У середньому рівень фінансування охорони здоров'я в Україні ледве досягає 3,5% ВВП). Згідно з оцінками ВООЗ, при витратах на систему охорони здоров'я мен­ше 5% від ВВП, вона не здатна якісно виконувати свої функції.

У західноєвропейських країнах на закупівлю медикаментів виділяється до 15% бюджету охорони здоров'я, в країнах Східної Європи – до 30%. Для порівняння – в Україні цей показник не перевищує 8%.

В країнах, які не мають розвиненої системи соціального захисту, основним джерелом фінансування закупівель ліків є кошти населення, що призводить до значних розбіжностей (у десятки разів) у показниках споживання ЛЗ. Рівень споживання лікарських засобів на душу населення – це економічний показник, який дозволяє оцінити рівень фармацевтичної допомоги в різних країнах й визначається він в першу чергу ефективністю системи компенсації вартості лікарських засобів. Виходячи з цього показника можна зробити висновок про ефективність існуючих в міжнародній практиці систем компенсації вартості лікарських засобів.

Так, лідируюче місце за загальним рівнем споживання лікарських засобів посідають Італія, Франція, Німеччина, Великобританія.

Друге місце за рівнем споживання посідають Швейцарія, Голландія, Данія, Швеція, Чехія, Словаччина. Угорщина, Польща, Естонія та Україна займають останню позицію. Україна вдесятеро відстає за даним показником від розвинених країн Європи, рівень споживання лікарських засобів у нас складає близько 67 доларів США, тимчасом як в Італії – 500 доларів, що більше в 10 разів. Це пояснюється, на нашу думку, в першу чергу: недостатнім фінансуванням, відсутністю системи обов'язкового медичного страхування, недосконалістю системи компенсації вартості та механізмів регулювання цін на ліки.

Реімбурсація – система відшкодувань коштів, витрачених населенням на амбулаторне споживання медикаментів. Існує практично в усіх країнах Європи та інших розвинутих країн світу. Є невід’ємною частиною соціального забезпечення і охорони здоров’я. Фінансується з державних і недержавних страхових фондів. Формувалася на протязі багатьох років, але сформувалась в останні 20 років. Універсальної системи не існує, відрізняється в кожній державі за ступенем охопленя, наборові препаратів, розміру компенсації, рівнемконтролю з боку регулюючих органів.

Чому потрібна реімбурсація? Відсутність реімбурсації створює велике навантаження на стаціонарну ланку охорони здоров′я, що є причиною нефективного використання коштів на фінансування цієї ланки. Суттєве коливання цін на життєво-необхідні лікарські засоби, непрогнозоване споживання ЛЗ (визначається платоспроможністю хворого, а не медичними показами). В системі реімбурсації існують певні принципи – система базових (мінімальних) цін та обмеження оптових і роздрібних націнок; відмінності відшкодування для дітей та певних соціальних категорій та наявність особливих груп пацієнтів; вплив доходів пацієнтів на розмір компенсації; використовується генерична субстанція з повною терапевтичною заміною (не гірше брендових).

В системі реімбурсації (загальноприйнята назва в міжнародній практиці охорони здоров'я) необхідно виділити суб'єкт – уповноважені органи, що здійснюють компенсаційні виплати з певних джерел фінансування, об'єкт – певні групи населення та категорії захворювань, а також механізм відшкодування вартості лікарських засобів та фармацевтичної допомоги.

Проведений аналіз процесів та механізмів компенсації вартості ліків для пацієнтів в різних країнах показав, що соціально-економічні стратегії функціонування системи реімбурсації умовно можна поділити на дві системи:

1. Державна система медичної та фармацевтичної допомоги (має суто соціальний характер).

2. Недержавна система (переважає приватний характер фармацевтичної допомоги).

За умов функціонування державної системи реімбурсації лікарські засоби відпускаються загалом як частка надання первинної медичної допомоги, стаціонарного лікування і фінансуються з джерел державного бюджету, фондів соціального страхування та обов'язкового медичного страхуванн.

Основним завданням систем реімбурсації є досягнення стабільних джерел фінансування і зменшення витрат на лікарські засоби. Досягнення завдання здійснюється за рахунок відбору фармакоекономічно ефективних лікарських засобів, що підлягають реімбурсації, їх раціонального використання, встановлення обсягів бюджетних асигнувань та соціально обґрунтованої участі пацієнтів в оплаті вартості ліків.

Функціонування недержавної (приватної) системи реімбурсації та забезпечення доступності для населення лікарських засобів, як правило, здійснюється в умовах зростання цінової конкуренції, включаючи заміну лікарських засобів аналогічними, контролю оптових і роздрібних цін, і припускає використання як джерел фінансування і компенсації вартості ЛЗ як за рахунок суспільних внесків, так і внесків добродійних фондів тощо.

· Механізм реімбурсації для застрахованих осіб – застрахований пацієнт оплачує надані медичні послуги або лікарські засоби, при цьому одержує рахунок на витрачену суму, який подає до страхової компанії. У цьому випадку немає безпосереднього зв'язку між страховим фондом та медичними й аптечними закладами;

· Механізм реімбурсації для аптек та медичних закладів – компенсаційні кошти надходять безпосередньо від страхової компанії на підставі домовленості між страховим фондом, медичним та аптечним закладом.

КВАЛІФІКАЦІЙНА ХАРАКТЕРИСТИКА КЛІНІЧНОГО ПРОВІЗОРА

Клінічний провізор - інтерн повинен знати:

· фармакологічні групи лікарських засобів, їх фармакодинамічні ефекти, фармакокінетику, фармакомаркетинг, фармакобезпеку ліків, форми випуску, особливості застосування, рецептурні та безрецептурні форми ліків, основні синоніми, порівняльну характеристику та взаємозамінність препаратів, які є на фармацевтичному ринку України;

· дозування ліків залежно від віку, індивідуальних особливостей, основного захворювання та супутньої патології пацієнта;

· систематизацю лікарських засобів за фармакологічними групами та особливостей їх раціонального застосування; фармацевтичної опіки пацієнтів;

· аналоги імпортних препаратів тієї ж дії та їх порівняльної вартості, що підвищує не лише ефективність, а й економічність фармакотерапії;

· питання комбінування та взаємодії лікарських засобів з урахуванням фармакологічної сумісності.

Клінічний провізор - інтерн повинен вміти:

· проводити інформаційну роботу та фармацевтичну опіку серед населення;

· уміти контролювати лікарські рецепти та проводити їх фармакотерапевтичний аналіз;

· надавати консультації лікарям і пацієнтам з різноманітних питань раціонального застосування готових і екстемпоральних лікарських засобів;

· працювати з міжнародною та торгівельною номенклатурою лікарських засобів;

· здійснювати висококваліфіковану медичну допомогу шляхом надання рекомендації лікарям та хворим щодо найбільш ефективних лікарських препаратів, які доцільно застосовувати при наявності певних захворювань;

· визначати режим введення лікарських препаратів конкретним хворим;

· прогнозувати можливості ускладнень при одночасному використанні декількох лікарських препаратів;

· здійснювати підбір найбільш ефективних та найменш токсичних композицій (комбінацій) ліків певної фармакологічної групи з урахуванням біофармацевтичних особливостей лікарських засобі, визначення їх переваг, механізмів дії та прогнозу можливих ускладнень;

· забезпечувати необхідним асортиментом препаратів лікувально-профілактичні заклади;

· надавати лікарю і хворим інформацію про нові лікарські препарати в порівнянні з відомими вітчизняними та зарубіжними препаратами;

· забезпечувати контакт з аптечними установами для своєчасного придбання лікарських препаратів лікувально-профілактичним закладом;

· узагальнювати результати аналізу карток хворих;

· виявляти типові помилки при застосуванні певних ліків та визначення їх індивідуальних доз і режиму вживання;

· реєструвати випадки непередбачуваної побічної дії лікарських препаратів і доводити цю інформацію до відповідних фармацевтичних та інформаційних структур МОЗ України.