставки банків по депозитах;

– цільовий прибуток – це прибуток, який визначає цільову функцію діяльності підприємства і залежить від обраної стратегії.

Він може бути нормальним, тобто відповідати нормі прибутку на вкладений капітал чи необхідним, тобто відповідати потребам підприємства в коштах на виробничий і соціальний розвиток;

– максимальний прибуток – це прибуток, який підприємство отримує при такому обсязі діяльності, коли граничні доходи дорівнюють граничним витратам, тобто граничні доходи і витрати ростуть відповідно до зростання обсягів виробництва.

Для підвищення ефективності роботи підприємств першорядне значення має виявлення резервів збільшення об'ємів виробництва і реалізації, зниження собівартості продукції (робіт, послуг), зростання прибутку.

Для визначення основних напрямів пошуку резервів збільшення прибутку чинники, що впливають на її отримання класифікуються по різних ознаках (рис.11.3).

Зовнішні чинники не залежать від діяльності підприємства, але можуть робити значний вплив на величину прибутку (до них відносяться природні умови, державне регулювання цін, тарифів, відсотків, податкових ставок і пільг, штрафних санкцій і ін.).

Рисунок 12.2 - Класифікація чинників, що впливають на величину прибутку

Внутрішні чинники залежать від діяльності підприємства. Вони діляться на виробничих і позавиробничих. Виробничі чинники характеризують наявність і використання засобів і предметів праці, трудових і фінансових ресурсів і, у свою чергу, можуть підрозділятися на екстенсивних і інтенсивних.

Екстенсивні чинники впливають на процес отримання прибутку через кількісні зміни: об'єму засобів і предметів праці, фінансових ресурсів, часу роботи устаткування, чисельності персоналу, фонду робочого часу і ін.

Інтенсивні чинники впливають на процес отримання прибутку через «якісні» зміни: підвищення продуктивності устаткування і його якості, використання прогресивних видів матеріалів і вдосконалення технології їх обробки, прискорення оборотності оборотних коштів, підвищення кваліфікації і продуктивності праці персоналу, зниження трудомісткості і матеріаломісткості продукції, вдосконалення організації праці і ефективніше використання фінансових ресурсів і ін.

До позавиробничих чинників відносяться, наприклад, постачальницько-збутова і природоохоронна діяльність, соціальні умови праці і побуту і ін.

При здійсненні фінансово-господарської діяльності підприємства всі ці чинники знаходяться в тісному взаємозв'язку і взаємозалежності.