Предметом фінансового права є суспільні відносини, які виникають у процесі фінансової діяльності держави, тобто соціальні зв'язки, що складаються з приводу формування, розподілу і використання централізованих і децентралізованих фондів коштів. Інакше, предметом фінансового права є суспільні відносини, що виникають у процесі мобілізації грошових ресурсів до централізованих і децентралізованих фондів держави і органів місцевого самоврядування, їх розподіл та використання, а також у ході контролю за рухом цих коштів, їх ефективним і цільовим використанням та у зв'язку з грошовою емісією. Фінансове право закріплює також загальні принципи і форми фінансової діяльності держави, методи мобілізації та розподілу грошових коштів через централізовані і децентралізовані фонди, отримання їх учасниками фінансових правовідносин. Норми фінансового права закріплюють права і обов'язки сторін фінансових відносин.

У цих відносинах виявляється владно-організуюча роль держави і органів місцевого самоврядування в розподілі та перерозподілі національного доходу країни. В них держава й органи місцевого самоврядування виражають публічний фінансовий інтерес, задовольняючи фінансові потреби держави, окремих територіальних утворень і одночасно всіх громадян, зацікавлених у безперебійному функціонуванні органів держави та місцевого самоврядування. Ці відносини мають грошовий характер, і однією стороною в них завжди виступають органи держави або органи місцевого самоврядування, що підтримують публічний фінансовий інтерес. Іншою стороною цих відносин можуть бути органи держави, юридичні і фізичні особи та ін., у яких виникає обов'язок внесення грошових коштів до централізованих або децентралізованих фондів або отримання грошових коштів із цих фондів, але вони зобов'язані підтримати публічний фінансовий інтерес і задовольнити інтерес особистий або колективний (юридичної особи). Ця друга сторона фінансово-правових відносин завжди має підлегле першій стороні положення.

Відносно методу фінансово-правового регулювання відзначимо, що він характеризується рядом ознак:

1. У фінансовому праві юридичні права і обов'язки виникають лише на підставі нормативно-правових актів, які приймаються компетентними державними органами.

2. Права і обов'язки суб'єктів фінансових правовідносин, міра "автономності" їх дій, специфіка способу взаємозв'язку їх прав і обов'язків мають виключно високий ступінь визначеності. Як правило, в спеціальній літературі вказується, що учасники фінансово-правових відносин позбавлені права оперативної самостійності, тобто такі суб'єкти не мають нагоди самостійного вибору варіанту своєї поведінки в конкретній життєвій ситуації. їх права та обов'язки чітко визначені державою. Але, як показав досвід останніх років, і у фінансових правовідносинах можливі випадки, коли їх учасники мають нагоду реалізації обмеженої автономності власних дій. Наприклад, відповідно до ст. 10 Декрету КМУ "Про стягнення несвоєчасно внесених податків і неподаткових платежів" передбачалась можливість певної оперативної самостійності і для податкового органу, і для платника, що допустив неправильну сплату податків та неподаткових платежів у вигляді варіативності їх поведінки, яка виражалась або в поверненні неправильно внесених сум, або в їх зарахуванні в рахунок майбутніх платежів. Але цей випадок, швидше за все, був винятком з правила.

3. Держава, будучи обов'язковим учасником фінансових правовідносин, здійснює їх правове регулювання шляхом видання в односторонньому порядку нормативно-правових актів, що мають обов'язкову силу для іншої сторони. Таким чином, сам суб'єктний склад цих соціальних зв'язків виключає можливість юридичної рівності їх сторін.

4. Забезпечення порушених суб'єктивних прав учасників фінансових правовідносин здійснюється шляхом застосування фінансово-правової відповідальності, метою якою, разом з відновленням порушеного права та еквівалентного відшкодування заподіяної шкоди, є фінансове покарання у формі штрафу або пені. При цьому необхідно відзначити, що форма фінансово-правової відповідальності може бути й іншою, наприклад позбавлення якого-небудь права або відмова у видачі дозволу (ліцензії) та ін.

Наведені вище риси дозволяють стверджувати, що фінансовому праву характерний імперативний метод регулювання, або метод державно-владних приписів, властивий і всім іншим галузям, що відносяться до публічних (адміністративному, кримінальному та ін.), тобто обов'язкова сторона фінансово-правових відносин - орган державної влади або орган місцевого самоврядування, підтримуючи публічний фінансовий інтерес, дає обов'язкове розпорядження іншій стороні у сфері фінансів. У цьому і полягає сутність методу владних розпоряджень. Проте у фінансово-правових відносинах йдеться про фонди грошових коштів, необхідних для функціонування держави і органів місцевого самоврядування на його території. Без фінансового забезпечення цього функціонування не буде, тому ніяких непередбачених нормативно-правовим актом дій жодна із сторін фінансово-правових відносин провести не може. Якщо суддя може, виходячи з матеріалів кримінальної справи, вибрати міру покарання для винного (тобто закон наділяє його правом оперативної самостійності), то у фінансово-правових відносинах податковий інспектор не може знизити розмір пені платнику податків, що не сплатив податок у строк. Обидві сторони фінансово-правових відносин позбавлено права оперативної самостійності. Фактично державно-владний метод діє на обидві сторони фінансових правовідносин. Сторони підлеглі державно-владному розпорядженню, що міститься в законі або нормативно-правовому акті. Але оскільки одна сторона - орган держави або місцевого самоврядування - підтримує публічний фінансовий інтерес, відображений в акті, друга сторона, підтримуючи свій інтерес (юридична особа або громадянин), природно підлегла першій стороні. Проте і наділений владними повноваженнями орган держави або орган місцевого самоврядування відмовитися від вимоги, вираженої в нормативно-правовому акті, не може.

БІЛЕТ