Поможем в ✍️ написании учебной работы

Имя

Поможем с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой

Выберите тип работыЧасть дипломаДипломная работаКурсовая работаКонтрольная работаРешение задачРефератНаучно - исследовательская работаОтчет по практикеОтветы на билетыТест/экзамен onlineМонографияЭссеДокладКомпьютерный набор текстаКомпьютерный чертежРецензияПереводРепетиторБизнес-планКонспектыПроверка качестваЭкзамен на сайтеАспирантский рефератМагистерская работаНаучная статьяНаучный трудТехническая редакция текстаЧертеж от рукиДиаграммы, таблицыПрезентация к защитеТезисный планРечь к дипломуДоработка заказа клиентаОтзыв на дипломПубликация статьи в ВАКПубликация статьи в ScopusДипломная работа MBAПовышение оригинальностиКопирайтингДругое

Нажимая кнопку "Продолжить", я принимаю политику конфиденциальности

Позачергове безплатне забезпечення автомобілями інвалідів війни, інвалідів внаслідок Чорнобильської катастрофи, а також продаж автомобілів на пільгових умовах інвалідам від загального захворювання, з дитинства, батькам чи родичам дітей-інвалідів здійснюється за місцем їх постійного проживання та реєстрації Міністерством праці та соціального захисту Автономної Республіки Крим, управліннями соціального захисту населення обласних. Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій у межах фондів, виділених Міністерством праці та соціальної політики.

Марки автомобілів, якими поза чергою безплатно та на пільгових умовах забезпечуються інваліди, а також розмір плати за них визначаються Кабінетом Міністрів України.

Підставою для забезпечення інвалідів автомобілями є висновок обласної, центральної міської – у містах Києві та Севастополі, Кримської – в Автономній Республіці Крим медико-соціальної експертної комісії (далі – відповідно облМСЕК, ЦМСЕК, КМСЕК) про наявність у інвалідів медичних показань для їх одержання, а також посвідчення на право керування автомобілем.

Заміна автомобілів, одержаних безплатно інвалідами війни, яким групу інвалідності встановлено безстрокове, провадиться на підставі раніше виданого висновку облМСЕК (ЦМСЕК, КМСЕК) про наявність медичних показань для одержання автомобіля або мотоколяски без повторного медичного обстеження з урахуванням висновку лікувально-профілактичних закладів про спроможність інваліда керувати автомобілем. У такому ж порядку на пільгових умовах здійснюється заміна автомобілів інвалідам інших категорій, групу інвалідності яким встановлено безстрокове.

Безплатне забезпечення інвалідів автомобілями або продаж їх на пільгових умовах провадиться Міністерством праці та соціального захисту Автономної Республіки Крим, управліннями соціального захисту населення обласних. Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій на десятирічний термін експлуатації без права продажу, дарування і передачі іншій особі. Після закінчення зазначеного терміну інвалід може користуватися цим автомобілем до одержання нового.

Інваліди, які за медичними показаннями мають право на забезпечення автомобілем безплатно або на купівлю його на пільгових умовах, можуть мати у своєму користуванні лише один такий автомобіль, одержаний через органи соціального захисту населення.

Частина витрат на ці цілі відшкодовується інвалідам війни, загального захворювання, з дитинства, а також батькам або родичам, які доглядають дітей-інвалідів віком до 16 років або інвалідів з дитинства і отримали автомобілі для їх обслуговування за рахунок коштів, що передбачаються на ці цілі у державному бюджеті, і в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, у вигляді компенсаційної виплати на бензин, ремонт і технічне обслуговування автомобіля.

Компенсація виплачується також інвалідам зазначених категорій, які мають право на забезпечення автомобілем безплатно або на пільгових умовах, але користуються власним автомобілем, придбаним ними за власні кошти.

Медичне обстеження інвалідів для встановлення показань на право забезпечення автомобілями безплатно чи купівлю їх на пільгових умовах з ручним або зі звичайним керуванням і протипоказань до керування ними провадять облМСЕК (ЦМСЕК, КМСЕК) шляхом вивчення медичних документів закладу охорони здоров’я, медекспертних справ і медичного обстеження інвалідів. Інваліди з необґрунтованим діагнозом, який утруднює прийняття медико-соціальною експертною комісією рішення, направляються до лікувально-профілактичних закладів або клінік науково-дослідних інститутів Міністерства охорони здоров’я для додаткового медичного обстеження.

За наявності посвідчення водія, медичного висновку на право забезпечення автомобілем безплатно, відсутності протипоказань до керування ним автомобілями забезпечуються:

– поза чергою безплатно – інваліди війни (стаття 7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту");

– безплатно – особи з числа реабілітованих жертв політичних репресій (стаття 1 Закону України "Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні"), які є інвалідами внас.іідок репресій згідно з висновком медико-соціальної експертної комісії; інваліди з ампутацією обох ніг, які мають протипоказання до протезування, на підставі спільного висновку облМСЕК (ЦМСЕК, КМСЕК) і відповідного підприємства протезної промисловості; інваліди з числа військовослужбовців, які стали інвалідами внаслідок нещасного випадку або захворювання, одержаного у період проходження військової служби.

Незалежно від наявності медичних показань поза чергою безплатно автомобілями забезпечуються інваліди війни І групи за зором або без обох рук; інваліди, які мають кукси обох ніг і рук; інваліди І групи (категорія 1), які стали інвалідами внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС, ядерних аварій, ядерних випробувань та інших уражень ядерними матеріалами.

Поза чергою безплатно автомобілями забезпечуються інваліди II групи (категорія 1), які стали інвалідами внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС, ядерних аварій, ядерних випробувань та інших уражень ядерними матеріалами, в разі наявності у них відповідних медичних показань.

Якщо медичні показання на безплатне забезпечення інваліда автомобілем відсутні, він одержує автомобіль у порядку загальної черги для цієї категорій інвалідів.

Забезпечення автомобілем провадиться, якщо інвалід не має в особистому користуванні автомобіля та за умови, що протягом 7-ми років перед зверненням він не купував нового автомобіля.

Продаж автомобілів на пільгових умовах з оплатою 7% їхньої вартості провадиться інвалідам війни (ст. 7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"); особам з числа реабілітованих жертв політичних репресій (ст.1 Закону України "Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні"), які є інвалідами внаслідок репресій згідно з висновком медико-соціальної експертної комісії; інваліди з ампутацією обох ніг, які мають протипоказання до протезування, на підставі спільного висновку облМСЕК (ЦМСЕК, КМСЕК) і відповідного підприємства протезної промисловості; інваліди з числа військовослужбовців, які стали інвалідами внаслідок нещасного випадку або захворювання, одержаного у період проходження військової служби, інвалідам І і II групи (категорія 1), які стали інвалідами внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС, ядерних аварій, ядерних випробувань та інших уражень ядерними матеріалами, якщо керування ним буде здійснювати член сім’ї інваліда.

Продаж інвалідам автомобілів провадиться за рішеннями Міністерства праці та соціального захисту Автономної Республіки Крим, управлінь соціального захисту населення обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, погодженими з відповідними відділеннями Фонду соціального захисту інвалідів. Клопотання про це порушується управлінням соціального захисту населення райдержадміністрації, виконкому міської, районної у містах ради.

Продаж автомобілів на пільгових умовах з оплатою 30% їхньої вартості провадиться:

– інвалідам від загального захворювання, з дитинства за наявності відповідних медичних показань, посвідчення водія та відсутності у них протипоказань до керування автомобілем;

– інвалідам від трудового каліцтва, якщо вина підприємства, організації або установи не встановлена;

– батькам або родичам (за відсутності у них протипоказань до керування автомобілем), які здійснюють догляд за дітьми-інвалідами до 16 років та інвалідами з дитинства, хворими на дитячий церебральний параліч, прогресуючу дистрофію (міотрофію, аміотрофію), з вираженими наслідками перенесених органічних захворювань, з травмами головного або спинного мозку (тетрапарез, геміопарез), які не можуть самостійно пересуватися, за наявності у цих інвалідів медичних показань на право забезпечення автомобілем з ручним керуванням.

Взяття на облік дітей-інвалідів для придбання автомобілів провадиться після досягнення такою дитиною п’ятирічного віку.

Автомобілі реалізуються інвалідам на пільгових умовах з оплатою 7 або 30% їхньої вартості торговельними підприємствами і організаціями з дозволу Міністерства праці та соціального захисту Автономної Республіки Крим, управлінь соціального захисту населення обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій.

Учасникам бойових дій, визнаним інвалідами від загального захворювання, та інвалідам з ампутацією обох ніг (у разі постійної роботи або навчання) автомобілі продаються поза чергою.

10. Окрему увагу слід приділити розгляду питання про житлово-комунальні послуги. Так, згідно Закону України від 24.06.2004 р. “Про житлово-комунальні послуги” (далі - Закон) житлово-комунальні послуги – це результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил;

Класифікація житлово-комунальних послуг:

Житлово-комунальні послуги поділяються за:

1) функціональним призначенням;

2) порядком затвердження цін/тарифів.

Залежно від функціонального призначення житлово-комунальні послуги поділяються на:

- комунальні послуги (централізоване постачання холодної та гарячої води, водовідведення, газо- та електропостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо);

- послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій (прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, санітарно-технічне обслуговування, обслуговування внутрішньобудинкових мереж, утримання ліфтів, освітлення місць загального користування, поточний ремонт, вивезення побутових відходів тощо);

- послуги з управління будинком, спорудою або групою будинків (балансоутримання, укладання договорів на виконання послуг, контроль виконання умов договору тощо);

- послуги з ремонту приміщень, будинків, споруд (заміна та підсилення елементів конструкцій та мереж, їх реконструкція, відновлення несучої спроможності несучих елементів конструкцій тощо).

Примірні переліки житлово-комунальних послуг та їх склад залежно від функціонального призначення визначаються центральним органом виконавчої влади з питань житлово-комунального господарства.

Залежно від порядку затвердження цін/тарифів на житлово-комунальні послуги вони поділяються на три групи:

1) перша група – житлово-комунальні послуги, ціни/тарифи на які затверджують спеціально уповноважені центральні органи виконавчої влади;

2) друга група – житлово-комунальні послуги, ціни/тарифи на які затверджують органи місцевого самоврядування для надання на відповідній території;

3) третя група – житлово-комунальні послуги, ціни/тарифи на які визначаються виключно за договором (домовленістю сторін).

Ціни/тарифи на комунальні послуги та послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій формуються і затверджуються органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування відповідно до їхніх повноважень, визначених законом.

Мінімальні норми житлово-комунальних послуг встановлюються з метою забезпечення санітарно-гігієнічних вимог проживання людей та їх перебування в приміщеннях, забезпечення технічних вимог до експлуатації будинку (споруди), підтримання несучої спроможності конструкцій та експлуатаційних характеристик внутрішньобудинкових мереж і систем.

Мінімальні норми житлово-комунальних послуг, які визначають мінімальний перелік, мінімальні вимоги до кількості та якості житлово-комунальних послуг, затверджуються Кабінетом Міністрів України.

До переліку мінімально необхідних житлово-комунальних послуг не можуть включатися послуги, ціни/тарифи на які визначаються виключно за договором (домовленістю сторін).

Порядок надання житлово-комунальних послуг:

Порядок надання житлово-комунальних послуг, їх якісні та кількісні показники мають відповідати умовам договору та вимогам законодавства.

Перелік житлово-комунальних послуг, що надаються споживачу, залежить від рівня благоустрою відповідного будинку (споруди).

Комунальні послуги надаються споживачу безперебійно, за винятком часу перерв на:

1) проведення ремонтних і профілактичних робіт виконавцем/виробником за графіком, погодженим з виконавчими органами місцевих рад або місцевими державними адміністраціями згідно з діючими будівельними нормами і правилами, правилами технічної експлуатації і користування, положеннями про проведення поточного і капітального ремонтів та іншими нормативними документами;

2) міжопалювальний період для систем опалення, рішення про початок та закінчення якого приймається виконавчими органами відповідних місцевих рад або місцевими державними адміністраціями виходячи з кліматичних умов, згідно з діючими будівельними нормами і правилами, правилами технічної експлуатації та іншими нормативними документами;

3) ліквідацію наслідків, пов’язаних з дією непереборної сили.

У разі застосування перерви в наданні послуг виконавець/виробник зобов’язаний повідомити через засоби масової інформації про таку перерву споживача не пізніше ніж за 10 днів (за винятком перерви, що виникла внаслідок аварії або дії непереборної сили). У повідомленні необхідно зазначити причину та строк перерви в наданні відповідних послуг.

У разі перевищення нормативно встановлених термінів, за винятком настання форс-мажорних обставин, виконавець/виробник несе відповідальність згідно із законом.

Місцеві органи виконавчої влади або органи місцевого самоврядування в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, мають право тимчасово визначати інші норми споживання, якості та режими надання житлово-комунальних послуг з урахуванням технічних можливостей підприємств, кліматичних та інших місцевих умов.

Термін дії рішення щодо обмеження інших параметрів та нормативів споживчих властивостей, режимів надання житлово-комунальних послуг не може перевищувати 1 рік.

Порядок доступу до житла та іншого володіння для ліквідації аварій, проведення оглядів технічного стану, перевірки показань засобів обліку:

Споживач зобов’язаний забезпечити доступ до мережі, арматури, засобів обліку, розподільчих систем представників виконавця/виробника за наявності в них відповідного посвідчення:

1) для ліквідації аварій – цілодобово;

2) для встановлення і заміни санітарно-технічного та інженерного обладнання, проведення технічних та профілактичних оглядів, зняття контрольних показників засобів обліку тощо – згідно з істотними умовами договору.

Працівники виконавця/виробника повинні поважати права споживачів, перебувати (відвідувати) тільки в тих приміщеннях, де розташоване обладнання, перевірка, ремонт, огляд якого відбувається.

У невідкладних випадках, пов’язаних з урятуванням життя людей та майна, може бути здійснене проникнення до житла та іншого володіння особи для проведення в них огляду та ліквідації аварій без отримання згоди споживача (несанкціонований доступ) у порядку, встановленому цією статтею.

Якщо споживач відсутній і при цьому немає можливості встановити зв’язок з ним з метою його інформування про необхідність негайного прибуття до приміщення або він відмовляється допустити в займані ним приміщення представників виконавця/виробника і при цьому є об’єктивні підстави вважати, що аварія, неполадки, які унеможливлюють надання житлово-комунальних послуг іншим споживачам, відбулися саме в цих приміщеннях, – доступ у приміщення відбувається без отримання згоди споживача (несанкціонований доступ).

Представник виконавця/виробника попереджає споживача, який присутній, але відмовляється допустити до житла та іншого володіння, про здійснення несанкціонованого доступу.

Під час здійснення несанкціонованого доступу і до повного завершення робіт, визначених нижче, повинні бути присутні: представник виконавця/виробника, представник балансоутримувача/управителя, органів внутрішніх справ, аварійно-ремонтної бригади та споживач з будь-якого із суміжних приміщень.

Під час несанкціонованого доступу на аварійно-ремонтну бригаду покладаються такі обов’язки:

1) забезпечення доступу в приміщення шляхом порушення конструктивної цілісності вхідних дверей або вікон у приміщенні після погодження своїх дій з іншими учасниками несанкціонованого доступу;

2) здійснення огляду місця аварії, неполадки, що унеможливлюють надання житлово-комунальних послуг іншим споживачам;

3) проведення ремонтних та відновлювальних робіт;

4) термінове відновлення конструктивної цілісності вхідних дверей, вікон приміщення, що були пошкоджені під час несанкціонованого доступу, і проведення ремонтних та відновлювальних робіт, але не більше ніж протягом доби з часу проведення несанкціонованого доступу;

5) дотримання прав громадян, які проживають у цих приміщеннях, мінімізація негативних наслідків несанкціонованого доступу, зокрема щодо їх майна та обмеження доступу лише приміщеннями, необхідними для проведення робіт.

Представник виконавця/виробника складає акти про проведення несанкціонованого доступу та про проведення ремонтних та відновлювальних робіт, які підписуються всіма учасниками несанкціонованого доступу. В актах обов’язково зазначаються: підстави для несанкціонованого доступу, відмітка про попередження споживача із зазначенням часу та осіб, які вели переговори із споживачем, у разі, якщо вони були проведені, причина та місце виникнення аварії, неполадки, перелік виконаних робіт, прізвище, ім’я, по батькові та посади учасників несанкціонованого доступу. Оригінали складених актів зберігаються у виконавця/виробника, іншим учасникам несанкціонованого доступу видаються копії, завірені печаткою виконавця.

Представник виконавця/виробника опечатує відновлені двері, вікна власною печаткою та ставить підпис, час і дату опечатування.

Оформлення претензій споживачів до виконавців:

У разі порушення виконавцем умов договору споживач має право викликати його представника для складення та підписання акта-претензії споживача, в якому зазначаються строки, види, показники порушень тощо.

Представник виконавця повинен з’явитися на виклик споживача не пізніше строку, визначеного договором.

Акт-претензія складається споживачем та представником виконавця і скріплюється їхніми підписами. У разі неприбуття представника виконавця в погоджений умовами договору строк або необґрунтованої відмови від підписання акта-претензії він вважається дійсним, якщо його підписали не менш як два споживачі.

Акт-претензія споживача подається виконавцю, який протягом трьох робочих днів вирішує питання про перерахунок платежів або видає письмово споживачу обґрунтовану письмову відмову в задоволенні його претензій.

Спори щодо задоволення претензій споживачів вирішуються в суді. Споживач має право на досудове вирішення спору шляхом задоволення пред’явленої претензії.

У разі встановлення за результатами аналізу факту погіршення нормованих показників якості води, витрати споживача, які він здійснив при оплаті вартості проведення аналізу води, підлягають компенсації за рахунок виконавця/виробника.

Висновок із питання

Основні організаційні та правові засади надання соціальних послуг особам, які перебувають у складних життєвих обставинах та потребують сторонньої допомоги регламентує Закон України від 15.07.2004 р. “Про соціальні послуги”.

Важливо розрізняти суміжні поняття - “соціальне обслуговування” та “соціальні послуги”.

Соціальне обслуговування – це окремий вид соціального забезпечення в Україні, яка являє собою систему соціальних заходів, з метою сприяння, підтримки і надання послуг, що надаються соціальними службами окремим особам чи групам населення для подолання або пом’якшення життєвих труднощів, підтримки їх соціального статусу та повноцінної життєдіяльності (див. Закон України від 15.07.2003 р. “Про соціальні послуги”).

Соціальне обслуговування (за Законом “Про соціальні послуги”) – є родовим, більш загальним за змістом поняттям і уявляє собою - систему соціальних заходів, яка передбачає сприяння, підтримку і послуги, що надають соціальні служби окремим особам чи групам населення для подолання або пом’якшення життєвих труднощів, підтримки їх соціального статусу та повноцінної життєдіяльності.

А соціальні послуги – це видове поняття, що являє собою - комплекс правових, економічних, психологічних, освітніх, медичних, реабілітаційних та інших заходів, спрямованих на окремі соціальні групи чи індивідів, які перебувають у складних життєвих обставинах та потребують сторонньої допомоги (далі - особи, що потребують соціальних послуг), з метою поліпшення або відтворення їх життєдіяльності, соціальної адаптації та повернення до повноцінного життя.

Основними засадами надання соціальних послуг є: сприяння особам, що перебувають у складних життєвих обставинах, які вони не в змозі подолати за допомогою наявних засобів і можливостей; попередження виникнення складних життєвих обставин; створення умов для самостійного розв’язання життєвих проблем, що виникають.

Надання соціальних послуг грунтується на принципах: адресності та індивідуального підходу; доступності та відкритості; добровільності вибору отримання чи відмови від надання соціальних послуг; гуманності; комплексності; максимальної ефективності використання бюджетних та позабюджетних коштів суб’єктами, що надають соціальні послуги; законності; соціальної справедливості; забезпечення конфіденційності суб’єктами, які надають послуги, дотримання ними стандартів якості, відповідальності за дотримання етичних і правових норм.

Основними формами надання соціальних послуг є: матеріальна допомога та соціальне обслуговування.

Матеріальна допомога надається особам, що знаходяться у складній життєвій ситуації, у вигляді грошової або натуральної допомоги: продуктів харчування, засобів санітарії і особистої гігієни, засобів догляду за дітьми, одягу, взуття та інших предметів першої необхідності, палива, технічних і допоміжних засобів реабілітації.

Соціальне обслуговування здійснюється шляхом надання соціальних послуг: за місцем проживання особи (вдома); у стаціонарних інтернатних установах та закладах; у реабілітаційних установах та закладах; в установах та закладах денного перебування; в установах та закладах тимчасового або постійного перебування; у територіальних центрах соціального обслуговування; в інших закладах соціальної підтримки (догляду).

Відповідно до Закону України від 15 липня 2003 р. “Про соціальні послуги” можуть надаватися такі види соціальних послуг: соціально-побутові послуги; психологічні послуги; соціально-педагогічні послуги; соціально-медичні послуги; соціально-економічні послуги; юридичні послуги; послуги з працевлаштування; послуги з професійної реабілітації осіб з обмеженими фізичними можливостями; інформаційні послуги; просвітницькі послуги; (рекламно-пропагандистські послуги й інші.

Соціальні послуги можуть надаватися як за плату, так і безоплатно. Безоплатні соціальні послуги державними та комунальними суб’єктами в обсягах, визначених державними стандартами соціального обслуговування, надаються: громадянам, які не здатні до самообслуговування у зв’язку з похилим віком, хворобою, інвалідністю і не мають рідних, які повинні забезпечити їм догляд і допомогу; громадянам, які знаходяться у складній життєвій ситуації у зв’язку з безробіттям і зареєстровані в державній службі зайнятості як такі, що шукають роботу, стихійними лихами, катастрофами, які є біженцями внаслідок збройних та міжетнічних конфліктів, якщо середньомісячний сукупний дохід цих осіб нижче встановленого прожиткового мінімуму; дітям та молоді, які знаходяться у складній життєвій ситуації у зв’язку з інвалідністю, хворобою, сирітством, безпритульністю, малозабезпеченістю, конфліктами і жорстоким ставленням у сім’ї.

Для отримання соціальних послуг, що надаються державними та комунальними суб’єктами, особа, яка їх потребує, має звернутися з письмовою заявою до місцевого органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування.

Для отримання соціальних послуг, що надаються недержавними суб’єктами, особа, яка їх потребує, звертається до відповідного суб’єкта, що їх надає.

У разі якщо особа, яка потребує соціальних послуг, за віком або станом здоров’я неспроможна самостійно прийняти рішення про необхідність їх надання, таке рішення може прийняти опікун чи піклувальник, органи опіки та піклування відповідно до законодавства.

У разі якщо особа, що отримує соціальні послуги, без поважних причин не виконує вимоги їх одержання, суб’єкт, що надає соціальні послуги, виносить такій особі письмове попередження про можливість відмови від надання соціальних послуг або обмеження у їх наданні.

У разі якщо особа отримує соціальні послуги та письмово попереджена про можливість відмови від надання соціальних послуг або обмеження у їх наданні, але продовжує не виконувати вимоги їх одержання, відповідний суб’єкт, що надає соціальні послуги, може в односторонньому порядку обмежити або припинити надання соціальних послуг такій особі, про що письмово інформується зазначена особа та місцевий орган виконавчої влади чи орган місцевого самоврядування.

Обмеження в отриманні одного виду соціальних послуг не може бути підставою для обмеження в наданні іншого виду соціальних послуг.

До окремих видів соціальних послуг в україні, зокрема, відносяться: соціальні послуги, що надаються за рахунок коштів страхових фондів; соціальне обслуговування громадян похилого віку та одиноких непрацездатних громадян на дому; стаціонарне соціальне обслуговування громадян похилого віку; стаціонарне соціальне обслуговування інвалідів з числа звільнюваних з місць позбавлення волі; соціальне обслуговування дітей; соціальна реабілітація та адаптація інвалідів; санаторно-курортне лікування; забезпечення протезно-ортопедичними виробами; забезпечення засобами пересування. Порядок їх надання регламентується відповідними нормативно-правовими актами.

Згідно Закону України від 24.06.2004 р. “Про житлово-комунальні послуги” житлово-комунальні послуги – це результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил;

Житлово-комунальні послуги поділяються за: 1) функціональним призначенням; 2) порядком затвердження цін/тарифів.

Залежно від функціонального призначення житлово-комунальні послуги поділяються на: комунальні послуги (централізоване постачання холодної та гарячої води, водовідведення, газо- та електропостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо); послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій (прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, санітарно-технічне обслуговування, обслуговування внутрішньобудинкових мереж, утримання ліфтів, освітлення місць загального користування, поточний ремонт, вивезення побутових відходів тощо); послуги з управління будинком, спорудою або групою будинків (балансоутримання, укладання договорів на виконання послуг, контроль виконання умов договору тощо); послуги з ремонту приміщень, будинків, споруд (заміна та підсилення елементів конструкцій та мереж, їх реконструкція, відновлення несучої спроможності несучих елементів конструкцій тощо).

Примірні переліки житлово-комунальних послуг та їх склад залежно від функціонального призначення визначаються центральним органом виконавчої влади з питань житлово-комунального господарства.

Залежно від порядку затвердження цін/тарифів на житлово-комунальні послуги вони поділяються на три групи: перша група – житлово-комунальні послуги, ціни/тарифи на які затверджують спеціально уповноважені центральні органи виконавчої влади; друга група – житлово-комунальні послуги, ціни/тарифи на які затверджують органи місцевого самоврядування для надання на відповідній території; третя група – житлово-комунальні послуги, ціни/тарифи на які визначаються виключно за договором (домовленістю сторін).

Порядок доступу до житла та іншого володіння для ліквідації аварій, проведення оглядів технічного стану, перевірки показань засобів обліку, а також порядок оформлення претензій споживачів до виконавців регулюється Законом України “Про житлово-комунальні послуги”.

 

Висновок із теми

 

Законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України і складається з Основ законодавства України про загальнообов’язкове державне соціальне страхування, Закону України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”, Закону України “Про недержавне пенсійне забезпечення”, законів, якими встановлюються умови пенсійного забезпечення, відмінні від загальнообов’язкового державного пенсійного страхування та недержавного пенсійного забезпечення, міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні.

Якщо міжнародним договором України, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, то застосовуються норми міжнародного договору.

Законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійнезабезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.

Статтею 6 Закону встановлено, що непрацездатні громадяни, крім пенсійних виплат із системи пенсійного забезпечення мають право отримувати доплати, надбавки та підвищення до зазначених виплат, додаткову пенсію в порядку та за рахунок коштів, визначених законодавством.

У разі якщо сукупність таких виплат, разом з пенсійними виплатами із системи пенсійного забезпечення та іншими доходами не досягають розміру прожиткового мінімуму, визначеного законом для непрацездатних громадян, такі громадяни мають право на отримання державної соціальної допомоги в порядку, розмірах та за рахунок коштів, визначених законом.

У відповідності до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов’язкове державне соціальне страхування принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов’язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, а також порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, - регулює Закон України від 9 липня 2003 р. “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” (далі - Закон).

Зміна умов і норм загальнообов’язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону.

Цей Закон регулює відносини, що виникають між суб’єктами системи загальнообов’язкового державного пенсійного страхування.

Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.

Виключно цим Законом визначаються: принципи та структура системи загальнообов’язкового державного пенсійного страхування; коло осіб, які підлягають загальнообов’язковому державному пенсійному страхуванню; платники страхових внесків, їх права та обов’язки; порядок нарахування, обчислення та сплати страхових внесків, стягнення заборгованості за цими внесками; види пенсійних виплат; умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат; пенсійний вік чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на призначення пенсії за віком; мінімальний розмір пенсії за віком; порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов’язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів Пенсійного фонду та Накопичувального фонду; організація та порядок здійснення управління в системі загальнообов’язкового державного пенсійного страхування.

Законом (ст. 2) встановлена структура системи пенсійного забезпечення в Україні - вона складається з 3-х рівнів.

Перший рівень - солідарна система загальнообов’язкового державного пенсійного страхування (далі солідарна система), що базується на засадах солідарності і субсидування та здійснення виплати пенсій і надання соціальних послуг за рахунок коштів Пенсійного фонду на умовах та в порядку, передбачених цим Законом.

Другий рівень - накопичувальна система загальнообов’язкового державного пенсійного страхування (далі - накопичувальна система пенсійного страхування), що базується на засадах накопичення коштів застрахованих осіб у Накопичувальному фонді та здійснення фінансування витрат на оплату договорів страхування довічних пенсій і одноразових виплат на умовах та в порядку, передбачених законом.

Третій рівень - система недержавного пенсійного забезпечення, що базується на засадах добровільної участі громадян, роботодавців та їх об’єднань у формуванні пенсійних накопичень з метою отримання громадянами пенсійних виплат на умовах та в порядку, передбачених законодавством про недержавне пенсійне забезпечення.

Перший та другий рівні системи пенсійного забезпечення в Україні становлять систему загальнообов’язкового державного пенсійного страхування.

Другий та третій рівні системи пенсійного забезпечення в Україні становлять систему накопичувального пенсійного забезпечення.

Для окремих категорій громадян законами України можуть встановлюватися умови, норми і порядок їх пенсійного забезпечення, відмінні від загальнообов’язкового державного пенсійного страхування і недержавного пенсійного забезпечення.

Громадяни України можуть бути учасниками та отримувати пенсійні виплати одночасно з різних рівнів системи пенсійного забезпечення в Україні. Обов’язковість участі або обмеження щодо участі громадян у відповідних рівнях системи пенсійного забезпечення в Україні та отримання пенсійних виплат встановлюються законами з питань пенсійного забезпечення.

Питання участі іноземців і осіб без громадянства в системі пенсійного забезпечення в Україні та участі громадян України в іноземних пенсійних системах регулюються відповідно цим Законом, іншими законами з питань пенсійного забезпечення та міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України.

Суб’єкти системи пенсійного забезпечення в Україні:

1. Суб’єктами солідарної системи є:

- застраховані особи, а в окремих випадках, визначених цим Законом, - члени їхніх сімей та інші особи;

- страхувальники;

- Пенсійний фонд;

- уповноважений банк;

- підприємства, установи, організації (далі - організації), що здійснюють виплату і доставку пенсій.

2. Суб’єктами системи накопичувального пенсійного забезпечення є:

- особи, від імені та на користь яких здійснюється накопичення та інвестування коштів;

- підприємства, установи, організації та фізичні особи, що здійснюють перерахування внесків до системи накопичувального пенсійного забезпечення;

- Накопичувальний фонд;

- недержавні пенсійні фонди;

- юридичні особи, які здійснюють адміністративне управління Накопичувальним фондом і недержавними пенсійними фондами та управління їх пенсійними активами;

- зберігач;

- страхові організації.

Інші суб’єкти системи накопичувального пенсійного забезпечення можуть бути визначені законами України.

Загальнообов’язкове державне пенсійне страхування здійснюється за принципами:

- законодавчого визначення умов і порядку здійснення загальнообов’язкового державного пенсійного страхування;

- обов’язковості страхування осіб, які працюють на умовах трудового договору (контракту) та інших підставах, передбачених законодавством, а також осіб, які забезпечують себе роботою самостійно, фізичних осіб - суб’єктів підприємницької діяльності;

- права на добровільну участь у системі загальнообов’язкового пенсійного страхування осіб, які відповідно до цього Закону не підлягають загальнообов’язковому державному пенсійному страхуванню;

- заінтересованості кожної працездатної особи у власному матеріальному забезпеченні після виходу на пенсію;

- рівноправності застрахованих осіб щодо отримання пенсійних виплат та виконання обов’язків стосовно сплати страхових внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування;

- диференціації розмірів пенсій залежно від тривалості страхового стажу та розміру заробітної плати (доходу);

- солідарноАдсті та субсидування в солідарній системі;

- фінансування видатків на виплату пенсій, надання соціальних послуг за рахунок страхових внесків, бюджетних коштів і коштів цільових фондів;

- спрямування частини страхових внесків до Накопичувального фонду для здійснення оплати договорів страхування Адовічної пенсії і одноразової виплати залежно від розмірів накопичень застрахованої особи з урахуванням інвестиційного доходу;

- державних гарантій реалізації застрахованими особами своїх прав, передбачених цим Законом;

- організації управління Пенсійним фондом на основі паритетності представників від застрахованих осіб, роботодавців та держави і на засадах гласності, прозорості та доступності його діяльності;

- обов’язковості фінансування за рахунок коштів Пенсійного фонду витрат, пов’язаних з виплатою пенсій та наданням соціальних послуг, в обсягах, передбачених цим Законом;

- цільового та ефективного використання коштів загальнообов’язкового державного пенсійного страхування;

- відповідальності суб’єктів системи загальнообов’язкового державного пенсійного страхування за порушення норм цього Закону, а також за невиконання або неналежне виконання покладених на них обов’язків;

- пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Відповідно до Закону України від 9 липня 2003 р. “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” (далі - Закон) за рахунок коштів Пенсійного фонду в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності внаслідок загального захворювання (у тому числі каліцтва, не пов’язаного з роботою, інвалідності з дитинства); 3) пенсія у зв’язку з втратою годувальника.

За рахунок коштів Накопичувального фонду, що обліковуються на накопичувальних пенсійних рахунках, здійснюються такі пенсійні виплати: 1) довічна пенсія з установленим періодом; 2) довічна обумовлена пенсія; 3) довічна пенсія подружжя; 4) одноразова виплата.

У солідарній системі надаються соціальні послуги за рахунок коштів Пенсійного фонду. До соціальних послуг, передбачених цим Законом, належить допомога на поховання пенсіонера.

Особі, яка має одночасно право на різні види пенсії (за віком, по інвалідності, у зв’язку з втратою годувальника), призначається один із цих видів пенсії за її вибором.

Особі, яка має право на довічну пенсію, призначається один з видів довічної пенсії за її вибором.

Страхувальники: страхувальниками відповідно до цього Закону є: 1) роботодавці; 2) підприємства, установи, організації, військові частини та органи, які виплачують заробітну плату (винагороду), грошове забезпечення, допомогу, - для осіб, зазначених у пунктах 7-9, 12-14 вказаного вище переліку (стаття 11 цього Закону); 3) Фонд загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття - для осіб, зазначених у пункті 16 вказаного вище переліку (стаття 11 цього Закону); 4) Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійного захворювання України - для працюючих осіб, за яких роботодавець сплачує внески в сумі меншій, ніж сума внеску із заробітку, який потерпілий мав до ушкодження здоров’я, а також для непрацюючих осіб, зазначених у пункті 11 вказаного вище переліку (стаття 11 цього Закону); 5) застраховані особи, зазначені в пунктах 3 і 4 вказаного вище переліку (стаття 11 цього Закону) та ті, які реалізували право на добровільну участь у системі загальнообов’язкового державного пенсійного страхування (частина першій статті 12 цього Закону).

Платники страхових внесків:

- платниками страхових внесків до солідарної системи є зазначені вище: страхувальники (стаття 14 цього Закону), застраховані особи (зазначені в частині першій статті 12 цього Закону).

- платниками страхових внесків до Накопичувального фонду є застраховані особи, зазначені в пунктах 1-7, 9, 10, 12, 15 вказаного вище переліку (стаття 11 цього Закону) та застраховані особи (зазначені в частині першій статті 12 цього Закону).

Страхувальники набувають статусу платників страхових внесків із дня їх реєстрації у територіальному органі Пенсійного фонду, а застраховані особи, які реалізували право на добровільну участь у системі загальнообов’язкового державного пенсійного страхування, - з дня набрання чинності договором про їх добровільну участь.

Платникам страхових внесків у 10-ти денний термін після їх реєстрації видається повідомлення про реєстрацію платника страхових внесків за формою, встановленою правлінням Пенсійного фонду.

Законом передбачено: права та обов’язки застрахованої особи; права та обов’язки страхувальників.

Розмір страхових внесків, у тому числі розмір частини внесків, що спрямовуються до Накопичувального фонду, встановлює Верховна Рада України відповідно для страхувальників і застрахованих осіб за результатами актуарних розрахунків, виходячи з того, що вони повинні забезпечувати надання особам пенсійних виплат і соціальних послуг, передбачених цим Законом, а також покриття адміністративних витрат для забезпечення функціонування системи загальнообов’язкового державного пенсійного страхування.

Пропозиції про розмір страхових внесків вносить Кабінет Міністрів України разом із проектом закону про Державний бюджет України на наступний рік.

Страхові внески характеризуються системою ознак. Так, вони є: цільовим загальнообов’язковим платежем, який справляється на всій території України в порядку, встановленому цим Законом; не включаються до складу податків, інших обов’язкових платежів, що складають систему оподаткування. На ці внески не поширюється податкове законодавство; не можуть зараховуватися до Державного бюджету України, бюджетів інших рівнів, не підлягають вилученню з Пенсійного фонду або з Накопичувального фонду і не можуть використовуватися на цілі, не передбачені цим Законом; законодавством не можуть встановлюватися пільги з нарахування та сплати страхових внесків або звільнення від їх сплати.

Страхові внески обчислюються виключно в грошовій формі, у тому числі з виплат (доходу), що здійснюються в натуральній формі.

Обчислення страхових внесків із сум, виражених в іноземній валюті, здійснюється шляхом перерахування зазначених сум у національну валюту України за курсом валют, установленим Національним банком України на день обчислення страхових внесків.

Сплата страхових внесків здійснюється виключно в грошовій формі шляхом внесення відповідних сум страхових внесків до солідарної системи на банківські рахунки виконавчих органів Пенсійного фонду, а сум страхових внесків до накопичувальної системи пенсійного страхування - на банківський рахунок Накопичувального фонду або на банківський рахунок обраного застрахованою особою недержавного пенсійного фонду.

Страхові внески сплачуються страхувальниками шляхом перерахування безготівкових сум з їх банківських рахунків.

Страхувальники - фізичні особи, які не мають банківських рахунків, сплачують страхові внески шляхом готівкових розрахунків через банківські установи.

Страхувальники зобов’язані сплачувати страхові внески, нараховані за відповідний базовий звітний період, не пізніше ніж через 20 календарних днів із дня закінчення цього періоду.

Базовим звітним періодом є: календарний місяць чи – квартал (залежно від категорії страхувальників).

Особи, які реалізували право на добровільну участь у системі загальнообов’язкового державного пенсійного страхування (частина першій статті 12 цього Закону), - сплачують страхові внески у строки, визначені договором про добровільну участь, але не рідше одного разу на квартал.

Якщо страхувальники несвоєчасно або не в повному обсязі сплачують страхові внески, до них застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про сплату страхових внесків, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом.

Суми надміру або помилково сплачених страхових внесків до накопичувальної системи пенсійного страхування, у тому числі сплачені із заробітної плати (доходу) застрахованої особи, яка працює за сумісництвом, що перевищує максимальну величину, передбачену частиною четвертою статті 19 цього Закону, повертаються цій застрахованій особі або за її бажанням залишаються в Накопичувальному фонді та обліковуються на накопичувальному пенсійному рахунку в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Суми надміру сплачених чи помилково сплачених страхових внесків до солідарної системи повертаються страхувальникам або за їх згодою зараховуються в рахунок майбутніх платежів страхових внесків у порядку і в строки, визначені правлінням Пенсійного фонду.

Страхові внески підлягають сплаті незалежно від фінансового стану платника страхових внесків.

Персоніфікований облік у системі загальнообов’язкового державного пенсійного страхування: органи Пенсійного фонду ведуть облік усіх застрахованих осіб та персоніфікований облік надходження страхових внесків, створюють і забезпечують функціонування єдиного державного автоматизованого банку відомостей про застрахованих осіб, здійснюють облік коштів Накопичувального фонду на накопичувальних пенсійних рахунках.

Для формування інформаційної бази системи персоніфікованого обліку використовуються відомості, що надходять від: інформаційного фонду Державного реєстру фізичних осіб - платників податків та інших обов’язкових платежів; органів державної податкової служби; роботодавців; фізичних осіб; органів реєстрації актів громадянського стану; державної служби зайнятості; фондів загальнообов’язкового державного соціального страхування; компанії з управління активами; зберігача; інших підприємств, установ, організацій та військових формувань.

Інформація з бази даних системи персоніфікованого обліку, що ведеться в електронній формі, може надаватися за запитом страхувальників або застрахованих осіб у вигляді документа, що відповідає вимогам законодавства.

На кожну застраховану особу відкривається персональна облікова картка, в якій використовується постійний ідентифікаційний номер Державного реєстру фізичних осіб - платників податків та інших обов’язкових платежів.

Персональна облікова картка застрахованої особи повинна містити такі відомості за наступною структурою: умовно-постійна частина персональної облікової картки; частина персональної облікової картки, яка відображає страховий стаж, заробітну плату (дохід) та розмір сплачених страхових внесків; частина персональної облікової картки, яка відображає сплату за рахунок коштів Пенсійного фонду пенсії застрахованій особі за місяцями; частина персональної облікової картки, яка відображає стан пенсійних активів застрахованої особи або здійснення виплат спадкоємцям накопичувального пенсійного рахунку:

Персональна облікова картка застрахованої особи зберігається в Пенсійному фонді протягом усього життя цієї особи, а після її смерті - протягом 75 років на паперових носіях та в електронному вигляді за наявності засобів, що гарантують ідентичність паперової та електронної форми документа.

Відомості, що містяться в системі персоніфікованого обліку, використовуються виконавчими органами Пенсійного фонду для: підтвердження участі застрахованої особи в системі загальнообов’язкового державного пенсійного страхування; обчислення страхових внесків; визначення права застрахованої особи або членів її сім’ї на отримання пенсійних виплат згідно із цим Законом; визначення розміру, перерахунку та індексації пенсійних виплат, передбачених цим Законом; надання застрахованій особі на її вимогу або у випадках, передбачених цим Законом; надання страховим організаціям, які здійснюють страхування довічних пенсій; надання аудитору, який відповідно до цього Закону здійснює аудит Накопичувального фонду.

У Законі України від 9 липня 2003 р. “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” страховий стаж визначається як період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов’язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

До страхового стажу для обчислення розміру пенсії за віком, з якого обчислюється розмір пенсії по інвалідності або у зв’язку з втратою годувальника, крім наявного страхового стажу, зараховується також на загальних підставах відповідно період з дня встановлення інвалідності до досягнення застрахованою особою віку, передбаченого статтею 26 цього Закону (чоловіки - 60 років, жінки - 55 років), та період з дня смерті годувальника до дати, коли годувальник досяг би віку, передбаченого вище віку.

Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Страховий стаж обчислюється в місяцях. Неповний місяць роботи, якщо застрахована особа підлягала загальнообов’язковому державному пенсійному страхуванню або брала добровільну участь у системі загальнообов’язкового державного пенсійного страхування, зараховується до страхового стажу як повний місяць за умови, що сума сплачених за цей місяць страхових внесків є не меншою, ніж мінімальний страховий внесок.

Якщо сума сплачених за відповідний місяць страхових внесків є меншою, ніж мінімальний страховий внесок, цей період зараховується до страхового стажу як повний місяць за умови здійснення в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду, відповідної доплати до суми страхових внесків таким чином, щоб загальна сума сплачених коштів за відповідний місяць була не меншою, ніж мінімальний страховий внесок.

У разі якщо зазначену доплату не було здійснено, до страхового стажу зараховується період, визначений за кожний місяць сплати страхових внесків за формулою:

ТП = Св : В, де:

ТП - тривалість періоду, що зараховується до страхового стажу та визначається в місяцях; Св - сума фактично сплачених страхових внесків за відповідний місяць; В - мінімальний страховий внесок за відповідний місяць.

Періоди роботи після призначення пенсії зараховуються до страхового стажу на загальних підставах.

Страховий стаж враховується в одинарному розмірі, крім випадків, передбачених цим Законом.

Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше.

При цьому за кожний повний рік стажу роботи, до набрання чинності цим Законом, на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком №1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, зайнятість на яких давала право на пенсію на пільгових умовах, до страхового стажу додатково зараховується по 1-му року.

Коефіцієнт страхового стажу, що застосовується для обчислення розміру пенсії, визначається із заокругленням до п’яти знаків після коми за формулою:

                                              См х Вс

                                   Кс = ---------------, де:

                                             100% х 12

Кс - коефіцієнт страхового стажу; См - сума місяців страхового стажу; Вс - визначена відповідно до цього Закону величина оцінки одного року страхового стажу (у відсотках). За період участі тільки в солідарній системі величина оцінки одного року страхового стажу дорівнює 1%, а за період участі в солідарній і накопичувальній системах пенсійного страхування - 0,8%.

Для особи, яка брала участь у солідарній і накопичувальній системах, визначається один коефіцієнт страхового стажу як сума коефіцієнта страхового стажу за період участі тільки в солідарній системі та коефіцієнта страхового стажу, визначеного за період участі в солідарній і накопичувальній системах.

Коефіцієнт страхового стажу з урахуванням періодів до набрання чинності цим Законом не може перевищувати - 0,75, а з урахуванням страхового стажу, передбаченого абз. 2 ч. 4 статті 24 цього Закону, - 0,85.

Порядок визначення заробітної плати (доходу) для обчислення пенсії визначено Законом України від 9 липня 2003 р. “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”.

Для обчислення пенсії враховується заробітна плата (дохід) сукупно за будь-які 60 календарних місяців страхового стажу підряд до 1 липня 2000 року, незалежно від перерв та за весь період страхового стажу починаючи з 1 липня 2000 року.

У разі якщо страховий стаж становить менший період, ніж передбачено вище (тобто, 60 міс.), враховується заробітна плата (дохід) за фактичний страховий стаж.

Заробітна плата (дохід) для обчислення пенсії визначається за формулою:

Зп = Зс х (Ск : К), де:

Зп - заробітна плата (дохід) застрахованої особи для обчислення пенсії, у гривнях; Зс - середня заробітна плата працівників, зайнятих у галузях економіки України, за календарний рік, що передує року звернення за призначенням пенсії; Ск - сума коефіцієнтів заробітної плати (доходу) за кожний місяць (Кз-1 + Кз-2 + Кз-3 + Кз-n ); К - кількість місяців страхового стажу, за які розраховано коефіцієнти заробітної плати (доходу) застрахованої особи.

Коефіцієнт заробітної плати (доходу) застрахованої особи за кожний місяць страхового стажу, який враховується при обчисленні пенсії, визначається за формулою:

Кз = Зв : Зс, де:

Кз - коефіцієнт заробітної плати (доходу) застрахованої особи; Зв - сума заробітної плати (доходу) застрахованої особи, з якої сплачено страхові внески та яка відповідно до цього Закону враховується для обчислення пенсії за місяць, за який розраховується коефіцієнт заробітної плати (доходу); Зс - середня заробітна плата працівників, зайнятих у галузях економіки України, за місяць, за який розраховується коефіцієнт заробітної плати (доходу).

Сума заробітної плати (доходу) застрахованої особи, яка відповідно до цього Закону враховується для обчислення пенсії за місяць, за який розраховується коефіцієнт заробітної плати (доходу), визначається за формулою:

Зв = З + Зд, де:

Зв - сума заробітної плати (доходу) застрахованої особи, яка відповідно до цього Закону враховується для обчислення пенсії за місяць, за який розраховується коефіцієнт заробітної плати (доходу);

З - сума заробітної плати (доходу) застрахованої особи, з якої фактично сплачено страхові внески згідно з цим Законом за місяць, за який розраховується коефіцієнт заробітної плати (доходу);

Зд - сума заробітної плати (доходу) застрахованої особи, розрахована виходячи із передбаченої ч. 3 статті 24 цього Закону доплати, за місяць, за який визначається коефіцієнт заробітної плати (доходу), і яка визначається за формулою:

                                                     Д

Зд = --------- х 100%, де:

                                                     Т

Д - сума доплати, здійснена відповідно до ч. 3 статті 24 цього Закону; Т - розмір страхового внеску до солідарної системи у відповідному місяці.

Пенсії, призначені за цим Законом, індексуються відповідно до законодавства про індексацію грошових доходів населення.

Крім індексації пенсії, у разі якщо величина середньої заробітної плати в Україні за даними спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у галузі статистики за минулий рік зросла, то з 1 березня поточного року розмір пенсії підвищується на коефіцієнт, який відповідає не менше ніж 20% темпів зростання середньої заробітної плати в Україні порівняно з попереднім роком.

Розмір та порядок такого підвищення пенсії визначаються у межах бюджету Пенсійного фонду за рішенням Кабінету Міністрів України.

У разі якщо застрахована особа після призначення пенсії продовжувала працювати, провадиться перерахунок пенсії з урахуванням страхового стажу після призначення пенсії.

Кожний наступний перерахунок пенсії провадиться не раніш як через 2-а роки після попереднього перерахунку з урахуванням страхового стажу після призначення пенсії.

Заява про призначення (перерахунок) пенсії або про її відстрочення та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері праці та соціальної політики.

Заява про призначення пенсії за віком може бути подана застрахованою особою не раніше ніж за місяць до досягнення пенсійного віку.

Пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку:

1) пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.

2) пенсія по інвалідності призначається з дня встановлення інвалідності, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня встановлення інвалідності;

3) пенсія у зв’язку з втратою годувальника призначається з дня, що настає за днем смерті годувальника, якщо звернення про призначення такого виду пенсії надійшло протягом 12 місяців з дня смерті годувальника.

Пенсія призначається довічно або на період, протягом якого пенсіонер має право на виплату пенсії відповідно до цього Закону.

Переведення з одного виду пенсії на інший провадиться з дня подання заяви з усіма необхідними документами.

Перерахунок призначеної пенсії, крім випадків, Законом (ч. 1 статті 35, ч. 2 статті 38 і ч. 5 статті 48 цього Закону), провадиться в такі строки:

- у разі виникнення права на підвищення пенсії - з першого числа місяця, в якому пенсіонер звернувся за перерахунком пенсії, якщо відповідну заяву з усіма необхідними документами подано ним до 15 числа включно, і з першого числа наступного місяця, якщо заяву з усіма необхідними документами подано ним після 15 числа;

- у разі настання обставин, які тягнуть за собою зменшення пенсії, - з першого числа місяця, в якому настали ці обставини, якщо вони мали місце до 15 числа включно, і з першого числа наступного місяця, якщо вони мали місце після 15 числа.

Документи про призначення (перерахунок) пенсії розглядає територіальний орган Пенсійного фонду та не пізніше 10 днів з дня їх надходження приймає рішення про призначення (перерахунок) або про відмову в призначенні (перерахунку) пенсії.

Виплата пенсії за минулий час:

- нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії. У цьому разі частина суми неотриманої пенсії, але не більш як за 12 місяців, виплачується одночасно, а решта суми виплачується щомісяця рівними частинами, що не перевищують місячного розміру пенсії.

- нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.

Пенсія виплачується щомісяця у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України.

Пенсії виплачуються без урахування:

- одержуваної заробітної плати (доходу),

- пенсійних виплат з накопичувальної системи пенсійного страхування,

- пенсійних виплат із системи недержавного пенсійного забезпечення.

Пенсія може виплачуватися за довіреністю.

Під час перебування пенсіонера в місцях позбавлення волі виплата призначеної йому пенсії здійснюється на загальних підставах у порядку, встановленому законодавством.

Під час перебування пенсіонера на повному державному утриманні у відповідній установі (закладі) йому виплачується 25% в призначеної пенсії. У випадках, якщо розмір його пенсії перевищує вартість утримання, виплачується різниця між пенсією і вартістю утримання, але не менше 25% призначеної пенсії.

Якщо у пенсіонера, який перебуває у відповідній установі (закладі) на повному державному утриманні, є непрацездатні члени сім’ї, зазначені в ч. 2 статті 36 цього Закону, які перебувають на його утриманні, пенсія виплачується в такому порядку: 25% пенсії - самому пенсіонерові, а інша частина пенсії, але не більш як 50% призначеного розміру пенсії зазначеним членам сім’ї.

Частина пенсії, що залишилася після виплати суми пенсії пенсіонеру та членам його сім’ї, перераховується до установи (закладу), де пенсіонер перебуває на повному державному утриманні, за його особистою заявою. Зазначені кошти зараховуються на банківські рахунки цих установ понад бюджетні асигнування і спрямовуються виключно на поліпшення умов проживання в них пенсіонерів у порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України.

Дітям-сиротам за період перебування на повному державному утриманні пенсія у зв’язку з втратою годувальника виплачується в повному розмірі та перераховується на їхні особисті рахунки у банку.

Іншим дітям, які перебувають на повному державному утриманні, виплачується 50% призначеної пенсії у зв’язку з втратою годувальника та перераховується на їхні особисті рахунки у банку.

При цьому частина пенсії, що залишилася після виплати суми пенсії у зв’язку з втратою годувальника, перераховується на банківський рахунок установи, де ця дитина перебуває на повному державному утриманні, і спрямовується виключно на поліпшення умов проживання дітей у цих установах.

Виплата пенсії, з урахуванням вказаних вище положень, здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому пенсіонер зарахований на повне державне утримання.

Виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється:

1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості;

2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України;

3) у разі смерті пенсіонера;

4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд;

5) в інших випадках, передбачених законом.

Поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з’ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати.

Суми пенсій, виплачені надміру внаслідок зловживань з боку пенсіонера або подання страхувальником недостовірних даних, можуть бути повернуті пенсіонером добровільно або стягуються на підставі рішень територіальних органів Пенсійного фонду чи в судовому порядку.

Відрахування з пенсії провадяться в установленому законом порядку на підставі судових рішень, ухвал, постанов і вироків (щодо майнових стягнень), виконавчих написів нотаріусів та інших рішень і постанов, виконання яких відповідно до закону провадиться в порядку, встановленому для виконання судових рішень.

Розмір відрахування з пенсії обчислюється з суми, що належить пенсіонерові до виплати.

З пенсії може бути відраховано не більш як 50% її розміру: на утримання членів сім’ї (аліменти), на відшкодування збитків від розкрадання майна підприємств і організацій, на відшкодування пенсіонером шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров’я, а також у зв’язку зі смертю потерпілого, на повернення переплачених сум заробітної плати в передбачених законом випадках.

З усіх інших видів стягнень може бути відраховано не більш як 20% пенсії.

У разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, виплачується за 6-ть місяців наперед перед від’їздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України.

Сума пенсії, що належала пенсіонерові і залишилася недоотриманою у зв’язку з його смертю, не включається до складу спадщини і виплачується по місяць смерті включно непрацездатним членам сім’ї, які знаходилися на його утриманні.

Батькам, чоловіку (дружині), а також членам сім’ї, які проживали разом з пенсіонером на день його смерті, сума недоотриманої пенсії виплачується незалежно від того, чи належать вони до кола непрацездатних членів сім’ї, та від перебування на його утриманні.

У разі звернення кількох членів сім’ї померлого пенсіонера належна їм сума пенсії ділиться між ними порівну.

Зазначена сума пенсії виплачується, якщо звернення за нею надійшло не пізніше 12 місяців після смерті пенсіонера.

У разі смерті пенсіонера особам, які здійснили його поховання, виплачується допомога на поховання пенсінера в розмірі двомісячної пенсії, яку отримував пенсіонер на момент смерті.

За Законом України від 9 липня 2003 р. “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” передбачено наступні умови призначення пенсії за віком:

Особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення: чоловіками 60 років, жінками 55 років та наявності страхового стажу не менше 5-ти років. Розмір пенсії за віком визначається за формулою:

П = Зп х Кс, де:

П - розмір пенсії, у гривнях; Зп - заробітна плата (дохід) застрахованої особи, визначена відповідно до статті 40 цього Закону, з якої обчислюється пенсія, у гривнях; Кс - коефіцієнт страхового стажу застрахованої особи, визначений відповідно до статті 25 цього Закону.

Розмір пенсії за віком, обчислений у такий спосіб (тобто, відповідно до ч. 1 статті 27 Закону), не обмежується.

Мінімальний розмір пенсії за віком за наявності у чоловіків 25, а у жінок - 20 років страхового стажу встановлюється в розмірі 20% середньої заробітної плати працівників, зайнятих у галузях економіки України, за попередній рік, яка визначається спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у галузі статистики.

За наявності страхового стажу меншої тривалості, ніж передбачено вище, пенсія за віком встановлюється в розмірі, пропорційному наявному страховому стажу, виходячи з мінімального розміру пенсії за віком.

Підвищення розміру пенсії за віком у разі відстрочки часу її призначення: особі, яка набула права на пенсію за віком відповідно до цього Закону, але після досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону, виявила бажання працювати і одержувати пенсію з більш пізнього строку, пенсія за віком призначається з урахуванням страхового стажу на день звернення за призначенням пенсії з підвищенням розміру пенсії за віком, обчисленого відповідно до Закону, за кожний повний рік страхового стажу після досягнення пенсійного віку в певному законодавче визначеному порядку.

При цьому підвищення розміру пенсії за неповний рік страхового стажу не здійснюється.

Пенсія по інвалідності призначається в разі настання інвалідності, що спричинила повну або часткову втрату працездатності внаслідок загального захворювання (в тому числі каліцтва, не пов’язаного з роботою, інвалідності з дитинства) за наявності страхового стажу, передбаченого законом (стаття 32 цього Закону – див. нижче).

Пенсія по інвалідності призначається незалежно від того, коли настала інвалідність: у період роботи, до влаштування на роботу чи після припинення роботи.

Пенсія по інвалідності від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання призначається відповідно до Закону України "Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності".

Страховий стаж, необхідний для призначення пенсії по інвалідності: особи, визнані інвалідами, мають право на пенсію по інвалідності за наявності такого страхового стажу на час настання інвалідності:

- до досягнення особою 23 років включно - 2 роки;

- від 24 років до досягнення особою 26 років включно - 3 роки;

- від 27 років до досягнення особою 31 року включно - 4 роки;

- для осіб 32 років і старших - 5 років.

Розмір пенсії по інвалідності: пенсія по інвалідності залежно від групи інвалідності призначається в таких розмірах:

- інвалідам І групи - 100% пенсії за віком;

- інвалідам ІІ групи - 90% пенсії за віком;

- інвалідам ІІІ групи - 50% пенсії за віком, обчисленої відповідно до статей 27 і 28 цього Закону.

Період, на який призначається пенсія по інвалідності: пенсія по інвалідності призначається на весь строк встановлення інвалідності.

Інвалідам - чоловікам старше 60 років і жінкам старше 55 років пенсії по інвалідності призначаються довічно. Повторний огляд цих інвалідів провадиться тільки за їх заявою.

Пенсія у зв’язку з втратою годувальника призначається непрацездатним членам сім’ї померлого годувальника, які були на його утриманні, за наявності в годувальника на день смерті страхового стажу, який був би необхідний йому для призначення пенсії по інвалідності, а в разі смерті пенсіонера або осіб, що проходили строкову військову служби (ч. 2 статті 32 цього Закону), - незалежно від тривалості страхового стажу.

При цьому дітям пенсія у зв’язку з втратою годувальника призначається незалежно від того, чи були вони на утриманні годувальника.

Батьки і чоловік (дружина) померлого, які не були на його утриманні, мають право на пенсію у зв’язку з втратою годувальника, якщо втратили джерело засобів до існування.

Непрацездатними членами сім’ї вважаються: 1) чоловік (дружина), батько, мати, якщо вони є інвалідами або досягли пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону (чоловіки - 60 років, жінки - 55 років), 2) діти (у тому числі діти, які народилися до спливу 10 місяців з дня смерті годувальника) померлого годувальника, які не досягли 18 років або старші цього віку, якщо вони стали інвалідами до досягнення 18 років. Діти, які навчаються за денною формою навчання у вищих навчальних закладах І-ІV рівнів акредитації та професійнотехнічних навчальних закладах, до закінчення такими дітьми навчальних закладів, але не довше ніж до досягнення ними 23 років, та діти-сироти - до досягнення ними 23 років незалежно від того, навчаються вони чи ні; 3) чоловік (дружина), а в разі їх відсутності - один з батьків або брат чи сестра, дідусь чи бабуся померлого годувальника незалежно від віку і працездатності, якщо він (вона) не працюють і зайняті доглядом за дитиною (дітьми) померлого годувальника до досягнення нею (ними) 8 років.

До членів сім’ї, які вважаються такими, що були на утриманні померлого годувальника, відносяться особи, зазначені вище (див. перелік непрацездатних членів сім’ї), якщо вони: 1) були на повному утриманні померлого годувальника; 2) одержували від померлого годувальника допомогу, що була для них постійним і основним джерелом засобів до існування.

Пенсії у зв’язку з втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, призначаються відповідно до Закону України "Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності".

Розмір пенсії у зв’язку з втратою годувальника:

Пенсія у зв’язку з втратою годувальника призначається в розмірі:

- на 1-го непрацездатного члена сім’ї - 50% пенсії за віком померлого годувальника;

- на 2-х та більше непрацездатних членів сім’ї - 100% пенсії за віком померлого годувальника, що розподіляється між ними рівними частками.

Дітям-сиротам пенсія у зв’язку з втратою годувальника призначається в розмірах, визначених вище, виходячи з розміру пенсії за віком кожного з батьків.

Період, на який призначається пенсія у зв’язку з втратою годувальника. Зміна розміру пенсії.

Пенсія у зв’язку з втратою годувальника призначається на весь період, протягом якого член сім’ї померлого годувальника вважається непрацездатним згідно із ч. 2 статті 36 цього Закону, а членам сім’ї, які досягли пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону, - довічно.

Зміна розміру пенсії або припинення її виплати членам сім’ї здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому склалися обставини, що спричинили зміну розміру або припинення виплати пенсії.

Призначення однієї пенсії у зв’язку з втратою годувальника на всіх членів сім’ї. Виділення частки пенсії.

На всіх членів сім’ї, які мають право на пенсію у зв’язку з втратою годувальника, призначається одна спільна пенсія.

На вимогу члена сім’’ї із загальної суми пенсії виділяється його частка, яка виплачується окремо.

Виділення частки пенсії провадиться з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому надійшла заява про виділення частки пенсії.

За Законом України від 9 липня 2003 р. “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” (далі - Закон) застрахована особа в разі досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону (чоловіки - 60 років, жінки - 55 років), має право на отримання таких видів пенсійних виплат з коштів Накопичувального фонду як: 1) довічна пенсія з коштів Накопичувального пенсійного фонду - (далі - довічна пенсія) - пенсійна виплата, сума якої визначається в договорі страхування довічної пенсії та сплачується у визначеному законом порядку застрахованій особі після досягнення нею пенсійного віку або членам її сім’ї чи спадкоємцям у випадках, передбачених цим Законом; 2) одноразова виплата - пенсійна виплата, що здійснюється в разі досягнення застрахованою особою пенсійного віку та в інших випадках на умовах та в порядку, визначених цим Законом за рахунок коштів Накопичувального фонду, облікованих на її накопичувальному пенсійному рахунку.

Страхування і виплата довічної пенсії здійснюється згідно із Законом України “Про страхування” страховою організацією, обраною застрахованою особою.

Розмір довічної пенсії розраховується страховою організацією актуарно, виходячи з вартості оплаченого договору страхування довічної пенсії, з урахуванням майбутнього інвестиційного доходу, забезпечуваного страховою організацією, видатків, пов’язаних з подальшим інвестуванням зазначених сум, та з урахуванням середньої для чоловіків і жінок величини тривалості життя.

Виплата довічної пенсії здійснюється у строки і в порядку, що визначені договором страхування довічної пенсії.

Страхові організації, що здійснюють страхування і виплату довічної пенсії, передбаченої Законом України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”, створюють Централізований страховий фонд та забезпечують свою платоспроможність відповідно до законодавства про страхову діяльність.

Одноразова виплата застрахованій особі з коштів Накопичувального фонду здійснюється територіальним органом Пенсійного фонду.

Договір страхування довічної пенсії - укладається між застрахованою особою та страховою організацією відповідно до законодавства про страхову діяльність з урахуванням вимог, передбачених Законом України від 9 липня 2003 р. “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”, після досягнення застрахованою особою пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону (чоловіки - 60 років, жінки - 55 років).

Відомості про укладення договору страхування довічної пенсії, про перерахування коштів для оплати цього договору вносяться до системи персоніфікованого обліку.

У разі якщо сума належних застрахованій особі на момент набуття права на пенсію пенсійних активів не досягає мінімальної суми коштів, необхідної для оплати договору страхування довічної пенсії, визначеної Державною комісією з регулювання ринків фінансових послуг України, то ця особа (а в разі її смерті – члени її сім’ї чи спадкоємці) має право на отримання одноразової виплати.

На вимогу застрахованої особи одноразова виплата здійснюється в разі виїзду цієї особи за кордон на постійне місце проживання.

Якщо застрахована особа визнана інвалідом І або ІІ групи і набуває права на пенсію по інвалідності відповідно до цього Закону, належні їй пенсійні активи використовуються за її вибором у такому порядку: на отримання одноразової виплати незалежно від достатності суми коштів для оплати договору страхування довічної пенсії або на оплату договору страхування довічної пенсії після досягнення нею пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону (чоловіки - 60 років, жінки - 55 років), в разі достатності суми коштів для оплати договору страхування довічної пенсії.

Пенсійні активи, належні застрахованій особі, визнаній інвалідом ІІІ групи, залишаються в Накопичувальному фонді, а після досягнення нею пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону (чоловіки - 60 років, жінки - 55 років), використовуються на оплату договору страхування довічної пенсії, а в разі недостатності суми коштів для оплати такого договору - на отримання одноразової виплати.

Страхова організація, що здійснює виплати довічних пенсій, зобов’язана пропонувати застрахованій особі такі види довічних пенсій: довічна пенсія з установленим періодом, довічна обумовлена пенсія, довічна пенсія подружжя.

1) Довічна пенсія з установленим періодом – щомісячна виплата, яка здійснюється протягом життя пенсіонера, але не менше ніж протягом 10-ти років з дня її призначення. У разі смерті пенсіонера право на отримання призначеної довічної пенсії протягом установленого періоду мають спадкоємці, зазначені в договорі страхування довічної пенсії або визначені відповідно до Цивільного кодексу України.

2) Довічна обумовлена пенсія - щомісячна виплата, яка здійснюється протягом життя пенсіонера.

3) Довічна пенсія подружжя - щомісячна виплата, яка здійснюється протягом життя пенсіонера, а після його смерті – його чоловіку (дружині), який (яка) досягли пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону (чоловіки - 60 років, жінки - 55 років), протягом їх життя.

Застрахована особа має право вільного вибору одного з видів довічних пенсій, зазначених у Законі України від 9 липня 2003 р. “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”.

Вид довічної пенсії, обраний застрахованою особою, зазначається в договорі страхування довічної пенсії.

Застраховані особи та члени їхніх сімей мають право на оскарження дій (бездіяльності) страхувальників, виконавчих органів Пенсійного фонду та їх посадових осіб відповідно до законодавства про звернення громадян, а також у судовому порядку.

Страхувальники мають право на оскарження дій (бездіяльності) виконавчих органів Пенсійного фонду та їх посадових осіб у порядку підлеглості до вищого органу або посадової особи, а також у судовому порядку.

Законом України від 9 липня 2003 р. “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” (далі - Закон) (ст. 2) встановлена структура системи пенсійного забезпечення в Україні - вона складається з 3-х рівнів: солідарна система загальнообов’язкового державного пенсійного страхування; накопичувальна система загальнообов’язкового державного пенсійного страхування та система недержавного пенсійного забезпечення.

Система недержавного пенсійного забезпечення – це складова частина системи накопичувального пенсійного забезпечення, яка грунтується на засадах добровільної участі фізичних та юридичних осіб, крім випадків, передбачених законами, у формуванні пенсійних накопичень з метою отримання учасниками недержавного пенсійного забезпечення додаткових до загальнообов’язкового державного пенсійного страхування пенсійних виплат.

Недержавне пенсійне забезпечення здійснюється на принципах:

- законодавчого визначення умов недержавного пенсійного забезпечення;

- заінтересованості фізичних осіб у недержавному пенсійному забезпеченні;

- добровільності створення пенсійних фондів юридичними та фізичними особами, об’єднаннями фізичних осіб та об’єднаннями юридичних осіб;

- добровільної участі фізичних осіб у системі недержавного пенсійного забезпечення та вибору виду пенсійної виплати, крім випадків, передбачених цим Законом;

- добровільності прийняття роботодавцем рішення про здійснення пенсійних внесків на користь своїх працівників до системи недержавного пенсійного забезпечення;

- економічної заінтересованості роботодавця у здійсненні пенсійних внесків на користь своїх працівників до системи недержавного пенсійного забезпечення;

- неможливості необгрунтованої відмови роботодавця від здійснення пенсійних внесків до системи недержавного пенсійного забезпечення на користь своїх працівників, якщо роботодавець розпочав здійснення таких пенсійних внесків;

- рівноправності всіх учасників пенсійного фонду, які беруть участь в одній пенсійній схемі;

- розмежування та відокремлення активів пенсійного фонду від активів його засновників і роботодавців – платників пенсійного фонду, адміністратора, компаній з управління активами, страхових організацій з метою унеможливлення банкрутства пенсійного фонду;

- визначення розміру пенсійної виплати залежно від суми пенсійних коштів, облікованих на індивідуальному пенсійному рахунку учасника фонду або застрахованої особи;

- гарантування фізичним особам реалізації прав, наданих їм цим Законом;

- цільового та ефективного використання пенсійних коштів;

- державного регулювання розміру тарифів на послуги, що надаються у системі недержавного пенсійного забезпечення;

- відповідальності суб’єктів системи недержавного пенсійного забезпечення за порушення норм, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами;

- державного регулювання діяльності з недержавного пенсійного забезпечення та нагляду за його здійсненням.

Недержавний пенсійний фонд (далі – пенсійний фонд) – юридична особа, створена відповідно до цього Закону, яка має статус неприбуткової організації (непідприємницького товариства), функціонує та провадить діяльність виключно з метою накопичення пенсійних внесків на користь учасників пенсійного фонду з подальшим управлінням пенсійними активами, а також здійснює пенсійні виплати учасникам зазначеного фонду у визначеному цим Законом порядку;

За видами пенсійні фонди можуть утворюватися як:

- відкритий пенсійний фонд – недержавний пенсійний фонд, учасниками якого можуть бути будь-які фізичні особи незалежно від місця та характеру їх роботи;

- корпоративний пенсійний фонд – недержавний пенсійний фонд, засновником якого є юридична особа-роботодавець або декілька юридичних осіб-роботодавців та до якого можуть приєднуватися роботодавці-платники. Учасниками цього фонду можуть бути виключно фізичні особи, які перебувають (перебували) у трудових відносинах з роботодавцями-засновниками та роботодавцями – платниками цього фонду;

- професійний пенсійний фонд – недержавний пенсійний фонд, засновником (засновниками) якого можуть бути об’єднання юридичних осіб-роботодавців, об’єднання фізичних осіб, включаючи професійні спілки (об’єднання професійних спілок), або фізичні особи, пов’язані за родом їх професійної діяльності (занять). Учасниками такого фонду можуть бути виключно фізичні особи, пов’язані за родом їх професійної діяльності (занять), визначеної у статуті фонду.

Єдиним органом управління пенсійного фонду є рада пенсійного фонду (рада фонду).

Пенсійний фонд не несе відповідальності за зобов’язаннями держави, а держава не несе відповідальності за зобов’язаннями пенсійного фонду, що зазначається у кожному пенсійному контракті.

Учасники та вкладники недержавних пенсійних фондів:

Учасник фонду – це фізична особа, на користь якої сплачуються пенсійні внески до недержавного пенсійного фонду і яка має право або набуде право на одержання пенсійних виплат з такого фонду.

Учасниками фонду можуть бути громадяни України, іноземці та особи без громадянства. Участь фізичних осіб у будь-якому недержавному пенсійному фонді є добровільною. Фізична особа може бути учасником кількох пенсійних фондів за власним вибором.

Пенсійні виплати можуть здійснюватися учаснику фонду або його спадкоємцю.

Вкладник фонду – це особа, яка сплачує пенсійні внески на користь учасника фонду шляхом перерахування коштів до недержавного пенсійного фонду відповідно до умов пенсійного контракту.

Вкладником фонду може бути сам учасник фонду, подружжя, діти, батьки, роботодавець учасника фонду або професійне об’єднання, членом якого є учасник фонду.

У будь-якому пенсійному фонді його учасники можуть бути одночасно і вкладниками такого фонду.

Учасники відкритого пенсійного фонду мають право залишатися його учасниками у разі припинення здійснення пенсійних внесків на їх користь.

Інформація про суму накопичених пенсійних коштів, належних кожному учаснику фонду, відображається на індивідуальному пенсійному рахунку учасника фонду, який ведеться в системі персоніфікованого обліку.

Умови та порядок недержавного пенсійного забезпечення учасників фонду установлюються у вигляді пенсійних схем, які є невід’ємним додатком до статуту недержавного пенсійного фонду.

Засновником відкритого пенсійного фонду - можуть бути будь-які одна чи декілька юридичних осіб з урахуванням обмежень, встановлених ч. 11 статті 6 цього Закону.

Засновником корпоративного пенсійного фонду - може бути юридична особа-роботодавець або декілька юридичних осіб-роботодавців, до яких можуть приєднуватися роботодавці-платники.

Засновником (засновниками) професійного пенсійного фонду - можуть бути об’єднання юридичних осіб-роботодавців, об’єднання фізичних осіб, включаючи професійні спілки (об’єднання професійних спілок), або фізичні особи, пов’язані за родом їх професійної діяльності (занять).

Роботодавець може стати платником уже створеного корпоративного пенсійного фонду на підставі договору про участь у корпоративному пенсійному фонді за умови визнання статуту такого фонду, внесення відповідних змін до колективного договору (за умови його наявності) та обов’язкового повідомлення Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України про свою участь у пенсійному фонді.

Засновниками або роботодавцями – платниками корпоративного пенсійного фонду можуть бути роботодавці – юридичні особи, що провадять свою діяльність беззбитково не менше ніж протягом одного фінансового року, крім випадків реорганізації юридичної особи.

Пенсійний фонд діє на підставі статуту, який повинен відповідати вимогам цього Закону. Статут пенсійного фонду затверджується засновниками фонду. Зміни до статуту пенсійного фонду вносяться радою цього пенсійного фонду за погодженням з його засновниками.

Державна реєстрація пенсійного фонду та видача йому відповідного свідоцтва проводяться Державною комісією з регулювання ринків фінансових послуг України. Пенсійний фонд набуває статусу юридичної особи та права на провадження діяльності з недержавного пенсійного забезпечення з моменту його реєстрації в Державній комісії з регулювання ринків фінансових послуг України та отримання відповідного свідоцтва.

Для здійснення контролю за поточною діяльністю пенсійного фонду і вирішення основних питань його роботи утворюється рада фонду. Рада фонду утворюється у кількості не менше 5-ти осіб.

У відповідності до Закону України від 09.07.2003 р. “Про недержавне пенсійне забезпечення” пенсійний контракт є договором між пенсійним фондом та його вкладником, який укладається від імені пенсійного фонду його адміністратором та згідно з яким здійснюється недержавне пенсійне забезпечення учасника або декількох учасників фонду за рахунок пенсійних внесків такого вкладника за визначеною пенсійною схемою.

Особі, яка відповідає вимогам цього Закону, не може бути відмовлено в укладенні пенсійного контракту з відкритим пенсійним фондом.

Адміністратор корпоративного або професійного пенсійного фонду може укладати пенсійні контракти тільки з тією особою, яка відповідає вимогам, визначеним цим Законом та статутами відповідних пенсійних фондів.

Кожен вкладник фонду може укласти один або кілька пенсійних контрактів з адміністратором (адміністраторами) одного чи кількох пенсійних фондів на користь осіб, визначених цим Законом.

Істотними умовами пенсійного контракту є: паспортні дані вкладника фонду та його ідентифікаційний номер Державного реєстру фізичних осіб – платників податків та інших обов’язкових платежів (якщо вкладником є фізична особа) або повне найменування, місцезнаходження (юридична адреса) постійно діючого органу управління, реєстраційні та банківські реквізити вкладника фонду (якщо вкладником є юридична особа); паспортні дані учасника фонду та його ідентифікаційний номер Державного реєстру фізичних осіб – платників податків та інших обов’язкових платежів; посилання на обрану вкладником фонду пенсійну схему; строк дії пенсійного контракту, умови його зміни та розірвання; порядок розрахунків між пенсійним фондом та учасником фонду у разі дострокового розірвання пенсійного контракту або ліквідації пенсійного фонду; права, обов’язки, відповідальність сторін та порядок розв’язання спорів; розмір пенсійних внесків та умови його зміни. У пенсійному контракті також можуть бути зазначені інші умови за згодою сторін.

Пенсійні внески до пенсійного фонду сплачуються у розмірах та у порядку, встановлених пенсійним контрактом, відповідно до умов обраних пенсійних схем.

Умови та порядок недержавного пенсійного забезпечення, що здійснюється пенсійними фондами, визначаються пенсійними схемами, які розробляються з дотриманням вимог цього Закону та інших нормативно-правових актів з питань недержавного пенсійного забезпечення.

Пенсійна схема – це документ, який визначає умови та порядок недержавного пенсійного забезпечення учасників фонду.

Пенсійні схеми та зміни до них підлягають реєстрації в Державній комісії з регулювання ринків фінансових послуг України.

Пенсійний фонд може використовувати кілька пенсійних схем.

Пенсійні фонди відповідно до цього Закону можуть здійснювати такі види пенсійних виплат: 1) пенсія на визначений строк; 2) одноразова пенсійна виплата.

Розміри пенсійних виплат визначаються виходячи з сум пенсійних коштів, що обліковуються на індивідуальному пенсійному рахунку учасника фонду, тривалості виплати та формули розрахунку величини пенсії на визначений строк згідно з методикою, затвердженою Державною комісією з регулювання ринків фінансових послуг України. Пенсійні виплати здійснюються у грошовій формі в національній валюті України.

Підставами для здійснення пенсійних виплат пенсійними фондами є:

1) досягнення учасником фонду пенсійного віку, визначеного відповідно до цього Закону;

2) визнання учасника фонду інвалідом;

3) медично підтверджений критичний стан здоров’я (онкозахворювання, інсульт тощо) учасника фонду;

4) виїзд учасника фонду на постійне проживання за межі України;

5) смерть учасника фонду.

Відмова або затримка в здійсненні пенсійних виплат забороняється, крім випадків, передбачених законом.

У разі відмови або затримки пенсійних виплат учасник фонду має право оскаржити дії осіб, які здійснюють пенсійні виплати, до Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України або до суду.

Довічні пенсії (довічні ануїтети) - пенсійні виплати, які здійснюються страховою організацією на підставі договору страхування довічної пенсії протягом життя фізичної особи періодично після досягнення нею пенсійного віку відповідно до законодавства про страхування. Ці довічні ануїтети виплачуються учасникам фондів страховими організаціями, з якими ці учасники уклали договір страхування довічної пенсії, за рахунок грошових коштів, перерахованих страховій організації.

Договір страхування довічної пенсії укладається між учасником фонду та страховою організацією згідно із законодавством про страхування з урахуванням вимог, передбачених цим Законом та пенсійним контрактом, після настання пенсійного віку, визначеного учасником фонду відповідно до цього Закону.

Виплата пенсії на визначений строк здійснюється адміністратором пенсійного фонду:

1) за бажанням учасника фонду, який має право на отримання пенсійних виплат відповідно до його заяви;

2) на вимогу учасника фонду (з дня виникнення у нього права згідно з умовами пенсійного контракту на страхування довічної пенсії, якщо придбання довічного ануїтету може негативно вплинути на розмір пенсійних виплат).

Пенсія на визначений строк розраховується виходячи із строку не менш як десять років від початку здійснення першої виплати.

Істотними умовами договору про виплату пенсії на визначений строк є: повне найменування пенсійного фонду та адміністратора, який здійснюватиме виплату пенсії, адреса, банківські реквізити, дата і номер свідоцтва про державну реєстрацію; паспортні дані учасника фонду та його ідентифікаційний номер Державного реєстру фізичних осіб – платників податків та інших обов’язкових платежів; тарифи адміністративних витрат, пов’язаних з виконанням зобов’язань за таким договором; обраний пенсійний вік учасника фонду; умови, періодичність та тривалість виплати пенсії на визначений строк; права і обов’язки сторін договору; відповідальність сторін договору за невиконання або неналежне виконання умов договору; порядок зміни та розірвання договору; порядок розрахунку залишку належних учаснику фонду пенсійних коштів у разі зміни або розірвання договору; порядок надання інформації, визначеної у частині другій цієї статті. Договір може містити інші умови за згодою сторін.

Пенсійна виплата може здійснюватися адміністратором одноразово на вимогу учасника фонду в разі:

1) медично підтвердженого критичного стану здоров’я (онкозахворювання, інсульт тощо) або настання інвалідності учасника фонду;

2) коли сума належних учаснику фонду пенсійних коштів на дату настання пенсійного віку учасника фонду не досягає мінімального розміру суми пенсійних накопичень, встановленого Державною комісією з регулювання ринків фінансових послуг України;

3) виїзду учасника фонду на постійне проживання за межі України.

Пенсійна виплата здійснюється одноразово спадкоємцям учасника фонду адміністратором у випадках, передбачених цим Законом.

Порядок та умови призначення й перерахунку пенсій державним службовцям регламентується ст.ст. 37, 37-1 Закону України від 16.12.1993 р. “Про державну службу”.

Дія цього Закону поширюється на органи і посадових осіб місцевого самоврядування в частині, що не суперечить Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні”, Закону "Про службу в органах місцевого самоврядування" та іншим законам України, що регулюють діяльність місцевого самоврядування згідно із Законом №2493-III від 07.06.2001 р.

Пенсія державним службовцям виплачується за рахунок держави. На одержання пенсії державних службовців мають право особи, які досягли встановленого законодавством пенсійного віку, за наявності загального трудового стажу для чоловіків – не менше 25 років, для жінок – не менше 20 років, у тому числі стажу державної служби – не менше 10 років, та які на час досягнення пенсійного віку працювали на посадах державних службовців, а також особи, які мають не менше 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, – незалежно від місця роботи на час досягнення пенсійного віку. Пенсія державним службовцям призначається в розмірі 80% від сум їх заробітної плати, на які нараховується збір на обов’язкове державне пенсійне страхування, без обмеження граничного розміру пенсії, а особам, які на час звернення за призначенням пенсії не є державними службовцями, – у розмірі 80% заробітної плати працюючого державного службовця відповідної посади та рангу за останнім місцем роботи на державній службі.

Пенсія державному службовцю виплачується у повному розмірі незалежно від його заробітку (прибутку), одержуваного після виходу на пенсію.

За кожний повний рік роботи понад 10 років на державній службі пенсія збільшується на один відсоток заробітку, але не більше 90% заробітної плати, без обмеження граничного розміру пенсії.

Державний службовець, звільнений з державної служби у зв’язку з засудженням за умисний злочин, вчинений з використанням свого посадового становища, або вчиненням корупційного діяння, позбавляється права на одержання пенсії, передбаченої цією статтею. В таких випадках пенсія державному службовцю призначається на загальних підставах.

Державним службовцям у разі виходу на пенсію при наявності стажу державної служби не менше 10 років виплачується грошова допомога в розмірі 10 місячних посадових окладів.

У разі виходу на пенсію державні службовці при наявності стажу державної служби не менше 10 років користуються умовами щодо комунально-побутового обслуговування, передбаченими цим Законом.

Порядок та умови призначення й перерахунку пенсій посадовим осіб місцевого самоврядування регламентується ст.ст. 21, 22 Закону України від 07.06.2001 р. “Про службу в органах місцевого самоврядування” (далі у тексті - Закон).

Пенсійне забезпечення посадових осіб місцевого самоврядування, які мають стаж служби в органах місцевого самоврядування та/або державної служби не менше 10 років, здійснюється у порядку, визначеному законодавством України про державну службу. Пенсія в частині, що не перевищує розміру трудової пенсії за віком, на яку має право особа відповідно до Закону України “Про пенсійне забезпечення”, виплачується за рахунок коштів Пенсійного фонду України. Частина пенсії, що перевищує цей розмір, виплачується за рахунок коштів Державного бюджету України.

Групи за оплатою праці працівників виконавчих апаратів обласних рад, виконавчих органів міських рад встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Посадовим особам місцевого самоврядування, які працювали на виборних посадах в органах місцевого самоврядування 8 років і більше, або протягом повних двох і більше скликань, починаючи зі скликання 1990 року, за винятком припинення повноважень з причин, визначених статтею 78, пунктами 2, 3, 4 частини першої, частиною другою статті 79 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні”, пунктами 1, 2, 6 частини першої і пунктом 1 частини другої статті 5 Закону України “Про статус депутатів місцевих рад”, за наявності загального трудового стажу для чоловіків – не менше 25 років, для жінок – не менше 20 років, призначається пенсія відповідно до цього Закону незалежно від того, де вони працювали перед призначенням пенсії. У цих випадках пенсія обчислюється у порядку, передбаченому для державних службовців, із сум заробітної плати, на які нараховується збір на обов’язкове державне пенсійне страхування, за останньою займаною виборною посадою на день призначення пенсії.

У разі звільнення з роботи в органах місцевого самоврядування у зв’язку з виходом на пенсію посадовим особам місцевого самоврядування виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 10 місячних посадових окладів за наявності не менше 10 років стажу на посадах в органах місцевого самоврядування чи на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців.

Посадовим особам органів місцевого самоврядування, які в період перебування на службі в цих органах визнані інвалідами I та II груп, незалежно від причини інвалідності пенсії по інвалідності призначаються в розмірах, передбачених законодавством України про державну службу, після припинення ними служби в органах місцевого самоврядування, за наявності стажу служби в органах місцевого самоврядування чи державної служби не менше 10 років та загального трудового стажу, встановленого для призначення пенсії по інвалідності відповідно до Закону України “Про пенсійне забезпечення”. У разі повернення зазначених осіб на службу в органи місцевого самоврядування чи на державну службу виплата пенсії відповідно до цього Закону зупиняється до звільнення з роботи або досягнення ними граничного віку перебування на службі в органах місцевого самоврядування чи на державній службі. У цей час вони мають право на одержання пенсії, призначеної на загальних підставах.

У разі смерті особи в період перебування на службі в органах місцевого самоврядування або в період одержання пенсії у порядку, передбаченому цим Законом, непрацездатним членам сім’ї померлого годувальника, які були на його утриманні (при цьому дітям пенсія призначається незалежно від того, чи були вони на утриманні годувальника), призначається пенсія у разі втрати годувальника в розмірі 70% заробітку годувальника на одного непрацездатного члена сім’ї та 90% – на двох і більше членів сім’ї за наявності у годувальника стажу служби в органах місцевого самоврядування чи державної служби не менше 10 років. До непрацездатних членів сім’ї належать особи, зазначені у статті 37 Закону України “Про пенсійне забезпечення”.

Порядок та умови пенсійного забезпечення посадових осіб митних органів регламентується Митним кодексом України від 11.07.2002 р. Пенсійне забезпечення працівників митних органів, спеціалізованих митних установ та організацій, які не є посадовими особами, здійснюється на загальних підставах відповідно до законодавства України про пенсійне забезпечення.

Порядок та умови пенсійного забезпечення працівників дипломатичної служби регламентується Законом України від 20.09.2001 р. "Про дипломатичну службу”.

Пенсія працівникам дипломатичної служби виплачується відповідно до Закону України “Про державну службу” за рахунок коштів Державного бюджету України.

Особливості призначення пенсій журналістам регламентується ст.ст. 12, 16 Закону України від 23.09.1997 р. “Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів”.

Пенсійне забезпечення працівників засобів масової інформації здійснюється відповідно до принципів та норм, встановлених пенсійним законодавством України.

При нарахуванні пенсії журналісту державного або комунального засобу масової інформації застосовуються норми, методика та порядок нарахування пенсії державному службовцю.

У разі поранення, контузії, каліцтва, одержаних під час виконання службових обов’язків у місцях надзвичайних подій, на журналіста або прирівняного до нього працівника поширюється дія статті 16 Закону України “Про пенсійне забезпечення”.

Порядок та умови призначення пенсій суддям регламентується ст.ст. 44. 45 Закону України від 15.12.1992 р. “Про статус суддів”.

Судді, який пішов у відставку, за наявності відповідного віку і стажу роботи виплачується пенсія на умовах, передбачених статтею 37 Закону України “Про державну службу”. Судді у відставці, який має стаж роботи на посаді судді не менше 20 років, виплачується за його вибором пенсія або звільнене від сплати податку щомісячне довічне грошове утримання в розмірі 80% заробітної плати працюючого на відповідній посаді судді. За кожний повний рік роботи понад 20 років на посаді судді розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки заробітку, але не більше ніж до 90% заробітку судді без обмеження граничного розміру щомісячного довічного грошового утримання. Судді у відставці, який має стаж роботи на посаді судді менше 20 років і досяг 55-річного віку (для жінок – 50 років), розмір щомісячного грошового утримання обчислюється пропорційно кількості повних років роботи на посаді судді. При досягненні таким суддею пенсійного віку за ним зберігається право на одержання щомісячного довічного грошового утримання в зазначеному розмірі, або, за його вибором, призначається пенсія на умовах, передбачених статтею 37 Закону України “Про державну службу.

Судді, звільненому з посади у зв’язку з засудженням за умисний злочин, вчинений з використанням свого посадового становища, або вчиненням корупційного діяння, пенсія призначається на загальних підставах.

Суддям, відставку яких припинено, виплачується пенсія на загальних підставах.

Пенсія чи довічне грошове утримання судді виплачується йому повністю незалежно від заробітку, одержуваного після виходу у відставку, або на пенсію.

Порядок та умови призначення пенсій прокурорам та слідчим прокуратури регламентується, зокрема, ст. 50-1 Закону України від 05.11.1991 р. “Про прокуратуру”.

Прокурори і слідчі зі стажем роботи не менше 20 років, у тому числі зі стажем роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 10 років, мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку. Пенсія призначається в розмірі 80% від суми їхньої місячної (чинної) заробітної плати, до котрої включаються всі види оплати праці, на які нараховуються страхові внески, одержуваної перед місяцем звернення за призначенням пенсії. За кожен повний рік роботи понад 10 років на цих посадах пенсія збільшується на 2 відсотки, але не більше 90% від суми місячного (чинного) заробітку.

Працівникам, які не мають вислуги 20 років, якщо стаж служби в органах прокуратури становить не менше 10 років, після досягнення чоловіками 55 років при загальному стажі роботи 25 років і більше, а жінками – 50 років при загальному стажі роботи 20 років і більше, пенсія призначається у розмірі, пропорційному кількості повних років роботи на прокурорських посадах з розрахунку 80% місячного заробітку за 20 років вислуги. За кожний рік загального стажу понад 25 років для чоловіків і 20 років для жінок пенсія збільшується на один відсоток місячного заробітку, з якого вона обчислюється.

Прокурорам і слідчим, що визнані інвалідами I або II групи, призначається пенсія по інвалідності в розмірах, передбачених частиною першою цієї статті, за наявності стажу роботи в органах прокуратури не менше 10 років.

Особи, звільнені з роботи в порядку дисциплінарного стягнення з позбавленням класного чину або позбавлені класного чину за вироком суду, втрачають право на пенсійне забезпечення за вислугою років. Права на одержання пенсії, передбаченої цією статтею, позбавляються також особи, звільнені з роботи у зв’язку з засудженням за умисний злочин, вчинений з використанням свого посадового становища, або вчиненням корупційного діяння.

Пенсії за вислугу років відповідно до цієї статті призначаються органами Пенсійного фонду України і виплачуються за рахунок коштів Державного бюджету України.

Членам сімей прокурора або слідчого (батькам, дружині, чоловіку, дітям, які не досягли 18 років або старшим цього віку, якщо вони стали інвалідами до досягнення ними 18 років, а тим, які навчаються, – до закінчення навчальних закладів, але не довше ніж до досягнення ними 23-річного віку), які були на його утриманні на момент смерті, призначається пенсія на випадок втрати годувальника, за наявності у нього стажу роботи в органах прокуратури не менше 10 років, у розмірі 60% від середньомісячного (чинного) заробітку на одного члена сім’ї, 80% – на двох і більше членів сім’ї.

Порядок та умови призначення пенсій військовослужбовцям, ообам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ України та деяких інших категорій регламентується спеціальним поточним Законом України від 09.04.1992 р. “Про пенсійне забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та деяких інших осіб”.

Цей Закон визначає умови, норми і порядок пенсійного забезпечення громадян України і військовослужбовців Збройних Сил України, Державної прикордонної служби України, Служби безпеки України, Управління державної охорони України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань (далі – військовослужбовців), осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ України, осіб начальницького складу податкової міліції, осіб начальницького і рядового складу кримінально-виконавчої системи України, осіб начальницького і рядового складу державної пожежної охорони та членів їх сімей, військовослужбовців колишніх Збройних Сил СРСР, органів державної безпеки і внутрішніх справ СРСР, Національної гвардії України, військовослужбовців, які в період Великої Вітчизняної війни проходили службу у складі 1-го Чехословацького армійського корпусу під командуванням Л. Свободи, та членів їх сімей, а також громадян інших держав з числа військовослужбовців збройних сил і інших військових формувань, утворених відповідно до чинного законодавства цих держав, та членів їх сімей, які постійно проживають в Україні, і відповідно до міжнародних договорів, укладених Україною з іншими країнами про пенсійне забезпечення таких громадян, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, передбачено їх пенсійне забезпечення згідно із законодавством держави, на території якої вони проживають.

Особи офіцерського складу, прапорщики і мічмани, військовослужбовці надстрокової служби та військової служби за контрактом, особи, які мають право на пенсію за цим Законом при наявності встановленої цим Законом вислуги на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ і в державній пожежній охороні мають право на довічну пенсію за вислугу років.

Військовослужбовці, особи, які мають право на пенсію за цим Законом, які стали інвалідами за умов, передбачених цим Законом, набувають право на пенсію по інвалідності.

Члени сімей військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, які загинули чи померли або пропали безвісти, мають право на пенсію в разі втрати годувальника.

 Порядок та умови призначення пенсій науковим працівникам регламентується, зокрема, ст. 24 (далі - статті) Закону України від 13.12.1991 р. “Про наукову і науково-технічну діяльність”.

Держава встановлює для наукових (науково-педагогічних) працівників, які мають необхідний стаж наукової роботи, пенсії на рівні, що забезпечує престижність наукової праці та стимулює систематичне оновлення наукових кадрів.

Пенсія науковому (науково-педагогічному) працівнику призначається при досягненні пенсійного віку:

- чоловікам – за наявності стажу роботи не менше 25 років, у тому числі стажу наукової роботи не менше 20 років;

- жінкам – за наявності стажу роботи не менше 20 років, у тому числі стажу наукової роботи не менше 15 років.

Пенсії науковим (науково-педагогічним) працівникам призначаються у розмірі 80% від сум заробітної плати наукового (науково-педагогічного) працівника, яка визначається відповідно до частини другої статті 23 цього Закону та статті 40 Закону України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” та на яку відповідно до законодавства нараховується збір на обов’язкове державне пенсійне страхування (внески). За кожний повний рік роботи понад стаж наукової роботи, визначений частиною другою цієї статті, пенсія збільшується на один відсоток заробітної плати, але не може бути більше 90% середньомісячної заробітної плати.

Пенсія по інвалідності внаслідок трудового каліцтва чи професійного захворювання, а також внаслідок каліцтва чи захворювання у зв’язку з Чорнобильською катастрофою науковому (науково-педагогічному) працівнику призначається в таких розмірах:

- інвалідам I групи – 80% заробітної плати наукового (науково-педагогічного) працівника;

- інвалідам II групи – 60% заробітної плати наукового (науково-педагогічного) працівника;

- інвалідам III групи – 40% заробітної плати наукового (науково-педагогічного) працівника.

Науковим (науково-педагогічним) працівникам, які стали інвалідами I, II, III групи внаслідок загального захворювання, призначається пенсія по інвалідності у розмірі пенсії наукового (науково-педагогічного) працівника незалежно від віку:

- чоловікам – за наявності стажу роботи не менше 25 років, у тому числі стажу наукової роботи не менше 20 років;

- жінкам – за наявності стажу роботи не менше 20 років, у тому числі стажу наукової роботи не менше 15 років.

Пенсія в разі втрати годувальника призначається непрацездатним членам сім’ї померлого наукового (науково-педагогічного) працівника (годувальника), які були на його утриманні (при цьому дітям пенсія призначається незалежно від того, чи були вони на утриманні годувальника), у розмірі:

- 80% пенсії наукового (науково-педагогічного) працівника на трьох непрацездатних членів сім’ї;

- 60% – на двох непрацездатних членів сім’ї;

- 40% – на одного непрацездатного члена сім’ї.

Порядок та умови пенсійного забезпечення народних депутатів України регламентується Законом України від 17.11.1992 р. “Про статус народного депутата України”.

При досягненні встановленого законом пенсійного віку за наявності трудового стажу для чоловіків – не менше 25 років, для жінок – не менше 20 років, а також у разі визнання інвалідом I або II групи народному депутату призначається пенсія в розмірі 80% місячної заробітної плати нині працюючого народного депутата з урахуванням всіх доплат та надбавок до посадового окладу. Нарахування пенсій здійснюється із суми, що складається з посадового окладу з урахуванням всіх доплат та надбавок працюючого народного депутата на момент призначення пенсії. За кожний повний рік роботи понад 25 років для чоловіків і 20 років для жінок пенсія за віком та по інвалідності збільшується на один відсоток наведеного вище заробітку, але не більше ніж до 90% (включно) зазначеного заробітку, без обмеження граничного розміру пенсії.

Пенсія народному депутату виплачується в повному розмірі незалежно від його заробітку (прибутку), одержуваного після виходу на пенсію.

У випадку смерті народного депутата призначається пенсія у разі втрати годувальника непрацездатним членам сім’ї, які були на його утриманні, за їх заявою (при цьому дітям пенсія призначається незалежно від того, чи були вони на утриманні годувальника) у розмірі 70% заробітної плати працюючого народного депутата з урахуванням всіх доплат та надбавок до посадового окладу на одного непрацездатного члена сім’ї та 90% – на двох і більше членів сім’ї на день звернення за пенсією за рахунок бюджетних призначень на забезпечення діяльності Верховної Ради України.

Після закінчення строку депутатських повноважень народному депутату, який має трудовий стаж, необхідний для призначення пенсії за віком, за його бажанням може бути достроково призначено пенсію, але не раніше ніж за два роки до встановленого законом пенсійного віку.

У разі зміни розміру заробітної плати працюючим народним депутатам України відповідно здійснюється перерахунок раніше призначених пенсій. Перерахунок пенсій здійснюється із суми, що складається з посадового окладу з урахуванням всіх доплат та надбавок працюючого народного депутата на момент виникнення права на перерахунок пенсій і провадиться з першого числа місяця, що йде за місяцем, в якому настали зазначені обставини.

У разі смерті народного депутата Верховна Рада України, місцеві органи виконавчої влади надають необхідну допомогу у його похованні незалежно від того, депутатом якого скликання він був.

Порядок та умови пенсійного забезпечення народних депутатів України регламентується Законом України від 28.02.1991 р. “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”.

Особами, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, є:

1) учасники ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС – громадяни, які брали безпосередню участь у ліквідації аварії та її наслідків;

2) потерпілі від Чорнобильської катастрофи – громадяни, включаючи дітей, які зазнали впливу радіоактивного опромінення внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Пенсії особам, віднесеним до категорій 1, 2, 3, 4, встановлюються у вигляді:

а) державної пенсії;

б) додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров’ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію.

Додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров’ю, особам, віднесеним до категорії 1:

Особам, віднесеним до категорії 1, призначається щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров’ю, у розмірах:

- інвалідам I групи – 100% мінімальної пенсії за віком;

- інвалідам II групи – 75% мінімальної пенсії за віком;

- інвалідам III групи, дітям-інвалідам, а також хворим внаслідок Чорнобильської катастрофи на променеву хворобу – 50% мінімальної пенсії за віком.

Додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров’ю, особам, віднесеним до категорій 2, 3, 4:

Особам, віднесеним до категорії 2, щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров’ю, призначається у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком.

Особам, віднесеним до категорії 3, додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров’ю, призначається у розмірі 25% мінімальної пенсії за віком.

Особам, віднесеним до категорії 4, додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров’ю, призначається у розмірі 15% мінімальної пенсії за віком.

Державна пенсія особам, віднесеним до категорії 1 та у зв’язку з втратою годувальника:

Пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв’язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи можуть призначатися за бажанням громадянина із заробітку, одержаного за роботу в зоні відчуження в 1986-1990 роках, у розмірі відшкодування фактичних збитків, який визначається згідно з законодавством.

В усіх випадках розмір середньомісячної заробітної плати для обчислення пенсії за роботу в зоні відчуження у 1986-1990 роках не може перевищувати 3,0 тис. карбованців.

Обчислення і призначення пенсій по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсій у зв’ язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи із заробітку за межами зони відчуження провадиться на загальних підставах відповідно до Закону України “Про пенсійне забезпечення”.

В усіх випадках розміри пенсій для інвалідів, щодо яких встановлено зв’язок з Чорнобильською катастрофою, не можуть бути нижчими:

- по I групі інвалідності – 10 мінімальних пенсій за віком;

- по II групі інвалідності – 8 мінімальних пенсій за віком;

- по III групі інвалідності – 6 мінімальних пенсій за віком;

- дітям-інвалідам – 3 мінімальних пенсій за віком.

Порядок обчислення пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв’язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи визначається Кабінетом Міністрів України.

Умови надання пенсій за віком особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення:

Особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого для одержання державних пенсій (ст. 55 цього Закону). Пенсійний вік за бажанням особи може бути знижено тільки за однією підставою, передбаченою цією статтею, якщо не обумовлено інше.

Призначення та виплата пенсій названим категоріям провадиться відповідно до Закону України “Про пенсійне забезпечення” і цього Закону.

Статтею 56, 58 Закону передбачено:

- пільги щодо обчислення стажу роботи (служби, в тому числі державної) по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у зоні відчуження зараховується до трудового стажу, до вислуги років;

- пільги по виплаті пенсій працюючим пенсіонерам.

Пенсійне забезпечення за особливі заслуги перед Україною регламентується спеціальним Законом України від 01.06.2000 р. “Про пенсії за особливі заслуги перед Україною”.

Пенсії за особливі заслуги перед Україною (далі - пенсії за особливі заслуги) встановлюються громадянам України:

1) Героям України, Героям Радянського Союзу, Героям Соціалістичної Праці, особам, нагородженим орденом Леніна, орденом Слави трьох ступенів, орденом Трудової Слави трьох ступенів, чотирма і більше медалями “За відвагу”, чотирма і більше орденами України та колишнього Союзу РСР, повним кавалерам ордена “За службу Родине в Вооруженных Силах СССР”, особам, відзначеним почесним званням України, колишніх Союзу РСР та Української РСР “народний";

2) ветеранам Великої Вітчизняної війни, нагородженим за бойові дії орденом, медаллю “За відвагу” або медаллю Ушакова, партизанам Великої Вітчизняної війни, нагородженим медаллю “За відвагу”, незалежно від часу нагородження;

3) видатним спортсменам – переможцям Олімпійських та Параолімпійських ігор, Всесвітніх ігор глухих, чемпіонам і рекордсменам світу та Європи;

4) космонавтам, які здійснили політ у космос, членам льотно-випробувальних екіпажів літаків;

5) народним депутатам України, депутатам колишніх Союзу РСР та Української РСР, членам Кабінету Міністрів України та Уряду колишньої Української РСР;

6) особам, відзначеним почесним званням України, колишніх Союзу РСР та Української РСР “заслужений”, державними преміями України, колишніх Союзу РСР та Української РСР, нагородженим одним із орденів України або колишнього Союзу РСР, а також особам, яким до 1 січня 1992 року було встановлено персональні пенсії союзного чи республіканського значення;

7) депутатам – всього чотирьох і більше скликань Верховної Ради Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських рад, районних, районних у містах, міських рад міст обласного значення в Україні та в колишній Українській РСР;

8) матерям, які народили п’ятеро і більше дітей та виховали їх до восьмирічного віку. При цьому враховуються діти, усиновлені в установленому законом порядку.

За цим Законом встановлюються пенсії:

- за віком;

- по інвалідності;

- у разі втрати годувальника;

- за вислугу років.

Пенсії за особливі заслуги встановлюються громадянам, зазначеним у переліку вище, які мають право на пенсію за віком, по інвалідності, у разі втрати годувальника та за вислугу років відповідно до закону.

Пенсія за особливі заслуги встановлюється як надбавка до розміру пенсії, на яку має право особа згідно із законом, у таких розмірах прожиткового мінімуму, визначеного для осіб, які втратили працездатність:

- від 35 до 40% – особам, зазначеним у пункті 1 переліку громадян, що мають право на цю пенсію;

- від 25 до 35% – особам, зазначеним у пунктах 2-5 переліку громадян, що мають право на цю пенсію;

- від 20 до 25% – особам, зазначеним у пунктах 6-8 переліку громадян, що мають право на цю пенсію.

Розмір надбавки визначається відповідними комісіями.

Допомоги – це грошові періодичні соціальні виплати, що носять характер державної допомоги громадянам, що надаються у випадках і на умовах, передбачених законодавством, з компенсаційними й іншими цілями.

Слід розрізняти, зокрема, такі види соціальної допомоги:

- страхові;

- державні (нестрахові).

Страхові допомоги – одноразові або періодичні грошові чи натуральні виплати короткострокового характеру, які здійснюються за рахунок коштів соціальних страхових фондів при настанні страхового випадку.

Під державними (нестраховими) допомогами - розуміють періодичні або одноразові виплати грошового чи іншого характеру при настанні соціального (нестрахового) випадку незастрахованим особам з державного або місцевого бюджетів.

Розглянемо докладніше кожний із вказаних вище видів (груп) допомог.

1. До системи страхових допомог відносяться ті з них, що передбачені наступними законами:

- Закон України від 18 січня 2001 р. “Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням”;

- Закон України від 23 вересня 1999 р. “Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності”;

- Закон України від 2 березня 2000 р. “Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття”.

Так, за Законом України від 18 січня 2001 р. “Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням (далі - Закон) передбачено, що загальнообов’язкове державне соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням, передбачає матеріальне забезпечення громадян у зв’язку з втратою заробітної плати (доходу) внаслідок тимчасової втрати працездатності (включаючи догляд за хворою дитиною, дитиною-інвалідом, хворим членом сім’ї), вагітності та пологів, догляду за малолітньою дитиною, часткову компенсацію витрат, пов’язаних із народженням дитини, смертю застрахованої особи або членів її сім’ї, а також надання соціальних послуг за рахунок бюджету Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, що формується шляхом сплати страхових внесків власником або уповноваженим ним органом, громадянами, а також за рахунок інших джерел, передбачених цим Законом.

За загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням, надаються такі види матеріального забезпечення та соціальних послуг:

1) допомога по тимчасовій непрацездатності (включаючи догляд за хворою дитиною) (статті 35, 37 цього Закону);

2) допомога по вагітності та пологах (статті 38, 39 цього Закону);

3) допомога при народженні дитини (статті 40, 41 цього Закону);

4) допомога по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку (статті 42-44 цього Закону);

5) допомога на поховання (крім поховання пенсіонерів, безробітних та осіб, які померли від нещасного випадку на виробництві) (статті 45, 46 цього Закону);

6) забезпечення оздоровчих заходів (оплата путівок на санаторно-курортне лікування застрахованим особам та членам їх сімей, до дитячих оздоровчих закладів, утримання санаторіїв-профілакторіїв, надання соціальних послуг у позашкільній роботі з дітьми) (статті 47, 48 цього Закону).

У свою чергу, за наступним законом - Законом України від 23 вересня 1999 р. “Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності” (далі - Закон) передбачено, що останній відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов’язкове державне соціальне страхування визначає правову основу, економічний механізм та організаційну структуру загальнообов’язкового державного соціального страхування громадян від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які призвели до втрати працездатності або загибелі застрахованих на виробництві (далі – страхування від нещасного випадку).

Страхування від нещасного випадку є самостійним видом загальнообов’язкового державного соціального страхування, за допомогою якого здійснюється соціальний захист, охорона життя та здоров’я громадян у процесі їх трудової діяльності.

Завданнями страхування від нещасного випадку є:

- проведення профілактичних заходів, спрямованих на усунення шкідливих і небезпечних виробничих факторів, запобігання нещасним випадкам на виробництві, професійним захворюванням та іншим випадкам загрози здоров’ю застрахованих, викликаним умовами праці;

- відновлення здоров’я та працездатності потерпілих на виробництві від нещасних випадків або професійних захворювань;

- відшкодування матеріальної та моральної шкоди застрахованим і членам їх сімей.

Соціальні послуги та виплати, які здійснюються Фондом соціального страхування від нещасних випадків: у разі настання страхового випадку Фонд соціального страхування від нещасних випадків зобов’язаний у встановленому законодавством порядку:

1) своєчасно та в повному обсязі відшкодовувати шкоду, заподіяну працівникові внаслідок ушкодження його здоров’я або в разі його смерті, виплачуючи йому або особам, які перебували на його утриманні:

а) допомогу у зв’язку з тимчасовою непрацездатністю до відновлення працездатності або встановлення інвалідності;

б) одноразову допомогу в разі стійкої втрати професійної працездатності або смерті потерпілого;

в) щомісяця грошову суму в разі часткової чи повної втрати працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку потерпілого;

г) пенсію по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання;

д) пенсію у зв’язку з втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання;

е) грошову суму за моральну шкоду за наявності факту заподіяння цієї шкоди потерпілому;

є) допомогу дитині відповідно до статті 9 цього Закону;

2) організувати поховання померлого, відшкодувати вартість пов’язаних з цим ритуальних послуг відповідно до місцевих умов;

3) сприяти створенню умов для своєчасного надання кваліфікованої першої невідкладної допомоги потерпілому в разі настання нещасного випадку, швидкої допомоги в разі потреби його госпіталізації, ранньої діагностики професійного захворювання;

4) організувати цілеспрямоване та ефективне лікування потерпілого у власних спеціалізованих лікувально-профілактичних закладах або на договірній основі в інших лікувально-профілактичних закладах з метою якнайшвидшого відновлення здоров’я застрахованого;

5) забезпечити потерпілому разом із відповідними службами охорони здоров’я за призначенням лікарів повний обсяг постійно доступної, раціонально організованої медичної допомоги, яка повинна включати:

а) обслуговування вузькопрофільними лікарями та лікарями загальної практики;

б) догляд медичних сестер удома, в лікарні або в іншому лікувально-профілактичному закладі;

в) акушерський та інший догляд удома або в лікарні під час вагітності та пологів;

г) утримання в лікарні, реабілітаційному закладі, санаторії або в іншому лікувально-профілактичному закладі;

д) забезпечення необхідними лікарськими засобами, протезами, ортопедичними, коригуючими виробами, окулярами, слуховими апаратами, спеціальними засобами пересування, зубопротезування (за винятком протезування з дорогоцінних металів).

З метою найповнішого виконання функцій, передбачених пунктами 4 і 5 цього переліку, Фонд соціального страхування від нещасних випадків створює спеціалізовану медичну та патронажну службу соціального страхування;

6) вжити всіх необхідних заходів для підтримання, підвищення та відновлення працездатності потерпілого;

7) забезпечити згідно з медичним висновком домашній догляд за потерпілим, допомогу у веденні домашнього господарства (або компенсувати йому відповідні витрати), сприяти наданню потерпілому, який проживає в гуртожитку, ізольованого житла;

8) відповідно до висновку лікарсько-консультаційної комісії (далі – ЛКК) або медико-соціальної експертної комісії (далі – МСЕК) проводити навчання та перекваліфікацію потерпілого у власних навчальних закладах або на договірній основі в інших закладах перенавчання інвалідів, якщо внаслідок ушкодження здоров’я або заподіяння моральної шкоди потерпілий не може виконувати попередню роботу; працевлаштовувати осіб із зниженою працездатністю;

9) організовувати робочі місця для інвалідів самостійно або разом з органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування чи з іншими заінтересованими суб’єктами підприємницької діяльності; компенсувати при цьому витрати виробництва, які не покриваються коштами від збуту виробленої продукції, за рахунок Фонду;

10) у разі невідкладної потреби подавати інвалідам разову грошову допомогу, допомогу у вирішенні соціально-побутових питань за їх рахунок або за рішенням виконавчої дирекції Фонду та її регіональних управлінь – за рахунок Фонду;

11) сплачувати за потерпілого внески на медичне та пенсійне страхування;

12) організовувати залучення інвалідів до участі у громадському житті.

Усі види соціальних послуг та виплат, передбачені вище, надаються застрахованому та особам, які перебувають на його утриманні, незалежно від того, зареєстровано підприємство, на якому стався страховий випадок, у Фонді соціального страхування від нещасних випадків чи ні.

Страховими виплатами є грошові суми, які згідно із статтею 21 цього Закону Фонд соціального страхування від нещасних випадків виплачує застрахованому чи особам, які мають на це право, у разі настання страхового випадку.

Зазначені грошові суми складаються із:

1) страхової виплати втраченого заробітку (або відповідної його частини) залежно від ступеня втрати потерпілим професійної працездатності;

2) страхової виплати в установлених випадках одноразової допомоги потерпілому (членам його сім’ї та особам, які перебували на утриманні померлого);

3) страхової виплати пенсії по інвалідності потерпілому;

4) страхової виплати пенсії у зв’язку з втратою годувальника;

5) страхової виплати дитині, яка народилася інвалідом внаслідок травмування на виробництві або професійного захворювання її матері під час вагітності;

6) страхових витрат на медичну та соціальну допомогу.

За наявності факту заподіяння моральної шкоди потерпілому провадиться страхова виплата за моральну шкоду.

Закон України від 2 березня 2000 р. “Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття”, розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов’язкове державне соціальне страхування, визначає правові, фінансові та організаційні засади загальнообов’язкового державного соціального страхування на випадок безробіття.

Загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття – система прав, обов’язків і гарантій, яка передбачає матеріальне забезпечення на випадок безробіття з незалежних від застрахованих осіб обставин та надання соціальних послуг за рахунок коштів Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття.

Видами забезпечення за цим Законом є:

1) допомога по безробіттю, у тому числі одноразова її виплата для організації безробітним підприємницької діяльності;

2) допомога по частковому безробіттю;

3) матеріальна допомога у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації безробітного;

4) матеріальна допомога по безробіттю, одноразова матеріальна допомога безробітному та непрацездатним особам, які перебувають на його утриманні;

5) допомога на поховання у разі смерті безробітного або особи, яка перебувала на його утриманні.

Видами соціальних послуг за цим Законом та Законом України “Про зайнятість населення” є:

- професійна підготовка або перепідготовка, підвищення кваліфікації та профорієнтація;

- пошук підходящої роботи та сприяння у працевлаштуванні, у тому числі шляхом надання роботодавцю дотації на створення додаткових робочих місць для працевлаштування безробітних та фінансування організації оплачуваних громадських робіт для безробітних;

- інформаційні та консультаційні послуги, пов’язані з працевлаштуванням.

До системи державних (нестрахових) допомог відносяться ті з них, що передбачені цілою низкою нормативно-правових актів:

Залежно від соціального ризику розрізняють такі основні види державних допомог:

1) допомоги особам, яким виповнилося 100 і більше років;

2) допомоги малозабезпеченим сім’ям;

3) допомоги дітям-інвалідам та інвалідам з дитинства;

4) допомоги на догляд за інвалідами внаслідок психічного захворювання;

5) допомоги сім’ям з дітьми;

6) допомога біженцям;

7) державна соціальна допомога особам, які не мають права на пенсію, та інвалідам;

8) субсидії на оплату житлово-комунальних послуг;

9) допомоги на поховання.

У відповідності до постанови Кабінету Міністрів України від 12 жовтня 2002 р. №1532 “Про виплату державної допомоги особам, яким виповнилося 100 і більше років” та Порядоку здійснення виплат державної допомоги особам, яким виповнилось 100 і більше років, затв. наказом Міністерства праці та соціальної політики України, Пенсійного фонду України, Міністерства фінансів України 24.04.2003 р. №102/293/36, - особам, яким виповнилося 100 і більше років, у разі коли їх місячний розмір пенсії (з урахуванням всіх виплат до неї) не досягає визначеного законом прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, з 1 жовтня 2002 р. надається державна допомога, розмір якої визначається як різниця між зазначеним прожитковим мінімумом та розміром пенсії (з урахуванням всіх виплат до неї).

Державна соціальна допомога малозабезпеченим сім’ям надається у відповідності до Закону України від 01.06.2000 р. “Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім’ям” (далі - Закон) та прийнятого на його виконання Порядку призначення і виплати державної соціальної допомоги малозабезпеченим сім’ям, затв. постановою Кабінету Міністрів України від 24 лютого 2003 р. №250.

Цей Закон спрямований на реалізацію конституційних гарантій права громадян на соціальний захист – забезпечення рівня життя не нижчого від прожиткового мінімуму шляхом надання грошової допомоги найменш соціально захищеним сім’ям.

За цим Законом державна соціальна допомога малозабезпеченим сім’ям – щомісячна допомога, яка надається малозабезпеченим сім’ям у грошовій формі в розмірі, що залежить від величини середньомісячного сукупного доходу сім’ї;

Державна допомога інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам надається згідно Закону України від 16.11.2000 р. “Про державну соціальну допомогу інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам”.

Допомога на догляд за інвалідами внаслідок психічного захворювання надається згідно Закону України від 22.02.2000 р. “Про психіатричну допомогу” та Порядку надання щомісячної грошової допомоги малозабезпеченій особі, яка проживає разом з інвалідом I чи II групи внаслідок психічного розладу, який за висновком лікарської комісії медичного закладу потребує постійного стороннього догляду, на догляд за ним, затв. постановою Кабінету Міністрів України від 2 серпня 2000 р. №1192.

Щомісячна грошова допомога малозабезпеченій особі, яка проживає разом з інвалідом I чи II групи внаслідок психічного розладу, який за висновком лікарської комісії медичного закладу потребує постійного стороннього догляду, на догляд за ним надається відповідно до статті 5 Закону України “Про психіатричну допомогу” у грошовій формі, якщо середньомісячний сукупний дохід сім’ї є нижчим від прожиткового мінімуму для сім’ї.

Допомоги сім’ям з дітьми надаються згідно Закону України від 21.11.1992 р. “Про державну допомогу сім’ям з дітьми”, а також прийнятим на його виконання Порядком призначення і виплати державної допомоги сім’ям з дітьми, затв. постановою Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2001 р. №1751

Відповідно до цього Закону призначаються такі види державної допомоги сім’ям з дітьми:

1) допомога у зв’язку з вагітністю та пологами;

2) одноразова допомога при народженні дитини;

3) допомога по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку;

4) допомога на дітей, які перебувають під опікою чи піклуванням;

5) допомога на дітей одиноким матерям.

Допомога біженцям надається згідно Закону України від 21.06.2001 р. “Про біженців”, а також прийнятим на його виконання Порядком надання біженцям грошової допомоги та пенсії, затв. постановою Кабінету Міністрів України від 6 липня 1998 р. №1016.

Біженець – це особа, яка не є громадянином України і внаслідок цілком обгрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

У відповідності до статті 20 Закону особа, якій надано статус біженця в Україні, має право на одержання грошової допомоги, пенсії та інших видів соціального забезпечення в порядку, встановленому законодавством України, та користування житлом, наданим у місці проживання.

Державна соціальна допомога особам, які не мають права на пенсію, та інвалідам надається відповідно до Закону України від 18.05.2004 р. "Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та інвалідам”.

Цей Закон визначає правові засади надання державної соціальної допомоги особам, які не мають права на пенсію, та інвалідам, а також надання державної соціальної допомоги на догляд.

Субсидії на оплату житлово-комунальних послуг надаються відповідно до наступних нормативно-правових актів:

- Закон України від 20.02.2003 р. “Про реструктуризацію заборгованості з квартирної плати, плати за житлово-комунальні послуги, спожиті газ та електроенергію”;

- Закон України від 24.06.2004 р. “Про житлово-комунальні послуги”;

- Порядок погашення реструктуризованої заборгованості та внесення поточних платежів за житлово-комунальні послуги, затв. постановою Кабінету Міністрів України від 27 червня 2003 р. №976;

- Положення про порядок призначення та надання населенню субсидій для відшкодування витрат на оплату житлово-комунальних послуг, придбання скрапленого газу, твердого та рідкого пічного побутового палива, затв. постановою Кабінету Міністрів України від 21 жовтня 1995 р. №848 (в ред. постанови Кабінету Міністрів України від 22 вересня 1997 р. №1050);

- Постанова Кабінету Міністрів України від 26 листопада 2003 р. №1833 “Про призначення субсидій громадянам, які тимчасово (до відселення) проживають у зонах відчуження та безумовного (обов’язкового) відселення, для відшкодування витрат на оплату житлово-комунальних послуг, придбання скрапленого газу, твердого та рідкого пічного побутового палива”;

- Диференційовані по регіонах мінімальні норми забезпечення населення скрапленим газом, твердим та рідким пічним побутовим паливом, відповідно до яких населенню будуть надаватися субсидії готівкою для відшкодування витрат на їх придбання, затв. наказом Міністерства праці та соціальної політики України, Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України, Міністерства фінансів України, Міністерства палива та енергетики України від 11.03.2002 р. №138/62/175/141;

- Порядок надання населенню субсидій у грошовій формі для відшкодування витрат на оплату житлово-комунальних послуг, придбання скрапленого газу, твердого та рідкого пічного побутового палива на підставі розрахункових норм в умовах експерименту, затв. постановою Кабінету Міністрів України від 2 червня 2004 р. №725.

Постановою Кабінету Міністрів України від 26 листопада 2003 р. №1833 “Про призначення субсидій громадянам, які тимчасово (до відселення) проживають у зонах відчуження та безумовного (обов’язкового) відселення, для відшкодування витрат на оплату житлово-комунальних послуг, придбання скрапленого газу, твердого та рідкого пічного побутового палива” передбачено, що з метою соціального захисту цих громадян, за місцем реєстрації призначається субсидія відповідно до Положення про порядок призначення та надання населенню субсидій для відшкодування витрат на сплату житлово-комунальних послуг, придбання скрапленого газу, твердого та рідкого пічного побутового палива, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 жовтня 1995 р. №848, і надаються субсидії для відшкодування витрат на оплату палива та житлово-комунальних послуг відповідно до законодавства.

Порядок погашення реструктуризованої заборгованості та внесення поточних платежів за житлово-комунальні послуги регламентується Законом України від 20.02.2003 р. “Про реструктуризацію заборгованості з квартирної плати, плати за житлово-комунальні послуги, спожиті газ та електроенергію” та Порядком погашення реструктуризованої заборгованості та внесення поточних платежів за житлово-комунальні послуги, затв. постановою Кабінету Міністрів України від 27 червня 2003 р. №976.

Основні організаційні та правові засади надання соціальних послуг особам, які перебувають у складних життєвих обставинах та потребують сторонньої допомоги регламентує Закон України від 15.07.2004 р. “Про соціальні послуги”.

Важливо розрізняти суміжні поняття - “соціальне обслуговування” та “соціальні послуги”.

Соціальне обслуговування – це окремий вид соціального забезпечення в Україні, яка являє собою систему соціальних заходів, з метою сприяння, підтримки і надання послуг, що надаються соціальними службами окремим особам чи групам населення для подолання або пом’якшення життєвих труднощів, підтримки їх соціального статусу та повноцінної життєдіяльності (див. Закон України від 15.07.2003 р. “Про соціальні послуги”).

Соціальне обслуговування (за Законом “Про соціальні послуги”) – є родовим, більш загальним за змістом поняттям і уявляє собою - систему соціальних заходів, яка передбачає сприяння, підтримку і послуги, що надають соціальні служби окремим особам чи групам населення для подолання або пом’якшення життєвих труднощів, підтримки їх соціального статусу та повноцінної життєдіяльності.

А соціальні послуги – це видове поняття, що являє собою - комплекс правових, економічних, психологічних, освітніх, медичних, реабілітаційних та інших заходів, спрямованих на окремі соціальні групи чи індивідів, які перебувають у складних життєвих обставинах та потребують сторонньої допомоги (далі - особи, що потребують соціальних послуг), з метою поліпшення або відтворення їх життєдіяльності, соціальної адаптації та повернення до повноцінного життя.

Основними засадами надання соціальних послуг є: сприяння особам, що перебувають у складних життєвих обставинах, які вони не в змозі подолати за допомогою наявних засобів і можливостей; попередження виникнення складних життєвих обставин; створення умов для самостійного розв’язання життєвих проблем, що виникають.

Надання соціальних послуг грунтується на принципах: адресності та індивідуального підходу; доступності та відкритості; добровільності вибору отримання чи відмови від надання соціальних послуг; гуманності; комплексності; максимальної ефективності використання бюджетних та позабюджетних коштів суб’єктами, що надають соціальні послуги; законності; соціальної справедливості; забезпечення конфіденційності суб’єктами, які надають послуги, дотримання ними стандартів якості, відповідальності за дотримання етичних і правових норм.

Основними формами надання соціальних послуг є: матеріальна допомога та соціальне обслуговування.

Матеріальна допомога надається особам, що знаходяться у складній життєвій ситуації, у вигляді грошової або натуральної допомоги: продуктів харчування, засобів санітарії і особистої гігієни, засобів догляду за дітьми, одягу, взуття та інших предметів першої необхідності, палива, технічних і допоміжних засобів реабілітації.

Соціальне обслуговування здійснюється шляхом надання соціальних послуг: за місцем проживання особи (вдома); у стаціонарних інтернатних установах та закладах; у реабілітаційних установах та закладах; в установах та закладах денного перебування; в установах та закладах тимчасового або постійного перебування; у територіальних центрах соціального обслуговування; в інших закладах соціальної підтримки (догляду).

Відповідно до Закону України від 15 липня 2003 р. “Про соціальні послуги” можуть надаватися такі види соціальних послуг: соціально-побутові послуги; психологічні послуги; соціально-педагогічні послуги; соціально-медичні послуги; соціально-економічні послуги; юридичні послуги; послуги з працевлаштування; послуги з професійної реабілітації осіб з обмеженими фізичними можливостями; інформаційні послуги; просвітницькі послуги; (рекламно-пропагандистські послуги й інші.

Соціальні послуги можуть надаватися як за плату, так і безоплатно. Безоплатні соціальні послуги державними та комунальними суб’єктами в обсягах, визначених державними стандартами соціального обслуговування, надаються: громадянам, які не здатні до самообслуговування у зв’язку з похилим віком, хворобою, інвалідністю і не мають рідних, які повинні забезпечити їм догляд і допомогу; громадянам, які знаходяться у складній життєвій ситуації у зв’язку з безробіттям і зареєстровані в державній службі зайнятості як такі, що шукають роботу, стихійними лихами, катастрофами, які є біженцями внаслідок збройних та міжетнічних конфліктів, якщо середньомісячний сукупний дохід цих осіб нижче встановленого прожиткового мінімуму; дітям та молоді, які знаходяться у складній життєвій ситуації у зв’язку з інвалідністю, хворобою, сирітством, безпритульністю, малозабезпеченістю, конфліктами і жорстоким ставленням у сім’ї.

 

Для отримання соціальних послуг, що надаються державними та комунальними суб’єктами, особа, яка їх потребує, має звернутися з письмовою заявою до місцевого органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування.

Для отримання соціальних послуг, що надаються недержавними суб’єктами, особа, яка їх потребує, звертається до відповідного суб’єкта, що їх надає.

У разі якщо особа, яка потребує соціальних послуг, за віком або станом здоров’я неспроможна самостійно прийняти рішення про необхідність їх надання, таке рішення може прийняти опікун чи піклувальник, органи опіки та піклування відповідно до законодавства.

У разі якщо особа, що отримує соціальні послуги, без поважних причин не виконує вимоги їх одержання, суб’єкт, що надає соціальні послуги, виносить такій особі письмове попередження про можливість відмови від надання соціальних послуг або обмеження у їх наданні.

У разі якщо особа отримує соціальні послуги та письмово попереджена про можливість відмови від надання соціальних послуг або обмеження у їх наданні, але продовжує не виконувати вимоги їх одержання, відповідний суб’єкт, що надає соціальні послуги, може в односторонньому порядку обмежити або припинити надання соціальних послуг такій особі, про що письмово інформується зазначена особа та місцевий орган виконавчої влади чи орган місцевого самоврядування.

Обмеження в отриманні одного виду соціальних послуг не може бути підставою для обмеження в наданні іншого виду соціальних послуг.

До окремих видів соціальних послуг в україні, зокрема, відносяться: соціальні послуги, що надаються за рахунок коштів страхових фондів; соціальне обслуговування громадян похилого віку та одиноких непрацездатних громадян на дому; стаціонарне соціальне обслуговування громадян похилого віку; стаціонарне соціальне обслуговування інвалідів з числа звільнюваних з місць позбавлення волі; соціальне обслуговування дітей; соціальна реабілітація та адаптація інвалідів; санаторно-курортне лікування; забезпечення протезно-ортопедичними виробами; забезпечення засобами пересування. Порядок їх надання регламентується відповідними нормативно-правовими актами.

Згідно Закону України від 24.06.2004 р. “Про житлово-комунальні послуги” житлово-комунальні послуги – це результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил;

Житлово-комунальні послуги поділяються за: 1) функціональним призначенням; 2) порядком затвердження цін/тарифів.

Залежно від функціонального призначення житлово-комунальні послуги поділяються на: комунальні послуги (централізоване постачання холодної та гарячої води, водовідведення, газо- та електропостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо); послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій (прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, санітарно-технічне обслуговування, обслуговування внутрішньобудинкових мереж, утримання ліфтів, освітлення місць загального користування, поточний ремонт, вивезення побутових відходів тощо); послуги з управління будинком, спорудою або групою будинків (балансоутримання, укладання договорів на виконання послуг, контроль виконання умов договору тощо); послуги з ремонту приміщень, будинків, споруд (заміна та підсилення елементів конструкцій та мереж, їх реконструкція, відновлення несучої спроможності несучих елементів конструкцій тощо).

Примірні переліки житлово-комунальних послуг та їх склад залежно від функціонального призначення визначаються центральним органом виконавчої влади з питань житлово-комунального господарства.

Залежно від порядку затвердження цін/тарифів на житлово-комунальні послуги вони поділяються на три групи: перша група – житлово-комунальні послуги, ціни/тарифи на які затверджують спеціально уповноважені центральні органи виконавчої влади; друга група – житлово-комунальні послуги, ціни/тарифи на які затверджують органи місцевого самоврядування для надання на відповідній території; третя група – житлово-комунальні послуги, ціни/тарифи на які визначаються виключно за договором (домовленістю сторін).

Порядок доступу до житла та іншого володіння для ліквідації аварій, проведення оглядів технічного стану, перевірки показань засобів обліку, а також порядок оформлення претензій споживачів до виконавців регулюється Законом України “Про житлово-комунальні послуги”.

 

Контрольні питання:

1. Сучасна система пенсійного забезпечення в Україні: її структура. Система загальнообов’язкового державного пенсійного страхування та система накопичувального пенсійного забезпечення.

2. Суб’єкти солідарної системи та системи накопичувального пенсійного забезпечення: їх поняття, види. Пенсійний фонд, Накопичувальний пенсійний фонд та недержавні пенсійні фонди.

3.  Види пенсійних виплат і соціальних послуг за рахунок коштів: Пенсійного фонду в солідарній системі; Накопичувального фонду, що обліковуються на накопичувальних пенсійних рахунках: їх загальна характеристика.

4. Персоніфікований облік у системі загальнообов’язкового державного пенсійного страхування. Персональна облікова картка застрахованої особи, її зміст.

5. Порядок обчислення страхового стажу за Законом “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”. Коефіцієнт страхового стажу: його поняття, правове значення.

6. Пенсія за віком: умови її призначення, порядок обчислення розміру. Мінімальний розмір пенсії за віком і підвищення її розміру у разі відстрочки часу її призначення.

7. Пенсія по інвалідності: умови її призначення та порядок обчислення розміру.

8. Пенсія у зв’язку з утратою годувальника: умови її призначення, порядок обчислення розміру.

9. Довічна пенсія з коштів Накопичувального пенсійного фонду: її поняття, види. Договір страхування довічної пенсії.

10. Пенсійні виплати з недержавних пенсійних фондів. Пенсійний контракт та пенсійна схема.

11. Пенсія на визначений строк і одноразова пенсійна виплата: умови та строки їх здійснення. Довічні пенсії (довічні ануїтети).

12. Пенсії державним службовцям: правове регулювання порядку та умови їх призначення й перерахунку.

13. Пенсії посадовим осіб місцевого самоврядування: правове регулювання порядку та умови їх призначення.

14. Пенсії посадових осіб митних органів: правове регулювання порядку та умови їх призначення.

15. Пенсії працівників дипломатичної служби: правове регулювання порядку та умови їх призначення.

16. Пенсії журналістів: правове регулювання порядку та умови їх призначення.

17. Пенсії суддям: правове регулювання порядку та умови їх призначення.

18. Пенсії прокурорам та слідчим прокуратури: правове регулювання порядку та умови їх призначення.

19. Пенсії військовослужбовцям, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ України: правове регулювання порядку та умови їх призначення. Страхові допомоги за Законом “Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням: їх види, порядок та умови надання.

20. Страхові допомоги за Законом “Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності”: їх види, порядок та умови надання. Страхові виплати, їх структура.

21. Страхові допомоги за Законом “Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття”: їх види, порядок та умови надання. Види соціальних послуг за цим Законом та Законом “Про зайнятість населення”.

22. Система державних (нестрахових) допомог в Україні: правове забезпечення. Класифікація таких допомог залежно від виду соціального ризику.

23. Допомоги особам, яким виповнилося 100 і більше років: правове регулювання, порядок та умови надання.

24. Допомоги малозабезпеченим сім’ям: правове регулювання, порядок та умови надання.

25. Допомоги дітям-інвалідам та інвалідам з дитинства: правове регулювання, порядок та умови надання.

26. Допомоги на догляд за інвалідами внаслідок психічного захворювання: правове регулювання, порядок та умови надання.

27. Допомоги сім’ям з дітьми: правове регулювання, порядок та умови надання окремих видів таких допомог.

28. Допомога біженцям: правове регулювання, порядок та умови надання.

29. Державна соціальна допомога особам, які не мають права на пенсію, та інвалідам: правове регулювання, порядок та умови надання окремих видів такої допомоги.

30. Субсидії на оплату житлово-комунальних послуг: правове регулювання, порядок та умови надання.

31. Соціальні послуги, що надаються за рахунок коштів соціальних страхових фондів: правове регулювання, порядок та умови надання.

32. Соціальне обслуговування громадян похилого віку та одиноких непрацездатних громадян у територіальних центрах соціального обслуговування пенсіонерів та одиноких непрацездатних громадян, а також у відділеннях соціальної допомоги вдома: правове регулювання, порядок та умови здійснення.

33. Стаціонарне обслуговування: громадян похилого віку в будинках-інтернатах, геріатричних пансіонатах та пансіонатах для ветеранів війни та праці, а також інвалідів, із числа звільнюваних із місць позбавлення волі: правове регулювання, порядок та умови здійснення.

34. Соціальне обслуговування дітей, які потребують стороннього догляду, побутового й медичного обслуговування: правове регулювання, порядок та умови здійснення.

35. Соціальна реабілітація та адаптація інвалідів: правове регулювання, порядок та умови здійснення. Основні види реабілітаційної допомоги. Індивідуальна програма реабілітації.

36. Санаторно-курортне лікування громадян: правове регулювання, порядок та умови здійснення.

37. Забезпечення осіб протезно-ортопедичними виробами та засобами пересування.

38. Житлово-комунальні послуги: їх поняття, класифікація за функціональним призначенням, порядком затвердження цін/тарифів. Оформлення претензій споживачів до виконавців.

39. Система пільг в Україні: характеристика їх видів за окремими законодавчими актами, категоріями осіб

 

[1] Праця та зарплата. - 2003. – №32.

[2] За законом застрахована особа - фізична особа, яка відповідно до цього Закону підлягає загальнообов’язковому державному пенсійному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачуються чи сплачувалися у встановленому законом порядку страхові внески на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування.

[3] За кожний повний рік стажу роботи, до набрання чинності цим Законом, на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком №1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, зайнятість на яких давала право на пенсію на пільгових умовах, до страхового стажу додатково зараховується по 1-му року.

[4] За ст. 24 Закону - якщо сума сплачених за відповідний місяць страхових внесків є меншою, ніж мінімальний страховий внесок, цей період зараховується до страхового стажу як повний місяць за умови здійснення в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду, відповідної доплати до суми страхових внесків таким чином, щоб загальна сума сплачених коштів за відповідний місяць була не меншою, ніж мінімальний страховий внесок.

[5] Законом України від 9 липня 2003 р. “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” у ч. 1 ст. 40 передбачено, що для обчислення пенсії враховується заробітна плата (дохід) сукупно за будь-які 60 календарних місяців страхового стажу підряд до 1 липня 2000 року, незалежно від перерв та за весь період страхового стажу починаючи з 1 липня 2000 року.

  У разі якщо страховий стаж становить менший період, ніж передбачено законом (тобто, 60 міс.), враховується заробітна плата (дохід) за фактичний страховий стаж.

  За вибором особи, яка звернулася за пенсією, з періоду, за який враховується заробітна плата (дохід) для обчислення пенсії, виключається період до 60 календарних місяців підряд за умови, що зазначений період становить не більше ніж 10% тривалості страхового стажу.

  Для визначення розміру пенсії за віком (відповідно до ч. 2 статті 27 цього Закону) заробітна плата для обчислення частини пенсії за період страхового стажу до набрання чинності цим Законом визначається на умовах і в порядку, передбачених законодавством, що діяло раніше, а для обчислення частини пенсії за період страхового стажу після набрання чинності цим Законом - на умовах, передбачених абзацом першим цієї частини.

  Заробітна плата (дохід) за період страхового стажу до 1 липня 2000 року враховується для обчислення пенсії на підставі документів про нараховану заробітну плату (дохід), виданих у порядку, встановленому законодавством, а за період страхового стажу починаючи з 1 липня 2000 року - за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку.

[6] Законом України від 9 липня 2003 р. “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” у ч. 1 ст. 40 передбачено, що для обчислення пенсії враховується заробітна плата (дохід) сукупно за будь-які 60 календарних місяців страхового стажу підряд до 1 липня 2000 року, незалежно від перерв та за весь період страхового стажу починаючи з 1 липня 2000 року.

[7] Накопичувальний пенсійний рахунок – за законом, - це частина персональної облікової картки в системі персоніфікованого обліку, яка відображає стан пенсійних активів застрахованої особи в накопичувальній системі загальнообов’язкового державного пенсійного страхування.

[8] За Законом актуарні розрахунки – це фінансовий аналіз коротко- і довгострокових наслідків функціонування системи загальнообов’язкового державного пенсійного страхування, що містить прогноз фінансових потоків, оцінку фінансових зобов’язань, довгостроковий прогноз стану та стабільності системи докладний аналіз коротко- і довгострокових фінансових наслідків будь-яких змін у цій системі.

[9] Праця та зарплата. - 2003. – №32.

[10] Індивідуальний пенсійний рахунок – це персоніфікований рахунок учасника пенсійного фонду, який ведеться в системі персоніфікованого обліку у визначеному цим Законом порядку з метою обліку накопичених на користь учасника пенсійних коштів.

[11] Це обмеження полягає у тому, що юридична особа, діяльність якої фінансується за рахунок Державного бюджету України або місцевих бюджетів, має право бути засновником корпоративного пенсійного фонду або здійснювати пенсійні внески до вже створених пенсійних фондів лише у випадках, коли створення таких фондів або здійснення пенсійних внесків передбачено законами України або рішенням відповідних місцевих рад. Заснування такими юридичними особами відкритих пенсійних фондів забороняється. Кошти, перераховані до будь-якого пенсійного фонду будь-яким вкладником, не є власністю держави або органів місцевого самоврядування.

[12] Адміністратор недержавного пенсійного фонду (далі – адміністратор) – юридична особа, що здійснює адміністрування недержавних пенсійних фондів на умовах цього Закону.

[13] За Законом пенсійний вік, після досягнення якого учасник фонду має право на отримання пенсійної виплати, визначається за заявою учасника фонду, форма якої встановлюється Державною комісією з регулювання ринків фінансових послуг України, крім випадків, коли пенсійний вік визначається пенсійним контрактом відповідно до закону, що встановлює обов’язковість відрахувань на недержавне пенсійне забезпечення для окремих категорій громадян.

  Пенсійний вік, що визначається учасником фонду, може бути меншим або більшим від пенсійного віку, який надає право на пенсію за загальнообов’язковим державним пенсійним страхуванням, але не більше ніж на 10 років, якщо інше не визначено законами.

  У заяві учасника фонду, де визначається дата настання його пенсійного віку з дотриманням обмежень, встановлених цією частиною, учасник фонду зобов’язаний зазначити вид обраної ним пенсійної виплати. Заява подається адміністратору пенсійного фонду не пізніше ніж за два місяці до настання пенсійного віку, визначеного учасником фонду.

  Учасник фонду має право змінити визначений ним пенсійний вік шляхом подання про це заяви адміністратору не пізніше ніж за 15 робочих днів до настання визначеного ним пенсійного віку.

[14] Пенсійні активи – це активи пенсійного фонду, страхової організації, банківської установи, сформовані відповідно до цього Закону, за рахунок яких здійснюються пенсійні виплати.

[15] Індивідуальний пенсійний рахунок – це персоніфікований рахунок учасника пенсійного фонду, який ведеться в системі персоніфікованого обліку у визначеному цим Законом порядку з метою обліку накопичених на користь учасника пенсійних коштів.

[16]    Відомості Верховної Ради України. – 1993. - №52. - Ст. 490.

[17]    Відомості Верховної Ради України. – 2001. - №33. - Ст. 175.

[18]    Відомості Верховної Ради України. – 2002. - №38-39. - Ст. 288.

[19]    Відомості Верховної Ради України. – 2002. - №5. - Ст. 29.

[20]    Відомості Верховної Ради України. – 1997. - №50. - Ст. 302.

[21]    Відомості Верховної Ради України. – 1993. - №8. - Ст. 56.

[22]    Відомості Верховної Ради України. – 1991. - №53. - Ст. 793.

[23]    Відомості Верховної Ради України. – 1992. - №29. - Ст. 399.

[24]    Відомості Верховної Ради України. – 1992. - №12. -Ст. 165.

[25]    Відомості Верховної Ради України.– 1993. - №3. - Ст. 17.

[26]    Відомості Верховної Ради України. – 1991. - №16. - Ст. 200.

[27]     Відомості Верховної Ради Уцкраїни. – 2000. - №35. - Ст. 289.

[28]    Враховуючи структуру законодавства у цій сфері, разом з різними видами страхових допомог будуть розглянуті й окремі види соціальних послуг, що надаються в рамках окремих видів загальнообов’язкового соціального страхування в Україні.

[29] Відомості Верховної Ради України. – 2001. – №14. – Ст. 71.

[30] Відомості Верховної Ради України. – 1999. – №46–47. – Ст. 403.

[31] Відомості Верховної Ради України. – 2000. – №22. – Ст. 171.

[32]    Це питання окремо не розглядається. Про допомоги на поховання йдеться у рамках наведених вище окремих видів нестрахових (державних) допомог.

[33]    Відомості Верховної Ради України – 2000. - №35. - Ст. 290.

[34]    Відомості Верховної Ради України – 2001. - №1. - Ст. 2.

[35]    Відомості Верховної Ради України – 2000. - №19. - Ст. 143.

[36]    Відомості Верховної Ради України – 1992. - №5. - Ст. 21.

[37]    Відомості Верховної Ради України – 2001. - №47. - Ст. 250.

[38] Тобто: інвалідам війни I групи з числа військовослужбовців та інших осіб, яким призначено пенсії по інвалідності відповідно до Закону України “Про пенсійне забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та деяких інших осіб” та особам, яким призначено пенсії за вислугу років відповідно до Закону України “Про пенсійне забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та деяких інших осіб” і які є інвалідами I групи внаслідок причин, визначених у пункті “б” статті 16 зазначеного Закону, або є одинокими пенсіонерами і за висновком лікарсько-консультативної комісії потребують догляду.

[39] Тобто, інвалідам війни II групи з числа військовослужбовців та інших осіб, яким призначено пенсії по інвалідності відповідно до Закону України “Про пенсійне забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та деяких інших осіб”, які є одинокими та за висновком лікарсько-консультативної комісії потребують постійного стороннього догляду.

[40] Тобто:

- інвалідам війни III групи з числа військовослужбовців та інших осіб, яким призначено пенсії по інвалідності відповідно до Закону України “Про пенсійне забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та деяких інших осіб”, які є одинокими та за висновком лікарсько-консультативної комісії потребують постійного стороннього догляду;

- особам, які належать до інвалідів війни відповідно до статті 7 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” та одержують пенсії за віком, по інвалідності або за вислугу років, крім зазначених у пункті 1 цієї частини:

а) інвалідам I групи;

б) інвалідам II і III груп, які є одинокими і за висновком лікарсько-консультативної комісії потребують постійного стороннього догляду;

- особам, яким призначено пенсії за вислугу років відповідно до Закону України “Про пенсійне забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та деяких інших осіб” і які є інвалідами I групи внаслідок причин, визначених у пункті “б” статті 16 зазначеного Закону, або є одинокими пенсіонерами і за висновком лікарсько-консультативної комісії потребують догляду;

- одиноким малозабезпеченим особам, які за висновком лікарсько-консультативної комісії потребують постійного стороннього догляду і одержують пенсію за віком або за вислугу років чи по інвалідності (крім інвалідів I групи);

- малозабезпеченим інвалідам I групи, які одержують пенсію за віком або за вислугу років чи по інвалідності (крім інвалідів, зазначених у пунктах 1-3 частини першої цієї статті).

[41]       Тобто: одиноким малозабезпеченим особам, які за висновком лікарсько-консультативної комісії потребують постійного стороннього догляду і одержують пенсію за віком або за вислугу років чи по інвалідності (крім інвалідів I групи) та малозабезпеченим інвалідам I групи, які одержують пенсію за віком або за вислугу років чи по інвалідності (крім інвалідів, зазначених у пунктах 1-3 частини першої цієї статті).

[42] Тобто:

- інвалідам війни з числа військовослужбовців та інших осіб, яким призначено пенсії по інвалідності відповідно до Закону України “Про пенсійне забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та деяких інших осіб” :

а) інвалідам I групи;

  б) інвалідам II групи, які є одинокими та за висновком лікарсько-консультативної комісії потребують постійного стороннього догляду;

в) інвалідам III групи, які є одинокими та за висновком лікарсько-консультативної комісії потребують постійного стороннього догляду;

- особам, які належать до інвалідів війни відповідно до статті 7 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” та одержують пенсії за віком, по інвалідності або за вислугу років, крім зазначених у пункті 1 цієї частини:

а) інвалідам I групи;

б) інвалідам II і III груп, які є одинокими і за висновком лікарсько-консультативної комісії потребують постійного стороннього догляду;

- особам, яким призначено пенсії за вислугу років відповідно до Закону України “Про пенсійне забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та деяких інших осіб” і які є інвалідами I групи внаслідок причин, визначених у пункті “б” статті 16 зазначеного Закону, або є одинокими пенсіонерами і за висновком лікарсько-консультативної комісії потребують догляду.

[43]    Відомості Верховної Ради України. – 2003. - №23. – Ст. 151.

[44] Експеримент проводився протягом 2004 року в м. Броварах та Броварському районі Київської області, Смілянському районі Черкаської області.

[45]    Відомості Верховної Ради України. – 2003. - №45. - Ст. 358.

[46] Відомості Верховної Ради України. – 1991. - №16. - Ст. 200.

[47] Відомості Верховної Ради України. – 1998. - №40-41. - Ст. 249.

[48]    Відомості Верховної Ради України. – 1993. - №45. - Ст. 425.

[49]    Відомості Верховної Ради України. – 1993. - №16. - Ст. 167.

[50]    Відомості Верховної Ради України. – 2001. - №42. - Ст. 213.

[51]    Відомості Верховної Ради України. – 2004. - №6. - Ст. 39.

[52]    Відомості Верховної Ради України. – 1992. - №15. - Ст. 190.

[53]    Відомості Верховної Ради України. – 1994. - №4. - Ст. 18.

[54]    Відомості Верховної Ради України. – 1991. - №21. - Ст. 252.

[55]    Відомості Верховної Ради України. – 2000. - №50. - Ст. 435.

[56]    Відомості Верховної Ради України. – 1992. - №11. - Ст. 152.

[57]    Соціальні служби – це підприємства, установи та організації незалежно від форм власності і господарювання, а також громадяни, що надають соціальні послуги особам, які перебувають у складних життєвих обставинах та потребують сторонньої допомоги.

[58] За Законом складні життєві обставини – це обставини, що об’єктивно порушують нормальну життєдіяльність особи, наслідки яких вона не може подолати самостійно (інвалідність, часткова втрата рухової активності у зв’язку із старістю або станом здоров’я, самотність, сирітство, безпритульність, відсутність житла або роботи, насильство, зневажливе ставлення та негативні стосунки в сім’ї, малозабезпеченість, психологічний чи психічний розлад, стихійне лихо, катастрофа тощо).

[59] Суб’єкти, що надають соціальні послуги – це державні та комунальні спеціалізовані підприємства, установи та заклади соціального обслуговування, підпорядковані центральним, місцевим органам виконавчої влади та органам місцевого самоврядування (далі – державні та комунальні суб’єкти), юридичні особи, створені відповідно до законодавства, які не мають на меті отримання прибутку (далі – недержавні суб’єкти), фізичні особи.

[60] Волонтер – це фізична особа, яка добровільно здійснює благодійну, неприбуткову та вмотивовану діяльність, що має суспільно-корисний характер.